Вступ.

1. Загальна характеристика Узбекистану як регіонального лідера.

2. Стан промисловості та провідних галузей Узбекистану.

3. Економічний розвиток Республіки Узбекистану.

4. Перспективи для залучення інвестицій Республіки Узбекистан.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Республіка Узбекистан — держава, розташована в Центральній Азії. У період з 1924 по 1991 рік вона перебувала у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік як союзна республіка, а 31 серпня — 1 вересня 1991 року було проголошено її незалежність.

Зовнішня політика Узбекистану вирізняється прагматичним підходом; влада країни прагне налагодити стосунки з державами, здатними сприяти вирішенню економічних завдань, а також із сусідами, які мають спільні культурні корені. Узбекистан входить до ООН та регіональної Організації економічного співробітництва, членами якої також є Пакистан, Іран, Туреччина, Афганістан, Азербайджан та колишні радянські республіки Середньої Азії. Зберігаються тісні контакти з багатьма іншими пострадянськими державами, особливо з Росією та Туркменістаном. Узбекистан уклав угоди про економічну інтеграцію з Казахстаном і Киргизією; також він відіграє ключову роль у врегулюванні громадянського конфлікту в Таджикистані.

Наприкінці 1990-х років серйозним викликом для Узбекистану стала ситуація в Афганістані. Після приходу талібів до влади в сусідній країні Узбекистан був змушений приділити особливу увагу безпеці своїх південних кордонів. У 2001 році країна надала підтримку коаліції, яка повалила режим талібів в Афганістані.

Вивчення економічного досвіду Узбекистану є важливим для України, яка також будує власну економіку після розпаду СРСР. Співпраця між Україною та Узбекистаном відкриває широкі перспективи, зокрема у сфері інвестування промислових галузей.

В українській економічній науці неодноразово порушувалися питання розвитку центральноазійських країн, поширення інтеграційних процесів у цьому регіоні та співробітництва з ним України. Ці проблеми знайшли відображення у працях О. Білоруса, В. Будкіна, І. Бураковського, В. Вергуна, М. Дудченка, А. Кредісова, Д. Лук'яненка, В. Новицького, В. Онищенка, Ю. Пахомова, О. Плотнікова, А. Поручника, А. Румянцева, А. Філіпенка, С. Фоміна, А. Хахлюка та інших дослідників.

Об'єктом дослідження є регіональний розвиток Узбекистану як одного з лідерів Центральної Азії.

Предметом дослідження виступають економічні механізми Узбекистану, насамперед комплекс інструментів впливу на економічний розвиток республіки.

Методи дослідження поєднують абстрактно-теоретичні та прикладні підходи. Було використано діалектичний та історичний методи, системні інструменти аналізу економічних процесів і механізмів на регіональному рівні. Застосовувалися також методи порівняльно-економічного аналізу та емпірико-статистичні підходи.

1. Загальна характеристика Узбекистану як регіонального лідера

Республіка Узбекистан є аграрно-індустріальною державою. Основу сільського господарства становить зрошуване землеробство, головною сільськогосподарською культурою виступає бавовник. За виробництвом бавовни-волокна Узбекистан займає четверте місце у світі. Аграрний сектор забезпечує до 80% продовольства, необхідного для населення країни. Тваринництво зосереджене переважно на вівчарстві, особливо каракульному. Також розвинені м'ясо-молочне скотарство, птахівництво, рибальство, садівництво, виноградарство та шовківництво. В Узбекистані функціонують електроенергетика, паливна, хімічна та нафтохімічна промисловість, кольорова й чорна металургія, сільськогосподарське машинобудування, літакобудування та автомобілебудування, промисловість будівельних матеріалів, а також галузі переробки сільськогосподарської сировини — бавовноочисна, бавовняна, шовкоткацька, плодоовочева, масложирова та інші.

Узбекистан володіє значними запасами мінерально-сировинних ресурсів: за покладами золота він посідає друге місце серед країн СНД, а за запасами срібла, міді, свинцю, цинку та вольфраму — третє. Крім того, є суттєві запаси газу, вугілля та нафти.

У країні добре розвинені авіаційний, залізничний та автомобільний транспорт.

Економіка Узбекистану на сучасному етапі здійснює перехід від планової, командно-адміністративної системи управління до ринкової.

Відбуваються економічні перетворення через розширення недержавного сектора та активізацію інвестиційної діяльності.

Зовнішньоекономічні зв'язки Узбекистану з багатьма країнами світу зміцнюються та розвиваються [7, c. 14].

2. Стан промисловості та провідних галузей Узбекистану

Економіка Узбекистану в радянський період була однією з найбільш спеціалізованих і ґрунтувалася майже виключно на вирощуванні бавовнику. Згідно зі статистичними даними 1980-х років, бавовництво та переробка бавовни забезпечували понад 65% валової продукції республіки; у цих галузях було зайнято близько 40% робочої сили. Щорічний збір бавовни-сирцю в 1980-ті роки становив у середньому близько 4,5 млн тонн. Площа, відведена під бавовник, досягла в 1986 році майже 3,5 млн га. Бавовництво обслуговувала спеціальна інфраструктура, що включала велику систему зрошення, виробництво хімічних добрив і машинобудування (сільськогосподарська техніка та машини для первинної обробки бавовни).

У 1980-ті роки головним промисловим центром республіки була Ташкентська область, де вироблялося понад 40% усієї промислової продукції та 20% сільськогосподарської продукції. Ферганська долина, яка займає лише 5% території Узбекистану, дає понад 30% усього виробництва бавовни. Це також важливий район шовківництва, городництва, садівництва та переробки фруктів; тут зосереджені видобуток і переробка нафти. Ще одним важливим сільськогосподарським районом є Самаркандська та Кашкадар'їнська області, де на базі скотарства виробляється значна кількість вовни. Природний газ видобувається переважно в пустелі Кизилкум та районі Бухари. Каракалпацька автономна республіка вирізняється високою культурою вирощування рису та бавовни. Скотарство й виробництво каракулю поширені по всій території Узбекистану.

Після проголошення незалежності узбецький уряд вирішив скоротити виробництво бавовни та збільшити випуск продовольчих культур для самозабезпечення республіки продуктами харчування. Плани збору сирцю були знижені до 4 млн тонн. Наприкінці 1990-х років зливові дощі в окремих районах і занепад економіки призвели до значного скорочення збору бавовнику.

При обробленні бавовни в Узбекистані широко використовується ручна праця, причому до польових робіт залучаються й міські жителі. Більша частина робіт як у полі, так і на бавовноочисних фабриках виконується жінками [2, c. 47-48].

Основним енергетичним ресурсом республіки є природний газ, видобуток якого зосереджений головним чином у районах Газлі й Карші. Нафта видобувається переважно у Ферганській долині та Бухарській області. На початку 1992 року в західній частині Ферганської долини було відкрите нове родовище нафти, яке за попередніми оцінками є одним із найбільших у світі. Видобуток кам'яного вугілля здійснюється під Ташкентом, Денау та у Ферганській долині.

Ведеться промислова розробка родовищ кольорових металів, включаючи цинк, мідь, свинець, вольфрам, а також неметалічних корисних копалин — польового шпату, кварцу, вапняку, бірюзи. У басейні річки Зеравшан і в Кизилкумах видобувається золото. Повідомлялося також про видобуток урану у Ферганській долині. Нафтогазовий сектор залишається виключно в руках державних компаній, однак у гірничодобувну промисловість запрошуються західні фірми. Особливо це стосується золотодобування, яке потребує застосування нових технологій.

Машинобудування в Узбекистані виникло головним чином у післявоєнний період. Під час Вітчизняної війни сюди було евакуйовано понад 100 промислових підприємств із Європейської частини СРСР. Однак, незважаючи на те, що евакуація сприяла диверсифікації господарства республіки, більша частина промислового потенціалу Узбекистану залишається пов'язаною із землеробством і переробкою бавовнику. Серед інших важливих галузей народного господарства варто назвати металургійну, хімічну, харчову промисловість та виробництво будматеріалів. Іноземні інвестиції та технічна допомога в автомобілебудуванні (Андижан), електроніці (Самарканд), виробництві одягу (Ташкент) дозволяють сподіватися на подальший промисловий розвиток Узбекистану.

У проведенні приватизації та інших економічних реформ Узбекистан займає значно обережнішу позицію, ніж Казахстан і Киргизія, оскільки уряд побоюється соціальної та політичної нестабільності. У 1994 році розпочався продаж з аукціону деяких підприємств сфери обслуговування. У сільському господарстві приватизація протікає повільніше, ніж у торгівлі та сфері послуг. Стратегічні галузі економіки, такі як важка промисловість, експортне сільське господарство, гірничодобувна та нафтова промисловість, передбачається залишити в руках держави. Проте в 1998 році майже 30% ВВП Узбекистану було вироблено в приватному секторі.

Трудові ресурси Узбекистану становлять, за оцінкою на 2004 рік, понад 14,5 млн осіб. 44% працездатного населення зайняті в сільському господарстві, 20% — у промисловості та 36% — у сфері послуг. Рівень безробіття, за офіційними даними, становить 0,6%, але насправді, як вважають експерти, тримається на рівні близько 20%. Особливо велике число безробітних у Ферганській долині, де щільність населення досягає 300 осіб на 1 кв. км; саме з безробіттям і недоліком зрошуваної землі пов'язують етнічні конфлікти, що відбувалися тут у 1989 та 1990-х роках.

Уряд Узбекистану прагне розширювати іноземні та місцеві приватні інвестиції, але водночас зберігає твердий контроль над бізнесом.

Узбекистан експортує бавовну, золото, паливо, мінеральні добрива, метали, продукцію текстильної та харчової промисловості, автомобілі. Імпортує переважно промислове обладнання та техніку, а також продукти харчування, метали й хімікати. Обсяг експорту в 2004 році склав 3,7 млрд дол., імпорту — 2,8 млрд дол. Основні зовнішньоторговельні партнери Узбекистану — Росія (21% експорту та 26% імпорту), Китай (14% експорту та 8% імпорту), Туреччина (6% експорту та імпорту), Південна Корея, Україна, Німеччина, Казахстан, Таджикистан і Бангладеш.

У 2004 році доходи державного бюджету склали 2,46 млрд дол. США, витрати — 2,48 млрд дол. Державний борг досягає 41,5% ВВП, зовнішній борг Узбекистану — 4,35 млрд дол. Економічна допомога від США досягла в 2003 році суми в 87,4 млн дол. Розміри золотих і валютних резервів країни оцінюються в 1,6 млрд дол. [8, c. 84-90]

Узбекистан планує економічне зростання в 2008 році приблизно на рівні поточного та минулого років — 8,0 відсотків, при цьому очікує невелике прискорення інфляції також до 8,0 відсотків, йдеться в матеріалах нижньої палати парламенту.

Нижня палата парламенту схвалила проект бюджету на наступний рік. Бюджет повинен бути прийнятий Сенатом, верхньою палатою.

Відповідно до проекту, обсяг ВВП у 2008 році повинен скласти 34,480 трильйона сумів, або $26,87 мільярда.

Дефіцит бюджету, як очікується, складе 1,0 відсоток ВВП, або 344,8 мільярда сумів, і буде профінансований за рахунок неінфляційних джерел.

На 2007 рік дефіцит запланований також у розмірі 1,0 відсотка до ВВП. У 2006 році бюджет виконаний із профіцитом 0,5% ВВП.

3. Економічний розвиток Республіки Узбекистану

В Узбекистані у 2006 році, як і в попередні роки, були забезпечені макроекономічна стабільність та сталі темпи зростання економіки. За останні 6 років темпи зростання ВВП стабільно перевищують 4%. У минулому році цей показник становив 4,4%. Узбекистан — єдина країна СНД, яка ще за підсумками 2001 року за обсягом ВВП перевищила дореформений 1990 рік.

Динамічно розвиваються практично всі найважливіші галузі. Обсяг виробництва промислової продукції за звітний рік зріс на 6,2%. Більш прискореними темпами розвивалися електротехнічна промисловість (обсяг виробництва зріс на 10%), машинобудування та металообробка (відповідно, на 30%), легка промисловість (на 6,2%), автомобілебудування (на 29,1%), а також виробництво споживчих товарів (на 8,4%).

Виконано практично всі статті витрат республіканського та місцевих бюджетів. Державний бюджет у 2006 році виконаний з дефіцитом 0,4% до ВВП проти 2%, які були схвалені в річному бюджеті.

Великий вплив на динамічний розвиток економіки справив послідовний курс на лібералізацію, передусім бюджетної та податкової політики. Протягом звітного року знижено ставку податку на прибуток з 24% до 20%, відрахування на соціальне страхування — з 37,3% до 35%, скасовано окремі види податків. Усе це не тільки сприяло подальшій "прозорості" та уніфікації податкової системи, а й істотно знизило податковий тягар на підприємства. Рівень фіскальних вилучень знизився порівняно з 2005 роком з 33,2 до 32,5% до ВВП.

У 2006 році цілеспрямовано здійснювалися заходи з посилення грошово-кредитної політики, скорочення позабанківського обігу та розмірів грошової маси. Важливим кроком став перехід від застарілого механізму формування касових планів до сучасних методів управління сукупною грошовою масою на основі ринкових принципів, гнучкого управління банківськими процентними ставками.

Середньорічну грошову масу скорочено до 10,9% до обсягу ВВП проти 12,5% у 2005 році.

Об'єктивно закономірним результатом послідовного здійснення великого комплексу заходів з лібералізації в цілому економіко-фінансової, податкової та грошово-кредитної політики стало різке зниження рівня інфляції, показник якого у 2006 році становив 3,8% проти 21,6% у 2005 році.

Реальні доходи населення зросли за рік на 12,3%, їх депозити на вкладах у комерційних банках — на 44%, а кредити, які видаються, у першу чергу, суб'єктам малого бізнесу та підприємництва, — у 2,3 раза. При цьому частка термінових та ощадних вкладів населення в депозитах у національній валюті становила 86% проти 61% у 2001 році.

Послідовна робота, що проводилася в країні протягом останніх років, здійснення, з одного боку, жорсткої грошово-кредитної політики, а з іншого — безпрецедентних заходів з уніфікації обмінних курсів та лібералізації валютної політики забезпечили у 2006 році конвертованість національної валюти за поточними операціями та можливість приєднатися 15 жовтня 2006 року до VIII статті Угоди МВФ [10, c. 70-73].

У січні-вересні 2007 року послідовно здійснювалися заходи, спрямовані на прискорення ринкових реформ і подальшу лібералізацію економіки відповідно до найважливіших пріоритетів, визначених Президентом Республіки Узбекистан Ісламом Каримовим на засіданні уряду республіки 12 лютого 2007 року. Зростання підприємницької та інвестиційної активності в галузях економіки сприяло досягненню прогнозних макроекономічних показників, які протягом звітного періоду набули стійкої динаміки, що створює міцну основу для виконання поставлених завдань цього року.

Основними факторами економічного зростання в 2007 році стали:

а) Висока інвестиційна активність господарюючих суб'єктів і населення, стимульована широкомасштабними економічними й організаційними заходами державної підтримки, що забезпечила приріст інвестицій порівняно з відповідним періодом минулого року на 1,36 трильйона сумів (31,3%, або в 3 рази вище рівня відповідного періоду 2006 року), а приріст підрядних будівельних робіт — на 20,4% (в 2 рази вище).

Приріст капітальних вкладень за рахунок власних коштів підприємств у порівнянних цінах склав 28,6%, прямих іноземних інвестицій — в 2,1 раза, вкладень за рахунок кредитів комерційних банків — 33,1%, за рахунок коштів населення в житлове будівництво — 11,3%.

Протягом минулого періоду реалізовувалися великі інвестиційні проекти в рамках програм розвитку, модернізації, технічного й технологічного переозброєння основних галузей промисловості, а також програм розвитку в сфері ПЕК. У загальному розмірі капітальних вкладень нове будівництво становить 38%, модернізація, реконструкція й техпереозброєння — 49%.

Питома вага виробничих інвестицій склала 67% (проти 64,1% у 2006 році). Найбільші обсяги інвестицій за звітний період були спрямовані на проекти в сфері транспорту й зв'язку (23,9% від загального обсягу інвестицій), ПЕК, хімічної й нафтохімічної промисловості (19,9%).

Завершено 234 інвестиційних проекти в харчовій (91 об'єкт), легкій промисловості (44), виробництві будівельних матеріалів (56), паливно-енергетичному комплексі й металургії (21) та інших виробничих галузях.

Розпочався робочий рух поїздів по новозбудованій залізничній лінії Ташгузар-Байсун-Кумкурган, завершено будівництво дожимної компресорної станції на родовищі Зеварди, завершуються роботи із введення в дію родовища природного газу Хаузак з компанією "Лукойл", здійснено введення 50,5 км газопроводу за проектом "Будівництво ділянки газопроводу Газли-Саримай", пробурено 38 свердловин, у т.ч. 8 — за проектами "Розробка важкорозроблюваних родовищ Північний Нішан, Камаши, Бешкент, Шакарбулок" і "Облаштування родовища Кокдумалак на період дослідно-промислової експлуатації", введено в дію три установки з утилізації попутних газів на родовищі Кокдумалак, 184 км ліній електропередач. Розпочато реалізацію найбільших інвестиційних проектів з освоєння Тюбегатанського родовища калійних добрив і родовища поліметалевих руд Хандиза, фінансованих у тому числі за рахунок Фонду реконструкції й розвитку, а також проекту "Розробка важкорозроблюваних родовищ Північний Гузар";

б) Активна зовнішньоторговельна політика, що забезпечила приріст зовнішньоторговельного обігу на 27,1%. Частка несировинних товарів у структурі експорту склала 74,4% проти 71,6% за 9 місяців 2006 року, а темпи зростання — 167,8%. Найбільш динамічно зростав експорт продовольчих товарів (в 1,5 раза), хімічної продукції (в 1,4 раза), енергоносіїв і нафтопродуктів (в 2,1 раза), прокату чорних і кольорових металів (в 1,3 раза), машин і обладнання — в 1,5 раза;

в) Значне поліпшення ділового клімату завдяки заходам щодо лібералізації економіки й розвитку малого бізнесу. Повсюдно впроваджена спрощена система реєстрації підприємств, упорядкована система їхньої ліквідації, знижено податковий тягар, значно поліпшується система податкового адміністрування, скорочується фінансова й статистична звітність. Темпи зростання виробництва товарів і послуг на підприємствах малого бізнесу перевищили 20%. Загальна кількість зареєстрованих підприємств малого бізнесу зросла порівняно з початком року на 9%, у тому числі діючих — на 11,4%;

г) Розвиток ринкової інфраструктури, що забезпечує ефективне функціонування ринку товарів і капіталів. За 9 місяців 2007 року загальний оборот торгів на УзРТСБ порівняно з аналогічним періодом 2006 року зріс на 54,4%. На частку високоліквідних видів продукції, сировини й матеріалів, реалізованих на біржових торгах і аукціонах, припало 86,3% від загального обсягу товарообігу на УзРТСБ.

Розширилося банківське кредитування господарюючих суб'єктів. Загальні обсяги кредитних вкладень у реальний сектор збільшилися на 10,5%.

Структурні зміни в економіці. Активна інвестиційна політика й поглиблення ринкових реформ забезпечують помітні позитивні структурні зміни в економіці за підсумками 9 місяців, пов'язані зі зростанням частки промисловості, будівництва, транспорту й зв'язку та торгівлі у ВВП. Питома вага сфери послуг у ВВП склала 40,5% проти 38,9% за 9 місяців 2006 року, а малого бізнесу — 43,1% проти 39%.

Відзначено зростання частки недержавного сектора у ВВП (78,7% проти 77,2% у 2006 році) та у всіх секторах економіки. В аграрному секторі приватні фермерські господарства стали основними виробниками зерна (82% проти 73% у 2006 році) і бавовняної сировини (99,1% проти 85,6%), а також помітно збільшили свою частку при виробництві картоплі, овочів, баштанних, плодів, ягід і винограду.

Високі темпи зростання промисловості в січні-вересні 2007 року обумовлені внутрішнім інвестиційним і споживчим попитом, зовнішнім попитом на вітчизняні інвестиційні товари й готову продукцію, зміцненням фінансового стану підприємств і збільшенням їхніх оборотних коштів за рахунок організаційних і економічних заходів з державної підтримки й стимулювання вітчизняного виробництва.

Усі регіони за темпами промислового виробництва перевищують рівень минулого року, найбільш високі темпи досягнуті в Самаркандській області (126,3%), Республіці Каракалпакстан (122,9%), Сурхандар'їнській (120,2%), Андижанській (119,7%) областях, м. Ташкенті (116,5%).

У галузевому розрізі найбільш високі темпи характерні для паливної промисловості (110,1%), чорної металургії (109,6%), хімічної й нафтохімічної промисловості (118%), машинобудування й металообробки (128,1%), промисловості будівельних матеріалів (114,2%), легкої (111,2%), харчової промисловості (112,2%) [12].

4. Перспективи для залучення інвестицій Республіки Узбекистан

Узбекистан — країна великих економічних та інвестиційних можливостей. В економічній політиці будь-якої держави важливе місце займає інвестиційна політика, завдяки якій створюються нові й оновлюються діючі основні фонди, краще використовуються наявні продуктивні сили, прискорюється науково-технічний прогрес. Іншими словами, інвестиційна політика передбачає поступальний розвиток економіки, підвищення її конкурентоспроможності, поліпшення життєвих параметрів та інші позитивні зрушення, загалом — подальше економічне зростання.

На частку Узбекистану припадає майже 74% запасів газового конденсату всього Центральноазіатського регіону, 31% нафти, 40% природного газу та 55% вугілля. За прогнозами, ресурси нафти й газу в грошовому еквіваленті оцінюються більш ніж в 1 трлн доларів США. У країні зосереджений значний потенціал гідроенергетичних ресурсів, є величезні запаси дорогоцінних і рідкісних металів — золота, срібла, урану, міді, молібдену, вольфраму та інших. Узбекистан був і залишається основним виробником і постачальником найважливішої стратегічної сировини — бавовни та продукції з неї. Якщо вся Центральна Азія виробляє близько 2 млн тонн бавовни-волокна, то понад 1,5 млн тонн припадає на нашу республіку. Країна посідає п'яте місце у світі за виробництвом бавовни-волокна та друге — за його експортом.

Широко відомі за межами Узбекистану й користуються великим попитом кокони шовкопряда, каракулеві смушки та вироби з них. У міжнародному поділі праці республіка була й залишається основним постачальником овочів, фруктів і винограду. Сьогодні в Узбекистані виробляється до 5 млн тонн плодоовочевої продукції, що значно перевищує потреби внутрішнього ринку. Узбекистан має прекрасні потенційні можливості для розвитку індустрії туризму. Усьому світу відомі такі історичні міста-пам'ятники, як Самарканд, Бухара, Хіва, Шахрисабз, Коканд. На території республіки розташовано понад 4 тисячі пам'ятників архітектури, багато з яких перебувають під охороною ЮНЕСКО. Наявні рекреаційні ресурси дозволяють організовувати різні види туристичних маршрутів і приймати туристів цілий рік.

За наявними даними, за роки незалежності обсяг закордонних інвестицій в основний капітал республіки склав майже 15 млрд доларів США. Відповідно до чинного в Узбекистані законодавства, закордонні інвестори можуть здійснювати інвестиційну діяльність на території республіки шляхом участі на паях у статутних фондах підприємств та інших прирівняних до них структур, утворених на спільній основі, створення підприємств та інших господарських об'єктів, що повністю належать самим іноземним інвесторам, придбання майна, акцій та інших цінних паперів, придбання права власності на житлові приміщення, об'єкти торгівлі, сфери обслуговування, права володіння й користування землею тощо. Створені в країні такі спільні підприємства, як "Заравшан-Ньюмонт", "Уздеуавто", "САМКОЧАВТО" та інші, свідчать про сприятливий інвестиційний клімат [4, c. 194-196].

Доречно відзначити, що приплив іноземного капіталу в економіку республіки супроводжується розширенням географії учасників інвестування. Сьогодні до їхнього числа належать понад 30 країн світу, серед яких Республіка Корея, США, Росія, Японія, Великобританія, Туреччина та інші. Як відзначають закордонні фахівці, участь авторитетних міжнародних фінансових організацій та інститутів у реалізації великих інвестиційних проектів в Узбекистані ще раз свідчить про привабливість інвестиційного клімату в республіці. Схвалена урядом Узбекистану адресна інвестиційна програма, реалізована із залученням прямих іноземних інвестицій і кредитів, передбачає фінансування в обсязі 515 млн доларів США, з яких близько 100 млн буде вкладено у створення текстильних і швейних підприємств компанії "Узбекенгилсаноат", понад 209 млн — у розширення нафто- і газовидобутку НХК "Узбекнафтогаз", майже 26 млн доларів — у розвиток фармацевтичних підприємств асоціації "Узфармсаноат".

Крім розвитку базових галузей економіки, значна інвестиційна підтримка передбачається у сфері малого бізнесу й підприємництва, яку називають "малою" економікою. На сьогодні в інвестиційному "портфелі" суб'єктів малого бізнесу перебуває понад 140 заявлених інвестиційних проектів на загальну суму близько 445 млн доларів США. Але це не межа можливостей "малої" економіки. Стратегія подальшого розвитку вітчизняного бізнесу передбачає не тільки закріплення досягнутих рубежів, а й освоєння нових кредитних ліній, реалізацію нових інвестиційних проектів, особливо з урахуванням регіональних умов і ресурсів.

Реалізація цих та інших інвестиційних проектів у поєднанні зі зростанням підприємницької активності повинна сприяти збільшенню внеску суб'єктів малого бізнесу й приватного підприємництва у ВВП країни. Якщо цей показник на сьогодні становить приблизно 36%, то до 2007 року він повинен бути доведений не менш ніж до 45%, а в найближчі п'ять-десять років — до 50-60%. Це дозволить не тільки поліпшити параметри малого бізнесу, а й перетворити його на джерело зайнятості та зростання доходів населення.

Сприятливий ґрунт для зростання інвестиційної діяльності, а через це — досягнення нових зрушень в економіці, дає Указ Президента Узбекистану від 11 квітня 2005 року "Про додаткові заходи зі стимулювання залучення прямих часток іноземних інвестицій", який передбачає звільнення з 1 липня 2005 року підприємств галузей економіки, що залучають прямі іноземні інвестиції, від сплати за основною діяльністю податку на доходи (прибуток), податку на майно, податку на розвиток соціальної інфраструктури й благоустрій територій, екологічного податку, єдиного податку для малих підприємств і мікрофірм, а також обов'язкових відрахувань у республіканський дорожній фонд.

Слід зазначити, що ці податкові пільги надаються при обсязі прямих часток іноземних інвестицій: від 300 тис. до 3 млн дол. США — строком на 3 роки; понад 3 млн до 10 млн дол. США — строком на 5 років; понад 10 млн дол. США — строком на 7 років [1, c. 99-102].

Зазначені податкові пільги застосовуються за таких умов: частка іноземних учасників у статутному капіталі підприємства повинна бути не менш 50%, а процес інвестування починається після державної реєстрації таких підприємств; вкладення іноземних інвестицій здійснюється у вільно конвертованій валюті або застосовується нове сучасне технологічне обладнання; отриманий у результаті надання податкових пільг протягом їхнього застосування дохід направляється на реінвестування з метою подальшого розвитку підприємства тощо.

Не менш важливо й те, що відсотки за довгостроковими кредитами, які залучаються підприємствами з іноземними інвестиціями без урядової гарантії, не включаються в оподатковувану базу при вирахуванні податку на дохід (прибуток), а збитки від основної діяльності, що виникли в новостворюваних підприємств з іноземними інвестиціями, переносяться на строк до 5 років рівними частками для погашення за рахунок оподатковуваного доходу в роки, що настають за звітним періодом, у якому було отримано збиток.

Зрозуміло, пільги з іноземних інвестицій повинні бути спрямовані пріоритетно в ті галузі, де витрати на одне робоче місце дешевші, ніж в інших. Такою галуззю є інфраструктура інформаційних технологій (ІТ). Вона може дати вибуховий ефект у зростанні економіки Узбекистану. Ні інвестування, ні зниження податкового тягаря не є самоціллю. Те й інше, в остаточному підсумку, повинне служити модернізації економіки, випуску конкурентоспроможної продукції та збільшенню експортного потенціалу країни. І для цього сьогодні створені необхідні умови й передумови. Наприклад, якщо в обсязі виробленої підприємствами продукції частка експорту у вільно конвертованій валюті становить від 15 до 30%, то податкова ставка буде скорочена на 30%; якщо ж частка експорту в загальному обсязі реалізованої продукції складе 30% і більше, то податкова ставка скорочується у два рази.

Загалом, створений в Узбекистані інвестиційний клімат та інвестиційні пріоритети спрямовані на те, щоб підняти економіку на якісно новий щабель, зміцнити виробничий потенціал країни, створити високий життєвий стандарт і вивести республіку в число розвинених держав світу [6, c. 80-82].

Висновки

Узбекистан — посушлива країна. Сільське господарство ведеться лише в долинах річок за допомогою штучної іригації. Проте він займає на сьогодні друге місце у світі з експорту бавовни. У країні видобувається значна кількість золота й нафти. Узбекистан володіє порівняно розвиненим (з урахуванням регіональних критеріїв) машинобудуванням і хімічною промисловістю.

Продовжується політика підвищення самостійності сільськогосподарських виробників у прийнятті рішень, подальшого розширення практики передання зрошуваних угідь у довгострокову оренду фізичним особам, розвитку фермерських господарств. Після періоду економічних труднощів, викликаних розпадом СРСР і фінансовими кризами 1990-х, уряд розвиває імпортозамінну індустріалізацію, посилює експортний і валютний контроль. Близько 28% населення в 2004 році жили нижче офіційного рівня бідності. Соціальна нерівність посилилася за роки незалежності країни.

Досягнуті позитивні результати соціально-економічного розвитку протягом 9 місяців 2007 року підтверджують правильність і ефективність проведеної Президентом Узбекистану Ісламом Каримовим політики подальшої лібералізації економіки й прискорення структурних реформ, що забезпечують макроекономічну стабільність, стійко високі темпи зростання економіки й успішну реалізацію прийнятих програм, досягнення прогнозних показників розвитку економіки країни цього року, а також створення міцної основи для її динамічного зростання в 2008 році.

Список використаної літератури

1. Бедринцев А. Узбекистан в мирохозяйственных связях: интеграционное взаимодействие //Мировая экономика и международные отношения. - 1999. - № 2. - C. 99-103

2. Жуков С. Казахстан, Кыргызстан, Узбекистан в социально-экономических структурах современного мира //Мировая экономика и международные отношения. - 1997. - № 3. - C. 45-60

3. Исламов Б. Новый этап экономических реформ в Узбекистане///Экономика и организация промышленного производства. - 1997. - № 8. - C. 122-131

4. Ігнатьєв П. Країнознавство. Країни Азії: навчальний посібник / Павло Ігнатьєв. - Чернівці : Книги-ХХІ, 2004. - 382 с.

5. Мещеряков В. Узбекистан: Социально-экономический портрет в геополитическом интерьере //Азия и Африка сегодня. - 1998. - № 1. - C. 2-11

6. Основні підсумки економічного розвитку республіки Узбекистан за 2003 р. //Економіка України. - 2004. - № 8. - С.80-82

7. Павленко А. Узбекистан на пороге XXI столетия //Независимость. - 1999. - 6 октября. - C. 14

8. Расулєв А. Узбецька модель ринкових реформ : стратегія і тактика макроекономічного регулювання //Економіка України. - 2001. - № 7. - C. 84-90

9. Расулев А. Проблемы структурных изменений в экономике Узбекистана //Мировая экономика и международные отношения. - 2000. - № 3. - C. 80-84

10. Соціально-економічний розвиток Узбекистану //Економіка України. - 2004. - № 1. - С.70-73

11. Узбекистан: по пути экономических реформ //Діловий вісник. - 2003. - № 10. - C. 14-15