Виробництво і виробничі системи

На попередньому занятті ми зазначали, що предметом курсу з організації виробництва виступає промислове підприємство, тобто безпосередньо виробництво.

Промислове підприємство є ключовою та провідною ланкою матеріального виробництва. Воно функціонує як система взаємопов’язаних галузей, що займаються видобутком і переробкою промислової та сільськогосподарської сировини на готову продукцію, необхідну для суспільних потреб та особистого споживання.

Підприємство — це насамперед товаровиробник, що створює продукцію, виконує роботи та надає послуги для споживача. Воно наділене статусом юридичної особи та діє на засадах комерційного розрахунку.

У економічній системі підприємство виступає основною первинною господарською одиницею, яка виготовляє та реалізує вироби й послуги, забезпечуючи досягнення власних цілей.

Основною метою підприємства є максимізація прибутку в довгостроковій перспективі.

Варто зауважити, що прибуток не завжди виступає головним стимулом діяльності. Мотивами можуть бути прагнення до суспільного визнання, лідерство на ринку чи збереження розпочатої справи. У таких випадках доводиться відмовлятися від швидкого зиску, і тоді пріоритетом стає максимізація загальної ситуації, а прибуток відходить на другий план.

Головним завданням підприємства є повне та своєчасне задоволення споживчих потреб, що є вищим змістом і нормою діяльності трудового колективу. Відповідно, підприємство має забезпечувати конкурентоспроможність продукції через її високу якість та гнучке оновлення відповідно до попиту.

Підприємство сприяє розвитку та підвищенню ефективності виробництва, домагається всебічної інтенсифікації та прискорює науково-технічний прогрес.

Спираючись на досягнення науково-технічного прогресу, підприємство створює й освоює нову техніку, удосконалює випуск продукції.

Висуваючи конкретні вимоги до сировини, матеріалів, обладнання та інструментів, воно значною мірою визначає напрями технічного розвитку суміжних підприємств.

Окрім цього, підприємство організовує роботу раціоналізаторів і винахідників, забезпечуючи соціальний розвиток колективу, формує матеріальну базу соціальної сфери, створює умови для високопродуктивної праці, соціальної справедливості, самоуправління, а також охорони та покращення довкілля.

Промисловим підприємствам притаманні:

• виробничо-технічна єдність;
• організаційно-технічна єдність;
• господарська самостійність.

Виробничо-технічна єдність передбачає тісну взаємодію всіх складових підприємства, що визначає спільність їх призначення для виготовлення продукції або ведення технологічного процесу. Це доповнюється допоміжними та обслуговуючими господарствами.

Організаційно-технічна єдність означає наявність єдиних органів управління та взаємозв’язок виробничого плану з матеріальними, технічними й фінансовими ресурсами.

Господарська самостійність полягає у самозабезпеченні основними та обіговими коштами для виробничої діяльності, самостійному збуті продукції та завершеній системі звітності й бухгалтерського обліку.

Характерні ознаки і властивості підприємства як виробничої системи.

Виробнича система — це особливий клас систем, що охоплює працівників, засоби та предмети праці, а також інші елементи, необхідні для її функціонування, у процесі якого створюється продукція чи послуги.

У широкому розумінні система — це сукупність елементів, що утворюють цілісність зі складових частин.

Підприємство розглядається як виробнича система, оскільки його підрозділи (цехи, дільниці, служби, відділи) виступають підсистемами, що складаються з елементів різного рівня складності (трудовий колектив, предмети та засоби праці).

Таким чином, на промисловому підприємстві формується система, елементи якої пов’язані єдністю функціонування та розвитку.

Характерні ознаки підприємства як виробничої системи:

• цілеспрямованість — здатність створювати продукцію та надавати послуги;
• поліструктурність — одночасне існування взаємопов’язаних підсистем (цех, дільниця, служба, відділ);
• складність — зумовлена поліструктурністю, підприємство має трудовий колектив як основний елемент, на який впливає зовнішнє середовище;
• відкритість — взаємодія із зовнішнім середовищем (реалізація продукції, зв’язки з іншими підприємствами, матеріальні та енергетичні ресурси, податки).

Підприємство є динамічною системою, здатною змінюватися та переходити з одного типу в інший, залишаючись при цьому системою завдяки таким властивостям:

• результативність — здатність досягати ефекту та створювати потрібну споживачу продукцію;
• надійність — стабільне функціонування, що забезпечується внутрішніми резервами, системою управління та зв’язками з іншими виробничими системами;
• довготривалість — здатність зберігати результативність протягом тривалого часу;
• гнучкість — можливість адаптуватися до змінних умов зовнішнього середовища;
• керованість — можливість тимчасової зміни процесів функціонування в бажаному напрямку під впливом управлінських факторів.

Це дає підстави розглядати підприємство як саморегулювальну систему, що пристосовується до внутрішніх і зовнішніх змін. Однак саморегуляція має певні межі, тому діяльність підприємства потребує чіткої регламентації відповідно до його завдань.

Класифікація підприємств та їх місце у зовнішньому середовищі.

В економіці класифікація підприємств здійснюється за 7 ознаками:

1. мета і характер діяльності
2. форма власності
3. національна належність капіталу
4. правовий статус і форма господарювання
5. галузево-функціональний вид діяльності
6. технологічна цілісність і ступінь підпорядкування
7. розмір за кількістю працівників

I — комерційні, некомерційні

II — приватні, колективні, комунальні, державні

III — національні, закордонні, спільні

IV — одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства (командитні)

V — промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгові, виробничо-торгові, банківські, лізингові, страхові, туристичні

VI — головні, дочірні, асоційовані, філії (залежать від головної фірми)

VII — великі, середні, малі, мікропідприємства

У виробничій системі провідне місце посідає промислове підприємство.

Підприємства різних галузей мають специфічні особливості, що випливають із характеристики підприємства, техніки, технології та кваліфікації кадрів. Водночас вони мають спільні риси, які дозволяють класифікувати їх за напрямами: форма власності, галузева належність, рівень концентрації виробництва, ступінь спеціалізації, тип виробництва, рівень механізації та автоматизації.

Залежно від організаційних форм і форм власності підприємства поділяються на:

1. індивідуальні, сімейні, засновані на приватній власності
2. колективні, засновані на колективній власності
3. виробничі кооперативи
4. акціонерні товариства
5. громадські організації
6. релігійні організації
7. державні, засновані на державній власності
8. спільні, створені на об’єднанні майна засновників, які мають право юридичної особи; серед засновників можуть бути іноземні юридичні особи та громадяни
9. орендні та інші види підприємств.

Ця класифікація застосовується для розробки типових рішень з організації виробництва.

Кожне підприємство має численні зв’язки із зовнішнім середовищем та іншими системами народного господарства.

Як показує світовий і вітчизняний досвід, згідно з чинним законодавством України можуть створюватися добровільні господарські об’єднання:

1. асоціації — для постійної координації господарської діяльності без втручання у виробничу та комерційну діяльність
2. консорціуми — тимчасові об’єднання промислового та банківського капіталу (наприклад, для реалізації великого господарського проекту)
3. корпорації — об’єднання на основі інтеграції науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів для регулювання діяльності
4. концерни — форма статутних об’єднань фірм, що характеризується єдністю власності та контролю; об’єднання відбувається за принципом диверсифікації, тобто одне підприємство інтегрує свою роботу, і питання самостійності та фінансування знімаються
5. картелі, синдикати — об’єднання для комерційної діяльності
6. трести — монополістичні об’єднання, у яких трест повністю здійснює управління
7. холдинги — не займаються виробничою діяльністю

Коли підприємство виступає як виробнича система, воно може створювати такі об’єднання.

Зовнішнє середовище підприємства. Підприємства можуть утворювати добровільні об’єднання.

Консорціум — це тимчасове об’єднання підприємств та організацій, які уклали між собою договір про виробничо-збутову кооперацію або інше об’єднання ресурсів з метою створення і фінансування спільного великого господарського об’єкта.

Характерною ознакою є участь банку. У світовій практиці «консорціум» означає тимчасову угоду між кількома банками або промисловими монополіями для проведення комерційних операцій великого масштабу.

Консорціум не є юридичною особою. Управління здійснюється за взаємною згодою всіх учасників, які зберігають повну економічну та юридичну самостійність. Для досягнення спільної мети вони відповідають тією часткою, яку внесли за зобов’язаннями консорціуму. Після досягнення мети консорціум припиняє діяльність.

Асоціація — добровільне об’єднання підприємств та організацій за галузевою, територіальною або іншою ознакою. Вона має постійний характер і може бути юридичною особою.

Державні виробничі об’єднання (ДВО) — об’єднання підприємств для підвищення рівня концентрації виробництва. Вони можуть створюватися за галузевою ознакою або на виробничо-територіальній основі.

ДВО — це союз рівних, воно не є вищестоящою організацією для учасників.

Міжгалузеві державні об’єднання (концерни) об’єднують підприємства за виробничою ознакою з правом юридичної особи в цілому. Тому концерн може бути галузевим. Управління здійснює головне підприємство.

Акціонерні товариства — випускають акції на всю балансову вартість майна (або на вартість статутного фонду). Майно підприємства формується за рахунок внесків акціонерів.

Якщо в інших формах питання власності не є визначальними, то в акціонерному товаристві воно є стрижневим, оскільки власники майна — це колективна самостійна форма власності.

Закон про підприємство.

Загальні правові, економічні та соціальні основи організації підприємства за різних форм власності та його діяльності в умовах розвитку товарно-грошових відносин і ринку визначені в Законі про підприємництво.

Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємства, визначає його права та обов’язки, регулює відносини з іншими підприємствами, організаціями та органами державного управління.

Закон складається з 7 розділів:

1 — загальні положення

2 — створення підприємства та порядок його реєстрації

3 — майно підприємства

4 — управління підприємством

5 — господарська, економічна, соціальна діяльність підприємства

6 — підприємство і держава

7 — ліквідація та реорганізація підприємства

1 розділ — загальні положення: характеристика, завдання, форма власності, мета та види діяльності

2 розділ — організаційно-правові положення: порядок створення та реєстрації

3 розділ — правові положення про створення та використання майна. Майно — це основні та обігові кошти

4 розділ — загальні принципи управління та самоуправління

5 розділ — визначає господарську, економічну, соціальну діяльність, прибуток та його розподіл

6 розділ — гарантії прав та інтересів підприємства, будь-які рішення, що не суперечать чинному законодавству

7 розділ — ліквідація або реорганізація

Підприємство вважається створеним з моменту його реєстрації в органах влади. Воно має статут — це зведені правила, що встановлюють порядок та організацію діяльності підприємства.

Крім статуту, реєструється Договір про створення підприємства.

Також підприємство має виробничо-технічний паспорт (інформація про підприємство) та генеральний план (графічне зображення підприємства, споруд, доріг).