Витрати виробництва. Вартість товару і його ціна

Вступ

1. Характеристика витрат виробництва та їх класифікація

2. Вартість товару і його ціна

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перед кожним виробником постає питання: який обсяг продукції доцільно випускати та реалізовувати з урахуванням ціни й витрат на її створення. Щоб організувати виробництво, підприємець змушений нести певні видатки. Вони охоплюють елементи факторів виробництва, задіяних у процесі. Йдеться про оплату праці (заробітну плату), вкладення в будівлі та обладнання (інвестиції), плату за природні ресурси (воду, корисні копалини, що слугують сировиною чи матеріалами), а також за пальне та інші енергоносії.

Витрати виробництва — це реальні видатки виробника (фірми) на придбання й застосування всіх необхідних умов виробництва, що забезпечують досягнення кінцевого результату господарської діяльності.

Структуру витрат характеризує відсоткове співвідношення їхніх елементів. Наприклад, матеріаломісткими вважаються галузі, де значна частка припадає на матеріальні витрати (харчова, легка промисловість), трудомісткими — галузі добувної промисловості, у яких зарплата становить 50%. Фондомісткими є галузі з великою питомою вагою амортизаційних відрахувань (електроенергетика). Витрати виробництва бувають зовнішніми та внутрішніми.

Зовнішні витрати (також звані явними, прямими, грошовими) — це видатки підприємця на ресурси, що не належать цій фірмі. Сюди входять заробітна плата найманих працівників, витрати на сировину, устаткування, сплата податків тощо.

Внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов’язані з використанням факторів виробництва, які є власністю самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для їх розрахунку визначають вигоду, яку підприємство могло б отримати, передавши власні ресурси стороннім користувачам.

Сучасна економічна наука зараховує до внутрішніх витрат нормальний прибуток — мінімальну плату, потрібну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу. Розмежування зовнішніх і внутрішніх витрат важливе для точного визначення прибутку підприємця, а отже, для оцінки реального стану справ у фірмі.

1. Характеристика витрат виробництва та їх класифікація

Витратами вважають зменшення активів або збільшення зобов’язань, що веде до зменшення власного капіталу підприємства (крім випадків вилучення чи розподілу капіталу власниками), за умови достовірної оцінки цих витрат.

У певному періоді витрати визнаються одночасно з доходом, для отримання якого вони здійснені. Якщо витрати неможливо прямо пов’язати з доходом конкретного періоду, їх відображають у складі витрат того звітного періоду, коли вони були зроблені.

Коли актив забезпечує економічні вигоди протягом кількох звітних періодів, витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, через амортизацію) між відповідними періодами.

Не визнаються витратами:

• платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;
• попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;
• погашення одержаних позик.

Витрати підприємства — це комплексний показник, що відображає безліч факторів, які впливають на його рівень. Усі фактори поділяються на зовнішні та внутрішні.

До основних зовнішніх факторів належить зміна:

• цін на ресурси, які підприємство отримує від постачальників;
• розмірів мінімальної заробітної плати та обов’язкових платежів.

Основними внутрішніми факторами є зміна:

• продуктивності праці;
• трудомісткості та матеріаломісткості продукції.

Класифікація витрат за ознаками наведена в табл. 1 [2, c. 251-253].

Таблиця 1. Класифікація витрат підприємства

Розглянемо детальніше класифікацію витрат за основними ознаками.

За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами.

Залежно від характеру та призначення процесів виробництво поділяється на основне та допоміжне (підсобне).

До основного виробництва належать цехи й дільниці, які безпосередньо беруть участь у виготовленні продукції.

Допоміжне (підсобне) виробництво обслуговує цехи основного виробництва: виконує ремонт основних засобів, забезпечує інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії, тарою, транспортними та іншими послугами. Сюди входять ремонтні, експериментальні, енергетичні цехи, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.

Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (зокрема окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні складаються з одного елемента витрат, комплексні — з кількох економічних елементів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції [5, c. 126-128].

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат у грошовому виразі за їх видами (це групування відповідає на питання, що саме витрачено на об’єкт).

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції: одні витрати відображаються за видами (елементами), інші — за комплексними статтями (охоплюють кілька елементів). При цьому один елемент витрат може входити до кількох статей калькуляції.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі — це витрати, які можна безпосередньо віднести до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом.

До прямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості. Непрямі витрати — це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом.

До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції (загальновиробничі), що включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що містять кілька елементів) і відрізняються за функціональною роллю у виробничому процесі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат вони поділяються на змінні та постійні.

До змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції та зменшується з його зниженням. Змінні витрати охоплюють витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати й комплектуючі вироби, технологічне паливо та енергію, оплату праці працівників, зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні — це витрати, абсолютна величина яких істотно не змінюється зі збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції.

До постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

За календарними періодами витрати на виробництво поділяються на поточні, довгострокові та одноразові.

Поточні — це постійні, звичайні витрати або витрати з періодичністю менше ніж місяць.

Довгострокові витрати пов’язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше ніж через 9 місяців із моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Одноразові — це однократні витрати або витрати, які здійснюються один раз (із періодичністю більш ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні та непродуктивні.

Продуктивні — це витрати, передбачені технологією та організацією виробництва.

Непродуктивні — це необов’язкові витрати, що виникають унаслідок певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

За відношенням до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію — це витрати, пов’язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація основних засобів тощо), пов’язані з функцією виробництва продукції [6, c. 137-139].

Витрати на виробництво продукції формують виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду — це витрати, що не входять до виробничої собівартості та розглядаються як витрати того періоду, у якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.

Витрати на підприємстві формуються залежно від видів його діяльності (рис. 1).

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність, що передбачається підприємством, а також операції, які її забезпечують або виникають унаслідок такої діяльності.

До надзвичайної діяльності відносять операції або події, які відрізняються від звичайної діяльності, не відбуваються часто чи регулярно та не передбачаються суб’єктом підприємництва. Це — стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії тощо.

Звичайна діяльність, своєю чергою, поділяється на операційну, фінансову та інвестиційну.

Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою.

До основної діяльності відносять операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є визначальною метою створення суб’єкта господарювання та забезпечують основну частку його доходу.

Інша операційна діяльність охоплює реалізацію виробничих запасів, оперативну оренду активів тощо.

Інвестиційною діяльністю вважають придбання та реалізацію необоротних активів, фінансових інвестицій, а також інших активів, які не є еквівалентами грошових коштів.

Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, що призводить до змін розміру та складу власного й позикового капіталу суб’єкта підприємницької діяльності [1, c. 207-209].

2. Вартість товару і його ціна

Товар має дві основні властивості: споживчу вартість і вартість.

Споживча вартість — це сукупність властивостей товару, пов’язаних як із самим товаром, так і з супутніми послугами, що визначають його здатність задовольняти потреби людини. Вона становить речовинний зміст багатства.

Споживча вартість притаманна всім продуктам (сировині тощо).

Споживча вартість є речовинним змістом багатства.

Споживча вартість безпосередньо залежить від споживчих властивостей речей. Корисність речі чи послуги, зумовлена їхніми споживчими властивостями, визначає їхню споживчу вартість. Купуючи товар (річ або послугу), людина «оцінює» споживчі вартості, «досліджує» їхню якість, зіставляє об’єктивну та суб’єктивну сторони споживчої вартості різних товарів і послуг. Отже, споживча вартість товару є ширшою категорією порівняно з його корисністю.

Роль споживчої вартості в умовах товарного виробництва полягає в тому, що вона є речовинною основою, матеріальним носієм суспільних відносин і мети виробництва. Її варто вивчати як суспільну споживчу вартість, оскільки в умовах суспільного поділу праці продукт виготовляється не для споживання самим виробником, а для інших людей. Оскільки суспільна споживча вартість є проміжною ланкою між виробництвом і споживанням, її характер має важливе значення для процесу реалізації продуктів у масштабі всього суспільства. Це, своєю чергою, свідчить про тісний зв’язок споживчої вартості з якістю продукції, а отже, з ефективністю виробництва. Історична тенденція еволюції споживчої вартості полягає в значному розширенні кількості споживчих вартостей; в ускладненні процесу їхнього створення, зростанні корисних властивостей традиційних товарів, підвищенні якості й довговічності більшості товарів; створенні дедалі більшої кількості споживчих вартостей у формі товарних послуг тощо [3, c. 137-139].

Споживча вартість — це здатність товару задовольняти ту чи іншу людську потребу. Цю властивість іноді визначають як корисність товару. При цьому під корисністю розуміють лише здатність товару задовольняти людські потреби, незалежно від його впливу на здоров’я людини. Наведене визначення споживчої вартості стосується як засобів виробництва, так і предметів споживання. Наприклад, споживча вартість сталі — це задоволення потреби виробництва в металі, у створенні з нього машин і конструкцій. Споживча вартість хліба — це задоволення потреби людей у їжі, в отриманні певних, необхідних організму калорій і речовин. Споживча вартість — це те, що розрізняє всі товари. Щодо визначення споживчої вартості товару розбіжностей серед економістів немає. Однак при визначенні вартості товару вони існують.

Споживча вартість товару:

1. повинна бути створена працею;
2. повинна задовольняти потреби не її творця, а інших людей;
3. повинна обмінюватися на інший товар (механізм купівлі-продажу). Товар має бути здатним обмінюватися на інші товари.

Мінова вартість — це кількісне співвідношення, пропорція, у якій один товар обмінюється на інший.

Т1 = Т2; Т1 = 2Т3

Один товар має безліч мінових вартостей.

Основою обміну одного товару на інший є вартість — те спільне, що властиве всім товарам, а саме витрати праці. Праця, втілена або уречевлена в товарі, і становить його вартість. Це внутрішня властивість товару. Мінова вартість є формою вираження цієї вартості.

Праця товаровиробника виступає у вигляді конкретної праці, затрачуваної у певній доцільній формі (праця слюсаря, пекаря, шевця), та абстрактної праці (загальнолюдської). Абстрактна праця створює вартість. Поділ праці товаровиробника на конкретну й абстрактну зумовлений протиріччям товарного господарства, що виявляється як протиріччя між приватним і суспільним характером праці.

Величина вартості товару визначається не лише витратами живої праці, а й уречевленої праці. Вона визначається суспільно необхідними витратами (існує різна кваліфікація виробників) — середніми умовами виробництва, організацією виробництва, середньою кваліфікацією працівників, технічною оснащеністю. Суспільно необхідні витрати збігаються з індивідуальними витратами тих товаровиробників, які реалізують на ринку основну частку товарів того чи іншого роду.

Висновки

Як видно з викладеного, обидві властивості товару — споживча вартість і вартість — тісно взаємопов’язані та впливають одна на одну. Ця взаємопов’язаність виявляється в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільно необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого — індивідуальним сприйняттям кожним покупцем його споживчої вартості. Звідси категорія цінності поєднує як об’єктивне, так і суб’єктивне сприйняття товару покупцем. Через цю категорію відбувається поєднання різноманітних теоретичних підходів до визначення ціни товару як грошового вираження насамперед його вартості, а також споживчої вартості.

Виготовлення тих чи інших товарів — особиста справа кожного товаровиробника. Його конкретна праця виступає безпосередньо як приватна праця. Водночас суспільний поділ праці пов’язує між собою окремих товаровиробників — власників знарядь, предметів і продуктів праці, які фактично працюють один на одного. Тому їхня праця виступає і як суспільна праця. У результаті виникає та розвивається суперечність між приватною і суспільною працею. Її суть полягає в тому, що лише на ринку, у процесі обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер втіленої в них праці, залежність учасників обміну один від одного. На ринку відбувається процес суспільного обліку праці.

Список використаної літератури

1. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / Степан Дзюбик, Ольга Ривак. — К.: Знання, 2006. — 481 с.

2. Дратвер Б. Основи економічної теорії: (Матеріали для вивчення курсу): Навчальний посібник на допомогу студентам-заочникам / Борис Дратвер, Наталія Пасічник; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К. Винниченка. — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. — 87 с.

3. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник / Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. — К.: Атіка, 2001. — 343 с.

4. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко. — 5-те вид., виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.

5. Основи економічної теорії: Підручник / В.Г. Федоренко, Ю.М. Ніколенко, О.М. Діденко та ін.; За наук. ред. В.Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.

6. Основи економічної теорії: Навч. посібник / Авт. кол.: В’ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

7. Рудавка С.І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / С.І. Рудавка, Л.Б. Ольшевський; За ред. С.І. Рудавки. — 3-є вид., перероб. і доп. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

8. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП. — К.: МАУП, 2005. — 323 с.