Типи філософування та їх специфіка, джерела

Вступ

Світогляд визначають як цілісну систему уявлень, спрямованих на об'єктивну реальність і позицію людини в ній. Він охоплює ставлення індивіда до навколишнього світу, інших людей і самого себе, а також життєві орієнтири, переконання, ідеали та ціннісні пріоритети, що випливають із цих уявлень.

Фундаментом світогляду слугують погляди, які формують цілісну картину дійсності, визначають місце людини у світі, окреслюють норми поведінки та життєві пріоритети.

У межах світогляду накопичуються різноманітні відомості про світ і людину. Однак не будь-яке, навіть науково підтверджене знання, автоматично стає його частиною. Головна особливість світогляду полягає в тому, що він не просто відображає дійсність, а осмислює взаємозв'язок «людина — світ» крізь призму соціокультурних потреб, інтересів та ідеалів конкретної історичної доби.

У всіх своїх історичних формах світоглядні системи прагнуть відповісти на ключове питання — про сенс людського існування, цілі, цінності та шляхи справжнього буття.

Світогляд є формою суспільної самосвідомості, через яку людина осмислює й оцінює світ, своє місце в ньому та власне ставлення до реальності.

Завдяки відчуттям, образам, поняттям та теоріям світогляд освоює різні типи взаємин «людина — світ». У його структурі зазвичай виокремлюють чотири аспекти, які розкривають основні грані людського буття.

1. Релігійно-містичний тип філософування

Розглядаючи світоглядні позиції, що існували в історії, можна помітити не лише їх різноманіття, а й спільні риси. Одним із способів їх класифікації є історичні типи світогляду: міф, релігія та філософія. Усі вони є формами відображення досвіду духовно-практичного пізнання світу.

Міф — найдавніший тип світогляду, у якому домінує світовідчуття. Саме тому цей період часто називають «дитинством людства». У міфі відсутні теоретично обґрунтовані відповіді на головні світоглядні питання.

Специфіка міфу проявляється в його функціях:

• збереження духовного зв'язку між поколіннями;
• закріплення системи цінностей, прийнятої в суспільстві;
• регулювання поведінки через традиції та звичаї.

Релігія — наступний історичний тип світогляду, що базується на світорозумінні. Тут формується певна картина світу. Спільною з міфом є наявність віри, однак релігія руйнує безпосередню єдність людини і природи, протиставляючи їх. Це стає можливим після подолання тотального одухотворення природи.

Подвоєння світу — характерна риса релігії. Буття постає у двох формах: природний світ, де людина є його частиною, та надприродний — світ безсмертної душі. На відміну від міфу, де природа самодостатня, у релігії вона вторинна щодо духовного начала.

Філософія — найзріліша форма світогляду, що відповідає на питання: що таке людина, що таке світ і як мають будуватися їх взаємини. Її ключова відмінність — здатність до рефлексії, самоусвідомлення. Філософія є теоретичною формою розв'язання світоглядних проблем.

За способом існування філософія є засобом фіксації глибинних життєвих сенсів, насамперед прагнення до свободи, яке багато мислителів вважають сутнісною рисою людини. Філософія завжди прагнула звільнити людину від забобонів, страху смерті чи рабства інстинктів. Вільний розум, добра воля, щирі почуття та віра без фанатизму — ось що вона утверджувала впродовж своєї історії. Поширеною помилкою є ототожнення філософії з наукою. Відмінність полягає в тому, що науку цікавить загальне саме по собі, безвідносно до людських оцінок, тоді як філософія пізнає загальне крізь призму людських надій, вірувань і цілей. Тому філософія завжди є «зацікавленим», світоглядним знанням. Демократичне суспільство потребує вільного розвитку філософії як умови духовної різноманітності.

Демократія немислима без розвиненої філософської культури, якщо вона прагне зберегти свою життєздатність.

Нормальним є стан, коли запит на філософію виникає не згори, а з глибин світоглядних пошуків особистості.

2. Есейсько-афористичний тип філософування

Відмінності західного та східного типів мислення часто зводять до особливостей цивілізацій. Р. Генон класифікував їх як традиціоналістські (східні) та прогресистські (західні).

Основні відмінності між східними та західними типами цивілізацій:

Західні цивілізації:

1. Автономність сфер суспільного життя (політика, економіка тощо).
2. Орієнтація на новації та майбутнє (прогресизм).
3. Активізм, прагнення змінювати дійсність.
4. Пріоритет індивідуального над загальним.
5. Раціональне, аналітичне, логічне мислення.

Східні цивілізації:

1. Єдиний духовний канон, якому підпорядковані всі сфери життя.
2. Відданість традиціям, цінування старого (традиціоналізм).
3. Самозаглиблення, слідування природному ходу речей.
4. Домінування цілого над індивідуальним.
5. Образний, притчовий, афористичний стиль мислення.

Отже, есейсько-афористичний тип філософування характерний для східних цивілізацій.

Це порівняння демонструє контрастні відмінності в основах способу життя різних цивілізацій, що зрештою призводить до різної людської поведінки. Східна філософія орієнтується на канонічні джерела (Коран, Веди, П'ятикнижжя), цінує освячене віками та прагне підпорядкувати індивідуальне цілому.

Протистояння «Схід — Захід» не вичерпує всієї різноманітності сучасного світу, але є найвпливовішим. Історія України також пов'язана з цим протистоянням: у давнину вона мала тісні контакти зі східною культурою (хозари, половці, кримські татари, Туреччина), але з Нового часу дедалі більше наближалася до західноєвропейської культури. Розуміння проблеми «Схід — Захід» дозволяє глибше пізнати українську культуру та філософію.

3. Художньо-образний тип філософування

Стиль східної філософії ближчий до художньо-образного, ніж до наукового. Вона максимально наближена до морального повчання та техніки вдосконалення людини. Західна філософія, навпаки, тяжіє до раціонально-логічних досліджень, теоретичних систематизацій і має абстрактно-понятійний характер. Вона виходить з автономності сфер життя, має індивідуальне спрямування і є засобом особистісного самоутвердження.

Саме тому західна філософія сприяла виникненню сучасної науки, а східна сформувала образ «гуру» — духовного вчителя. Західна філософія цінувала активізм, а східна — відсторонене споглядання, сповнене захоплення величчю світобудови.

Слід враховувати дискусійність цієї проблеми. Багато культурологів і філософів вважають ці відмінності перебільшеними, адже на Заході люди інколи відрізняються між собою більше, ніж від представників Сходу. Однак проблема не вигадана — її прояви видно й сьогодні. Водночас у наш час практично неможливо знайти країни з «чисто» східним або західним типом цивілізації, але можна виділяти панівні тенденції.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Європа відкрила для себе світ давньосхідної філософії. Інтерес до неї не згасає досі. У чому секрет її привабливості?

Насамперед, це властиве східній думці незацікавлене духовне самозаглиблення, прагнення шукати найцінніше в глибинах людського духу заради самого пошуку. Ця «зацікавлена відстороненість» — вічна таємниця східної філософії.

По-друге, парадоксальним є прагнення східної мудрості досягти повного розчинення індивідуального в загальному, зануритися в первісну порожнечу. Герман Гессе описував це так: «Коли власне "Я" буде цілком подолане й умре, коли змовкнуть у серці всі порухи й пристрасті, тоді має прокинутись заповідне в людському єстві, найпотаємніше, що вже перестало бути власним "Я", — прокинеться велика таїна».

Жорж Батай зазначав, що зосередження на порожнечі веде до надзвичайної чутливості до найдрібніших проявів реальності: «Завдяки відірваності від усього, що заторкує відчуття, чуттєвість ця стає настільки внутрішньою, що всілякі рухи ззовні — падіння шпильки або тріск — супроводжуються найсильнішим і далекосяжним відлунням...». Велика світова тиша нірвани підносить кожну життєву дрібницю до рівня всесвітньої події.

Нарешті, вражає побудова східної думки, яка ніби розчиняє слова, залишаючи нас у полоні чистих сенсів. Наприклад: «Одного разу Чжуану Чжоу наснилося, що він — метелик, метелик, що весело пурхає. Він насолоджувався від усього серця і не усвідомлював, що він Чжоу. Раптом прокинувся, здивувався, що він — Чжоу, і не міг зрозуміти: чи снилося Чжоу, що він — метелик, чи метеликові, що він — Чжоу. Це й зветься перетворенням речей...».

Отже, особливості давньосхідної філософії дозволяють західній думці краще усвідомити себе та відкрити дещо неочевидне в людині та мисленні. Оцінюючи значення філософії Стародавньої Індії та Китаю, не слід впадати в крайнощі. Традиціоналізм і консерватизм цих мислителів суттєво вплинули на подальший розвиток думки. Наприклад, необхідність «культурної революції» в Китаї 70-х рр. XX ст. обґрунтовувалася посиланнями на авторитет давньої філософії. Тому варто пам'ятати, що ці філософії були продуктом своєї епохи.

Філософська думка Стародавнього Сходу спиралася на попередні традиційні тексти та канонічні джерела, сягаючи корінням значно далі, ніж антична. Це дозволяє «зазирнути» у віддалені глибини людської ментальності та побачити первинні зародки раціональності.

4. Теоретичний тип філософування

Теоретичний світогляд ґрунтується на поняттях, концепціях, теоріях і гіпотезах. На цьому рівні створюється концептуально оформлена модель світогляду, що базується на пізнанні сутності явищ і законів буття. Це дозволяє людині планувати дії, свідомо досягати цілей і організовувати життя відповідно до уявлень про його сенс.

Структурно теоретичний рівень характеризується логічною стрункістю. Явища пояснюються через розуміння їх сутності, причин і закономірностей.

Необхідні компоненти теоретичного світогляду — розвинене самоусвідомлення, навички аналітичного мислення та момент сумніву. Цей рівень стає фундаментом для формування переконань і оптимістичної життєвої позиції.

У теоретичному світогляді відображається не щоденне життя, а те, що властиве певним соціально-культурним пластам історичних епох.

Відмінності об'єктів світоглядного відображення особливо помітні в індивідуальному та масовому світогляді. Критерієм є відмінності між соціальними суб'єктами як носіями світогляду.

Індивідуальний світогляд відображає неповторні риси особистості, особливості її існування.

У масовому світогляді відображається спільне для життєдіяльності багатьох людей — соціальних груп, класів, націй, а також те, що характерне для буття людей на певних історичних етапах у межах певних культур.

Структуру світогляду можна розглядати в історичному аспекті як послідовну зміну типів світогляду на різних етапах еволюції суспільства.

Висновки

Історія культурного буття суспільства дозволяє здійснити типологію світоглядних форм відповідно до способів культуротворення. Типи світогляду, що історично склалися, є наслідками суспільної творчості та «щаблями» духовного прогресу. Вони відображають відмінності раціонально-логічного, чуттєво-образного та морально-етичного ставлення до буття. Кожен тип світогляду самоцінний як одна з граней людського світосприйняття, і всі вони в суперечливій єдності відображають різні барви світу, у який людина внесла координати Істини, Добра, Краси.

Сенс існування різних типів світогляду полягає в можливості світоглядного вибору, що забезпечує вільний розвиток духовної особистості та творче становлення її самосвідомості. Мірою розвитку особистості є свобода її ціннісно-смислової орієнтації.

Незнання та невміння орієнтуватися у світі світоглядних визначень призводить до звуженого, перекрученого розвитку самосвідомості, яка обмежується системою найближчих соціально-побутових взаємин. Відсутність свідомої орієнтації в ціннісному світі культури є джерелом поверхового сприйняття світоглядних цінностей, що мають «вторинний» характер і служать ерзацами, розрахованими на пробудження темних інстинктів. Наслідком такого «перекриття каналів» зв'язку з ціннісно-смисловим світом є бездуховність особи та криза духовності в суспільстві.

Список використаних джерел

1. Воронкова В.Г. Філософія: Навчальний посібник. — К.: «Професіонал», 2004. — 460 с.
2. Горак Г.І. Філософія: Курс лекцій. — К.: Вілбор, 1997. — 269 с.
3. Зарудний Є.О. Філософія: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2007. — 200 с.
4. Ільїн В.В. Філософія: підручник. В 2-х ч. — К.: Альтерпрес, 2002.
5. Коплстон Ф. История средневековой философии. — М.: Энигма, 1997. — 500 с.
6. Сморж Л.О. Філософія: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2004. — 414 с.
7. Філософія: короткий виклад: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2003. — 349 с.
8. Філософія: Навчальний посібник / Автори: Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. — 2-ге вид., випр. — К.: Вікар, 2001. — 516 с.
9. Філософія: Підручник для вузів / Ред.: Георгій Заїченко, Валерій Сагатовський, Ігор Кальний, Володимир Даниленко. — К.: Вища школа, 1995. — 454 с.
10. Філософський енциклопедичний словник: словник / НАНУ, Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди; Ред. кол. В.І. Шинкарук (гол.), Є.К. Бистрицький, М.О. Булатов та ін. — К.: Абрис, 2001. — 742 с.