Особливості управління кадрами у фармацевтичній сфері

Економіка України після реформування суспільних відносин зазнала суттєвих структурних зрушень. Ці зміни охопили соціальну структуру, культурні типи (трансформуються цінності, норми, традиції), систему управління (оновлюються стиль і методи керівництва в усіх суспільних сферах), а також соціально-трудові відносини (змінюється їхній зміст, механізми регулювання, з'являються нові суб'єкти — підприємці та наймані працівники). Аналогічні процеси відбуваються й у фармацевтичній галузі.

З огляду на соціальну спрямованість фармації, особливої уваги потребують соціально-трудові відносини, які мають забезпечувати ефективне використання фахівців, сприяти впровадженню механізмів впливу на їхню професійну реалізацію на етапах підготовки, адаптації та впродовж усієї активної діяльності, а також мінімізувати трудові конфлікти в перехідний період становлення ринкових відносин.

Для цього потрібне чітке наукове розуміння організації та регулювання соціально-трудових відносин у фармацевтичній галузі, їхніх особливостей і сучасного стану, визначення пріоритетів кадрової політики на підприємствах, резервів підвищення ефективності управлінських рішень, методичних підходів до оцінки їхньої результативності в ринкових умовах, а також порівняльного аналізу кадрового менеджменту у вітчизняній та зарубіжній фармацевтиці.

Відповідно до ст. 74 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», фармацевтичною діяльністю можуть займатися лише особи з відповідною спеціальною освітою, які відповідають єдиним вимогам. Ст. 75 визначає, що підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фармацевтичних працівників здійснюються через середні, вищі навчальні та наукові заклади, заклади підвищення кваліфікації, інтернатуру та аспірантуру згідно з законодавством про освіту. Ст. 78 зобов'язує фармацевтичних працівників постійно вдосконалювати професійні знання та майстерність.

Ефективність діяльності підприємства та якість продукції гарантуються кадрами, їхніми знаннями, кваліфікацією, обов'язками та особистою відповідальністю відповідно до кваліфікаційних характеристик.

Водночас в Україні досі не розроблено кваліфікаційні характеристики, не визначено вимоги до обсягу освітянських знань, не прописано обов'язки персоналу промислової фармації та інших нових професій за посадою, напрямом роботи, стажем чи спеціальністю. Через це їх не внесено до Класифікатора професій (КП) ДК 003-95.

Результативність роботи аптечних закладів безпосередньо залежить від професіоналізму спеціалістів, який формується рівнем кваліфікації та такими якостями, як добросовісність, старанність і принциповість.

В Україні склалася ситуація, коли більшість керівників суб'єктів господарювання не є фахівцями фармацевтичної галузі. Вони не мають достатніх знань для контролю за виконанням посадових обов'язків працівниками аптек. Деякі керівники не усвідомлюють важливості та специфіки завдань цих закладів, які згідно з постановою КМУ № 1570 «Про затвердження Правил торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах» є насамперед закладами охорони здоров'я. Тому належне функціонування аптек залежить головним чином від відповідальності та кваліфікації персоналу.

Варто зазначити, що в окремих областях гостро стоїть проблема фармацевтичних кадрів, особливо з належним рівнем кваліфікації. Трапляються випадки, коли керівники свідомо порушують законодавство, призначаючи на фармацевтичні посади некваліфікованих осіб. Це призводить до значної кількості порушників законодавства та появи в обігу проблемних лікарських засобів.

Наказ МОЗ України від 28.10.2002 р. № 385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я» встановлює перелік провізорських посад:

• керівники фармацевтичних (аптечних) закладів та їхні заступники;
• керівники структурних підрозділів;
• провізори-спеціалісти.

Провізорські спеціальності, що відповідають посадам фахівців:

• організація і управління фармацією;
• загальна фармація;
• аналітично-контрольна фармація;
• клінічна фармація.

Наказ МОЗ України від 12.12.2006 р. № 818 «Про вдосконалення атестації провізорів та фармацевтів» усунув розбіжності між постановою КМУ від 16.02.1998 р. № 179 «Про затвердження Положення про Державну інспекцію з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я» та наказом МОЗ України від 28.10.2002 р. № 385.

Атестація провізорів та фармацевтів проводиться для підвищення професійної майстерності та відповідальності за якість роботи. Вона є важливою формою морального й матеріального стимулювання, спрямованою на вдосконалення діяльності аптечних закладів усіх форм власності.

Рівень знань фахівців, підвищення їхньої кваліфікації, зокрема наявність кваліфікаційної категорії, впливає на загальний стан роботи закладів. Питання відповідності персоналу кваліфікаційним вимогам включені до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі ними. Вимоги до фахівців суворо регламентовані та ґрунтуються на принципах:

• достатня кількість персоналу з відповідною кваліфікацією та досвідом;
• високий рівень знання нормативної документації;
• чітка організаційна схема роботи аптечного закладу;
• розподіл обов'язків та відповідальності;
• організація професійного навчання.

Специфіка соціально-трудових відносин у фармації полягає в неоднорідності та змістовності професійної діяльності провізора, що характеризується широким діапазоном виробничих і психоемоційних навантажень. Підвищена відповідальність пов'язана з виготовленням та реалізацією ліків. З розвитком концепції відповідального самолікування особлива роль відводиться провізору, який має супроводжувати відпуск ліків консультаціями, дотримуючись принципів професійної етики та деонтології.

Аналіз чинників, що впливають на соціально-трудові відносини, виявив серед них якісний добір і розстановку кадрів, раціональну організацію та сприятливі умови праці, стабільність корпоративної культури.

Вивчення закордонного досвіду організації соціально-трудових відносин у фармацевтичному секторі показало, що значну роль у їх формуванні відіграють професійні об'єднання (товариства, асоціації, фармацевтичні палати), які захищають інтереси фахівців.

На підприємствах фармацевтичної галузі до соціальних факторів виробництва належать ті, що формують у працівника можливість (працездатність і працьовитість), уміння (рівень освіти та кваліфікації) і бажання (ставлення до праці) ефективно працювати.

Перша група соціальних факторів включає поліпшення санітарно-гігієнічних і психофізіологічних умов праці, раціоналізацію режимів роботи, створення кімнат релаксації, покращення організації робочих місць, навчання раціональним методам праці, охорону праці та техніку безпеки. Друга група охоплює профорієнтацію, добір і розміщення кадрів, адаптацію молодих фахівців, підвищення освітнього рівня та кваліфікації. Третя група, що формує бажання ефективно працювати, пов'язана з організацією нормування й оплати праці, розвитком корпоративної культури, соціально-професійним просуванням працівників.

Висновки

Пріоритетним напрямом державної політики у фармацевтичному секторі охорони здоров'я України є реформування системи постійної підготовки, перепідготовки, вдосконалення та атестації (сертифікації) персоналу відповідно до вимог GMP, GPP, GDP ЄС, а також раціональне розміщення й використання кадрів, чітке визначення їхніх функцій, обов'язків, професійних вимог та освітнього рівня — від робітників найпростіших професій, технічних службовців, фахівців, професіоналів до керівників, зайнятих у створенні, виробництві та реалізації лікарських засобів. Це дозволяє мінімізувати дублювання функцій, чітко визначити обсяги знань і вмінь персоналу, підвищити мотивацію до навчання та сертифікації, розробити спеціальні навчальні програми для задоволення сучасних професійних запитів.

Ефективність роботи підприємства та якість продукції забезпечуються кадрами, їхніми знаннями, кваліфікацією, обов'язками та особистою відповідальністю згідно з кваліфікаційними характеристиками.

Сучасний фахівець фармацевтичної галузі має бути висококваліфікованим, конкурентоспроможним, творчо мислячим, вільно володіти іноземними мовами, комп'ютерною грамотністю та основами програмування, виявляти гнучкість і здатність адаптуватися до нових умов праці, знати принципи системного аналізу, теорію управління та прийняття рішень у всіх сферах професійної діяльності.

У фармацевтичній галузі України нині працює 350 тис. осіб. В аптечній мережі 28,8% працівників мають вищу фармацевтичну освіту, 35% — середню спеціальну. У хіміко-фармацевтичній промисловості лише 1-3% працівників мають вищу фармацевтичну освіту.

Список використаних джерел

1. Герасименко, І. Напрями систематизації державного регулювання фармацевтичної галузі України на шляху до європейських стандартів // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2007. - № 2. - С. 304-311
2. Горницкий, С. Разработка системы обучения сотрудников аптек // Менеджер по персоналу. - 2007. - № 12. - С. 39-41
3. Колпаков, В. М. Управление развитием персонала : учбовий посібник. - К : МАУП, 2006. - 709, с.
4. Маценко Т. Аттестация провизоров и фармацевтов //Справочник кадровика. - 2008. - № 1. - С. 46-60
5. Савельєва, В. С. Управління персоналом: Навчальний посібник. - К.: Професіонал, 2005. - 335, с.