Зміст

Вступ

1. Класифікація та види організацій в Україні

2. Людські ресурси в сучасних організаціях

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У період демократичних перетворень в Україні виникло чимало організацій та програм, спрямованих на розвиток громадянського суспільства як на місцевому, так і на загальнонаціональному рівнях. Зазвичай ці ініціативи започатковувалися демократичними державами через грантові програми та технічну допомогу.

Водночас українська влада майже не приділяла уваги питанням розвитку громадянського суспільства, що спричинило певну залежність вітчизняного сектору громадських організацій від фінансової підтримки з-за кордону. Існує ризик, що подальший поступ громадянського суспільства може зупинитися, якщо не запровадити механізми, які забезпечать систематичну державну підтримку цієї сфери (аналогічно до державного сприяння розвитку ринкової економіки). Потрібна цілісна система лобіювання інтересів як громадянського суспільства загалом, так і окремих його цільових груп. Таким чином, розвиток людських ресурсів насамперед залежить від їх формування, підтримки та трансформацій в організаціях різних галузей.

Якісний рівень людських ресурсів визначається під час оцінювання компетенцій працівників в організаціях. Своєю чергою, якісна складова людських ресурсів у суспільстві може бути оцінена з урахуванням таких показників, як очікувана тривалість життя, здатність підтримувати належне здоров'я, доступ до освіти, а також наявність засобів для забезпечення гідного рівня життя.

1. Класифікація та види організацій в Україні

Громадянське суспільство являє собою суспільний простір, розташований поза межами владних, бізнесових та сімейних відносин і дій, де індивіди добровільно об'єднуються задля просування спільних інтересів. Виходячи з цього робочого визначення, громадянське суспільство охоплює широке коло різноманітних учасників та організацій (не обмежуючись лише неурядовими організаціями).

До видів організацій громадянського суспільства належать:

• Релігійні організації (поширюють базові цінності власних віровчень)
• Профспілки (представляють та захищають інтереси працівників)
• Правозахисні організації (їхня місія полягає у захисті різноманітних прав та інтересів)
• Постачальники соціальних послуг (допомога в сільській місцевості, медичний догляд, соціальна робота)
• Освітньо-дослідницькі організації (аналітичні центри, ресурсні центри для НПО, просвітницькі установи)
• Неприбуткові періодичні видання та медіа (громадські ЗМІ)
• Жіночі організації
• Студентські та молодіжні асоціації
• Членські асоціації соціально та економічно вразливих груп (малозабезпечені, безпритульні, біженці, сироти), ветерани, чорнобильці, пенсіонери
• Членські асоціації людей з інвалідністю (особи з вадами здоров'я, діабетики)
• Членські професійні та бізнес-асоціації (юристи, аудитори, ріелтери, представники малого бізнесу)
• Організації самоуправління (комітети самоорганізації населення, сільські ради)
• Місцеві організації самодопомоги (батьківські комітети, земляцтва, шкільні ради)
• Організації економічної взаємодопомоги (кредитні спілки, громадські каси взаємодопомоги)
• Етнічні спільноти (татари, роми, болгари, євреї та інші)
• Екологічні НУО
• Організації у сфері культури та мистецтва (гуртки, творчі колективи, НУО)
• Оздоровчі організації, організації дозвілля та спортивні клуби
• Фонди-грантодавці та фандрейзингові організації
• Політичні партії
• Мережі НУО, федерації, членські асоціації НУО
• Суспільні рухи

Нині в Україні виникає багато нових організацій. Серед них значна кількість жіночих, що актуалізує питання гендерної рівності. Важливе місце серед новостворених структур посідає Рада конкурентоспроможності України (РКУ). Це неприбуткова, неурядова та позапартійна організація, яка визначила свою місію так: "ініціювати діалог у суспільстві між наукою, освітою, бізнесом, владою, неурядовими організаціями, ЗМІ з тим, щоб підняти ідею конкурентоспроможності України на «передній край» національної свідомості".

Організацію було засновано у червні 2005 року з ініціативи:

• Юрія Полунєєва, який на той час обіймав посаду виконавчого директора ЄБРР;
• Володимира Мостового, головного редактора тижневика «Дзеркало тижня»;
• Івана Дзюби, академіка НАН України;
• В'ячеслава Брюховецького, президента Києво-Могилянської академії;
• за підтримки інвестиційного фонду Western NIS Enterprise Fund (США) та ВАТ «Укрексімбанк».

Отже, разом із засновниками Рада конкурентоспроможності України на сьогодні налічує 13 осіб.

2. Людські ресурси в сучасних організаціях

Наявні наукові підходи до визначення змісту та атрибутів людських ресурсів зазвичай описують їх на двох рівнях: на мікрорівні, тобто в межах окремої організації, та на макрорівні, тобто в контексті всього суспільства. Термін "людські ресурси" є сукупною якісною характеристикою професійного та кваліфікаційного рівня осіб, зайнятих в організаціях.

Таке трактування поняття на мікрорівні пов'язує його розгляд із рівнем конкретної організації. Цей ракурс має певні переваги для аналізу проблеми людських ресурсів, оскільки дає змогу виявити зміст, тенденції розвитку явища та його специфіку в будь-якій організації. Організацією традиційно вважається група людей, які об'єднуються задля досягнення певних цілей та вирішення завдань. Питання організаційних проблем розглядалися в межах тектології, загальної теорії систем, кібернетики, теорії організацій та суспільних наук.

Організація — це постійна, чітко структурована система індивідів, які спільно працюють на основі ієрархії посад та розподілу праці для досягнення спільних цілей. Спільна діяльність реалізується через різні форми взаємодії. Взаємодія сприяє формуванню організації як єдиного цілого; організація має певні межі, що дозволяють їй існувати автономно від інших. Ці межі визначаються видом діяльності, чисельністю працівників, капіталом, виробничими площами, територією, матеріальними ресурсами та людським потенціалом. Комбінація цих складових є унікальною для кожної організації та визначає її специфіку. У спеціальній літературі розрізняють види організацій (залежно від функцій або цілей) та типи організацій. Серед видів найчастіше виокремлюють:

• адаптивні організації, які створюють знання, розробляють та перевіряють теорії, виробляють і поширюють інформаційні джерела, забезпечують інформаційну інтеграцію суспільства;
• виробничі або економічні, що займаються виробництвом товарів, послуг, капіталів, забезпечуючи матеріальну основу існування суспільства;
• підтримуючі, які сприяють соціалізації індивіда для виконання ним певних ролей в організації чи суспільстві (наприклад, школи, виші, церква);
• політичні або громадянські — пов'язані із загальною регуляцією, контролем ресурсів різного характеру (матеріальних, людських тощо) та окремих суспільних сфер (держава та організації громадянського суспільства).

Однак деякі організації одночасно належать до різних видів, оскільки виконують змішані функції.

Типізація організацій ґрунтується на характеристиці кожного рівня взаємодії. Відповідно, виокремлюються типи організацій на підставі: а) відношення до зовнішнього середовища; б) взаємодії між підрозділами; в) ставлення до людини.

Отже, від того, які види та типи організацій домінують у громадянському суспільстві, залежить ступінь його розвиненості, здатність адекватно реагувати на виклики, просувати інтереси різних суспільних груп та відповідати на запити часу. Для аналізу теми також варто звернутися до основних моделей у теорії організації, які демонструють еволюцію наукових поглядів на організації та людські ресурси. Розрізняють три типи моделей, що відображають розвиток теоретичних уявлень про організацію, оцінку ефективності її діяльності та роль і місце людських ресурсів у ній.

Класична (перша) модель — це модель раціональної бюрократії, або механістична модель організації. Її основні положення розробляли М. Вебер та Ф. Тейлор. Згідно з тейлорівським підходом, високоефективна організація формується за умови поділу роботи на окремі автономні, повністю програмовані елементи з подальшим послідовним поєднанням цих робочих елементів у єдине ціле. Для Вебера оцінка ефективності функціонування організації здійснюється за таким економічним показником, як співвідношення виробленої продукції до використаних ресурсів. Важливого значення надається принципу оптимального використання ресурсів. Ця модель недостатньо враховує роль та значення людських ресурсів в організаціях.

Друга модель ґрунтується на положеннях концепції людських відносин. Її започаткували та розробляли Е. Мейо, Д. Макгрегор, Ч. Бернард, Ф. Селзник. Модель організації будується на основі твердження, що ключовим фактором діяльності організації є людина як соціальний актор. Елементами цієї моделі є увага до працівників, їх мотивація, комунікації, лояльність, участь у прийнятті рішень. Моделюється система людських відносин усередині організації. Певна роль відводиться стилю керівництва та рівню задоволеності працею.

Увага насамперед зосереджується на такій внутрішній складовій організації, як людські ресурси, та підпорядкуванні їм усіх інших елементів. Відбувається абсолютизація положення про те, що якщо управління людськими ресурсами всередині організації здійснюється належним чином, то організація функціонує ефективно. При цьому вплив зовнішнього середовища (конкуренція, реалізація, ділове оточення) вважався за цією теорією несуттєвим чинником. Як і в попередній моделі, організація розглядається як "закрита система", в якій не враховується той факт, що внутрішня динаміка формується під впливом зовнішніх факторів.

Третя модель представляє організацію як складну ієрархічну систему, тісно пов'язану із зовнішнім оточенням. Ця модель будується на основі теорії систем (А. Чандлер, Дж. Лоуренс, Дж. Поршем та інші). Її головна ідея полягає у визнанні взаємодії та взаємозв'язку елементів, підсистем і всієї системи організації із зовнішнім середовищем. Зовнішнє середовище — це сукупність змінних, які перебувають за межами організації і на які не поширюється сфера безпосереднього впливу системи управління організації.

Отже, зовнішнє середовище — це люди та інститути, з якими організація взаємодіє і які впливають на неї. Зовнішнє середовище має прямий та опосередкований вплив на організацію. Розрізняють два рівні зовнішнього середовища — макрооточення та безпосереднє оточення організації.

Розглядаючи організацію як соціальну систему, виділяють кілька елементів, що утворюють її структуру та визначають її як особливе утворення, властиве тільки організації. Головними параметрами, притаманними організаціям незалежно від їх конкретного призначення, є:

1) наявність мети існування та розвитку;

2) внутрішньої структури;

3) організаційної культури;

4) постійна взаємодія із зовнішнім середовищем;

5) використання ресурсів — природних, матеріальних, людських.

Розглянемо кожен із наведених параметрів, що характеризують організацію як різновид соціальної системи. Перший параметр — наявність цілей, мети діяльності організації. Цільова складова в діяльності організації виникає як відображення мети та інтересів різних груп людей, так чи інакше пов'язаних із діяльністю організації та залучених до процесу її функціонування. До цих основних груп належать засновники, співробітники, споживачі, партнери організації, місцева спільнота та суспільство в цілому. У цьому сенсі теорії та ідеї, що циркулюють у громадянському суспільстві, прямо чи опосередковано впливають на інституціоналізацію та вербалізацію цільової складової організаційної діяльності. Теоретичним відображенням останньої є місія та цілі організації.

Розрізняють широке та вузьке трактування місії організації. У широкому розумінні місія включає філософію (цінності, вірування, принципи, на яких будується організація), сенс існування та імідж організації. У вузькому трактуванні місія — це філософія організації. Своєю чергою, філософія організації є сталим компонентом, вона змінюється дуже рідко. У місії відображається уявлення про призначення та необхідність існування організації для зовнішнього середовища, співробітників і суспільства в цілому. Місія створює основу для встановлення цілей діяльності організації загалом, її підрозділів та підсистем.

Цілі — це конкретизована місія організації у формі, придатній для управління процесом їх реалізації. При розробці та постановці цілей важливо враховувати щонайменше кілька з наведених чинників:

а) визначення певного часу їх реалізації;

б) конкретність та вимірюваність/реалістичність;

в) несуперечливість;

д) адресність.

Другим із згаданих параметрів є організаційна структура. У цьому контексті під структурою організації розуміють склад та співвідношення підсистем, що входять до неї. Вони розрізняються за критеріями управлінських або виробничих процесів. Структура — це спосіб розподілу та координації праці в організаціях у широкому сенсі. Г. Мінцберг (1989) зазначав, що структура організації — це сукупність методів розподілу процесу праці на конкретні робочі завдання та координація їх виконання.

Для організацій характерне співіснування формальних та неформальних структур. Їх виникнення здебільшого зумовлене постійними змінами в організаційній діяльності. Якщо формальна структура — це усталені, офіційні процедури, що визначають і координують види діяльності в організації, то неформальна структура пов'язана з нерегламентованими відносинами між членами організації, що виникають у процесі адаптації працівників до мінливих умов діяльності. Поняття організаційної структури включає не лише управлінські чи виробничі процеси всередині організації, а й діяльність, що координується співробітниками за її межами. Основним засобом аналізу структури організації та її візуальним відображенням є організаційна діаграма. На цій діаграмі показуються основні відділи, підсистеми, керівні посади організації та співвідношення між ними.

Зазвичай основні складові такої діаграми включають: завдання (види діяльності або завдання організації); підсистеми/підрозділи (подальший розподіл основних видів діяльності з різним рівнем деталізації); рівні (наочність рівнів управління та підпорядкованості); рівні владної залежності (розподіл формальної влади в організації). Зазвичай організаційні структури поділяють на "високі" та "горизонтальні". Цей розподіл базується на кількості підлеглих та рівнів ієрархії.

Висновки

Отже, у ході роботи було визначено види організацій в Україні.

Для організаційного розвитку громадянського суспільства, на мою думку, необхідні такі умови. Сформувати передумови для запровадження фінансової відкритості для громадянського суспільства як конкурентної переваги. Оптимізувати фінансові вимоги до діяльності організацій громадянського суспільства, адже майже чверть неурядових організацій мають річні бюджети до 2500 гривень. Забезпечити можливості надання комплексних аудиторських/бухгалтерських послуг для організацій громадянського суспільства. Громадянське суспільство має мати можливості для інформування громадян: цьому можуть сприяти громадське телебачення і радіо, підтримка громадських ЗМІ. Впровадження етичних норм у діяльність організацій громадянського суспільства сприятиме комунікації на тему етики. А запровадження стандартів бізнес-комунікації та партнерства між організаціями громадянського суспільства приведе до підвищення якості та інтенсивності комунікації.

Для організацій громадянського суспільства мають бути створені фізичні умови для функціонування: приміщення, матеріальні ресурси, інфраструктура (за типом бізнес-інкубаторів). Це забезпечить фізичний доступ населення до організацій громадянського суспільства. Підвищення ефективності (коефіцієнта корисної дії) організацій громадянського суспільства — вміння ефективно вкладати ресурси та розпоряджатися ними. Необхідна професіоналізація організаційного менеджменту поряд із професіоналізацією послуг. Потрібна система навчання працівників організацій громадянського суспільства, запроваджена на державному рівні. Необхідне зменшення залежності організацій від міжнародних донорів; організації мають шукати локальної підтримки від громадян, організацій, підприємств, що також слугуватиме лакмусовим папірцем для оцінки діяльності самих організацій.

Список використаної літератури

1. Амиров И.Ш. Социально-экономические индикаторы развития. - М., 1981, Глобальное моделирование: социальные процессы.- М., 1984, Глобальное моделирование – объективные состояния и оценки (под ред. Э.М. Коржева), М., 1986
2. Білинський А. Громадські організації в СРСР/ Андрій Білинський,; Український публіцистично-науковий інститут, Б.м., 1969. -159, [1] с.
3. Виханский О.С., А.И.Наумов. Менеджмент. –М.:Гардарика, 1998, с.350.
4. Громадянське суспільство в Україні, Вип. 2/ Редактори-упорядники Н. Демчук, Л. Кудіна. -К.: Молодіжна альтернатива, 2004. -57 с.
5. Куліш А. Publiс relations для громадських (недержавних) організацій : Практичні поради на щодень/ Андрій Кулиш,; Андрій Куліш,. -Київ, 2001. -80 с.
6. Молодь - громадські організації - громадянське суспільство : Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (27-28 вересня 2001 року м. Київ)/ Укл. Ян Лепетун,; Лабораторія законодавчих ініціатив; Студентське наукове товариство Національного університету; Центр досліджень країн Центрально-Східної Європи. -К., 2001. -98 с.
7. Неприбуткові організації в Україні : (Нормативно-правова база)/ Упоряд. В.Ф.Циганюк та ін.; Упр. культури Вінницької обл. держ. адміністрації ; Вінницька держ. обл. універсальна наукова б-ка ім. К.А.Тімірязєва. -Вінниця, 2000. -49 с.
8. Партнерство органів влади та недержавних організацій/ К. Даене, Л. Гривняк, Л. Логгінова, С. Іванкова; Проект Європейського Союзу "Розвиток громадянського суспільства в Києві та обраних регіонах України". -Київ, 2004. -75 с.
9. Проблеми й перспективи співпраці громадських організацій та політичних партій: Матеріали конференції : 22 червня 2002 року м. Київ/ Укл.: Анжела Євгеньєва, Денис Ковриженко, Дмитро Котляр та ін.; Лабораторія законодавчих ініціатив. -К.: Міленіум, 2002. -102 с.
10. Розширення можливостей недержавних організацій через залучення волонтерів та створення мереж/ В. Дибайло, Ш. Малеріус, Л. Гривняк та ін.; Проект Європейського Союзу "Розвиток громадянського суспільства в Києві та обраних регіонах України". -Київ, 2004. -98 с.