Забруднення середовища та населення

Вступ.

1. Забруднення довкілля та вплив на здоров’я населення.

2. Екологічна експертиза промислових об’єктів.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Серед актуальних викликів сьогодення однією з найскладніших є проблема екології.

В останні роки демографічна ситуація суттєво ускладнилася, а здоров’я населення України, особливо немовлят та дітей молодшого віку, демонструє стійку тенденцію до погіршення.

Прогнозовані до 2010 року зміни стану довкілля у багатьох регіонах країни можуть посилити несприятливі зміни у здоров’ї людей, що проявлятимуться у тяжчому перебігу хвороб, зростанні хронічних патологій та поширенні окремих класів і форм захворювань.

Наукові дослідження гігієністів України підтверджують стабільне забруднення навколишнього середовища (повітря, води, ґрунту) комплексом шкідливих чинників хімічного, фізичного та біогенного походження.

Особливістю екологічної ситуації в Україні є те, що локальні гострі проблеми посилюються масштабними регіональними кризами. Аварія на Чорнобильській АЕС із її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками створила в країні умови, близькі до глобальної екологічної катастрофи.

Негативний вплив шкідливих факторів середовища на організм людини, особливо на тлі соціально-економічних змін, призводить до погіршення здоров’я нації.

Завдання:

1. висвітлити проблему забруднення довкілля та його вплив на здоров’я населення;

2. розкрити сутність екологічної експертизи виробничих підприємств.

1. Забруднення довкілля та здоров’я населення

Екологічний стан значної кількості регіонів країни викликає серйозне занепокоєння громадськості. У багатьох наукових працях зазначається, що у різних областях спостерігається стала тенденція до перевищення санітарно-гігієнічних норм у десятки разів за вмістом в атмосфері оксидів вуглецю, азоту, пилу, токсичних сполук металів, амінів та інших небезпечних речовин. Існують серйозні проблеми з меліорацією земель, неконтрольованим використанням мінеральних добрив, надмірним застосуванням пестицидів та гербіцидів у сільському господарстві. Стічні води промислових та комунальних підприємств забруднюють великі й малі річки, озера та прибережні морські води. Постійне забруднення повітря, водних ресурсів, ґрунтів і рослинності спричиняє деградацію екосистем та зниження продуктивності біосфери.

Забруднене середовище негативно впливає на здоров’я людей та завдає значних економічних збитків. Останнім часом ситуація погіршилася настільки, що багато територій офіційно визнано зонами екологічного лиха.

За даними медичної статистики 2005 року, стан здоров’я населення України загалом залишається незадовільним.

Показники захворюваності серед усіх вікових груп населення мають стійку тенденцію до зростання.

Зокрема, за три роки поширеність хвороб на 10 тисяч населення збільшилася на 6,4%, серед дорослих та підлітків — на 7,5%, а серед дітей — на 3,7%.

У структурі захворюваності переважають хронічні недуги (серцево-судинні, онкологічні, психічні, ендокринні розлади, алергічні прояви), які мають негативну динаміку.

За останні три роки поширеність хвороб системи кровообігу зросла на 17,0%, органів травлення — на 11,6%, кістково-м’язової системи — на 11,4%, сечостатевої системи — на 7,1%, новоутворень — на 5,4%.

У кожного четвертого мешканця виявлено гіпертонічну хворобу. Зростає захворюваність і смертність від онкопатології через несприятливу екологічну ситуацію та старіння населення. Високий рівень захворюваності призводить до збільшення кількості інвалідів.

Напружена екологічна та санітарно-епідеміологічна обстановка останніх років пов’язана із забрудненням довкілля, зокрема джерел водопостачання, неочищеними побутовими та промисловими стоками, відходами, незадовільним санітарним станом населених пунктів, об’єктів харчування та торгівлі, а також наявністю значних територій, віднесених до зон посиленого радіоекологічного контролю через забруднення радіонуклідами.

Порівняння показників захворюваності населення, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС, свідчить про вищу поширеність хвороб серед цієї категорії при відносно нижчій первинній захворюваності (на 8,5% нижче середнього показника). Це пояснюється повнішим обсягом обстежень, виявленням хронічних патологій та якіснішим диспансерним наглядом.

Загальна захворюваність постраждалого населення у 2005 році зросла на 9,5% (2003 р. — 19128,2, 2004 р. — 20937,1 на 10 тис. населення), зокрема серед дорослих — на 15,1% (2003 р. — 18077,0, 2004 р. — 20805,3). Водночас загальна захворюваність дітей зменшилася з 23907,9 до 21439,6 (-10,3%).

Первинна захворюваність серед постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи у 2004 році знизилася на 11,7% у дітей, але зросла на 4,2% у дорослих, що вплинуло на загальний показник первинної захворюваності — збільшення на 1,1%.

Аналіз стану здоров’я та діяльності медичних закладів вказує на незадовільну медико-демографічну ситуацію: низьку народжуваність, зростання смертності, від’ємний природний приріст, скорочення тривалості життя та зростання поширеності хвороб.

Основними причинами смертності є хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, травми та отруєння.

Структура смертності за останні три роки залишається незмінною:

- перше місце — хвороби системи кровообігу;

- друге — новоутворення;

- третє — травми та отруєння;

- четверте — хвороби органів дихання;

- п’яте — хвороби органів травлення.

Негативні демографічні тенденції зберігаються, чисельність населення продовжує скорочуватися.

Медична статистика 2006 року свідчить про високий рівень захворюваності: на 100 тисяч населення припадає 122,5 тис. звернень до лікаря. Найчастіше фіксуються хвороби органів дихання (25,4%), системи кровообігу (20,9%), нервової системи та органів чуття (10,5%). Лише за один рік поширеність хвороб крові та кровотворних органів зросла на 9,2%, ускладнень вагітності та пологів — на 9,4%, хвороб сечостатевої системи — на 5%, системи кровообігу — на 4,5%, вроджених аномалій — на 4,2%.

Значне зростання хвороб крові, ускладнень вагітності та вроджених аномалій може бути пов’язане із забрудненням довкілля. Збільшення кількості серцево-судинних захворювань зумовлене зростанням гіпертонічної хвороби (на третину), ішемічної хвороби серця (на 6%), стенокардії (на 5,7%), мозковаскулярних хвороб (на 4,4%). Тут також впливають соціально-економічні чинники.

Рівень другої групи захворювань за 2005 рік підвищився на 2,5-2,9% — це хвороби кістково-м’язової та ендокринної систем, розлади живлення та обміну речовин, психічні розлади, хвороби органів травлення. Помітна тенденція до зростання жовчнокам’яної хвороби, холангітів та холециститів, що свідчить про навантаження на печінку — головний детоксикаційний орган.

Поширеність новоутворень неухильно зростає на 1-1,5% щороку.

До найбільш екологозалежних патологій належать алергічні захворювання. Встановлено, що на їх формування суттєво впливають атмосферні забруднювачі з алергенною дією — альдегіди, біопрепарати, формальдегід. Порушення у рівні захворюваності дітей спостерігаються вже при двократному перевищенні гігієнічних нормативів. Проживання в екологічно несприятливих умовах збільшує ризик розвитку алергічної патології у 3,5 раза. Наприклад, збільшення концентрації формальдегіду на 1 ГДК зумовлює приріст захворюваності дітей на 5,9 випадку на 1000 дітей.

У 2006 році рівень хвороб органів дихання знизився на 12,4% порівняно з 2005 роком. Цей показник коливається залежно від епідемій грипу. Зниження можна пояснити зменшенням звернень до лікаря з приводу гострих респіраторних захворювань, оскільки через приховане безробіття потреба в оформленні лікарняних листів значно скоротилася.

Рівень інфекційних та паразитарних хвороб загалом знизився на 2%, проте зріс рівень туберкульозу (на 3,7%), що є тривожним сигналом соціально-гігієнічного неблагополуччя.

Поширеність травм, нещасних випадків та отруєнь знижується — порівняно з 2001 роком на 11,8%. Ця позитивна тенденція, на жаль, відображає занепад виробництва в державі.

Рівень захворюваності має регіональні відмінності. Найвища поширеність хвороб спостерігається в Центральному та Північно-Східному регіонах, де вона перевищує середній показник по Україні на 8,2% та 3,5% відповідно.

Найбільші розбіжності зафіксовано за класом хвороб крові: у Західному регіоні рівень майже вдвічі, у Центральному — в 1,8 раза вищий за середньоукраїнський; у Південно-Східному та Південному — на половину нижчий. Це частково пояснюється значнішим забрудненням радіонуклідами Центрального та Західного регіонів.

Поширеність хвороб ендокринної системи, розладів травлення та обміну речовин найвища в Центральному регіоні, де вона на чверть перевищує середній рівень по Україні, що значною мірою зумовлено наслідками Чорнобильської катастрофи.

Рівень новоутворень найвищий у промислово розвиненому Південно-Східному регіоні та в демографічно старому Північно-Східному: відповідно на 5,1% та 14,2% вищий за середньоукраїнський. У цих же регіонах найвищий рівень травматизму — на 12,2% та 4,7% вищий, ніж загалом по Україні.

Протягом тривалого часу найвищий рівень хвороб системи кровообігу фіксується в Північно-Східному та Центральному регіонах, перевищуючи середній показник майже на 10%. Ці хвороби значною мірою залежать від статево-вікового складу населення.

Незважаючи на деяке зниження вмісту антропогенних домішок у довкіллі, рівень забруднення, особливо атмосферного повітря, залишається високим, що негативно впливає на здоров’я дітей та підлітків, які є найчутливішими до несприятливих факторів.

Аналіз індивідуальних даних показує, що в мікрорайонах поблизу промислових підприємств погіршення здоров’я спостерігається у 30,8-40,9% дітей, тоді як у відносно чистих районах — у 17,3-30,9%. Поліпшення стану здоров’я відмічається відповідно у 7,3-21,4% та 28,6-41,3%.

Вплив факторів довкілля на формування здоров’я може значно коливатися, досягаючи максимуму в екологічно несприятливих регіонах. Дослідження показують, що в містах Дніпропетровської області з високим антропогенним навантаженням залежність патології органів дихання у дітей від чинників середовища може сягати 45%, органів травлення — 15%, алергічних хвороб — 18%, а загальної захворюваності — майже 40%.

2. Екологічна експертиза виробничих підприємств

Екологічна експертиза — це комплексна діяльність, спрямована на виявлення негативних впливів виробничої діяльності на довкілля та природні комплекси з урахуванням тенденцій економічного розвитку.

В Україні екологічна експертиза є видом науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та громадських об’єднань. Вона ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів, реалізація яких може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей. Метою є підготовка висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності вимогам законодавства про охорону довкілля, раціональне використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Мета екологічної експертизи — запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на довкілля та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.

Основними завданнями екологічної експертизи є:

1) визначення ступеня екологічного ризику та безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

2) організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’єктів екологічної експертизи;

3) встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил;

4) оцінка впливу діяльності об’єктів експертизи на стан довкілля, здоров’я людей та якість природних ресурсів;

5) оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони довкілля і здоров’я людей;

6) підготовка об’єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Об’єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та нормативно-правових актів, передпроектні та проектні матеріали, документація щодо впровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на довкілля та загрози здоров’ю людей.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об’єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на довкілля та здоров’я людей.

Військові, оборонні та інші об’єкти, інформація про які становить державну таємницю, підлягають екологічній експертизі відповідно до Закону та інших спеціальних законодавчих актів України.

До документації на об’єкти екологічної експертизи додаються обґрунтування забезпечення екологічної безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності з комплексною еколого-економічною оцінкою впливу на довкілля, оцінкою екологічного ризику та небезпеки для здоров’я людей, а також альтернативні прогнозні варіанти зменшення цих впливів.

Особи, які передають документацію на екологічну експертизу, за необхідності організовують і фінансують додаткові дослідження, пошукові та експертні роботи, забезпечують гласність і враховують громадську думку, гарантують достовірність попередньої оцінки впливу на довкілля та здоров’я людей, що відображається в Заяві про екологічні наслідки діяльності.

Суб’єктами екологічної експертизи є:

1) Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, його органи на місцях, спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;

2) органи та установи Міністерства охорони здоров’я України — щодо експертизи об’єктів, які можуть негативно впливати на здоров’я людей;

3) інші державні органи, місцеві Ради народних депутатів та органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства;

4) громадські організації екологічного спрямування та створювані ними спеціалізовані формування;

5) інші установи, організації та підприємства, зокрема іноземні юридичні та фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи;

6) окремі громадяни в порядку, передбаченому законодавством.

Замовники екологічної експертизи об’єктів, що можуть негативно впливати на довкілля та здоров’я людей, зобов’язані оголосити через засоби масової інформації про проведення експертизи у спеціальній Заяві про екологічні наслідки діяльності.

Еколого-експертні органи після завершення експертизи повідомляють про її висновки через ЗМІ.

В Україні здійснюється державна, громадська та інші екологічні експертизи.

Висновки державної екологічної експертизи є обов’язковими для виконання. При прийнятті рішень щодо реалізації об’єктів вони враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.

Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть враховуватися при проведенні державної експертизи та прийнятті рішень.

Державна екологічна експертиза організовується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами чи комісіями Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства охорони здоров’я України та їх органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади.

До проведення державної екологічної експертизи можуть залучатися фахівці інших установ, організацій, підприємств та експерти міжнародних організацій.

Здійснення державної екологічної експертизи є обов’язковим для видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік таких видів встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і Міністерства охорони здоров’я України.

Проведення додаткових державних екологічних експертиз здійснюється за ініціативою заінтересованих осіб на підставі договору про надання еколого-експертних послуг або за рішеннями Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів.

Державній екологічній експертизі підлягають:

1) державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства;

2) проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств, схем упорядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація;

3) інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти на будівництво нових та реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств; документація щодо перепрофілювання, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших об’єктів, які можуть негативно впливати на довкілля, зокрема військового та оборонного призначення;

4) проекти законодавчих та нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері забезпечення екологічної (в тому числі радіаційної) безпеки, охорони довкілля та використання природних ресурсів;

5) документація щодо впровадження нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (зокрема закуплених за кордоном), які можуть створити потенційну загрозу довкіллю та здоров’ю людей.

Відповідно до рішень Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів державній екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об’єкти та комплекси, зокрема військового та оборонного призначення, що мають значний негативний вплив на довкілля та здоров’я людей.

У документації на об’єкти державної екологічної експертизи повинні передбачатися:

1) комплексна еколого-економічна оцінка впливу запланованої чи здійснюваної діяльності на стан довкілля, використання і відтворення природних ресурсів, здоров’я населення, оформлена у вигляді окремого тому (книги, розділу) та Заяви про екологічні наслідки діяльності;

2) обґрунтування впровадження сучасних, досконалих, мало- та безвідходних технологічних процесів;

3) забезпечення комплексної переробки, утилізації та ефективного використання відходів виробництва;

4) заходи щодо економії водних ресурсів, ефективної очистки всіх видів стічних вод та їх використання для технічних потреб без скидання у природні водотоки і водойми;

5) дієвість і досконалість заходів щодо охорони атмосферного повітря від забруднення;

6) забезпечення збереження, охорони і відтворення об’єктів рослинного і тваринного світу та природно-заповідного фонду;

7) забезпечення захисту населення і довкілля від шкідливого впливу антропогенних фізичних, хімічних та біологічних факторів.

Документація, що подається на державну екологічну експертизу, повинна бути погоджена із заінтересованими органами та містити оцінку можливих соціальних наслідків.

Замовники державної екологічної експертизи зобов’язані підготувати Заяву про екологічні наслідки діяльності та матеріали, на яких вона ґрунтується.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських формувань.

Громадська екологічна експертиза може проводитися одночасно з державною шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колективів громадських організацій.

Інші екологічні експертизи можуть здійснюватися за ініціативою заінтересованих юридичних і фізичних осіб на договірній основі із спеціалізованими еколого-експертними органами і формуваннями.

Примірний договір про надання еколого-експертних послуг затверджується Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.

Процедура проведення екологічної експертизи передбачає вирішення еколого-експертними органами завдань експертного дослідження, оцінку об’єктів та підготовку обґрунтованого об’єктивного висновку.

Процедура проведення екологічної експертизи передбачає:

1) перевірку наявності та повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об’єкти експертизи та створення еколого-експертних комісій (груп) відповідно до вимог законодавства (підготовча стадія);

2) аналітичне опрацювання матеріалів, за необхідності натурні обстеження, порівняльний аналіз і часткові оцінки ступеня екологічної безпеки, достатності та ефективності екологічних обґрунтувань (основна стадія);

3) узагальнення окремих експертних досліджень, підготовку висновку екологічної експертизи та подання його заінтересованим органам і особам (заключна стадія).

Державна екологічна експертиза проводиться у разі:

1) наявної або можливої потенційної небезпеки об’єктів для довкілля і здоров’я людей;

2) прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими Радами народних депутатів чи їх виконавчими комітетами, судом та правоохоронними органами відповідно до законодавства;

3) обумовленості загальнодержавними екологічними інтересами.

Державна екологічна експертиза видів діяльності та об’єктів підвищеної екологічної небезпеки проводиться після оголошення замовником через ЗМІ Заяви про екологічні наслідки діяльності та подання комплекту документів з обґрунтуванням оцінки впливу на довкілля.

Порядок передачі документації визначається Кабінетом Міністрів України. Заява про екологічні наслідки діяльності повинна містити відомості про мету і засоби діяльності, суттєві фактори впливу на довкілля з урахуванням можливих екстремальних ситуацій, кількісні та якісні показники оцінки рівнів екологічного ризику, заходи, що гарантують діяльність відповідно до екологічних стандартів, та зобов’язання замовника щодо забезпечення екологічної безпеки. У матеріалах оцінки впливу обґрунтовуються доцільність і способи реалізації, можливі альтернативні варіанти, характеристика стану довкілля, види та рівні впливу в нормальних і екстремальних умовах, можливі зміни якісного стану, еколого-економічні наслідки, заходи щодо зменшення екологічного ризику.

Державна екологічна експертиза проводиться шляхом:

1) аналізу і оцінки об’єктів групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів чи спеціалізованих установ органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства охорони здоров’я України;

2) еколого-експертних досліджень і оцінки об’єктів спеціально створюваними комісіями із залученням фахівців-практиків та науковців інших підприємств, установ і організацій;

3) створення Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України спільно з іншими органами державної виконавчої влади міжгалузевих експертних комісій;

4) залучення на договірних засадах інших спеціалізованих організацій для попереднього експертного розгляду та підготовки пропозицій.

Граничні строки проведення державної екологічної експертизи об’єктів:

1) групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів, установ чи організацій Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України — до 45 календарних днів, за потреби до 60 днів, у виняткових випадках залежно від складності — до 120 днів;

2) спеціально створеними міжгалузевими еколого-експертними комісіями чи іншими спеціалізованими організаціями — до 90 календарних днів;

3) за доопрацьованими матеріалами відповідно до висновків попередньої експертизи — до 30 календарних днів.

Початком державної екологічної експертизи вважається день подання еколого-експертному органу комплекту необхідних матеріалів і документів, а за необхідності — і додаткової науково-дослідної інформації.

Висновки державної екологічної експертизи повинні містити оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об’єкта та враховувати соціально-економічні наслідки. Позитивні висновки після затвердження Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України чи його органами на місцях є підставою для відкриття фінансування проектів і програм. Реалізація без позитивних висновків забороняється. У разі негативної оцінки замовник зобов’язаний доопрацювати об’єкт відповідно до вимог висновку та передати матеріали на додаткову експертизу. Позитивний висновок дійсний протягом трьох років від дня видачі.

Якщо за цей час не розпочато реалізацію рішення, об’єкт підлягає новій державній екологічній експертизі.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть бути висвітлені у ЗМІ та надіслані відповідним Радам народних депутатів, органам виконавчої влади, органам державної екологічної експертизи, іншим заінтересованим органам і особам та замовникам об’єктів.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися при проведенні державної експертизи та органами, що приймають рішення про реалізацію об’єкта. Висновки екологічної експертизи складаються з вступної (протокольної), констатуючої (описової) та заключної (оціночно-узагальнюючої) частин.

У вступній частині містяться дані про орган, що проводив експертизу, склад експертів, час проведення, найменування об’єкта, його кількісні та якісні показники, відомості про виконавців, замовників та орган, який приймає рішення. У констатуючій частині подається коротка характеристика видів діяльності, її впливу на довкілля та здоров’я людей, ступеня екологічного ризику, заходів щодо нейтралізації впливу, забезпечення екологічної безпеки та раціонального використання природних ресурсів. У заключній частині містяться узагальнена оцінка об’єкта, зауваження і пропозиції, висновки щодо схвалення, повернення на доопрацювання чи відхилення з посиланням на нормативні документи та щодо можливості прийняття рішення про подальшу реалізацію.

Фінансування державної екологічної експертизи здійснюється її замовником. Експертизи об’єктів, що реалізуються за рахунок державних капіталовкладень, фінансуються з державного бюджету.

Фінансування державної екологічної експертизи екологічних ситуацій та екологічно небезпечних діючих об’єктів, що проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів, здійснюється відповідно за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів та відповідних позабюджетних фондів охорони довкілля.

Кошти на проведення державної екологічної експертизи об’єктів, які фінансуються за рахунок замовників чи державних капіталовкладень, виділяються в межах лімітів проектно-кошторисної документації згідно з нормативами, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Замовники інших екологічних експертиз, особи, заінтересовані в проведенні додаткових експертиз, а також підприємства, що експлуатують екологічно небезпечні об’єкти, проводять експертизи за свій рахунок згідно з договорами.

Фінансування громадської екологічної експертизи здійснюється за рахунок коштів об’єднань громадян, громадських природоохоронних та інших фондів, а також цільових добровільних внесків громадян, підприємств, установ і організацій.

Висновки

Питання регулювання відповідальності за збиток, зокрема екологічний, стають особливо актуальними при створенні основ правової держави та переході до ринкових відносин. Важливо знайти розумні економічні важелі, правильно співвідносити вигоди і втрати, доходи і витрати на компенсацію збитку. Ключовим завданням є розробка нормативного розмежування допустимих і неприпустимих впливів та оцінювання вартості екологічного збитку.

Основними напрямами обмеження шкідливих техногенних впливів на біосферу є ресурсозбереження та розробка екологічно чистих чи безвідходних технологій. Чистоту вод можна покращити методами біотехнології. Радикальний шлях оздоровлення екологічної ситуації — скорочення шкідливих викидів, підвищення безаварійності та безпеки небезпечних виробництв, перехід на безвідходні технології, концентрація і надійне поховання шкідливих відходів, розумне співробітництво та міжнародна взаємодопомога при екологічних катастрофах.

У роботі з оздоровлення довкілля та обмеження впливів шкідливих речовин важливу роль відіграють служби контролю стану природи, середовища проживання людей, локального і регіонального моніторингу. Ці служби, оснащені сучасною вимірювальною технікою, повинні оперативно оповіщати населення про всі випадки наближення параметрів середовища до небезпечного рівня.

Список використаних джерел

1. Білявський Г. О. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Либідь, 2004. — 406 с.
2. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник для студ. вуз. — К.: Знання, 2004. — 309 с.
3. Екологічне законодавство України / Відп. ред. І. О. Заєць. — К.: Юрінком, 2001. — 413 с.
4. Заверуха Н. М. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. — К.: Каравела, 2006. — 365 с.
5. Івашура А. А. Екологія: теорія та практика: Навчальний посібник. — Харків: ВД «ІНЖЕК», 2004. — 207 с.
6. Микитюк О. М. Екологія людини: Підручник для студ. вузів. — Харків: ОВС, 2004. — 254 с.
7. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник. — Суми: Університетська книга, 2004. — 351 с.
8. Царенко О. М. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів. — Суми: Університетська книга, 2004. — 399 с.