Художня спадщина Тараса Шевченка заклала підвалини для реалістичного мистецтва в Україні. Митець упевнено працював у багатьох жанрах і техніках, проте за життя найбільше визнання здобув саме як автор гравюр.

Ще в дитинстві, перебуваючи в поміщика, Тарас колекціонував і змальовував дешеві лубки, які друкували з дерев'яних чи мідних дощок і часто розфарбовували аквареллю. В Академії мистецтв Петербурга учні, зокрема й Шевченко, вивчали мистецтво на естампах із творів Рафаеля, Пуссена та інших західноєвропейських класиків, копіюючи їх. Уже 1843 року він створив свою першу гравюру — ілюстрацію до шекспірівського "Короля Ліра".

Після подорожі в Україну 1843 року в Шевченка виник задум видати альбом, який би розповів про рідний край, його природу, звичаї, архітектурні пам'ятки та історію. Він писав: "История Южной России изумляет каждого своими прои[с]-шествиями и полусказочными героями, народ удивительно оригинален, земля прекрасная. И все зто до сих пор никем не представлено перед очи образованного мира, тогда как Малороссия давно имела своих и композиторов, и живописцев, и позтов. Чем они увлекались, забнв своє родное, не знаю; мне кажется, будь родина моя самая бедная, ничтожная на земле, — и тогда бьі она мне казалась краше Швейцарии и всех Италий. Те, которьіе видели однаждьі нашу краину, говорят, что желали бн жить и умереть на ее прекрасней-пгих полях. Что же нам сказать, ее детям, должно любить и гордиться своєю прекрасне [й]шею матерью. Я, как член ее великого семейства, служу ей ежели не на существенную поль[зу], то, по крайней мере, на славу имени Украиньї. Обладая в мале искусством в живописи, лредпринял я издание, названное мною "Живописная Украйна".

У 1844 році в Петербурзі вийшов друком альбом "Живописная Украйна". Минуле України постало в офорті "Дари в Чигрині 1649 року", присвяченому важливій історичній події — прибуттю до Богдана Хмельницького послів із Московії, Польщі та Туреччини з багатими дарами. Посли очікують на рішення козацької ради про те, під чиє покровительство перейде Україна.

Офорт "Старости" відтворює традиційний звичай сватання як першого кроку до весілля. У роботі "У Києві" зображено мальовничий краєвид біля Дніпра в спекотний літній день. Пейзажний офорт "Видубицький монастир у Києві" показує давню архітектурну пам'ятку часів Київської Русі, зведену ще в XI столітті, у гармонії з довкіллям.

Твір "Судна рада" ілюструє старовинний український звичай вирішувати суперечки громадою. Цей офорт набув великої популярності, і невідомі художники робили з нього численні копії.

Офорт "Казка" ("Солдат і смерть") розповідає про 25-річну солдатську службу, яка була справжнім лихом для селян. Сюжет узято з народної казки: скалічений на службі солдат повертається додому, де на нього чекає смерть. Однак він не боїться її й жартує з нею. За зовнішньою веселістю криється гостра сатира на миколаївську солдатчину.

До офортів Шевченко додавав пояснювальні тексти українською та французькою мовами. Однак повністю реалізувати задум альбому не вдалося: до єдиного випуску увійшло лише шість гравюр.

Попри це, "Живописная Украйна" стала вагомим внеском в українську графіку першої половини XIX століття, зразком реалізму й народності, а сам Шевченко закріпився серед провідних майстрів офорта.

Арешт і тривале заслання перервали заняття гравюрою. У неволі митець мріяв повністю присвятити себе цьому мистецтву.

У щоденнику він занотував: бути добрим гравером — означає бути розповсюджувачем прекрасного.

Повернувшись до Петербурга 1857 року, Шевченко влаштував гравірувальну майстерню, придбав інструменти й узявся до роботи. Невдовзі з'явилися перші твори: власна композиція "Дві дівчини" та інтерпретація "Святої родини" іспанського художника Б. Мурільйо. Удосконалюючи техніку, він вивчав офортну манеру Рембрандта й виконав гравюри з його картин, зокрема "Притчу про робітників на винограднику" (1858).

Чіткість зображення в глибоких тінях і технічна винахідливість викликали захоплення сучасників. Шевченка з повагою називали "російським Рембрандтом".

У серпні 1860 року він представив на виставці в Академії мистецтв кілька офортів: "Дуб" за малюнком А. Мещерського, італійський пейзаж із картини М. Лебєдєва, "Вірсавію" з твору К. Брюллова та автопортрети.

2 вересня 1860 року Рада Петербурзької Академії мистецтв присвоїла Т. Г. Шевченкові звання академіка гравюри. У дипломі зазначалося: "Санкт-Петербургская императорская Академия художеств за искусство и познания в гравировальном художестве признает и почитает художника Тараса Шевченко своим академиком, с правами и преимуществами в установленнях Академии предписанньіми". Це звання засвідчило його значну роль у розвитку малярства в Росії та Україні.

"В ту зиму, когда мне впервые пришлось ездить к Тарасу Григорьевичу, он начал заниматься офортными... работами; причем он избрал себе в руководители и наставники величайшего мастера этого дела Рембрандта и усердно копировал его неподражаемые рисунки. Бывало так, что мое рисование прерывалось предложением идти вместе в академическую библиотеку, Эрмитаж или к кому-либо из коллекционеров, чтобы посмотреть какой-нибудь невиданный еще рембрандтовский офорт. Понятна радость, с которой я шел на такое предложение, и гордость, с которую шествовал по коридорам Академии или улицам Петербурга, сопутствуя моему дорогому учителю в его невероятной, всем знакомой, мерлушичьей шапке".

"Но главная область, где с особенной силой сказался талант нашего художника, — это, несомненно, офорт. Можно с полным основанием утверждать, что он был чуть не первым русским художником, серьйозно посвятившим себя этой интересной области искусства и достигшим в ней высокой степени совершенства, даже с вполне современной нам точки зрения... Учиться ему в сущности было не у кого. Правда, Шевченко пользовался советами и указаниями Иордана, но Иордан был все-таки гравером иглой или резцом, а не одЬортистом. Если уже говорить об учителях, то истым руководителем Шевченко был Рембрандт, с которым нашего художника связывало как сходство вкусов, так и родственность талантов в смысле чувства светотени. В офортах Шевченко мы действительно находим характерные черты работ великого Голландца".

"... Я думаю посвятить себя безраздельно гравюре акватинта (акватинта — ргзновид гравюри на металг, що створюе ефект близький до тонованого малюнка. — О. Р.). Для этого я полагаю ограничить свое материальное существование до крайней возможности и упорно заняться этим искусством".