Україна та Білорусь

1. Проаналізуйте двосторонні відносини України з Білоруссю

Білорусь посідає особливе місце серед зовнішньополітичних партнерів України, відіграючи вагому роль у політичній, економічній та соціальній взаємодії. Така значущість зумовлена кількома чинниками. Насамперед, це спільний кордон між державами. Крім того, ще за радянських часів сформувалася тісна взаємопов'язаність транспортних комунікацій обох країн. Важливим аспектом є й наявність численних діаспор: українців у Білорусі та білорусів в Україні, яких також пов'язують родинні узи. Історична спільність та домінування православної церкви в обох державах є ще одним чинником зближення. Не можна оминути й той факт, що обидві країни зазнали важких наслідків Чорнобильської катастрофи. Для України Білорусь також виступає ключовим транзитним коридором, що відкриває шлях до балтійських та скандинавських ринків. Тому динаміка політичних та економічних процесів у Білорусі та характер наших двосторонніх відносин є для України питанням принципової важливості.

У своїй політиці щодо Білорусі Україна солідарна з країнами Європейського Союзу, виступаючи за налагодження конструктивного діалогу між опозиційними силами та чинною владою. Київ підтримує ідею проведення такого діалогу у форматі «круглого столу» та готовий всіляко цьому сприяти. Водночас, в Україні з занепокоєнням спостерігають за посиленням авторитарних тенденцій у сусідній державі та вважають за необхідне припинення тиску на опозицію. Разом з тим, Україна поважає вибір білоруського народу, який переобрав Олександра Лукашенка на пост президента, і змушена рахуватися з цим фактом. Цікаво, що позапарламентські українські політичні сили під час виборів підтримували білоруську опозицію та засуджували прихід до влади А. Лукашенка. Натомість партії, що потрапили до Верховної Ради після виборів 2006 року, займають більш стриману позицію та уникають відкритої конфронтації з офіційним Мінськом.

Одним із невирішених питань у двосторонніх відносинах залишається юридичне оформлення державного кордону. Білоруська сторона досі не ратифікувала відповідний договір, що гальмує цивілізований розвиток відносин. Мінськ, своєю чергою, порушує питання про врегулювання боргових зобов'язань, які залишилися ще з часів розпаду СРСР.

Протяжність спільного кордону сягає 953 км, на яких функціонує 30 пунктів пропуску. Ситуацію на кордоні ускладнюють спроби нелегальних мігрантів використати території обох країн для транзиту до Центральної та Західної Європи, а також зростання криміногенних ризиків у прикордонних регіонах України та потоку «човникових» торговців. Для Білорусі особливий інтерес становить співпраця у транспортній галузі, зокрема відновлення річкових перевезень та вантажопотоків у чорноморському напрямку з використанням української портової інфраструктури.

Гуманітарна взаємодія між країнами є постійною та інтенсивною, що зумовлено спільним історичним корінням, культурною близькістю та територіальним сусідством. Варто зазначити, що в Білорусі проживає 237 тисяч українців, а в Україні — близько 275 тисяч білорусів. Спільними є й вихідні позиції щодо рівня освіти та ментальності населення. Обидві держави декларують відданість гуманістичним принципам та орієнтацію на сучасні світові стандарти.

Переважна більшість українських регіонів налагодила договірні відносини з білоруськими областями. Експорт товарів до Білорусі здійснюють 18 областей України, причому найбільші обсяги припадають на Волинську, Житомирську, Полтавську та Хмельницьку. Натомість, закупівлі білоруської продукції зросли в 22 регіонах, серед яких найактивнішими є Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Полтавська, Рівненська, Чернівецька області, а також Київ та АР Крим.

Активно розвивається співпраця між регіональними торгово-промисловими палатами обох країн. Двічі на рік відбуваються засідання Ділової ради ТПП. У Мінську вже працює представництво ТПП України, а в Києві очікується відкриття аналогічного представництва білоруської палати.

Слід визнати, що пік динаміки міждержавних відносин припав на період президентства Леоніда Кучми, коли відбувалися регулярні зустрічі на найвищому рівні з О. Лукашенком. Після приходу до влади Віктора Ющенка на початку 2005 року у відносинах між главами держав намітилося помітне охолодження. Відсутність налагодженого особистого контакту між президентами, безумовно, негативно позначається на загальному стані українсько-білоруських відносин.

На думку експертів, попри швидке зростання інтенсивності співпраці в різних галузях, відносини між країнами досі не набули системного та цілісного характеру. Вони не підпорядковані єдиній стратегічній меті — розвитку обох держав як органічних складових європейської спільноти.

На сьогоднішній день співробітництво між Україною та Білоруссю охоплює:

- енергетичну галузь. Зокрема, 22 серпня 2006 року в Києві відбулося засідання Робочої групи з питань співробітництва в енергетиці, що охоплює електроенергетику, газо- та нафтопостачання. Заплановано, що у 2007 році Україна поставить до Білорусі 2,5 млрд кВт/год електроенергії, що покриває понад 7% річної потреби країни (за даними «Беленерго», ця потреба становить 34 млрд кВт/год);

- транспортну сферу. Перше засідання спільної робочої групи з питань транспорту відбулося в Києві 22-24 березня 2006 року. На ньому розглядалися перспективи розвитку комбінованих вантажоперевезень за маршрутом Балтійське море — Чорне море та питання автомобільних перевезень;

- виробничу кооперацію. За інформацією Посольства Білорусі в Україні, у 2007 році білоруські машинобудівні заводи суттєво збільшили імпорт українських комплектуючих, що дозволило наростити поставки високотехнологічної продукції в Україну. Наразі у виробничій кооперації задіяно понад 120 підприємств обох країн, і до 2008 року планується розширити це коло.

Загалом, існуюча модель взаємодії, що базується на принципах добросусідства та прагматизму, є дієвою та перспективною. Роль українського чинника в житті Білорусі постійно зростає. Обидві сторони виявляють стабільний інтерес до розширення торгівлі, поглиблення науково-технічного та військового співробітництва, а також розвитку гуманітарних контактів. Це, своєю чергою, сприяє зміцненню атмосфери довіри між країнами.

Таким чином, Україна виступає одним із ключових економічних партнерів Білорусі. Відносини на рівні підприємств та бізнес-структур розвиваються стабільно та динамічно. Адже економічна взаємодія є фундаментом міждержавних відносин, і вона успішно доповнюється активною співпрацею в науково-технічній, військовій та культурно-гуманітарній сферах.

2. Проаналізуйте рішення по справі визнання Народної Республіки Бангладеш

16 грудня 1971 року завершилася чотирнадцятиденна війна, розв'язана військовою хунтою Західного Пакистану на Індостанському субконтиненті. Вона закінчилася повною перемогою індійських збройних сил та загонів мукти бахини, які боролися за звільнення Бангладеш. Розпад Пакистану на дві окремі держави став доконаним фактом.

Упродовж перших десяти місяців після проголошення незалежності Бангладеш визнали понад 70 країн світу, серед яких були США та СРСР. Єдиною великою державою, що не визнала нову країну, залишався Китай, який підтримував Пакистан. Більшість мусульманських країн Близького Сходу та Африки, за винятком Іраку, висловилися на підтримку визнання. У лютому 1974 року Пакистан офіційно визнав Бангладеш, а того ж року країна стала членом ООН. Бангладеш також входить до Співдружності націй на чолі з Великобританією, Руху неприєднання, Організації Ісламська конференція та Плану Коломбо.

Радянський Союз та Індія стали першими державами, які офіційно визнали незалежність Бангладеш. До кінця березня 1973 року кількість визнань сягнула близько ста. Визнання, хоч і не створює нового суб'єкта міжнародного права, а лише констатує факт його появи, морально зобов'язує визнавшу сторону, надаючи уряду Бангладеш більше можливостей для участі у вирішенні міжнародних питань.

На мою думку, вирішальну роль в успіху боротьби за незалежність Бангладеш відіграла підтримка Індії. Невдовзі після грудня 1971 року між країнами було укладено договір про дружбу та взаємодопомогу строком на 25 років, а також торговельну угоду та низку програм економічного й культурного співробітництва. Проте проіндійський вектор зовнішньої політики Бангладеш швидко послабшав, особливо після усунення від влади уряду Муджибура Рахмана в 1975 році.

Допомога Індії полягала насамперед у сприянні революційним процесам у провінції. Народ Бангладеш, який був змушений взятися за зброю для захисту своєї волі та незалежності, потребував постачання зброї, медикаментів та інших матеріальних ресурсів. Саме Індія надала цю допомогу. Вона створила та оснастила численні молодіжні табори в Західній Бенгалії та Мегхалаї, де пройшли підготовку тисячі борців зі Східного Пакистану. Розміщення біженців лягло на Індію важким фінансовим тягарем, що змусило уряд підвищити ціни на залізничні квитки та поштові послуги.

Втручання КНР, спрямоване на придушення національно-визвольної боротьби народу Бангладеш, було порушенням декларації про невтручання у внутрішні справи держав та повагу до їхнього суверенітету. Китай надав Пакистану кредит у розмірі 200 млн доларів, а також розпочав поставки 400 винищувачів, бомбардувальників, танків та зенітних установок. У відповідь на такі дії Комуністична партія Індії заявила, що позиція Китаю та його змова з американськими імперіалістами проти визвольного руху Бангладеш є неприйнятною, а претензії Китаю на лідерство у національно-визвольному русі виявилися обманом.

Сьогодні Китай повністю визнає незалежність Бангладеш. Китайська сторона підтвердила повагу до незалежності, суверенітету та територіальної цілісності Бангладеш, а також підтримку її зусиль з розвитку національної економіки. Своєю чергою, Бангладеш підтвердила принцип «одного Китаю», визнаючи уряд КНР єдиним законним представником усього Китаю, а Тайвань — невід'ємною частиною китайської території. Бангладеш виступає проти членства Тайваню в міжнародних організаціях, відкритих лише для суверенних держав, та підтримує мирне возз'єднання Китаю. Сторони домовилися посилювати контакти між військовими відомствами та розширювати співпрацю у сфері громадської безпеки та юстиції.

СРСР підтримав створення Бангладеш. Відносини зі США були складними через їхню підтримку Пакистану під час боротьби бенгальців за незалежність. Згодом США надали Бангладеш допомогу у відновленні зруйнованої економіки. Протягом 1970-х років вплив СРСР у регіоні поступово слабшав. Уряд Бангладеш засудив введення радянських військ в Афганістан у 1979 році.

Вважаю, що відносини з Народною Республікою Бангладеш мають усі передумови стати одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики України в Південній Азії та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні загалом.

Українсько-бангладешські відносини традиційно вирізняються дружнім характером та взаєморозумінням. До здобуття Україною незалежності вони розвивалися через структури СРСР. Позитивний досвід минулого, відсутність політичних суперечностей з ключових питань міжнародних відносин та значний потенціал для активізації взаємодії сприяють подальшому поглибленню двосторонніх зв'язків. На території Бангладеш розташовано понад 20 об'єктів, збудованих за радянсько-бангладешської співпраці (у машинобудуванні, енергетиці, зв'язку, судноплавстві), в яких активну участь брали й українські підприємства.

Можна виділити кілька сприятливих чинників для розвитку взаємовигідного співробітництва:

- наявність у Бангладеш численних об'єктів радянсько-бангладешського співробітництва, що потребують модернізації або реконструкції;

- адаптованість економіки НРБ до вітчизняних технічних стандартів;

- обмеженість валютних ресурсів Бангладеш змушує її обирати недорогі, але надійні технології та обладнання з країн колишнього соціалістичного табору, зокрема України. Таким чином, Бангладеш належить до небагатьох країн, на ринки яких Україна може здійснювати масштабні поставки машинобудівної та іншої високотехнологічної продукції.

На сучасному етапі окремі українські підприємства продовжують виконувати старі радянські контракти та співпрацюють із місцевими партнерами через російські зовнішньоторговельні організації, які фактично монополізували ринок серед країн СНД. Тому Бангладеш, розвиваючи відносини з пострадянськими державами, насамперед орієнтується на Російську Федерацію.

Бангладеш свого часу підтримала Україну при вступі до Руху неприєднання як спостерігача, а також підтримала кандидатуру міністра закордонних справ України на виборах голови 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Підсумовуючи, варто зазначити, що важливе значення для зміцнення міжнародного становища молодої республіки мала заява Радянського уряду від 24 січня 1972 року про визнання Бангладеш суверенною державою та підписання 3 березня 1972 року в Москві Спільної декларації СРСР і Народної Республіки Бангладеш. До 1974 року Бангладеш визнали 116 країн. 22 лютого 1974 року Пакистан та Бангладеш взаємно визнали один одного. Успішно розвивалося взаємовигідне співробітництво Бангладеш із СРСР, іншими соціалістичними країнами та Індією, які надавали їй всебічну допомогу у відновленні економіки та культури. За час, що минув після проголошення незалежності в 1971 році, Бангладеш досягла значних успіхів у покращенні рівня життя населення. Однак країна досі залишається однією з найбідніших у світі, а досягнуті успіхи свідчать про величезний потенціал, який ще належить реалізувати.