Види облігацій. Недоліки та переваги. Залучення коштів за рахунок "емісії облігацій"

Вступ

Облігація є борговим інструментом. Зазвичай кошти, отримані від їх розміщення, спрямовуються безпосередньо емітенту (компанії, що випустила цінні папери) та інвестуються у виробничу діяльність (за винятком державних облігацій).

У міжнародній практиці більшість облігаційних позик мають довгостроковий характер і порівняно невисокий відсоток, через що їх іноді називають «дешевими» кредитами. Останніми роками обсяги фінансування через такі «дешеві кредити» на світовому ринку суттєво зросли. З огляду на нагальну потребу українських виробників у доступних довгострокових позиках, можна припустити, що загальносвітові тенденції зростання частки облігацій на ринку цінних паперів поширяться й на Україну.

Облігація — це різновид боргового інвестиційного цінного папера, що засвідчує відносини позики між її власником та емітентом і підтверджує зобов’язання останнього повернути номінальну вартість у визначений термін, а також сплатити певний відсоток (винагороду). Випуск може здійснюватися в документарній або електронній формі. У першому випадку зміна власника фіксується шляхом фізичної передачі бланків від продавця покупцю або особі, що зберігає цінні папери.

1. Визначення і види облігацій

Облігація — це цінний папір, який засвідчує внесення власником коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість у встановлений термін із виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Дата, визначена умовами випуску як день відшкодування вартості, називається датою погашення, а сума, за якою здійснюється погашення, — вартістю погашення. Зазвичай вона дорівнює номіналу. Проте для індексованих облігацій вартість погашення розраховується за індексом, зазначеним в умовах випуску. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» встановлює мінімальну номінальну вартість, і номінал будь-якої емісії має бути рівним або кратним цьому мінімуму.

Облігації належать до найпоширеніших боргових інструментів. Емітентами можуть бути держава та підприємства всіх форм власності, передбачених законом, а також об’єднання підприємств, акціонерні та інші товариства. Корпоративні облігації є одним із способів формування позикового капіталу, основу якого складають коротко- та довгострокові кредити й боргові цінні папери.

Державні облігації гарантуються всім майном держави та використовуються для залучення коштів на міжнародному (зовнішні позики) або внутрішньому фінансовому ринку (республіканські та місцеві позики). Отримані кошти надходять до відповідних бюджетів і позабюджетних фондів.

Вважається, що державні облігації менш ризиковані, ніж корпоративні. Навіть у складній економічній ситуації держава може розрахуватися за боргами через випуск нових зобов’язань або додаткову емісію грошей. Тому дохідність за державними облігаціями зазвичай нижча, ніж за корпоративними.

Для формування ринку довгострокового позикового капіталу необхідно підтримувати темпи інфляції на стабільному рівні не вище 10%. У країнах, де інфляція перевищує 20%, створення такого ринку, включно з ринком облігацій, є вкрай складним завданням.

Існує два основні типи облігацій: процентні та безпроцентні (дисконтні). За процентними облігаціями періодично сплачується визначений в умовах випуску відсоток, який називають купонним. Якщо така облігація призначена для відкритого продажу з вільним обігом, вона має містити купонний лист для виплати відсотків. Купони відрізаються та пред’являються до оплати у відповідні дати.

Найчастіше за такими облігаціями виплачується фіксований відсоток, визначений емітентом, хоча можливий і змінний відсоток, що переглядається через певні інтервали часу.

За безпроцентними облігаціями (з «нульовим купоном») відсоткові виплати не здійснюються, але вони продаються за ціною, нижчою від ціни погашення. У такому разі йдеться про продаж зі знижкою, або дисконтом.

Існують також цільові облігації, за якими, як і за безпроцентними, не виплачуються відсотки, але після закінчення терміну обігу надаються визначені в умовах емісії товари чи послуги.

Іноді емітуються облігації, за якими емітент не бере на себе зобов’язань щодо остаточного погашення. Такі папери називають вічними [7, c. 113-115].

Абсолютний дохід за процентною облігацією дорівнює сумі отриманих відсоткових виплат і різниці між цінами купівлі та продажу. Для безпроцентної облігації це додатна різниця між цінами купівлі та продажу.

Облігації, як і інші цінні папери, бувають іменними та на пред’явника. Підприємства можуть випускати обидва види, а облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик — лише на пред’явника.

Залежно від умов випуску облігації можуть вільно обертатися на ринку або мати обмежене коло обігу.

Документ, що є облігацією, повинен містити такі реквізити:

• найменування цінного папера — «облігація»;
• фірмове найменування та місцезнаходження емітента;
• фірмове найменування або ім’я покупця (для іменної облігації);
• номінальну вартість;
• строки погашення, розмір і строки виплати відсотків (для процентних облігацій);
• місце і дату випуску, серію та номер;
• підпис керівника емітента або уповноваженої особи, печатку емітента.

До облігації може додаватися купонний лист, який має містити: порядковий номер купона, номер облігації, найменування емітента та рік виплати відсотків. Для облігацій відкритого продажу з вільним обігом (крім безпроцентних) наявність купонного листа є обов’язковою. В електронній формі облігація існує лише як записи на банківських або депозитних рахунках у депозитаріях.

Повний перелік назв різних видів облігацій був би дуже довгим. Часто різні назви використовуються для одного інструмента, а іноді одна назва позначає зовсім різні види. Найпоширенішими є кілька основних видів із відносно стандартними назвами:

• іпотечні облігації;
• облігації під заставу фондових паперів;
• облігації під заставу обладнання;
• незабезпечені облігації;
• інші види облігацій.

Іпотечні облігації — це боргові зобов’язання, забезпечені майном підприємства-емітента. У разі банкрутства або неплатоспроможності власники таких облігацій мають право на отримання цього майна та його продаж для задоволення своїх вимог. Утримувачі іпотечних облігацій зазвичай захищені умовами договору, які можуть забороняти емітенту випускати нові облігації під те саме забезпечення.

Облігації під заставу фондових паперів забезпечуються іншими цінними паперами, що зберігаються на умовах трасту. Найчастіше забезпеченням виступають цінні папери філії компанії-емітента.

Облігації під заставу обладнання, відомі також як сертифікати, забезпечені рухомим майном, використовують як забезпечення транспортні засоби (літаки, локомотиви). У разі потреби обладнання може бути продане, а кошти передані власнику. Юридичні процедури для таких емісій можуть бути складними. Часто застосовується «філадельфійська схема», за якою довірча особа, що володіє обладнанням, випускає облігації та здає обладнання емітенту в оренду. Орендна плата йде на виплати власникам облігацій, а після завершення всіх виплат підприємство отримує право на обладнання.

Незабезпечені облігації — це облігації під загальне зобов’язання емітента, що за своєю суттю є незабезпеченим кредитом [3, c. 224-226].

Існують й інші види. Гарантовані облігації випускаються одним підприємством, а гарантуються іншим (наприклад, дочірньою компанією, а гарантує головна). За облігаціями участі, окрім гарантованого відсотка, може виплачуватися надбавка, якщо доходи корпорації перевищують певний рівень.

Конвертовані облігації можуть бути обмінені на інші цінні папери, зазвичай на звичайні акції того ж емітента, за бажанням власника.

Дохід за облігаціями всіх видів виплачується згідно з умовами випуску. За цільовими (безпроцентними) облігаціями дохід не виплачується, але власник отримує право на придбання відповідних товарів чи послуг. Якщо ціна товару на момент отримання перевищує вартість облігації, власник отримує товар за ціною, вказаною на облігації, а якщо товар дешевший — отримує різницю. За облігаціями підприємств доходи виплачуються з коштів, що залишаються після розрахунків із бюджетом та сплати обов’язкових платежів. У разі невиконання зобов’язань стягнення відповідних сум здійснюється примусово через суд [3, c. 228].

2. Облігації підприємств

Емітентами облігацій можуть бути не лише промислові, транспортні чи інші корпорації, а й кредитно-фінансові установи, зокрема банки. Корпоративні облігації — це фінансовий інструмент, як правило, з фіксованим доходом. Для власника вони є інвестиціями під фіксований відсоток. Коли ринкові процентні ставки падають, ціна таких облігацій зростає, а коли зростають — знижується.

Облігації дають змогу залучати кошти на певний термін під фіксований відсоток і є досить привабливим інструментом. Проте скористатися ним можуть лише великі та фінансово стійкі корпорації з високим кредитним рейтингом, відомі на ринках, де планується розміщення.

Для успішного розміщення облігацій серед інвесторів необхідно, щоб процентні ставки на ринку були достатньо передбачуваними та не мали високих темпів зростання.

Корпоративні облігації є інструментом довгострокового фінансування для емітентів. Терміни погашення зазвичай становлять від трьох-п’яти до десятків років. Підприємство не може випускати облігації для покриття збитків від господарської діяльності.

Облігації українських підприємств займають незначну частку в загальному обсязі цінних паперів на фондовому ринку України. Основні причини — низька кредитоспроможність багатьох підприємств і, відповідно, відсутність попиту на корпоративні облігації.

Акціонерні товариства в Україні є найнадійнішими емітентами корпоративних облігацій, оскільки лише для них встановлено обмеження на розмір емісії, а отже, і на обсяг боргового капіталу. Для підприємства, що формує борговий капітал через кредити, структуру капіталу контролює банк. Якщо борговий капітал значний, кредит може бути не надано. У разі формування боргового капіталу через облігації рівень контролюється лише в акціонерних товариствах, які можуть випускати облігації на суму, що не перевищує 25% статутного фонду.

Доходи за облігаціями підприємств виплачуються з коштів, що залишаються після розрахунків із бюджетом та сплати обов’язкових платежів. Корпоративні облігації здебільшого забезпечуються майном і доходами корпорації-емітента. Гарантією повернення коштів для інвестора є рухоме, нерухоме майно або цінні папери компанії-емітента.

У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов’язань щодо виплати доходу чи погашення стягнення здійснюється примусово через суд або арбітражний суд [10, c. 69-71].

Розглянемо основні види облігацій, що емітуються корпораціями на розвинених фінансових ринках.

1. Залежно від рівня та характеру забезпечення облігації поділяють на забезпечені та незабезпечені.

Забезпечені облігації характеризуються тим, що зобов’язання емітента щодо виплати відсотків та основної суми боргу підкріплюються відповідним обсягом матеріальних активів або цінних паперів.

При емісії заставних облігацій корпорація оформляє заставну на активи, визначені як забезпечення. Іпотечні облігації забезпечуються нерухомістю і є одним із видів заставних. Їх емітують банки, що надають довгострокові кредити під заставу нерухомості, для рефінансування таких кредитів. Загальний обсяг емісії разом із відсотковими виплатами відповідає вартості заставленої нерухомості. В облігаціях під обладнання забезпеченням є більш ліквідні активи, найчастіше обладнання.

Облігації з додатковим забезпеченням дають інвесторам додаткові гарантії, але не за рахунок активів емітента, а за рахунок активів іншої фірми. Наприклад, компанія, що використовує лізингове обладнання, може випустити такі облігації, а гарантом виступає лізингова фірма. Гарантовані облігації — це облігації, виконання зобов’язань за якими гарантується іншими компаніями.

Спільні облігації гарантуються двома або більше компаніями. Таке забезпечення має місце, коли кілька підприємств реалізують спільний проект і фінансують його через випуск облігацій.

Незабезпеченими називають облігації, не підкріплені заставою. Їх випускають корпорації з бездоганною кредитоспроможністю або фірми, активи яких надто малі для застави.

Незабезпечені короткострокові боргові зобов’язання корпорацій та фінансово-кредитних установ називають комерційними цінними паперами. Їх емітують промислові корпорації, іпотечні банки, ощадно-кредитні асоціації тощо. Термін обігу зазвичай становить 30—45 днів, максимальний — не більше 9 місяців. Це ефективний спосіб залучення коштів на короткий строк.

2. Облігації можуть відрізнятися не лише рівнем забезпеченості та умовами погашення. Існують, наприклад, облігації з правом дострокового викупу або серійні облігації, що випускаються серіями з різними термінами погашення.

3. Існують також конвертовані та обмінювані облігації. Конвертовані — це облігації, які можуть бути обміняні на певну кількість акцій того самого емітента за бажанням власника. В умовах емісії обов’язково зазначаються пропорції обміну (коефіцієнт конвертації), терміни, порядок та розмір виплат.

Коефіцієнт конвертації показує кількість акцій, на яку може бути обміняна облігація. Конвертаційна ціна дорівнює поточній ринковій вартості однієї звичайної акції, помноженій на кількість акцій, в які буде конвертована облігація. Для більшості конвертованих облігацій ціна конвертації збільшується через певні інтервали.

Конвертовані облігації зазвичай мають нижчу дохідність, ніж звичайні облігації або привілейовані акції. У момент випуску їх ціна вища за конвертаційну, а різниця (конвертаційна премія) становить 10—20%. Викуп конвертованих облігацій може призвести до зниження вартості звичайних акцій і «розбавлення» прав акціонерів, тому в проспекті емісії для «старих» акціонерів слід передбачити пільги щодо придбання таких облігацій або нових акцій. Ринкова вартість конвертованих облігацій, як правило, вища за їх конвертаційну вартість. Термін обігу — від десяти до двадцяти років.

Обмінювані облігації схожі на конвертовані, але обмінюються на акції іншої компанії, якими володіє емітент [8, c. 264-266].

3. Державні облігації та інші державні цінні папери

Завдання ринку державних цінних паперів — оптимальне забезпечення потреб державного бюджету. Державні облігації, казначейські зобов’язання, векселі та ноти, інші боргові зобов’язання емітуються центральними урядами та місцевими органами влади для мобілізації грошових ресурсів з метою:

• фінансування бюджетного дефіциту;

• погашення раніше розміщених позик;

• фінансування цільових програм;

• згладжування нерівномірності надходження податкових платежів;

• забезпечення касового виконання державного бюджету тощо.

Кошти від продажу боргових зобов’язань, емітованих центральним урядом, надходять до державного бюджету. Кошти від облігацій, випущених місцевими органами влади, — до місцевих бюджетів.

Державні цінні папери є важливим джерелом неінфляційного покриття дефіциту бюджету. (Покриття дефіциту через емісію грошей призводить до надходження в обіг незабезпечених платіжних засобів та інфляції.) Випуск державних цінних паперів вважається одним із ефективних методів фінансування бюджетного дефіциту.

Державні цінні папери випускають не лише для покриття дефіциту, а й для погашення раніше емітованих боргових зобов’язань. За рахунок нових випусків здійснюються виплата доходу та погашення попередніх випусків.

Випуск короткострокових державних зобов’язань може використовуватися для згладжування нерівномірностей у надходженні податкових платежів, що є причиною касової незбалансованості бюджету. Подальші надходження від податків використовуються для погашення таких зобов’язань. Цей механізм іноді називають попередньою сплатою податків. У деяких країнах випускаються податково-депозитні сертифікати, які можуть бути погашені або використані при сплаті податків.

Основними джерелами погашення державних позик є:

• доходи від вкладення залучених коштів в інвестиційні проекти в різні галузі економіки;

• додаткові надходження від сплати податків;

• кошти, отримані від зменшення видатків;

• емісія грошей;

• кошти, залучені від випуску нових державних зобов’язань.

При первинному розміщенні державних цінних паперів головну роль відіграють центральні банки, міністерства фінансів або спеціальні підрозділи з управління державним боргом. Часто первинне розміщення проводиться серед комерційних банків. Передплата здійснюється на добровільній основі серед широкого кола юридичних та фізичних осіб. Переважна більшість власників — комерційні банки, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні фонди, фізичні особи, місцеві органи влади, іноземні та міжнародні учасники ринку [5, c. 106-109].

Державні цінні папери поділяють на ринкові та неринкові. Ринкові можуть вільно обертатися на фінансовому ринку. Неринкові не підлягають вільному обігу, тобто не можуть бути передані або продані іншій особі. В умовах випуску таких паперів часто передбачається можливість дострокового погашення зі зниженими процентами. Неринкові цінні папери розміщуються лише серед фізичних осіб.

Прикладом неринкового цінного папера є ощадна облігація США. Вона належить до безпроцентних облігацій і продається з дисконтом. Термін погашення — 10 років, хоча вона може бути погашена в будь-який момент, але не раніше ніж через 6 місяців після придбання.

До ринкових цінних паперів у США відносять коротко-, середньострокові векселі та облігації. Принципова відмінність — у термінах погашення. Короткостроковий вексель має термін обігу до одного року (найчастіше 3, 6, 12 місяців). Середньострокові векселі перебувають в обігу від 1 до 10 років. Облігації мають термін погашення не менш як 10 років. Емісію та первинне розміщення на аукціонах здійснює казначейство.

Короткострокові векселі є безпроцентними борговими паперами, що продаються з дисконтом. За середньостроковими векселями та облігаціями власникам раз на півроку сплачуються проценти. Короткострокові державні цінні папери в США, Великій Британії та інших розвинених країнах вважаються практично безризиковими та високоліквідними інструментами. Рівень їх дохідності є основою для формування ринкових процентних ставок. Залежно від емітента — центральний уряд чи місцеві органи влади — цінні папери відносять до загальнодержавних або муніципальних.

Центральний уряд емітує облігації зовнішньої та внутрішньої позики, ощадні облігації, казначейські зобов’язання, векселі та ноти. Місцеві органи влади випускають муніципальні облігації з різними термінами обігу — від кількох місяців до десятків років. У багатьох випадках дохід за такими облігаціями не оподатковується, що робить їх привабливими для населення.

Середньо- та довгострокові муніципальні облігації забезпечують фінансування проектів, пов’язаних із будівництвом житла, об’єктів соціально-культурної сфери, доріг. Короткострокові муніципальні облігації іноді називають комерційними паперами, які не оподатковуються. Забезпеченням є місцеві податки та доходи від реалізації проектів. Муніципальні облігації вважаються більш ризикованими, ніж цінні папери центральних органів влади, і мають відповідні рейтинги від провідних рейтингових агентств [11, c. 53-56].

4. Емісія облігацій комерційними банками, її переваги та недоліки

Для залучення додаткових ресурсів на середньо- та довгостроковій основі банки вдаються до емісії облігацій та інших боргових зобов’язань, що має певні переваги порівняно з емісією акцій. По-перше, проценти, які банки виплачують за зобов’язаннями, вираховуються з прибутку, що оподатковується. По-друге, боргові зобов’язання не надають власникам права голосу на зборах акціонерів. Емісія банківських облігацій має такі самі вимоги, що й емісія акцій. Комерційним банкам суворо заборонено випускати облігації для поповнення статутного капіталу та покриття збитків. Реалізація облігацій може здійснюватися шляхом продажу за договорами або обміну на раніше випущені облігації.

Перевагами емісії облігацій можна вважати:

вони дешевші, ніж емісія акцій, оскільки виплата процентів входить до складу витрат банку;

у порівнянні з простими акціями вони не загрожують існуючим акціонерам у частині зменшення контролю над банком;

у порівнянні з депозитними сертифікатами строк погашення чітко визначений, що зручно для прогнозування ресурсів банку.

Разом із тим випуск облігацій має й недоліки:

платежі фіксовані та можуть припасти на несприятливий для банку період;

мають обмежений строк порівняно з акціями;

необхідно створювати резерв для сплати процентів і погашення облігацій.

Для підвищення привабливості облігацій для інвесторів банки емітують конвертовані облігації, які надають власникам право на отримання акцій банку-емітента в рахунок погашення боргових зобов’язань.

Згідно із законодавством України облігації можуть випускатися:

іменними та на пред’явника;

процентними, дисконтними та безпроцентними (цільовими);

з вільним або обмеженим колом обігу.

Не дозволяється випуск корпоративних облігацій для формування та поповнення статутного капіталу емітентів, а також для покриття збитків, пов’язаних із господарською діяльністю. Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що не перевищує 25% статутного капіталу, і лише після повної оплати всіх випущених акцій.

Облігації можуть випускатися на суму, що не перевищує 25% розміру статутного капіталу, і тільки після повної оплати всіх раніше випущених акцій. Рішення про випуск приймається правлінням банку-емітента та оформляється протоколом, який містить інформацію про банк, умови випуску та погашення облігацій і сплату доходів. Процедура випуску та реєстрації подібна до процедури випуску банківських акцій.

Сума позикового капіталу в банку залежить від багатьох факторів, не останнім з яких є процент, що банк сплачує власникам облігацій. Під час зниження облікової процентної ставки банку вигідно мобілізувати капітал у такий спосіб. Перевагою цього методу є постійна вартість капіталу протягом певної кількості років, якщо за облігаціями пропонується фіксована процентна ставка.

Недоліком випуску облігацій є те, що процент, який сплачується власникам, — це витрати, які банк несе щороку, і банк може мати ускладнення в роки з невисокими прибутками [2, c. 132-134].

Висновки

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають власникам права на участь в управлінні. Вони можуть бути іменними та на пред’явника, процентними та безпроцентними (цільовими), з вільним або обмеженим колом обігу.

Розрізняють номінальну та курсову вартість облігації. Номінальна вартість визначається емітентом при прийнятті рішення про випуск. Курсова ціна формується на ринку під впливом попиту та пропозиції і зазвичай виражається у відсотках до номіналу. Існує також поняття викупної ціни — суми, за яку облігація може бути викуплена емітентом у власника, якщо це передбачено умовами випуску.

Залежно від емітентів випускаються такі види облігацій:

а) державні облігації (внутрішніх і місцевих позик);

б) облігації підприємств.

Будь-яка облігація проходить чотири загальновизнані етапи життєвого циклу:

1) емісія (випуск);

2) розміщення;

3) обіг;

4) погашення.

За строками облігації поділяють на короткострокові, середньострокові та довгострокові. Існують різні критерії такого поділу. Найбільш прийнятою є така класифікація:

короткострокові — до 1 року;

середньострокові — 1-5 років;

довгострокові — 5-10 років.

Список використаної літератури

1. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. - К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. - 527 с.

2. Кузнєцова Н. Ринок цінних паперів в Україні: Правові основи формування та функціонування/ Наталія Кузнєцова, Ігор Назарчук ,. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 525с.

3. Мельник В. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства: Спец. випуск/ Віктор Андрійович Мельник,; Віктор Мельник. - К.: А.Л.Д.: ВІРА-Р, 1998. - 559 с.

4. Мендрул О. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навчальний посібник/ Олександр Мен-друл, Ірина Павленко; М-во освіти України; КНЕУ. - 2-е вид., доп. та перероб.. - К.: КНЕУ, 2000. - 156 с.

5. Мозговий О. Фондовий ринок: Навчальний посібник/ Олег Мозговий,; М-во освіти України; КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2000. - 314 с.

6. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. - К.: Каравела, 2007. - 447 с.

7. Пальчевич Г.Т. Ринок цінних паперів: Навчальний посібник/ Г.Т. Пальчевич, В.В. Подплєтній. - Кіровоград: Мавік, 2002. - 238 с.

8. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. - К.: А.С.К., 2006. - 687 с.

9. Словник-довідник фінансового ринку: словник/ Укл.: В. В. Фещенко, О. О. Резнікова, О. В. Романченко та ін.. - К.: Українське агентство фінансового розвитку, 2005. - 321 с.

10. Фондовий ринок України: законодавче регулювання: Практичний посібник/ М. О. Бурмака, В. В. Посполітак, Д. С. Бутенко та ін.. - 2-е вид., перероб. та доп.. - К.: АДС УМКЦентр, 2005. - 559 с.

11. Шелудько В. Фінансовий ринок: Підручник/ Валентина Шелудько,. - К.: Знання , 2006. - 535 с.