Дипломна робота

Управление финансовой деятельностью предприятия

Фінансова діяльність СООО «Злагода» та методи зниження собівартості в ринкових умовах — предмет дипломного дослідження. Автор вивчає структуру управління, ефективність використання ресурсів шляхом оптимізації витрат на сировину та оплату праці. Практичні рекомендації допоможуть підприємству підвищити прибутковість, забезпечити платоспроможність та адаптуватися до змін економічного середовища.

Опубліковано 23 вересня 2026 р.Економіка

Економіка Дипломна робота Університет

Приложения

ВВЕДЕНИЕ

В Украине рыночная экономика стремительно укрепляет свои позиции. Одновременно с этим усиливается и конкуренция, выступающая ключевым механизмом регулирования хозяйственных процессов. Лишь грамотное управление потоками финансовых ресурсов и капитала, которыми располагает субъект хозяйствования, способно обеспечить ему конкурентоспособность.

Для большинства предприятий в нынешних условиях типична реактивная форма управления финансами — иными словами, управленческие решения принимаются как ответ на уже возникшие текущие проблемы.

Когда разрабатывается действенная система управления финансовой деятельностью, неизменно встаёт главная проблема: как согласовать интересы развития предприятия, наличие достаточного объёма денежных средств для такого развития и сохранение высокого уровня платёжеспособности. Финансовое благополучие предприятия в целом, его владельцев и работников напрямую зависит от того, насколько эффективно и рационально финансовые ресурсы превращаются в основные и оборотные средства, а также в средства стимулирования рабочей силы. В таких условиях финансовые ресурсы выходят на первый план, ведь это единственный вид ресурсов предприятия, который трансформируется непосредственно и с минимальным временным интервалом в любой другой вид ресурсов. Следовательно, финансовый менеджмент как одна из ключевых функций аппарата управления обретает ведущую роль в условиях рыночной экономики.

Серьёзной причиной кризисного состояния многих отечественных предприятий выступает ненадлежащее исполнение финансовыми службами своих функций — в частности, отсутствие финансового планирования (бюджетирования) и анализа, управления рисками, работы по оптимизации структуры активов и пассивов и т.д. Нередко это объясняется тем, что вся ответственность за финансовую работу на предприятии перекладывается на бухгалтерию, тогда как финансовые службы либо вовсе отсутствуют, либо поставленные перед ними задачи остаются крайне неопределёнными. Позиции, которые отражаются в балансе, отчётах о финансовых результатах, о движении денежных средств и др., должны формироваться именно в ходе выполнения финансовым менеджментом предприятия своих функций.

Признаками успешного управления финансовой деятельностью можно назвать целую систему целей: выживание предприятия в условиях конкурентной борьбы; избежание банкротства и крупных финансовых неудач; рост производства и реализации; максимизация прибыли; минимизация расходов; обеспечение рентабельной деятельности и т.д.

Управление оборотными средствами, дебиторской и кредиторской задолженностью, начислениями и другими средствами краткосрочного финансирования — именно в этом направлении наиболее ярко проявляется основная проблема управления финансовой деятельностью предприятия.

Правильная экономическая стратегия, рациональная политика в области финансов позволяют предприятию сохранять в течение многих лет деловую активность, прибыльность и высокую репутацию надёжного партнёра. В условиях рыночной экономики ведущая роль принадлежит именно финансовому анализу, благодаря которому можно эффективно управлять финансовыми ресурсами. Финансовый анализ – многоцелевой инструмент. С его помощью принимаются обоснованные финансовые решения, оцениваются имеющиеся у предприятия ресурсы, выявляются тенденции в их использовании, вырабатываются прогнозы развития предприятия на ближайшую и отдалённую перспективу.

Предприятие, на котором серьёзно поставлена аналитическая работа, способно раньше распознать надвигающийся кризис, оперативно отреагировать на него и с большей вероятностью избежать "неприятностей" или уменьшить степень риска.

Стремясь решить конкретные вопросы и получить квалифицированную оценку финансового положения, руководители предприятий всё чаще начинают прибегать к помощи финансового анализа. При этом они рассчитывают получить конкретное заключение о достаточности платёжных средств, нормальных соотношениях собственного и заёмного капитала, скорости оборота капитала и причинах её изменения, типах финансирования тех или иных видов деятельности.

Основными компонентами анализа финансовой деятельности предприятия являются анализ бухгалтерской отчётности и расчёт финансовых коэффициентов.

В свете всего вышеизложенного становится актуальным вопрос организации на предприятии правильного управления финансовой деятельностью, основанного на данных глубокого финансового анализа. Правильно организованное управление финансовой деятельностью позволит предприятию сократить издержки на производство продукции, оптимизировать аппарат управления, найти новых поставщиков и покупателей продукции, что приведёт к минимизации затрат и максимизации прибыли.

Целью данного дипломного проекта является изучить и проанализировать управление финансовой деятельностью СООО "Злагода" и найти пути её улучшения. Для достижения этой цели поставлены следующие задачи:

Рассмотреть функции и задачи организации финансов, системы управления финансами и методику анализа финансовой отчётности на предприятии.
Проанализировать финансовое состояние предприятия и выявить его "слабые" места.
Найти пути совершенствования управления финансовой деятельностью предприятия.

Объектом исследования в данной работе являются экономические отношения в ходе управления финансовой деятельностью предприятия.

Субъектом исследования – Сельскохозяйственное общество с ограниченной ответственностью "Злагода".

Основой решения поставленных в данной работе задач является диалектический метод познания процессов и явлений в их взаимосвязи и развитии. В качестве информационной базы данной работы использованы данные бухгалтерской и финансовой отчётности предприятия, а также труды отечественных и зарубежных учёных. При решении задач применялся метод системного анализа.

Научно-прикладная новизна данной работы заключается в пересмотре структуры управления предприятием, выявлении её слабых мест и максимальной адаптации данной структуры к условиям рыночной экономики.

Практическая ценность работы заключается в полном анализе финансовой деятельности предприятия и выявлении резервов её улучшения. Использование на практике предложенных в работе методов улучшения финансовой деятельности даст предприятию существенное снижение себестоимости производства продукции и значительный прирост прибыли от её реализации.

1.1. ФУНКЦИИ И ПРИНЦИПЫ ОРГАНИЗАЦИИ ФИНАНСОВ ПРЕДПРИЯТИЯ

Финансы — это денежные отношения, однако далеко не каждые денежные отношения можно считать финансами.

Денежные отношения становятся финансовыми в тот момент, когда движение денежных средств обретает определенную самостоятельность: в ходе производства товаров и их последующей реализации у предприятий образуются денежные доходы (финансовые ресурсы), которые затем используются. / 16 /

Под финансами предприятия понимаются денежные отношения, которые связаны с формированием и распределением финансовых ресурсов. Источниками формирования финансовых ресурсов выступают: собственные и приравненные к ним средства (акционерный капитал, паевые взносы, прибыль от основной деятельности, целевые поступления и др.), средства, мобилизуемые на финансовом рынке в результате операций с ценными бумагами, а также поступления в порядке перераспределения. / 11 /

Финансы предприятия обеспечивают кругооборот основного и оборотного капитала, а также взаимоотношения с государственным бюджетом, налоговыми органами, банками, страховыми компаниями и другими учреждениями финансово-кредитной системы.

Функционирование любого предприятия имеет циклический характер. В рамках одного цикла происходят: привлечение необходимых ресурсов, их соединение в производственном процессе, реализация произведенной продукции и получение конечных финансовых результатов. В условиях рыночной экономики приоритеты в объектах и целевых установках системы управления хозяйствующим субъектом смещаются.

формирование, поддержание оптимальной структуры и наращивание производственного потенциала предприятия;
обеспечение участия предприятия в осуществлении социальной политики.

Какова должна быть величина и оптимальный состав активов предприятия, позволяющие достичь поставленные перед предприятием цели и задачи?

Каким образом выстроить текущее и перспективное управление финансами так, чтобы предприятие сохраняло платежеспособность и финансовую устойчивость?

Эти задачи решает финансовый менеджмент — одна из важнейших подсистем в общей системе управления предприятием.

Организационная структура управления финансами на предприятии может выстраиваться по-разному — это зависит от масштабов предприятия и специфики его деятельности. Ключевой момент в работе финансового менеджера состоит в том, что она либо является частью деятельности высшего руководства фирмы, либо обеспечивает его аналитической информацией, которая необходима и полезна для принятия управленческих решений финансового характера. Какова бы ни была организационная структура предприятия, финансовый менеджер отвечает за анализ финансовых проблем, а в отдельных случаях — за принятие решений или подготовку рекомендаций для высшего руководства.

Методы финансового управления отличаются большим разнообразием. К основным из них относятся: прогнозирование, планирование, налогообложение, страхование, самофинансирование, кредитование, система расчетов, система финансовой помощи, система финансовых санкций, система амортизационных отчислений, система стимулирования, принципы ценообразования, трастовые операции, залоговые операции, факторинг, аренда, лизинг.

Информационную основу системы финансового управления составляет любая информация финансового характера:

сообщения финансовых органов;
информация товарных, фондовых и валютных бирж;
7 выживание фирмы в условиях конкурентной борьбы;
лидерство в борьбе с конкурентами;
рост объемов производства и реализации;
минимизация расходов;

1.3. МЕТОДИКА АНАЛИЗА ДАННЫХ УЧЕТА И ФИНАНСОВОЙ ОТЧЕТНОСТИ

Финансовая отчетность — это совокупность форм отчетности, составленных на основе данных финансового учета с целью предоставления пользователям обобщенной информации о финансовом положении и деятельности предприятия, а также изменениях в его финансовом положении за отчетный период в удобной и понятной форме для принятия этими пользователями определенных деловых решений. / 7 /

Финансовый учет, в свою очередь, обобщает данные производственного учета, которые накапливаются и используются компанией для внутреннего пользования.

В условиях перехода к рыночной экономике бухгалтерский учет превращается в инструмент сбора, обработки и передачи информации о деятельности хозяйствующего субъекта.

Финансовая отчетность является связующим звеном между предприятием и его внешней средой. От того, что представлено в финансовой отчетности, зависит будущее предприятия. Ответственность за обеспечение эффективной связи между предприятием и финансовыми рынками несут финансовые менеджеры высшего управленческого звена предприятия.

Составление финансовой отчетности в условиях рынка основано на ряде принципов, которые и делают ее достаточно эффективным инструментом финансового управления.

Основное требование к информации, представленной в отчетности, заключается в том, чтобы она была полезной. Чтобы быть полезной, информация должна быть: своевременной, достоверной, правдивой, нейтральной, понятной, сопоставимой.

В соответствии с различными экономическими признаками вся отчетная информация группируется в отдельные укрупненные статьи, которые в международной практике называются элементами финансовой отчетности. Основными элементами финансовой отчетности являются активы, обязательства, собственный капитал, доходы, расходы, прибыль и убытки. Три первых элемента характеризуют средства предприятия и источники этих средств на определенную дату, остальные элементы отражают операции и события хозяйственной жизни, которые повлияли на финансовое положение предприятия в течение отчетного периода и обусловили изменения в первых трех элементах. Все элементы финансовой отчетности отражаются в формах отчетности, среди которых во всех странах, в том числе и в Украине, основными являются баланс и отчет о финансовых результатах и их использовании.

Основными компонентами финансово-экономического анализа деятельности предприятия являются:

горизонталный анализ;
трендовый анализ;
6 простое сравнение статей отчетности и анализ их резких изменений;
общепринятыми стандартными параметрами;
аналогичными показателями предшествующих лет (периодов);
какими-либо другими показателями анализируемой фирмы. / 7, 18 /

Считается, что если уровень фактических финансовых коэффициентов хуже базы сравнения, то это указывает на наиболее болезненные места в деятельности компании, нуждающиеся в дополнительном анализе. Впрочем, дополнительный анализ может и не подтвердить предварительную негативную оценку, обусловленную расчетом того или иного коэффициента. Так, в ряде случаев та или иная величина коэффициента не соответствует общепринятой стандартной норме в силу специфичности конкретных условий и особенностей деловой политики отдельного предприятия; не всегда является обоснованным сравнение с усредненными коэффициентами в пределах отрасли, в силу, например, диверсификации деятельности многих компаний; фактически достигнутый уровень предшествующих лет может не быть оптимальным для удовлетворения потребностей предприятия в соответствующие годы, или может быть оптимальным для предшествующих лет, но недостаточным для отчетного периода. Финансовые коэффициенты не улавливают различий в методах бухгалтерского учета, не отражают качества составляющих компонентов. Наконец, они имеют статичный характер. Однако все это не значит, что финансовые коэффициенты невозможно использовать в финансовом управлении. Необходимо лишь понимать эти ограничения и относиться к ним как к инструменту анализа, а не как к объяснению изучаемых вопросов.

Для финансового менеджера финансовые коэффициенты имеют особое значение, поскольку являются основой для оценки его деятельности внешними пользователями отчетности, прежде всего акционерами и кредиторами. Поэтому, принимая любое решение, финансовый менеджер оценивает влияние этого решения на наиболее важные финансовые коэффициенты.

Для принятия решений финансовому менеджеру необходимо иметь информацию о деятельности предприятия за прошлые периоды, позволяющую оценить потенциальные финансовые возможности предприятия на предстоящие периоды.

Такая информация должна содержать сведения, необходимые для:

оценки потоков денежных средств предприятия, их суммы, времени потока и оттока и связанного с этим фактора риска;
общая стоимость активов предприятия;
доля вложений в физические и финансовые активы в общей сумме активов;
прирост стоимости вложенного капитала;
доля долгосрочных и краткосрочных источников финансирования в общей сумме пассивов. / 15 /

Некоторые из этих показателей содержатся непосредственно в балансе. Однако ряд показателей должен быть получен с помощью дополнительных расчетов, перегруппировки данных баланса или же привлечения данных бухгалтерского учета.

Активи підприємства є відображенням інвестиційних рішень, які компанія ухвалювала протягом усього періоду своєї діяльності. Розташування статей балансу підпорядковане критерію ліквідності — тобто здатності засобів підприємства перетворюватися на грошову готівку. Цей критерій належить до найважливіших показників фінансового менеджменту.

Для фінансового менеджменту принципове значення має поділ активів на довгострокові та короткострокові. Довгострокові активи — це засоби, що використовуються довше одного звітного періоду, купуються для застосування в господарській діяльності й не призначені для продажу протягом року. Вони подані в першому розділі балансу — «Необоротні активи». Короткострокові активи, або оборотні засоби (активи), — це засоби, використані, продані чи спожиті протягом одного звітного періоду, який зазвичай дорівнює одному року. Оборотні активи відображені в другому розділі активу балансу.

Щоб ухвалювати фінансові рішення, з-поміж оборотних засобів важливо виокремити такі групи ресурсів:

короткострокові фінансові вкладення;
матеріально-виробничі запаси.

Найліквідніша частина оборотних активів — це грошові кошти. До них належать кошти в касі та кошти в банках, зокрема й валютні. Грошові кошти використовуються для поточних грошових платежів. Ті грошові кошти, на витрачання яких встановлено певні обмеження і які не можна зняти з банківського рахунку протягом відповідного циклу, а також кошти, не призначені для поточних платежів, фінансовий менеджер під час аналізу не повинен зараховувати до складу оборотних засобів.

Оптимальна для підприємства сума грошової готівки формується під впливом протилежних тенденцій. Ділова репутація фірми та можливі кон'юнктурні ускладнення змушують підприємство тримати певний грошовий запас. Зокрема, це потрібно для своєчасного погашення поточних зобов'язань, оплати праці, розвитку виробництва тощо. Брак грошових коштів може призвести до банкрутства підприємства. Неоднозначний вплив на суму грошових коштів підприємства справляє інфляція. З одного боку, вона підвищує небезпеку знецінення вільних грошових коштів. З іншого боку, з урахуванням інфляції для відповідних виплат потрібно дедалі більше грошей. Крім того, великі суми грошових коштів ускладнюють проблему обліку та контролю за рухом цих коштів.

Короткострокові фінансові вкладення відображають інвестиції підприємства в цінні папери інших підприємств, в облігації, а також надані позики на строк не більше одного року. Купівля цих цінних паперів здійснюється не задля завоювання ринків збуту чи поширення впливу на інші компанії, а задля вигідного розміщення тимчасово вільних коштів. Такі вкладення компанії роблять на період, протягом якого грошові кошти не знадобляться для погашення поточних зобов'язань чи інших поточних платежів. Умовою ефективності розміщення таких коштів є реалізовність цих цінних паперів, що вимагає наявності достатньо ємного ринку для їх продажу в будь-який потрібний момент.

Наступна стаття балансу — дебіторська заборгованість, тобто кошти, що належать фірмі, але ще не отримані нею. У складі оборотних засобів відображається дебіторська заборгованість, строк погашення якої не перевищує одного року. Дебіторська заборгованість обліковується в балансі за фактичною вартістю реалізації, тобто виходячи з тієї суми грошових коштів, яка має бути отримана при погашенні цієї заборгованості. Однак для фінансового менеджменту потрібно отримати реалістичнішу картину дебіторської заборгованості. З цією метою може бути розрахована чиста дебіторська заборгованість — різниця між фактичною сумою дебіторської заборгованості та резервом за сумнівними боргами, який подано в пасиві балансу.

Наступна укрупнена стаття, що розраховується за даними балансу, — «Матеріально-виробничі запаси». Матеріально-виробничі запаси — це матеріальні активи, призначені для:

виробничого споживання всередині підприємства;
короткострокових зобов'язань;
власного капіталу.

Короткострокові зобов'язання — це зобов'язання, які покриваються оборотними активами або погашаються внаслідок утворення нових короткострокових зобов'язань. Короткострокові зобов'язання погашаються зазвичай протягом порівняно нетривалого періоду (як правило, не більше одного року). До короткострокових зобов'язань належать такі статті, як рахунки та векселі до оплати; боргові свідоцтва про отримання підприємством короткострокової позики; заборгованість з податків і відстрочені податки, що є, по суті, формою кредиту, наданого підприємству з боку держави у вигляді відстрочки податкових платежів; заборгованість із заробітної плати; отримані аванси; частина довгострокових зобов'язань, що підлягає виплаті в поточному періоді. Виокремлення короткострокових зобов'язань в окрему групу важливе для моніторингу ліквідності підприємства.

Довгострокові зобов'язання — це зобов'язання, які мають бути погашені протягом строку, що перевищує один рік. Основними видами довгострокових зобов'язань є довгострокові позики та кредити, облігації, довгострокові векселі до оплати, зобов'язання щодо пенсійних виплат і виплат орендних платежів при довгостроковій оренді.

Наступний показник — власний, а якщо підприємство є акціонерною компанією, то акціонерний капітал. Для фінансового менеджера важливим є виокремлення в цій групі статей вкладеного капіталу та накопиченого прибутку.

Вкладений капітал — це капітал, інвестований власниками. Сюди належать такі статті, як статутний капітал, додатковий капітал, цільове фінансування та надходження.

Накопичений прибуток — це прибуток за вирахуванням податків і дивідендів, який підприємство заробило за всі роки свого існування. До цієї статті входять нерозподілений прибуток минулих років, резервний капітал, фонди накопичення, чистий прибуток звітного року (балансовий прибуток за вирахуванням податків і дивідендів).

Дотримуючись цієї логіки, вкладеним капіталом є статутний і додатковий капітал. Сюди ж можуть бути віднесені й цільове фінансування та надходження. Резервний капітал, фонди накопичення, що є статтями розподілу прибутку і відображають, таким чином, приріст вкладеного капіталу, під час аналізу мають прийматися як накопичений прибуток за попередні роки. Що ж до орендних зобов'язань, то вони є категорією довгострокової заборгованості підприємства при довгостроковій оренді.

Для ухвалення рішень фінансового менеджменту важливе значення має правильна класифікація резервів і фондів з погляду їх віднесення до категорії або власного, або позикового капіталу.

Отже, для розрахунку показників власного та позикового капіталу з метою фінансового менеджменту необхідно зробити коригування.

Фінансові результати звітного року певною мірою характеризуються даними Звіту про фінансові результати та їх використання.

Звіт про фінансові результати відображає такі важливі для фінансового менеджменту показники, як виручка від реалізації продукції, оподатковуваний прибуток, напрями використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства. Водночас, оскільки низка потрібних показників у звітності українських підприємств відсутня, ці показники мають бути розраховані додатково.

Для ухвалення внутрішніх фінансових рішень необхідно:

мати можливість окремо аналізувати вплив внутрішніх чинників ефективності діяльності підприємства та вплив податкового чинника;
основну діяльність (виробництво й реалізація продукції, робіт і послуг підприємства);
надзвичайні статті (операції, не характерні для діяльності підприємства). / 20 /

Такий поділ вельми важливий, оскільки він дає змогу визначити, якою є питома вага доходів, отриманих як від основної діяльності підприємства, так і з інших джерел, особливо з таких, що взагалі не є характерними для діяльності цього підприємства і не можуть розглядатися як постійне джерело отримання його доходів.

Отже, в системі фінансового управління необхідно мати такі показники:

Показники доходів і прибутку:

а) чиста виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) — це валова виручка від реалізації за вирахуванням податку на додану вартість, акцизів, повернених товарів і цінових знижок. Саме цей показник є реальною базою для подальшого розрахунку показників прибутку та оцінки рентабельності підприємства;

б) валовий прибуток від реалізації — чиста виручка від реалізації за вирахуванням виробничих витрат на реалізовану продукцію. Цей показник дає змогу аналізувати ефективність виробничої діяльності підприємства;

в) прибуток (збиток) від основної діяльності (операційний прибуток або операційний збиток) — валова виручка від реалізації за вирахуванням витрат з управління та витрат зі збуту. Цей показник відображає вплив витрат з управління та збуту на фінансовий результат від реалізації;

г) прибуток від фінансової діяльності — сальдо доходів і витрат з фінансової діяльності. Цей показник потрібен для того, щоб відокремити прибуток від виробничо-господарської діяльності підприємства від таких джерел прибутку, як отримання відсотків і дивідендів підприємством, операції в іноземній валюті та ін.;

д) прибуток від звичайної господарської діяльності — сума прибутків від основної господарської діяльності та прибутків від фінансової діяльності;

е) надзвичайні прибутки;

ж) прибуток (збиток) до сплати податку. Цей показник є точкою переходу від бухгалтерського прибутку до оподатковуваного прибутку. Бухгалтерський (або звітний) прибуток — це прибуток, розрахований відповідно до вимог бухгалтерського обліку. Основна мета визначення бухгалтерського прибутку — показати ефективність діяльності підприємства за звітний період. Бухгалтерський облік для того й існує, щоб зібрати й обробити інформацію про доходи та витрати підприємства, а також про чистий результат його діяльності для ухвалення управлінських рішень на майбутні періоди. Після того як цю мету досягнуто, отриманий результат (прибуток до сплати податку) має коригуватися відповідно до податкового законодавства країни. Таким чином, оподатковуваний прибуток — це бухгалтерський прибуток, перерахований згідно з податковими вимогами;

з) чистий прибуток (чистий збиток) — прибуток після сплати податку. В умовах ринкової економіки це найважливіший показник діяльності підприємства. Саме він перебуває в центрі уваги управлінців підприємства та фінансових ринків. Від його динаміки залежить саме існування підприємства, робочі місця для його працівників, виплата дивідендів в акціонерній компанії. / 19, 23 /

Розподіл виробничої собівартості та загальногосподарських витрат періоду, а також витрат зі збуту потрібен, щоб оцінити, який вплив на кінцеві результати справила виробнича діяльність підприємства, а також його адміністративна та позавиробнича діяльність. Так, невисоке значення показника «Валовий прибуток від реалізації продукції» свідчить про те, що підприємству потрібно внести зміни у виробничий процес задля підвищення його ефективності. Невисоке значення показника «Прибуток від основної діяльності» (операційний прибуток) за доброго рівня валового прибутку від реалізації відображає проблеми підприємства в системі загальногосподарського управління виробничим процесом і збутом.

Для цілей фінансового планування суттєво розмежовувати постійні та змінні витрати. Головне завдання полягає в тому, щоб визначити, як мають змінитися постійні й змінні витрати за запланованих темпів зростання обсягу реалізованої продукції, враховуючи, що пропорційно до зростання виробництва та реалізації змінюються лише змінні витрати.

Показники витрат підприємства:

а) собівартість реалізованої продукції. До цієї статті належать виключно виробничі витрати підприємства на реалізовану продукцію, зокрема витрати на матеріали, заробітну плату та виробничі накладні витрати;

б) загальногосподарські та комерційні витрати;

в) витрати з фінансової діяльності. Їх особливо важливо розрахувати, щоб показати частку витрат, яка припадає на обслуговування боргу підприємства. У ринковій економіці цей показник потрібен для оцінки життєздатності підприємства: висока питома вага таких витрат може призвести підприємство до банкрутства;

г) надзвичайні витрати. / 20, 24 /

Показники, що характеризують рух грошових коштів (грошових потоків).

Для фінансового менеджменту важливо знати не лише фінансові результати, а й окремо аналізувати рух грошових коштів за звітний період, визначати зміни основних джерел надходження грошових коштів та напрямів їх використання. Розбіжність показників прибутку і грошового потоку зумовлена тим, що деякі статті в бухгалтерському обліку відображаються не в момент надходження чи виплати грошей, а в момент здійснення операції.

Для аналізу грошових потоків можна скласти й власний аналітичний документ, згрупувавши дані про приплив і відтік грошових коштів за такими напрямами:

- інвестиційна діяльність;

- коефіцієнт загальної (поточної) ліквідності;

- коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт загальної ліквідності розраховується як частка від ділення оборотних коштів на короткострокові зобов'язання і показує, чи достатньо у підприємства коштів, які можуть бути використані для погашення його короткострокових зобов'язань протягом певного періоду. Згідно із загальноприйнятими міжнародними стандартами, вважається, що цей коефіцієнт має перебувати в межах від одиниці до двох. Нижня межа зумовлена тим, що оборотних коштів має бути щонайменше достатньо для погашення короткострокових зобов'язань, інакше підприємство опиниться під загрозою банкрутства. Перевищення оборотних коштів над короткостроковими зобов'язаннями більш ніж удвічі також вважається небажаним, оскільки може свідчити про нераціональну структуру капіталу. Під час аналізу коефіцієнта особливу увагу приділяють його динаміці.

Частковим показником коефіцієнта поточної ліквідності є коефіцієнт термінової ліквідності, який розкриває відношення найбільш ліквідної частини оборотних коштів (грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень і дебіторської заборгованості) до короткострокових зобов'язань. Для розрахунку коефіцієнта термінової ліквідності може застосовуватися також інша формула розрахунку, згідно з якою чисельник дорівнює різниці між оборотними коштами (без урахування витрат майбутніх періодів) і матеріально-виробничими запасами. За міжнародними стандартами рівень коефіцієнта також має бути вищим за 1. В Україні його оптимальне значення визначено як 0,7 - 0,8.

Необхідність розрахунку коефіцієнта термінової ліквідності зумовлена тим, що ліквідність окремих категорій оборотних коштів далеко не однакова, і якщо, наприклад, грошові кошти можуть слугувати безпосереднім джерелом погашення поточних зобов'язань, то запаси можуть бути використані для цієї мети лише після їх реалізації, що передбачає не лише наявність безпосередньо у покупця, а й наявність у нього грошових коштів. Слід також враховувати ще одне обмеження у використанні коефіцієнтів ліквідності. До найбільш ліквідних активів належать не лише грошові кошти, а й короткострокові цінні папери та чиста дебіторська заборгованість. В умовах розвиненої ринкової економіки такий підхід цілком виправданий: короткострокові цінні папери за визначенням є високоліквідними засобами; дебіторська заборгованість, по-перше, оцінюється за вирахуванням потенційних сумнівних боргів, а не лише виявлених фактично за допомогою інвентаризації дебіторської заборгованості. По-друге, підприємство в умовах розвиненої ринкової економіки має цілу низку законодавчо регламентованих можливостей, за допомогою яких воно може стягнути борги зі свого клієнта. Очевидно, що в перехідній економіці України ці умови поки що відсутні. Тому викликає сумнів доцільність оцінки ліквідності українських підприємств за допомогою коефіцієнтів поточної та термінової ліквідності, особливо в тих випадках, коли це не супроводжується докладним аналізом показників, що беруть участь у розрахунках. Уявляється, що в більшості випадків найнадійнішою є оцінка ліквідності за показником грошових коштів. Цей показник називається коефіцієнтом абсолютної ліквідності і розраховується як частка від ділення грошових коштів на короткострокові зобов'язання. У західній практиці коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується рідко. В Україні його оптимальний рівень вважається рівним 0,2 - 0,25.

Одним з основних завдань аналізу ліквідності є оцінка ступеня близькості підприємства до банкрутства. Ступінь неплатоспроможності підприємств має оцінюватися за трьома критеріями, що характеризують задовільність структури балансу: за коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом забезпеченості власними коштами і коефіцієнтом відновлення (втрати) платоспроможності.

Нормативні значення прийнятих для оцінки фінансового становища підприємств критеріїв є єдиними і не залежать від їхньої галузевої належності.

Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує загальну забезпеченість підприємства оборотними коштами для ведення господарської діяльності та своєчасного погашення термінових зобов'язань підприємства. Він визначається як відношення фактичної вартості оборотних коштів у вигляді виробничих запасів, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів до найбільш термінових зобов'язань підприємства.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для забезпечення його фінансової стійкості. Цей показник розраховується як відношення різниці між обсягами джерел власних коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних коштів.

Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності характеризується відношенням розрахункового коефіцієнта поточної ліквідності до його встановленого значення, що дорівнює 2. Розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності визначається як сума фактичного значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду та зміни значення цього коефіцієнта між закінченням і початком звітного періоду в перерахунку на встановлений період відновлення (втрати) платоспроможності - 6 місяців (3 місяці). Отже, розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності, по суті, являє собою прогнозне (очікуване) значення коефіцієнта покриття після закінчення періоду відновлення.

Підставою для визнання структури балансу підприємства незадовільною, а підприємства - неплатоспроможним, є виконання однієї з таких умов: коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше 2, коефіцієнт забезпеченості власними коштами на кінець звітного періоду має значення менше 0,1.

Якщо одну з названих умов не виконано, оцінюється можливість відновлення платоспроможності підприємства. Для ухвалення рішення про реальну можливість її відновлення необхідно, щоб відношення розрахункового (прогнозного) коефіцієнта поточної ліквідності до встановленого (що дорівнює 2), було більше одиниці. Інакше кажучи, прогнозоване значення коефіцієнта покриття (відношення поточних активів і поточних пасивів після закінчення встановленого відновлювального періоду, що дорівнює 6 місяцям) має перевищити 2.

Необхідність розрахунку (прогнозу) можливого фінансового результату пов'язана з тим, що для більшості наших підприємств отримання прибутку від основної діяльності та спрямування його на збільшення оборотних коштів - основний спосіб поліпшення співвідношення їхніх поточних активів і короткострокових зобов'язань.

Як бачимо, перші два коефіцієнти, обрані як критерії виявлення ймовірності потенційного банкрутства, являють собою розглянуті раніше коефіцієнти ліквідності.

Коефіцієнти ділової активності дають змогу проаналізувати, наскільки ефективно підприємство використовує свої кошти. Як правило, до цієї групи належать різні показники оборотності.

Показники оборотності мають велике значення для оцінки фінансового становища компанії, оскільки швидкість обороту коштів, тобто швидкість перетворення їх на грошову форму, безпосередньо впливає на платоспроможність підприємства. Крім того, збільшення швидкості обороту коштів за інших рівних умов відображає підвищення виробничо-технічного потенціалу фірми.

У фінансовому менеджменті найчастіше використовуються такі показники оборотності:

Коефіцієнт оборотності активів (або коефіцієнт трансформації) - відношення виручки від реалізації продукції до всього підсумку активу балансу - характеризує ефективність використання фірмою всіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їх залучення, тобто показує, скільки разів за рік (або інший звітний період) здійснюється повний цикл виробництва й обігу, що приносить відповідний ефект у вигляді прибутку, або скільки грошових одиниць реалізованої продукції принесла кожна грошова одиниця активів. Цей коефіцієнт варіюється залежно від галузі, відображаючи особливості виробничого процесу.

Під час зіставлення цього коефіцієнта для різних компаній або для однієї компанії за різні роки необхідно перевірити, чи забезпечено однаковість в оцінці середньорічної вартості активів. Показник оборотності активів за інших рівних умов буде тим вищим, чим зношенішими є основні засоби підприємства.

За коефіцієнтом оборотності дебіторської заборгованості судять, скільки разів у середньому дебіторська заборгованість (або лише рахунки покупців) перетворювалася на грошові кошти протягом звітного періоду. Коефіцієнт розраховується за допомогою ділення виручки від реалізації продукції на середньорічну вартість чистої дебіторської заборгованості. Незважаючи на те, що для аналізу цього коефіцієнта не існує іншої бази для порівняння, крім середньогалузевих коефіцієнтів, цей показник корисно порівнювати з коефіцієнтом оборотності кредиторської заборгованості. Такий підхід дає змогу зіставити умови комерційного кредитування, якими підприємство користується в інших компаній, з тими умовами кредитування, які підприємство надає іншим підприємствам. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості розраховується як частка від ділення собівартості реалізованої продукції на середньорічну вартість кредиторської заборгованості, і показує, скільки компанії потрібно оборотів для оплати виставлених їй рахунків.

Коефіцієнти оборотності дебіторської та кредиторської заборгованості можна розрахувати в днях. Для цього необхідно кількість днів у році (360 або 365) розділити на розглянуті нами показники. Тоді ми дізнаємося, скільки в середньому днів потрібно для оплати відповідно дебіторської або кредиторської заборгованості.

Коефіцієнт оборотності матеріально-виробничих запасів відображає швидкість реалізації цих запасів. Він розраховується як частка від ділення собівартості реалізованої продукції на середньорічну вартість матеріально-виробничих запасів. Для розрахунку коефіцієнта в днях необхідно 360 або 365 днів розділити на частку від ділення собівартості реалізованої продукції на середньорічну вартість матеріально-виробничих запасів. Тоді можна дізнатися, скільки днів потрібно для продажу (без оплати) матеріально-виробничих запасів. У ході аналізу цього показника необхідно враховувати вплив оцінки матеріально-виробничих запасів, особливо під час порівняння діяльності цього підприємства з конкурентами.

Загалом, чим вищий показник оборотності запасів, тим менше коштів пов'язано в цій найменш ліквідній статті оборотних коштів, тим більш ліквідну структуру мають оборотні кошти і тим стійкіше фінансове становище підприємства (за інших рівних умов). Особливо актуальним є підвищення оборотності та зниження запасів за наявності значної заборгованості в пасивах компанії. У цьому разі тиск кредиторів може відчутися перш, ніж можна буде щось зробити з цими запасами, особливо за несприятливої кон'юнктури.

Слід зазначити, що в деяких випадках збільшення оборотності запасів відображає негативні явища в діяльності компанії, наприклад, у разі підвищення обсягу реалізації за рахунок реалізації товарів з мінімальним прибутком або взагалі без прибутку.

Нарешті, тривалість операційного циклу. За цим показником визначають, скільки днів у середньому потрібно для виробництва, продажу та оплати продукції підприємства; інакше кажучи, протягом якого періоду грошові кошти пов'язані в матеріально-виробничих запасах.

Коефіцієнти платоспроможності характеризують ступінь захищеності інтересів кредиторів та інвесторів, які мають довгострокові вкладення в компанію. Вони відображають здатність підприємства погашати довгострокову заборгованість. Йдеться про коефіцієнт власності, коефіцієнт фінансової залежності та коефіцієнт захищеності кредиторів.

Коефіцієнт власності характеризує частку власного капіталу в структурі компанії, а отже, співвідношення інтересів власників підприємства і кредиторів. У західній практиці вважається, що цей коефіцієнт бажано підтримувати на досить високому рівні, оскільки в такому разі він свідчить про стабільну фінансову структуру коштів, якій віддають перевагу кредитори. Вона виражається в невисокій питомій вазі позикового капіталу і вищому рівні коштів, забезпечених власними коштами. Це є захистом від великих втрат у періоди спаду ділової активності та гарантією отримання кредитів.

Коефіцієнтом власності, що характеризує достатньо стабільне фінансове становище за інших рівних умов в очах інвесторів і кредиторів, є відношення власного капіталу до підсумку коштів на рівні 60 відсотків.

Може розраховуватися також коефіцієнт позикового капіталу, який відображає частку позикового капіталу в джерелах фінансування. Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта власності.

Коефіцієнт фінансової залежності характеризує залежність фірми від зовнішніх позик. Чим він вищий, тим більше позик у компанії, і тим ризикованішою є ситуація, яка може призвести до банкрутства підприємства. Високий рівень коефіцієнта відображає також потенційну небезпеку виникнення у підприємства дефіциту грошових коштів.

Інтерпретація цього показника залежить від багатьох факторів, зокрема таких, як:

- доступ компанії до додаткових боргових джерел

- стабільність господарської діяльності компанії. / 12 /

Вважається, що коефіцієнт фінансової залежності в умовах ринкової економіки не повинен перевищувати одиницю. Висока залежність від зовнішніх позик може суттєво погіршити становище підприємства в разі уповільнення темпів реалізації, оскільки витрати з виплати відсотків на позиковий капітал належать до групи умовно-постійних, тобто таких витрат, які за інших рівних умов фірма зможе зменшити пропорційно до зменшення обсягу реалізації.

Окрім того, високий коефіцієнт фінансової залежності здатен ускладнити залучення нових позик за середньоринковою ставкою. Цей показник відіграє ключову роль, коли підприємство вирішує, які джерела фінансування обрати.

Коефіцієнт захищеності кредиторів (або покриття відсотка) демонструє, наскільки кредитори захищені від несплати відсотків за наданий кредит. За цим показником визначають, скільки разів протягом звітного періоду компанія заробила кошти для сплати відсотків за позиками. Він також відображає допустимий рівень зниження прибутку, що використовується для виплати відсотків.

Коефіцієнти рентабельності вказують на те, наскільки прибутковою є діяльність компанії. Їх обчислюють як відношення отриманого прибутку до витрачених коштів або як відношення отриманого прибутку до обсягу реалізованої продукції.

У контексті фінансового менеджменту найчастіше застосовують такі показники: рентабельність усіх активів підприємства, рентабельність реалізації та рентабельність власного капіталу.

Коефіцієнт рентабельності всіх активів підприємства (рентабельність активів) визначають діленням чистого прибутку на середньорічну вартість активів підприємства. Він показує, скільки грошових одиниць знадобилося фірмі для отримання однієї грошової одиниці прибутку, незалежно від джерела залучення цих коштів. Цей показник належить до найважливіших індикаторів конкурентоспроможності підприємства. Рівень конкурентоспроможності визначають шляхом порівняння рентабельності всіх активів аналізованого підприємства із середньогалузевим коефіцієнтом.

Коефіцієнт рентабельності реалізації (рентабельність реалізації) обчислюють діленням прибутку на обсяг реалізованої продукції. Виокремлюють два основні показники рентабельності реалізації:

розрахунок за валовим прибутком від реалізації;
розрахунок за чистим прибутком.

Перший показник відображає зміни в політиці ціноутворення та здатність підприємства контролювати собівартість реалізованої продукції, тобто ту частину коштів, яка потрібна для оплати поточних витрат, що виникають у ході виробничо-господарської діяльності, сплати податків тощо. Динаміка коефіцієнта може свідчити про необхідність переглянути ціни або посилити контроль за використанням матеріально-виробничих запасів. Під час аналізу цього показника слід зважати, що на його рівень суттєво впливають застосовувані методи обліку матеріально-виробничих запасів. Найбільш значущою в цій частині аналізу фінансової інформації визнається рентабельність реалізованої продукції, яку визначають як відношення чистого прибутку після сплати податку до обсягу реалізованої продукції. У результаті з'ясовують, скільки грошових одиниць чистого прибутку принесла кожна грошова одиниця реалізованої продукції.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу (рентабельність власного капіталу) дає змогу визначити ефективність використання капіталу, інвестованого власниками, і порівняти цей показник із можливим отриманням доходу від вкладення цих коштів в інші цінні папери. У західних країнах він суттєво впливає на рівень котирування акцій компанії.

З погляду найбільш загальних висновків про рентабельність власного капіталу велике значення має відношення чистого прибутку (тобто після сплати податків) до середньорічної суми власного капіталу. У показнику чистого прибутку знаходять відображення дії підприємців і податкових органів щодо врегулювання результату діяльності компанії: у сприятливі для компанії роки відрахування зростають, а в період зниження ділової активності вони зменшуються. Тому тут зазвичай спостерігається більш рівномірний рух показника. Рентабельність власного капіталу показує, скільки грошових одиниць чистого прибутку заробила кожна грошова одиниця, вкладена власниками компанії.

Для оцінки рівня коефіцієнтів оборотності та рентабельності корисно зіставити ці показники між собою. Наприклад, порівняти рентабельність усіх активів із рентабельністю власного капіталу, розрахованих за чистим прибутком. Різниця між цими показниками зумовлена залученням компанією зовнішніх джерел фінансування.

Ще одним важливим прийомом аналізу є оцінка взаємозалежності рентабельності активів, рентабельності реалізації та оборотності активів. Якщо чисельник і знаменник формули розрахунку коефіцієнта рентабельності активів помножити на обсяг реалізації, то ми отримаємо таке:

(1.1)

значення коефіцієнта оборотності активів для забезпечення конкурентоспроможного рівня рентабельності активів;
можливість альтернативного вибору між рентабельністю реалізованої продукції та швидкістю обороту активів компанії в процесі пошуку шляху збереження або збільшення відповідного рівня рентабельності активів. / 19 /

Розщеплення рентабельності активів на дві складові дає змогу виявити, що саме є причиною недостатньо високого рівня цього показника: рентабельність реалізації, швидкість оборотності чи обидва ці коефіцієнти разом. За результатами аналізу фінансовий менеджер може ухвалити рішення про збільшення рентабельності реалізації, швидкості обороту активів або ж підвищити обидва ці показники.

Зростання рентабельності реалізації можна досягти зменшенням витрат, підвищенням цін на реалізовану продукцію, а також перевищенням темпів зростання обсягу реалізованої продукції над темпами зростання витрат.

Витрати можна знизити, наприклад, за рахунок:

автоматизації виробництва з метою збільшення продуктивності праці (що, щоправда, може призвести до збільшення активів і, отже, за інших рівних умов знизити швидкість їх обороту);
зменшення матеріально-виробничих запасів (за умови чіткого контролю за рівнем цих запасів);
виявлення та ліквідації невикористовуваних основних засобів;
ГЛАВА 2. УПРАВЛЕНИЕ ФИНАНСОВОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬЮ СООО "ЗЛАГОДА"

Советская, 18.

Головною метою діяльності СООО "Злагода" є ведення виробничо-господарської діяльності, спрямованої на отримання прибутку на вкладений капітал, а також задоволення на основі отриманого прибутку соціально-економічних інтересів Учасників та членів трудового колективу. З огляду на це підприємство здійснює такі види фінансово-господарської діяльності:

виробництво, заготівля, закупівля (у тому числі й у населення), переробка та реалізація сільськогосподарської і тваринницької продукції;
здійснення всіх видів вантажних перевезень та надання транспортно-експедиційних послуг;
маркетинг, комерційна, посередницька діяльність, у тому числі торгівля;
виробництво та реалізація товарів народного споживання;
надання побутових послуг населенню.

Статутний фонд товариства сформовано за рахунок внесків кожного з учасників і становить 7400 гривень, зокрема 2220 – грошові кошти, 5180 – майно. Виробничий напрям діяльності товариства – зерно-м'ясо-молочний.

СООО "Злагода" користується земельною ділянкою площею 3621 га.

Найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займають рослинництво та тваринництво.

Щоб охарактеризувати економічний стан СООО "Злагода", проведемо аналіз за низкою показників, які описують основні виробничі фонди, трудові ресурси та фінансовий результат діяльності.

Розглянемо динаміку і структуру основних виробничих фондів. Для цього в таблиці 2.1 розглянемо динаміку основних фондів.

Проведемо аналіз рентабельності продукції СООО "ЗЛАГОДА". Показники рентабельності продукції показують, наскільки ефективно підприємство здійснювало свою основну діяльність із виробництва та реалізації товарів, робіт і послуг. Вивчення основної діяльності СООО "ЗЛАГОДА" розпочнемо з розрахунку рівнів рентабельності за показниками прибутку, що відображаються у звітності підприємства.

З таблиці видно, що реальний розмір прибутку, який приносить підприємству кожна гривня здійснених витрат на її випуск і реалізацію, знизився у 2003 році порівняно з 2001 роком на 36,8 %. Причому на це зниження вплинула низка факторів, а саме: вплив зміни собівартості продукції, що випускається, знизив рівень рентабельності реалізованої продукції на 25,6 %; вплив зміни оптових цін на реалізовану продукцію підвищив рівень рентабельності на 11,2 %. Водночас слід зазначити, що структура асортименту продукції, яка випускається на підприємстві, практично не змінилася і не вплинула суттєво на рівень рентабельності реалізованої продукції.

Отже, виходить, що від реалізації продукції у 2003 році підприємство зазнало збитків у розмірі 725 тисяч гривень, а рентабельність реалізованої продукції становила -17,75 %. Це видно з даних таблиці

ГЛАВА 3.

У таблиці 3.1 наведено дані про кількісний та якісний склад персоналу СООО "Злагода" за 2001–2003 роки.

Кадри підприємства, осіб

Середньорічна чисельність	328	83,9
Керівники	1	100
Спеціалісти	18	94,4
8	7	9	1	2	18	3. Робітники	-	153	153	156	396	330

Отже, професійно-кваліфікаційний рівень працівників підприємства є досить високим і дає змогу вирішувати поставлені завдання.

Оплата праці працівників здійснювалася на підставі Єдиної тарифної сітки та "Положення по оплаті праці підрозділів СООО "ЗЛАГОДА". Розглянемо динаміку середньої заробітної плати працівників підприємства за період 2001–2003 років.

Таким чином, з таблиці 3.3 видно, що у 2003 році середня заробітна плата знизилася на 20,4 %. Це зменшення пояснюється збільшенням кількості працівників при зменшенні обсягу робіт.

1) Оборот кадрів з вибуття (відношення вибулих до середньооблікової чисельності працюючих) у 2001 році становив 5,1 %, у 2002 – 29,9 %, у 2003 – 1,4 %.

Отже, порівнюючи оборот кадрів з вибуття та прийому, бачимо, що у 2002 році вибуло значно більше, ніж прибуло (на 26,5 %), а у 2003 році спостерігається зворотна тенденція - прийнято більше, ніж звільнено (на 5,8 %).

4) Плинність кадрів (відношення вибулих за власним бажанням та адміністративними правопорушеннями до середньооблікової чисельності працюючих) у 2001 році становила 5,1 %, у 2002 - 29,9 %, у 2003 – 1,4 %. Аналіз плинності показує, що рух кадрів у 2003 році є відносно стабільним.

У ринкових умовах, стаючи об'єктом товарно-грошових відносин, що володіє економічною самостійністю і повністю відповідає за результати своєї господарської діяльності, підприємство має сформувати у себе систему управління, яка забезпечує йому високу ефективність роботи, конкурентоспроможність і стійкість становища на ринку.

1) Визначення типу структури управління. З огляду на наявну лінійно-функціональну організаційну структуру управління СООО "Злагода", найбільш доцільним варіантом для підприємства буде дивізійний тип структури управління.

2) Визначення характеру співпідпорядкованості між ланками організації. Саме на цьому завданні проектування організаційної структури управління підприємства слід зосередити найбільшу увагу. Адже тут відбудеться докорінна зміна підпорядкованості всіх ланок управлінської структури.

У нових умовах підприємство самостійно формує цілі та завдання, розробляє стратегію і політику свого розвитку, вишукує необхідні для їх реалізації кошти, добирає працівників, вирішує

У кризовий період для організації зміни в структурі управління можуть бути спрямовані на створення умов для виживання за рахунок раціональнішого використання ресурсів, зниження витрат і гнучкішого пристосування до зовнішнього середовища. Незалежно від причин обов'язково постане питання про розширення повноважень на нижніх рівнях ієрархії управління та підвищення виробничо-господарської самостійності підрозділів, що входять до складу СООО "Злагода".

Прийнятною моделлю для СООО "ЗЛАГОДА" на сьогодні могла б стати схема організаційної структури управління з використанням концепції стратегічних господарських підрозділів (див. рис З.1). В основу організаційної структури управління покладено модель диверсифікованої організації, орієнтованої на стратегічне управління. Застосування цієї моделі дасть змогу:

2. Реалізувати систему стратегічного управління, що сприятиме ефективній діяльності організації в довгостроковій перспективі.

4. Підвищити оперативність ухвалюваних рішень. проблемах стратегічного управління економікою і фінансами підприємства загалом.

Особливістю цієї організаційної структури є виокремлення у складі організації стратегічних господарських підрозділів і надання окремим виробничим та функціональним підрозділам статусу центрів прибутку. Такі підрозділи являють собою напрям або групу напрямів виробничо-господарської діяльності з чітко вираженою спеціалізацією, своїми конкурентами. Кожен самостійний підрозділ повинен мати власну мету, порівняно незалежну від інших.

Вибір структури стратегічного планування зумовлюється багатьма чинниками: складністю організаційної структури підприємства, її специфічними властивостями, накопиченим досвідом і традиціями планування. Однак у всіх випадках доводиться вирішувати питання: чи має такий підрозділ бути лінійним або штабним. Однозначної відповіді на це питання бути не може, оскільки до його вирішення в кожній організації потрібно підходити індивідуально.

Центри прибутку, включені до складу самостійних підрозділів, повинні являти собою структурні підрозділи за переділами (цехи, дільниці, функціональні служби), тісно взаємопов'язані в технологічний ланцюжок за одним з основних напрямів діяльності.

Запропонований шлях удосконалення організаційної структури управління дасть змогу СООО "Злагода" підвищити гнучкість управління, швидко реагувати на зміни попиту та інших чинників зовнішнього середовища, підвищити зацікавленість співробітників у підприємницькій діяльності, зберегти робочі місця.

Під час проектування нової організаційної структури управління слід урахувати такі завдання: - визначення типу структури управління; - уточнення складу та кількості підрозділів за рівнями управління; - визначення характеру співпідпорядкованості між ланками організації; - розрахунок витрат на утримання апарату управління.

1. Оптимальність. Суть цієї вимоги полягає в тому, щоб за час від ухвалення рішення до його виконання в керованій системі не встигли відбутися незворотні негативні зміни, які роблять непотрібною реалізацію ухвалених рішень. Структура апарату управління повинна гарантувати достовірність передавання інформації, не допускати викривлень управлінських команд та інших передаваних даних, забезпечувати безперебійність зв'язку в системі управління. Суть вимоги полягає в тому, щоб потрібний ефект від управління досягався за мінімальних витрат на управлінський апарат. Незмінність її основних властивостей за різних зовнішніх впливів, цілісність функціонування системи управління та її елементів. Здатність змінюватися відповідно до змін зовнішнього середовища. 3.2. ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як підприємство вирішує питання зниження собівартості продукції.

Витрати живої та уречевленої праці в процесі виробництва становлять витрати виробництва. В умовах товарно-грошових відносин і господарської відокремленості підприємства неминуче зберігаються відмінності між суспільними витратами виробництва та витратами підприємства. Суспільні витрати виробництва - це сукупність живої та уречевленої праці, що знаходить вираження у вартості продукції. Витрати підприємства складаються з усієї суми видатків підприємства на виробництво продукції та її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю і є частиною вартості продукту. До неї включають вартість сировини, матеріалів, палива, електроенергії та інших предметів праці, амортизаційні відрахування, заробітну плату виробничого персоналу та інші грошові витрати. Зниження собівартості продукції означає економію уречевленої та живої праці і є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, зростання накопичень.

Найбільша частка у витратах на виробництво промислової продукції припадає на сировину й основні матеріали, а потім на заробітну плату та амортизаційні відрахування.

Собівартість продукції перебуває у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відображає більшу частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва та реалізації продукції. Істотний вплив на рівень витрат справляють техніко-економічні чинники виробництва.

1) Оборот кадрів за вибуттям (відношення тих, хто вибув, до середньооблікової чисельності працюючих) у 2001 році становив 5,1 %, у 2002 – 29,9 %, у 2003 – 1,4 %.

Порівнюючи показники вибуття та прийому кадрів, можна побачити, що у 2002 році кількість тих, хто вибув, суттєво перевищувала кількість прийнятих (на 26,5 %). Натомість у 2003 році спостерігається протилежна ситуація: прийнято більше працівників, ніж звільнено (на 5,8 %).

4) Плинність кадрів, яку обчислюють як відношення тих, хто вибув за власним бажанням та через адміністративні правопорушення, до середньооблікової чисельності працюючих, становила 5,1 % у 2001 році, 29,9 % у 2002 році та 1,4 % у 2003 році. Аналіз плинності засвідчує, що рух кадрів у 2003 році є відносно стабільним.

В умовах ринку підприємство стає об'єктом товарно-грошових відносин, набуває економічної самостійності та повністю відповідає за результати власної господарської діяльності. Тому воно має сформувати таку систему управління, яка забезпечить йому високу ефективність роботи, конкурентоспроможність і стійкість позицій на ринку.

1) Визначення типу структури управління. З огляду на наявну лінійно-функціональну організаційну структуру управління СООО "Злагода", найбільш доцільним вибором для підприємства буде дивізіонний тип структури управління.

2) Визначення характеру сопідлеглості між ланками організації. Саме цьому завданню проектування організаційної структури управління підприємства слід приділити найбільшу увагу, адже тут буде здійснено докорінну зміну підпорядкованості всіх ланок управлінської структури.

У нових умовах підприємство самостійно формує цілі та завдання, розробляє стратегію і політику свого розвитку, знаходить необхідні для їх реалізації кошти, добирає працівників, вирішує

У кризовий період зміни в структурі управління організації можуть бути спрямовані на створення умов для виживання завдяки раціональнішому використанню ресурсів, зниженню витрат і гнучкішому пристосуванню до зовнішнього середовища. Незалежно від причин обов'язково постане питання про розширення повноважень на нижніх рівнях ієрархії управління та підвищення виробничо-господарської самостійності підрозділів, що входять до складу СООО "Злагода".

Прийнятною моделлю для СООО "ЗЛАГОДА" на сьогодні могла б стати схема організаційної структури управління з використанням концепції стратегічних господарських підрозділів (див. рис. З.1). В основу організаційної структури управління покладено модель диверсифікованої організації, орієнтованої на стратегічне управління. Застосування цієї моделі дасть змогу:

4. Підвищити оперативність ухвалюваних рішень. проблемах стратегічного управління економікою та фінансами підприємства загалом.

Особливістю цієї організаційної структури є виокремлення в складі організації стратегічних господарських підрозділів і надання окремим виробничим та функціональним підрозділам статусу центрів прибутку. Такі підрозділи являють собою напрям або групу напрямів виробничо-господарської діяльності з чітко вираженою спеціалізацією та власними конкурентами. Кожен самостійний підрозділ повинен мати свою власну мету, порівняно незалежну від інших.

Вибір структури стратегічного планування зумовлюється багатьма чинниками: складністю організаційної структури підприємства, її специфічними властивостями, накопиченим досвідом і традиціями планування. Однак у всіх випадках доводиться вирішувати питання: чи має такий підрозділ бути лінійним або штабним. Однозначної відповіді на це питання бути не може, оскільки в кожній організації до його вирішення потрібно підходити індивідуально.

Запропонований шлях удосконалення організаційної структури управління дасть змогу СООО "Злагода" підвищити гнучкість управління, швидко реагувати на зміни попиту та інших чинників зовнішнього середовища, посилити зацікавленість співробітників у підприємницькій діяльності, зберегти робочі місця.

Під час проектування нової організаційної структури управління слід урахувати такі завдання: - визначення типу структури управління; - уточнення складу та кількості підрозділів за рівнями управління; - визначення характеру сопідлеглості між ланками організації; - розрахунок витрат на утримання апарату управління.

1. Оптимальність. Суть цієї вимоги полягає в тому, щоб за час від ухвалення рішення до його виконання в керованій системі не встигли відбутися незворотні негативні зміни, які зроблять реалізацію ухвалених рішень непотрібною. Структура апарату управління повинна гарантувати достовірність передавання інформації, не допускати викривлень управлінських команд та інших даних, що передаються, забезпечувати безперебійність зв'язку в системі управління. Суть вимоги полягає в тому, щоб потрібний ефект від управління досягався за мінімальних витрат на управлінський апарат. Незмінність її основних властивостей за різних зовнішніх впливів, цілісність функціонування системи управління та її елементів. Здатність змінюватися відповідно до змін зовнішнього середовища. 3.2. ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Витрати живої та уречевленої праці, здійснені у процесі виробництва, становлять витрати виробництва. За умов товарно-грошових відносин і господарської відокремленості підприємства неминуче зберігаються відмінності між суспільними витратами виробництва та витратами підприємства. Суспільні витрати виробництва — це сукупність живої та уречевленої праці, що знаходить вираження у вартості продукції. Витрати підприємства складаються з усієї суми видатків підприємства на виробництво продукції та її реалізацію. Ці витрати, виражені у грошовій формі, називаються собівартістю і є частиною вартості продукту. До неї включають вартість сировини, матеріалів, палива, електроенергії та інших предметів праці, амортизаційні відрахування, заробітну плату виробничого персоналу та інші грошові витрати. Зниження собівартості продукції означає економію уречевленої та живої праці і є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, зростання накопичень.

Найбільша частка у витратах на виробництво промислової продукції припадає на сировину та основні матеріали, а далі — на заробітну плату й амортизаційні відрахування.

Собівартість продукції перебуває у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відображає більшу частину вартості продукції та залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Істотний вплив на рівень витрат справляють техніко-економічні чинники виробництва.

1) Оборот кадрів з вибуття (відношення тих, хто вибув, до середньооблікової чисельності працюючих) у 2001 році становив 5,1 %, у 2002 – 29,9 %, у 2003 – 1,4 %.

Отже, порівнюючи оборот кадрів з вибуття та прийому, видно, що у 2002 році вибуло значно більше, ніж прибуло (на 26,5 %), а у 2003 році спостерігається протилежна тенденція — прийнято більше, ніж звільнено (на 5,8 %).

4) Плинність кадрів (відношення тих, хто вибув за власним бажанням і за адміністративними правопорушеннями, до середньооблікової чисельності працюючих) у 2001 році становила 5,1 %, у 2002 – 29,9 %, у 2003 – 1,4 %. Аналіз плинності показує, що рух кадрів у 2003 році відносно стабільний.

У ринкових умовах, стаючи об'єктом товарно-грошових відносин, що має економічну самостійність і повністю відповідає за результати своєї господарської діяльності, підприємство має сформувати в себе систему управління, яка забезпечує йому високу ефективність роботи, конкурентоспроможність і стійкість становища на ринку.

1) Визначення типу структури управління. Виходячи з наявної лінійно-функціональної організаційної структури управління СООО "Злагода", найприйнятнішим вибором для підприємства буде дивізійний тип структури управління.

2) Визначення характеру співпідпорядкованості між ланками організації. Саме на це завдання проектування організаційної структури управління підприємства необхідно звернути найбільшу увагу. Адже тут буде проведено докорінну зміну підпорядкованості всіх ланок управлінської структури.

У нових умовах підприємство самостійно формує цілі та завдання, розробляє стратегію і політику свого розвитку, вишукує необхідні для їх реалізації засоби, добирає працівників, вирішує

Прийнятною моделлю для СООО "ЗЛАГОДА" наразі могла б стати схема організаційної структури управління з використанням концепції стратегічних господарських підрозділів (див. рис З.1). В основу організаційної структури управління покладено модель диверсифікованої організації, орієнтованої на стратегічне управління. Застосування цієї моделі дасть змогу:

2. Реалізувати систему стратегічного управління, що сприяє ефективній діяльності організації в довгостроковій перспективі.

Особливістю цієї організаційної структури є виокремлення у складі організації стратегічних господарських підрозділів і надання окремим виробничим та функціональним підрозділам статусу центрів прибутку. Ці підрозділи являють собою напрям або групу напрямів виробничо-господарської діяльності з чітко вираженою спеціалізацією, своїми конкурентами. Кожен самостійний підрозділ повинен мати власну мету, порівняно незалежну від інших.

Вибір структури стратегічного планування визначається багатьма чинниками: складністю організаційної структури підприємства, її специфічними властивостями, накопиченим досвідом і традиціями планування. Однак у всіх випадках доводиться вирішувати питання: чи має такий підрозділ бути лінійним або штабним. Однозначної відповіді на це питання бути не може, оскільки до його вирішення в кожній організації потрібно підходити індивідуально.

1. Оптимальность. Смысл этой вимоги полягає в тому, що від моменту ухвалення рішення до його виконання в керованій системі не повинні встигнути відбутися незворотні негативні зміни, які зроблять реалізацію ухвалених рішень непотрібною. Структура апарату управління має забезпечувати достовірність передачі інформації, не допускати викривлень управлінських команд та інших даних, що передаються, гарантувати безперебійність зв'язку в системі управління. Суть вимоги зводиться до того, щоб потрібний ефект від управління досягався за мінімальних витрат на управлінський апарат. Незмінність її основних властивостей за різних зовнішніх впливів, цілісність функціонування системи управління та її елементів. Здатність змінюватися відповідно до змін зовнішнього середовища.

3.2. ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Витрати живої та уречевленої праці в процесі виробництва становлять витрати виробництва. В умовах товарно-грошових відносин і господарської відокремленості підприємства неминуче зберігаються відмінності між суспільними витратами виробництва та витратами підприємства. Суспільні витрати виробництва — це сукупність живої та уречевленої праці, що знаходить вираження у вартості продукції. Витрати підприємства складаються з усієї суми видатків підприємства на виробництво продукції та її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю і є частиною вартості продукту. До неї включають вартість сировини, матеріалів, палива, електроенергії та інших предметів праці, амортизаційні відрахування, заробітну плату виробничого персоналу та інші грошові витрати. Зниження собівартості продукції означає економію уречевленої та живої праці і є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, зростання накопичень.

Найбільша частка у витратах на виробництво промислової продукції припадає на сировину та основні матеріали, а потім на заробітну плату й амортизаційні відрахування.

Отже, порівнюючи оборот кадрів з вибуття та прийому, видно, що у 2002 році вибуло значно більше, ніж прибуло (на 26,5 %), а у 2003 році спостерігається зворотна тенденція — прийнято більше, ніж звільнено (на 5,8 %).

1) Визначення типу структури управління. Виходячи з наявної лінійно-функціональної організаційної структури управління СООО "Злагода", найбільш прийнятним вибором для підприємства буде дивізійний тип структури управління.

2) Визначення характеру співпідпорядкованості між ланками організації. На це завдання проектування організаційної структури управління підприємства необхідно звернути найбільшу увагу. Саме тут буде проведено кардинальну зміну підпорядкованості всіх ланок управлінської структури.

Підприємство в нових умовах самостійно формує цілі та завдання, розробляє стратегію і політику свого розвитку, вишукує необхідні для їх реалізації засоби, набирає працівників, вирішує

Прийнятною моделлю для СООО "ЗЛАГОДА" наразі могла б стати схема організаційної структури управління з використанням концепції стратегічних господарських підрозділів (див. рис. З.1). В основу організаційної структури управління покладено модель диверсифікованої організації, орієнтованої на стратегічне управління. Застосування цієї моделі дозволить:

4. Підвищити оперативність ухвалюваних рішень. проблемах стратегічного управління економікою та фінансами підприємства в цілому.

Особливістю цієї організаційної структури є виділення у складі організації стратегічних господарських підрозділів і надання окремим виробничим і функціональним підрозділам статусу центрів прибутку. Ці підрозділи являють собою напрям або групу напрямів виробничо-господарської діяльності з чітко вираженою спеціалізацією, своїми конкурентами. Кожен самостійний підрозділ повинен мати свою власну мету, порівняно незалежну від інших.

Вибір структури стратегічного планування залежить від багатьох чинників: складності організаційної будови підприємства, її специфічних рис, накопиченого досвіду та традицій планування. Проте в кожному разі постає питання: чи має такий підрозділ бути лінійним або штабним. Одностайної відповіді тут бути не може, адже в кожній організації до цього питання слід підходити індивідуально.

Центри прибутку, що входять до складу самостійних підрозділів, повинні являти собою структурні підрозділи за переділами (цехи, дільниці, функціональні служби), тісно пов'язані в технологічний ланцюг за одним з основних напрямів діяльності.

Запропонований шлях удосконалення організаційної структури управління дасть змогу СООО "Злагода" підвищити гнучкість управління, швидко реагувати на зміни попиту та інших чинників зовнішнього середовища, посилити зацікавленість співробітників у підприємницькій діяльності, зберегти робочі місця.

Під час проектування нової організаційної структури управління слід врахувати такі завдання:

визначення типу структури управління;
уточнення складу та кількості підрозділів за рівнями управління;
визначення характеру співпідпорядкованості між ланками організації;
розрахунок витрат на утримання апарату управління.

1. Оптимальність. Суть цієї вимоги полягає в тому, щоб за час від ухвалення рішення до його виконання в керованій системі не встигли відбутися незворотні негативні зміни, які зробили б реалізацію ухвалених рішень непотрібною. Структура апарату управління має гарантувати достовірність передавання інформації, не допускати викривлень управлінських команд та інших даних, що передаються, забезпечувати безперебійність зв'язку в системі управління. Сутність вимоги полягає в тому, щоб потрібний ефект від управління досягався за мінімальних витрат на управлінський апарат. Незмінність її основних властивостей за різних зовнішніх впливів, цілісність функціонування системи управління та її елементів. Здатність змінюватися відповідно до змін зовнішнього середовища.

3.2. ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Витрати живої та уречевленої праці в процесі виробництва становлять витрати виробництва. В умовах товарно-грошових відносин і господарської відокремленості підприємства неминуче зберігаються відмінності між суспільними витратами виробництва та витратами підприємства. Суспільні витрати виробництва — це сукупність живої та уречевленої праці, що знаходить вираження у вартості продукції. Витрати підприємства складаються з усієї суми видатків підприємства на виробництво продукції та її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю і є частиною вартості продукту. До неї включають вартість сировини, матеріалів, палива, електроенергії та інших предметів праці, амортизаційні відрахування, заробітну плату виробничого персоналу та інші грошові витрати. Зниження собівартості продукції означає економію уречевленої та живої праці і є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, зростання накопичень.

Отже, при порівнянні обороту кадрів за вибуттям і за прийомом видно, що у 2002 році вибуло значно більше, ніж прибуло (на 26,5 %), у 2003 році спостерігається зворотна тенденція — прийнято більше, ніж звільнено (на 5,8 %).

У ринкових умовах, стаючи об'єктом товарно-грошових відносин, що має економічну самостійність і повністю відповідає за результати своєї господарської діяльності, підприємство повинно сформувати в себе систему управління, яка забезпечує йому високу ефективність роботи, конкурентоспроможність і стійкість становища на ринку.

1) Визначення типу структури управління. Виходячи з наявної лінійно-функціональної організаційної структури управління СООО "Злагода" найприйнятнішим вибором для підприємства буде дивізійний тип структури управління.

У період кризи зміни в структурі управління організації можуть бути спрямовані на створення умов для виживання шляхом раціональнішого використання ресурсів, зменшення витрат і гнучкішої адаптації до зовнішнього середовища. Незалежно від причин обов'язково постане питання про розширення повноважень на нижніх рівнях управлінської ієрархії та підвищення виробничо-господарської самостійності підрозділів, що входять до складу СООО "Злагода".

Наразі прийнятною моделлю для СООО "ЗЛАГОДА" могла б стати схема організаційної структури управління з використанням концепції стратегічних господарських підрозділів (див. рис. З.1). В основу організаційної структури управління покладено модель диверсифікованої організації, орієнтованої на стратегічне управління. Застосування цієї моделі дозволить:

4. Підвищити оперативність рішень, що приймаються, щодо проблем стратегічного управління економікою та фінансами підприємства в цілому.

Особливістю цієї організаційної структури є виокремлення у складі організації стратегічних господарських підрозділів і надання окремим виробничим та функціональним підрозділам статусу центрів прибутку. Такі підрозділи являють собою напрям або групу напрямів виробничо-господарської діяльності з чітко вираженою спеціалізацією та власними конкурентами. Кожен самостійний підрозділ повинен мати свою власну мету, порівняно незалежну від інших.

Вибір структури стратегічного планування визначається багатьма чинниками: складністю організаційної структури підприємства, її специфічними властивостями, накопиченим досвідом і традиціями планування. Однак у всіх випадках доводиться вирішувати питання: чи повинен такий підрозділ бути лінійним або штабним. Однозначної відповіді на це питання бути не може, оскільки до його вирішення в кожній організації потрібно підходити індивідуально.

Запропонований шлях удосконалення організаційної структури управління дозволить СООО "Злагода" підвищити гнучкість управління, швидко реагувати на зміни попиту та інших чинників зовнішнього середовища, підвищити зацікавленість співробітників у підприємницькій діяльності, зберегти робочі місця.

При проектуванні нової організаційної структури управління слід врахувати такі завдання:

визначення типу структури управління;
уточнення складу та кількості підрозділів за рівнями управління;
визначення характеру співпідпорядкованості між ланками організації;
розрахунок витрат на утримання апарату управління.

1. Оптимальність. Суть цієї вимоги полягає в тому, щоб за час від прийняття рішення до його виконання в керованій системі не встигли відбутися незворотні негативні зміни, які роблять реалізацію прийнятих рішень непотрібною. Структура апарату управління повинна гарантувати достовірність передачі інформації, не допускати викривлень управлінських команд та інших даних, що передаються, забезпечувати безперебійність зв'язку в системі управління. Суть вимоги полягає в тому, щоб потрібний ефект від управління досягався за мінімальних витрат на управлінський апарат. Незмінність її основних властивостей за різних зовнішніх впливів, цілісність функціонування системи управління та її елементів. Здатність змінюватися відповідно до змін зовнішнього середовища.

3.2. ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Витрати живої та уречевленої праці в процесі виробництва становлять витрати виробництва. В умовах товарно-грошових відносин і господарської відособленості підприємства неминуче зберігаються відмінності між суспільними витратами виробництва та витратами підприємства. Суспільні витрати виробництва — це сукупність живої та уречевленої праці, що знаходить вираження у вартості продукції. Витрати підприємства складаються з усієї суми витрат підприємства на виробництво продукції та її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю і є частиною вартості продукту. До неї включають вартість сировини, матеріалів, палива, електроенергії та інших предметів праці, амортизаційні відрахування, заробітну плату виробничого персоналу та інші грошові витрати. Зниження собівартості продукції означає економію уречевленої та живої праці і є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, зростання накопичень.

1) Оборот кадрів за вибуттям (відношення вибулих до середньооблікової чисельності працюючих) у 2001 році становив 5,1 %, у 2002 – 29,9 %, у 2003 – 1,4 %.

Таким чином, при порівнянні обороту кадрів за вибуттям і прийомом видно, що у 2002 році вибуло значно більше, ніж прибуло (на 26,5 %), у 2003 році спостерігається зворотна тенденція — прийнято більше, ніж звільнено (на 5,8 %).

4) Плинність кадрів (відношення вибулих за власним бажанням і адміністративними правопорушеннями до середньооблікової чисельності працюючих) у 2001 році становила 5,1 %, у 2002 — 29,9 %, у 2003 – 1,4 %. Аналіз плинності показує, що рух кадрів у 2003 році відносно стабільний.

У ринкових умовах підприємство стає учасником товарно-грошових відносин, набуває економічної самостійності та повністю відповідає за підсумки своєї господарської діяльності. Тому воно має вибудувати таку систему управління, яка забезпечить йому високу ефективність роботи, конкурентоспроможність і стабільність позицій на ринку.

1) Визначення типу структури управління. З огляду на наявну лінійно-функціональну організаційну структуру управління СООО "Злагода", найбільш доцільним вибором для підприємства буде дивізійний тип структури управління.

У кризовий період для організації зміни в структурі управління можуть бути спрямовані на створення умов для виживання завдяки раціональнішому використанню ресурсів, зниженню витрат і гнучкішому пристосуванню до зовнішнього середовища. Незалежно від причин обов'язково постане питання про розширення повноважень на нижніх рівнях ієрархії управління та підвищення виробничо-господарської самостійності підрозділів, що входять до складу СООО "Злагода".

Вибір структури стратегічного планування зумовлюється багатьма чинниками: складністю організаційної структури підприємства, її специфічними властивостями, накопиченим досвідом і традиціями планування. Однак у всіх випадках доводиться вирішувати питання: чи має такий підрозділ бути лінійним або штабним. Однозначної відповіді на це питання бути не може, оскільки до його розв'язання в кожній організації потрібно підходити індивідуально.

Запропонований шлях удосконалення організаційної структури управління дасть змогу СООО "Злагода" підвищити гнучкість управління, швидко реагувати на зміни попиту та інших чинників зовнішнього середовища, посилити зацікавленість співробітників у підприємницькій діяльності, зберегти робочі місця.

1. Оптимальність. Сутність цієї вимоги полягає в тому, щоб за час від ухвалення рішення до його виконання в керованій системі не встигли відбутися незворотні негативні зміни, які зроблять реалізацію ухвалених рішень непотрібною. Структура апарату управління має гарантувати достовірність передавання інформації, не допускати викривлень управлінських команд та інших даних, що передаються, забезпечувати безперебійність зв'язку в системі управління. Суть вимоги полягає в тому, щоб потрібний ефект від управління досягався за мінімальних витрат на управлінський апарат. Незмінність її основних властивостей за різних зовнішніх впливів, цілісність функціонування системи управління та її елементів. Здатність змінюватися відповідно до змін зовнішнього середовища. 3.2. ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Показники ефективності виробництва тісно пов'язані з собівартістю продукції. Адже саме вона відображає значну частину вартості продукції, а її рівень залежить від того, як змінюються умови виробництва та реалізації. Крім того, на рівень витрат суттєво впливають техніко-економічні чинники виробництва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

— с.
Алексеєнко А.М. Актуальні проблеми мобілізації фінансового капіталу / Фінанси України. — 2004. — № 5. — с. 30–37.
— М.: Финансы и статистика. — 1999. — с. 107.
Ван Хорн Дж., Вахович Дж (мл.). Основы финансового менеджмента. — М.: 2001. — с. 384–414.
Воробйов Ю.Н. Методические принципы оценки результативности функционирования финансового капитала // Экономика и Управление. — 2000. — № 5. — с. 13–14.
Воробьев Ю.Н. Механизм воспроизводства финансового капитала в аграрном секторе экономики // Экономика и Управление. — 2000. — № 2. — с. 18–19.
—

17. Ковалев В.В., Волкова О.Н. «Анализ хозяйственной деятельности». — М.: ПБОЮЛ, 2000. — с. 213.

18. Курс экономики: Учебник. — 3-е издание, под редакцией Б. А. Райсберга. — М.: ИНФРА-М, 2000. — с. 437.

Карпова Т. П. Основы управленческого учета. — М.: 1998. — с. 70.

20.

Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. — М.: Финансы и статистика, 1999. — с. 768.

22.

Ю.І., Максименко І.А. Фінансова діяльність держави: цілі, засоби, результати / Фінанси України. — 2003. — № 6. — с. 61–66.

Оцінка бізнесу. – М.: 1998. – с. 360.

29.

32.

Фінансова санація. – К.: 2000. – с. 384–389.

37. Фінансове право. За редакцією Пахомова. – Х.: 2003. – с. 4–22.

діагностика: методичні поради. Економічна діагностика. – К.: 2003. – с. 63–72.

41. Харко А.Ю. Бюджетування у процесі управління.

42. Харко А.Ю., Харко В.Ю. Ризики в управлінні фінансовою діяльністю / Фінанси України. – 2002. – № 7. – с. 79–84.

44. Цены и ценообразование. Под ред. И.К. Салимжанова. – М.: ЗАО «Финстатинформ». – 2001. – с. 421.

45. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий. Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М. – 1999. – с. 378.

46. Экономика предприятия. Под общ. ред. д-ра эконом. наук, проф. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЭУ. – 2003. – с. 608.

47. Экономика предприятия. Учебник. – М.: ИНФРА-М. – 2001. – с. 518.

28.

68,7

Як свідчать дані таблиці 3.6, найбільшу частку у витратах на виробництво продукції становлять витрати на сировину та основні матеріали — 59,7 %. На паливо й електроенергію припадає 4,3 %, а на заробітну плату разом із відрахуваннями на соціальне страхування — 12,5 %.

Порівняння калькуляцій за 2002 та 2003 роки засвідчило, що витрати на сировину й інші основні матеріали зменшилися на 29,8 %, а витрати на оплату праці та соціальні відрахування — на 6,4 %.

Причиною цього стали надто низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, які сформувалися на ринку у 2003 році. Саме це й призвело до зниження собівартості виготовленої продукції. Водночас обсяги реалізації скоротилися, і підприємство зазнало збитків від продажу продукції.

Зменшення матеріальних витрат на 29,8 % було зумовлене падінням цін на сировину та матеріали.

Через значний знос сільськогосподарської техніки витрати підприємства на запчастини й ремонтні матеріали зросли на 78,6 %.

Інша продукція сільського господарства (підстилка, яйця для інкубації тощо) у 2003 році скоротилася на 99,7 %. Це пояснюється тим, що того року підприємство фактично припинило діяльність у галузі тваринництва й зосередилося переважно на продукції рослинництва.

У 2003 році заробітну плату було знижено на 6,4 %. Таке рішення ухвалили через збитки, отримані від реалізації продукції.

п тис. грн. у 2002 році. Наразі підприємство має змогу повністю відмовитися від послуг сторонніх організацій. Повна відмова від залучення сторонніх організацій до виробничого процесу дозволить знизити собівартість продукції на 4,9 %.

Відмова від використання сторонніх організацій у виробничому процесі дасть змогу зменшити собівартість продукції й відповідно підвищити ефективність економічної діяльності підприємства на 294,6 %.

2. Закупівля мінеральних добрив і запасних частин для ремонту обладнання та техніки безпосередньо у виробників дозволить знизити собівартість продукції. Так, якщо припустити, що товарна націнка посередників становить 15 % від вартості (на практиці вона значно більша), то придбання мінеральних добрив і запчастин напряму у виробника дасть змогу зменшити їхню вартість на 146,67 тис. грн. ((469,8 + 508,0)*15%) = 146,67).

Отже, запровадження цих заходів дозволить знизити собівартість продукції на 7,3 %, або на 441,27 тис. грн., що безпосередньо позначиться на ефективності фінансової діяльності підприємства.

Финансовое планирование и его роль в условиях рынка

Финансовое планирование неразрывно связано с планированием производственно-хозяйственной деятельности. В эпоху административно-командной экономики составление финансового плана сводилось к механическому пересчету показателей производственного плана в финансовые показатели. Самостоятельности у предприятий не было: все нормы спускались «сверху». Однако сегодня, по мере развития рыночных отношений, финансы превращаются в основной вид ресурсов, и именно их ограниченность начинает лимитировать производство. В связи с этим роль финансового планирования существенно возрастает, а его содержание меняется — как на предприятиях, так и в рамках всей финансовой системы страны.

Значение финансового планирования для хозяйствующего субъекта состоит в том, что оно:

обеспечивает финансовыми ресурсами заложенные в финансовом плане экономические пропорции развития;
служит инструментом получения финансовой поддержки от внешних инвесторов.

Практика хозяйствования в условиях рыночной экономики выработала определённые подходы к планированию развития определённого предприятия в интересах её владельцев и с учётом реальной обстановки на рынке.

обеспечение необходимыми финансовыми ресурсами производственной, инвестиционной и финансовой деятельности;
выявление внутрихозяйственных резервов увеличения прибыли за счёт экономического использования денежных средств;
соблюдение интересов акционеров и других инвесторов;
Таким образом, финансовое планирование оказывает воздействие на все стороны деятельности хозяйствующего субъекта по средствам выбора объекта финансирования, направления финансовых средств и способствует рациональному использованию трудовых, материальных и денежных ресурсов.