Загальні основи розробки стратегії формування фінансових ресурсів

Вступ

Зміни в українському суспільстві та національній економіці призводять до заміни застарілих економічних відносин новими. У цих умовах фінанси, на відміну від командно-адміністративної системи, набувають значно більшої ваги та відіграють ключову роль у ринковій економіці. Без ефективно діючого фінансового механізму ринкова система не може функціонувати. Це підтверджується досвідом економічних реформ в Україні. Головне завдання — оцінити та підвищити роль фінансових відносин на різних етапах розвитку та для різних суб'єктів господарювання.

Фінанси підприємств є основною ланкою фінансової системи країни, і їхнє значення зростає з появою нових форм власності, процесами роздержавлення та приватизації, а також переходом до реального самофінансування.

В умовах самофінансування фінансові ресурси підприємств стають критично важливими — це основа їхнього функціонування та один із факторів виробництва. Наявність фінансових ресурсів визначає самостійність підприємства. Їхній обсяг та ефективність використання безпосередньо впливають на наповнення бюджету та державних фондів. Існує прямий зв'язок: чим стабільніше фінансове становище підприємств, тим повніше забезпечуються державні та регіональні потреби. Сукупність фінансових ресурсів підприємств є важливим чинником формування ринкових відносин в економіці загалом.

Попри актуальність теми «Фінансові показники та обґрунтування потреби в них», категорія фінансових ресурсів в Україні, на нашу думку, залишається недостатньо вивченою.

У роботі розглянуто теоретичні засади фінансових ресурсів підприємств, досліджено їхній стан, формування та особливості використання на сучасному етапі, проаналізовано взаємозв'язок між джерелами формування та напрямками використання, а також питання оптимізації цього співвідношення.

1. Сутність фінансових ресурсів та їх класифікація

Фінанси підприємств у різних галузях можна охарактеризувати як економічні відносини, що виникають у процесі створення, розподілу та використання грошових фондів і нагромаджень у сфері виробництва та реалізації продукції. Ці відносини реалізуються через фінансовий механізм — систему управління фінансами, яка забезпечує взаємодію фінансових відносин і ресурсів для досягнення кінцевих результатів. Фінансовий механізм формується державою через законодавчі акти, а підприємства використовують його з урахуванням своїх особливостей. Він має сприяти повній реалізації функцій фінансів.

Діяльність підприємства пов'язана з постійним кругообігом коштів, що проявляється у витратах ресурсів, отриманні доходів, їх розподілі та використанні. У цьому процесі визначаються джерела фінансування, оптимізується структура капіталу, здійснюються розрахунки з постачальниками, покупцями, державою та персоналом. Ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства, де ключову роль відіграють фінансові ресурси.

Фінансові ресурси підприємства — це грошові кошти, які перебувають у його розпорядженні та використовуються для покриття витрат, формування фондів і резервів.

Фінансові ресурси формуються в результаті виробництва та реалізації товарів і послуг, забезпечуючи кругообіг основного та оборотного капіталу, а також взаємовідносини з фінансово-кредитною системою (Рис. 1).

Розрізняють два основні види фінансових ресурсів: довгострокові (основні фонди або капітал) та короткострокові (поточні кошти для кожного виробничого циклу до отримання доходу від продажів).

Залежно від джерел, фінансування поділяється на внутрішнє та зовнішнє [11, c.4-6].

Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, отриманих від діяльності підприємства: прибутку, амортизаційних відрахувань, виручки від продажу майна.

Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал, кредити, боргові зобов'язання, державні субсидії.

Також слід розрізняти фінансування за рахунок власних та залучених (сторонніх) ресурсів.

В умовах сучасної економіки України бізнес розвивається дуже динамічно через жорстку конкуренцію з боку вітчизняних та зарубіжних компаній, а також зростаючі вимоги споживачів. Підприємство, своєю чергою, є споживачем різних ресурсів.

У процесі діяльності підприємство взаємодіє з багатьма контрагентами. Щоб зайняти своє місце на ринку, воно має враховувати численні фактори та планувати свої дії. Важлива роль належить маркетингу, однак управління фінансовою системою стає дедалі критичнішим, оскільки фінансові ресурси є базовим ресурсом для функціонування та розвитку.

Рух коштів визначає працездатність фінансової системи компанії. З нього починається і ним завершується кругообіг капіталу. Тому рух коштів є основною ланкою в обороті капіталу підприємства.

Фінансові ресурси формуються ще до початку діяльності підприємства під час створення статутного фонду. Ці кошти інвестуються у виробничо-господарську діяльність, що дозволяє підприємству виробляти та збувати продукцію, отримувати доходи. Грошові ресурси зберігаються в касі та на банківських рахунках.

Під час реалізації продукції на рахунки підприємства надходять кошти у вигляді виручки. Також надходження можуть бути від фінансово-інвестиційної діяльності: від цінних паперів, депозитів, оренди. Однак не всі кошти залишаються в розпорядженні підприємства. З виручки сплачуються акцизний збір, ПДВ, мито. Частина коштів після цих відрахувань спрямовується на відшкодування витрат, виконання фінансових зобов'язань. Решта формує валовий і чистий дохід, прибуток.

Важливою особливістю фінансової системи є формування та використання цільових грошових фондів. Вони забезпечують господарську діяльність необхідними ресурсами, фінансування науково-технічного прогресу, економічне стимулювання, розрахунки з бюджетом та банками. До таких фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, фонд розвитку виробництва, соціального призначення, заохочення, резервний фонд тощо. При створенні підприємство повинне мати статутний фонд (капітал), за рахунок якого формуються основні фонди та обігові кошти.

Формування та управління статутним капіталом — одне з головних завдань фінансової служби. Сума статутного капіталу акціонерного товариства відображає суму емітованих акцій, а державного підприємства — вартість основних фондів. Статутний капітал може змінюватися за результатами року після внесення змін в установчі документи. Збільшити або зменшити його можна через випуск додаткових акцій або зміну номіналу існуючих [17, c. 96-98].

До елементу «додатковий капітал» належать:

• результати переоцінки основних фондів (дооцінка);
• емісійний дохід акціонерного товариства (різниця між ціною продажу та номіналом акцій);
• безкоштовно отримані грошові та матеріальні цінності;
• асигнування з бюджету на капітальні вкладення;
• асигнування на поповнення обігових коштів.

Резервний капітал — це фонд, що створюється з відрахувань від прибутку для покриття збитків, а в акціонерних товариствах — також для погашення зобов'язань за акціями та облігаціями.

Фонд накопичення — це кошти з чистого прибутку, що спрямовуються на розвиток підприємства. Якщо чистого прибутку недостатньо, підприємство створює інвестиційний фонд, який концентрує всі кошти на розвиток, включаючи прибуток, амортизаційний фонд та залучені джерела.

В акціонерних товариствах існує поняття «акціонерний капітал» — це сума активів за вирахуванням боргів, тобто власні кошти товариства, що включають усі вищеперелічені фонди (крім інвестиційного) та деякі інші.

Фонд споживання створюється з відрахувань від чистого прибутку та спрямовується на виплату дивідендів, заохочень, матеріальної допомоги, оплату додаткових відпусток, харчування, проїзду тощо.

Крім постійних фондів, підприємства створюють оперативні грошові фонди. Наприклад, фонд для виплати заробітної плати формується один або два рази на місяць. Для забезпечення своєчасних виплат підприємства накопичують кошти або звертаються за кредитом. Важливо визначити оптимальні строки виплат.

Зазвичай раз на рік створюється фонд для виплати дивідендів акціонерам.

Також формуються інші фонди: для погашення кредитів, опанування нової техніки, науково-дослідних робіт, відрахувань вищестоящим організаціям.

Кошти використовуються не лише у фондовій формі. Виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. Також у нефондовій формі отримуються дотації, субсидії, спонсорські внески. Отже, фінансові ресурси існують у фондовій та нефондовій формах, будучи коштами підприємства з цільовим призначенням або без нього. Це підводить нас до визначення поняття «фінансові ресурси». Для кращого розуміння проаналізуємо різні точки зору.

Значущість категорії фінансових ресурсів потребує чіткого визначення терміна. В економічній літературі досі немає єдиної думки щодо визначення, складу та методів впливу на ефективність господарювання. Розглянемо погляди різних науковців [5, c. 58-62].

Фінансово-кредитний словник визначає фінансові ресурси як грошові кошти в розпорядженні підприємств та організацій. Однак кошти на рахунках знеособлені й не мають цільового призначення, тому відбувається ототожнення з грошовими коштами, тоді як фінансові ресурси є специфічнішим явищем.

А.Г. Загородній вважає, що фінансові ресурси — це сукупність коштів у розпорядженні держави та суб'єктів господарювання. Це визначення також неповне, оскільки зводить поняття до сукупної маси коштів. Натомість фінансові ресурси характеризують грошові нагромадження та фонди, що формуються в процесі розподілу продукту.

М.Г. Сичов визначає фінансові ресурси як грошові нагромадження і фонди, створювані в процесі розподілу та перерозподілу суспільного продукту. Однак не всі фонди є фінансовими ресурсами (наприклад, фонд заробітної плати), і в цьому визначенні відсутнє призначення.

В.М. Родіонова [20, c.125] вважає, що фінансові ресурси — це грошові доходи і нагромадження, призначені для виконання фінансових зобов'язань, розширеного відтворення та економічного стимулювання. Недолік — не відображаються джерела формування. В.К. Сенчагов [18] вказує на джерела: сукупність грошових нагромаджень, амортизаційних відрахувань та інших засобів, що формуються в процесі створення та розподілу суспільного продукту. Але знову відсутнє призначення.

К.В. Павлюк вважає, що фінансові ресурси мають відповідати критеріям: наявність джерел, форма виявлення, цільове призначення. Вона визначає їх як грошові нагромадження і доходи, що створюються в процесі розподілу ВВП і зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення.

Таке визначення зводиться до формування фондів, що звужує склад фінансових ресурсів, оскільки кошти можуть бути й у нефондовій формі. Г.Г. Нам вважає, що до фінансових ресурсів належать усі грошові фонди й частина коштів у нефондовій формі. Проблема в тому, що тоді сюди потрапляють фонд заробітної плати, фонд обігових коштів, частина амортизаційних відрахувань, які не є вільними фінансовими ресурсами.

Ці фонди формуються завдяки реалізації продукту та додаються до собівартості. Фінансові ресурси ж призначені для розширеного виробництва. Ю.В. Петленко розглядає їх як грошові кошти, залучені в господарський оборот з різних джерел, призначені для покриття власних потреб. Цікава думка, але потребує уточнення: фінансові ресурси — лише частина коштів, і вони призначені для розширеного відтворення, а не для споживання.

Л.Д. Буряк вважає, що фінансові ресурси — це частина грошових коштів, що спрямовується на виробничий, соціальний розвиток та матеріальне заохочення. Таким чином, кошти можна віднести до фінансових ресурсів лише в період їх використання за призначенням.

Проаналізувавши думки авторів різних економічних шкіл Росії та України, можна зробити висновок, що поняття «фінансові ресурси» складне й потребує детального дослідження.

Оскільки визначення має відображати сутність, воно повинне чітко визначати форму, джерела й призначення. Тому фінансовими ресурсами доцільно вважати частину коштів підприємства у фондовій і нефондовій формі, що формується в результаті розподілу продукту, залучається з різних джерел і спрямовується на забезпечення розширеного відтворення.

Проблема визначення поняття «фінансові ресурси» залишається актуальною в сучасній економічній науці [24, c. 77].

2. Формування і використання фінансових ресурсів підприємства

В умовах ринкових відносин кожне підприємство повинне мати відповідні фінансові кошти для ефективної діяльності. При створенні та функціонуванні підприємства використовуються певні джерела формування коштів.

Стартовим джерелом завжди є статутний (акціонерний) капітал — сума капіталу, необхідна для початку діяльності. Його розмір визначається Статутом, створюється за рахунок державних коштів, виручки від продажу акцій, приватних капіталів. В умовах акціонування основною формою стартового капіталу є акціонерний капітал, що використовується для фінансування поточних і довгострокових витрат.

Найбільшим джерелом власних фінансових коштів діючого підприємства є доходи від його діяльності. Більшість підприємств має три види доходів: звичайний, капітальний, дивідендний.

Звичайний доход (прибуток) формується з надходжень від основної діяльності.

Капітальний доход — це доход від перепродажу активів (нерухомості, фінансових активів) після їх використання. Якщо підприємство купує акції іншої фірми, воно отримує дивіденди — це дивідендний доход (міжфірмові дивіденди).

Важливим джерелом власних коштів є амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів. Їхній розмір залежить від норми та балансової вартості. Значення цього джерела зростає при застосуванні прискореної амортизації.

При недостатності власних коштів підприємство може скористатися внутрішнім чи міжнародним кредитом у грошовій або товарній формі з умовою повернення та сплати відсотків. Це вимагає ретельного економічного обґрунтування.

Сучасна система господарювання орієнтована на власні та позичені кошти. В окремих випадках підприємствам можуть надаватися субсидії — фінансова допомога з бюджетів або спеціальних фондів. Розрізняють прямі та непрямі субсидії. Прямі стимулюють нагромадження капіталу та фінансують капітальні вкладення в необхідні, але недостатньо прибуткові галузі. Непрямі здійснюються через податкову та грошово-кредитну політику (пільги, пільгові кредити).

Сукупність фінансових ресурсів підприємства розподіляється на оборотні кошти (поточні витрати) та інвестиції (капітальні довгострокові витрати). Особливості обігу вимагають окремого розгляду обох видів.

На підприємствах мають місце поточні витрати коштів, які здійснюють кругообіг (проходять грошову, виробничу і товарну стадії).

На першій стадії кошти витрачаються на придбання сировини та матеріалів, переходять з грошової форми в матеріально-товарну, формують виробничі запаси. На другій стадії у процес включаються робітники, які отримують заробітну плату. Потім цінності матеріалізуються у формі готової продукції. На останній стадії продукція продається, і підприємство отримує виручку, яка відшкодовує витрати та містить прибуток.

Таким чином здійснюється кругообіг поточних витрат. Ці кошти одночасно знаходяться в різних формах на всіх стадіях, обслуговують сфери виробництва і обігу, відображають вартість оборотних фондів і фондів обігу.

Оборотні кошти — це сукупність грошових коштів, необхідних для формування та забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу [11, c. 13-15].

Формування окремих елементів оборотних коштів має особливості. Їх розподіляють на нормовані та ненормовані, а також виділяють у сферах виробництва та обігу.

Важливе значення має структура оборотних коштів. Кошти використовуються ефективніше, коли більша їх частина зайнята у сфері виробництва. Перебування у сфері обігу — лише умова безперервності відтворення, але ця частина не бере участі у створенні вартості. За даними 2000-2005 рр., на промислових підприємствах України частка оборотних коштів у сфері виробництва становить 72% (виробничі запаси — 48%, незавершене виробництво — 20%), а у сфері обігу — 28% (готова продукція — 17%, грошові кошти — 6%).

Нормування — це визначення необхідного розміру коштів для мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного виробництва.

Сукупний норматив оборотних коштів на плановий період — це загальна сума нормативів для окремих елементів (виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, залишків готової продукції).

Ненормовані оборотні кошти — це кошти, які через специфіку форм, швидкість руху та закономірності виникнення не можуть бути завчасно обліковані.

Використання фінансових ресурсів нерозривно пов'язане з їх формуванням.

Використання ресурсів одним суб'єктом — це формування ресурсів для інших, і навпаки.

Оцінка процесу формування та використання фінансових ресурсів можлива лише при комплексному підході до аналізу фінансово-господарської діяльності [11, c.28].

Висновки

Перехід до ринку ставить нові завдання щодо покращення фінансового стану підприємств. Підприємства, незалежно від форми власності, повинні перейти до реального самофінансування. Стійка діяльність залежить від внутрішніх можливостей ефективно використовувати ресурси та від зовнішніх умов: податкової, кредитної, інвестиційної політики держави та ринкової кон'юнктури. В умовах змішаної економіки необхідно поєднувати самостійність підприємств з державним регулюванням.

Інформаційною базою аналізу фінансових ресурсів мають бути звітні дані підприємства, задані економічні параметри та зовнішні умови, які варіантно змінюються, що необхідно враховувати при аналітичних оцінках і прийнятті рішень.

Поряд з перевіреними аналітичними методами можливе впровадження методів із практики країн з розвинутою ринковою економікою: спрощеної схеми балансу, системи показників для аналізу, розрахунку впливу факторів.

Важливу роль відіграє вибір джерел фінансових ресурсів, який у ринкових умовах розширюється. Однак на практиці не всі джерела доступні. Це пов'язано з відсутністю державної підтримки підприємництва, неможливістю отримання субсидій, невигідністю кредитів комерційних банків через високі відсотки та орієнтацію на короткострокове кредитування (3-6 місяців).

Доцільним було б використання лізингу, особливо для інвестування капіталу. Це джерело мало використовується в Україні, хоча має значний потенціал.

Не отримали широкого використання і різноманітні напрямки використання фінансових ресурсів. Причинами є: невигідність інвестування у виробництво через недосконалу податкову політику, відсутність підтримки вітчизняних виробників, орієнтація бізнесу на посередництво в торгівлі, що зменшує можливості національної економіки.

Для досягнення стійкої моделі формування та використання фінансових ресурсів пріоритет має надаватися внутрішнім ресурсам. Оптимальна модель пов'язана із залученням зовнішніх ресурсів через акціонування та кредитування.

Список використаної літератури

1. Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы: Курс лекций. — М.: ИНФРА. — 1998. — С. 64.

2. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НЮС. — 2000.

3. Виханский О.С, Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, 3-е изд. — М: Гардарика. — 1998

4. Гриньова, Валентина Миколаївна Фінанси підприємств : Навчальний посібник / Валентина Гриньова, Віра Коюда,; М-во освіти і науки України, ХДЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -431 с.

5. Гуляєва Н. Фінансові ресурси підприємств // Фінанси України. - 2003. - № 12. - С.58-62

6. Зоріна В. Н. Фінансова звітність підприємств : Навчальний посібник/ В. Н. Зоріна, Т. С. Осадча, Г. Г. Зорін; За ред. В. І. Покотилової; М-во освіти і науки України, Херсонський економічно правовий ін-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -199 с.

7. Зятковський І. В. Теоретичні засади фінансів підприємств // Фінанси України. — 2000. — № 4. - С. 25.

8. Качмарик Я. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємств// Фінанси України. - 1999. - № 10. - C. 138-144

9. Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. — М.: Финансы и статистика. — 2000

10. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. — К.: Знання. 2000

11. Лопатинський Ю. М. Фінансові ресурси підприємств. -Чернівці: Рута, 1997. -79 с.

12. Макконнел К.Р., Брю С.Л. Экономика: принципы, проблемы и практика / Пер. с англ. 11-го изд. — М.: Республика. — 1992

13. Марченко А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів // Фінанси України. - 2002. - № 9. - C. 102-108

14. Опарін В. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення// Вісник Національного банку України. - 2000. - № 5. - C. 10-11.

15. Павлова Л. Финансы предприятий : Учебник для вузов/ Лариса Николаевна Павлова,; Лариса Павлова. -М.: Финансы: ЮНИТИ, 1998. -638 с.

16. Партин Г. Фінанси підприємств : Навчальний посібник/ Галина Партин, Анатолій Загородній,; М-во освіти і науки України, Нац. банк України, ЛБІ. -Львів: ЛБІ НБУ, 2003. -265 с.

17. Пойда-Носик Н. Фінансові ресурси підприємства// Фінанси України. - 2003. - № 1. - С.96-103

18. Садеков А.А., Фролова Л.В., Шаруга Л.В. Ресурсный потенциал предприятия: Учебное пособие. — Киев - Донецк: Дон ДУЗТ. — 1998

19. Слав’юк Р. Фінанси підприємств : Навчальний посібник / Ростислав Слав’юк,; М-во освіти і науки України. -3-є вид., переробл. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -459 с.

20. Финансы / Под ред. В. М. Родионовой. — М.: Финансы и статистика. — 1995. — С. 125.

21. Філімоненков О. Фінанси підприємств : Навч. посібник / Олександр Філімоненков, Ред. Л. А. Кліменко. -К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. -359 с.

22. Фінансова діяльність підприємств : Навчальний посібник/ В. І. Аранчій, В. Д. Чумак, О. Ю. Смолянська, Л. В. Черненко; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал", 2004. -238 с.

23. Фонотов А.Г. Ресурсный потенциал: планирование, управление. — М.: Экономика. — 1985

24. Хачатурян С. Сутність фінансових ресурсів та їх класифікація// Фінанси України. - 2003. - № 4. - С.77-81