Взаємодія екології та економіки в умовах ринку

Вступ

Сьогодні дедалі більше занепокоєння світової спільноти викликає стан довкілля, що стрімко погіршується через серйозні екологічні та техногенні аварії. Це зумовлює потребу у комплексному дослідженні проблем людського існування. У відповідь на це розробляються численні наукові програми та довгострокові прогнози, спрямовані на охорону природи та аналіз наслідків господарської діяльності, щоб запобігти незворотному втручанню в природні процеси.

Огляд наукових праць свідчить про нагальність цієї проблеми: під час проєктування та впровадження розробок нерідко ігнорується соціально-екологічний чинник, що може завдати значно більшої шкоди, аніж користі. Особливо це актуально для сучасної України, де економічні реформи зосереджені переважно на вирішенні короткострокових фінансово-господарських питань, спричинених кризою та протистоянням політичних сил із різними векторами розвитку.

Варто зазначити, що питання охорони природи найчастіше розглядаються крізь призму економіки та техніки, тоді як соціально-філософський аспект, що дозволяє оцінити ситуацію цілісно, залишається поза увагою.

Саме соціальна значущість цього питання та його недостатнє вивчення визначають актуальність наукової задачі, яка полягає у соціально-філософському аналізі взаємозв'язків соціальної екології з економікою, політикою, правом та іншими науками.

1. Економічні аспекти взаємодії суспільства і природи

Україна є яскравим прикладом нехтування економічними принципами раціонального природокористування. За часів командно-адміністративної системи СРСР економіка країни формувалася без урахування потреб населення та екологічних можливостей регіонів. Діяв принцип «мінімум витрат — максимум прибутку», а фінансування природоохоронних заходів відбувалося за залишковим принципом. Це призвело до формування однієї з найбільш екологічно забруднених економік із перенасиченням хімічними, металургійними та гірничодобувними підприємствами із застарілими технологіями. Щороку у виробництво залучається близько 1,5 млрд тонн природних речовин, що становить 30 тонн на душу населення. Такі обсяги зумовлені екстенсивним використанням природних ресурсів. Накопичено 15 млрд тонн відходів, які щороку збільшуються ще на мільярд тонн. Виснажуються корисні копалини, забруднюються ґрунти та водойми, повітря насичується шкідливими речовинами. Надмірне зростання водомістких галузей призвело до виснаження водних ресурсів.

Інтенсифікація сільського господарства, збільшення техногенного навантаження на землі та безконтрольне використання хімікатів спричиняють деградацію ґрунтів та втрату родючості.

В Україні практично не залишилося підземних водоносних горизонтів питного призначення без виявлених пестицидів та нітратів.

Провідним стає еколого-економічний принцип, що передбачає максимальний прибуток за мінімальних витрат і мінімальної шкоди для природи.

Цей підхід вимагає врахування показника збитку від забруднення (DW). Нерівність набуває вигляду (ВІ + DW - ВД) > 0. У такому разі дорога маловідходна технологія може виявитися вигіднішою за ту, що забруднює довкілля [3, c. 132-134].

У другій половині ХХ століття ці питання загострилися настільки, що їх неможливо ігнорувати. Зростання населення, особливо у містах, породило нові проблеми: перенаселення, забруднення середовища (зокрема радіоактивне), розрив у рівні життя між розвиненими країнами та тими, що розвиваються. Міграція населення до міст спричиняє занедбаність сільських земель та їх хімічне перенасичення. Доведено, що рівень забруднення залежить від розміру міста: чим воно більше, тим гостріші проблеми з повітрям, водою та відходами. «Метастази» міської цивілізації проникають у село, скорочуючи його площу та населення, створюючи проблеми з якістю продуктів і зайнятістю. Спостерігається масове знищення лісів, що вчені називають «вимиранням», яке негативно впливає на здоров'я людей. Подальше порушення екосистем може призвести до зникнення сотень видів. Причиною є неузгодженість дій екологів, економістів і політиків, які часто діють всупереч здоровому глузду заради швидкого прибутку чи політичних амбіцій.

Якість довкілля визначає добробут суспільства нарівні з матеріальними благами. Природні блага виходять на перший план у шкалі цінностей. Тому суспільство має змиритися з підвищенням вартості промислової продукції через високі платежі за ресурси. Компенсацією стане покращення якості повітря, води та ґрунту.

Для геоекосистем із граничним антропогенним навантаженням вводяться коефіцієнти геоекологічної небезпеки, що регулюють вплив на довкілля. Збільшення коефіцієнта захищає систему від руйнування. Такі коефіцієнти застосовуються і для захисту рекреаційних та науково цінних територій [7, c. 97-99].

Ще одним засобом активізації природоохоронної діяльності є підвищення ефективності прогнозування «технологічних ризиків», пов'язаних із впровадженням нових виробничих технологій, що потребує вдосконалення взаємодії в системі «економіка – екологія – політика».

На прикладі Англії, США, Швеції, Австрії розглядаються різні підходи урядів, політиків та громадськості до охорони довкілля разом із вирішенням економічних проблем. Аналізується вплив політичних сил на ці процеси. Стверджується, що ідеологія державно-монополістичного капіталу переживає кризу, ускладнену глобальними екологічними проблемами, що вимагає корекції економічних моделей. Розглядаються ринкові методи регулювання: компенсаційна політика, регіональне нормування, податкова політика, «зелені податки».

Однак не всі політичні сили в країнах СНД, зокрема в Україні, включають соціально-екологічні питання до своїх програм, що є причиною негативних явищ.

Аналіз екологічних проблем у соціальному аспекті виявив зростаючу роль екологічної свідомості кожної особистості, що зумовлює необхідність розширення екологічної освіти та вдосконалення пропагандистської роботи.

Серед перспективних напрямів дослідження соціально-екологічної діяльності провідне місце має зайняти вивчення взаємодії держав із різним рівнем розвитку та політичними системами у вирішенні екологічних проблем, а також ролі людського чинника у збереженні довкілля [4, c. 137-139].

2. Еколого-економічні проблеми розвитку галузей економіки регіону (країни)

Україна посідає провідне місце у світі за багатством мінерально-сировинних ресурсів. Займаючи лише 0,4% світової суші, вона володіє 5% світових запасів корисних копалин вартістю понад 11 трлн доларів США, зосереджених у 9000 родовищах. Це зумовило формування потужного промислового комплексу та супутніх техногенно-екологічних проблем: високий рівень забруднення, значні обсяги відходів, активізація небезпечних геологічних процесів, порушення гідрологічних умов, втрати корисних копалин та некомплексне використання родовищ.

Аналіз стану базових галузей економіки свідчить про низьку ефективність виробництва через непродуману структуру народного господарства, де значне місце займають добувні галузі з великими капіталовкладеннями та низькою віддачею. Базові галузі характеризуються технологічною відсталістю, моральним та фізичним зносом основних засобів, що призвело до високої сировинної, матеріальної та енергетичної місткості.

Сталий розвиток держави вимагає вирішення проблем комплексного використання природно-ресурсного потенціалу та його економічної оцінки.

Для підвищення екологічної безпеки необхідно визначати джерела утворення, переробки та знешкодження особливо небезпечних промислових відходів. Зменшення негативного впливу промисловості — це складна соціально-економічна та технічна задача, що потребує комплексних заходів.

Пріоритетні напрямки дій:

У вугільній промисловості: впровадження видобутку без вилучення породи на поверхню; використання метану з вугільних пластів; збагачення всього видобутого вугілля для зменшення викидів діоксиду сірки; профілактика самозаймання та гасіння породних відвалів.

В енергетиці: впровадження спалювання палива у киплячому шарі; розробка комбінованих методів пригнічення оксидів азоту та діоксиду сірки; розвиток альтернативної енергетики.

У металургії та коксохімії: впровадження безкоксової металургії; перехід на електродуговий та конвертерний способи виробництва сталі; сухе гасіння коксу та гасіння чистою водою; повне очищення коксового газу від сірководню.

Від пересувних джерел: регулювання двигунів, перехід на газоподібне паливо, виключення етилованого бензину, використання нейтралізаторів токсичних вихлопів, вдосконалення контролю за викидами автотранспорту [5, c. 215-217].

Перехід на екологічно чисті технології, оснащення джерел викидів пилогазоочисним обладнанням, підвищення технічного рівня експлуатації обладнання.

Розробка регіональної інформаційної системи, бази даних та реєстру викидів забруднюючих речовин із використанням електронно-обчислювальної техніки.

Для виходу з кризи та стабілізації роботи галузей необхідно:

провести структурну перебудову вугільно-енергетичного, хіміко-металургійного, машинобудівного та будівельного комплексів;

розробити та впровадити ресурсо- та енергозберігаючі технології у промисловості, на транспорті та у побуті;

впровадити безвідходні технології та обладнання для очищення промислових викидів та стоків;

підвищити стійкість роботи комунальних підприємств через вдосконалення технологій у каналізуванні, тепло- та водопостачанні;

знизити вартість будівництва через застосування енергозберігаючих рішень та використання промислових відходів;

оновити виробництво для випуску конкурентоздатної продукції через створення високоякісного обладнання та нових матеріалів.

Дослідження негативних тенденцій у промислових містах України виявило: незбалансований економічний розвиток, кризу управління, загострення продовольчих проблем, загрозливе забруднення, демографічні проблеми, міграційні потоки, збільшення ризику надзвичайних ситуацій.

В умовах зростання захворюваності в екологічно неблагополучних містах необхідна комплексна оцінка діяльності підприємств з погляду їх впливу на здоров'я людини, що потребує державної програми екологічної, економічної та соціальної безпеки.

Пріоритетні напрямки дій:

Розвиток регіонального підходу замість традиційної вертикальної схеми регулювання забезпечить оптимальну взаємодію регіонів у межах загальнодержавної політики. В умовах багатоукладної економіки функціонально-територіальна система регулювання є доцільнішою, оскільки розширює економічні повноваження регіонів через поглиблення територіального поділу праці.

розробка науково-технічних програм з охорони навколишнього середовища для досягнення екологічно безпечних умов функціонування підприємств-забруднювачів шляхом зниження гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин, дотримання норм розміщення відходів, досягнення нормативного рівня шумового, електромагнітного та радіаційного забруднення [1, c. 287-289].

Висновки

Раціональна взаємодія людини і природи, урахування екологічних наслідків науково-технічного прогресу є найважливішою умовою ефективного розвитку суспільного виробництва.

Серед актуальних завдань вітчизняної екологічної політики слід виділити:

1) формування інституціональної основи еколого-економічного розвитку;

2) впровадження систем екологічного менеджменту на підприємствах базових галузей та періодичний еко-аудит;

3) еко-технологічна модернізація виробництва, особливо енергомістких секторів;

4) розвиток науково-інформаційної інфраструктури (науково-дослідні роботи, трансфер еко-технологій, інформаційний моніторинг);

5) формування механізмів економічного стимулювання впровадження еколого- та енергозберігаючих технологій.

Взаємодія екологічної та економічної підсистем територій опосередковується відносинами щодо залучення природних ресурсів у виробництво та зворотним потоком відходів в екологічну систему. Введення природних ресурсів у господарську діяльність здійснюється через механізм природокористування як використання природно-ресурсного потенціалу території.

Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Георгій Білявський, Ростислав Фурдуй, Ігор Костіков. - К.: Либідь, 2004. – 406 с.

2. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба,. - К.: Каравела, 2006. - 365 с.

3. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. - К.: Вища школа, 2003. - 357 с.

4. Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ Костянтин Корсак, Ольга Плахотнік; МАУП. - 3-тє вид., перероб. і доп.. - К.: МАУП, 2002. - 294 с.

5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - 2-е вид.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 314 с.

6. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник/ Юрій Бойчук, Михайло Шульга, Дмитро Цалін, Валерій Дем’яненко,; За ред. Юрія Бойчука, Михайла Шульги,. - Суми: Університетська книга, 2004. - 351 с.

7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 391 с.

8. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. - 2-е вид., стереотипне. - Суми: Університетська книга, 2004. - 399 с.