Відповідальність за порушення водного законодавства

Відповідальність за порушення водного законодавства

Вода є невід'ємним елементом довкілля, виконуючи екологічні, культурно-оздоровчі, економічні та інші функції. Як зазначається у статті 13 Конституції України, водні ресурси, як і земля, надра, атмосферне повітря, що перебувають у межах території України, а також природні багатства континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об'єктами права власності українського народу [1, с. 141]. Преамбула Водного кодексу України проголошує всі води на території держави національним надбанням народу, природною основою економічного розвитку та соціального добробуту [2, с. 189]. На сьогодні водноресурсний потенціал України зазнає значного антропогенного тиску, а питання води належить до найбільш актуальних. Згідно з даними ЮНЕСКО, за рівнем раціонального використання водних ресурсів та якості води, зокрема наявності очисних споруд, Україна посідає 95 місце серед 122 країн світу, що відносить її до держав із невисокою водозабезпеченістю та інтенсивним використанням води [3, с. 13-14].

Водні ресурси поділяються на поверхневі та підземні. Згідно зі статтею 1 Водного кодексу України, поверхневі води — це води водних об'єктів, розташованих на земній поверхні, тоді як підземні води перебувають нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах [2, с. 18]. Морські води охоплюють внутрішні морські води та територіальне море. Внутрішні морські води розташовані в межах державних кордонів, а територіальне море — це морський пояс, що прилягає до узбережжя або внутрішніх вод на 12 морських миль і є частиною території держави (відповідно до Закону України «Про державний кордон України») [5, с. 20].

Частина 1 статті 110 Водного кодексу України визначає, що порушення водного законодавства тягне за собою чотири традиційні види відповідальності: дисциплінарну, адміністративну, цивільну та кримінальну. Держава, прагнучи забезпечити законність і правопорядок у сфері водокористування та охорони вод, використовує всі необхідні засоби, серед яких основними є переконання та примус [6, с. 37]. Пріоритетним методом виступає переконання, а примусові заходи застосовуються як допоміжні, коли переконання виявляється недостатнім.

Відповідальність за порушення водного законодавства України має складний характер, оскільки регулюється одночасно кількома галузями права. Стаття 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює загальні випадки правопорушень, за які настає юридична відповідальність в екологічній сфері. Водне законодавство передбачає низку складів правопорушень, що тягнуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність. Відповідно до статті 110 Водного кодексу України, відповідальність несуть особи, винні у:

• самовільному захопленні водних об'єктів;
• забрудненні та засміченні вод;
• порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;
• руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;
• введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;
• недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;
• самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництві ставків, дамб, каналів, свердловин);
• порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;
• пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;
• незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;
• використанні земель водного фонду не за призначенням;
• неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;
• відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;
• порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення [7, с. 98].

Адміністративна відповідальність є одним із найпоширеніших видів відповідальності в галузі охорони довкілля, зокрема у сфері вод. Цей вид відповідальності виступає оперативним та ефективним засобом реагування на правопорушників, застосовується зазвичай в адміністративному порядку, інколи — в судовому, і не потребує підрахунку збитків. Його сутність полягає у застосуванні до порушників екологічного законодавства адміністративно-правових санкцій. Підставою для притягнення винних до адміністративної відповідальності за порушення водного законодавства є адміністративне водне правопорушення. Чинне екологічне законодавство України не містить визначення адміністративного екологічного проступку, однак у теорії екологічного права таке визначення розроблено [8, с. 46].

Оскільки всі водні правопорушення поділяються на три групи, то згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення до водних правопорушень належать:

• група а — порушення права власності на водні об'єкти, водні ресурси, порушення права державної власності на води (стаття 48);
• група б — порушення права користування водними ресурсами: порушення правил водокористування (стаття 60), пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації (стаття 61), невиконання обов'язків з реєстрації в суднових документах операцій зі шкідливими речовинами і сумішами (стаття 62), порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (стаття 83), перевищення лімітів та нормативів використання природних ресурсів (стаття 91-2), недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд, не забезпечених рибозахисним обладнанням (стаття 86-1);
• група в — порушення правил охорони вод: порушення правил охорони водних ресурсів (стаття 59), порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (стаття 59-1), порушення правил охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду (стаття 91), невиконання вимог екобезпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (стаття 91-1), невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів (стаття 188-5) [9, с. 6-7].

Деякі склади водних правопорушень, за які має встановлюватися адміністративна відповідальність, чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення взагалі не передбачені. Наприклад, відсутня стаття, яка б встановлювала адміністративну відповідальність за порушення законодавства щодо водних об'єктів з особливою охороною. У таких випадках застосовуються загальні норми про відповідальність за порушення водного законодавства. Відповідно до статті 80 Водного кодексу України існують обмеження щодо використання малих річок з метою охорони їх водності, однак на практиці ці обов'язки часто не виконуються. Згідно зі статтею 110 Водного кодексу України, особи, винні у порушенні режиму господарської діяльності на водоохоронних зонах і землях водного фонду, несуть юридичну відповідальність. Водоохоронні зони та прибережні захисні смуги водних об'єктів входять до складу водозбірної площі, тому особи, винні в порушенні водоохоронного режиму на водозборах, що спричиняє забруднення, водну ерозію ґрунтів та інші шкідливі наслідки, повинні сплачувати штраф, який накладається в адміністративному порядку. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів» від 18 грудня 1998 р. № 2024, межі смуг першого поясу зон санітарної охорони підлягають огородженню, а навколо них встановлюється охоронна сигналізація [11, с. 21].

Адміністративна відповідальність за водні правопорушення є поширеним видом відповідальності, що передбачає застосування уповноваженими органами та посадовими особами адміністративних стягнень за порушення водного законодавства України. За адміністративні правопорушення у сфері вод застосовуються такі стягнення: штраф; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій та об'єктів незалежно від форм власності; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення.

Особливістю кримінальної відповідальності, зокрема у сфері вод, є закріплення вичерпного переліку злочинів у Кримінальному кодексі України. Система кримінальної відповідальності та санкції за протиправну екологічно значущу поведінку є досить складними. За злочини проти довкілля застосовується повний спектр санкцій, встановлених 8 розділом Кримінального кодексу України. За порушення водного законодавства кримінальна відповідальність настає у вигляді таких покарань: позбавлення волі, обмеження волі, штраф, конфіскація майна, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, арешт. Якщо йдеться про злочини, встановлені іншими розділами кодексу, можуть застосовуватися й інші міри покарання — окремо або в сукупності [5, с. 98].

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. значно посилив кримінально-правову охорону навколишнього природного середовища. У ньому вперше за принципом родового об'єкта екологічні відносини було визначено у самостійному 8-му розділі «Злочини проти довкілля». Перелік злочинів суттєво доповнено новими складами, а до попередньо існуючих внесено певні зміни. Серед них розрізняються злочини проти екологічної безпеки, злочини у сфері землекористування, злочини у сфері охорони надр, злочини у сфері охорони атмосферного повітря, злочини у сфері охорони водних ресурсів та інші. Єдиного критерію класифікації злочинів проти довкілля не існує ні в законодавстві, ні в теорії кримінального права [6, с. 75].