Вплив зовнішньоекономічної торгівлі на ВВП

Вступ

Зовнішня торгівля кожної держави є важливим чинником поступу її національної економіки. Для України одним із ключових завдань постає якнайшвидша інтеграція її торговельної сфери у світову систему, адже економічне зростання та добробут країни значною мірою визначаються її торговельною стратегією та ефективно побудованим зовнішньоторговельним режимом. У зовнішньоекономічній діяльності будь-якої держави, зокрема й України, виокремлюють два протилежні підходи: вільну торгівлю та протекціонізм.

Спочатку для ринкової економіки характерним є принцип вільної торгівлі, за якого держава застосовує інструменти для лібералізації зовнішньоекономічних відносин. Дотриманню ринкових засад сприяє:

• раціональне розміщення продуктивних сил та ефективне використання природних ресурсів;
• формування умов для зростання рівня життя населення.

Попри загальне визнання цих аргументів на різних історичних етапах, держава іноді вдається до регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, обмежуючи вільну торгівлю та застосовуючи протекціоністські заходи. Це робиться для підтримки національних виробників через обмеження доступу іноземних товарів на внутрішній ринок. Зрозуміло, що протекціонізм перешкоджає дії ринкових механізмів. Прихильники такої політики наводять власні аргументи на її захист:

• досягається більша рівновага у зовнішній торгівлі держави;
• обмеження імпорту закордонних товарів збільшує попит на продукцію місцевих виробників та активізує внутрішню економіку;
• розвиток внутрішнього виробництва сприяє збереженню та створенню нових робочих місць, позитивно впливаючи на зайнятість і доходи населення;
• захист внутрішнього ринку від товарів із країн із дешевими ресурсами розглядається як запобігання зниженню заробітної плати працівників матеріального виробництва.

1. Міжнародна торгівля та її вплив на економіку

Міжнародна торгівля відіграє центральну роль у зовнішньоекономічній діяльності. У сучасній світовій торгівлі простежуються певні тенденції: швидші темпи зростання торгівлі послугами, а також збільшення частки готової продукції в експортно-імпортних операціях порівняно з часткою сировини.

Міжнародна торгівля здійснює мультиплікативний вплив на ВВП. Зростання експорту прямо пропорційно збільшує сукупні витрати національної економіки та ВВП. Імпорт, своєю чергою, означає витрати на придбання іноземних товарів і послуг.

Чистий експорт перебуває у прямій залежності від динаміки ВВП торгових партнерів та у зворотній — від динаміки національного ВВП.

Обсяги та динаміка зовнішньої торгівлі значною мірою визначаються характером торговельної політики держави, яка залежить від наявності тарифних і нетарифних обмежень. Тарифні обмеження піддаються точному кількісному обчисленню, тоді як нетарифні заходи можна оцінити лише приблизно, розраховуючи їхню інтенсивність.

Виділяють відкритий, помірний, обмежувальний та заборонний характер зовнішньої торгівлі.

Девальвація національної валюти відносно інших валют призводить до зростання експорту та скорочення імпорту, що позитивно впливає на чистий експорт. Ревальвація національної валюти, навпаки, спричиняє зменшення чистого експорту.

Результати зовнішньоекономічної діяльності та джерела її фінансування відображаються у платіжному балансі за принципом подвійного запису. Кредитні операції свідчать про відплив цінностей та приплив валюти в країну. Дебіторські угоди вказують на придбання цінностей в обмін на валюту.

Порівняно з іншими формами економічної допомоги значні переваги мають прямі іноземні інвестиції, приплив яких залежить від інвестиційного клімату в країні. Основними чинниками цього клімату є політична, законодавча та економічна стабільність.

Доцільність експортно-імпортних операцій визначається шляхом порівняння валютних надходжень від експорту з витратами валюти на імпорт. Прямий ефект від зовнішньоекономічної діяльності виникає внаслідок економії внутрішніх витрат на виробництво експортної продукції. Непрямий ефект проявляється у позитивному впливі міжнародних зв'язків на економічний розвиток країни [6, c. 241-243].

2. Механізм зовнішньоекономічної політики

Основними складовими зовнішньоекономічної політики є торговельна політика, валютна політика та політика іноземного інвестування.

Найважливішу роль у зовнішньоекономічній політиці відіграє торговельна політика. Розрізняють два її типи: протекціонізм та вільна торгівля.

Протекціонізм — це політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Вона реалізується через фінансову підтримку вітчизняного виробництва, стимулювання експорту та обмеження імпорту. Недоліком протекціоністської політики є те, що, захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню застійних явищ, зниженню конкурентоспроможності вітчизняних товарів та посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку.

Протекціонізм може бути виправданим лише тоді, коли він має тимчасовий характер.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) — це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. За політики вільної торгівлі експорт та імпорт товарів і послуг регулює не держава, а ринок. Вільна торгівля стимулює конкуренцію та обмежує монополію. Конкуренція з боку іноземних підприємств змушує вітчизняні компанії впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції та знижувати середні витрати, що сприяє економічному зростанню.

У реальній практиці зовнішньоторговельна політика кожної країни є змішаною, поєднуючи елементи як протекціонізму, так і вільної торгівлі. Елементи протекціонізму переважають у періоди економічного спаду та послаблення експортного потенціалу. Елементи вільної торгівлі домінують у періоди економічного піднесення та збільшення експортних можливостей країни.

В умовах змішаної зовнішньоторговельної політики важлива роль належить державі, яка у своїй діяльності спирається на певну систему інструментів. Основними з них є:

1) Митні засоби. Розрізняють імпортне (ввізне) та експортне (вивізне) мито, якими обкладаються окремі товари при їх перетині через кордон країни. Залежно від цільової спрямованості застосовуються фіскальне та протекціоністське імпортне мито.

Фіскальне мито зазвичай застосовується до товарів, які не виробляються всередині країни, наприклад, цитрусові, банани, мідь тощо. Ставки фіскального мита є невисокими. Воно використовується для забезпечення державного бюджету податковими надходженнями.

Протекціоністське мито застосовується для захисту вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції. За рахунок цього мита держава підвищує внутрішні ціни на імпортні товари, що ставить іноземних виробників у невигідне конкурентне становище.

Важливим митним засобом є антидемпінгове мито. Це додаткове імпортне мито, яким обкладаються товари, що ввозяться в країну за демпінговими цінами, тобто за цінами, нижчими від собівартості їхнього виробництва.

Експортне мито застосовується з метою обмеження експорту тих вітчизняних товарів, які є дефіцитними для внутрішнього ринку [1, c. 216-219].

У більшості випадків мито встановлюється окремими країнами автономно, тобто незалежно від митної політики інших країн — торгових партнерів. Поряд із цим можуть застосовуватися єдині митні ставки для країн, об'єднаних у спільну торгово-економічну групу, наприклад, Європейський економічний союз. Такі країни мають єдину митну територію з єдиним ввізним митом.

У рамках ЄЕС залежно від рівня митних ставок застосовуються три види мита: максимальні, мінімальні та пільгові (преференційні). Максимальні використовуються в торгівлі з країнами, з якими відсутні торговельні угоди. Мінімальні — у випадках, коли існують угоди про застосування режиму найбільшого сприяння. Пільгові застосовуються при імпорті товарів із слаборозвинутих країн.

2) Немитні засоби та заходи. До них належать різноманітні адміністративні та економічні методи прямого й непрямого впливу на зовнішню торгівлю. Серед них найбільш поширеним є квотування, коли держава встановлює квоти на експорт або імпорт певних товарів. У межах цих квот експорт або імпорт здійснюється за ліцензіями, які видаються відповідними державними установами.

До немитних також відносяться такі засоби (заходи):

• введення державної монополії на торгівлю певними видами товарів;
• впровадження певного режиму митних процедур, підвищених вимог до якості товарів та їх екологічних параметрів;
• пільгове кредитування експортерів (зниження відсоткових ставок, збільшення темпів кредитування);
• застосування експортного кредиту іноземним покупцям;
• надання субсидій експортерам та їх пільгове оподаткування.

Важливим фактором макроекономічної стабілізації є валютна політика. До основних елементів валютної політики відносять:

• регулювання рівня лібералізації валютного ринку, тобто регламентацію доступу окремих резидентів до валютних операцій;
• нормування обов'язкових валютних резервів комерційних банків, які уповноважені здійснювати валютні операції;
• встановлення режиму формування валютних курсів (фіксований, плаваючий або керований плаваючий валютний курс);
• впровадження контролю за розподілом іноземної валюти, яка надходить до резидентів країни;
• застосування валютних інтервенцій, за допомогою яких держава отримує можливість впливати на співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку і завдяки цьому обмежувати коливання валютного курсу.

Політика іноземного інвестування покликана створювати відповідний клімат у країні для залучення іноземного капіталу. Для України ця проблема є особливо актуальною. Так, за даними Міністерства економіки України, попит нашої країни на іноземні інвестиції сьогодні складає понад 40 млрд. дол. США. Однак він задовольняється лише незначною мірою. Так, починаючи з 1992 року, загальна сума іноземного інвестування в економіку України склала лише 1,5 млрд. дол. США. Це пояснюється несприятливими об'єктивними факторами, притаманними економіці України, від яких залежить мотивація іноземних резидентів до її інвестування. До них належать політична нестабільність, нестабільність економічного законодавства, низький внутрішній попит, хронічний дефіцит платіжного балансу тощо.

Однак поряд з об'єктивними факторами великий вплив на створення привабливого клімату щодо іноземного інвестування має державна політика. Вона може застосовувати як прямі адміністративні заходи, так і важелі економічного стимулювання. Прямі адміністративні заходи регламентують правила залучення іноземного капіталу та форми його фінансування, систему гарантій іноземного капіталу, галузеві пріоритети іноземного інвестування тощо. До важелів економічного стимулювання належать заходи фіскального впливу (податкові, інвестиційні та інші пільги) [7, c. 159-162].

3. Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП

Вплив експорту на ВВП нічим не відрізняється від впливу на нього з боку споживання, валових інвестицій і державних закупівель. Незважаючи на те, що певна частка товарів і послуг, які виробляються в країні, продається за кордон, витрати на їхнє виробництво — це витрати іноземців на вітчизняний ВВП. Чим більший експорт, тим більше витрат несуть іноземці на виробництво національного ВВП. Тому збільшення експорту збільшує сукупні витрати і ВВП нашої країни.

Імпорт, навпаки, означає, що певна частка наших витрат на споживчі та інвестиційні товари є витратами на виробництво іноземного ВВП. Отже, щоб визначити вартість продукту, виробленого всередині країни, потрібно із загальної суми наших витрат відняти ту їхню частку, яка спрямовується на імпортні товари і послуги.

Якщо ж у підсумку врахувати одночасно експорт та імпорт, то чистим результатом, від якого залежить ВВП, є чистий експорт, тобто різниця між експортом (витратами іноземців на наш ВВП) та імпортом (нашими витратами на іноземний ВВП). За цих умов сукупні витрати у відкритій економіці приймають таку структуру: СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ.

На рисунку СуВ спочатку розглядаються в умовах закритої економіки (СВ+ВІ+ДЗ). Перетин лінії цих витрат із бісектрисою в точці Т1 визначає рівноважний ВВП, який дорівнює О1. Якщо підключити зовнішню торгівлю і припустити, що ЧЕ є позитивним, то за цих умов експорт перевищує імпорт. Це означає, що інші країни доповнюють СуВ на виробництво нашого ВВП на величину ЧЕ. Внаслідок цього СуВ збільшилися і стали дорівнювати СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ. Перетин лінії цих витрат із бісектрисою в точці Т2 означає, що рівноважний ВВП збільшився до О2. Отже, позитивний ЧЕ збільшує СуВ порівняно з їхньою величиною в закритій економіці і таким чином викликає зростання ВВП.

Спираючись на попередню логіку, можна визначити вплив від'ємного ЧЕ на ВВП. У цьому випадку імпорт перевищує експорт, внаслідок чого частина витрат, які понесли вітчизняні покупці в обсязі чистого експорту, вилучається із виробництва національного ВВП, тобто СуВ стали дорівнювати СВ+ВІ+ДЗ-ЧЕ. Перетин лінії цих витрат із бісектрисою в точці Т₃ означає, що рівноважний ВВП зменшився до О₃. Отже, від'ємний ЧЕ зменшує СуВ порівняно з їхньою величиною в закритій економіці і таким чином викликає зменшення ВВП.

ЧЕ може викликати зміни реального і номінального ВВП або певне співвідношення між ними. Це залежить від того, в якому співвідношенні знаходиться економіка до потенційного ВВП. Якщо економіка перебуває в умовах неповної зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе випереджаюче зростання номінального ВВП стосовно реального за рахунок підвищення цін, а зменшення ЧЕ — випереджаюче зменшення номінального ВВП відносно реального внаслідок зниження цін. Але якщо вона перебуває в умовах повної зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе лише інфляційне зростання ВВП.

ЧЕ, як і інші елементи СуВ, впливає на ВВП мультиплікативно. Це означає, що вплив ЧЕ на ВВП залежить не лише від величини його зміни, а й від рівня мультиплікатора витрат. У зв'язку з цим необхідно враховувати ту обставину, що в умовах відкритої економіки з'являється ще один канал вилучень із потоку "доходи-витрати". Цим додатковим каналом є імпорт, який впливає на мультиплікатор витрат. Виникає питання — як імпорт впливає на цей мультиплікатор? [9, c. 263-265]

Імпорт, як і інші вилучення, теж є функцією безподаткового доходу. Зі збільшенням БД зростає та частка загального споживання, яка стосується витрат на імпортні товари. Припустимо, що ВВП збільшився на 100 грн., ГКП = 0,2, а ГСС = 0,75. Якщо із кожної гривні приросту загальних споживчих витрат на імпорт витрачається 20%, то звідси приріст імпорту можна обчислити за формулою: +DІм = 0,2 DСВ. На цій підставі зробимо обчислення: приріст БД складає 80 грн. (100 – 0,2*100); приріст загальних споживчих витрат складає 60 грн. (80*0,75), а приріст імпорту — 12 грн. (60*0,2). Щоб розрахувати, як імпорт впливає на мультиплікатор витрат, необхідно ввести новий термін — гранична схильність до імпорту (ГСІм).

Граничну схильність до імпорту можна обчислити за такою формулою: ГСІм=DІм/DБД. Згідно з прийнятими умовами ГСІм буде складати 0,15 (12/80). Гранична схильність до імпорту зменшує граничну схильність до споживання і завдяки цьому зменшує мультиплікативний вплив витрат на виробництво національного ВВП. Отже, гранична схильність до споживання національних товарів є гранична схильність до споживання всіх товарів мінус гранична схильність до імпорту, тобто ГССн=ГСС-ГСІм. Звідси випливає формула мультиплікатора витрат в умовах відкритої економіки:

М_в=1/1-(ГСС-ГСУм)(1-ГКП).

Якщо спиратися на цифрові дані нашого прикладу, то мультиплікатор витрат у відкритій економіці буде складати 1,9 (1/1-(0,75-0,15)(1-0,2)). В умовах закритої економіки, тобто без врахування вилучень у формулі імпорту, мультиплікатор витрат буде складати 2,5 (1/1-0,75(1-0,2)).

Отже, вилучення у формі імпорту суттєво зменшує мультиплікатор витрат. Завдяки цьому однаковий початковий приріст витрат в умовах відкритої економіки забезпечує менший приріст ВВП порівняно із закритою економікою. Припустимо, що +DДЗ=50 грн. Без врахування імпорту приріст ВВП буде складати 125 грн. (50*2,5), а з врахуванням імпорту приріст ВВП зменшиться до 95 грн. (50*1,9) [8, c. 329-331].

Висновки

Ступінь впливу ЧЕ на ВВП залежить насамперед від величини, на яку змінюється ЧЕ. У цьому контексті слід зазначити, що на ЧЕ впливають три фактори: динаміка доходу (ВВП) у наших торгових партнерів, зовнішньоторговельна політика та коливання курсу національної валюти.

Так, при зростанні доходу у наших торгових партнерів їхній попит на наш експорт збільшується, що збільшує ЧЕ. І навпаки. Тому кожна країна об'єктивно зацікавлена в економічному зростанні своїх торгових партнерів. Імпорт, навпаки, залежить від динаміки національного ВВП. При його збільшенні створюються умови для зростання нашого імпорту, тобто зменшення ЧЕ.

Торговельна політика може стимулювати або стримувати експортно-імпортні операції. Наприклад, торгові партнери підняли мито або ПДВ на наші товари з метою скорочення свого імпорту. Оскільки їхній імпорт — це наш експорт, то внаслідок цього ЧЕ скорочується. Аналогічні заходи може застосовувати наша країна стосовно імпортних товарів, що зменшить імпорт і збільшить ЧЕ.

Обсяг експорту та імпорту залежить також від курсу національної валюти, оскільки він впливає на їхню ціну. Так, девальвація гривні стосовно інших валют означає, що ціна українських товарів за кордоном буде відповідно падати, внаслідок чого збільшується попит на наш експорт. І навпаки, українським покупцям потрібно буде витрачати більше гривень, щоб купувати іноземні товари, що викличе скорочення імпорту і збільшення ЧЕ.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 442 с.

2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. - К.: Знання, 2006. - 263 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 89 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна. - Харків: Факт, 2003. - 199 с.

5. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. - Кіровоград, 2004. - 39 с.

6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін. - К.: Основи, 2000. - 588 с.

7. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. - 2-е вид., доп. - К.: Професіонал, 2004. – 394 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин. - 2-е вид., стереотип. - К.: Либідь, 2002. - 614 с.

9. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 441 с.

10. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен. - К.: Каравела, 2006. - 174 с.