Управління вищою освітою у Франції

Вступ

Освіта є однією з тих суспільних сфер, які торкаються інтересів кожної людини. Досвід розвинутих держав засвідчує прямий зв'язок між ефективністю функціонування суспільства, передусім економіки, та інвестиціями в освіту, науку й підготовку фахівців.

У більшості розвинених країн діє безперервна система освіти. Це передбачає, що освітні траєкторії визначені від початку навчання в початковій школі. Типова структура виглядає так: дошкільна освіта, початкова школа, середня школа, старша середня школа, післяшкільна (третинна) освіта, що охоплює всі заклади після завершення школи. Система третинної освіти є практично безмежною: відкриті університети пропонують численні програми, а інститути продовженої освіти мають подібне значення. Кожна національна система має власну внутрішню градацію рівнів. У Великій Британії, США, Австралії, Канаді, Японії та інших країнах прийнято поділ на доградуальні програми (до ступеня бакалавра), градуальні (до магістра) та постградуальні (до доктора наук).

Це стосується й України, яка після здобуття незалежності поступово переходить до світових освітніх стандартів.

1. Сучасна освітня система Франції

Управління освітою у Франції відзначається високою централізацією порівняно з іншими країнами ЄС, але водночас і великою різноманітністю закладів післяшкільної освіти. Окрім Міністерства освіти, в управлінні беруть участь професійні асоціації та об'єднання викладачів. Про це свідчить значна кількість науково-професійних академій, а також винесення науково-дослідної роботи за межі вищої освіти.

Наукові дослідження виконують спеціалізовані установи: Колеж де Франс (1530 р.), Паризька обсерваторія (1672 р.), Практична вища школа (1868 р.), Національний центр наукових досліджень (1936 р.) та інші.

Принципи французької освіти сформувалися ще в 1880–1890-х роках. Освіта є безкоштовною, світською та обов'язковою для дітей від 6 до 16 років. У країні співіснують державні та приватні заклади, у яких навчається близько 20% учнів. Держава затверджує навчальні програми для всіх шкіл, організовує іспити та конкурси, і лише вона має право видавати дипломи до рівня бакалавра (baccalauréat).

Французька вища освіта вирізняється високою диверсифікацією та ієрархічністю закладів. Окрім поділу на державні та приватні, заклади розрізняються за типом підготовки та сферою діяльності. Зовнішня ієрархія виглядає так:

• університети та їхні підрозділи, що забезпечують освіту в гуманітарних, природничих науках, мистецтві та юриспруденції;
• технологічні інститути та інженерні школи;
• спеціалізовані заклади для підготовки в галузі управління, іноземних мов, політики, комунікацій, фізичного виховання тощо;
• Grandes Écoles — державні або недержавні вищі професійні школи із суворим відбором.

Університети є державними й вважаються найбільш демократичною формою освіти, що дає загальнонаукову або загальногуманітарну підготовку, після якої можна продовжити навчання у вищих школах.

Університети пропонують програми різної тривалості: одно- та дворічні загальноосвітні, трирічні технічні, а також повні програми з семирічним циклом. Кожен додатковий рік після отримання загального диплома завершується присвоєнням диплома певного типу. В університетах діють програми загальнотехнічної, інженерної та спеціальної підготовки (близько 72 видів).

Grandes Écoles — це заклади «тривалого циклу», які приймають студентів за результатами іспитів після підготовчих курсів або після завершення університетського циклу. Вони поділяються на:

• наукові школи для підготовки військових і цивільних інженерів (близько трьох років);
• школи для підготовки вчителів (з обов'язковими тестами на професійну придатність);
• сільськогосподарські та ветеринарні школи;
• школи управління та адміністрування з високим рівнем підготовки.

Важливою рисою є ранній вибір типу освіти, що дозволяє зберігати високі вимоги та забезпечувати наступність програм.

Вища освіта у Франції переживає підйом: у 1980 році студентів було близько 1,2 млн, а до 2001 року їх кількість перевищила 2 млн і продовжує зростати. У французьких закладах можна здобути будь-яку спеціальність, причому кожен десятий студент — іноземець.

У країні налічується близько 70 державних університетів і приблизно 300 вищих шкіл і дослідницьких центрів. До їх складу входять 800 «факультетів» — структурних підрозділів, які називаються Unités d'Enseignement et de Recherche (U.E.R.), до яких приєднані інститути (монодисциплінарні), школи (мультидисциплінарні) та лабораторії.

Особливості має підготовка медиків і фармакологів: вона триває від 6 до 8 років, а вимоги до студентів значно жорсткіші. На другий курс не переводять тих, хто не склав складний іспит або не пройшов за конкурсом. Повторне навчання на курсі дозволяється лише один раз. На інших спеціальностях відсів відбувається за підсумками першого циклу, а повторне навчання можливе без обмежень.

Французи вважають свою освіту надто теоретичною, а технічну підготовку — недостатньо розвиненою. Серед недоліків — перевантажені класи, брак викладачів і матеріалів, різний рівень підготовки учнів, швидка зміна програм і падіння престижу викладацької професії.

Частина вищої освіти є повністю відкритою (переважно університети), де вступ зводиться до запису та символічної оплати. Інша частина — «закрита» (неуніверситетські заклади), де зарахування відбувається за жорстким відбором. Учні останнього класу ліцею («терміналі») можуть звернутися до ради ліцею для вступу до закладів із селективним зарахуванням:

• підготовчих класів для вступу до Вищих шкіл;
• університетських технологічних інститутів (дворічна програма з технологічним дипломом);
• секцій вищих техніків (дворічна програма з посвідченням «вищого техніка»);
• спеціалізованих вищих профшкіл.

Для вступу до університету необхідний документ про середню освіту (12–13 років навчання) — «бакалаврат», який отримують після складання випускних екзаменів, що проводяться одночасно по всій країні. Результати оприлюднюються в пресі.

Особи без бакалаврату можуть скласти екзамени на диплом доступу до вищої школи (DAEU), який визнається еквівалентом. DAEU має дві версії: А — гуманітарну, В — природничу.

До Вищих шкіл, які готують державних службовців і гарантують працевлаштування, вступають за конкурсом після дворічних підготовчих класів, вимоги в яких вищі, ніж на перших курсах університетів. Вступ до цих класів також селекційний. У разі невдачі випускники підготовчих класів можуть продовжити навчання на третьому курсі університету. Французи вважають Вищі школи з їхньою системою підготовчих класів найкращим досягненням національної освіти.

Більшість абітурієнтів обирають відкриті університети. У Паризькому регіоні поширюється практика подання даних про себе та бажані заклади до комп'ютерного банку, який після обробки замовлень надає рекомендації щодо місця навчання.

2. Університети Франції

Французи вважають державні університети значно привабливішими за приватні. По-перше, навчальні плани стандартизовані Міністерством національної освіти. По-друге, до викладання допускаються лише ті, хто захистив дисертацію та пройшов тривалий конкурс. По-третє, французи поважають соціальний статус університетських викладачів.

Французька вища освіта є мобільною та гнучкою. Університети видають національні дипломи, визнані по всій країні, або власні «внутрішні» дипломи, які менш цінні, особливо за межами Франції.

Офіційних рейтингів закладів не існує, але є сформовані репутації.

Університетська освіта поділяється на три цикли, після кожного з яких студент отримує диплом. Продовження навчання залежить від академічних показників. Навчання на кількох циклах називається formation universitaire longue.

Перший цикл (le premier cycle) дає базову загальноосвітню підготовку. На нього можуть вступити випускники середніх шкіл — «бакалаври». Французький бакалаврат не слід плутати з англо-саксонським ступенем: у Франції це свідчення про середню освіту.

«Бакалаври» вступають без іспитів. Для тих, хто не має повної середньої освіти, існує іспит ESEU, до якого готуються заочно або на курсах. Для вивчення юриспруденції передбачено іспит Capacité en droit.

Перший цикл триває два роки й завершується дипломом DEUG (загальна освіта) або DEUST (науково-технічна освіта). Багато студентів зупиняються на цьому етапі, оскільки такий диплом дозволяє знайти роботу.

Другий цикл поглиблює знання. Через рік видається диплом ліценціата, через два — магістра, через три — інженера. Усі вони є національно визнаними.

Прийом на другий цикл здійснюється за конкурсом документів або за результатами тесту. Можна проходити етапи послідовно або одразу вступити на дворічний чи трирічний курс. Наприклад, після першого циклу можна обрати магістерський курс і отримати диплом MST або MIAG.

Третій цикл передбачає поглиблене вивчення спеціальності та самостійну наукову роботу, тему якої потрібно сформулювати до вступу. Після завершення видається диплом DESS (спеціальна освіта) або DEA (поглиблена освіта).

Для вступу на другий і третій цикли потрібно звертатися безпосередньо до обраного закладу. Це стосується й інженерних шкіл.

Невеликі університети вирізняються різноманіттям дисциплін і великою кількістю студентів першого циклу. Університети великих міст — Лілля, Тулузи, Ліона, Екс-ан-Провансу, Бордо, Гренобля — мають вужчу спеціалізацію та більше студентів другого й третього циклів. У Паризькому окрузі, де навчається чверть усіх студентів, можна знайти будь-який факультет, програму чи спеціалізацію.

Вважається, що в Страсбурзькому університеті найкращий факультет німецької мови, а в університеті Монпельє — природничих наук і медицини.

3. Вищі школи Франції

Принципової різниці між університетами та вищими школами немає — це історично сформовані типи закладів. Іноді диплом вищої школи цінується вище за університетський.

Перші вищі школи з'явилися ще до Французької революції: Гірська школа — у 1783 році, Королівська школа мосто- та дорогобудівництва — роком пізніше. Шлях у великий бізнес і політику зазвичай лежить через вищі школи. Найвідоміші з них: Еколь Нормаль (École Normale Supérieure), Вища агрономічна школа (École Nationale Supérieure Agronomique), Вища комерційна школа (Écoles des Hautes Études Commerciales), Політехнічна школа (École Polytechnique), Центральна школа цивільних інженерів (École Centrale des Arts et Manufactures), Військова загальновійськова школа (École Spéciale Militaire Interarmes), Національна школа адміністрації (École Nationale d'Administration).

Вищі школи можуть бути державними та приватними. У державних навчання безкоштовне або дуже дешеве. Вони спеціалізуються на підготовці викладачів, журналістів, митців, юристів, медиків і перебувають під контролем різних міністерств. Вступити до вищої школи одразу після школи неможливо — потрібно пройти два роки підготовчих курсів у ліцеї чи університеті. Абітурієнти з вищою освітою з СНД також можуть вступати.

Серед флагманів бізнес-освіти — Вища комерційна школа, Вища школа економічних і комерційних наук, Паризька вища комерційна школа.

Французьким аналогом Академії держслужби є Національна школа адміністрації (ENA), яка готує політиків і чиновників. Щорічно туди вступають кілька десятків молодих державних службовців з різних країн. В Інституті політичних дисциплін у Парижі («Сьенс По») для вільних слухачів читають 6–8-тижневі курси англійською мовою про створення єдиної Європи.

Повноцінну економічну освіту дають не лише університети, а й заклади, що називаються Grandes Écoles. У галузі економіки та управління вони часто називаються Écoles Supérieures de Commerce, рідше — Instituts Supérieurs. Таких шкіл у Франції понад 150, зокрема вищих — 45.

Висновки

У роботі розглянуто систему вищої освіти Франції для порівняння з українською освітньою системою, яка розвивається з 1991 року, після здобуття Україною незалежності.

Сучасна французька освіта формувалася протягом двох століть і вважається однією з найпередовіших у світі. Її основні риси — перевага державних закладів і безкоштовність для всіх, включно з іноземцями (університети стягують лише номінальну плату). Держава інвестує значні кошти в освіту та науку — близько 25% державного бюджету.

Ще одна особливість — однакова якість навчання в столиці та провінції. Кількість школярів і студентів перевищує 15 млн осіб, що становить чверть населення країни. У Франції близько 7 тис. коледжів і 2600 ліцеїв. Система освіти є найбільшим роботодавцем: у ній зайнято більше половини державних службовців.

Французька освіта має яскраво виражену національну специфіку: власна система дипломів і ступенів, особливий поділ на цикли. Дипломи державних закладів котируються значно вище за дипломи приватних шкіл.

У Франції існує велика різноманітність закладів: 71 університет, близько 300 вищих шкіл, п'ять «католицьких інститутів», кілька «політичних інститутів», багато «технологічних інститутів», а також коледжі, ліцеї, бізнес-школи, школи комерції та управління. Ці заклади визнаються не лише Міністерством освіти, а й міністерствами охорони здоров'я, сільського господарства та оборони.

Список використаної літератури

1. Єгоров Г. Система освіти у Франції // Історія в школі. — 2001. — № 3-4. — C. 13-17.
2. Вачевський М. Сучасна економічна освіта у країнах Західної Європи: формування професійних компетенцій // Рідна школа. — 2006. — № 3. — C. 71-74.
3. Зязюн Л. Освітня система Франції // Рідна школа. — 2001. — № 11. — C. 70-74.
4. Книга А. Система вищої освіти в Україні та за кордоном: спроба співставлення // Освіта в Україні. — 2001. — Вип. 3. — C. 14-22.
5. Колодочкина Е. Франция. Образование — частное, местное, государственное? // Эхо планеты. — 2003. — № 28. — C. 20-23.
6. Корсак К. Система освіти Франції // Міжнародна освіта. — 1997. — № 4. — C. 6-13.
7. Шевченко А. Освіта у Франції // Рідна школа. — 2001. — № 2. — C. 74-77.