Вплив бюджетного дефіциту та державного боргу на стабільність економічної системи

Вступ.

1. Державний борг України, його обслуговування і вплив на фінансове становище України.

2. Бюджетний дефіцит та його значення для економіки.

3. Державний борг та його вплив на розподіл ВВП та економічну стабільність.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Питання державного боргу порушується в численних наукових дослідженнях. Вагомий внесок у вивчення цієї проблеми та її наслідків зробили такі зарубіжні вчені, як Р. Барро, Дж. Бьюкенен, А. Лернер, Ф. Модільяні. Серед вітчизняних економістів теоретичні та практичні аспекти державного боргу розглядали А. Гальчинський і Т. Бондарчук. Особливості макроекономічного середовища, в якому формується борг, а також проблеми заборгованості в перехідний період досліджували Г. Башнянин, Т. Вахненко, О. Заруба, З. Луцишин. Питаннями управління державним боргом займалися А. Вавілов, Г. Трофімов, В. Козюк, О. Горська.

Водночас в Україні спостерігається нестача ґрунтовних досліджень у цій сфері, а наявні публікації здебільшого мають фрагментарний характер. Бракує комплексних, практично спрямованих наукових розробок, які б охоплювали широке коло питань, пов'язаних із державними запозиченнями, і могли б стати основою для вдосконалення стратегії та тактики управління боргом в Україні.

Одним із ключових індикаторів ефективності економіки країни є ВВП. Від того, як розподіляється цей показник і в яких напрямках використовується, залежить результативність функціонування господарського комплексу та рівень добробуту населення.

Метою цієї роботи є аналіз взаємозв'язку між борговими показниками держави та пропорціями розподілу ВВП, які відображаються в системі національних рахунків, а також дослідження впливу державного боргу та бюджетного дефіциту на економічну стабільність.

1. Державний борг України, його обслуговування і вплив на фінансове становище України

Державний борг є об'єктивним економічним явищем, що виникає внаслідок залучення державою додаткових фінансових ресурсів на кредитних умовах для виконання покладених на неї функцій і завдань.

В Україні державний борг сформувався через дефіцит державного бюджету та використання позик для його покриття. Значні обсяги внутрішньої та зовнішньої заборгованості, а також зростання витрат на її обслуговування, зумовлюють нагальну потребу у вирішенні проблеми державного боргу та пошуку шляхів удосконалення механізму управління ним. Як свідчить досвід багатьох країн, чим більший тягар накопиченого боргу, тим тісніше його обслуговування переплітається з функціонуванням економіки та фінансової системи. Вирішення проблеми обслуговування державного боргу є одним із визначальних чинників економічної стабільності.

В основі системи управління зовнішнім боргом лежить постійний моніторинг, що включає збір, обробку та аналіз інформації для оптимізації процесу управління. Аналіз даних про державний борг, розрахунок оптимальних і критичних значень його показників, оцінка ризиків дозволяють визначити рівень кредитоспроможності країни та необхідність застосування інструментів активного управління боргом. Важливою частиною аналізу є дослідження періодизації розвитку зовнішнього боргу.

За своєю економічною сутністю державний борг відображає економічні відносини держави-позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) щодо перерозподілу частини вартості ВВП на умовах строковості, платності та повернення [2, c. 23].

Залежно від умов залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг — це сукупність зобов'язань держави перед резидентами, тобто заборгованість перед громадянами, які володіють внутрішніми державними облігаціями.

Внутрішній борг формується із заборгованості, що виникає щороку за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він утворюється в результаті емісії державних цінних паперів, отримання кредитів та інших боргових зобов'язань.

Зовнішній державний борг — це сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли внаслідок запозичень на зовнішньому ринку.

Державний зовнішній борг включає:

• позики для фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього боргу;

• позики для підтримки національної валюти;

• позики для фінансування інвестиційних та інституційних проектів;

• гарантії іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

• державні гарантії, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом.

Законом України про Державний бюджет на відповідний рік визначаються граничний розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття за рахунок внутрішнього і зовнішнього фінансування, а також встановлюється граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього боргу на 1 січня наступного року з визначенням напрямів використання фінансових ресурсів.

Загальний державний борг України з 1992 року неухильно зростав. Це було зумовлено різними чинниками: дефіцитом державного бюджету та платіжного балансу, значною залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та браком належного контролю, несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які спостерігалися до 2000 року. Прийняття бездефіцитного бюджету на 2000 та 2001 роки дещо стабілізувало ситуацію. Однак основні причини та джерела дефіциту, насамперед незбалансованість державного споживання та фінансових можливостей, залишилися, що може призвести до подальшого зростання державного боргу.

Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Незважаючи на досить високий рівень, державний борг України не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською угодою), критичним вважається рівень боргу, що перевищує 60% ВВП.

Відповідно до нової бюджетної класифікації України, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 12.07.1996 р. № 327/96-ВР "Про структуру бюджетної класифікації України", як внутрішній, так і зовнішній борг класифікується за типом кредитора та типом боргового зобов'язання [1, c. 42-46].

За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.

Державні запозичення — це залучення державою в особі Кабінету Міністрів України через Міністерство фінансів грошових коштів, іншого майна та майнових прав, що передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

Розрізняють державне внутрішнє запозичення, яке здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуску державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку, та державне зовнішнє запозичення, яке здійснюється шляхом укладання угод з нерезидентами та випуску цінних паперів на зовнішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватися лише з метою:

• фінансування дефіциту державного бюджету;

• підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

• на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку.

Державна гарантія — це зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у разі невиконання позичальником, іншим ніж Україна, зобов'язань щодо повернення коштів на умовах строковості та платності.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

• випуск (емісія) державних цінних паперів;

• укладення угод про позику та гарантійних угод;

• інші способи, передбачені законодавством України.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним у разі відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті.

Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті запозичень в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталу.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють короткостроковий борг (до одного року), середньостроковий (від одного до п'яти років) та довгостроковий (понад п'ять років).

Державний борг також поділяється на:

- капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;

- поточний, що складається з платежів за зобов'язаннями, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.

Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу. Для фінансування дефіциту бюджету залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

Погляди представників різних наукових шкіл щодо впливу державного боргу на економіку та добробут населення є неоднозначними. А. Сміт у праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" зазначав, що зростання державного боргу може призвести до банкрутства держави. Д. Рікардо вважав, що державний борг спричиняє відплив капіталу, а дефіцитне фінансування скорочує приватні заощадження. Категорично щодо державних запозичень висловлювалися Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Р. Масгрейв, Е. Меаде, Ф. Модільяні та інші.

Не варто абсолютизувати жодну з цих позицій, оскільки вони є односторонніми. На сучасному етапі серед українських економістів переважають негативні оцінки залучення державою зовнішніх фінансових ресурсів. На нашу думку, доцільно детальніше розглянути питання впливу державного боргу на економічне зростання [4, c. 94-102].

Кейнсіанська школа визнає можливість значного нарощування державного боргу для стабілізації економіки. Її представники стверджують, що зростання боргу не є загрозливим, оскільки він може бути частково погашений після подолання кризових явищ. Зокрема, на стадії економічного піднесення зростають податкові надходження, а державні витрати за умови економічно обґрунтованої політики мають зменшуватися. Надлишок бюджету, що виникає, має спрямовуватися на погашення боргів, накопичених під час кризи.

Проте залучення державних позик для фінансування капітальних вкладень може застосовуватися і за нормальних умов суспільного відтворення. Реалізація інвестиційних проектів за участю держави сприяє задоволенню суспільних потреб та економічному зростанню, але водночас має забезпечувати повернення позикових коштів.

Іншим механізмом впливу державних позик на економічний розвиток є збільшення зайнятості виробничих факторів. В економіці з неповною зайнятістю додаткові державні видатки, фінансовані позиками, стимулюють внутрішнє виробництво, що сприяє повнішому завантаженню матеріальних факторів і підвищенню рівня зайнятості.

Важливо також зазначити, що, допускаючи бюджетний дефіцит, держава стимулює внутрішнє виробництво через підтримання сукупного попиту. Дефіцит бюджету є елементом сукупного попиту, тому його скорочення або балансування бюджету веде до скорочення внутрішнього попиту. Таке скорочення макропопиту є вкрай небажаним, оскільки має мультиплікативний ефект: спад виробництва призводить до зменшення зайнятості та падіння попиту на товари виробничого призначення, що, своєю чергою, знижує споживчі та інвестиційні витрати і ще більше обмежує макропопит.

Стимулювальний вплив на розвиток економіки має залучення зовнішніх позик, оскільки в реальному вимірі це означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню.

Зовнішня заборгованість, зокрема, дозволяє країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід.

Показниками, на підставі яких приймаються рішення про управління державним боргом, є:

• відношення державного та гарантованого державою боргу до ВВП;

• відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до ВВП;

• відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до доходів Державного бюджету звітного року;

• валютна структура державного боргу;

• відношення державного боргу в іноземній валюті до золотовалютних резервів Національного банку України;

• відношення платежів за державним боргом в іноземній валюті у відповідному році до обсягу валютних резервів НБУ на початок періоду;

• відношення річних виплат за державним боргом в іноземній валюті до величини експорту за відповідний рік;

• відношення короткострокового зовнішнього державного боргу до золотовалютних резервів НБУ.

Заборгованість Національного банку України перед Міжнародним валютним фондом за кредитами, отриманими для підтримки платіжного балансу та реалізації грошово-кредитної політики, відноситься до гарантованого державою боргу.

Звичайно, щоб Україна відчула стимулювальний ефект зовнішніх і внутрішніх запозичень, уряду необхідно проводити обґрунтовану та зважену боргову політику, яка враховує ймовірні макроекономічні наслідки. Основним фактором, що спричиняє зростання заборгованості та нівелює позитивний вплив запозичень, є нецільове використання залучених ресурсів і відсутність урядового контролю за рентабельністю їх залучення у виробничий процес.

Отже, Україні необхідно дотримуватися "золотого правила" державних фінансів: розмір бюджетного дефіциту (сума випущених боргових зобов'язань уряду) має дорівнювати сумі державних інвестицій [5, c. 200-204].

2. Бюджетний дефіцит та його значення для економіки

Бюджетний дефіцит виникає внаслідок незбалансованості економіки, зниження доходів і зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ліквідувати дефіцит бюджету неможливо без дійових заходів щодо стабілізації економіки та вирівнювання видатків з доходами, що потребує жорсткого режиму економії коштів, якого мають дотримуватися всі владні та управлінські структури.

Дефіцит державного бюджету виникає в такій фінансовій ситуації, коли державі необхідно здійснити витрати на більшу суму, ніж можлива величина її доходів. Бюджетний дефіцит — це перевищення витрат уряду над його доходами. Накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків становить державний борг.

Концепція регулювання бюджету включає: а) бюджет, який балансується на щорічній основі; б) бюджет, який циклічно балансується; в) фундаментальне фінансування. Основна проблема бюджету, який балансується на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний, скільки процеклічний характер. Досить складно збалансувати бюджет за результатами циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однакового розмаху.

У минулому зростання державного боргу найчастіше було пов'язане з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.

Твердження про те, що великий державний борг може викликати рефінансування уряду, є хибним, оскільки, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, а по-друге, уряд має право встановлювати податки і створювати гроші.

Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутні покоління.

Серйозними проблемами, пов'язаними з державним боргом, є такі:

• виплати процентів за державним боргом збільшують нерівність у доходах;
• виплати процентів за боргом вимагають підвищення податків, які підривають дію економічних стимулів;
• виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;
• запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витіснити приватне інвестиційне фінансування [2, c. 24-26].

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету — це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видаткам. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обґрунтованої політики його покриття.

Світовий досвід вказує на чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

• скорочення бюджетних витрат;
• пошук джерел додаткових доходів;
• випуск (емісія) незабезпечених грошей для фінансування державних витрат;
• позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

Бюджетний дефіцит в Україні — це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у суспільстві.

При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткострокових цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто вдаються до позик, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам-кредиторам. Більшість країн світу нині мають великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд дол., а в деякі роки — 200 млрд дол. [5, c. 207].

3. Державний борг та його вплив на розподіл ВВП та економічну стабільність

Як відомо, ВВП з боку виробництва визначається як сума валових доданих вартостей галузей економіки та податків на продукти за винятком субсидій на продукти.

Операції з розподілу складаються з операцій, за допомогою яких додана вартість, створена в процесі виробництва, розподіляється між робочою силою, капіталом і урядом, а також операцій, пов'язаних із перерозподілом доходів і багатства (податки з доходів і майна та інші трансферти).

У рамках даного дослідження детальну увагу буде приділено процесам розподілу доходів.

Процеси первинного розподілу доходу відображаються в рахунку утворення доходів та в рахунку розподілу первинного доходу. Ресурсами рахунку утворення доходів є балансуюча стаття рахунку виробництва — валова додана вартість. Ресурси використовуються на оплату праці робітників, податки на виробництво (включаючи податки на продукти та імпорт), а також на створення прибутку (змішаний дохід визначається тоді, коли оплату праці і прибуток неможливо відокремити одне від одного). Отже, валова додана вартість — це сукупність усіх факторних доходів.

Ті процеси первинного розподілу доходів, які не знайшли відображення в рахунку утворення доходів, відображаються в рахунку розподілу первинного доходу. Ресурсом рахунку розподілу первинних доходів також є доходи від власності. Доходи від власності створюються завдяки праву володіння активами за умови їхньої тимчасової передачі іншим інституційним одиницям.

Проаналізуємо спочатку вплив динаміки державного боргу на окремі показники, що складають структуру ВВП з боку розподілу.

Виходячи з досліджень німецького вченого М. Карлберга, при збільшенні частки запозичення в короткостроковому періоді частка заробітної плати залишається майже на сталому рівні. У довгостроковому періоді зі збільшенням обсягів державних запозичень ставка заробітної плати починає стрімко падати, причому при зменшенні частки державного боргу у ВВП частка заробітної плати встановлюється на рівні, нижчому від початкового.

Така ситуація спостерігається внаслідок збільшення відсоткових ставок, переведення капіталу у невиробничу сферу і, як наслідок, здешевлення фактору праці та підвищення доходів від підприємницької діяльності [10, c. 54-56].

Спираючись на статистичні дані (табл. 1), проаналізуємо вплив обсягу державного боргу на динаміку показників, що складають структуру ВВП в Україні.

Наведений графік свідчить про досить низький рівень чутливості показника оплати праці до частки державного боргу у ВВП. Так, при значному збільшенні частки державного боргу в 1998 р. частка заробітної плати у ВВП порівняно з 1997 р. майже не змінилась. У наступні періоди частка заробітної плати починає суттєво знижуватись, але в 2003 р. при досягненні часткою державного боргу майже того ж рівня, що й у 1997 р., ставка заробітної плати встановлюється на нижчому рівні, ніж початковий. Отже, аналізуючи наявні тенденції, можна констатувати, що між часткою оплати праці та обсягом державного боргу спостерігається обернена залежність, тобто зі збільшенням частки державного боргу частка оплати праці в обсязі ВВП знижується.

Отже, показники заробітної плати та прибутків підприємств мають різнонаправлену динаміку в довгостроковій перспективі. При збільшенні частки державних запозичень відбувається перерозподіл ВВП у бік підвищення питомої ваги підприємницьких доходів за рахунок зменшення частки оплати праці. При падінні відносного розміру державного боргу частка заробітної плати починає підвищуватись, а підприємницьких доходів — знижуватись, однак при досягненні державним боргом початкового рівня частка валового прибутку досягає більшого значення, а частка заробітної плати — меншого порівняно з базовим періодом (1997 р.).

Ще однією категорією розподілу ВВП є податки.

За М. Карлбергом, при доповненні податкового фінансування державних видатків позичковим агрегована ставка податку знижується. Але в ситуації, коли держава вдається до значних обсягів запозичень, рівень оподаткування у довгостроковому періоді починає підвищуватися. Отже, динаміка ставки податку значною мірою залежить від розміру державних позик. Помірні обсяги державних запозичень послаблюють податковий тиск та мають позитивний вплив на динаміку інших показників розподілу ВВП. При значних обсягах державних запозичень, особливо на етапі обслуговування та повернення позик, держава змушена підвищувати податкові ставки з метою мобілізації ресурсів для обслуговування боргу, що відповідно знижує заробітну плату та підприємницькі доходи.

В Україні даний феномен не справджується, оскільки нетто-погашення боргу відбувалося в основному за рахунок раціоналізації видатків бюджету, а не підвищення податків.

У короткостроковій перспективі вплив державного боргу на розподіл ВВП майже не спостерігається. У довгостроковій перспективі при збільшенні боргових зобов'язань держави відбувається перерозподіл ресурсів між факторами праці та капіталу. До того ж треба зауважити, що при зменшенні питомої ваги державного боргу показник оплати праці досягає нижчого рівня, ніж початковий, що ж стосується валового прибутку, то його питома вага значно збільшується в структурі ВВП. Таку динаміку, окрім наведених вище обґрунтувань, можна також пояснити більшою чутливістю показника прибутку до ставки оподаткування через більшу питому вагу податків у прибутках підприємств, ніж населення. Як ми бачимо, при помірному запозиченні боргове фінансування державних видатків призводить до зменшення оподаткування, послаблюючи тим самим податковий тиск на економіку [12, c. 21-23].

Висновки

Трансформація економічної системи України, пов'язана зі здійсненням економічних, політичних, фінансових, кредитних, соціальних перетворень, потребує значних фінансово-кредитних ресурсів. Відсутність їх у розпорядженні держави в достатніх обсягах сприяє широкому використанню державних позик як вагомого методу мобілізації ресурсів.

Досліджуючи економічні передумови формування державного боргу, зазначимо, що значний бюджетний дефіцит є основним фактором формування державного боргу.

Усе вищезазначене свідчить, що наслідки державних запозичень неоднакові в короткостроковій та довгостроковій перспективі. У момент залучення позик економіка відчуває певне полегшення, збільшуються підприємницькі доходи та доходи громадян, тимчасово знижується податковий тиск.

Але в довгостроковій перспективі значні державні запозичення призводять до зниження рівня споживання на душу населення, необхідності підвищення податкових надходжень для покриття витрат на обслуговування боргу та його погашення.

Питання доцільності залучення коштів для фінансування державних витрат виникає тільки при зіткненні з фінансовими та політичними ускладненнями, до яких призводить надмірна заборгованість, а саме: обслуговування боргу складає значну частину видатків бюджету, що скорочує фінансування життєво необхідних витрат; неспроможність сплатити борг та відсотки за користування позикою веде до політичного та економічного пресингу з боку зарубіжних країн та внутрішнього розладу, до втрати державності. Проблема полягає не в існуванні боргу як явища, а в його розмірі, вартості та напрямках використання залучених коштів.

Вибір саме державного боргу як досліджуваного фактору непрямого впливу пояснюється рядом аспектів. Борговий фактор є визначальним у процесі структуризації видатків бюджету та врівноваження платіжного балансу України. Неординарність цього явища вимагає особливої уваги до теоретичних досліджень феномену державного боргу в перехідній економіці.

Проведений аналіз дає змогу прогнозувати в короткостроковій перспективі тимчасове збільшення підприємницьких доходів та підвищення їхньої питомої ваги в обсязі ВВП, подальше зростання номінального обсягу заробітної плати, але зниження при цьому її реального рівня, незначне зростання рівня оподаткування. У довгостроковій же перспективі рівень оподаткування може підвищитись, а частки підприємницьких доходів та заробітної плати в обсязі ВВП досягнуть приблизно однакового рівня.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" // Фінанси України. — 2007. — №3. — С. 21
2. Базилевич К.С., Царук О.В. Моделювання взаємозв'язків дефіциту державного бюджету України із показниками макроекономічної динаміки // Банківська справа. — 2002. — №3, с. 24-29.
3. Барановський О. Державний борг України в системі економічної безпеки // Вісник Національного банку України. — 1997. — № 4. — C. 42-46
4. Бондарук Т. Механізм управління та обслуговування державного боргу // Фінанси України. — 2003. — № 4. — С. 14-18
5. Василишин Р. Взаємозв'язок бюджетного дефіциту і державного боргу // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 1999. — № 4. — C. 200-207
6. Василишин Р. Методика аналізу державного боргу України // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2000. — № 1. — C. 79-85
7. Вахненко Т. Державний борг України: шляхи виходу з кризи // Економіка України. — 2000. — № 8. — C. 22-30
8. Вахненко Т. Державний борг: ситуація в Україні та досвід інших країн // Банківська справа. — 1997. — № 3. — C. 27-30
9. Вахненко Т. Напрями вдосконалення боргової політики держави // Економіка України. — 2002. — № 5. — C. 16-24
10. Вахненко Т.П. Державний борг України та його економічні наслідки. — К.: Альтепрес. — 2000.
11. Галабурда М. Обґрунтування ролі внутрішнього боргу в Україні // Фінанси України. — 2002. — № 9. — C. 65-70
12. Горобець О.Г. Державний борг України та його вплив на розподіл валового внутрішнього продукту // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 3. — C. 17-23
13. Заверуха І. Теоретико-правові передумови державного боргу // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 12. — C. 127-130
14. Котляр Д. Державний борг та фінансування державного бюджету // Парламент. — 2002. — № 3. — C. 31-32
15. Осипчук Л. Проблеми оптимізації бюджетного дефіциту та державного боргу // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 12. — C. 77-80
16. Особливості та пріоритети боргової політики України: аналіт. доп. / А.С. Гальчинський, З.С. Варналій, В.Я. Майстришин, Я.В. Белінська, Я.А. Жаліло, О.В. Шевченко, Д.С. Базилевич, В.А. Комаров, О.В. Царук. — К.: НІСД, 2004. — 104 с.
17. Побединська В. Державний борг і шляхи його оптимізації // Фінанси України. — 1999. — № 7. — C. 108-110
18. Рожко О. Державний борг у забезпеченні економічного зростання // Фінанси України. — 2003. — № 1. — С. 82-87