Валютне регулювання в Україні

Вступ

У сучасних умовах особливої ваги набуває питання підвищення прозорості вітчизняної системи валютного регулювання. Зокрема, стратегічні напрями грошово-кредитної політики, що їх розробляє Національний банк України і які, серед іншого, окреслюють завдання для розвитку валютної сфери на певний період, не завжди ставали надбанням широкої громадськості, на відміну від показників державного бюджету. Нечіткість стратегічних цілей монетарної та валютної політики, а також перманентні зміни в законодавчій базі суттєво ускладнюють бізнес-планування для підприємців.

Вочевидь, процес підвищення відкритості валютного регулювання має відбуватися в чітко визначених державою рамках. Інформація, що становить державну таємницю, не підлягає оприлюдненню. Водночас цілі курсової політики, інструменти регулювання потоків капіталу, принципи функціонування валютного ринку, джерела формування та пріоритетні напрями використання золотовалютних резервів на поточний період мають бути доступні громадянам України. Це, своєю чергою, сприятиме зміцненню взаємодії НБУ з іншими органами державної влади у сфері валютної політики.

Побудова ефективної системи валютного регулювання в Україні неможлива без ретельного аналізу теоретичних засад, вивчення міжнародного досвіду, узагальнення вітчизняної практики та окреслення перспектив її розвитку. Лише такий комплексний підхід дозволить сформувати оптимальний режим валютного регулювання, який відповідатиме викликам та особливостям перехідного періоду економіки.

1. Характеристика розвитку валютного регулювання в Україні

Невід'ємною складовою грошової системи будь-якої держави є національна валютна система, яка виступає формою організації валютних відносин. В Україні цей процес перебуває на стадії завершення. Фундаментом національної валютної системи слугує грошова одиниця, визначена законом, яка в міжнародних економічних відносинах набуває статусу валюти.

Валюта, як економічна категорія, є ключовим елементом функціонування валютно-фінансового механізму. У 1996 році в Україні відбулася грошова реформа, результатом якої став введення в обіг постійної національної валюти — гривні.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», валютою України визнаються грошові знаки у формі банкнотів, казначейських білетів, монет та інших форм, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території держави. Сюди ж відносяться кошти на рахунках і внесках у банківських та інших кредитно-фінансових установах, а також грошові знаки, вилучені з обігу або такі, що вилучаються, але не підлягають обміну.

Процес формування національної валюти в умовах переходу до нової економічної системи (починаючи з 1990 року) відбувався поетапно.

На першому етапі, у січні 1992 року, в готівковий обіг було випущено тимчасову валюту — купоно-карбованець.

Другий етап розпочався 7 листопада 1992 року, коли Указом Президента «Про реформу грошової системи України» купоно-карбованець було запроваджено у безготівкову сферу, замінивши російський рубль. Цей крок ознаменував вихід України з рублевої зони. Втім, уже тоді відтік національного багатства у вигляді грошового капіталу в доларовому еквіваленті сягав близько 8 мільярдів доларів.

Третій етап — вересень 1996 року — ознаменувався проведенням грошової реформи (1-16 вересня), в результаті якої в обіг було випущено постійну національну валюту — гривню. Паралельно було здійснено деномінацію, що передбачала зменшення у 100 000 разів усіх цінових показників та грошової маси.

Попри формальну конвертованість, гривня залишається «замкненою» валютою. Попит на неї за межами України, як у розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються, є незначним. Гривня не використовується в міжнародних розрахунках, не є валютою ціни чи платежу в зовнішньоторговельних контрактах. Банки західних країн не відкривають гривневих рахунків. Навіть у внутрішньому обігу вона не є повністю конвертованою, хоча її функції значно розширилися порівняно з купоно-карбованцем.

Валютна система, як зазначалося, є формою організації валютних відносин, які охоплюють взаємодію між суб'єктами господарювання та фізичними особами країни в операціях, пов'язаних з валютою, і регулюються національним законодавством. В Україні відсутній єдиний нормативний акт, що регулює валютні відносини. Їхню роль виконують Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрети Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та «Про тимчасове використання надходжень у іноземній валюті» (від 19 лютого 1993 р.), Закон України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» (від 23 вересня 1994 р.), Указ Президента «Про удосконалення валютного регулювання» (від 22 серпня 1994 р.), а також нормативні акти НБУ.

Аналіз тенденцій на валютному ринку України, починаючи з 1993 року, свідчить про його постійну мінливість та нестабільність.

Політика фіксації валютного курсу протягом 1993-1994 років призвела до:

• зниження ефективності експорту, що оплачувався в іноземній валюті, та зростання частки бартерних операцій (з 23,3% у 1993 році до 50% у 1994 році);
• скорочення обсягів валютних надходжень на внутрішній ринок;
• збільшення зовнішнього боргу держави.

Лібералізація офіційного курсу супроводжувалася стрімкою девальвацією карбованця, темпи якої визначалися початковим розривом між офіційним та ринковим курсами.

Впровадження політики валютного коридору в Україні також стикається з певними труднощами. Досвід розвинутих країн (Австрії, Англії, Франції, Японії) показує, що така політика застосовувалася урядами лише на короткий період для стабілізації ринку за умов низької інфляції та синхронного зростання виробництва. В Україні ж відсутні такі передумови, а термін застосування валютного коридору набув затяжного характеру. Більше того, цей адміністративний захід певною мірою суперечить декларованому НБУ курсу на лібералізацію державного регулювання валютної сфери.

2. Основні положення валютного регулювання та контролю, що діють в Україні

Упродовж останніх років ключовим завданням державного регулювання валютного ринку є забезпечення макроекономічної стабільності національної грошової одиниці. Головним органом, що здійснює це регулювання, виступає Національний банк України. Його повноваження у цій сфері визначені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Основним інструментом НБУ для регулювання валютного курсу є валютна інтервенція, суть якої полягає у запобіганні різким коливанням (зниженню чи підвищенню) курсу національної валюти.

Для стримування девальвації гривні НБУ застосовує такі заходи валютної інтервенції:

• підвищення облікової ставки та норми обов'язкового резервування для комерційних банків;
• заборона банкам кредитувати з ЛОРО-рахунків банків-нерезидентів у гривні, пролонговувати кредитні угоди та розміщувати гривневі депозити на коррахунках нерезидентів.

Головним недоліком валютної інтервенції є її короткостроковий ефект, який не здатен забезпечити стабільність національної валюти у довгостроковій перспективі, оскільки не впливає на фундаментальні макроекономічні показники.

НБУ, безумовно, виконує свої функції щодо підтримки стабільності національної валюти. Однак, внаслідок падіння платоспроможності гривні, її офіційний курс є дещо завищеним порівняно з реальним. Якби НБУ адміністративними та економічними методами не утримував курс у межах валютного коридору, то в умовах високого безробіття, спаду виробництва та від'ємного платіжного сальдо в країні могли б розпочатися інфляційні, а згодом і гіперінфляційні процеси.

Існує тісний взаємозв'язок між інвестиційною привабливістю та стабільністю валютного ринку. Сьогодні українська економіка потребує вдвічі більше інвестицій, ніж було отримано за весь період трансформації. Для цього уряд має створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу.

Отже, постає питання: яку стратегію має обрати держава у сфері валютного регулювання?

Насамперед, необхідно забезпечити реальну узгодженість економічної політики держави з валютною політикою НБУ. На сьогодні дії регулятора спрямовані або на подолання наслідків фінансової кризи (яка, до речі, має тенденцію до повторення у другій половині року вже чотири періоди поспіль), або на адміністративне стримування курсу гривні. Відсутня системна програма, орієнтована на усунення першопричин нестабільності національної валюти, яка, перш за все, не підкріплена зростанням макроекономічних показників.

Щодо залежності валютного ринку від іноземних інвестицій, НБУ має визначити оптимальні обсяги їх залучення, які б не мали дестабілізуючого впливу. Водночас, для задоволення потреб економіки в капіталі, уряд повинен шукати внутрішні резерви.

Функції агента валютного контролю покладаються на уповноважені банки, які зобов'язані контролювати валютні операції своїх клієнтів. Метою такого контролю є запобігання незаконним валютним операціям та інформування відповідних державних органів про виявлені порушення.

Відсутність в уповноваженому банку протягом трьох років документів, що підтверджують законність валютних операцій клієнтів, кваліфікується як невиконання функцій агента валютного контролю.

Відповідальність за порушення валютного законодавства

1. Проведення банками або фінансово-кредитними установами операцій з валютними цінностями без генеральної ліцензії НБУ (згідно з п. 2 ст. 5 Декрету) карається штрафом у розмірі, еквівалентному сумі цих операцій, перерахованій у гривню за курсом НБУ на день здійснення операції. Можливе також виключення банку з Реєстру.
2. Проведення резидентами та нерезидентами операцій, що потребують індивідуальної ліцензії НБУ (згідно з п. 4 ст. 5 Декрету), без її отримання, тягне за собою штраф в еквіваленті суми операції. Винятком є:
   • вивезення фізичними особами-резидентами іноземної валюти в межах сум, визначених НБУ;
   • вивезення валюти, раніше легально ввезеної в Україну;
   • платежі в іноземній валюті за межі України за зобов'язаннями перед нерезидентами (за продукцію, послуги, роботи, права інтелектуальної власності), крім оплати валютних цінностей;
   • платежі процентів за кредитами та доходу від іноземних інвестицій;
   • вивезення іноземної інвестиції у разі припинення інвестиційної діяльності;
   • відкриття коррахунків уповноваженими банками за кордоном;
   • відкриття рахунків закордонними дипломатичними та іншими офіційними представництвами України, а також філіями, що не ведуть підприємницької діяльності.
3. Торгівля іноземною валютою без ліцензії НБУ або з порушенням встановленого порядку на міжбанківському ринку карається штрафом в еквіваленті суми операції, можливе виключення з Реєстру.

Рішення про застосування санкцій залежно від суми штрафу приймають:

• начальники територіальних управлінь НБУ — до 10,0 тис. доларів США;
• директор Департаменту валютного контролю та ліцензування НБУ — до 50 тис. доларів США;
• Голова НБУ та його заступники — до 100 тис. доларів США.

За результатами розгляду виноситься постанова про притягнення до відповідальності.

Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Реєстру або штрафу, що перевищує еквівалент 100 тис. доларів США, застосовуються виключно за постановою Правління НБУ.

Постанова про притягнення до відповідальності надсилається порушнику, який зобов'язаний сплатити штраф до Державного бюджету протягом п'яти днів з моменту її отримання. У разі несплати, документи передаються до органів Державної податкової адміністрації для примусового стягнення. Для захисту інтересів клієнтів Правління НБУ може встановити інший строк сплати штрафу для банків, але не більше двох років. Зменшення суми штрафних санкцій не допускається.

Висновки

На сьогодні перед Україною у сфері валютної політики стоять нагальні завдання, які потребують негайного вирішення:

• формування сприятливих умов для репатріації валютних коштів, що належать українським резидентам;
• створення Державною валютною інспекцією спільно з митними та іншими органами ефективної системи контролю за рухом капіталів, валютними операціями та міжнародними розрахунками;
• забезпечення умов для нарощування валютних резервів з метою підтримки стабільності гривні;
• продовження лібералізації та децентралізації валютного ринку для формування конкурентного середовища та вдосконалення системи курсоутворення;
• створення єдиного державного органу для координації питань валютного регулювання та персоніфікації відповідальності державних службовців.

Список використаних джерел

1. Андронов О. Валютне регулювання та інститути валютного ринку України // Закон і бізнес. - 2002. - 2 листопада. - C. 2-3
2. Андронов О. Розвиток системи валютного регулювання в Украіні // Закон і бізнес. - 2002. - № 42-43. - C. 46-47
3. Андронов О. Розвиток форм валютного регулювання прямої дії// Закон і бізнес. - 2002. - 23 листопада. - C. 1, 31
4. Мельников В. Валютное регулирование и валютный контроль, Новый взгляд на перспективы развития // Деньги и кредит. - 2000. - № 1. - C. 43-48
5. Резнікова О. Удосконалення чинної системи валютного регулювання // Фінанси України. - 2001. - № 7. - C. 16-21
6. Юргелевич С. Валютне регулювання: зарубіжний досвід та пропозиції щодо України // Економіка. Фінанси. Право. - 2000. - № 10. - C. 3-8