Управління фінансами

Вступ

Управлінська діяльність супроводжує людство від найдавніших часів. Власне, можна стверджувати, що певні форми управління виникли тоді, коли люди почали працювати спільно. Щойно виникла потреба збирати податки, формувати військо чи забезпечувати продовольством тих, хто сам його не виробляв, одразу з'явилася й відповідна управлінська практика.

Під управлінням в економіці розуміють цілеспрямований вплив на економічні та соціальні процеси задля досягнення їх збалансованості, пропорційності та оптимальності. Ключовими чинниками тут виступають дія об'єктивних економічних законів, взаємодія приватних, колективних і державних інтересів, а також потреби суспільства загалом.

Як свідчить світова практика, прогрес завжди ґрунтується на матеріальній зацікавленості людини, дисципліні та порядку, а також на чітко налагодженій системі організації й управління процесами створення капіталу, формування фондів накопичення та споживання.

Сучасний бізнес у демократичному суспільстві з ринковою економікою — це високоорганізована та ефективна система дій підприємців, незалежно від форми власності. Така система не має нічого спільного з хаотичною базарною економікою, яка досі переважає в багатьох пострадянських країнах.

У розвинених державах регуляторний механізм поєднує ринкову кон'юнктуру з регулюючою роллю держави, яка реалізується через банківсько-фінансову, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, антимонопольну та податкову політику.

Керівництво України останніми роками також усвідомило необхідність державного регулювання економічних перетворень. Однак цього не можна сказати про значну частину підприємців, які виступають за повне усунення держави від регулювання ринкових відносин та ліквідацію інституцій державного контролю.

Отже, важливо визначити, яке саме державне управління потрібне економіці України та яку роль у цьому процесі має відігравати державний фінансовий контроль.

1. Поняття управління фінансами

Управління — це процес впливу керуючого суб'єкта на керований об'єкт для досягнення конкретних результатів.

Воно притаманне всім сферам людської діяльності, зокрема економічній та фінансовій. Управління фінансами є складовою управління економікою загалом і здійснюється спеціальним апаратом за допомогою специфічних прийомів і методів.

У структурі управління фінансами виокремлюють об'єкти та суб'єкти. Об'єктами є фінансові відносини, зокрема ті, що пов'язані з формуванням і використанням грошових фондів. До найважливіших об'єктів належать фінанси підприємств, організацій та установ, фінанси домогосподарств і державні фінанси. Суб'єктами управління виступають держава в особі законодавчих і виконавчих (включно з фінансовими) органів, а також фінансові служби підприємств, організацій та установ.

Сукупність організаційних структур, що здійснюють управління фінансами, формує фінансовий апарат.

Управлінська діяльність охоплює такі функціональні елементи:

— планування, яке посідає ключове місце, оскільки саме під час планування суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та визначає напрямки їх ефективного використання;

— оперативне управління, що являє собою комплекс заходів, які вживаються на основі аналізу конкретної фінансової ситуації. Його мета — досягти максимального ефекту за мінімальних витрат шляхом своєчасного коригування фінансових відносин і маневрування ресурсами;

— контроль, який пронизує всі етапи управлінської діяльності та має велике самостійне значення. У процесі контролю фактичні результати зіставляються із запланованими та виявляються резерви.

Розрізняють стратегічне (загальне) та оперативне управління фінансами. Стратегічне управління здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента та Міністерство фінансів України. Воно орієнтоване на перспективу й полягає у визначенні обсягів фінансових ресурсів для реалізації цільових програм, спрямованих на піднесення економіки, структурну перебудову, конверсію оборонних галузей, зміцнення агропромислового комплексу та розв'язання соціальних проблем. Оперативне управління здійснюють Міністерство фінансів України, дирекції позабюджетних фондів, страхові організації, фінансові служби міністерств, підприємств та організацій.

В умовах переходу до ринку необхідно покращити наукове обґрунтування рішень, що приймаються, та застосовувати нові методи мобілізації й перерозподілу фінансових ресурсів, зокрема через фінансовий ринок. Важливо вивчати й використовувати досвід ринкових країн, а також держав Східної Європи, які вже перейшли на ринкові відносини.

В адміністративно-командній економіці тривалий час застосовувалися консервативні методи управління фінансами, які не давали бажаного ефекту. Нові фінансові важелі та нормативи (розподілу прибутку, амортизаційних відрахувань, тарифів на соціальне страхування тощо) впроваджувалися вкрай повільно. Тому сьогодні гостро постала проблема пошуку альтернативних методів управління, які відповідали б вимогам ринкової економіки.

2. Органи управління фінансами, їх функції

Розподіл функцій в управлінні фінансами між органами державної влади та управління:

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади ухвалює закони, зокрема з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та вносить до нього зміни; контролює його виконання; приймає рішення щодо звіту про виконання бюджету; визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики.

Верховна Рада створює постійно діючий контрольний орган — Рахункову палату, яка є підзвітною парламенту. Рахункова палата: контролює виконання законів України та постанов Верховної Ради, виконання Державного бюджету, фінансування загальнодержавних програм у частині використання бюджетних коштів; за дорученням Верховної Ради та її комітетів виконує контрольні функції в межах своєї компетенції; перевіряє ефективність управління коштами Державного бюджету Державним казначейством України; контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади; стежить за виконанням рішень Верховної Ради про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям; контролює касове виконання бюджету Національним банком України та уповноваженими банками; перевіряє кошторис витрат, пов'язаних із діяльністю Верховної Ради.

Президент України як глава держави створює в межах бюджетних коштів консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи й служби для здійснення своїх повноважень; підписує ухвалені парламентом закони; має право вето щодо прийнятих законів із поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради.

Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки та природокористування; організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує виконання затвердженого бюджету, надає Верховній Раді звіт про його виконання.

Міністерство фінансів України як центральний орган виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів, забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної та податкової політики, спрямованої на реалізацію завдань економічного й соціального розвитку, та координує діяльність інших центральних органів виконавчої влади у цій сфері. Основними завданнями Мінфіну є:

• розроблення та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики;
• здійснення разом з іншими органами аналізу поточної економічної та фінансової ситуації в Україні та перспектив її розвитку;
• розроблення стратегії внутрішніх і зовнішніх державних запозичень, погашення та обслуговування державного боргу;
• розроблення проекту Державного бюджету та прогнозних показників зведеного бюджету, забезпечення виконання Державного бюджету, контроль за дотриманням правил складання звітності;
• забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку;
• забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здійснення державного фінансового контролю в межах компетенції; удосконалення методів фінансового й бюджетного планування, фінансування, звітності та системи контролю за витрачанням бюджетних коштів;
• розроблення та проведення державної політики у сфері виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і каміння;
• забезпечення впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку та звітності (крім банківських і кредитних установ);
• інформування громадськості про економічні та фіскальні цілі держави.
• Міністерству фінансів підпорядковуються Державне Казначейство України, Головне контрольно-ревізійне управління України та Державна пробірна палата.

Головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби є державний контроль за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів. Служба також розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у майбутньому.

Державне казначейство створене для ефективного управління коштами Державного бюджету України та підвищення оперативності фінансування видатків у межах наявних ресурсів. Основними завданнями казначейства є:

- організація виконання Державного бюджету України та контроль за цим процесом;

- управління наявними коштами Державного бюджету, зокрема в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах установлених видатків;

- фінансування видатків Державного бюджету; ведення обліку касового виконання бюджету та складання звітності про його стан;

- управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до законодавства;

- розподіл між Державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою;

- контроль за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів;

- розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, обов'язкових для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти.

Державна податкова служба України має статус міністерства і є центральним органом виконавчої влади. Вона створена для посилення контролю за справлянням податків, зборів та інших обов'язкових платежів і зміцнення виконавської дисципліни. Головними завданнями служби є:

• контроль за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати податків, зборів і неподаткових доходів;
• розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;
• формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб; проведення роз'яснювальної роботи серед платників;
• запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі бюджету і фінансів:

— самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети;

— самостійно розпоряджаються коштами місцевих бюджетів і визначають напрями їх використання;

— використовують вільні бюджетні кошти, додатково одержані в процесі виконання місцевих бюджетів;

— можуть мати позабюджетні цільові (зокрема валютні) кошти, які використовуються самостійно та зберігаються на спеціальних рахунках у банках;

— мають право встановлювати місцеві податки і збори, що зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. За рішенням зборів громадян можуть запроваджуватися місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування;

— запроваджують відповідно до законодавства місцеві податки, збори та обов'язкові платежі;

— можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позики з інших бюджетів для покриття тимчасових касових розривів (з погашенням до кінця бюджетного року), а також кредити в банківських установах;

— можуть створювати в межах законодавства комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств комунальної власності, розміщувати кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від доходів і зараховувати їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету. У системі органів державної влади, що здійснюють управління фінансами, центральне місце належить Міністерству фінансів України. В умовах формування ринкового господарства роль Міністерства фінансів у системі державного управління змінюється, а його завдання та функції розширюються й доповнюються.

3. Перебудова управління фінансами при переході до ринкової економіки

Відповідно до Концепції розвитку Міністерства фінансів України, розробленої вченими Науково-дослідного фінансового інституту, цей орган має стати головним інструментом державного економічного регулювання. Для цього необхідно значно посилити роль підрозділів, що займаються бюджетною роботою, зокрема виконанням державного бюджету. Контрольна функція міністерства також потребує зміцнення — як через підвищення ролі Головного контрольно-ревізійного управління, так і через розширення власних контрольних повноважень міністерства щодо використання бюджетних коштів.

Передбачається, що Мінфін стане головним уповноваженим урядом органом у взаємозв'язках України з міжнародними фінансовими організаціями, з питань залучення іноземних кредитів та інвестицій, надання урядових гарантій, залучення й використання валютних ресурсів.

Удосконалення діяльності Міністерства фінансів і перетворення його на координатора економічних реформ передбачає значне розширення функцій, зокрема:

— розробка макроекономічної стратегії та макроекономічне прогнозування;

— розробка податкової та фіскальної політики;

— забезпечення стабільності державних фінансів;

— розробка митної політики та організація митної справи;

— організація і контроль за страховою діяльністю;

— контроль за виробництвом і реалізацією лікеро-горілчаних та тютюнових виробів;

— сприяння розвитку місцевого самоврядування та реформування міжбюджетних відносин;

— регулювання цін і тарифів тощо.

Закономірно, що всі зміни в діяльності та завданнях Міністерства фінансів знайдуть відображення у підвищенні правового статусу як самого міністра, так і міністерства загалом, а також в удосконаленні організаційної структури апарату та конкретних прийомів і методів роботи.

У фінансовій системі країни подальшого розвитку набувають місцеві фінанси як перспективна самостійна ланка. Перехід до автономного функціонування бюджетів, розвиток місцевих фінансів і становлення фінансового ринку підвищують значущість роботи місцевих органів влади та їхніх фінансових відділів.

Управління місцевими фінансами здійснюють місцеві представницькі та виконавчі органи влади, зокрема їхні фінансові підрозділи.

В Україні існують два основні види місцевих фінансових органів: фінансові органи місцевого самоврядування та місцеві фінансові органи виконавчої влади.

До фінансових органів місцевого самоврядування належать фінансові відділи виконавчих комітетів та інших виконавчих органів місцевого самоврядування.

Фінансові відділи в системі місцевого самоврядування функціонують у містах обласного підпорядкування та в районах цих міст. В Україні налічується 163 міста обласного підпорядкування. Київ та Севастополь у системі місцевого самоврядування власних фінансових органів не мають. Також не мають своїх фінансових органів і міста районного підпорядкування.

До місцевих фінансових органів у системі виконавчої влади належать Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління та відділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у Києві та Севастополі державних адміністрацій, місцеві органи Державної податкової адміністрації, Головне контрольно-ревізійне управління та Головне управління Державного Казначейства України. Місцеві органи цих відомств функціонують в областях, у Києві та Севастополі, в районах цих міст, у містах обласного підпорядкування, в районах та районах міст обласного підпорядкування.

Зазначені підрозділи не входять до складу місцевих державних адміністрацій і мають центральне підпорядкування.

Висновки

Управління фінансами в умовах становлення та розвитку ринкової економіки потребує посиленого наукового обґрунтування управлінських рішень.

У цих умовах необхідно враховувати досвід як країн Східної Європи, так і розвинутих капіталістичних держав.

У нашій країні надто довго застосовувалися одні й ті самі методи впливу, які через свій консерватизм уже не забезпечують потрібного ефекту.

Негативне ставлення до позитивного досвіду минулого погано позначилося на розвитку фінансів та управлінні ними: слабо використовувалися податкові форми платежів до бюджету, не розвивалися форми державного кредиту, відмовилися від застосування субвенцій (цільових дотацій) з бюджету.

Через ці та інші причини відбулося зниження ролі фінансів. Перебудова управління економікою вимагала розробки та здійснення нової фінансової політики, переходу на нові методи управління фінансами. Вони мають забезпечити посилення регулюючого впливу фінансів на економіку, сприяти зростанню ефективності суспільного виробництва та розвитку соціальної сфери.

Список використаної літератури

1. Боголіб Т. Управління фінансами // Фінанси України. - 2003. - № 9. - С.26-31
2. Виговська В. В. Вдосконалення системи управління фінансовими ресурсами малих підприємств // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 8. - C. 35 - 40
3. Галушко О. Від констатації фінансового стану до управління фінансами підприємства // Фінанси України. - 1999. - № 5. - C. 18-26
4. Державні фінанси України /Під ред. О. Д. Василика. - К.:Вища школа, 1997.
5. Дмитренко М. Управління фінансами банку // Вісник Національного банку України. - 2000. - № 11. - C. 28-29
6. Місцеві фінанси України / Кравченко В. І. - К.: Знання, 1995. - 432с.
7. Стефанюк І. Б. Державне управління і фінансовий контроль в умовах ринку / Фінанси України. – 1999. - №8
8. Стефанюк І.Б. Фінансово-господарський контроль в системі управління фінансами // Економіка. Фінанси. Право. - 2005. - № 3. - C. 16-18
9. Финансово-кредитный словарь /под. ред. Гарбузова В.Ф. - М.: Финансы и статистика, 1994.
10. Финансы / Под ред. В. М. Родионовой. - М.: Финансы и статистика, 1995. - 487с.