Загальна характеристика становлення і розвитку страхового ринку Украни

Загальна характеристика становлення і розвитку страхового ринку України

Страховий ринок являє собою сферу економічних відносин, у межах якої формуються попит та пропозиція на страхові послуги, а також відбувається їхній безпосередній продаж і купівля. У деяких джерелах можна зустріти ширше трактування цього поняття, яке охоплює всі можливі форми надання страхового захисту. Проте з таким підходом важко погодитися, адже коли збитки відшкодовуються з централізованих фондів, відносини купівлі-продажу не виникають. Вони також відсутні у випадках формування та використання коштів із фондів самострахування.

Існує й інша точка зору, згідно з якою страховий ринок варто розглядати як сукупність його учасників — страхувальників, страховиків і посередників — разом із страховими послугами, що виступають об'єктом купівлі-продажу. Можливо, з теоретичної позиції таке визначення не зовсім точне, однак воно набуло поширення, особливо серед практиків.

У пострадянській економіці поняття «страховий ринок» сформувалося на початку 90-х років. Саме тоді поряд із Держстрахом почали з'являтися перші альтернативні страхові організації.

Процес зародження та розвитку страхового ринку в Україні має чимало спільних рис з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах. Водночас нашій державі притаманні й певні особливості.

Після того як у колишньому СРСР було законодавчо запроваджено окремі елементи ринкової економіки, зокрема з появою Закону «Про кооперацію» (1988 рік), почали виникати перші страхові кооперативи. Їхня частка в загальному обсязі страхування була невеликою — не перевищувала 1%. Однак діяльність кооперативів протягом 1988–1989 років відіграла важливу роль у набутті першого досвіду роботи в ринкових умовах, підвищенні кваліфікації кадрів, а також у взятті під страховий захист ризиків, які були «нетрадиційними» для Держстраху, — зокрема вантажів, відповідальності за невиконання угод третіми особами тощо. Із самого початку формування ринку альтернативні страховики значну увагу приділяли змісту страхових продуктів, які пропонувалися в західних країнах. Це сприяло розширенню асортименту страхових послуг в Україні та виникненню інституту перестрахування.

Коли в 1990 році законодавчі рамки для розвитку ринкових відносин було розширено, почали створюватися перші комерційні страхові компанії. Можна виділити чотири основні чинники, що сприяли появі на ринку повноцінних суб'єктів страхування.

Чинник 1-й — формування відносно великих страхових організацій союзного значення з розгалуженою мережею периферійних філій, зокрема й в Україні, які згодом стали самостійними юридичними особами. Так виникли нинішні компанії АСКА, «Славія» та інші страховики. Сьогодні зв'язки з московськими холдингами зберігаються переважно у сфері перестрахування, і з кожним роком таких зв'язків стає дедалі менше.

Чинник 2-й — створення комерційних страхових організацій на основі розташованих в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР та Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово й певною мірою опосередковано.

Оскільки до кінця 1993 року Держстрах залишався повністю державною організацією, в умовах слабкого розвитку ринкового законодавства він був суттєво обмежений у можливостях укладати вигідні страхові угоди, отримувати доходи від інвестиційної діяльності, впроваджувати ефективні форми мотивації праці тощо. Система ще тривалий час пропонувала підприємствам і населенню «застарілі» шаблонні страхові продукти доринкового періоду. На державного страховика покладалося здійснення обов'язкового страхування, яке з більшості видів було збитковим. Значної шкоди іміджу Держстраху завдали гіперінфляція та неможливість своєчасної компенсації й виплат громадянам за попередніми договорами змішаного страхування життя, укладеними ще за радянських часів, з багатьох причин, що здебільшого не залежали від страховика.

Усе це призвело до тенденції переходу кваліфікованих працівників до інших компаній, створення держстрахівськими працівниками страховиків-супутників, які певною мірою залучалися до страхування «вигідних» ризиків, а також запровадження тих видів страхування, яким у Держстраху не приділялося належної уваги. Навіть коли в 1992–1993 роках загальне законодавство поставило Держстрах (на той час уже Національну акціонерну страхову компанію «Оранта») в однакові умови з іншими компаніями, страхові компанії-супутники не зникли, а, набувши досвіду, продовжували працювати, хоча поступово втрачали зв'язки зі своєю «базою». Варто зазначити, що цей процес не набув форми спеціальної політики з боку Держстраху, а здебільшого здійснювався на місцях працівниками регіональних установ.

Що стосується Індержстраху, то він ще до розпаду СРСР перетворився на холдинг із широкими правами своїх філій, у тому числі й в Україні. Тому створення протягом 1991–1992 років самостійних страховиків на базі цих філій не потребувало значних зусиль.

Чинник 3-й — заснування страхових компаній комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами.

Перші роки незалежності України відзначалися створенням численних банків, торговельних корпорацій, інвестиційних компаній та інших комерційних структур. Ці суб'єкти, розвиваючи власний бізнес, приходили до розуміння необхідності страхування. Оскільки на страховому ринку ще не було великих і надійних компаній, структури з інших галузей бізнесу почали засновувати власних страховиків для обслуговування своїх потреб. Згодом страхові компанії такого типу почали працювати універсальніше, виходячи за межі потреб своїх засновників.

Чинник 4-й — створення «кептивних» страховиків при галузях, підгалузях і сферах виробництва.

З розвитком ринкових відносин у різних сферах виробництва виникла потреба у формуванні обслуговуючої комерційної інфраструктури. Тому поряд із банками, торговельними посередниками та зовнішньоекономічними фірмами почали з'являтися й страхові компанії, які спочатку брали на себе внутрішньогалузеві ризики. Характерною особливістю таких компаній був значний вплив на їхню діяльність міністерств, відомств, державних корпорацій тощо.

Окрім цих основних чинників, на процес масового виникнення страхових компаній у 1990–1993 роках впливали (щоправда, значно меншою мірою) такі:

а) ініціатива науковців і фахівців, які запозичували досвід функціонування страхових ринків у розвинених країнах;
б) засновницька діяльність профспілок та громадських організацій;
в) участь зарубіжних інвесторів (такі компанії зазвичай були невеликими й створювалися переважно для розвідки ринку, але після встановлення 20-відсоткової межі участі нерезидентів у статутному фонді страховика майже всі вони припинили існування).

Не можна оминути й такий чинник, як створення страхових компаній із метою суто трастової діяльності — «гри на інфляції». Хоча таких компаній було не більш як 3–5 відсотків ринку, вони свого часу завдали значної шкоди багатьом клієнтам, не повернувши їм належних коштів і підірвавши цим довіру громадян до страхових компаній.

Отже, період 1990–1993 років характеризувався стрімким зростанням кількості страхових компаній в умовах невпорядкованого законодавства.

Після виходу в травні 1993 року Декрету Кабінету Міністрів України «Про страхування» (далі — Декрет) та створення восени 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю розпочався новий етап розвитку страхового ринку України.

Було зареєстровано страхові компанії та видано ліцензії. Страхову діяльність визначено як виключний вид діяльності. При цьому здійснювати страхову діяльність стало можливим лише за тими видами, які зазначені в ліцензії. Запроваджено обов'язкову звітність страховиків за результатами року. Установлено певну залежність між обсягами максимального зобов'язання та розмірами страхових резервів.

Діяльність страхового ринку в умовах, визначених Декретом, у період 1994–1995 років можна охарактеризувати так.

По-перше, це поглиблення спеціалізації роботи страховиків. Законодавчі обмеження за Декретом, а також ліцензійні та реєстраційні обмеження призвели до того, що страховики почали спеціалізуватися на певних видах ризиків, у конкретних галузях і сферах виробництва.

По-друге, це розширення сфери страхування, поява та розвиток нових його видів. Саме в цей період значного поширення набуває страхування вантажів, особисте страхування від нещасних випадків. Розпочалося впровадження страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, відповідальності за виробничими ризиками. Зроблено перші кроки в медичному страхуванні. Водночас високий рівень інфляції зумовлював значне поширення так званого змішаного страхування життя з урахуванням інфляції. Оскільки цей вид страхування не мав достатньої законодавчої та методологічної бази, після зупинення гіперінфляції в 1995 році численні страхові компанії збанкрутували, і багато вкладників не отримали належних виплат.

По-третє, законодавче регулювання страхової діяльності значною мірою посилило фінансову дисципліну страховиків. Було запроваджено облік резервів, розроблено категорії активів, у межах яких ці резерви розміщувалися страховиками, упорядковано взаємовідносини страховика з його філіями та представництвами, встановлено необхідні форми спеціальної звітності. І найголовніше — розпочався нагляд за страховою діяльністю.

Усе це сприяло зростанню обсягів страхового ринку та розширенню сфери діяльності страховиків.

Варто, однак, зауважити, що Декрет не забезпечував необхідної правової бази для розвитку ринку, особливо щодо гарантій платоспроможності страховиків. Головними його недоліками були:

• неврегульованість системи страхування життя як окремої специфічної галузі страхування;
• відсутність системи чітких нормативів платоспроможності;
• відсутність загальноприйнятих у світі понять технічних і математичних резервів, які забезпечують надійність покриття зобов'язань страховиків;
• недосконалість регулювання системи перестрахування та діяльності страхових посередників;
• недостатня визначеність договірних відносин між страховиком і страхувальником.

Отже, виникла потреба вдосконалювати законодавчу базу. Важливим кроком у цьому напрямку став Закон України «Про страхування», ухвалений весною 1996 року.

Закон установив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував види обов'язкового страхування.

Було запроваджено нові вимоги до реєстрації страховиків, розмірів і структури їхніх статутних фондів, а також участі іноземних інвесторів. З огляду на це в І кварталі 1997 року Укрстрахнагляд перереєстрував страховиків, і в результаті їхня кількість на ринку скоротилася майже в чотири рази. Нині в Україні працюють понад 240 компаній, які мають досить великі розміри статутних фондів, резервів, стабільний ринок, досвід і добру репутацію.

Починаючи з 1994 року спостерігається стабільне зростання валових показників діяльності страхового ринку. Рівень надходжень у 1995 році становив 170% щодо 1994 року (з урахуванням темпів інфляції) і був близьким до 130% у 1996 році порівняно з 1995 роком. У 1997 році фактично в абсолютному значенні було досягнуто таких самих темпів зростання, як і в 1996 році. Але враховуючи, що рівень інфляції був значно нижчим, можна вважати, що реальні темпи зростання були вищими. Отже, обсяги страхового ринку України, на противагу економіці в цілому, досить швидко зростають.

Дуже важливим є те, що розміри страхових резервів протягом останніх двох років зростають вищими темпами, ніж страхові премії. Це свідчить про підвищення рівня платоспроможності страховиків та їхньої фінансової надійності.

Позитивним у цілому є також зменшення обсягів страхових виплат і стабілізація кількості діючих договорів страхування. Перше свідчить про більш обґрунтований підхід страховиків до взятих зобов'язань. Друге — про більшу вагомість і міцність договорів.

Показники розвитку страхового ринку за ризиковими видами страхування та за страхуванням життя суттєво відрізняються. У ризикових видах страхування спостерігається різке зростання як кількісних, так і якісних показників. Очевидно, що відбувається значне розширення ринку страхових послуг поряд із розвитком традиційних видів страхування. Водночас за страхуванням життя істотно зменшився обсяг ринку (за 3 роки більш як удвічі). Це пояснюється тим, що інфляційне страхування протягом 1993–1994 років підірвало довіру до страхування життя, адже багато громадян не отримали страхових сум після банкрутства ряду компаній. За прогнозами, ситуація на ринку страхування життя стабілізується лише наприкінці 1998 року.

Найбільших темпів набуло добровільне майнове страхування та страхування відповідальності. Найближчими роками ситуація істотно не зміниться. Недержавне обов'язкове страхування розвиватиметься високими темпами, оскільки з 1997 року запроваджено страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Розвиток медичного страхування та страхування від нещасних випадків сприятиме зростанню особистого страхування в цілому. Водночас темпи майнового страхування дещо сповільняться.

Отже, у період становлення ринкової економіки в Україні значною мірою зросли обсяги страхового ринку, і він набув якісного розвитку. Кінець 90-х років характеризуватиметься збільшенням числа страхових договорів, стабілізацією кількості страховиків та їхньою спеціалізацією за видами страхування, розвитком перестрахувальних операцій як на внутрішньому (національному), так і на зовнішньому (світовому) страховому ринку. Особливо слід відзначити, що ряд заходів як на законодавчому рівні, так і на рівні застосування чинників управління й організації страхового ринку зумовили постійне зростання розмірів страхових резервів. А це означає посилення фінансової надійності страховиків, рівня гарантійності виконання взятих ними зобов'язань.