Якісна і кількісна оцінка ефективності діяльності об’єднань підприємств

Вступ

Ефективність з економічної точки зору для спеціалізованих підприємств пояснюється тим, що така форма організації відкриває шлях до впровадження інноваційної техніки, сучасних технологічних рішень, удосконалених методів управління виробництвом, раціональнішого застосування обладнання та формування команди висококваліфікованих фахівців.

Для визначення економічної ефективності спеціалізації виробництва застосовується метод порівняння показників трудомісткості та собівартості продукції, випущеної на спеціалізованих і неспеціалізованих виробництвах.

У цьому контексті ключовим завданням стає встановлення оптимального масштабу підприємства, який слугує основою для визначення рівня його спеціалізації. Вибір оптимального розміру залежить від критерію, що застосовується. Як правило, оптимальним вважається такий обсяг випуску, при якому досягається повне завантаження виробничих потужностей, а середні витрати мінімізуються.

Зазвичай економічні показники розраховуються для мінімального розміру підприємства, що забезпечує повне завантаження обладнання за наявного технологічного процесу. Оптимальний розмір, своєю чергою, визначається як кратне збільшення мінімального. Практика створення та використання автоматичних ліній та іншого високопродуктивного обладнання для серійного та масового виробництва свідчить, що економічні показники підприємства за таких умов залишаються практично незмінними.

1. Оцінка інвестиційної привабливості об’єднань підприємств та ефективності їх придбання

Завдяки аналізу інвестиційної привабливості можна спрогнозувати потенційну дохідність, терміни повернення вкладених коштів та ідентифікувати найсуттєвіші ризики, що мають фінансові наслідки.

Норма прибутку на акцію (К1) є індикатором короткострокової перспективи та значною мірою залежить від ринкової кон'юнктури. Для оцінки діяльності компанії аналізується динаміка цього показника в різні часові періоди. Якщо додаткова емісія акцій не супроводжується відповідним зростанням чистого прибутку, це призводить до падіння норми прибутку на акцію.

Показник норми прибутку на акціонерний капітал (К2), або прибутковість власного капіталу, демонструє ефективність використання коштів акціонерів, інвестованих у підприємство.

Коефіцієнт котирування акцій (К3) визначається як співвідношення ринкової ціни акції до її облікової вартості. Облікова ціна формується з номінальної вартості, частки емісійного доходу (різниці між ринковою та номінальною ціною проданих акцій) та частки накопиченого прибутку, що був реінвестований у розвиток компанії.

Якщо значення коефіцієнта котирування перевищує 1, це свідчить про готовність потенційних акціонерів заплатити за акцію більше, ніж бухгалтерська оцінка реального капіталу, що припадає на неї на поточний момент.

Показник виплати дивідендів (К4) відображає частку чистого прибутку, яка розподіляється у вигляді дивідендів.

Коефіцієнт стабільного росту (К7) вказує на здатність компанії нарощувати свої активи в майбутньому, використовуючи внутрішні джерела фінансування.

Оцінки лише дохідності цінних паперів недостатньо, коли метою інвестування є встановлення контролю над підприємством-емітентом через придбання контрольного пакета акцій. У таких випадках для визначення інвестиційної привабливості пріоритетним є аналіз наступних аспектів діяльності:

• аналіз оборотності активів. Швидкість обертання вкладених коштів у процесі діяльності фірми значною мірою визначає ефективність інвестування. Незважаючи на вплив багатьох зовнішніх чинників (економічна ситуація, швидкість розрахунків тощо), період обороту активів є важливим показником;
• аналіз прибутковості капіталу. Забезпечення високого прибутку на вкладені кошти є однією з головних цілей інвестування. Хоча компанії можуть варіювати показник прибутку через амортизаційну політику чи податкове планування, аналіз дозволяє дослідити потенціал його формування відносно вкладеного капіталу;
• аналіз ліквідності активів. Оцінка ліквідності дає змогу визначити спроможність підприємства розраховуватися за короткостроковими зобов'язаннями та уникнути банкрутства через швидку реалізацію активів. Стан ліквідності характеризує рівень інвестиційних ризиків у короткостроковій перспективі;
• аналіз фінансової стійкості. Цей аналіз дозволяє оцінити інвестиційний ризик, пов'язаний зі структурою джерел фінансування, та виявити оптимальність формування ресурсів для поточної виробничої діяльності.

Однак, коли йдеться про повне придбання підприємства (злиття), інвестиційна привабливість насамперед визначається економічною ефективністю такої операції.

Методику розрахунку вигод і витрат від злиття запропонував Стюарт Майерс у 1976 році. Він зазначав, що економічні вигоди від злиття виникають лише тоді, коли ринкова вартість об'єднаної корпорації перевищує суму ринкових вартостей компаній, що її створюють. Це явище отримало назву синергетичного ефекту, або правила «2+2=5».

Позитивне значення правої частини рівності свідчить про наявність синергетичного ефекту, тобто придбання приносить економічні вигоди. Проте про економічну ефективність угоди можна говорити лише після порівняння отриманих вигод із витратами на її здійснення.

Ці витрати (Е) розраховуються як різниця між коштами, сплаченими підприємством А за придбання підприємства Б (С), та ринковою вартістю підприємства Б:

Е = С – Рб

Отже, чистий дохід (чиста теперішня вартість - NPV) від придбання підприємства Б для підприємства А становитиме:

NPV = Р - Е

Таким чином, придбання є економічно виправданим, якщо чиста теперішня вартість операції є позитивною, тобто Р - Е > 0.

Механізм розрахунку витрат при злитті залежно від методу оплати

Як зазначалося раніше, придбання підприємства може відбуватися двома способами:

1. за грошові кошти;
2. шляхом обміну на власні акції (злиття).

Відповідно, механізми визначення витрат будуть різними.

1) Формула для розрахунку витрат злиття була наведена вище (Е = С - РБ), тобто це різниця між вартістю коштів, витрачених підприємством-покупцем, та поточною ринковою вартістю цільового підприємства. Однак навіть при оплаті грошима застосування цього алгоритму є недостатнім. Причина в тому, що ринкову вартість підприємства Б можна розглядати з двох позицій:

1. як РБ - внутрішню вартість підприємства Б як самостійної економічної одиниці;
2. як МРБ - агреговану ринкову вартість підприємства Б на момент здійснення угоди.

Зазвичай МРБ перевищує РБ. Це пояснюється позитивною реакцією ринку на оголошення про злиття: для потенційних продавців акцій така новина є сприятливою, оскільки викуп акцій майже завжди супроводжується виплатою значної премії понад ринкову вартість.

Враховуючи цей фактор, формулу витрат злиття можна представити так:

Е = (С- МРБ ) + (МРБ - РБ)

Тобто це премія за злиття плюс різниця між ринковою та внутрішньою вартістю підприємства Б.

За характером оцінки стану підприємства розрізняють:

• якісну та кількісну оцінку;
• тільки якісну оцінку;
• тільки кількісну оцінку.

Підприємницька діяльність нерозривно пов'язана з питанням ефективності. В її основі лежать обмеженість ресурсів, прагнення до економії та максимізації результатів. Проблема ефективності — це завжди проблема вибору (у даному випадку — вибору форми організації підприємницької структури). Рівень ефективності організації таких структур суттєво впливає на вирішення соціальних та економічних завдань. Дослідження форм організації підприємницьких структур дозволили визначити логіку процесу обґрунтування їх ефективності, в основі якої лежить поняття порівняльних переваг. Отже, ефективність вибору форми організації означає оцінку доцільності попереднього чи нового вибору для діючих структур та нового вибору для тих, що створюються, і визначається цільовими показниками, які дають кількісну оцінку.

Ефективність діяльності підприємницької структури досягається лише в збалансованій системі, а її оцінка можлива в межах конкретної структури. При визначенні ефективності необхідно враховувати вплив змін у взаємозв'язках різних витрат та результатів. Дослідження показали, що показники оцінки ефективності організації підприємницьких структур обґрунтовуються відповідно до доцільності обраної форми з урахуванням прибутковості та можливості понесення збитків.

Загальним показником господарської діяльності, що характеризує економічну ефективність, є прибуток. Кожна підприємницька структура самостійно визначає напрями та розміри використання прибутку відповідно до своїх особливостей. При цьому забезпечується добробут засновників та фінансується діяльність структури.

Кількісна оцінка взаємозв'язку між виручкою, виробничими витратами та чистим прибутком здійснюється за допомогою методу безбитковості. Цей показник застосовується для оцінки початкового періоду функціонування нового підприємства, прибутковості нових видів послуг чи продукції, а також для оцінки прибутковості інвестицій при нарощуванні основного капіталу. Крім того, рівень безбитковості дозволяє коригувати обсяг реалізації при прогнозуванні збільшення чи зменшення залежно від можливих виробничих та адміністративних витрат. Важливу роль при цьому відіграє правильна класифікація витрат на постійні та змінні, що свідчить про стійкість підприємницької структури та можливості її подальшої діяльності.

2. Аналіз ефективності діяльності підприємств та загального фінансового стану об’єднань підприємств

Аналіз функціонування складних корпоративних структур та їх підрозділів називається корпоративним економічним аналізом (КЕА).

Показники ефективності є найбільш дієвими, коли вони розраховуються для всієї компанії в цілому, де єдина команда менеджерів координує та контролює інвестиційну, виробничу і фінансову діяльність. У такому разі можна отримати точні значення доходності інвестиційного та власного капіталу, причому остання враховує ефект фінансового важеля.

Альтернативним підходом до концепції прибутку від інвестицій є визначення доходності всього інвестованого капіталу (ДІК).

Питання оцінки ефективності діяльності дочірніх підприємств набуває особливої актуальності при виході компанії на міжнародний ринок. Якщо, наприклад, материнська українська компанія потребує вираження показників прибутку в гривнях (що важливо для складання консолідованої звітності), то для розрахунків необхідно залучати обмінний курс.

Окрім зазначеного вище, ефективність діяльності підприємств та аналіз загального фінансового стану групи визначається системою показників, що характеризують результати їх фінансово-господарської діяльності. Такий аналіз є одним із методичних прийомів внутрішнього аудиту, який здійснює головне підприємство щодо контрольованих дочірніх підприємств. При цьому оцінюються такі аспекти діяльності:

• майновий стан;
• ліквідність;
• фінансова стійкість;
• ділова активність;
• рентабельність;
• ринкова активність.

Кожна підприємницька структура на своєму шляху стикається з певними труднощами, що загрожують її існуванню та визначають ступінь ризику. Як показали дослідження, при оцінці ризику дані активів необхідно розподіляти за категоріями: ризик товарно-матеріальних цінностей, ризик нематеріальних активів, ризик витрат майбутніх періодів, ризик дебіторської заборгованості. Найбільш реальну загрозу становить саме дебіторська заборгованість.

Проведений якісний аналіз дозволяє зробити висновок про доцільність дослідження економічного аспекту, ознаками якого є показники оцінки ефективності організації підприємницьких структур. Ці показники поділяються на ті, що характеризують прибутковість (нерозподілений прибуток, рівень беззбитковості, межа безпеки, сукупна факторна продуктивність), та ті, що характеризують збитковість (ступінь ризику). Також в економічному аспекті при виборі форми організації можливо прийняти обґрунтоване рішення щодо найбільш ефективного варіанту організації підприємницької структури з метою її подальшого розвитку та зміни форми.

Висновки

Об'єднання підприємств — це господарська організація, створена з двох або більше підприємств для координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності з метою вирішення спільних економічних і соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до Господарського кодексу та інших законів мають право їх створювати. До складу об'єднань можуть входити підприємства, створені за законодавством інших держав, а українські підприємства можуть входити до об'єднань, утворених на території інших країн.

Господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та формують виконавчі органи, передбачені статутом об'єднання.

Вищий орган господарського об'єднання виконує такі функції: затверджує статут та вносить до нього зміни; вирішує питання прийняття нових учасників та виключення зі складу; утворює виконавчий орган відповідно до статуту чи договору; вирішує фінансові та інші питання згідно з установчими документами.

Управління поточною діяльністю об'єднання може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства) на умовах, передбачених установчими документами. Спори між учасниками об'єднання вирішуються відповідно до статуту або в судовому порядку згідно із законом.

Список використаної літератури

Законодавчі акти

1. Цивільний кодекс України. - К.: Парламентське вид-во, 2003.-352 с.
2. Господарський кодекс України. - К.: Парламентське вид-во, 2003.-192 с.
3. Закон України "Про господарські товариства" від 19.11.1991 №1576-ХП
4. Закон України "Про промислове - фінансові групи в Україні" від 21.11.1995 №438/95-ВР
5. Закон України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01. 2001 №22ІО-Ш
6. Закон України "Про холдингові компанії»

Література

1. Ансофф Й. Новая корпоративная стратегия. - СПб.: Питер Ком.,1999. - 416 с.
2. Економічна енциклопедія: ТЛ / Редкол...С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр "Академія,"2000. - 720 с.
3. Иванов Ю.В. Слияния, поглощения и разделение компаний: стратегия и тактика трансформации бизнеса. - М.: Альпина Паблишер,2001. -244 с.
4. Магутський В.В.Правове забезпечення підприємницької діяльності: Курс лекцій. -К.: КНЕУ,2002.-348с.
5. Мовсесян А., Огнивцев С. Транснациональный капитал и национальные государства //Мировая экономика и международные отношения. - 1999. - №6 - с.56.
6. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003.-948 с.
7. Семенов К.А. Международные экономические отношения. - М.: Гардарика, 1998. – 254 с.
8. Тренев Н.Н. Стратегическое управление. - М.: Приор, 2000. - 288 с.
9. Уткин О.Б., Криворожко В.Е., Сеньков Р.В. Анализ эффективности функционирования нефтяных компаний.// Нефтегазовая вертикаль. - 1999. №№2,3.