Реферат
Види страхових компаній і порядок їх створення
У матеріалі розглянуто види страхових компаній, їх класифікацію за формою власності та специфіку створення в Україні. Особливу увагу приділено відмінностям між акціонерними товариствами та товариствами взаємного страхування, а також обговорено заборону реєстрації ТОВ у цій сфері. Читач дізнається про етапи отримання ліцензії, роль державних регуляторів та перспективи розвитку ринку через відкриті акціонерні форми.
Страхова діяльність у більшості країн світу визнається самостійною галуззю економіки. Її структура охоплює страховиків різних форм власності та спеціалізацій, а також посередницькі й консультаційно-інформаційні організації. Центральну роль у цій системі відіграють саме страховики.
Страховиком називають організацію, яка на підставі ліцензії за обумовлену плату приймає на себе обов'язок компенсувати страхувальнику або вказаним ним особам збитки від страхового випадку чи виплатити страхову суму.
Сукупність страховиків, які працюють у конкретному економічному просторі, формує страхову систему, головне призначення якої — надання страхових послуг.
За формою власності страховики поділяються на державні (публічні) та приватні.
За характером діяльності їх розподіляють на три категорії: ті, що спеціалізуються на страхуванні життя; ті, що займаються іншими видами страхування; та ті, що надають лише послуги з перестрахування.
Публічні страховики зазвичай створюються та управляються від імені уряду. Серед приватних страховиків у світовій практиці зустрічаються індивідуальні підприємці, акціонерні товариства та інші форми страхових об'єднань. Співвідношення державних і приватних страховиків визначається суспільним ладом та економічною політикою конкретної держави.
У СРСР та країнах соціалістичного табору страхування було державною монополією. Усі операції виконували державні структури, зокрема в Радянському Союзі — Держстрах СРСР із розгалуженою мережею управлінь і відділень. Подібна ситуація зберігається в деяких соціалістичних країнах і сьогодні.
Монополія на страхування не є винятковою ознакою соціалістичних держав. Вона існувала, наприклад, у царській Росії та певний час у Франції. Навіть у сучасних країнах із ринковою економікою можна знайти приклади монополізації: Ірландська Республіка (страхування здоров'я), Індонезія (усі види страхування) та інші. Страхові системи при цьому можуть суттєво відрізнятися.
Окремо варто згадати індивідуальних страховиків. До них відносять фізичних осіб, які об'єднуються в синдикати на страхових ринках типу Ллойда (Lloyds of London). Такі ринки функціонують у деяких країнах Західної Європи та окремих штатах США. Лондонський Ллойд, заснований ще в XVII столітті, не несе відповідальності за зобов'язаннями своїх членів. Сьогодні корпорація об'єднує понад 26 000 учасників у майже 400 синдикатах, а її діяльність регулюється спеціальним законом.
Ллойд є світовим ринком страхових послуг, де домінує страхування морських, авіаційних, автомобільних та нафтогазодобувних ризиків. На ринку Ллойд не виступає від власного імені, а лише створює умови для роботи своїх членів, які діють на власний ризик. Привабливість Ллойда для клієнтів з усього світу забезпечується стабільними умовами страхування та високою кваліфікацією андеррайтерів.
Синдикати зазвичай формуються за видами страхування. Очолює синдикат андеррайтер, який приймає ризики від імені учасників. Серед членів синдикатів Ллойда — відомі бізнесмени, науковці та діячі культури, що зміцнює організацію як фінансово, так і в плані суспільного авторитету.
Страховий бізнес за моделлю Ллойда можна назвати індивідуальним лише умовно. Фактично це великі групи фізичних осіб, об'єднаних у синдикати, які працюють на ринку переважно за принципом співстрахування. Такі страховики не набули значного поширення. Ллойд зараз переживає трансформацію, зближуючись з асоційованими компаніями. Поряд із членами з повною відповідальністю за результати страхування з'являються учасники з обмеженою відповідальністю.
В Україні страховиками можуть бути лише юридичні особи у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю. Особливості цих форм визначені Законом "Про господарські товариства" (1992 р.). Закон "Про страхування" (1996 р.) також передбачає можливість створення державних страховиків.
У переліку дозволених в Україні страхових організацій відсутні товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Такі структури поширені у сімейному бізнесі, де власники відповідають за борги лише в межах внесків до статутного фонду. Умови створення ТОВ захищають від небажаних учасників, але мають і недоліки: обмежені можливості збільшення капіталу та складність контролю, що критично для страхової сфери. Іноді посилаються на зарубіжний досвід, де таких обмежень немає, але це помилка. Наприклад, у Великій Британії поняття товариства суттєво відрізняється від українського. Англійські товариства можуть не мати статусу юридичної особи, а страховиками визнаються лише структури, створені згідно з Актом про страхові компанії. Обмежена відповідальність там трактується ширше — до компаній з обмеженою відповідальністю відносять і акціонерні товариства.
В Україні поняття "товариство" та "компанія" часто використовують як синоніми, хоча на практиці не кожен страховик є товариством, і не всі страховики мають форму страхової компанії. Товариства зазвичай не створюються у державній формі власності. Водночас у багатьох країнах до компаній не відносять товариства взаємного страхування (ТВС). У США ТВС становлять лише 6 % страховиків у сфері особистого страхування, але на них припадає понад 40 % продажів полісів. В Японії більше половини операцій з особистого страхування припадає на ТВС. Понад дві третини сільськогосподарських ризиків у Великій Британії, Нідерландах та Франції застраховано саме в ТВС.
Головна відмінність між ТВС і компанією полягає в меті діяльності. Компанія завжди орієнтована на отримання прибутку, що забезпечується через тверді тарифи, до яких закладено прибуток. Для ТВС отримання прибутку не є пріоритетом — вони створюються для взаємодопомоги членам. Учасник ТВС одночасно є і страховиком, і страхувальником, а всі активи належать страхувальникам. Якщо страхові премії перевищують виплати, витрати та відрахування, різниця повертається членам. В Україні ТВС можуть отримати розвиток у сільському господарстві (захист фермерів), малому бізнесі та страхуванні життя. Правова база для цього частково вже існує.
Поширення міжнародної термінології призвело до того, що страховика часто називають страховою компанією.
Страхова компанія — це юридично оформлена підприємницька одиниця, яка приймає на себе зобов'язання страховика та має відповідну ліцензію.
Страхова компанія має всі права фірми.
В Україні, як і в багатьох інших країнах, основу страхової системи складають акціонерні товариства.
Акціонерне страхове товариство (корпорація) — це компанія, що діє зі статутним капіталом, поділеним на акції. Оплачена акція дає власнику право на участь в управлінні та отримання дивідендів.
Акціонерна форма має вбудовані переваги. Вона дозволяє залучати до страхової індустрії багатьох юридичних та фізичних осіб, зацікавлених у вигідному розміщенні інвестицій. За умови розумного державного регулювання страхова індустрія може приносити прибуток вищий за середній по бізнесу. При невдачах конкретного страховика втрати акціонерів обмежуються їхніми внесками, що не призводить до банкрутства.
Акціонерні товариства бувають закритого та відкритого типу. В Україні у страхуванні переважають закриті акціонерні товариства, що пояснюється кількома причинами.
По-перше, створення відкритих товариств стримувалося низькими вимогами до статутного фонду та нерозвиненістю ринку цінних паперів.
По-друге, українське законодавство не передбачає створення страхових компаній у формі ТОВ.
Закрите акціонерне товариство лише формально відрізняється від ТОВ. У законодавстві багатьох країн акціонерні компанії розглядаються як різновид страховиків з обмеженою відповідальністю. ТОВ відповідає за зобов'язаннями майном, що включає внески членів, а відповідальність акціонера обмежується вартістю акцій.
По-третє, статус закритого товариства дозволяє контролювати розподіл акцій серед певного кола учасників, що може відповідати інтересам засновників.
По-четверте, процедура створення закритого товариства значно простіша, що економить час і кошти.
Більш перспективними для страхової індустрії є відкриті акціонерні товариства. Вони орієнтуються на великі обсяги послуг і потребують залучення коштів від багатьох власників, які зазвичай не беруть активної участі в управлінні. Залучення відбувається через продаж акцій на фондовому ринку. Зараз вживаються заходи для збільшення статутних фондів та стимулювання організаційного оформлення торгівлі цінними паперами. Тому є підстави очікувати, що відкриті акціонерні товариства незабаром займуть провідне місце на страховому ринку.
Страхові компанії можна класифікувати за географічною ознакою.
За територією обслуговування компанії поділяються на місцеві, регіональні, національні та транснаціональні. Наразі практично відсутня статистика договорів у межах областей. Ліцензії майже всім компаніям видані з правом діяльності на всій території країни, тому важко виокремити страховиків, що працюють лише в певному регіоні.
Транснаціональних страхових компаній в Україні поки немає. Законодавство забороняє створення іноземних страховиків та їхніх філій. Це пов'язано із захистом власної страхової індустрії, покращенням платіжного балансу та використанням коштів страховиків для інвестицій в економіку. Такі заходи виправдані, якщо розвитку внутрішнього ринку надаються пріоритети. Важливими умовами є нарощування фінансового та кадрового потенціалу, стимулювання попиту на страхові послуги, боротьба з фінансовими махінаціями та створення довіри до страховиків. Як зазначалося раніше, страхування є невід'ємним атрибутом ринкової економіки, тому відставання у цій сфері може гальмувати економічний розвиток.
Досвід країн ЄС свідчить, що на певному етапі страхування потребує виходу за національні межі. Це вигідно страховикам — ризики розосереджуються територіально, зростає обсяг продажів і прибуток. Страхувальники також отримують переваги: якісніші послуги за нижчу плату та в потрібному регіоні.
Порядок створення нових або реорганізації існуючих страхових компаній регулюється як загальними законами (про підприємницьку діяльність, реєстрацію юридичних осіб, валютні операції, обіг цінних паперів тощо), так і спеціальним законодавством про страхову діяльність.
Процес створення страхової компанії складається з двох етапів:
формування юридичної особи та надання їй статусу страховика. Ці етапи тісно пов'язані, що відображається в установчих документах, розмірі статутного фонду та визначенні сфер діяльності.
Юридичні особи (крім банків) реєструються в адміністраціях за місцем розташування. Компанія, яка отримала реєстраційне посвідчення як підприємницька структура, може виконувати певні фінансові операції, пов'язані з формуванням статутного фонду та підготовкою офісу. Але на цьому етапі вона ще не є страховиком. Статус страховика з'являється лише після внесення до Державного реєстру страховиків та отримання ліцензії на право здійснення певних видів страхування.
