Зміст.

Вступ.

1. Психіатрія дитячого віку.

2. Геріатрична психіатрія.

3. Методики та результати дослідження.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Клінічна психологія (від грец. klinike — лікування, kline — ліжко, постіль) — це галузь медичної психології, яка вивчає психічні чинники виникнення та перебігу хвороб, вплив захворювань на особистість, а також психологічні аспекти цілющих впливів.

Мета й завдання клінічної психології зумовлені практичними потребами клініки — психіатричної, неврологічної, соматичної. У соматичній психології особлива увага приділяється внутрішнім хворобам, у походженні та перебігу яких важливе місце посідають психічні чинники (наприклад, гіпертонічна хвороба, хронічна коронарна недостатність, бронхіальна астма, виразка шлунка тощо). Клінічна психологія також займається вивченням взаємин пацієнтів і медичних працівників, організації роботи персоналу лікувальних закладів, створення сприятливого психологічного середовища, розробки спеціальних психологічних методів, що підвищують результативність і тривалість ефекту лікування, корекцію змін в особистості хворих, які виникають у ході захворювання.

Мета роботи: показати особливості реагування на хворобу різних вікових груп (на прикладі людей, які страждають на психічні розлади).

1. Психіатрія дитячого віку

У дитячій психіатрії існує низка особливостей, які відрізняють її від психіатрії дорослого віку.

1. Значення віку дитини. Те, що у 3-річному віці вважається варіантом норми (нічне нетримання сечі), є патологією у 7 років.

2. Дитина найчастіше нездатна висловити свої переживання, відчуття, настрій у словесній формі. Тому дані про психічний стан базуються переважно на відомостях, отриманих від батьків, родичів, учителів або на результатах спостереження за дитиною.

3. У лікуванні дітей значно менше місця посідає медикаментозна терапія. Наголос робиться на тому, щоб змінити ставлення батьків, заспокоїти дитину, допомогти їй відновити необхідні знання та вміння.

Класифікація психічних розладів дитячого та підліткового віку.

1. Розумова відсталість.

2. Загальні розлади розвитку (психози дитячого віку)

3. Специфічні розлади розвитку (розлади розвитку мовлення, розлади читання, лічби, інших шкільних навичок). Розлади розвитку рухових функцій.

4. Поведінкові та емоційні розлади, що починаються в дитячому та підлітковому віці (гіперкінетичні розлади, розлади поведінки, тривожні розлади, фобічні розлади, тикозні розлади, неорганічний енурез, заїкання).

Етіологія.

Значення має спадковість, соматичні захворювання (психічні порушення були виявлені у 12% фізично хворих дітей). Особливе значення мають мозкові розлади — поширеність психічних порушень сягає 34%. Мінімальна мозкова дисфункція — часта причина психічних розладів. При цьому не спостерігається структурних порушень у головному мозку, присутні гіперактивність, розлади уваги, поведінки, зниження здатності до засвоєння нових знань. Причиною ММД є патологія вагітності та пологів (передчасні пологи, асфіксія при народженні).

Чинники навколишнього середовища.

Сім'я. Несприятливі взаємини в сім'ї, втрата батьків, тривала розлука, дисгармонійне виховання, наявність певних захворювань або розладів особистості в одного з батьків.

Соціальні та культурні чинники.

Огляд основних синдромів.

1. Емоційні розлади.

Діагноз емоційного розладу в дитячій психіатрії вживається в тому ж значенні, що й діагноз невротичного розладу в дорослій психіатрії. Серед психічних розладів дитячого віку емоційні розлади за поширеністю поступаються лише поведінковим розладам і становлять 2,5% як серед дівчаток, так і серед хлопчиків.

Тривожний розлад у зв'язку з розлукою.

Як правило, характеризується підвищеною тривогою на повсякденні стресори. Передбачається, що така схильність до тривоги часто генетично зумовлена. В інших випадках тривога в дітей виникає як реакція на постійно тривожних або гіперопікаючих батьків.

Такі діти патологічно лякливі, чіпляються за своїх батьків, перебувають у надмірній залежності від них. З іншими дітьми вони боязкі та сором'язливі. У багатьох відзначаються нічні страхи. Можуть бути присутні й соматичні симптоми: головні болі, нудота, блювання, болі в животі. Дитина постійно прагне утримати біля себе батьків, вимагає уваги. Часто боїться, що з батьками щось станеться. Часто відмовляються відвідувати школу.

Фобічні розлади.

Як правило, страхи в дітей стосуються тварин, комах, темряви, школи, смерті. У деяких дітей викликають страх соціальні ситуації, особливо коли доводиться зустрічатися з малознайомими людьми. Більшість дитячих фобій минають самостійно без лікування. Іноді використовується поведінкова психотерапія.

Соматизовані розлади.

Скарги на соматичні симптоми (болі в животі, головний біль, кашель). Здебільшого ці скарги є проявами тривоги, іноді реакція на стрес, рідше є проявом депресивного розладу.

Обсесивно-компульсивні розлади в дитячому віці трапляються рідко. Зазвичай проявляється в дотриманні ритуалів (миття рук, багаторазова перевірка домашнього завдання).

Поведінкові розлади.

Розлади поведінки є досить частим порушенням у дитячому та підлітковому віці. Воно трапляється у 9% хлопчиків і 2% дівчаток до 18 років. Розлад частіше трапляється в дітей, чиї батьки є антисоціальними особистостями або алкоголіками. Важливим етіологічним чинником є боротьба батьків між собою. Серед інших чинників — органічне ураження ЦНС, відкинутість батьками, раннє поміщення в інтернати, неправильне виховання з дуже жорсткою дисципліною.

Характеризуються асоціальною поведінкою. Проявляється в дітей старшого шкільного віку та в підлітків. Перші прояви спостерігаються в домашній обстановці у вигляді крадіжок, брехні, непослуху, агресії. Надалі порушення поведінки проявляються поза домом — прогули, погана успішність, правопорушення, акти вандалізму, зловживання алкоголем і наркотиками, жорстокість щодо інших людей і тварин. Хуліганство. Зазвичай порушення поведінки виявляються в дітей із нестабільних, неміцних сімей, неповних сімей. Особливу роль мають генетичні чинники, ураження мозку, епілепсія. Прогноз — у половині випадків асоціальна поведінка зберігається в дорослому віці.

Гіперкінетичний розлад.

Гіперактивність проявляється в дошкільному віці, коли дитина починає ходити. Етіологію пов'язують із мінімальною мозковою дисфункцією. Істотну роль відіграють генетичні чинники. Поширеність від 2 до 8% дітей.

Основним проявом цього розладу вважають різко виражене й наполегливе занепокоєння, безперервну рухову активність, нестійкість уваги. Діти імпульсивні, схильні до нерозважливих вчинків, особливо схильні до нещасних випадків. Труднощі в навчанні пов'язані з порушеною здатністю до концентрації уваги. Дитина часто смикає руками й ногами, відчуває труднощі при необхідності сидіти на місці, легко відволікається, часто занадто багато говорить, часто перебиває й не слухає інших, часто займається небезпечною діяльністю, не замислюючись над наслідками. Прогноз, як правило, сприятливий. Гіперактивність іде на спад у міру того, як дитина підростає, і поведінка нормалізується до 12-20 років. У пубертатному віці вона, як правило, минає. При тяжкій формі гіперактивності, що супроводжується нездатністю до навчання або низьким інтелектом, прогноз поганий. Для лікування використовується психотерапія, ноотропи (пірацетам, енцефабол, фенібут, пантогам). У більшості пацієнтів поліпшення настає при прийомі психостимуляторів.

Розлади мовлення та мови.

У 1% дітей на момент вступу до школи спостерігається серйозне відставання в розвитку мовленнєвих навичок, 5% дітей відчувають труднощі, намагаючись сформулювати свої висловлювання.

Причини затримки розвитку мовлення:

1. розумова відсталість.

2. Глухота та церебральний параліч.

3. Соціальна депривація.

4. Дитячий аутизм.

5. Відсутність причини.

Можливі 2 типи розладу мовлення:

Розлади рецептивної функції мовлення — порушено розуміння мовлення.

Розлад експресивної функції мовлення — порушено відтворення мовлення через порушення словотворення. Значне відставання в розвитку мовлення часто супроводжується іншими порушеннями розвитку. У лікуванні використовуються спеціальні програми навчання мовленнєвим навичкам.

Заїкання — виникає досить часто, частіше в хлопчиків. Минуще заїкання трапляється у 4% дітей, стійке — у 1%. Зазвичай заїкання виникає у віці 4-5 років на тлі нормального психічного розвитку. У 17% хворих відзначається спадкова обтяженість заїканням. Виділяють невротичні варіанти заїкання з психогенним початком (переляк, тяжкі внутрішньосімейні конфлікти), та органічні (дизонтогенетичні) варіанти. Прогноз при невротичному заїканні більш сприятливий, після пубертатного віку заїкання минає у 90% пацієнтів. Невротичне заїкання тісно пов'язане з психотравмуючими ситуаціями та особистісними особливостями пацієнтів (переважають тривожно-минтельні риси характеру). Часто при невротичному заїканні присутні й інші ознаки неврозу (логоневроз): порушення сну, плаксивість, дратівливість, стомлюваність, боязнь публічних виступів.

Органічне заїкання розвивається незалежно від психотравмуючих ситуацій, і при цьому присутні ознаки органічної патології (неврологічна симптоматика, ЕЕГ).

Лікування проводиться спільно з логопедом. Релаксуюча терапія, міорелаксанти (мідокалм).

Функціональний енурез.

Більшість дітей до 3-4 років здатні регулювати функцію сечового міхура. Нічний енурез може бути первинним — якщо йому не передував період, коли дитина контролювала сечовипускання, і вторинним. Поширеність — серед 5-річних дітей — 10%, серед 8-річних — 4%, серед 14-річних підлітків — 1%. Частіше трапляється в хлопчиків.

Дитина може відчувати значний дистрес, особливо коли її лають або карають. Це посилюється певними обмеженнями, пов'язаними з енурезом (неможливість поїхати до друзів або на канікули).

Етіологія.

1. Соматичні порушення (анатомічна або функціональна патологія сечового міхура, інфекції сечового міхура, діабет, епілепсія)

2. Затримка дозрівання нервової системи.

3. Генетичні чинники — 70% дітей мають родичів із таким самим розладом.

4. Стреси в дитини, що призводять до розвитку тривоги.

Лікування:

Обмеження рідини на ніч, піднімати дитину протягом ночі, антидепресанти (амітриптилін), гіпноз.

Тикозні розлади.

Тик — мимовільний, швидкий, повторюваний, неритмічний рух (як правило, в обмеженій групі м'язів), або голосова продукція. Тики починаються раптово й явно безцільно. Тики переживаються пацієнтом як непереборні, але можуть придушуватися в різні періоди часу. Звичайні рухові тики включають блимання, смикання шиї, кивки, знизування плечима, гримаси. Вокальні тики включають відкашлювання, фиркання, шморгання, шипіння. Моторні тики — поколочування себе, підстрибування й скакання.

Стреси або тривожне очікування можуть підсилювати тики.

З іншого боку, заглибленість у якусь діяльність послаблює тики. Невротичні тики, як правило, минають під час сну, на відміну від органічних тиків і синдрому Жиля де ла Туретта.

Етіологія.

Основним етіологічним чинником є порушення нейрохімічної регуляції ЦНС, травми голови.

Тимчасові тики в дітей трапляються часто й мають психогенне походження. Починаються у віці 6-7 років. Від 5 до 24% дітей шкільного віку переносили тимчасові тики.

Як правило, минають самостійно.

Специфічні (ізольовані) порушення розвитку.

Відзначається ізольована затримка розвитку якоїсь навички: мовлення, читання, письма, лічби, рухових функцій.

1. Розлад навичок читання (дизлексія). Визначається тим, що ступінь оволодіння навичками читання набагато нижчий за рівень, що відповідає віку та розумовому розвитку дитини. Розлад навичок читання зазвичай не пов'язаний із низьким інтелектом. Також присутні порушення навичок письма та спелінгування, але в решті розвиток іде нормально. Цим розладом переважно страждають хлопчики. Етіологія невідома. Часто аналогічні проблеми спостерігаються в інших членів сім'ї, що наводить на думку про генетичну природу захворювання. Найімовірнішою причиною є порушення процесів дозрівання мозку, при якому уражаються деякі мовні навички, необхідні при читанні. Серед цієї групи дітей спостерігається висока частота поведінкових розладів. Прогноз, як правило, сприятливий.

2. Специфічний розлад навичок лічби. Трапляється досить часто. Етіологія невідома.

3. Специфічний руховий розлад. Проявляється незграбністю дитини, розладами координації. Діти пізно починають ходити, самостійно їсти, одягатися. Часто ламають речі, погано справляються з ручною працею. При визначенні інтелекту — добрий вербальний інтелект. Такі діти часто потрапляють до психіатра у зв'язку з розвитком вторинних емоційних розладів.

Особливості психозів у дитячому віці.

Шизофренія з дебютом у дитячому віці відрізняється більш злоякісним перебігом і переважанням негативної симптоматики. Ранні дебюти частіше спостерігаються в хлопчиків. Маячні ідеї та галюцинації бувають рідко. Переважають розлади рухової сфери та поведінки: кататонічна й гебефренна симптоматика, розгальмування потягів, або, навпаки, пасивність і байдужість. Нерідко діти підбирають для ігор непридатні предмети (дроти, ложки, взуття), нехтують іграшками. Зрідка відзначаються форми захворювання, при яких попередній маніфестації шизофренії психічний розвиток відбувається прискореними темпами: діти рано починають говорити, читати, цікавляться книгами, не відповідними їхньому віку.

У пубертатному віці часто в дебюті шизофренії спостерігається дисморфоманічний синдром і деперсоналізація.

МДП у ранньому дитячому віці не виникає. Афективні напади з'являються вперше у віці 12-14 років. Діти рідко скаржаться на почуття туги. Частіше спостерігаються соматовегетативні розлади, порушення сну, апетиту, запори. Діти стають млявими, повільними, відмовляються від ігор. Маніакальні стани більш помітні для оточення. Проявляються активністю, непосидючістю, непослухом.

2. Геріатрична психіатрія

Питання надання психіатричної допомоги людям похилого віку привернули до себе увагу в останні 40 років. Це відбувається внаслідок зростання кількості людей похилого віку в популяції. На початку 20 століття в Західній Європі особи старші за 65 років становили 5% населення. Нині цей показник досяг майже 15%, причому близько третини цієї цифри становлять особи старші за 75 років. Очікується, що частка людей похилого віку буде підвищуватися й надалі, переважно за рахунок зростання чисельності людей старших за 85 років. У зв'язку з цим зростає поширеність деменцій і потреба в психіатричній допомозі людям похилого віку.

Щодо вікових меж прийнято вважати вік 50-64 середнім, 65-74 — похилим, 75 і вище — старечим. Виходячи з укорінених у психіатрії уявлень, умовно виділяють вік 45-60 років як клімактеричний, що передує похилому.

Відомо, що маса головного мозку в проміжку між 30-70 роками зменшується на 5%, до 80 років — на 10%. Поряд із цими змінами відбувається збільшення шлуночків і потовщення мозкових оболонок. У міру старіння спостерігається деяка втрата нервових клітин, але вона незначна й вибіркова, важливішим є погіршення якості нервових процесів. У міру старіння все більш поширеним явищем стають сенільні бляшки, вони присутні у 80% здорових людей у віці 70 років і старше. Ішемічні ушкодження в головному мозку наявні приблизно в половини нормальних людей у віці старше 65 років.

Психологія старіючих людей.

Ларошфуко говорив, що в старості люди стають більш дурними й більш мудрими. Старіти треба вміти, але небагато це вміють. У старих людей знижене самопочуття, самооцінка, посилюється почуття малоцінності, невпевненості в собі, невдоволення собою. Настрій, як правило, знижений, переважають тривожні побоювання: самотності, безпорадності, зубожіння, смерті. Старики стають похмурими, дратівливими, песимістами. Інтерес до зовнішнього світу, до нового знижується. Усе їм не подобається, звідси — бурчання, ворчливість. Вони стають егоїстичними та егоцентричними, коло інтересів звужується, з'являється підвищений інтерес до переживань минулого. Поряд із цим підвищується інтерес до власного тіла, різних неприємних відчуттів, відбувається іпохондризація.

Послаблюється у стариків контроль над своїми реакціями, вони недостатньо добре володіють собою. В інтелектуальній діяльності більшою мірою страждають увага та пам'ять. Послаблюється здатність до концентрації уваги, звужується обсяг уваги. Найхарактернішими є скарги на зниження пам'яті. Здебільшого страждає короткочасна пам'ять, що стосується недавніх подій. Усі ці зміни роблять усіх стариків певною мірою схожими одне на одного.

Але було б неправильним думати, що ці зміни однаковою мірою мають місце в усіх людей у старості. Відомо, що багато людей до глибокої старості зберігають свої особистісні особливості та творчі можливості. Слід враховувати, що ступінь вираженості регресії пам'яті та інтелекту залежить від вихідної якості цих функцій у молодому віці, а також від вправ протягом життя.

Основні психопатологічні синдроми.

1. афективні розлади.

2. Маячні розлади.

3. Стани слабоумства.

4. Розлади свідомості.

Депресивний розлад у пізні роки життя є поширеним явищем. Частота депресій становить близько 10% у людей старше 65 років, а 2-3% страждають на тяжку депресію. Найвища первинна захворюваність тяжкими депресивними розладами відзначається у віці від 50 до 65 років. З віком постійно підвищується частота самогубств, причому в людей похилого віку суїцид зазвичай пов'язаний із депресивним розладом.

Клінічні особливості депресій. У похилому віці частіше спостерігається депресія з переважанням тривожної туги, тривожних очікувань, занепокоєння. Часто супроводжується маячнею провини, самозвинувачення, розорення, зубожіння. Хворі тривожні. Не можуть сидіти на місці, вважають, що оточення засуджує їх, звинувачує в багатьох злочинах, що їм загрожує суд, покарання. Стверджують, що недарма вважають злочинцями, вони дійсно винні й заслуговують на покарання. Потім, у міру поглиблення депресії, вважають, що покарання торкнеться не лише їх, а й рідних, просять покарати їх, не чіпати сім'ю. Часто спостерігаються іпохондрична маячня, що сягає рівня маячні Котара, вважають, що в них неоперабельний рак, пухлина. Стверджують, що шлунок, кишечник атрофувався, не працює, внутрішніх органів немає зовсім, їжа надходить прямо в грудну порожнину, випорожнень немає, і не буде, що вони всі висохли, від них залишилася сама оболонка. Часто відмовляються від їжі, схильні до самокалічення. Суїцидні тенденції таких хворих дуже небезпечні, оскільки відсутня психомоторна загальмованість, хворі ретельно продумують спосіб самогубства, який виявляється потім цілком несподіваним для оточення. Хворі з маячнею негативної всемогутності стверджують, що вони найстрашніші злочинці, яким немає прощення, усі страждають через них, гинуть тільки від їхнього погляду.

Досить часто спостерігаються множинні сенестопатії, що призводить до іпохондризації. Депресії часто носять затяжний характер і тривають роками й погано піддаються лікуванню антидепресантами. Іноді потрібне застосування ЕСТ.

Маячні розлади — досить часто спостерігаються в хворих похилого віку. Інволюційний параноїд — характеризується маячнею «побутових стосунків» (маячня малого розмаху). Виникає після 45-50 років, частіше в жінок. Маячня носить паранояльний характер і не має тенденції до ускладнення. Хворі стверджують, що сусіди завдають їм матеріальної шкоди (псують і крадуть речі), докучають їм шумом і неприємним запахом, намагаються позбутися їх. Або в маячні переживання включають співробітників по роботі, які докучають і переслідують їх на чолі з начальником.

Маячня позбавлена містичності, таємничості, конкретна. Можуть спостерігатися ілюзії та галюцинації (хворі відчувають запах газу, чують у сторонніх розмовах образи на свою адресу, відчувають у тілі ознаки нездоров'я). До захворювання схиляє самотність у старості, сліпота, глухота.

Типовими є висловлювання, що сусіди проникають у кімнату без їхнього відома, псують речі, меблі, підсипають у їжу отруту, намагаються відправити їх спеціально до психіатричної лікарні, щоб заволодіти їхньою кімнатою. При оцінці службової ситуації хворі стверджують, що начальник і частина співробітників налаштовані до них вороже, навмисно доручають їм найважчу роботу, щоб довести їхню неспроможність, звільнити. Зазвичай хворі намагаються захиститися від переслідування додатковими замками, ховають продукти в спеціальних тайниках, часто провітрюють кімнату «від газів». Деякі висловлювання виглядають правдоподібно й вводять в оману оточення. Часто родичі разом із хворим звертаються до міліції, поки нарешті висловлювання не стають безглуздими й хвороба стає очевидною.

Прогноз несприятливий. Маячні ідеї носять інертний стійкий характер, цьому сприяють атеросклеротичні зміни судин головного мозку. Часто маячня зберігається протягом багатьох років, іноді довічно. Звертає на себе увагу, що при такій стійкості маячні, відсутності тенденції до розширення кола включених до неї осіб, маячня одноманітна. Хворі емоційно збережені, залишаються живими, теплими й турботливими щодо близьких.

Стан слабоумства (деменції).

Відповідно до етіології та патології деменції поділяються на 3 групи:

1. Деменція типу Альцгеймера. Це найпоширеніший тип деменції.

2. Мультиінфарктна деменція. Зумовлена множинними інфарктами в головному мозку.

3. Деменції, викликані іншими причинами (інфекції, порушення обміну речовин).

Хвороба Альцгеймера.

Вперше описана Альцгеймером у 1906 році. Поширеність — 15% осіб старше 65 років.

Частіше хворіють жінки. В основі — дифузна атрофія кори головного мозку, з переважним ураженням скроневих і тім'яних часток.

Спадкова схильність (успадкування за автосомно-домінантним типом), надлишок алюмінію, зниження синтезу ацетилхоліну.

Виділяють

1. ХА з раннім початком (45-65 років) із швидко прогресуючим перебігом. (2 типи).

2. ХА з пізнім початком (старше 65 років) із більш доброякісним перебігом (1 тип).

Початок поступовий — з порушень пам'яті, перестають справлятися з обов'язками, повсякденними справами. Порушується просторова орієнтація, внаслідок чого хворі виявляються безпорадними в рідному місті, втрачають дорогу додому, блукають. На ранніх стадіях у хворих присутня критика, усвідомлюють свою неспроможність. Дуже швидко виникає апраксія (алексія, аграфія, акалькулія). Поступово відбувається порушення всіх психічних функцій: пам'яті, інтелекту, розлади потягів, емоцій. Тотальне слабоумство. Емоційне збіднення, втрата вищих емоцій і розгальмування нижчих. Можуть бути маячні ідеї переслідування, шкоди. Нівелювання особистісних рис. Розлади пам'яті наростають відповідно до закону Рібо. Амнестична дезорієнтація, амнестична афазія. «Зсув життя в минуле». Вдень сонливі та пасивні. Надвечір стають метушливими, збирають речі, намагаються вийти. На термінальній стадії хворі не здатні самостійно вставати, сідати, через підвищений м'язовий тонус перебувають в ембріональній позі.

Смерть через 5-8 років від супутніх захворювань.

Мультиінфарктна деменція.

Розвивається при церебральному атеросклерозі. Частіше трапляється в чоловіків. Середній вік 50-65 років. На початку скарги на головні болі, запаморочення, шум у вухах, швидку стомлюваність, емоційну лабільність. Потім порушення пам'яті (за законом Рібо), фіксаційна амнезія, Корсаковський синдром. Формується лакунарна деменція, зберігається ядро особистості (тобто вищі емоції — морально-етичні, почуття такту, сорому, дистанції), критичне ставлення до хвороби. Стають тривожні, пригнічені, намагаються приховати свій дефект від сторонніх, для компенсації порушень пам'яті використовують докладні записи. Типове емоційне слабодушність, плаксивість, сентиментальність. Мислення стає тугорухливим, торпідним, конкретним.

Відзначається виражена чутливість хворих до змін погоди та геомагнітних коливань. На тлі різкого зниження мозкового кровообігу, несподіваного підйому або спаду артеріального тиску спостерігаються епізоди порушеної свідомості за типом гострої судинної сплутаності.

Швидкому розвитку слабоумства сприяють минущі порушення мозкового кровообігу та гіпертонічні кризи. Виявляється виражена органічна патологія. Розширення шлуночків з ділянками інфарктів мозку.

Лікування деменцій.

Нейролептики, антидепресанти. Холінергічні препарати (гліатилін), стимулятори синтезу ацетилхоліну (пірацетам), ноотропи, судинні препарати, антиагреганти (аспірин, трентал). При порушеннях мозкового кровообігу (церебролізин).

Розлади свідомості.

Делірій. Зумовлений фізичними причинами (пневмонія, серцева недостатність, інфекції сечових шляхів, гіпокаліємія).

Старечий (хибний) делірій, стани судинної сплутаності.

3. Методики та результати дослідження

Для дослідження вираженості особистісної та ситуативної тривожності, а також структури тривожності кожного досліджуваного використовувалася методика ІТТ (інтегративний тест тривожності).

Для дослідження вихідного соціально-психологічного стресу хворих використовувався метод колірних виборів (МКВ). Метод колірних виборів, що являє собою модифікований восьмиколірний тест Люшера, дозволяє визначити особистісні особливості людини в конкретній ситуації, а також характеризує ситуативну реакцію та ситуативний стан досліджуваного.

Таким чином, призначення обох методик (ІТТ і МКВ) забезпечує реалізацію поставлених завдань.

Методики:

1. Клінічне інтерв'ю складалося на підставі огляду літературних матеріалів і переслідувало дві мети: верифікація даних, отриманих тестовими методиками, а також отримання загальної оцінки особистісних диспозицій учасників дослідження. Інтерв'ю складається з 5 блоків:

- Знайомство, встановлення контакту, зняття напруги у хворого.

- Підтвердження анамнестичних даних.

- Виявлення преморбідних особливостей особистості.

- Виявлення наявності психологічних конфліктів та їх специфіки.

- Виявлення особливостей внутрішньої картини хвороби.

Особливості реакції на діагноз «рак», що виявляється за допомогою інтерв'ю, були виділені на підставі огляду літературних матеріалів щодо психологічних особливостей онкологічних хворих.

Їх було виділено 15:

1. Чутливість;

2. Залежність;

3. Незалежність;

4. Активність;

5. Пасивність;

6. Агресивність;

7. Упевненість;

8. Дратівливість;

9. Алекситимія;

10. Інтрапунітивність;

11. Недовірливість;

12. Депресія;

13. Розлад сну;

14. Тривожність;

15. Потреба в емпатії;

Загальний час бесіди за клінічним інтерв'ю становив 40-60 хвилин.

2. Методика «Особистісний диференціал» застосовується в ситуації, коли потрібно кількісно описати індивідуальне ставлення досліджуваних до якихось аспектів його оточення або внутрішнього світу. Цей метод дозволяє моделювати особистість не як сукупність формальних вимірювань, а як систему особистісних смислів або стосунків. ОД являє собою набір біполярних семибальних шкал, що описують три фактори: «оцінка» (О), «сила» (С), «активність» (А). Для шкал (факторів) ОД характерне істотне обмеження, що полягає в «розмитості» використовуваних поєднань стимулів і шкал; складається таким чином, щоб не допустити такого поєднання, при якому відповіді досліджуваного були б буквальними, що відображають об'єктивні якості, а не суб'єктивні стосунки до них досліджуваних.

Вимірювання проводяться щодо показників: «Я», «Хвороба» і «Здоров'я». Для розрахунку оцінки зсуву значень між показниками «Я» і «Хвороба», «Я» і «Здоров'я», а також «Хвороба» і «Здоров'я», рекомендується застосовувати формулу D (ab):

D(ab)=[pic](О1-О2)2+ (С1-С2)2+ (А1-А2)2, де

О1 і О2 — значення за фактором О,

С1 і С2 — значення за фактором С,

А1 і А2 — значення за фактором А.

3. Методика ІТТ (інтегративний тест тривожності)

Методика розроблена в лабораторії клінічної психології Психоневрологічного інституту ім. В.М.Бехтерева (автори: д.мед. наук, проф. Л.І.Вассерман, канд.психол.наук А.П. Бизюк, канд. мед.наук Б.В. Іовлев).

Інтегративний тест тривожності являє собою експрес-діагностичний клініко-психологічний інструмент для виявлення рівня вираженості тривоги як ситуативної змінної та тривожності як особистісно-типологічної характеристики (основні шкали ІТТ) у підлітків і дорослих.

Однією з основних особливостей ІТТ є його багатовимірність, яка реалізується шляхом виділення 6 додаткових субшкал, що розкривають змістовий характер самооцінки афективного стану, що визначається тестом: емоційний дискомфорт, астенічні та фобічні компоненти, тривожна оцінка перспектив і соціальний захист. Ці субшкали також оцінюються за ступенем їх вираженості поряд із загальною оцінкою ситуативної та особистісної тривожності, однак дають можливість розглядати останні як складні структури.

Субшкала «Емоційний Дискомфорт» (ЕД) відображає наявність емоційних розладів, знижений емоційний фон або незадоволеність життєвою ситуацією, емоційну напруженість, елементи ажитації.

Субшкала «Астенічний Компонент Тривожності» (АСТ) відображає наявність утоми, розладів сну, млявості та пасивності, швидкої стомлюваності.

Субшкала «Фобічний Компонент Тривожності» (ФОБ) відображає відчуття незрозумілої загрози, невпевненості в собі, власної непотрібності. Досліджувані з піком за цією шкалою не завжди можуть сформулювати джерело своїх тривог і в бесіді апелюють головним чином до феноменології «хронічних» страхів, що періодично зростають залежно від внутрішнього стану або загострення зовнішньої ситуації.

Четверта допоміжна шкала — «Тривожної Оцінки Перспектив» (ОП) — тісно пов'язана з попередньою, але тут чітко простежується проекція страхів не на поточний стан справ, а в перспективу, загальна заклопотаність майбутнім на тлі підвищеної емоційної чутливості.

П'ята допоміжна шкала позначена як «Соціальні Реакції Захисту» (СЗ), що пов'язано з проявами тривожності у сфері соціальних контактів або зі спробами досліджуваного розглядати соціальну сферу як основне джерело тривожних напружень і невпевненості в собі.

Протипоказань до застосування ІТТ практично не існує, за винятком тих, що є загальними для використання інших тестових методик.

4. Метод колірних виборів: модифікований восьмиколірний тест Люшера

Метод колірних виборів являє собою адаптований варіант колірного тесту Люшера. Розробник оригінального варіанта цього тесту — Макс Люшер. Методика адаптована Л.Н.Собчик (2002).

Метод належить до класу проективних методик і призначений для виявлення стану індивіда як реакції на конкретну ситуацію в рамках притаманного йому типу реагування. Метод є ефективним також при вивченні неусвідомлюваних тенденцій і динаміки стану.

Тест Люшера в оригіналі представлений у двох варіантах: повне дослідження за допомогою 73 колірних таблиць і короткий тест з використанням восьмиколірного ряду. Лаконічність і зручність застосування восьмиколірного ряду є великою перевагою скороченого варіанта.

Кольори поділяються на основні (1 — темно-синій; 2 — синьо-зелений; 3 — оранжево-червоний; 4 — світло-жовтий) і додаткові, серед яких 7 (чорний) і 0 (сірий) — ахроматичні, а 5 (фіолетовий) і 6 (коричневий) — змішані. Основні кольори символізують базисні психологічні потреби. Інтерпретація результатів здійснюється на підставі розбиття колірних виборів на функціональні пари.

Крім того, МКВ дозволяє оцінити інтенсивність тривоги досліджуваного за шкалою від 0 до 12 балів. Інтенсивність тривоги вимірюється кількістю знаків «!». Наявність у колірному ряді 1,2,3 або 4 кольорів на 6-1 позиції оцінюється як один знак «!», на 7 — як два «!!», на 8-й — як три «!!!».

Якщо 6, 7 або 0 колір знаходиться на 3-му місці — це «!», якщо на другому — «!!», на першому — «!!!». Таким чином, тривога в цілому оцінюється сумою знаків «!».

Організація психодіагностичного обстеження

Першим етапом психодіагностичного обстеження було вивчення історії хвороби пацієнта з метою з'ясування клінічного діагнозу, особливостей і тривалості перебігу хвороби, супутніх захворювань та інших анамнестичних даних.

Наступним етапом обстеження була клінічна бесіда, метою якої було встановлення емоційного контакту з пацієнтом та оцінка його індивідуально-особистісних особливостей як психодіагностичного контексту обстеження.

Оцінка вихідного рівня соціально-психічного стресу та особливостей емоційного реагування хворих на хворобу здійснювалася в перший-другий день надходження хворого до стаціонару (у період додаткового обстеження, верифікації діагнозу) з використанням таких методик:

- клінічного інтерв'ю, методика особистісного диференціала (ОД), інтегративний тест тривожності (ІТТ) і метод колірних виборів Люшера (МКВ)

Висновки

Завдання оцінки емоційного реагування як такого, що імовірно впливає на ставлення до своєї хвороби, реалізовувалося в перші два дні надходження хворого до стаціонару. Вибір зазначеного періоду зумовлений тим, що в хворого в цей період можна спостерігати всю гаму емоційних проявів, оскільки, по-перше, хворий відірваний від звичного оточення й залишається ніби сам на сам із хворобою. По-друге, минув час паніки, і пацієнт із більшою достовірністю може розповісти про свої почуття. По-третє, це період, коли перед хворим стоїть нелегке завдання пройти весь обсяг лікування.

Особливості психодіагностичного дослідження визначалися умовами його проведення, характерними для стаціонарного режиму. Крім того, враховуючи особливості пацієнтів, їхній невисокий освітній рівень, підвищену астенізацію, у тому числі й з огляду на вікові особливості (вік досліджуваних становить від 6 до 76 років), ми вважали за необхідне формувати батарею психодіагностичних методик таким чином, щоб вона, відповідаючи вимогам адекватності поставленим завданням, водночас була доступною для виконання саме цією категорією досліджуваних. Це визначило вибір методів переважно експрес-діагностики.

Таким чином, логіка реалізації завдань дослідження визначила послідовність етапів проведення дослідження: вивчення історії хвороби, встановлення емоційного контакту за допомогою клінічної бесіди, діагностичний етап дослідження, що включає використання методик ОД, ІТТ і МКВ. Особливості дослідження визначалися умовами стаціонарного режиму перебування пацієнтів у відділенні.

Список використаної літератури

1. Кузікова, С. Б. Теорія і практика вікової психокорекції: Навчальний посібник. - Суми : Університетська книга, 2006. - 383 с.

1. Кутішенко, В. П. Вікова та педагогічна психологія: (Курс лекцій): Навчальний посібник. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - 125 с.
2. Леонгард, Карл . Акцентуированные личности: монографія. - К.: Выща шк., 1989. - 374, с.
3. Психология возрастных кризисов: Хрестоматия /Сост. К. В. Сельченок. - Минск : Харвест, 2003. - 557, с.
4. Практикум по возрастной и педагогической психологии: Учеб. пособие для пед. ин-тов. - М. : Просвещение, 1987. - 254, с.
5. Толстых, А. В. Возрасты жизни : монографія. - М.: Мол. гвардия, 1988. - 221, с.
6. Шаповаленко, И. В. Возрастная психология: (Психология развития и возрастная психология): Учебник для студ. вузов. - М. : Гардарики, 2005. - 349, с.
7. Шихи, Гейл. Возрастные кризисы = Passages: Ступени личностного роста / Гейл Шихи,; Гейл Шихи ; Пер. с англ. А.В.Шамрикова. - СПб.: Ювента, 1999. - 434, с.