В чому проявляються суттєві особливості зміни уявлень про суб’єкт праці

Діяльність є формою активної взаємодії людини з навколишньою дійсністю, що передбачає досягнення свідомо окреслених цілей, пов'язаних із творенням суспільно корисних цінностей (як матеріальних, так і духовних) та опануванням соціального досвіду. Основними формами діяльності виступають пізнання, праця та спілкування. В онтогенезі діяльність людини реалізується через такі види, як гра, навчання і праця. Кожна діяльність є одночасно «створенням чогось нового» та виявом позиції індивіда щодо інших людей і суспільства загалом. Таким чином, діяльність містить поведінковий компонент.

Праця виступає провідним видом діяльності, оскільки вона пов'язана зі створенням суспільно корисних продуктів — як матеріальних, так і ідеальних. Вона є неодмінною умовою існування людства і трактується як специфічна видова поведінка, що забезпечує виживання.

Трудова діяльність визначається певними мотивами та орієнтована на досягнення конкретної мети.

Мотив — це спонукальний чинник до праці, тоді як мета — це бажаний результат, якого людина прагне досягти.

В основі мотиву лежить потреба, тобто об'єктивна необхідність індивіда в чомусь. Усвідомлена потреба, відображена у свідомості, і є мотивом.

Отже, джерелом трудової активності виступають потреби, які спрямовують людину до дій у певному напрямку. Задоволення потреб є активним, цілеспрямованим процесом опанування певної форми діяльності та її реалізації відповідно до рівня суспільного розвитку.

Специфіка праці як діяльності полягає в тому, що її зміст не визначається виключно потребою, що її породила. Якщо потреба-мотив спонукає до діяльності та стимулює її, то форми й зміст діяльності зумовлюються суспільними умовами та поділом праці. Наприклад, верстатник може працювати задля задоволення фізіологічних потреб, однак сам процес роботи з верстатом визначається не цією потребою, а метою — виготовленням конкретної деталі. Тобто мотиви діяльності не збігаються з її безпосередньою метою. Потреби спонукають до праці, а усвідомлена мета регулює активність у процесі її виконання.

Для успішної праці людина має опанувати способи та цілеспрямовані дії для досягнення мети. Діяльність, своєю чергою, має стимулювати й підтримувати активність працівника, яка не задовольняє наявні потреби негайно. Це означає, що праця неможлива без пізнавальних і вольових процесів. Наявність усвідомлюваної мети завжди залишається ключовою ознакою праці. Інші аспекти діяльності — мотиви, способи виконання, обробка інформації — можуть усвідомлюватися частково, хибно або не усвідомлюватися взагалі. Якщо усвідомлювана мета відсутня, йдеться не про трудову діяльність, а про імпульсивну поведінку, що керується безпосередньо потребами та емоціями.

Отже, праця — це свідома, цілеспрямована діяльність людини, орієнтована на виробництво матеріальних і духовних благ та надання послуг.

Метою трудової діяльності можуть бути як предмети споживання, так і засоби виробництва, енергія, інформація, ідеологічні продукти, управлінські рішення, послуги тощо. При цьому цілі конкретного працівника визначаються не його особистими потребами, а суспільством. Тому праця за своєю природою є суспільною, соціально корисною діяльністю. Вона також є суспільною за характером, оскільки ґрунтується на поділі та кооперації, співробітництві й конкуренції, власності на робочу силу, що визначається системою виробничих відносин. Ці відносини реалізуються через поєднання робочої сили із засобами виробництва, а також через розподіл, обмін і споживання створених благ. Трудова поведінка працівника зумовлюється виробничою метою та його взаєминами з іншими людьми в процесі її досягнення. Це пояснюється тим, що праця за змістом є матеріальним процесом між людиною і природою, а за характером — суспільним явищем, тобто процесом взаємодії людей у їхньому спільному впливі на природу. Праця як процес поєднує три складники:

• саму працю як доцільну діяльність;
• предмет праці (те, на що вона спрямована);
• знаряддя праці (речі або комплекс речей, за допомогою яких людина впливає на предмет праці).

Виготовлення та застосування знарядь є визначальною ознакою праці. Щодо речей (знарядь і предметів праці) людина виступає як суб'єкт діяльності, а стосовно інших людей — як особистість.

Трудові дії, спрямовані на зміну властивостей предмета праці за допомогою знарядь, називаються предметними діями.

Предметні дії працівника тісно пов'язані з його фізіологічною активністю та психічною діяльністю, які їх визначають і регулюють.

Отже, трудова діяльність постає в єдності трьох аспектів:

• предметно-дієвого;
• фізіологічного;
• психологічного.

Предметно-дієвий аспект праці полягає у виконанні системи рухів і дій, спрямованих на зміну станів або властивостей предмета праці для перетворення його на продукт. Цей аспект є зовнішньою (фізичною) стороною праці.

Фізіологічний аспект праці виявляється в тому, що вона, будучи соціальним явищем, має природну передумову — використання фізіологічних функцій працівника для створення соціальних цінностей. Під час праці задіюються всі органи й системи організму — мозок, м'язи, серце, легені тощо, мобілізуються фізіологічні функції, витрачається нервова та м'язова енергія. Для забезпечення робочих рухів енергією використовуються м'язові групи, скорочення яких регулюється збудженням від нервових центрів. До м'язів надходить посилений кровотік, що приносить поживні речовини та кисень і забирає продукти розпаду. Для підсиленого кровообігу та обміну речовин посилюється робота серця й органів дихання. Ці процеси організуються відповідно до вимог і умов праці. За несприятливих умов можливі перенапруження фізіологічних систем і патологічні зміни, тоді як оптимальні умови сприяють підвищенню працездатності.

Водночас фізіологічні процеси, підпорядковуючись вимогам трудової діяльності, зберігають відносну самостійність (добовий біоритм, швидкість реакцій, м'язова сила, витривалість) та сталі константи життєдіяльності (гомеостаз).

Таким чином, процес праці є фізіологічним процесом витрачання людської енергії.

Психологічний аспект праці пов'язаний із тим, що предметні дії працівника визначаються та регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю — пізнавальною, мотиваційною, емоційною. Під час праці активізуються відчуття, сприймання, мислення, пам'ять, уява. Працівник має бути уважним, виявляти вольові якості. Він може переживати різні психічні стани — активність, зацікавленість, зосередженість, ентузіазм, напруження, стомленість, незадоволення, нудьгу. У праці реалізуються й розвиваються професійні здібності, знання, навички та вміння, розкриваються риси характеру, моральні якості, мотиви. Людина стверджує себе як особистість, реалізує та розвиває творчий потенціал.

Праця як колективна діяльність неможлива без спілкування. Об'єктивні відносини між працівниками реалізуються як суб'єктивні міжособистісні. Спілкування — це багатоплановий процес контактів між людьми, зумовлений потребами спільної діяльності. Воно включає обмін інформацією, діями та результатами, а також сприймання людини людиною.

У процесі спілкування працівників вирізняються три аспекти:

• комунікативний — обмін інформацією;
• інтерактивний — обмін знаннями, ідеями, діями;
• перцептивний — сприймання, пізнання, взаєморозуміння.

У єдності цих аспектів спілкування є способом організації спільної діяльності та взаємостосунків.

Засобом спілкування є мова — система словесних знаків, що мають змістовну характеристику та опосередковують пізнання світу.

Отже, з психологічного погляду праця є психічними процесами та факторами, що спонукають, програмують і регулюють трудову активність. Це внутрішня (психічна) діяльність. Будь-яка праця поєднує зовнішню (фізичну) та внутрішню (психічну) сторони.

Як процес активних перетворень предметів для задоволення особистих і виробничих потреб, праця з фізіолого-психологічного погляду є формою життєдіяльності, що виявляється у функціональних зрушеннях фізіологічних систем і різних формах психічного відображення реальності.

Неодмінні психологічні ознаки праці:

• свідоме передбачення результату праці у вигляді образів, моделей, знань;
• усвідомлення обов'язковості досягнення соціально значущої мети та відповідальності за соціальний результат;
• свідомий вибір, застосування та вдосконалення знарядь і методів праці, що потребує активізації пізнавальних процесів, професійного зростання, зацікавленості в інноваціях;
• усвідомлення міжособистісних виробничих відносин, що виявляються в організації виробництва, управління, формальних і неформальних комунікаціях, почутті причетності до організації, розумінні свого місця в реалізації її стратегічних цілей та залежності доходів від вкладеної праці або підприємницьких здібностей.

Мета трудової діяльності реалізується в результатах праці, які можуть збігатися або не збігатися з метою-образом. Ефективність праці оцінюється кількісними та якісними показниками результатів. Найважливіші з них — продуктивність, якість, надійність, які залежать від трудового потенціалу працівника.

Трудовий потенціал характеризується працездатністю, рівнем освіти та професійно-кваліфікаційної підготовки, знаннями, навичками, здібностями, ставленням до праці, ініціативністю, активністю, організованістю.

Потенційні ресурси працівника включаються в дію не автоматично, а свідомо регулюються самою людиною. Ця регуляція здійснюється через погляди, переконання, настанови, мотиви, інтереси, які формують трудову концепцію. Саме трудові концепції є основою підвищення конкурентоздатності й мобільності працівників на ринку праці, свідомого вибору професії, сфери діяльності та форми зайнятості (за наймом, індивідуальної, підприємницької, повної, часткової тощо).

У процесі праці функціональне напруження зумовлюється двома видами навантажень: м'язовими та нервовими. М'язові навантаження виявляються в динамічних рухах і статичних напруженнях, а нервові — у мислиннєвих, емоційних та сенсорних навантаженнях.

Залежно від співвідношення цих навантажень усі види праці поділяються на три групи:

• праця з переважанням м'язових навантажень (фізична);
• праця з переважанням навантажень на кору головного мозку, пов'язаних із вищими психічними функціями — мисленням, пам'яттю, уявою (розумова);
• праця з переважанням навантаження на органи чуттів та емоційну сферу (сенсорно-напружена).

Проте з фізіологічного погляду такий поділ є умовним, оскільки будь-яка праця містить усі компоненти та є єдиним нервово-м'язовим процесом.

Співвідношення затрат м'язової та нервової енергії, виконавських і творчих функцій, механічних дій і мислиннєвих операцій характеризує зміст праці.

Зміст праці зумовлюється технікою, технологією, організацією виробництва, тобто рівнем розвитку продуктивних сил. Характеристика праці за змістом пов'язується також із рівнем розвитку працівника.

Отже, зміст праці відображає рівень розвитку речових і особистісних елементів виробничого процесу. Застосування простих знарядь праці супроводжувалося приведенням їх у дію м'язовою силою. Це фізична праця, що характеризується безпосереднім контактом людини з предметом праці, простою програмою дій та великим фізичним напруженням.

При машинному способі обробки енергетичні витрати зменшуються за рахунок скорочення навантажень на великі м'язові групи. Зростають навантаження на дрібні м'язи, підвищується швидкість і точність рухів, ускладнюється програма дій. Виконавські функції доповнюються плануванням, розрахунками, використанням креслень, що підвищує вимоги до кваліфікації.

У напівавтоматизованому виробництві функції людини обмежуються простими операціями з обслуговування машин (наприклад, штампувальні роботи). Характерною рисою таких робіт є монотонність.

Монотонність також є наслідком конвеєрно-потокової організації, коли кожен робітник виконує окремий цикл обробки виробів.

Послідовна автоматизація виробничих процесів призводить до того, що основними функціями людини стають спостереження, контроль і регулювання на основі сприймання та переробки інформації. Під час контакту з предметом праці інформація надходить безпосередньо до органів чуттів, а управління знаряддям зводиться до моторних дій. За дистанційних форм керування між людиною і машиною розташовані пристрої передачі інформації про стан процесу та пристрої для дій оператора. Людина-оператор стає ланкою системи «людина — техніка — середовище». Така праця характеризується великими навантаженнями на органи чуттів, вищі психічні функції — пам'ять і мислення, потребує напруженої уваги та вольових зусиль. Оскільки працівник регулює й контролює величезні потоки енергії та інформації, складні технологічні системи, значно підвищується рівень відповідальності, що посилює нервово-емоційне напруження. Воно може зумовлюватися тим, що швидкість надходження та обсяги інформації перевищують можливості оператора щодо сприймання, переробки, прийняття та реалізації рішень.

Важливою ознакою розумової праці є те, що її предметами й результатами є не матеріальні речі, а проекти, плани, програми, ідеї, образи, формули, інформація. Її специфіка полягає в тому, що виконавець не потребує інтенсивного використання м'язової енергії, а програма дій складна й динамічна. Розумова праця вимагає напруження уваги, активізації пізнавальних функцій — мислення, пам'яті, уяви. Особливо це характерно для творчої інтелектуальної праці, завданням якої є пошук нового. Деякі види розумової праці (бухгалтер, коректор, банківський працівник) не спонукають до нових відкриттів, хоча неможливі без уваги, знань і вмінь.

З розвитком науково-технічного та соціально-економічного прогресу суттєво змінюються умови, засоби та зміст трудової діяльності, що виявляється у зменшенні навантажень на м'язи та збільшенні навантаження на нервову систему, зокрема на кору головного мозку.

Залежно від співвідношення м'язових і нервових навантажень усі види праці поділяються на дев'ять груп:

1. праця, що потребує значних витрат енергії та великих м'язових зусиль (ливарники, ковалі, вантажники);
2. праця, що характеризується рухами без значних м'язових зусиль (формувальники, штампувальники);
3. праця, що потребує значних м'язових зусиль і напруження зорового та рухового аналізаторів (слюсарі-складальники, ремонтні робітники);
4. праця, що потребує м'язових зусиль середньої інтенсивності, високої координації рухів, точних вимірювань і розв'язання розумових задач (верстатники);
5. праця, що виконується в установленому темпі та супроводжується одноманітними рухами (складальники на конвеєрних лініях);
6. праця, пов'язана зі спостереженням за роботою машин або виробничим процесом (оператори на автоматичних лініях);
7. праця, пов'язана з розв'язанням комплексних завдань налагодження та переналагодження верстатів згідно з програмами (наладчики);
8. праця, пов'язана з переробкою потоків інформації від сигнальних пристроїв і необхідністю прийняття термінових відповідальних рішень (оператори за пультами, керівні працівники);
9. праця, пов'язана з творчою діяльністю.

Розглянуті види праці ставлять різні вимоги до працівника та зумовлюють відмінності в його активності на біологічному, психологічному, інтелектуальному рівнях. Кожен вид праці характеризується певним рівнем рухової активності, яка може бути достатньою або недостатньою порівняно з біологічною потребою в рухах. Кожен вид праці потребує вибіркової, специфічної психічної активності, пов'язаної з пізнанням, спілкуванням, ініціативністю, відповідальністю. У творчій діяльності активізація пізнавальних процесів набуває дослідницького характеру, здійснюється на основі формування нових складніших програм і нестандартних стратегій.

Наявність різних рівнів у структурі трудової діяльності свідчить про те, що вона сама є потребою здорової людини та одночасно задовольняє інші її потреби.

За сприятливих умов та оптимальних навантажень праця задовольняє потребу в руховій активності, тренує функціональні системи, розвиває пізнавальні й комунікативні здібності, сприяє реалізації творчого потенціалу, виконуючи головну функцію — створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб окремої людини й суспільства загалом.

Список використаних джерел

1. Корольчук М. С. Психофізіологія діяльності: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К. : Ельга Ніка-Центр, 2003. - 395 с.
2. Котелова Ю. В. Очерки по психологии труда: Учеб. пособие. - М. : Изд-во МГУ, 1986. - 118, с.
3. Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці: Підручник. - Київ : КНЕУ, 2003. - 367 с.
4. Лукашевич Н. П. Психология труда: учбовий посібник. - К. : МАУП, 2004. - 111, с.
5. Рибалка В. В. Психологія праці особистості: Навчально-методичний посібник. - К., 2006. - 59 с.