Управління бізнесом

1. Сутність бізнесу. Співвідношення бізнесу та підприємництва. Характерні ознаки бізнесу.

2. Ключові умови, за яких функціонує бізнес.

3. Розкрийте сутність корпоративного управління. Побудуйте модель корпоративної культури.

Перелік використаних джерел.

1. Сутність бізнесу. Бізнес і підприємництво. Ознаки бізнесу

У сучасній економіці господарські процеси відбуваються на трьох основних рівнях:

• домогосподарства;

• комерційні та некомерційні організації;

• суспільний рівень.

Цим рівням відповідають три типи суб’єктів господарювання:

• домогосподарство;

• підприємство;

• держава.

Їхня діяльність спрямована на створення матеріальних благ і послуг та їх просування до кінцевого споживача. Для цього залучаються кошти, а результатом стають гроші. Здатність отримувати гроші з грошей через продуктивну діяльність у широкому розумінні і є бізнесом. Його особливості та масштаби визначаються типом суб’єкта господарювання.

Бізнес — це будь-яка безпосередня діяльність, що здійснюється з метою отримання прибутку. Він передбачає використання власних коштів або опосередковану участь через вкладення капіталу у справу. Для бізнесу не обов’язкове особисте керівництво — достатньо лише форми участі (наприклад, через фінансові ресурси). Саме тому робота за наймом чи служба в державних установах не вважається бізнесом, тоді як володіння акціями компанії або діяльність на власному підприємстві — це вже бізнес.

Основними рисами бізнесу виступають:

• ініціативність;

• самостійність у прийнятті господарських рішень;

• ризикований характер діяльності;

• економічна свобода суб’єктів господарювання;

• творчий підхід до справи.

Підприємець самостійно формує бізнес-план, укладає угоди з партнерами, обирає постачальників і покупців продукції. Відповідно до законодавства та господарської кон’юнктури він встановлює ціни, вільно наймає працівників і несе відповідальність за власні рішення та їхні наслідки. Рішення з непередбачуваними наслідками — це ризик. Бізнес завжди супроводжується ризиком — об’єктивним явищем, що може призвести до негативних економічних наслідків у майбутньому в невизначених масштабах. Ризик — це можливе негативне відхилення від норми, а фактичне відхилення — це вже збиток. Підприємницький ризик може перетворитися на конкретні збитки, які набувають реальних рис і вимірюваних величин. Особливо великі збитки здатні спричинити банкрутство.

Спонукальним мотивом бізнесу є комерційний успіх і задоволення інтересів ділових людей. Прагнення до прибутку змушує учасників господарського процесу розширювати виробництво, знижувати витрати та ціни на товари й послуги.

Ринок виступає стимулом розвитку бізнесу, а дефіцит ресурсів — його межею. На ринку суб’єкти господарювання взаємодіють то як виробники, то як споживачі. Ринок формує ціни, визначає обсяги виробництва та вирішує питання: що, як і скільки виробляти.

Питання «що виробляти» вирішується через гроші споживача; «як виробляти» — через конкуренцію між виробниками; «скільки виробляти» — через співвідношення попиту та пропозиції.

Бізнесмен — ключова постать ринку. Активізація бізнесу сприяє покращенню суспільного виробництва, формує новий тип економічної поведінки суб’єктів господарювання та відповідний механізм.

Цільове спрямування ділової активності полягає у задоволенні потреб та інтересів. Стимул — важлива характеристика розвитку бізнесу. Очікування винагороди є не лише рушійною силою, а й фактором розвитку бізнесу.

Об’єктом підприємницької діяльності є процес відтворення на всіх його стадіях. Суб’єктами бізнесу можуть бути правоздатні та дієздатні громадяни й юридичні особи, які володіють власністю у будь-якій формі.

Підприємництво і бізнес.

У господарській практиці ці поняття часто ототожнюють, але це лише зовнішня подібність. Насправді вони не тотожні. Бізнес — ширше поняття, оскільки охоплює відносини між усіма учасниками ринкової економіки, включаючи не лише підприємців, а й споживачів, найманих працівників та державні структури. Підприємництво — категорія бізнесу.

Бізнес як система господарювання — це ділові відносини між людьми або учасниками справ. Ділові відносини є вираженням виробничих відносин. Діяльність будь-якого суб’єкта господарського процесу — це його «діло». Обмін діяльністю та її результатами — це обмін ділами або ділова угода. Учасники таких угод — ділові люди, бізнесмени. Підприємництво та підприємці пов’язані з «ділом», яке зазвичай передбачає підприємство, тобто особливо складну справу. Отже, бізнес — це організація підприємства: промислового, сільськогосподарського, торгового, кредитного, науково-технічного тощо.

У теоретичному плані підприємництво і бізнес різняться. На практиці підприємництво виступає як підприємницький бізнес і стосується лише свого суб’єкта, а не всіх учасників ринку. Бізнес без підприємництва неможливий. Підприємництво — не лише елемент системи бізнесу, а й фактор його розвитку.

Система бізнесу як система господарювання включає такі елементи:

• підприємницький бізнес;

• державний бізнес;

• споживчий бізнес.

Суб’єктами підприємницького бізнесу є підприємці — юридичні та фізичні особи, чий діловий інтерес полягає в отриманні прибутку через виробництво, реалізацію, виконання робіт і послуг.

Види підприємницької діяльності залежать від форм власності та організаційних форм.

Існують різні організаційні форми підприємництва: державні, орендні, індивідуальні, приватні, сімейні, різні товариства (ТОВ, АТ), спільні підприємства. Залежно від масштабу господарювання — велике, середнє та дрібне підприємство. Вони відрізняються особливостями відносин власності. У великому підприємстві функції підприємця та власника розділені: капітал-функція відокремлюється від капіталу-власності. Для дрібного бізнесу характерне поєднання функцій власника та підприємця. Середній бізнес перебуває на межі великого та дрібного і поєднує їхні особливості.

Комбінація таких типів підприємств формує ринкове середовище, де кожен підприємець займає свою нішу, знаходить своє місце та вирішує господарські проблеми відповідно до критеріїв ефективності виробництва, власного інтересу та комерційного успіху.

2. Головні умови функціонування бізнесу

Стратегія бізнесу полягає у максимізації вигоди (доходу, прибутку) під час реалізації різноманітних угод. Ця стратегія реалізується залежно від конкретних умов, терміну та предмету угоди.

Підприємницьке середовище — це комплекс зовнішніх умов і сил, що впливають на можливості та кінцеві результати діяльності суб’єктів ринкових відносин. Воно охоплює зовнішнє та внутрішнє середовище.

Зовнішнє середовище — це насамперед законодавча та нормативна база, конкуренція, ринкова інфраструктура, стимули, особливості економічного розвитку держави, соціально-політичні умови тощо.

Внутрішнє середовище передбачає наявність стартового капіталу та системи ведення бізнесу (маркетинг, менеджмент).

Підприємницьке середовище може бути сприятливим або несприятливим. Рівень сприятливості залежить від багатьох чинників.

Несприятливе середовище формується за відсутності вищезгаданих умов. Частково сприятливе середовище виникає при нестійкості економіки та суспільства. Підприємницьке середовище постійно змінюється під впливом циклічних і нециклічних факторів. Циклічні чинники поділяються на еволюційні та хвильові, а нециклічні — на постійно діючі та непостійно діючі.

Еволюційні фактори — це незворотні чинники, які за відсутності інших впливів діють в одному напрямку (наприклад, тенденція зростання населення, збільшення обсягів виробництва). Хвильові чинники змінюють середовище в різні проміжки часу зі схожим збігом обставин (наприклад, продуктивність праці, ціни, відсотки на капітал, рівень безробіття).

Постійно діючі нециклічні чинники — це зміна рівня економічного розвитку, науково-технічний прогрес, монополізація, державне регулювання, мілітаризація економіки, конкуренція. Непостійно діючі — сезонні коливання, соціальні конфлікти, політичні кризи, стихійні лиха.

Рушійною силою розвитку бізнесу є потреби та особистий економічний інтерес, що лежить в їх основі.

Розвиток бізнесу неможливий без забезпечення відповідних умов функціонування. Вони включають законодавчу та нормативну базу, конкурентне середовище, ринкову інфраструктуру та стимули підприємницької діяльності.

Методологічною основою підприємництва є теорія ринкового господарювання.

Ринок — це форма функціонування економіки, а ринковий механізм — важливий регулятор господарського розвитку.

Функціонування ринкового механізму передбачає певні умови, що дозволяють зробити висновки щодо характеру, типу та рівня організації ринку:

• самостійність і свобода дій суб’єктів господарювання;

• можливість самостійно розміщувати замовлення;

• вільне розпорядження власними прибутками;

• відповідальність за використання ресурсів, можливі збитки та неефективні рішення;

• конкуренція як наслідок достатньої кількості виробників і споживачів.

Формування підприємницького середовища та ефективного ринкового механізму потребує комплексу заходів, пов’язаних з:

1) роздержавленням і приватизацією;

2) реформуванням фінансової, кредитно-грошової системи та ціноутворення;

3) демонополізацією економіки;

4) створенням ефективної системи захисту населення.

Формування ринкового середовища також передбачає заохочення діяльності через податкові пільги, прямі державні дотації, фінансування важливих інноваційних проектів.

Перелічимо найважливіші умови та фактори, що впливають на розвиток і функціонування бізнесу:

• політична обстановка в суспільстві;
• стан економіки країни;
• політика держави в економічній сфері;
• заходи підтримки бізнесу;
• правове забезпечення бізнесу;
• податкова політика;
• фінансово-кредитна політика;
• рівень життя населення;
• цивілізованість підприємництва.

3. Розкрийте зміст корпоративного управління. Розробіть модель корпоративної культури

Одним із головних чинників успішної діяльності товариства є доступ до інвестиційних ресурсів. Водночас товариство не може розраховувати на довіру інвесторів та зовнішнє фінансування, якщо не впроваджує ефективне корпоративне управління, а саме: належний захист прав інвесторів, надійні механізми управління та контролю, відкритість і прозорість діяльності.

У широкому розумінні корпоративне управління розглядають як систему, за допомогою якої спрямовують і контролюють діяльність товариства. Воно визначає, яким чином інвестори контролюють діяльність менеджерів і яку відповідальність менеджери несуть перед інвесторами за результати роботи товариства. Належна система корпоративного управління дає інвесторам впевненість, що керівництво розумно використовує їхні інвестиції для фінансово-господарської діяльності, що збільшує вартість частки інвесторів в акціонерному капіталі.

Корпоративне управління — це система відносин між акціонерами, органами управління акціонерного товариства, менеджерами та іншими зацікавленими особами (працівниками, постачальниками, споживачами, кредиторами, державними та місцевими органами влади, громадськістю) задля забезпечення ефективної діяльності товариства, інтересів власників та інших зацікавлених осіб.

Рівень корпоративного управління — один із ключових факторів, що визначає інвестиційний клімат у країні, впливає на ефективність діяльності товариств, ступінь захищеності прав інвесторів та врахування інтересів інших зацікавлених осіб.

Розвиток корпоративних відносин в Україні має відбуватися на основі загальноприйнятих принципів ефективного корпоративного управління.

Напрямами розвитку корпоративного управління в Україні є:

• удосконалення системи захисту прав та законних інтересів акціонерів і забезпечення їх рівноправності;
• удосконалення системи розкриття інформації та забезпечення прозорості діяльності товариств;
• розмежування повноважень між органами управління товариства;
• урахування законних інтересів зацікавлених осіб;
• формування та розвиток культури корпоративного управління.

Формування та розвиток культури корпоративного управління потребує:

• розробки та запровадження Кодексу (національних принципів) корпоративного управління;
• створення комплексної, постійно діючої системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з корпоративного управління;
• проведення наукових, науково-практичних конференцій і семінарів з актуальних проблем корпоративного управління;
• поширення серед населення інформації про питання та проблеми корпоративного управління, популяризації загальноприйнятих принципів;
• проведення досліджень з актуальних проблем корпоративного управління в Україні;
• запровадження системи оцінювання рівня корпоративного управління.

Відомо, що визначальним фактором успіху провідних корпорацій є використання методів стратегічного управління, серед яких чільне місце займають методи формування корпоративної культури підприємства. Створення відповідної концепції та методів формування корпоративної культури є основою їх сталого розвитку в майбутньому.

Щодо теоретичних основ формування корпоративної культури, у різних наукових джерелах знаходимо такі визначення:

1. Корпоративна культура включає наступні поняття:

• mind identity — наявність у персоналу компанії загального розуміння корпоративної ідеології;
• visual identity — візуальна символіка корпоративної ідеології (логотип);
• behavior identity — поведінка компанії та персоналу відповідно до корпоративної ідеології.

2. Корпоративну культуру можна визначити як сферу менеджменту, пов’язану з розвитком інтеграційних процесів управління, що включає як основні компоненти цінності членів трудового колективу, переконання, норми поведінки та комунікаційної взаємодії працівників у процесі трудової діяльності, елементи матеріального середовища, що відображають індивідуальність даної організації.

3. Корпоративна культура — це сукупність прийнятих на підприємстві норм і правил поведінки щодо клієнтів і партнерів, а також культура міжособових стосунків на підприємстві. Це втілення «духу компанії», коли всі співробітники — від керівників до виконавців — чітко усвідомлюють задачі компанії та докладають максимум зусиль для їх реалізації.

З поняттям «корпоративної культури» тісно пов’язана система управління. Взаємозалежність та взаємовплив між ключовими елементами менеджменту ілюструє модель американської консалтингової фірми МакКінсі «7S». Вона включає 7 елементів: системи, стратегію, зв’язки, стиль, співробітників, навички, цінності.

Організація — це складна соціотехнічна система, яка працює тим ефективніше, чим більше вона має ознак колективного організму. Наведемо найважливіші з них.

1. Цілеспрямованість: організація існує для виконання певної місії, необхідної для життєдіяльності надсистеми (міста, регіону, нації, людства).

2. Функціональність: в організації якісно виконуються основні групи системних функцій (наприклад, відстеження розвитку зовнішнього середовища, синхронізація внутрішніх ділових процесів, стратегічне управління, виробництво та надання послуг).

3. Спеціалізація: елементи організації (підрозділи та окремі співробітники) виконують лише одну системну функцію, оскільки системні функції важко сумісні.

4. Компетентність: здатність кожного елемента якісно виконувати свою функцію визначається здібностями та відповідною кваліфікацією.

5. Цілісність: стан кожного елемента організації впливає на всю організацію, отже, і на всі інші елементи системи («все впливає на все»).

Перераховані ознаки фактично є системними принципами. Порушення будь-якого з них погіршує стан організації аж до повного розвалу. Правильне застосування системних принципів до конкретних умов дозволяє створити ідеальну модель організації — зразок, до якого слід прямувати. Справжня ідеальна модель стає критерієм правильного розвитку організації. Вона починає притягувати до себе та перетворюється на реальний чинник організаційного вдосконалення. Як створити таку модель, показати шляхи її досягнення, донести її до кожного члена організації? Це завдання корпоративної філософії та корпоративної культури.

Список використаної літератури

1. Варналій З. Основи підприємництва: Навчальний посібник / Захарій Варналій. — 3-тє вид., виправл. і доп. — К.: Знання-Прес, 2006. — 350 с.

2. Виноградська А. Основи підприємництва: Навч. посіб. / Алла Виноградська. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Кондор, 2005. — 540 с.

3. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник / Оксана Гетьман, Валентина Шаповал; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.

4. Донець Л. Основи підприємництва: Навч. посіб. / Любов Донець, Надія Романенко; М-во освіти і науки України, ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 315 с.

5. Дратвер Б. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник / Борис Дратвер; М-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. — Кіровоград, 2003. — 186 с.

6. Економіка підприємства: Навчальний посібник / П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 777 с.

7. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник / Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. — К.: Академія, 2001. — 279 с.

8. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник / Борис Дратвер, Наталія Пасічник, Дмитро Закатнов та ін.; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т проблем виховання. — Кіровоград, 2004. — 223 с.

9. Шваб Л. Основи підприємництва: Навч. посібник / Людмила Іллівна Шваб. — К.: Каравела, 2006. — 343 с.