Юридична особа

1. Поняття юридичної особи

У цивільних правовідносинах суб’єктами можуть бути не лише фізичні особи, а й колективні утворення: господарські товариства, підприємства, організації, кооперативи тощо. Щоб брати участь у цих відносинах, такі утворення мають отримати статус юридичної особи за наявності відповідних ознак. Юридичні особи не є живими істотами, тому не мають природної волі, однак у них діє спільна воля людей, об’єднаних для досягнення мети, заради якої створювалася юридична особа. Саме тому за нею визнається здатність бути суб’єктом права.

Юридична особа — самостійний учасник правовідносин, який існує незалежно від засновників. Вона може набувати лише тих прав і обов’язків, що не пов’язані з природними властивостями людини.

Визначення юридичної особи міститься у ст. 23 ЦК України: це організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному або третейському суді.

2. Ознаки юридичної особи

Із наведеного визначення можна виокремити такі ознаки:

Організаційна єдність. Юридична особа — це колективне утворення, організований колектив людей. Принципи його формування можуть бути різними: трудові договори з адміністрацією підприємства, добровільне членство в кооперативі тощо. Кожна організація має систему соціальних взаємозв’язків, внутрішню структурну та функціональну диференціацію.

Відокремлене майно. Юридична особа має майно, відокремлене від майна членів колективу, держави, адміністративно-територіальних одиниць та інших організацій. Кооперативні та громадські організації володіють майном на праві власності. Державні підприємства мають право повного господарського відання, а державні установи — право оперативного управління (ст. 38 Закону «Про власність»).

Виступ у цивільному обороті від свого імені. Юридична особа має власне найменування. Від свого імені вона набуває прав і несе обов’язки, вступаючи у відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від її імені лише за згодою, наприклад, на підставі довіреності.

Самостійна майнова відповідальність. Здатність набувати прав і нести обов’язки зумовлює відповідальність юридичної особи за своїми зобов’язаннями. Відповідно до ст. 203 ЦК України, боржник, який не виконав або неналежно виконав зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані збитки. Під збитками розуміють витрати кредитора, втрату або пошкодження майна, а також неодержані доходи.

Формою відповідальності є також неустойка (штраф, пеня) — визначена законом або договором грошова сума, яку боржник сплачує кредиторові у разі невиконання зобов’язання (ч. 1 ст. 179 ЦК України). Юридична особа відповідає майном, на яке може бути звернене стягнення (ст. 7 Закону «Про власність», ст. 32 ЦК). Держава не відповідає за зобов’язаннями державних організацій, і навпаки.

Здатність бути позивачем або відповідачем у суді. Участь у майнових відносинах і можливість притягнення до відповідальності потребують захисту порушених прав. Тому юридична особа може звертатися з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Згідно з ч. 2 ст. 102 ЦПК України, сторонами у цивільному процесі можуть бути державні підприємства, установи, організації, кооперативи та інші громадські організації, що мають права юридичної особи.

Усі ці ознаки взаємопов’язані й розглядаються в сукупності. Іноді до них відносять наявність рахунку в банку, печатки тощо, але ці ознаки є другорядними, оскільки випливають із самого статусу юридичної особи.

3. Види юридичних осіб

Юридичні особи класифікують за різними критеріями. За формами власності в Україні їх поділяють на:

• приватні;
• колективні;
• державні;
• змішані.

За суб’єктним складом:

• українські;
• спільні з іноземним інвестором;
• іноземні;
• міжнародні організації та об’єднання.

У країнах СНД поширений поділ на комерційні та некомерційні організації. Комерційні мають на меті отримання прибутку (господарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства). Некомерційні створюються для інших цілей (об’єднання громадян, політичні партії, релігійні організації, фонди). Однак такий поділ умовний, оскільки некомерційні організації також можуть отримувати прибуток.

Тому в проєкті ЦК України відмовилися від цієї класифікації на користь поділу на юридичних осіб публічного та приватного права. Публічні створюються незалежно від волі приватних осіб для спеціальних функцій (міністерства, установи соціальної сфери). Приватні створюються за ініціативою осіб на договірних засадах для участі в цивільних відносинах. Публічні юридичні особи, вступаючи у цивільно-правові відносини, підпадають під загальний режим регулювання, хоча порядок їх утворення визначається нормами публічного права.

Чинне законодавство України визначає організаційно-правові форми: підприємства, господарські товариства, кооперативи. Цей перелік не є вичерпним. Згідно із Законом «Про підприємства в Україні» (ст. 1), підприємство — це самостійний господарюючий суб’єкт із правами юридичної особи, який здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність для отримання прибутку. Воно має самостійний баланс, рахунки в банках, печатку, а промислове підприємство — також товарний знак. На відміну від бюджетних установ, підприємства покривають витрати доходами від своєї діяльності. У разі збитковості держава може надати дотацію, якщо продукція суспільно необхідна.

За формами власності підприємства бувають:

• приватні (на власності фізичної особи);
• сімейні (на власності членів однієї сім’ї);
• приватні з правом найму робочої сили;
• колективні (на власності трудового колективу);
• державні комунальні (на власності адміністративно-територіальних одиниць);
• державні (на загальнодержавній власності);
• спільні (на об’єднанні майна різних власників);
• засновані на власності юридичних осіб і громадян інших держав.

За обсягами обороту та чисельністю працівників підприємства можуть бути малими: у промисловості та будівництві — до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери — до 50, у науці — до 100, у невиробничій сфері — до 25, у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Ринкова економіка зумовила появу господарських товариств — об’єднань майна та підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб для отримання прибутку. В Україні створюються акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства (ст. 1 Закону «Про господарські товариства»). Засновники не ліквідуються як юридичні особи (ст. 3 Закону).

Господарські товариства поділяють на об’єднання капіталів та об’єднання осіб. Учасники мають право брати участь в управлінні, розподілі прибутку, виходити з товариства та отримувати інформацію про його діяльність (ст. 10 Закону).

Акціонерне товариство має статутний фонд, поділений на акції рівної номінальної вартості, і відповідає лише своїм майном. Акціонери відповідають у межах належних їм акцій. Відкриті товариства поширюють акції через відкриту підписку, закриті — розподіляють між засновниками. Закрите може бути реорганізоване у відкрите (ст. 24, 25 Закону).

Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний фонд, поділений на частки. Воно відповідає своїм майном, а учасники втрачають лише свої внески. Товариство з додатковою відповідальністю передбачає додаткову відповідальність учасників їхнім майном у кратному розмірі до внеску (ст. 65 Закону).

Повне товариство — об’єднання осіб, учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність усім своїм майном. Ведення справ може здійснюватися всіма учасниками або одним із них на підставі довіреності (ст. 66, 68 Закону). Командитне товариство включає учасників із повною відповідальністю та вкладників, відповідальність яких обмежена внеском (ст. 75 Закону).

Виробничі кооперативи створюються для спільної підприємницької діяльності на основі членства та особистої трудової участі. Вони відповідають своїм майном, а члени несуть субсидіарну відповідальність, якщо це передбачено статутом. Колективні сільськогосподарські підприємства — добровільні об’єднання громадян для виробництва сільськогосподарської продукції (ст. 1 Закону від 14 лютого 1992 р.). Вони є юридичними особами, можуть об’єднуватися в спілки та засновувати акціонерні товариства.

Селянські (фермерські) господарства набувають статусу юридичної особи після відведення земельної ділянки та державної реєстрації (ст. 9 Закону «Про селянське (фермерське) господарство»).

Підприємства можуть об’єднуватися в асоціації (для координації діяльності), корпорації (з делегуванням повноважень), консорціуми (тимчасові об’єднання промислового і банківського капіталу), концерни (на основі фінансової залежності) та інші об’єднання. Об’єднання є юридичною особою, має баланс, рахунки та печатку. Підприємства, що входять до складу об’єднання, зберігають права юридичних осіб і не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором.

Правами юридичних осіб наділяються також установи — організації, що фінансуються власником для управлінських, соціально-культурних та інших функцій некомерційного характеру. До них належать органи державної влади, прокуратури, суду, навчальні заклади, лікарні, музеї тощо. Їхні витрати покриваються з бюджету згідно з кошторисом. Деякі державні організації фінансуються з інших джерел, мають самостійний кошторис і баланс.

Об’єднання громадян — добровільні формування, створені на основі єдності інтересів (ст. 1 Закону «Про об’єднання громадян»). Вони поділяються на політичні партії та громадські організації. Політичні партії мають на меті участь у формуванні органів влади. Громадські організації створюються для захисту соціальних, економічних, творчих та інших інтересів. Об’єднання можуть мати власність, створювати госпрозрахункові установи та підприємства. Політичні партії не можуть засновувати підприємства, крім засобів масової інформації.

Фонди — організації, засновані на добровільних майнових внесках для благодійних або некомерційних цілей. Майно фонду є його власністю. Засновники не відповідають за зобов’язаннями фонду.

Споживчі кооперативи — організації, засновані на членстві для задоволення потреб у торговельному, побутовому обслуговуванні, житлі тощо. Члени не відповідають за зобов’язаннями кооперативу, якщо інше не передбачено статутом.

Релігійні організації створюються для задоволення релігійних потреб громадян (ст. 7 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації»). Вони визнаються юридичними особами з моменту реєстрації статуту. Релігійні організації можуть мати власність, засновувати підприємства та благодійні заклади (ст. 18, 19 Закону).

4. Список використаної літератури

1. Цивільний кодекс України.
2. «Цивільне право» ч. 1, О.А. Підопригора, Д.В. Боброва, Київ, 1997 р.
3. Закон України «Про господарські товариства».
4. Закон України «Про об’єднання громадян».
5. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство».
6. Закон України «Про підприємства в Україні».
7. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації».
8. Гражданское право: Учебник / Под ред. Цыбуленко З.И. — М.: Юрист, 1998 г.