Відтворення і економічне зростання

Відтворення і економічне зростання

1. Суспільне відтворення як показник динаміки виробництва в суспільстві: його різновиди, передумови та критерії ефективності.

2. Структура суспільного виробництва: два підрозділи. Циркуляція валового суспільного продукту за умов простого та розширеного відтворення. Передумови реалізації.

3. Напрями, індикатори та чинники економічного зростання. Вплив науково-технічної революції. Розвиток людського потенціалу.

Перелік використаних джерел.

Вступ

Економічне зростання виступає ключовим індикатором розвитку та рівня життя в будь-якій державі. Воно належить до пріоритетних макроекономічних завдань, оскільки випереджальне збільшення національного доходу порівняно з приростом населення є необхідною умовою підвищення добробуту громадян.

Варто розмежовувати поняття «економічний розвиток» та «економічне зростання».

Економічний розвиток означає перехід економіки до якісно нового стану, за якого відбувається не лише нарощування обсягів уже існуючих товарів і послуг, а й впровадження нових продуктів та технологій порівняно з попереднім періодом.

Економічне зростання — це збільшення реального ВВП у певному періоді відносно іншого, що відображає зміцнення економічної потужності країни (це вужче поняття, ніж економічний розвиток).

Серед найважливіших проблем економічного зростання виокремлюють:

• тенденції та джерела зростання;
• забезпечення довготривалої стабільності;
• наслідки обраної технологічної політики;
• швидкість структурних змін у народному господарстві;
• оцінку факторів і результатів зростання.

Для аналізу цих питань використовуються моделі економічного зростання, зокрема неокласична, неокейнсіанська та модель Р. Солоу.

1. Суспільне відтворення як характеристика динаміки суспільного виробництва, його типи, умови і критерії оптимізації

Економіка як єдиний народногосподарський комплекс функціонує не просто як сукупність цінностей, а як безперервний процес взаємодії різних суб'єктів господарювання — від домогосподарств і малих підприємств до великих корпорацій. Цю багаторівневу взаємодію можна аналізувати як на рівні окремого підприємства чи ринку (мікроекономіка), так і на рівні всього господарського комплексу (макроекономіка).

Безперервна взаємодія суб'єктів господарювання відбувається через стадії виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Оскільки суспільство постійно потребує споживання, процес виробництва має бути безперервним. Варто зазначити, що протиставлення виробництва і споживання є умовним, адже саме виробництво є споживанням раніше створених засобів виробництва. Таким чином, постійне повторення виробничого процесу називається відтворенням.

Саме через цей процес взаємодії розкривається економічна сутність власності як відношення: підприємства, що вибувають із цього процесу, втрачають економічну цінність, залишаючись лише юридичними об'єктами. Безперервне виробництво на макрорівні відтворює не тільки матеріальні блага, а й ключові пропорції між виробництвом засобів виробництва та предметів споживання, між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням.

Результатом суспільного виробництва є сукупний суспільний продукт (ССП). Залежно від масштабів відтворення ССП поділяється на:

• просте — відтворення в обсягах попередніх років, характерне для натурального господарства;
• звужене — відтворення в менших масштабах, ніж у минулі роки, що спостерігається під час криз, коли суспільство використовує не лише новостворену вартість;
• розширене — відтворення у зростаючих масштабах, що забезпечує всебічний розвиток суспільства [7, c. 59-61].

Процес суспільного відтворення охоплює не лише відтворення ССП, а й відтворення:

а) робочої сили;

б) виробничих відносин;

в) природних ресурсів.

Відтворення робочої сили полягає в постійному відновленні фізичних, розумових і професійних якостей людини. Його основою є природні демографічні процеси. Проте розширене відтворення робочої сили передбачає не лише кількісне збільшення населення, а й підвищення рівня життя, освіти та професійної підготовки.

Демографічні процеси підпорядковуються власним закономірностям, і природне відтворення не завжди є розширеним. У періоди війн і криз воно може бути звуженим. А. Сміт помітив тенденцію: що вищий рівень життя, то повільніший приріст населення. Сьогодні з від'ємним приростом і старінням населення стикаються не лише в Україні, а й у Японії, хоч і з інших причин.

Відтворення виробничих відносин охоплює відтворення відносин власності та відносин у процесі виробництва, обміну, розподілу й споживання. Розширене відтворення цих відносин передбачає не лише їх повторення, а й удосконалення відповідно до розвитку продуктивних сил.

Відтворення природних ресурсів є невід'ємною частиною суспільного відтворення. Воно включає відновлення не лише лісових запасів чи посівних площ, а й усього природного середовища в належному або кращому стані.

Промислова діяльність за останні 100-150 років завдала природі значної шкоди. Водночас є приклади успішного відновлення: Німеччина відродила Рейн, який наприкінці 70-х років вважали загиблим, а США очистили річку Потомак. Сучасне ставлення до природи визначається принципом: Земля — це не спадщина від батьків, а позика від дітей [4, c. 189-192].

Для України особливо гострою є проблема збереження лісів, оскільки ерозія ґрунтів щороку знищує тисячі гектарів чорноземів, а малі річки гинуть через відсутність лісосмуг. Повноводність великих річок залежить від стану малих, тому лісонасадження можуть частково вирішити цю проблему.

Відтворення ССП є головною складовою суспільного відтворення. Суспільне виробництво поділяється на виробництво засобів виробництва (І) та виробництво предметів споживання (ІІ).

За вартістю ССП складається з перенесеної вартості (ПВ), необхідного продукту (НП) та додаткового продукту (ДП):

ССП = ПВ + НП + ДП

Розрізняють два типи розширеного відтворення: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип передбачає зростання виробництва за рахунок залучення додаткових трудових, матеріальних і фінансових ресурсів без удосконалення технічної бази та організації праці.

Інтенсивний тип ґрунтується на підвищенні ефективності виробництва: краще технічне оснащення та досконаліша організація праці дають змогу отримувати більші результати з меншими затратами ресурсів.

Існують чотири форми інтенсивного відтворення, які відрізняються способами поєднання ресурсів: фондомістка, фондозберігаюча, нейтральна та всебічна.

Фондомістка форма передбачає зростання продуктивності праці через збільшення витрат виробничих фондів на одиницю продукції, причому фонди зростають швидше за оплату праці та прибуток.

Фондозберігаюча форма характеризується економією виробничих фондів на одиницю продукції.

Нейтральна форма — підвищення продуктивності праці потребує додаткових витрат, але економія засобів виробництва компенсує їх.

Всебічна форма — зростання продуктивності праці досягається завдяки ефективному використанню всіх факторів виробництва.

Нагромадження. Розширене відтворення ССП тісно пов'язане з нагромадженням. Для забезпечення розширеного відтворення необхідно частину додаткового продукту перетворювати на умови виробництва. Нагромадження — це використання частини національного доходу (НП + ДП) для збільшення основних і оборотних фондів та страхових запасів, тобто капіталізація додаткової вартості.

Виробниче нагромадження — це розширення та якісне вдосконалення основних фондів матеріального виробництва. Невиробниче нагромадження — це розвиток житлового фонду, лікарень, навчальних закладів, культурних і наукових установ. Зрештою, виробниче нагромадження здійснюється задля можливості невиробничого [1, c. 215-217].

2. Два підрозділи суспільного виробництва. Рух валового суспільного продукту в простому та розширеному відтворенні. Умови реалізації

Сукупний суспільний продукт — це узагальнюючий показник суспільного виробництва, що охоплює всю масу матеріальних і духовних благ, створених за певний період (зазвичай за рік).

За натурально-речовою формою ССП поділяється на два підрозділи: І — виробництво засобів виробництва, ІІ — виробництво предметів споживання. За вартістю ССП включає перенесену вартість (ПВ), необхідний продукт (НП) та додатковий продукт (ДП).

ССП = ПВ + НП + ДП

Існують різні способи обліку результатів суспільного виробництва залежно від аспекту дослідження.

Валовий суспільний продукт (ВСП) — це вартість усієї маси товарів і послуг, створених у суспільстві протягом року, або сума валової продукції всіх галузей матеріального виробництва.

ВСП містить подвійний рахунок — результати проміжного виробництва: вугілля, чавун, сталь, прокат, сировину, напівфабрикати та незавершене виробництво.

ВСП = ССП - нематеріальне виробництво.

Кінцевий суспільний продукт (КСП) — це вартість товарів і послуг, створених для кінцевого використання.

КСП = ВСП - подвійний рахунок і незавершене виробництво.

Валовий національний продукт (ВНП) — уся маса матеріальних і духовних благ, створених у суспільстві протягом року для кінцевого використання.

ВНП = КСП + нематеріальне виробництво.

ВНП = ССП - подвійний рахунок і незавершене виробництво.

Суспільне виробництво на макрорівні спрямоване на задоволення людських потреб і перебуває в постійному русі через стадії виробництва, розподілу, обміну та споживання. Ці стадії взаємопов'язані та перебувають у постійному кругообігу. Оскільки без споживання неможливе існування людей, виробництво має постійно відновлюватися. Процес суспільного виробництва в постійному повторенні та відновленні називається суспільним відтворенням [10, c. 188-189].

3. Шляхи, показники і рушійні сили економічного зростання. Роль і значення НТР. Розвиток сутнісних сил людини

Темпи та якість економічного зростання визначаються відповідними факторами.

Аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, необхідно враховувати стан суспільної свідомості, рівень розуміння народом економічних проблем, культуру праці, морально-етичні та релігійні настанови, національні традиції. Ці надбудовні фактори, сформовані внаслідок багатовікової еволюції, суттєво впливають на ефективність економічної системи та можуть навіть модифікувати її модель.

Вплив політичних, правових, моральних і культурних факторів на економічний прогрес виявляється в тому, що вони визначають реалізацію потенціалу, закладеного в економічній системі.

Структуру факторів можна представити схематично (рис. 1) [4, c. 236-237].

Макроекономічні фактори економічного зростання поділяються на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту та фактори розподілу.

І. Фактори пропозиції

1. Кількість та якість природних ресурсів.

Земельні ресурси. Україна має площу 603,7 тис. км² (40-ве місце у світі) та 21-ше місце за кількістю земельних ресурсів, оскільки 68% земель родючі, проте вихід продукції з гектара значно нижчий, ніж у Західній Європі.

Мінеральні ресурси. Країна має запаси вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, сировини для будматеріалів.

Рекреаційні ресурси розташовані на узбережжі Чорного та Азовського морів і в Карпатах.

Лісистість становить лише 14% — найменший показник у Європі.

В Україні відчувається гострий дефіцит питної води, а промисловість є дуже енергомісткою.

Необхідне ефективне використання ресурсів, комплексне видобування та переробка корисних копалин.

2. Кількість та якість трудових ресурсів. Основними показниками є чисельність працездатного населення та продуктивність праці.

Продуктивність праці — це середній виробіток на одного зайнятого за годину.

Станом на 2006 рік постійне населення України становило 46,55 млн осіб, з яких 22,3 млн — працездатного віку. Природне скорочення населення — 373 тис. на рік, і ці темпи зростають. Кількість безробітних — 1600,8 тис., зокрема 738,3 тис. жінок.

Населення зменшується, зростає частка людей похилого віку, народне господарство втрачає кваліфіковані кадри.

3. Обсяг основного капіталу. Показник — фондовіддача.

Виробничий потенціал України був зорієнтований на машинобудування, добувні галузі та військовий комплекс.

4. Нові технології (НТП). Показником є підвищення ефективності суспільного виробництва. НТП залежить від витрат на наукові дослідження, а видатки бюджету на науку становлять близько 3%.

II. Фактори попиту

Для реалізації зростаючого виробничого потенціалу необхідне повне використання збільшених обсягів ресурсів, що потребує підвищення сукупних витрат, тобто сукупного попиту. До факторів попиту належать споживчий та інвестиційний попит, попит держави та закордону, а також непрямі фактори — податковий тиск, ефективність кредитно-банківської системи.

III. Фактори розподілу

Здатність нарощувати виробництво недостатня для збільшення загального випуску. Необхідний також розподіл зростаючих ресурсів для отримання максимальної кількості корисної продукції та розподіл доходів у суспільстві.

Фактори, що стримують економічне зростання

Поряд із факторами, що сприяють зростанню, існують і ті, що його гальмують [10, c. 189-192].

До негативних факторів належать:

• злочинність та корупція;
• недобросовісне ставлення до праці;
• страйки та трудові конфлікти;
• несприятливі погодні умови.

Існують також фактори, що впливають на темпи зростання, але майже не піддаються кількісній оцінці: забезпеченість природними ресурсами, якість земель, клімат, соціальна та політична атмосфера, національні традиції, міжнародна спеціалізація та зовнішня торгівля.

Економічне зростання будь-якої країни визначають три групи факторів:

1) фактори пропозиції;

2) фактори попиту;

3) соціокультурні, інституційні та інші фактори.

Фактори пропозиції визначають фізичну здатність економіки до зростання. Їх чотири:

1) кількість та якість природних ресурсів;

2) кількість та якість трудових ресурсів;

3) обсяг капіталу;

4) технологія.

У будь-якій державі можуть виникати перешкоди, що уповільнюють економічне зростання. Найчастіше вони пов'язані з інституційним середовищем. Надмірне втручання держави в підприємницьку діяльність знижує продуктивність праці, а податкова система може підривати стимули до праці та інвестування. У багатьох відсталих країнах поширені корупція та хабарництво, що погіршують умови для бізнесу.

Важливими стримуючими чинниками є несумлінне ставлення до праці, господарські злочини, трудові конфлікти.

Висновки

Відомо два види відтворення: просте і розширене. Просте відтворення — це відновлення виробництва в незмінних масштабах, коли фактори виробництва залишаються незмінними, а весь додатковий продукт іде на особисте споживання. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств із низькими темпами розвитку. Сьогодні воно поширене в багатьох країнах, що розвиваються.

Розширене відтворення — це відновлення виробництва у зростаючих масштабах. При цьому збільшується кількість продукту та поліпшується його якість. Для такого відтворення потрібні додаткові ресурси, джерелом яких є додатковий продукт, що не може повністю йти на особисте споживання. Цей тип відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства, проте безперервність зростання неможлива через періодичні кризи та спади.

Економічне зростання розглядається як важлива економічна мета, оскільки збільшення обсягу продукції на душу населення означає підвищення рівня життя. Зростання реального продукту сприяє матеріальному добробуту та відповідає принципам мінімізації витрат.

Зростаюча економіка здатна задовольняти нові потреби та розв'язувати соціально-економічні проблеми як усередині країни, так і на міжнародному рівні. Приріст реального продукту може використовуватися для ефективнішого задоволення потреб або для нових програм. Збільшення реальних заробітків розширює можливості сімей без відмови від інших благ.

Економічне зростання дає змогу боротися з бідністю та забрудненням довкілля без падіння рівня споживання чи скорочення інвестицій. Воно полегшує вирішення проблеми обмеженості ресурсів. Динамічна економіка, на відміну від статичної, знімає перепони, породжені обмеженістю виробництва, і дозволяє суспільству повніше реалізувати поставлені цілі та здійснювати нові програми.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : Навчальний посібник / Л. В. Білецька, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / Степан Дзюбик, Ольга Ривак. - К.: Знання, 2006. - 481 с.

3. Економічна теорія : Посібник для вищої школи / Ред. Є. М. Воробйов. - К.; Харків: ТОВ "Корвін", 2003. - 702 с.

4. Економічна теорія : Підручник / В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 779 с.

5. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів : Навчальний посібник / Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. - 624 с.

6. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник для вузів / За ред. Г. Н. Климка. - К.: Вища школа, 1994. - 559 с.

7. Основи економічної теорії : Підручник / В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко та ін.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. - К.: Алерта, 2005. - 510 с.

8. Перепьолкіна О. О. Економічне зростання в умовах перехідної економіки // Фінанси України. - 2005. - № 5. - С. 110-121.

9. Петкова Л. До питання про якість економічного зростання України // Економіка України. - 2005. - № 6. - C. 45-49.

10. Понеділко В. Критерій інтенсивного економічного зростання // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 2. - C. 188-197.

11. Попова В. Реалії та перспективи економічного зростання в Україні // Економіка України. - 2005. - № 6. - C. 23-29.