Якість продукції. Міжнародні системи сертифікації продукції

Вступ

У сучасних умовах глобалізації торгівлі та пов'язаних із нею сфер діяльності, успішність як окремих компаній, так і цілих галузей на внутрішньому та зовнішньому ринках визначається рівнем відповідності їхніх товарів і послуг встановленим стандартам якості. Отже, питання забезпечення та постійного покращення якості є надзвичайно важливим для всіх країн і бізнесів. Від його вирішення значною мірою залежить результативність національної економіки. Варто пам'ятати, що підвищення якості — це тривалий і безперервний процес. Рівень якості не може бути сталим: вироби залишаються технічно досконалими, зручними та привабливими лише до появи нових, більш прогресивних моделей, що зумовлено науково-технічним розвитком. Проте на кожному конкретному етапі якість має бути оптимальною, тобто максимально задовольняти потреби споживачів за відносно мінімальних витрат на її досягнення.

З розвитком науково-технічного прогресу проблема якості не лише не зникає, а й стає дедалі складнішою. Вирішити її старими методами, зокрема лише через контроль готової продукції, практично неможливо. Необхідний комплексний, системний підхід, який реалізується в межах системи управління якістю. Американський експерт Едвард Демінг ще у 1950 році зазначав, що 85% успіху у вирішенні проблеми якості залежить не від працівників, а від системи управління якістю.

1. Поняття якості та її оцінка

Якість як економічна категорія відображає сукупність властивостей продукції, які визначають її здатність задовольняти потреби людини відповідно до призначення.

Якість продукції — це комплекс властивостей, що охоплюють безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність тощо. Саме ці властивості надають товару здатність задовольняти споживача згідно з його призначенням.

Як економічна категорія, якість є суспільною оцінкою, що характеризує ступінь задоволення потреб у конкретних умовах споживання тієї сукупності властивостей, які явно виражені або потенційно закладені в товарі [13, с. 368].

Потреби, як правило, виражаються через властивості та їх порівняння з аналогічними характеристиками базового або еталонного зразка.

Для забезпечення належної якості під час проектування, виготовлення та використання нових виробів у виробничо-господарській діяльності підприємства важливо застосовувати систему показників, яка дозволяє визначати та контролювати рівень якості всіх видів продукції.

Рівень якості — це кількісна характеристика міри придатності певного виду продукції для задоволення потреб споживачів. Оцінювання якості передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального рівнів.

Абсолютний рівень якості виробу визначається шляхом обчислення вибраних показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів.

Для отримання порівняльних характеристик поряд з абсолютним визначають відносний рівень якості, порівнюючи показники продукції з абсолютними показниками найкращих вітчизняних та зарубіжних аналогів. Оскільки рівень якості під впливом науково-технічного прогресу та вимог споживачів постійно зростає, виникає потреба у визначенні перспективного рівня, який враховує пріоритетні напрями та темпи розвитку науки й техніки. Для нових видів продукції доцільно визначати також оптимальний рівень якості, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво й використання продукції за певних умов споживання була б мінімальною.

Усі показники якості продукції поділяються на такі групи:

1) диференційовані (одиничні, комплексні) показники, що характеризують одну або кілька властивостей одиниці продукції. Система одиничних показників наведена в табл. 1 [3, с. 369];

2) загальні — показники якості всього обсягу продукції, що виробляє підприємство, незалежно від її виду та призначення.

До цієї групи належать такі показники:

• співвідношення сертифікованої і несертифікованої продукції;
• питома вага нової продукції в загальному її обсязі;
• продукції вищої категорії якості;
• продукції, що відповідає міжнародним стандартам;
• продукції, що експортується.

Крім двох розглянутих груп, існує третя група непрямих показників якості, яка характеризується штрафами за неякісну продукцію, обсягом і питомою вагою забракованої продукції, втратами від браку тощо. Показниками цієї групи є:

• гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантійних ремонтів у розрахунку на один виріб;
• наявність рекламацій, їх кількість і вартість;
• рівень попиту на даний виріб тощо.

Система показників якості продукції наведена на рис. 1. Складна система показників застосовується для оцінки якості знарядь праці. Вона охоплює більшість груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Якість знарядь праці характеризується також низкою загальних показників, до яких належать:

• надійність;
• довговічність;
• ремонтопридатність;
• продуктивність.

Надійність — це властивість виробу виконувати свої функції зі збереженням експлуатаційних показників у встановлених межах протягом відповідного проміжку часу. Кількісно вона характеризується середньою тривалістю роботи між двома несправностями.

Довговічність — це властивість виробу тривалий час зберігати свою роботоздатність (експлуатаційну придатність).

Ремонтопридатність — це можливість техніки швидко виявляти й усувати несправності.

Якість продукції ґрунтується на порівнянні значень показників якості даної продукції з відповідними показниками якості базової продукції або іншими показниками, що встановлені діючими стандартами та нормами [13, с. 370].

Механізм визначення рівня якості продукції проходить три етапи. Перший етап — вимірювання показників якості, для чого використовуються такі три методи:

1) експериментальний метод — безпосереднє вимірювання показника за допомогою спеціальних технічних засобів, інструментів і людських органів. Цей метод застосовується лише для отримання одиничних показників.

2) розрахунковий метод полягає в обчисленні якості на основі одиничних показників;

3) експертний метод передбачає підрахунок та аналіз думок експертів про якість даної продукції.

Другий етап полягає у виборі базових показників для порівняння. Базовими показниками можуть бути:

1) проектні показники;

2) зразки світового рівня;

3) показники вітчизняних чи закордонних стандартів.

В окремих випадках у підприємства виникає необхідність порівняти нову продукцію з тією, що випускалася раніше. У цьому разі важливо, щоб прототип не був морально застарілим.

Третій етап — це порівняння показників якості нової продукції з базовими і визначення доцільності виробництва нової продукції.

За продукцією, якість якої характеризується сортом, розраховується частка продукції кожного сорту в загальному обсязі виробництва та середній коефіцієнт сортності [3, с. 372].

Середній коефіцієнт сортності розраховується як відношення вартості продукції всіх сортів до можливої вартості продукції за ціною першого сорту.

Зміна якості продукції суттєво впливає на основні фінансово-економічні показники підприємства. При розрахунку величини впливу зміни якості на зміну випуску товарної продукції (∆ТП), зміну виручки від реалізації (∆В) і прибутку (∆П) можна використовувати такі формули:

∆ТП = (Ц1 – Ц0) х ОВ1

∆В = (Ц1 – Ц0) х ОP1

∆П = [(Ц1 – Ц0) х ОP1] - [(В1 – В0) х ОP1]

де Ц0 і Ц1 — відповідно ціна виробу до і після зміни якості;

В0, В1 — рівень витрат на виробництво і збут виробу до і після зміни якості;

ОВ1 — обсяг виробленої продукції підвищеної якості;

ОР1 — обсяг реалізації продукції підвищеної якості [5, с. 264].

2. Міжнародні системи сертифікації продукції

Сертифікація — це комплекс заходів і дій, що підтверджують відповідність фактичних характеристик продукції вимогам міжнародних стандартів, технічних умов та інших нормативних документів, які діють на світовому ринку в тій чи іншій країні-імпортері продукції чи послуг [1, с. 248].

Сертифікат — це документ, що підтверджує високий рівень якості продукції та її відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000. Сертифікація продукції здійснюється з метою:

• запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища;
• сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;
• створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі [1, с. 248].

Кожен вид товарів, який підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, має бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості та відповідність вимогам міжнародних стандартів.

В Україні розрізняють обов'язкову й добровільну сертифікацію.

Обов'язкова сертифікація здійснюється тільки в межах державної системи управління суб'єктами господарювання, охоплює перевірку й випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитися з ініціативи самих суб'єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, які не є обов'язковими (на договірних засадах). Результати стандартизації відображаються в спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є стандарти й технічні умови — документи, що містять обов'язкові для продуцентів норми якості виробу і способи їхнього досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи й засоби вимірювання, випробувань, маркування, упакування, транспортування та зберігання продукції). Нормативно-технічна документація, що застосовується на підприємствах, охоплює певні категорії стандартів, які різняться за мірою жорсткості вимог до виробів і за сукупністю об'єктів стандартизації:

• Міжнародні стандарти ІСО серії 9000
• Галузеві стандарти
• Державні стандарти України
• Стандарти науково-технічних інженерних товариств та союзів
• Технічні умови
• Стандарти підприємств

Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містять міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації — ІСО, що їх використовують для сертифікації виробів, призначених для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти ІСО серії 9000:

• 9000 – 1 -94. Загальне управління якістю та стандарти для забезпечення якості
• 9001 -1994. Системи якості. Модель забезпечення якості та проектування, розробки, виробництва, монтажу та обслуговування
• 9002 – 1994. Системи якості. Модель забезпечення якості за виробництва, монтажу та обслуговування
• 9003-1994. Системи якості. Загальне управління якістю та елементи системи якості.
• 10011-1-1990. Системи якості. Керівні вказівки щодо перевірки систем якості.
• 10011-2-1991. Системи якості. Керівні вказівки. Кваліфікаційні критерії для експортів – аудиторів щодо перевірки систем якості.
• 10011-3-1991. Системи якості. Керівництво програмою перевірок [4, c. 64-65].

Висновки

Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що зумовлюють придатність продукції задовольняти певні потреби споживачів відповідно до її призначення. Методи оцінки якості продукції поділяються залежно від способу одержання інформації на: об'єктивний (вимірювальний і реєстраційний), органолептичний і розрахунковий.

Значну роль у підвищенні якості продукції відіграють стандарти, які є організаційно-технічною основою систем якості. Спочатку мала місце практика внесення в контракти вимог до систем якості, що доповнювали вимоги до продукції, а також до перевірки систем якості на підприємстві у виробника. Для регулювання процесу перевірки систем якості в ряді країн (США, Канада, Великобританія та інших) були створені національні стандарти, що встановлюють вимоги до систем якості, а в 1987 р. Міжнародною організацією із стандартизації ISO були розроблені і впроваджені міжнародні стандарти серії 9000, доповнені в подальшому стандартами 10000, які сконцентрували досвід управління якістю, нагромаджений у різних країнах, і в багатьох із них були впроваджені як національні. Сертифікація продукції пов'язана з оцінкою показників її якості, тобто вимірюванням їх з використанням певних засобів вимірювання, достовірність і точність яких вивчає метрологія. Тому значно зростає роль метрологічного забезпечення якості продукції. Таким чином, проблема забезпечення якості продукції є комплексною: науковою, технічною, економічною і соціальною, і у вирішенні її повинні приймати участь висококваліфіковані спеціалісти, які вільно володіють сучасними методами управління якістю, незалежно від того, в якому секторі вони працюють: державному чи приватному, на великих підприємствах чи в малому і середньому бізнесі, тому що загальні принципи організації і забезпечення високої якості продукції та послуг не залежать від розміру підприємства.

Список використаної літератури

1. Бойчик І.М. Економіка підприємств: Навчальний посібник. -Львів: Вид-во "Сполом", 1999. -211 с.
2. Гетьман О. О. Економіка підприємства: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -487 с.
3. Должанський І. З. Конкурентоспроможність підприємства: Навч. посібник для студ. вузів. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -381, с.
4. Економіка виробничого підприємництва: Навчальний посібник. -К.: Знання, 2001. -405 с.
5. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студ. вуз. -К.: Знання-Прес, 2001. -334, с.
6. Економіка підприємства: Навчальний посібник. -К.: КНЕУ, 2000. -526 с.
7. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Анатолій Шегда, Тетяна Литвиненко, Марія Нахаба та ін.,. -К.: Знання-Прес, 2003. -335 с.
8. Економіка та організація діяльності об'єднань підприємств: Навчальний посібник/ Л. М. Чепурда, С. С. Бєляєва, М. В. Плахотнікова. -К.: Професіонал, 2005. -269, с.
9. Конкурентоспроможність: країна, регіон, підприємство /Ред. Ю. В. Полунєєва; Рада конкурентоспроможності України, Центр стратегій конкурентоспроможності (МІМ-Київ). -К.: ЛАТ&К, 2006. -175, с.
10. Примак Т. О. Економіка підприємств: Навчальний посібник. -К.: МАУП, 1999. -107 с.