Україна та її кредитори за 3-5 останні роки

Передмова.

1. Боргові зобов'язання держави в Україні.

2. Механізми регулювання державних запозичень.

Підсумки.

Перелік використаної літератури.

Вступ

Термін «державний кредит» не зовсім точно відображає суть явища, яке він описує. Більш коректним було б говорити про «державний борг». Результативність використання позикових ресурсів держави значною мірою визначається якістю системи управління заборгованістю. Управління державним боргом є одним із ключових завдань фінансової стратегії країни та фундаментальною умовою її фінансової стійкості. Цей процес охоплює кілька послідовних стадій: залучення фінансових ресурсів, їх розподіл та використання, а також погашення боргових зобов'язань і сплату відсотків. Зазвичай, регулювання процесу залучення коштів відбувається в межах бюджетного планування, коли законом «Про державний бюджет» на відповідний період визначаються граничні обсяги боргу та державні гарантії його повернення. Головна мета боргової політики полягає в досягненні максимальної віддачі від використання запозичених коштів та запобіганні макроекономічним дисбалансам і проблемам із платіжним балансом у перспективі. Отже, залучені ресурси мають спрямовуватися на фінансування розширення виробничих потужностей. Це, своєю чергою, має забезпечити зростання випуску товарів як для внутрішнього ринку, так і на експорт, що є критично важливим для отримання валюти, необхідної для обслуговування та погашення зовнішнього боргу. У разі відсутності такого зростання, витрати на обслуговування боргу можуть становити надто велику частку експорту та ВВП. Це, у свою чергу, змусить комерційних кредиторів, побоюючись дефолту, обмежити подальше кредитування країни. [1]

1. Боргові зобов'язання держави в Україні

Історія формування державного боргу України розпочинається наприкінці 1991 року. Наразі він поділяється на дві основні частини: зовнішню та внутрішню. Обсяг зовнішнього боргу вимірюється в іноземній валюті, переважно в доларах США, тоді як внутрішній борг обліковується в національній грошовій одиниці. Станом на 31 січня 2001 року загальний зовнішній борг України сягав 7,877 млрд доларів США. З цієї суми заборгованість перед країнами СНД складала 1,65 млрд доларів (20,9%), перед міжнародними фінансовими організаціями — 3,08 млрд доларів (39,1%), перед іншими некомерційними кредиторами, такими як Європейський Союз та Японія, — 0,34 млрд доларів (4,3%). Заборгованість за іноземними кредитними лініями становила 0,68 млрд доларів (8,7%), а за комерційними та іншими позиками — 2,12 млрд доларів (27%). [2]

Попри те, що Україну відносять до країн із відносно невисоким рівнем боргового навантаження, варто пам'ятати, що ця заборгованість накопичилася за досить короткий період — лише за сім років. Внутрішній борг на 31 січня 2001 року становив 42,691 млрд гривень. У 1992 році було ухвалено Закон «Про державний внутрішній борг України», згідно з яким внутрішній борг визначається як строкові грошові зобов'язання уряду, що гарантуються всім майном, яке перебуває у загальнодержавній власності. До структури внутрішнього боргу входять як безпосередньо урядові позики, так і позики, надані під безумовні державні гарантії для фінансування загальнодержавних програм.

Внутрішній борг України формується із зобов'язань минулих років та нових боргових зобов'язань уряду. До таких зобов'язань належать випущені урядом цінні папери, інші грошові зобов'язання, що гарантовані державою, а також отримані урядом кредити. Боргові зобов'язання можуть бути короткостроковими (до 1 року), середньостроковими (від 1 до 5 років) та довгостроковими (понад 5 років). У окремих випадках можуть застосовуватися й інші форми зобов'язань, умови яких визначаються урядом за погодженням із Національним банком України. Порядок емісії та обігу державних цінних паперів регулюється Законом України «Про цінні папери і фондову біржу». Розміщення урядових зобов'язань та надання гарантій від імені уряду здійснює Міністерство фінансів. Граничні обсяги внутрішнього боргу, його структура та строки погашення затверджуються Верховною Радою України разом із державним бюджетом на наступний рік. Починаючи з 1996 року, ключовим фактором динаміки внутрішнього боргу став випуск облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), які, згідно з бюджетними законами на 1996–1998 роки, поступово замінили прямі кредити Національного банку як джерело фінансування дефіциту бюджету. Однак через чергову хвилю криз на світових фінансових ринках, проблеми зі збором податків та обмеження участі НБУ на ринку облігацій, у червні 1998 року дохідність ОВДП різко зросла до 75% річних. Це сталося, незважаючи на те, що приріст боргу за державними облігаціями за перше півріччя 1998 року склав лише 11,3%. [3]

2. Механізми регулювання державних запозичень

У системі державного кредиту домінуючою формою відносин є та, де держава виступає позичальником коштів. Важливо підкреслити, що в перехідний період державний кредит має використовуватися не лише як джерело залучення фінансових ресурсів, але й як дієвий інструмент централізованого регулювання економіки через кредитні механізми. Кредит виконує особливу функцію в економічному розвитку: він не лише забезпечує безперервність виробничого процесу, але й сприяє його прискоренню. Кредит також дозволяє економити витрати обігу. Це відбувається завдяки: а) зменшенню витрат на виготовлення, випуск, облік та зберігання грошових знаків, оскільки частина підготовленої готівки стає непотрібною; б) прискоренню обороту коштів та багаторазовому використанню вільних ресурсів; в) скороченню резервних фондів. Слід зауважити, що роль кредиту змінюється залежно від фази економічного циклу. У періоди економічного зростання та стабільності кредит стає фактором розвитку, перерозподіляючи значні грошові та товарні потоки та надаючи підприємствам додаткові ресурси. Негативний вплив кредиту може проявитися лише в умовах кризи надвиробництва. Особливо відчутним цей вплив стає під час інфляції, коли нові платіжні засоби, що надходять в обіг через кредит, збільшують і без того надлишкову грошову масу. Це досягається за рахунок скорочення витрат на виготовлення, випуск, облік та зберігання грошових знаків, адже частина підготовленої до випуску готівки виявляється непотрібною. [4]

Підсумки

Успішне завершення процедур конверсії ОВДП дозволить знизити навантаження на бюджет щодо обслуговування та погашення державного боргу до прийнятного рівня. Стратегічною метою такої політики є перенаправлення внутрішніх позикових ресурсів на розвиток виробництва, а не на державне споживання, а також суттєве здешевлення цих ресурсів. Проведення обміну боргових зобов'язань дозволяє вирішити комплекс взаємопов'язаних проблем, зокрема: — уповільнення темпів зростання внутрішньої заборгованості; — скорочення витрат на обслуговування державного боргу; — збільшення середнього строку погашення боргових зобов'язань; — зменшення короткострокового тиску на обмінний курс гривні з боку нерезидентів.

Аналіз даної теми дозволяє виявити основну характерну рису державного кредиту — обов'язкову участь держави в особі органів виконавчої влади різних рівнів. Виконуючи функцію кредитора, держава через Національний банк надає кредити: конкретним галузям або регіонам, які відчувають гостру потребу у фінансових ресурсах, коли можливості бюджетного фінансування вичерпані, а кредити комерційних банків недоступні через кон'юнктурні фактори; комерційним банкам у процесі аукціонного або прямого продажу кредитних ресурсів на міжбанківському ринку. У ролі позичальника держава виступає при розміщенні державних позик або при здійсненні операцій на ринку державних короткострокових цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики). Джерелом погашення державних позик та виплати відсотків за ними є бюджетні кошти. [5]

Перелік використаної літератури

1. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС.-2000;

2. Заблоцький Б.Ф. Економіка України. – Львів: Львівський банківський коледж Національного банку України, 1997;

3. Прусова Л.Г. Экономика в вопросах и ответах. – К.: АОЗТ «Експрес- об’ява», 1998;

4. Амбарцумов А.А. Экономика: учебное пособие для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997;

5. Основи економічної теорії: поліекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – К.: Вища шк., 1994