Види конкурентної боротьби і її закономірності

Вступ

Ринкова економіка сьогодні — це складна система, що охоплює численні виробничі, комерційні, фінансові та інформаційні ланки, які функціонують у межах розгалуженої правової бази та об'єднуються спільним поняттям — ринок.

Ринок, своєю чергою, — це організований простір, де відбувається взаємодія виробників і споживачів, продавців і покупців. Саме тут, через взаємодію попиту (обсяг товару, який покупці готові придбати за певною ціною) та пропозиції (обсяг товару, який виробники готові реалізувати за певною ціною), формуються ціни та обсяги продажів. Ключовим фактором, що визначає структуру ринку, є кількість виробників і споживачів, задіяних в обміні товару на його грошовий еквівалент. Саме їхня чисельність та характер взаємин між ними формують взаємодію попиту та пропозиції.

Центральне місце в системі ринкових відносин посідає конкуренція. Вона є ключовою ланкою всього ринкового механізму. Головним мотивом, що спонукає до суперництва, є бажання випередити суперників. Об'єктом боротьби на ринках виступають частки ринку, які контролюють різні виробники. Конкурентна боротьба — це безперервний процес, що сприяє якіснішому наповненню ринку товарами.

Для зміцнення своїх позицій компанії використовують різноманітні інструменти, зокрема покращення якості продукції, оптимізацію цін, розвиток сервісу, розширення асортименту, гнучкі умови поставок та оплати, а також рекламні кампанії.

Формування конкурентного середовища та боротьба з монополізмом є одним із пріоритетних завдань економічних реформ в Україні. Ще в Законі «Про економічну самостійність України» (серпень 1990 р.) та постанові Верховної Ради «Про проекти концепції та програми переходу Української РСР до ринкової економіки» (листопад 1990 р.) планувалося шляхом роздержавлення та приватизації створити справжнє підприємницьке середовище та ринкову конкуренцію. Однак проведена приватизація не забезпечила повною мірою формування конкурентного середовища, сприятливого для економічного зростання. Очевидно, що лише обмеження діяльності підприємств-монополістів є недостатнім, оскільки значна частина великих підприємств досі домінує у своїх галузях. Тому нормальна конкуренція на українському ринку можлива лише за умови приватизації, розукрупнення там, де це доцільно, та стимулювання розвитку альтернативних недержавних виробництв.

Сутність конкуренції. Конкуренція як категорія ринкової економіки

Конкуренція є невід'ємним елементом ринкового механізму. Без розвинених форм конкуренції неможливе нормальне функціонування ринку. Як зазначав відомий британський економіст Ф. Хайєк, суспільства, що покладаються на конкуренцію, досягають своїх цілей успішніше за інших. Конкуренція — це економічне суперництво між незалежними виробниками товарів і послуг за реалізацію власних інтересів, пов'язаних із продажем продукції одним і тим самим споживачам.

Термін «конкуренція» походить від латинського «concurrere» (зіштовхуватися) і означає суперництво між учасниками ринку за найвигідніші умови виробництва, продажу та купівлі. Такі економічні відносини виникають, коли виробники є самостійними суб'єктами, залежними лише від ринкової кон'юнктури та прагнення випередити конкурентів. У ринкових умовах конкуренція є природним і об'єктивним явищем, яке можна розглядати як закон товарного господарства.

Конкуренція — це органічна складова ринку. Поза ринком неможлива здорова економічна конкуренція, а без неї неможливі ринкова рівновага та повноцінний ринок. Конкурентне господарювання є ефективним організатором виробництва та дієвим механізмом відновлення ринкової рівноваги.

Економічна конкуренція виконує роль регулятора пропорцій суспільного виробництва, стимулює його ефективність, сприяє утворенню середньої норми прибутку, формуванню ринкової вартості товарів, диференціації виробників за доходами та реалізації їхніх матеріальних інтересів.

Формування здорової економічної конкуренції в нашому суспільстві — тривалий процес. Для відтворення ринково-конкурентного середовища необхідні: повернення до багатоукладної економіки, роздержавлення та демонополізація; проведення земельної реформи; ліквідація міністерсько-відомчої системи управління; створення ринкової інфраструктури; наявність стимулів до продуктивної праці; підвищення ролі місцевого самоврядування; законодавче забезпечення конкуренції.

Конкуренція — це відносини між товаровиробниками щодо отримання максимальних прибутків на основі розумного ризику та підприємливості. Вона створює стимули для постійного розвитку, відкриває можливості для вільного маневрування та формує ринкові навички та знання.

Витоки економічної конкуренції лежать у матеріальних потребах та інтересах людини. Саме в конкурентному середовищі економічні інтереси формують ринкову складову суспільної необхідності. Виробничі відносини реалізуються через економічні інтереси, які є рушійною силою ефективного господарювання. Якщо господарська система функціонує в конкурентному середовищі, вона є формою реалізації виробничих відносин. Якщо ж економічні відносини знецінені, це свідчить про штучну підтримку пануючої системи управління. Саме тому наші основні втрати — це нереалізовані можливості.

Конкуренція як засіб успішного функціонування ринкової економіки спирається на об'єктивні процеси та закономірності, не суперечить прогресу продуктивних сил. Наприклад, постійне прискорення оновлення виробництва є наслідком економічної конкуренції. Вона диктує технологічну дисципліну, вимагає високої якості, сучасного дизайну та вміння передбачати перспективні потреби.

Конкуренція забезпечує постійне прагнення бути попереду. Ринок через самоорганізацію та зворотний зв'язок стимулює розвиток суспільного виробництва, наближаючи плани до реальності. Ринкові механізми гарантують, що будь-який продукт буде виготовлений людьми, які вміють робити це якнайкраще та з найменшими витратами.

Зміна усталених традицій у виробництві можлива лише тоді, коли меншість, яка прагне експериментувати та рухатися вперед, зможе вказати перспективу більшості та повести її за собою. Лише через конкретні перемоги виховується смак до економічної конкуренції.

Конкуренція пройшла тривалий шлях розвитку від простих до складніших форм. Вона була властива рабовласницькій, феодальній та первіснообщинній епохам. Її виникнення пов'язане з простим товарним виробництвом. Конкуренція між простими товаровиробниками (ремісниками, селянами) орієнтується на суспільну (ринкову) вартість товару. Ті, хто витрачає більше праці, ніж суспільно необхідно, програють у конкурентній боротьбі.

Особливого імпульсу конкуренція набула з переходом до розвинутого товарного господарства. Для XVIII століття була характерна вільна конкуренція, яку дослідив А. Сміт, якому належить вислів про «невидиму руку конкуренції». На рубежі XIX–XX століть конкуренція стала однією з динамічних сил економічного прогресу. Протягом XX століття в розвинутих країнах вводиться механізм регулювання конкуренції, тобто встановлення «правил гри». Підприємці діють не наосліп, а за допомогою маркетингу вивчають ринкові можливості. Це знижує напругу криз надвиробництва, оскільки зі споживачем заздалегідь узгоджуються обсяги, номенклатура та умови реалізації.

Основне завдання конкуренції — завоювати ринок, перемогти конкурентів у боротьбі за споживача та забезпечити стабільний прибуток.

Конкуренція має як негативні, так і позитивні риси. Тривалий час у нашій країні акцентували увагу на негативних наслідках: витіснення дрібних виробників, розорення одних і збагачення інших, соціальна несправедливість, майнова диференціація, безробіття, інфляція. В умовах адміністративно-командної системи конкуренція була відсутня.

Позитивні риси конкуренції полягають у тому, що вона є рушійною силою ринкової економіки. Перемагає той, хто створює високоякісну продукцію з найменшими витратами на основі науково-технічних досягнень. Конкуренція стимулює економію ресурсів, оновлення асортименту та впровадження інновацій.

Позитивна роль конкуренції проявляється в її функціях:

• по-перше, конкуренція охоплює всі зв'язки виробництва та споживання, є засобом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією;
• по-друге, конкуренція виконує функцію узгодження інтересів виробників, підпорядковуючи індивідуальні прагнення суспільним інтересам;
• по-третє, конкуренція змушує знижувати виробничі витрати, що вимагає вдосконалення технічної бази та економії ресурсів;
• по-четверте, конкуренція стимулює підвищення якості продукції та послуг, спонукає до впровадження нових видів продукції;
• по-п'яте, важливою функцією конкуренції є формування ринкової ціни, що забезпечує збалансованість між потребами та виробництвом.

Виконуючи ці функції, конкуренція впливає на ефективність виробництва, підвищує його технічний рівень, покращує якість та розширює номенклатуру продукції.

Конкуренція позбавлена суб'єктивних вад, оскільки її результати оцінюють самі споживачі. Без конкуренції не може діяти закон вартості, оскільки вона є процесом-причиною утворення вартості. Цей причинно-наслідковий зв'язок визначає сутність закону вартості.

Раніше вважали, що конкуренція веде до хаосу, але життя спростувало це. Американський економіст П. Самуельсон зазначав, що конкретна система — це складний механізм координації, який діє через систему цін і ринків. Вона вирішує складні проблеми без центрального планування. Цю систему ніхто не винаходив, вона розвинулася природно і здатна вижити.

Отже, конкуренція — це головна ознака ринкової економіки. Виникнення ринкової економіки знаменується появою вільної конкуренції. Однак купівля-продаж товарів може існувати і без конкуренції, тому важливо зрозуміти, як вона виникає.

Умови виникнення конкуренції

Першою умовою виникнення конкуренції є наявність на ринку великої кількості виробників конкретного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджене в руках одного власника, як в адміністративно-командній системі, панує державна монополія, яка заперечує конкуренцію.

Друга умова — це свобода вибору господарської діяльності виробників. Кожен з них обирає, що виробляти, має право вносити зміни в продукцію та визначати її обсяг.

Третьою умовою є відповідність між попитом і пропозицією. Якщо попит перевищує пропозицію, покупець не має свободи вибору. Там, де існує дефіцит, немає вільної конкуренції.

Четвертою умовою є наявність ринку засобів виробництва. У конкурентній боротьбі важливе значення має висока норма прибутку, яка є орієнтиром у виборі діяльності. Для реалізації можливості виробництва потрібно перетворити грошовий капітал на засоби виробництва.

Економічний закон конкуренції

У процесі конкуренції існують стійкі причинно-наслідкові зв'язки, які свідчать про те, що це явище є об'єктивним економічним законом.

Процесом-причиною цього закону є те, що в умовах існування багатьох незалежних суб'єктів кожен прагне реалізувати свій економічний інтерес через отримання доходу при різних витратах виробництва.

Цей процес діє в умовах ринкової економіки, яка не може створити єдині умови реалізації, оскільки діє закон вартості. Споживачі обирають те, що відповідає їхнім інтересам. Отже, існує протиріччя між можливостями виробництва та реалізації.

Ця суперечність розв'язується через конкуренцію, яка є боротьбою за задоволення власного інтересу виробника. Подолання суперечності відбувається в конкуренції, що є процесом-наслідком економічного закону.

Формами вияву закону є боротьба за виживання, за місце на ринку, за увагу споживачів. Формами цієї боротьби є вдосконалення виробництва, впровадження досягнень НТП, зниження витрат та досягнення високої норми прибутку.

Для кількісного вираження закону конкуренції використовують коефіцієнт конкурентоспроможності підприємства (К_К). Цей показник може бути узагальнюючим при обчисленні конкурентоспроможності одиниці продукції.

Коефіцієнт характеризує здатність підприємства до виживання. Він не повинен досягати одиниці, оскільки це означає роботу без прибутку. Чим вищий коефіцієнт від 1, тим успішніше діє суб'єкт конкуренції.

Роль конкуренції як рушійної сили розвитку економіки виявляється в тому, що вона містить стимули для розвитку НТП. Новаторське застосування нової техніки створює переваги перед конкурентами.

Конкуруючі сторони знають, що лише ефективна техніка дасть змогу виживати. Ігнорування технічного прогресу призводить до банкрутства.

Конкуренція можлива лише за умови свободи господарської діяльності. Товаровиробники повинні мати свободу використання майна, обирати постачальників і споживачів, розпоряджатися прибутками.

В умовах дії закону конкуренції виникає комерційна таємниця, яка полягає в приховуванні виробничих, торговельних і фінансових операцій від конкурентів.

Основними формами конкуренції є внутрігалузева, міжгалузева та міжнародна.

Внутрігалузева конкуренція — це суперництво між виробниками певної галузі. Вона охоплює умови виробництва, ринки збуту, витрати, якість товарів. Така конкуренція сприяє розвитку галузі та оновленню виробничого апарату.

Функція внутрігалузевої конкуренції полягає в утворенні ринкової (суспільної) вартості товарів. Її мета — отримання надприбутку через підвищення продуктивності праці. Результат — зведення індивідуальної вартості до суспільної.

Міжгалузева конкуренція здійснюється між виробниками різних галузей. Об'єктом є вища норма прибутку, боротьба за вигідніше вкладення капіталу. Вона сприяє переливу капіталу та переміщенню ресурсів в ефективніші галузі.

Мета міжгалузевої конкуренції — отримання найбільшого прибутку. Її механізм — вільне переливання капіталу. Вона перетворює вартість товарів у ціну виробництва, а норму прибутку — у загальну норму.

Єдина норма прибутку — результат утвердження ринкової економіки. Через міжгалузеву конкуренцію регулюються пропорції виробництва.

Міжнародна конкуренція — це конкуренція виробників на світовому ринку. Вона включає внутрігалузеву та міжгалузеву форми. Домінуюча роль належить компаніям розвинутих країн. Вона сприяє збалансованому розвитку світового ринку та переливу капіталу між державами.

Форми економічної конкуренції

Загальне поняття про види економічної конкуренції

Залежно від співвідношення між кількістю виробників і споживачів розрізняють такі форми економічної конкуренції:

1. Велика кількість самостійних виробників однорідного товару та маса відокремлених споживачів. Кожен споживач може купити товар у будь-якого виробника, а виробник — продати будь-якому споживачеві. Ця структура називається поліполією і породжує досконалу конкуренцію.
2. Величезна чисельність споживачів і мала чисельність виробників, кожен з яких може задовольнити значну частку попиту. Це олігополія, яка породжує недосконалу конкуренцію. Граничним випадком є монополія, коли єдиний виробник протистоїть масі споживачів. Якщо виробники пропонують гетерогенну продукцію, говорять про монополістичну конкуренцію.
3. Єдиний споживач і багато виробників. Це монопсонія (монополія попиту).
4. Єдиний споживач і єдиний виробник (двостороння монополія) — не є конкурентною структурою.

Досконала конкуренція

За умов досконалої конкуренції ринок характеризується поліполією — великою кількістю продавців і покупців того самого товару. Зміни ціни одного продавця викликають реакцію лише серед покупців.

Реклама не є важливою, оскільки пропонуються гомогенні товари, ринок прозорий, а ціна є заданою величиною.

Хоча ціна формується в процесі конкуренції, кожен окремий продавець не впливає на неї. Якщо продавець встановлює вищу ціну, покупці переходять до конкурентів. Якщо нижчу — він не зможе задовольнити весь попит через незначну частку на ринку.

Продавець може пристосуватися до ринку, регулюючи обсяг продажу. Покупець обирає, скільки придбати за заданою ціною.

Умови досконалої конкуренції:

• велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не впливає на ціну;
• кожен продавець виробляє однорідний продукт;
• бар'єри для входу на ринок мінімальні або відсутні;
• немає штучних обмежень, ресурси мобільні;
• кожен має повну інформацію про ціни, витрати та попит.

Жоден реальний ринок не задовольняє всім умовам, тому схема досконалої конкуренції має теоретичне значення, але є ключем до розуміння реальних ринкових структур.

Для учасників ринку ціна — задана величина. Продавець вирішує, яку кількість запропонувати за даною ціною. Він одночасно акцептант ціни та регулятор кількості.

Недосконала конкуренція

На практиці конкуренція звичайно є недосконалою. Прикладами є монополістична та олігополістична конкуренція.

Монополістична конкуренція

За умов монополістичної конкуренції велика кількість виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію (гетерогенні товари). Виробляється диференційована продукція. Диференціація стосується якості, умов післяпродажного обслуговування, близькості до покупців, інтенсивності реклами.

Фірми вступають у суперництво не лише через ціни, а й через диференціацію продукції. Кожна фірма має монопольну владу над своїм товаром, але вона обмежена наявністю виробників аналогічних товарів.

Фірми прагнуть розширити свою область переваг через товарні знаки, найменування та рекламу.

Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої:

• продаються гетерогенні товари;
• немає повної прозорості ринку;
• підприємства індивідуалізують продукцію;
• доступ на ринок утруднений.

Олігополістична конкуренція

Олігополія характеризується небагаточисельністю учасників — коли відносно мала кількість фірм (в межах десятка) панує на ринку. Класичний приклад — «велика трійка» в США: «Дженерал моторз», «Форд», «Крайслер».

За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні (сировина, напівфабрикати), так і диференційовані (споживчі товари) продукти.

Небагаточисельність сприяє монополістичним угодам щодо цін, розділу ринків. Конкуренція тим інтенсивніша, чим нижчий рівень концентрації виробництва.

Важливу роль відіграє інформація про конкурентів: чим менше інформації, тим конкурентніша поведінка фірми. Основна відмінність від досконалої конкуренції — динаміка цін. За олігополії ціни мають тенденцію до стійкої фіксації. Типовим є лідерство в цінах. Доступ новим продавцям утруднений. Конкуренція зміщується в напрямі якості, реклами та індивідуалізації.

Цінова та нецінова конкуренція

Цінова конкуренція — це маніпулювання цінами, «війна цін». Вона здійснюється зниженням цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг, подовженням термінів кредиту. Здебільшого застосовується для виштовхування слабших суперників.

Нецінова конкуренція є ефективнішою та сучаснішою формою. Вона передбачає пропозицію продукції вищої якості або нової споживчої вартості. Формування якості проходить тривалий цикл. Приклад: фірма «SONY» розробляла відеомагнітофон одночасно по 10 конкурентних напрямах.

Великого розвитку набули маркетингові дослідження, що вивчають запити споживача. Це дозволяє точніше прогнозувати ситуацію на ринку та зменшувати ризик невдачі.

Важливу роль відіграє до- та післяпродажне обслуговування. Передпродажне включає задоволення вимог щодо поставок, післяпродажне — створення сервісних центрів.

Реклама стала одним із найважливіших методів конкурентної боротьби, оскільки формує думку споживачів про товар.

Сумлінна та несумлінна конкуренція

Залежно від засобів, які застосовують суперники, конкуренцію поділяють на сумлінну та несумлінну.

Основними методами сумлінної конкуренції є:

• зниження цін;
• підвищення якості продукції;
• розвиток до- та післяпродажного обслуговування;
• створення нових товарів і послуг.

Основними методами несумлінної конкуренції є:

• економічне (промислове) шпигунство;
• підробка продукції конкурентів;
• підкуп і шантаж;
• обдурювання споживачів;
• махінації з діловою звітністю;
• валютні махінації;
• приховування дефектів.

До цього можна додати науково-технічне шпигунство, оскільки розробка є джерелом прибутку лише при втіленні у виробництво.

Саме промислове шпигунство «створило» патент на винахід. Оскільки зберегти секрети не вдавалося, винахідник міг не отримати винагороди. Патент закріплює за власником виключне право на користування результатами винаходу. Власник може відшкодувати збитки через суд або видати ліцензію.

Але патент практично став стимулом шпигунства. Перший закон про патенти у Франції (кінець XVIII ст.) визнавав пільги за тим, хто першим привезе іноземний винахід, що урівнювало шпигуна з винахідником.

Терміни «промислове» та «економічне» шпигунство часто вживають як синоніми, але промислове є частиною економічного. Економічне охоплює показники ВНП, процентні ставки, запаси ресурсів, технічну політику, проекти державних об'єктів.

Багато країн дають узагальнені дані, з яких важко встановити формування доходів. Особливо це стосується фінансування наукових досліджень у ядерній фізиці, електроніці, космічній промисловості.

Об'єктами промислових шпигунів є патенти, креслення, технології, структура витрат. Економічне шпигунство охоплює макроекономічні показники, розвідку природних ресурсів, інформацію про смаки та доходи.

Монополістичні фірми ретельно охороняють патенти та результати досліджень. До структури ТНК входять технічні центри для розробки нових товарів і технологій.

Для підвищення прибутку ТНК аналізують продукцію конкурентів. Всі монополії мають засекречені лабораторії, де порівнюють технічні рішення, якість, продуктивність своєї продукції з продукцією конкурентів. Все ліпше переймають, якщо можна обминути патентне законодавство.

Недоліки своєї продукції вивчаються, але інформація про них не виходить за межі лабораторій. Існування таких лабораторій не афішується.

Існують законні та незаконні способи здобуття інформації. Законними вважаються збирання та аналіз інформації з опублікованих джерел, звітів, вивчення продукції конкурентів.

Основними законними шляхами є: публікації конкурентів, відомості від колишніх службовців, фінансові звіти, огляди ринків, аналіз виробів, звіти зарубіжних філій.

Кожна ТНК намагається дати мінімальну інформацію про свою діяльність. Здебільшого складається декілька варіантів звіту.

Звіт, що відбиває справжній стан, подається вищим керівникам. Інший варіант, з вилученою інформацією про витрати, — керівникам середнього рівня. Третій, популярний варіант, — для акціонерів і громадськості.

Конкурентні фірми збирають конфіденційну інформацію наступними шляхами:

• питання спеціалістам конкурента;
• запрошення на роботу спеціалістів;
• удавані пропозиції роботи.

Також можуть бути реалізовані:

• таємне спостереження;
• використання професійних шпигунів;
• підкуп співробітників;
• впровадження «потрібних» осіб;
• підслуховування розмов;
• викрадення креслень і документів;
• шантаж;
• отримання інформації від державних структур;
• збирання інформації від зарубіжних філій.

Ефективним способом є впровадження «своєї людини» в державні органи, що дозволяє отримувати інформацію про конкурентів і контролювати антимонопольну політику.

Іншим засобом є фальсифікація фірмової продукції, що тісно пов'язано з патентуванням. Патентування рівнозначне монополізації вигод.

Найчастіше патент надає вигоди впродовж семи років. Поява патенту спонукає конкурентів до форсованої розробки нових технічних прийомів.

Багато важливих винаходів не патентуються, щоб не привертати увагу конкурентів. Це стосується технологій, які важко скопіювати.

Шлях від винайдення до комерційного застосування вимагає великих витрат. Якщо немає небезпеки, що конкурент запровадить винахід швидше, його не патентують. Якщо ризик існує — патентують, і конкурент змушений очікувати 15-20 років. Секрети виробництва не патентуються, щоб не обнародувати технологію. Патент є засобом контролю над ринком, його порушення карається штрафами до 10 млн доларів. Патенти охороняють продукцію від підробок.

Для фірм, чию продукцію копіюють, підробки мають катастрофічні наслідки: звужується ринок збуту, знижується прибуток, підривається авторитет, оскільки підробки мають низьку якість.

Сучасне промислове шпигунство користується новітніми досягненнями науки й техніки, зокрема мікроскопічними приладами на основі електронних схем.

Розвиток комп'ютерного піратства змусив уряди вживати заходів. У США створено спеціальну групу для безпеки комп'ютерних мереж. Будь-яка людина з комп'ютером може отримати доступ до конфіденційної інформації. Приклад: користувач підключився до мережі міністерства оборони США та знищив важливу інформацію.

Монополія як антипод конкуренції. Захист конкуренції

Існуванню конкуренції загрожує монополія. У широкому розумінні монополія — це ситуація, за якої продавців настільки мало, що кожен може впливати на обсяг пропозиції та ціну.

Залежно від характеру та причин є такі види монополії: природна, легальна і штучна.

Природна монополія існує в галузях, що виробляють рідкісні метали, та в інфраструктурі стратегічного значення (наприклад, ядерна зброя).

Легальна монополія утворюється на законних підставах для надання особливих послуг (зв'язок, авторські права).

Штучна монополія виникає внаслідок особливого становища підприємств для отримання монополістичних переваг.

Загроза монополії полягає в тому, що зникає вільна конкуренція та суспільний вплив на виробництво. Монополісти маніпулюють цінами на шкоду суспільству.

Критерієм оцінки ступеня монополізації є частка обороту. У світовій практиці домінуюче становище виникає, коли на одне підприємство припадає понад 1/3 обороту, на три — понад 1/2, на п'ять — понад 2/3.

В Україні монополістами є учасники, частка яких перевищує 70 відсотків.

Захист конкуренції здійснює держава. У ст. 42 Конституції України записано: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом».

Для захисту конкуренції розроблено антимонопольне законодавство та створено Антимонопольний комітет України.

Захист конкуренції передбачає демонополізацію економіки та створення конкурентного середовища. Наприкінці 1997 р. тисячі державних монополій перетворилися на приватні підприємства. На ринках з'явилося майже 5000 нових суб'єктів.

Демонополізація дала результати там, де з'явилися власники, які дбають про розвиток виробництва.

Антимонопольний комітет України захищає саме конкуренцію, а не окремих осіб.

Антимонопольне законодавство

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження та припинення монополістичної діяльності.

Воно поширюється на всі види товарного виробництва та комерційної діяльності, включаючи виробництво, товарооборот, платні послуги, проектування та наукові розробки.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів законодавством обмежується свобода комерційної діяльності. Забороняється: обмежувати виробництво без узгодження зі споживачами; скорочувати поставки для створення дефіциту; нав'язувати невигідні умови договору; примушувати включати непотрібні товари; припиняти поставки у відповідь на претензії; підвищувати ціни без покращення якості; висувати нові умови під загрозою розірвання договору; відмовлятися від укладання договору без підстав.

Встановлюються форми попередження, відповідальності та компенсації.

Контроль здійснюють антимонопольні органи, функціями яких є:

• розробка заходів щодо розвитку конкуренції та демонополізації;
• аналіз стану ринків;
• експертиза нормативних актів;
• підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства.

Антимонопольні органи розглядають справи про порушення, дають розпорядження, накладають штрафи. Вони можуть створювати фонди сприяння антимонопольним заходам за рахунок відрахувань від штрафів.

Функції органів при місцевих органах влади визначаються з урахуванням місцевих господарств.

При антимонопольних органах можуть бути створені спеціальні ради з питань монополізму та конкуренції. До їх складу входять вчені, спеціалісти, представники відомств. Головне завдання — оцінка ступеня монополізації та підготовка пропозицій щодо демонополізації.

Досвід Антимонопольного комітету України показує наявність проблем. Велике навантаження припадає на Міжвідомчу комісію демонополізації економіки, яка вирішує проблеми подолання адміністративних перепон.

Заходи з захисту конкуренції не повинні здійснюватися лише державою. Підприємці мають активніше захищати свої права в умовах чесної конкуренції.

Висновки

Конкуренція є необхідною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Вона має свої плюси та мінуси. До позитивних рис належать: активізація інновацій, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, висока продуктивність праці, мінімізація витрат, реалізація принципу оплати праці, можливість державного регулювання. До негативних наслідків — поразка одних, застосування нечесних прийомів, надмірна експлуатація ресурсів, екологічні порушення.

Надмірна монополізація без контролю держави може призвести до створення «держав у державі» (ТНК). Монополізм уповільнює НТП, консервує низьку якість, робить продукцію неконкурентоспроможною, втрачаються стимули до ефективних рішень.

Конкуренції притаманне промислове шпигунство. Воно має певну ефективність (вплив на ВПК), але не може замінити науково-дослідницькі роботи. Постійне користування чужим веде до втрати власного потенціалу та регресу.

В цілому конкуренція має менше негативних ознак, ніж позитивних. Вона є значно меншим лихом, ніж монополія.

Конкуренція — визначальна умова підтримання динамізму в економіці. За умов конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості продукції порівняно з монополією та плановою економікою.

Література

1. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 1998. – 544 с.
2. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика. – М.: Республика, 1992. Т. 1.
3. Ковальчук В.М. Загальні основи ринкової економіки. – Тернопіль: СМП «Астон», 1994.
4. Основы экономической теории: политэкономический аспект: Учебник / Отв. ред. Г.Н. Климко. – 3-е изд., перераб. и доп. – К.: Знання-Прес, 2001. – 646 с.