Туризм и путешествия

Вступление

Индустрия гостеприимства немыслима без туризма и путешествий. Именно путешествия выступают центральной темой туризма. Отличия во времени, расстояниях, местах проживания, целях и длительности пребывания — всё это лишь отдельные элементы туризма. В целом же туризм представляет собой многоцелевой феномен, объединяющий одновременно приключенческую составляющую, романтику дальних странствий, определённую загадочность, посещение экзотических уголков и вместе с тем — вполне земные заботы предпринимательства, вопросы здоровья, личной безопасности и сохранности имущества.

За последние годы туризм превратился в один из наиболее доходных видов бизнеса в мире. На него приходится порядка 7% мирового капитала. Уже в начале 90-х годов доля туризма достигала 10% мировой торговли товарами и услугами, что обеспечило ему третье место после экспорта нефти и автомобилей, а к 2005 г. туризм должен был выйти на первое место.

Тем не менее рост международного туризма порождает и ряд негативных последствий — таких как инфляция, разрушение окружающей среды и нарушение традиций местного населения. Особенно отчётливо это проявляется в развивающихся странах, где туристы из более богатых индустриальных государств своим присутствием навязывают присущий им образ жизни и уровень потребления. Поэтому своевременная и всесторонняя оценка последствий международного туризма — крайне важный фактор для выработки такой экономической и туристской политики, которая позволяла бы извлекать максимальную выгоду и предупреждать разрушительное воздействие туризма.

Туризм — это индустрия, развивающаяся в тех регионах (землях), которые обладают естественными и искусственными особенностями, привлекающими посетителей (туристов) разнообразным характером деятельности.

Как правило, к категории туристов относят путешественников, выезжающих из места своего постоянного проживания с целью получения удовлетворения, и чьё пребывание в месте туристического назначения превышает сутки.

Туристический продукт — это комплекс услуг, предоставляемых туристско-экскурсионными предприятиями гражданам (туристам).

Комплексная система организации производства такого продукта называется индустрией туризма.

В систему индустрии туризма входят специализированные предприятия, организации и учреждения:

1. Предприятия, предоставляющие услуги по размещению (гостиницы, мотели, кемпинги, пансионаты);
2. Предприятия питания (рестораны, кафе, бары);
3. Фирмы, занимающиеся транспортным обслуживанием (автопредприятия, авиационные предприятия, железнодорожные ведомства, предприятия морского и речного транспорта);
4. Туристские фирмы по разработке и реализации туристского продукта (туристские бюро, экскурсионные бюро, туристские агентства, бюро реализации путевок);
5. Рекламно-информационные туристские учреждения (рекламные агентства, рекламные бюро, информационные агентства);
6. Органы управления туризмом (комитеты и департаменты туризма, общественные туристские организации и объединения);

В настоящее время сложилась следующая классификация видов и форм туризма.

Формы туризма по видоизменению наиболее характерного признака делятся на отдельные разновидности. К этим характерным признакам относятся: главная цель путешествия, характер организации путешествия, интенсивность туристского потока, продолжительность тура (путешествия), возрастной признак, используемый транспорт, форма сотрудничества.

В зависимости от главной цели путешествия выделяют следующие разновидности форм туризма:

Познавательный (культурный) туризм – путешествие в целях ознакомления с историко-культурными достопримечательностями и уникальными природными объектами по определенной программе.

Научный туризм – посещение конгрессов, симпозиумов с последующими экскурсионными поездками.

Деловой туризм (поездки бизнесменов с деловыми целями) представляет собой организованный, самодеятельный (неорганизованный).

По степени мобильности:

1. стационарный,
2. передвижной,
3. социальный туризм.

Путешествие человека (семьи) по собственному плану, включающему определение районов посещения, продолжительности остановок, условий ночлега и т.п., называется индивидуальным, а путешествие в составе группы по плану туристического хозяйствующего субъекта называется групповым туризмом.

Путешествие одного или группы туристов по точному маршруту и регламенту, установленным туристским хозяйствующим субъектом, называется организованным туризмом.

Данные туристы и туристский хозяйствующий субъект связаны между собой взаимными требованиями и обязательствами.

Организованные туристы обеспечиваются комплексом туристских услуг по заранее приобретенной путевке на определенный срок (отдыхающие на турбазах, в санаториях, домах отдыха, по путевкам). К организованным туристам также относятся те, кто на определенный срок приобрел лишь часть туристских услуг (например, путевку только на питание).

По интенсивности продаж турпутевок различают:

1. постоянный,
2. сезонный туризм.

Круглогодичное и относительно равномерное посещение туристских регионов называется постоянным туризмом. Эта разновидность формы туризма характерна прежде всего для наиболее известных центров цивилизации, культуры, оздоровления: известные города мира, курорты, места, располагающие уникальными лечебными минеральными водами и целебными грязями.

Некоторые регионы привлекают туристов преимущественно в определенное время года. Такой туризм является сезонным. Туристские регионы, посещаемые только в определенное время года (например, летом или зимой), характеризуются как односезонные, а регионы, посещаемые в любое время года (и летом, и зимой), называются двухсезонными. Сезоны по степени интенсивности посещения туристами данного региона делятся на пиковые (наиболее загруженные), тихие (со средней степенью загрузки), и мертвые (незагруженные, почти не посещаемые туристами).

По продолжительности пребывания туристов в путешествии выделяются кратковременный и продолжительный туризм. Кратковременный туризм – это туризм с продолжительностью путешествия не более трех суток.

Продолжительный туризм – это туризм, при котором срок путешествия составляет более трех суток. В зависимости от продолжительности пребывания в путешествии существенным образом изменяются потребности туриста.

По продолжительности:

1. Однодневный;
2. Многодневный;
3. Транзитный.

Сокращение времени путешествия, на определенном (постоянном) маршруте, ведет к увеличению в расходах туриста доли транспортной составляющей, т.е. его затрат на транспорт. В зависимости от возраста туристов туризм подразделяется на:

1. детский,
2. молодежный,
3. зрелый,
4. смешанный.

В зависимости от используемых транспортных средств, для передвижения туристов различают следующие разновидности форм туризма:

1. Железнодорожный;
2. Водный;

В зависимости от географической направленности различают:

1. Межконтинентальный;
2. Международный (межрегиональный);
3. Региональный;
4. Местный;
5. Приграничный.

Туристические услуги составляют значительную часть потребляемых населением услуг и имеют специфический социально-оздоровительный характер, т.е. отдых, возможность развития личности, познания исторических и культурных ценностей, возможность занятия спортом, участие в культурно-массовых мероприятиях и другие, т.е. туризм сочетает в себе экономический, социальный, гуманитарный, воспитательный и эстетический факторы.

Туристы являются потребителями основных, дополнительных и сопутствующих услуг.

Основные туристические услуги регламентируются договором на туристическое обслуживание и путевкой. К таким услугам, как правило, относятся:

• Размещение;
• Питание;
• Транспортные услуги, включая трансферт;
• Экскурсионные услуги.

Дополнительные услуги имеют весьма широкий спектр и занимают при развитой инфраструктуре туризма до 50% от общего дохода. Сюда можно отнести:

• Дополнительные экскурсии, не вошедшие в перечень основных услуг;
• Физкультурно-оздоровительные услуги;
• Медицинские услуги;
• Культурно-зрелищные и игровые мероприятия;

К сопутствующим услугам относятся:

• Обеспечение суверенной продукцией, туристской символикой;
• Торговое, валютно-кредитное, информационное, конгрессное и прочее обслуживание;
• Услуги специальных видов связи, предоставление индивидуальных сейфов и др.

Формирование маршрутов, туров, экскурсионных программ, предоставление основных и сопутствующих услуг составляют технологию туристского обслуживания, т.е. это формирование конкретного туристского продукта для удовлетворения потребности в туристской услуге.

Маршрут – это документ, подтверждающий оплату предусмотренных программой услуг, являющихся формой строгой отчетности.

У путівці зазначають маршрут, перелік основних послуг, термін дії, вартість, опис маршруту тощо.

Ваучер 1. Попереднє бронювання місць із продажем транспортних документів.

Консультації відіграють особливо важливу роль, коли клієнт планує далеку подорож і не орієнтується в маршруті або ж має намір відвідати конкретні місця, але не знає, яким видом транспорту туди можна дістатися.

Агентства не розмежовують клієнтів на тих, хто лише консультується, і тих, хто одразу оформлює поїздку, адже вважається, що клієнт має право отримати об'єктивну інформацію з усіх питань, які його цікавлять, якщо вони стосуються його інтересів, пов'язаних із подорожжю. До того ж надання консультаційної допомоги, оформлення проїзних квитків, бронювання готелів та інших послуг здійснюється в одному місці й у найкоротші терміни.

Витрати агентства покриваються транспортними організаціями та готельними підприємствами у формі комісійної винагороди, визначеної у відсотковому співвідношенні до вартості реалізованого обслуговування.

На сьогодні в Росії склалися чотири групи туристичних фірм за видом і формами послуг, які вони надають.

2. Фірми достатнього вибору, де клієнту пропонують 10–15 маршрутів.

4. Фірми екзотичних маршрутів, які пропонують клієнтам незвичні подорожі та екскурсії.

Після процедури розробки й затвердження маршруту переходять до формування туру.

1.

Пекідж-тур — це комплексний набір туристичних послуг, до якого входять харчування, проживання, екскурсійне обслуговування, транспортні, побутові, спортивно-оздоровчі, фізкультурні, медичні та інші послуги.

На практиці широко популярними є інклюзив-тури, коли турист замовляє мінімально достатній набір основних послуг, а додаткові купує за потреби. Це розширює можливості планування власного часу для туриста і в низці випадків робить путівку дешевшою.

Тур, сформований на основі маршруту та конкретного попиту, не може одразу стати товарним продуктом для продажу. Для цього потрібно виконати низку етапів:

1. експериментальне впровадження;
2. продаж турів.

Якщо тур «проходить» за цими критеріями, необхідне його експериментальне впровадження. Його можна поєднати з рекламним безкоштовним (або пільговим) круїзом, автобусною подорожжю тощо.

Після цього здійснюється калькуляція витрат. Визначається (задається) норма прибутку, розраховується ціна та формується система пільг (знижок).

При формуванні туру слід враховувати його основні властивості:

• атрактивність (привабливість);
• надійність;
• безпечність;
• обґрунтованість;
• цілісність (завершеність);
• адресна спрямованість;
• інформативність;
• гнучкість.

Загальні напрями розвитку міжнародного туризму.

Укладання інформації про туристські потоки та загалом економічний аналіз міжнародного туризму ґрунтується на прийнятих точних і універсальних визначеннях, які описують характеристики міжнародного туризму та класифікують різні види туристських потоків.

Згідно з рекомендаціями ВТО, усіх мандрівників, які перетинають зовнішні кордони країн, поділяють на тих, кого слід включати до статистики туризму і називати гостями, та на тих, кого не включають до статистики, виходячи з мотивів їхнього візиту. Гість, який перебуває в країні 24 год. і більше або проводить принаймні одну ніч у країні перебування, класифікується як турист. Якщо ж він проводить у країні менше 24 год., то його відносять до категорії одноденного гостя або, за прийнятою раніше термінологією, до категорії екскурсанта. Узагальнивши все вищевикладене, можна виділити три групи міжнародних мандрівників:

Іноземний гість — будь-яка особа, яка виїжджає до іншої країни, що не є її (його) постійним місцем проживання, на період, що не перевищує 12 місяців, при цьому головна мета візиту інша, ніж оплачувана діяльність.

Екскурсант — це іноземний гість, який не ночує в країні перебування, а повертається, наприклад, на судно або поїзд, яким він прибув до країни.

Світовий ринок міжнародного туризму.

Географічне зосередження міжнародних туристських обмінів відповідає географічній концентрації торгівлі, однак має дві важливі відмінності.

По-перше, країни з позитивним балансом за надходженнями від туризму, наприклад США, Іспанія, Португалія, Греція, часто мають від'ємний баланс у торгівлі. Країни з від'ємним балансом за туристськими обмінами мають позитивний торговий баланс, наприклад Німеччина, Японія.

По-друге, обмін туристськими послугами між індустріальними країнами з аналогічними зразками попиту не обов'язково є обміном продуктами подібних типів, як у торгівлі товарами.

Туризм охоплює безліч різноманітних секторів економіки, і це ускладнює точну оцінку чисельності працівників, зайнятих у сфері туризму. Більше того, розв'язання проблеми реальної оцінки утруднюється через специфічний характер праці та різноманітні зв'язки між туристським сектором та іншими секторами економіки.

На відміну від невеликих держав, у великих індустріальних країнах у туристській галузі працює лише 5% працездатного населення. У країнах же, що розвиваються, в індустрії туризму створюється більше нових робочих місць, ніж в інших галузях економіки.

Три основні характеристики розвитку міжнародного туризму в період до 2000 р. мають бути взяті до уваги:

• Перша. Економічний спад не веде до відповідного зменшення подорожей і туристської діяльності. Бюджети можуть бути урізані, період поїздок може скоротитися і наблизитися до внутрішніх перевезень. Туристи будуть пристосовуватися до нових обставин, менш комфортабельного розміщення та послуг за вибором;
• Друга. Зростання показників поїздок пов'язане зі спадом, напруженням і повільним збільшенням у першій половині 90-х років порівняно з другою половиною цього десятиліття. Інша ситуація складається щодо ночівель і тривалості перебування, де спад значніший;
• Третя характеристика передбачає два основні мотиви зростання за роками в міжнародному туризмі. Внутрішньорегіональний, тобто в межах регіону, наприклад, Франція-Іспанія або Корея-Японія. Збільшення показників подорожей викликане зростанням пересування в азійських країнах, що є результатом швидшого економічного розвитку Азії. Народи східноєвропейських країн будуть переважно подорожувати до західноєвропейських країн. Найбільше зростання очікується у виїзному туризмі (поїздки на далекі відстані), наприклад, з Європи до Японії.

Перспективи зростання виїзного туризму. За регіонами у 1991-2000 р.

Перспективу зростання виїзного туризму за шістьма регіонами визначає ВТО, оцінюючи за трьома категоріями:

• Низька — нижче 3% зростання на рік за період 1991-2000 рр.
• Середня — між 3% і 4% зростання на рік з поправкою проекту ВТО на 90-ті роки: щорічне зростання — 3,5%, тобто береться середній показник (між 3% і 4%);
• Висока — з перевищенням 4% зростання на рік.

Європа (з її високим базовим рівнем туристської діяльності багатьох країн, які відрізняються вільно розпоряджуваним на власний розсуд доходом), Карибський субрегіон Америки, регіон Південної Азії та всі частини Африканського регіону оцінюються на 90-ті роки за середнім відсотком перспективного зростання виїзного туризму (між 3% і 4% на рік). Лише Північноамериканський субрегіон оцінюється низьким показником перспективного зростання виїзного туризму. Тут домінують ринок США із заниженим середнім показником економічного зростання (трохи більше 2% на рік у 90-ті роки), і водночас високий рівень прикордонного туризму між США і Канадою, який підтримуватиметься у великих обсягах, але з перспективою зростання лише в межах від 2% до 3% на рік, що й «знижує» загалом потенційне зростання виїзного туризму для країн Американського континенту.

Перспективи зростання в'їзного туризму за регіонами у 1991-2000 рр.

Карибський субрегіон Американського континенту, Східноазіатський регіон і басейн Тихого океану, а також регіон Південної Азії утримують перспективи зростання в'їзного туризму в 90-х роках вище середнього темпу. Карибський субрегіон облаштовується, роблячи ставку на Європейський ринок (точніше, використовуючи як свою перевагу можливості, що виявилися від ослаблення курсу долара США). Прискорена розробка і розвиток маршрутного туризму в багатьох країнах Східноазіатського регіону і басейну Тихого океану (зокрема, в Індонезії, Малайзії та Китаї) з урахуванням збільшення числа нових регіонів прийому (наприклад, Камбоджі, В'єтнаму) дозволять побачити хороші показники зростання як далекого європейського туризму в ці регіони, так і внутрішньорегіональних поїздок до країн з прискореними темпами розвитку туризму (зокрема, до Південної Кореї та Тайваню).

Для Південної Азії відкриваються сприятливі перспективи сталого зростання в'їзного туризму (наприклад, до Індії, Шрі-Ланки), тобто для регіону, де відсоток зростання може стати значно вищим за середній.

За іншими регіонами і субрегіонами перспективи в'їзного туризму на 90-ті роки оцінюються на середньому рівні, тобто в обсязі 30,4% на рік. Жоден регіон не буде відзначений помітним зниженням перспектив в'їзного туризму.

Необхідно зазначити, що попри те, що Північна Америка характеризуватиметься заниженим показником зростання виїзного туризму, це не означатиме, що регіони обов'язково повинні мати знижений середній темп зростання в'їзного туризму. Найвищий темп зростання виїзного туризму з Північної Америки припадає на країни, що приймають малі групи і на які припадає 10% збільшення потоку туристів із Північної Америки, хоча загалом зростання виїзного туризму з цього регіону становитиме лише 1% туристської активності даного регіону.

Перспективи зростання туризму в Європі.

З метою розуміння перспективи зростання туристських потоків використовуються такі показники в системі їх оцінок: низький (або нижче середнього), середній і високий (або вище середнього).

Оскільки загалом перспективи Європи (джерела і споживача туристських потоків) оцінюються середнім показником, то ця обставина виявляє можливі варіанти регіонального розвитку. Наприклад, перспективи виїзного туризму з Європи до Америки, Східної Азії та районів басейну Тихого океану, а також до Південної Азії повсюдно вищі за середні показники, тоді як ці показники передбачаються нижчими за середні для Близькосхідного регіону у зв'язку з економічними труднощами і малопривабливістю розташованих у цьому регіоні країн.

Європа як регіон в'їзного туризму має хорошу базу зростання за всіма напрямками, за винятком Південної Азії. З Африки, Близького Сходу, Південної Азії та районів басейну Тихого океану в 1990 р. зафіксовано 4,5-6 млн прибуттів туристів. Тому, якщо збільшення становитиме 5% на рік у період 90-х років, скажімо, з Африки, то це означатиме додатково 3,1 млн прибуттів до 2000 р. Навіть скромніший показник середнього зростання в обсязі 3% на рік дасть збільшення туризму з Африки до Європи з 5 млн до 6,7 млн прибуттів у період 1990-2000 рр. Отже, важливо враховувати обсяги сталих туристських потоків при оцінці майбутнього зростання цих показників.

Для Американського континенту притаманний знижений показник середнього рівня перспективи зростання як за внутрішньорегіональним туризмом, так і за туристськими потоками до Південної Азії та країн Близького Сходу. Домінуюча роль Північної Америки в Американському регіоні та висока частка врахованих туристських потоків у межах прикордонного обміну між США і Канадою дають низькі оцінки для внутрішньорегіонального туризму.

Однак, як було зазначено раніше, Карибський басейн (з огляду на його відносно легку пристосовність до Європи за рівнем обслуговування туристів і його зусилля з продажу турів на європейському просторі) має вищий показник зростання перспектив, ніж інші райони Американського континенту, хоча всі субрегіони мають перспективу вищої відмітки щорічного зростання 3-4%, що означає середній показник зростання.

Найзначнішими регіонами за в'їздом на Американський континент у 90-х роках є Європа, Східна Азія, країни басейну Тихого океану і Близького Сходу.

Масштаб і варіантність туристського розвитку за всіма напрямками туризму до Східної Азії та басейну Тихого океану зростатимуть до рівня вище середніх темпів завдяки виїзному туризму всіх регіонів. Прийняте визначення — вище середнього рівня зростання (понад 4% на рік) — порівняно занижене, коли йдеться про показники сектору в'їзного туризму в країнах Східної Азії та Тихоокеанського басейну, оскільки багато показників ближчі до 10% або понад 10% на рік.

Оскільки більшість пропозицій проекту ВТО «Прогноз всесвітнього туризму до 2000 року і на наступний період» виправдовується, очевидно, що при спаді на ринку туризму в умовах початку 90-х років у поєднанні з великими інвестиціями, необхідними для облаштування бази розміщення зростаючого потоку туристів у 2,5 раза (якщо зростання щорічного притоку оцінюватиметься протягом десяти років цифрою 10% на рік), навряд чи середні показники перевищуватимуть 6-7% на рік протягом усього десятиліття. Лише деякі країни можуть досягти піку своїх пропозицій. Загалом же по регіону 6-7-відсотковий показник середньорічного зростання можливий лише завдяки міжрегіональним туристським потокам.

Думаючи про майбутнє, слід бути оптимістом, попри певні труднощі, подолання яких має поліпшити ситуацію. Нова індустріальна політика Індії, зниження практики ліцензування і контролю за валютним обміном створюють широкі можливості для інвестицій та економічного розвитку. Це своєю чергою створює фінансові можливості в Індії не лише для ділових поїздок, а й на відпочинок. У ході ослаблення контролю за валютним обміном очікується піднесення в індійському виїзному туризмі, що дає перспективи зростання загалом по регіону до рівня середніх темпів. Основним регіоном з прийому південноазіатського виїзного туризму будуть Східна Азія і басейн Тихого океану.

Перспективи зростання в'їзного туризму на Близькому Сході.

Прогнозы относительно перспектив въездного туризма на Ближнем Востоке вызывают затруднения. С одной стороны, можно утверждать, что укрепление стабильности в регионе способствовало бы активизации въездного туризма. С другой стороны, этому противоречит ситуация, при которой привлекательность туристического направления в регионе остаётся недостаточно чётко обозначенной, а сама ситуация продолжает изучаться и исследоваться.

Перспективы роста туризма в Африке

Африка представляет собой регион, который включает множество разнообразных субрегионов. Конкретные субрегиональные сценарии ещё только предстоит выработать в процессе подготовки отдельного раздела по Африке в рамках проекта «Прогноз всемирного туризма до 2000 года и на последующий период». Вместе с тем уже существуют устоявшиеся тенденции, характерные для всех субрегионов. Так как на континенте по-прежнему сохраняются проблемы, сдерживающие потенциальный рост регионального туризма, оценки касаются возможностей средних темпов роста как выездного, так и въездного туризма. Наибольшие перспективы по выезду из Африки имеют Азия и сама Африка (внутрирегиональные поездки), а средний показатель роста въездного туризма в Африку будет типичен для поездок из Европы, Америки и Ближнего Востока.

В данном подразделе речь идёт о выводах относительно ключевых факторов, которые влияют на международную туристскую деятельность в 90-е годы и в последующий период нового столетия и определяют её. Существуют факторы, которые очерчивают развитие туризма и формируют направленность туристских потоков.

Демографические и социальные

Сдвиги в демографической структуре и социальной модели населения в развитых и новых индустриальных государствах приводят к тому, что всё большее число людей располагает временем и доходами, которые можно направить на путешествия. Среди этих изменений выделяются следующие факторы:

• старение населения;
• рост числа работающих женщин и увеличение дохода на члена семьи;
• увеличение доли одиноких пожилых людей;
• тенденция к заключению браков в более позднем возрасте;
• быстрый рост количества бездетных семейных пар по сравнению с ростом населения;
• сокращение числа иммиграционных ограничений;
• увеличение продолжительности оплачиваемых отпусков;
• более ранний выход на пенсию;
• растущее осознание туристских возможностей.

Продолжительные оплачиваемые отпуска ведут к появлению более длительных каникулярных периодов, в частности с кратким пребыванием.

Повышение уровня образования усиливает стремление разных людей к познанию друг друга. Технологии доставки и коммуникаций позволяют поддерживать постоянные контакты практически со всеми регионами мира, во всех сферах общения. Мир становится чрезвычайно космополитичным. Под влиянием взаимного воздействия людей формируется общемировой стиль жизни, который оказывает влияние на поездки и туризм. Самым фундаментальным основанием возрастающих показателей туризма фактически выступает причинная связь и результат становления глобального стиля жизни.

Экономическое и финансовое развитие.

Между тенденциями развития туризма и общим экономическим развитием существует чёткая связь. Туристский рост очень чувствителен к любым экономическим изменениям. Если цены, то рост показателей в целом на 1% частного потребления ведёт к общему застою в расходах на путешествия; при росте потребления на 2,5% развитие туризма возрастает на 4%, а при росте потребления 5% показатель увеличения затрат на туризм составляет 10%. В случае, если потребление ниже 1%, то в туризме ощущается спад. Но в каждой отдельной стране такая реакция на экономические изменения проявляется по-своему, и отклонение от среднего показателя также выступает в различных формах.

Спад экономического развития в конце 80-х годов так и не был преодолён к 1994 г., что привело к падению показателей роста туристской деятельности. Но рост ВВП в целом в течение 90-х годов смог всё-таки составлять 3% в год (или более того), хотя для западных индустриальных стран этот показатель будет на один пункт ниже среднего роста, а для Азии, Латинской Америки и Ближнего Востока развитие среднего темпа роста достигает более высоких оценок.

Политические, законодательные и нормативные изменения.

Новые политические структуры в Восточной Европе пока ещё экономически слабы, что является реальным препятствием для вовлечения населения в зарубежный туризм. Объём туризма между странами Западной и Восточной Европы будет расти, но в значительной мере в направлении с Востока на Запад. Меры Европейского сообщества по становлению единого рынка будут направлены на слабо осваиваемый сектор авиации в связи с наличием определённой сопротивляемости со стороны национальных перевозчиков ряда стран ЕЭС и продолжающейся перенасыщенностью аэропортов и авиационных коридоров. Политика ЕЭС «открытое небо» направлена на незначительную корректировку возможностей с целью предоставления европейским пассажирам существенно сниженных цен и большего выбора надёжных авиакомпаний.

Технология развития туризма.

Экономическое воздействие туризма.

Туристы тратят деньги в отелях, ресторанах, транспорте и т.д. и проникают в экономику страны пребывания. Это проникновение можно исследовать с помощью оценки прямого и косвенного проникающего воздействия. Прямое воздействие — это объём расходов туристов за вычетом объёма импорта, необходимого для полного обеспечения товарами и услугами туристов. Предприятия, к которым непосредственно поступают расходы туристов, также нуждаются в покупке товаров и услуг других секторов местной экономики. Например, гостиницы пользуются услугами строителей, коммунальных организаций, банков, страховых компаний, производителей пищевых продуктов и др. Таким образом, генерированная экономическая активность, полученная из этих последовательных этапов расходования, и является косвенным воздействием. Однако оно не охватывает все расходы туристов во время прямого воздействия, так как часть денег выходит из оборота через импорт и налогообложение.

Туризм, однако, может оказать и негативное воздействие на экономику. Производство туристской продукции и услуг требует переброски ресурсов из других сфер экономики, где потребность в них также высока.

Экономические аспекты организации т/ф.

Под организацией туризма как отраслевой экономической системы понимается сочетание структуры и способов функционирования её элементов и подсистем. Структура туризма характеризуется составом её элементов и способом их объединения (взаимодействия).

Организационная структура представляет собой способ объединения структурных единиц элементарного уровня (турфирм, турагентств и т.п.), в результате которого образуется иерархия туризма как отраслевой экономической системы.

В организационной структуре отрасли туризма можно различить социально-экономический аспект, материально-вещественный, технологический и информационный аспекты.

Социально-экономический аспект организационной структуры связан с формированием собственности на средства производства, с помощью которых осуществляется функционирование туризма. В зависимости от этого выделяются следующие организационно-правовые формы туризма: федеральная, муниципальная, акционерная, частная и т.д.

Материально-вещественный аспект структуры туризма как отрасли представляет собой совокупность производимых и реализуемых им туров, услуг и товаров. Этот аспект характеризуется объёмами реализации туристского продукта.

Технологический аспект отрасли туризма представляет собой совокупность конкретных технологических процессов, связанных с производством, реализацией и потреблением туристского продукта.

Информационный аспект организационной структуры туризма. Чтобы справиться с управлением такой сложной системы, как туризм, необходима рациональная организация потока информации. Наиболее эффективной организацией для больших систем является иерархическая структура и т.д.

Вид туризма связан со спецификой отражения финансовых результатов в бюджете страны или её региона. По данному признаку в формах туризма выделяют два вида туризма: активный и пассивный.

Приезд иностранных туристов в страну или отечественных туристов в данный регион страны является активным туризмом. Активный туризм служит фактором ввоза денег (валюты) в страну или данный регион.

Путешествие граждан одной страны в другие государства и выезд туристов из данного региона страны являются пассивным туризмом. Пассивный туризм является фактором вывоза денег (валюты) из страны или данного региона.

Анализ баланса. Устойчивость финансового положения предприятия

То, насколько устойчивым будет финансовое положение компании, во многом определяется тем, насколько продуманно и корректно финансовые ресурсы вкладываются в активы. Активы по своей природе подвижны: в ходе работы предприятия их размер и состав непрерывно меняются. Составить наиболее общее представление о произошедших качественных сдвигах в структуре средств и их источников, а также об их динамике позволяет анализ отчетности.

Вертикальный анализ раскрывает структуру средств предприятия и их источников, причем не в абсолютных единицах, а в долях либо процентах. За единицу, или 100%, берется валюта баланса, а каждый абсолютный показатель исчисляется в долях либо процентах относительно итогового показателя баланса. Относительные показатели в известной мере избавлены от негативного воздействия инфляционных процессов, что дает возможность более объективно анализировать хозяйственную деятельность в динамике.

Порой вертикальный и горизонтальный анализ удобнее выполнять по модифицированной отчетности, то есть отдельные статьи могут быть укрупнены. Если же требуется установить значимость конкретных составных частей имущества предприятия, анализ стоит проводить по полной схеме.

Для капиталоемких отраслевых объектов — таких как гостиничное хозяйство, кемпинги, мотели, средства размещения на транспорте, — в составе имущества которых существенная доля принадлежит основным средствам, нужно подробнее изучать структуру этих средств и вычислять показатели, описывающие их движение, а значит, и интенсивность хозяйственной деятельности.

Когда доля долгосрочных финансовых вложений в активах предприятия достаточно велика (как минимум превышает 5–10% от валюты баланса), в процессе анализа финансово-хозяйственной деятельности имеет смысл исследовать их структуру. Данные финансовой отчетности дают возможность рассчитать удельный вес в составе долгосрочных вложений инвестиций в дочерние и зависимые общества, в другие организации, займы (на срок более одного года). В нынешних условиях эти сведения особенно важны для потенциальных инвесторов, которые рассматривают вопрос о своем участии в прямом финансировании организации, ведь, как свидетельствует российский опыт, именно через дочерние и зависимые общества в больших масштабах происходит перераспределение прибыли. Чтобы оценить эффективность отвлечения ресурсов в другие организации (то есть дочерние и зависимые), нужно сопоставить общую сумму направленных на это финансовых средств с поступлением доходов.

Поскольку потребность в оборотных средствах обусловлена отраслевой спецификой предприятий и условиями их текущей деятельности, сами по себе показатели структуры текущих активов мало информативны. Интересные и полезные аналитические выводы можно было бы получить, сравнивая показатели структуры оборотных средств рассматриваемого предприятия и успешно действующих однотипных компаний. Однако подобная нормативная информация может быть получена либо путем обобщения данных баланса за ряд лет, либо через специальные отраслевые научные исследования. Ни то, ни другое в нашей стране сегодня сделать невозможно.

Для выработки стратегий текущей деятельности предприятия важно отслеживать и поддерживать приемлемый уровень кредиторской задолженности и привлеченных средств.

Горизонтальный анализ отчетности состоит в построении одной или нескольких таблиц, где абсолютные показатели заменяются относительными показателями темпов роста или снижения, выраженными в процентах или долях, что позволяет анализировать эти показатели в прошлом и прогнозировать их будущие значения. Основой сравнения, как правило, служат показатели базисного периода. Ценность результатов горизонтального анализа заметно падает в условиях инфляции, тем не менее эти данные можно применять при межхозяйственных сравнениях.

Если учесть, что последние годы в России сопровождались сравнительно высокой инфляцией, причем отдельные материально-вещевые и финансовые компоненты характеризовались разными темпами инфляции, использовать рассчитанные показатели следует с осторожностью.

Методика анализа финансового состояния предприятия включает следующие блоки анализа:

• общая оценка финансового состояния и его изменения за отчетный период;
• анализ финансовой устойчивости предприятия;
• анализ ликвидности баланса;
• анализ деловой активности и платежеспособности предприятия;
• анализ рентабельности капитала и продаж.

Финансовое состояние предприятия характеризуется размещением и использованием средств (активов) и источниками их формирования (собственного капитала и обязательств, то есть пассивов). Эти сведения представлены в балансе предприятия.

В 20-х годах один из основоположников балансоведения — Н. А. Блатов — рекомендовал изучать структуру и динамику финансового состояния предприятия с помощью сравнительного аналитического баланса. Сравнительный аналитический баланс получается из исходного баланса путем дополнения его показателями структуры, динамики и структурной динамики вложений и источников средств предприятия за отчетный период. Обязательными показателями сравнительного аналитического баланса являются: абсолютные величины по статьям исходного отчетного баланса на начало и конец периода, удельные веса статей баланса в валюте баланса на начало и конец периода, изменения в абсолютных величинах, изменения в удельных весах, изменения в % к величинам на начало периода (темп прироста статьи баланса), изменения в % к изменениям валюты баланса (темп прироста структурных изменений — показатель динамики структурных изменений), цена 1% роста валюты баланса и каждой статьи — отношение величины абсолютного изменения к проценту абсолютного изменения на начало периода.

Сравнительный аналитический баланс ценен тем, что он объединяет и систематизирует те расчеты и прикидки, которые обычно выполняет любой аналитик при первом знакомстве с балансом. Схемой сравнительного баланса охвачено множество важных показателей, описывающих статику и динамику финансового состояния. Фактически сравнительный баланс включает показатели горизонтального и вертикального анализа. В ходе горизонтального анализа определяются абсолютные и относительные изменения величин различных статей баланса за определенный период, а цель вертикального анализа — вычисление удельного веса нетто. Все показатели сравнительного баланса можно разбить на три группы:

• показатели структуры баланса;
• показатели динамики баланса;
• показатели структурной динамики баланса.

Для осмысления общей картины изменения финансового состояния весьма важны показатели структурной динамики баланса. Сопоставляя структуру изменений в активе и пассиве, можно сделать вывод о том, через какие источники в основном был приток новых средств и в какие активы эти новые средства в основном вложены.

Для общей оценки динамики финансового состояния предприятия следует сгруппировать статьи баланса в отдельные специфические группы по признаку ликвидности (статьи актива) и срочности обязательств (статьи пассива). На основе агрегированного баланса осуществляется анализ структуры имущества предприятия.

З погляду зростання ефективності, до ознак «доброго» балансу можна віднести такі показники.

коефіцієнт поточної ліквідності 2,4;

дебіторська заборгованість перебуває у відповідності (рівновазі) з розмірами кредиторської заборгованості;

у балансі немає «хворих» статей (збитки; прострочена заборгованість банкам і бюджету);

запаси підприємства не перевищують мінімальної величини джерел їх формування (власних оборотних коштів, довгострокових кредитів і позик, короткострокових кредитів і позик).

Аналіз структури балансу за аналізований період (таблиця 5) показує, що для величини і структури ресурсної бази (сукупних активів) авіакомпанії у 1998 році були характерні такі зміни.

Ліквідність означає здатність цінностей легко перетворюватися в гроші, тобто в абсолютні ліквідні засоби. Ліквідність можна розглядати як час, необхідний для продажу активу, і як суму, виручену від продажу активу. Ці показники тісно пов'язані: часто можна продати актив за короткий час, але зі значною знижкою в ціні.

Усі активи підприємства залежно від ступеня ліквідності, тобто від швидкості перетворення в грошові кошти, можна умовно поділити на такі групи.

1. Швидкореалізовувані активи (А2) – активи, для обігу яких у готівкові кошти потрібен певний час.

3. Важкореалізовувані активи (А4) – активи, які призначені для використання в господарській діяльності протягом відносно тривалого періоду. До цієї групи можна включити статті.

Перші три групи активів (найбільш ліквідні активи, швидкореалізовувані та повільно реалізовувані активи) протягом поточного господарського періоду можуть постійно змінюватися і належать до поточних активів підприємства. Поточні активи більш ліквідні, ніж решта майна підприємства. 1. Найбільш термінові зобов'язання (П1) – кредиторська заборгованість, розрахунки за дивідендами, інші короткострокові зобов'язання, а також позики, не погашені в строк (за даними додатків до бухгалтерського балансу). 2. Короткострокові пасиви (П2) – короткострокові позикові кредити банків та інші позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати. 3. Довгострокові пасиви (П3) – довгострокові позикові кредити та інші довгострокові пасиви (статті V розділу балансу «Довгострокові пасиви»).

Щоб забезпечити баланс активу і пасиву, постійні пасиви слід зменшити на суму за статтями «Витрати майбутніх періодів», «Збитки».

Підприємство вважається ліквідним. Показники ліквідності застосовуються для оцінки здатності підприємства виконувати свої короткострокові зобов'язання.

Коефіцієнт поточної ліквідності дорівнює відношенню поточних активів до короткострокових зобов'язань і визначається таким чином.

, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на 1 грошову одиницю поточних зобов'язань. Якщо відношення менше ніж 1:1, то поточні зобов'язання перевищують поточні активи.

Рекомендовані наказом Міністерства економіки №118 від 1 жовтня 1997 року значення цього показника від 1 до 2, значення більше 2 небажане.

Якщо коефіцієнт поточної ліквідності високий, то це може бути пов'язано з уповільненням оборотності коштів, вкладених у запаси, з невиправданим зростанням дебіторської заборгованості.

Постійне зниження коефіцієнта означає зростаючий ризик неплатоспроможності. Доцільно цей показник порівнювати із середніми значеннями по групі аналогічних підприємств.

Однак цей показник дуже укрупнений, оскільки в ньому не враховується ступінь ліквідності окремих елементів оборотного капіталу.

Аналіз зміни коефіцієнта поточної ліквідності вказує на кризовий характер стану ліквідності, що характеризується нестачею оборотних коштів у Компанії для покриття короткострокових зобов'язань. Мінімальне значення цього коефіцієнта, коли Компанія ще є платоспроможною в короткостроковому періоді, дорівнює 1 (у цьому випадку короткострокові зобов'язання дорівнюють оборотному капіталу Компанії). Показник ліквідності постійно перебуває нижче мінімально прийнятного рівня. Це означає, що Компанія в короткостроковому аспекті є неплатоспроможною.

У практичному плані це означає, що, по-перше, оборотний капітал Компанії повністю сформований за рахунок короткострокових позикових коштів і, по-друге, що власний капітал також фінансується за рахунок короткострокового залучення коштів, причому Компанія змушена постійно рефінансувати ці зобов'язання (тобто покривати їх виключно за рахунок узятих нових позик). Отже, за цим критерієм структуру балансу Компанії можна визнати незадовільною.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається відношенням найбільш ліквідних активів до поточних зобов'язань і розраховується за формулою

Він допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов'язань у разі його критичного становища, коли не буде можливості продати запаси.

Значення цього показника рекомендується в межах від 0,8 до 1,0; але може бути надзвичайно високим через невиправдане зростання дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт термінової ліквідності показує прогнозовані платіжні можливості Компанії за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. За підсумками 1998 року значення цього показника зменшилося і на 01 січня 1999 року становило 0,44 (рекомендований рівень 1 і вище). Зменшення коефіцієнта термінової ліквідності у 1998 році показує зниження можливості погашення своїх зобов'язань у найближчому майбутньому за рахунок нових надходжень.

Різні показники ліквідності становлять інтерес не лише для керівників і фінансових працівників підприємства, а й для різних споживачів аналітичної інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності – для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт термінової ліквідності – для банків, коефіцієнт поточної ліквідності – для покупців і власників акцій та облігацій підприємства.

Слід зазначити, що на 01 січня 1999 року ліквідність Компанії є вкрай недостатньою і рекомендується привести її у відповідність до оптимальних значень відповідних показників шляхом збільшення тих чи інших статей оборотних активів, або зменшуючи статті короткострокових зобов'язань. Ця робота потребує проведення факторного аналізу динаміки зміни ліквідності Компанії.

Стан ліквідності Компанії свідчить про незадовільну структуру балансу, а також про високий фінансовий ризик, за якого Компанія не в змозі своєчасно оплачувати свої рахунки.

Після визначення загальної характеристики фінансового стану та його зміни за звітний період наступним важливим завданням аналізу фінансового стану є дослідження показників фінансової стійкості підприємства.

Фінансова стійкість – характеристика, що свідчить про стабільне перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами підприємства та ефективне їх використання в безперебійному процесі виробництва і реалізації продукції. Фінансова стійкість формується в процесі всієї виробничо-господарської діяльності і є головним компонентом загальної стійкості підприємства.

Аналіз стійкості фінансового стану на ту чи іншу дату дозволяє з'ясувати, наскільки правильно підприємство управляло фінансовими ресурсами протягом періоду, що передував цій даті. Важливо, щоб стан фінансових ресурсів відповідав вимогам ринку і відповідав потребам розвитку підприємства, оскільки недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства та відсутності в нього коштів для розвитку виробництва, а надмірна – перешкоджати розвитку, обтяжуючи витрати підприємства зайвими запасами і резервами. Таким чином, сутність фінансової стійкості визначається ефективним формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів.

Зовнішнім її проявом виступає платоспроможність.

Платоспроможність – це здатність своєчасно повністю виконувати свої платіжні зобов'язання, що випливають з торгових, кредитних та інших операцій платіжного характеру.

Платоспроможність підтверджується даними:

·

наявність грошових коштів на розрахункових рахунках, валютних рахунках, короткострокові фінансові вкладення. Ці активи повинні мати оптимальну величину. Чим значніший розмір грошових коштів на рахунках, тим з більшою ймовірністю можна стверджувати, що підприємство має достатні кошти для поточних розрахунків і платежів. Однак наявність незначних залишків коштів на грошових рахунках не завжди означає, що підприємство неплатоспроможне: кошти можуть надійти на розрахункові валютні рахунки, у касу протягом найближчих днів, короткострокові фінансові вкладення легко перетворити в грошову готівку. Постійна кризова відсутність готівки призводить до того, що підприємство перетворюється в «технічно неплатоспроможне», а це вже може розглядатися як перший ступінь на шляху до банкрутства.

·

про відсутність простроченої заборгованості та затримкою платежів;

·

несвоєчасному погашенні кредитів, а також тривалому безперервному користуванні кредитами.

Низька платоспроможність буває як випадковою, тимчасовою, так і тривалою, хронічною. Причинами цього можуть бути:

·

недостатня забезпеченість фінансовими ресурсами;

·

невиконання плану реалізації продукції;

·

нераціональна структура оборотних коштів;

·

несвоєчасне надходження платежів від контрактів;

·

надлишки товарів на відповідальному зберіганні.

Вищою формою стійкості підприємства є його здатність розвиватися. Для цього підприємство повинно мати гнучку структуру фінансових ресурсів і можливість за необхідності залучати позикові кошти, тобто бути кредитоспроможним.

Кредитоспроможним є підприємство за наявності в нього передумов для отримання кредиту і здатності своєчасно повернути взяту позику зі сплатою належних відсотків за рахунок власних ресурсів.

За рахунок прибутку підприємство не тільки погашає свої зобов'язання перед банками, бюджетом, страховими компаніями та іншими підприємствами, а й інвестує кошти в капітальні витрати. Для підтримання фінансової стійкості важливий не тільки ріст абсолютної величини прибутку, а й її рівня щодо вкладеного капіталу або витрат підприємства, тобто рентабельності. Слід пам'ятати, що висока прибутковість пов'язана з більш високим ризиком, а це означає, що замість доходу підприємство може зазнати значних збитків і навіть стати неплатоспроможним.

Таким чином, фінансова стійкість підприємства – це такий стан його фінансових ресурсів, їх розподіл і використання, який забезпечує розвиток підприємства на основі зростання прибутку і капіталу при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності в умовах допустимого рівня ризику.

Його зростання в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від залученого капіталу (<1).

Фінансова стійкість характеризується показниками:

·

відношенням власних оборотних коштів і до загальної величини оборотних коштів (коефіцієнт забезпеченості власними коштами);

·

коефіцієнт поточної ліквідності на кінець аналізованого періоду має значення менше 2;

·

. До оборотних фондів належать виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо), незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів. Фонди обігу – це готова продукція і товари для перепродажу, товари відвантажені, грошові кошти, розрахунки з іншими підприємствами і організаціями. Такий поділ необхідний для роздільного аналізу часу перебування оборотних коштів у процесі виробництва і обігу;

Залежно від практики контролю, планування та управління розрізняють оборотні кошти нормовані й ненормовані. Підприємство може встановлювати норми на виробничі запаси, напівфабрикати власного виготовлення, а також на товари, призначені для перепродажу.

За джерелами формування оборотного капіталу виділяють власний і позиковий оборотний капітал. Розмір власного оборотного капіталу обчислюють як різницю між підсумком IV розділу «Капітал і резерви», I розділу «Необоротні активи» та III розділу «Збитки». Позикові оборотні кошти утворюються у вигляді банківських кредитів, а також кредиторської заборгованості. Їх надають підприємству у тимчасове користування.

За ліквідністю (швидкістю перетворення на грошові кошти) розрізняють:

• абсолютно ліквідні засоби — оборотний капітал із мінімальним ризиком вкладення: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення;
• оборотний капітал із середнім ризиком вкладень: малоцінні та швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів;
• залежані виробничі запаси, готова продукція та товари, що не користуються попитом.

За матеріально-речовим змістом виокремлюють предмети праці (сировина, матеріали, паливо тощо), грошові кошти та кошти в розрахунках.

Фінансовий стан підприємства безпосередньо залежить від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються на реальні гроші.

Прискорення обіговості оборотних коштів зменшує потребу в них: менше потрібно запасів сировини, матеріалів, палива, заділів незавершеного виробництва, а отже, це веде до зниження рівня витрат на їх зберігання, що зрештою сприяє підвищенню рентабельності та покращенню фінансового стану підприємства. Оборотні кошти забезпечують безперервність процесу виробництва.

На тривалість перебування коштів в обороті впливають чинники зовнішнього та внутрішнього характеру.

До чинників зовнішнього характеру належать сфера діяльності підприємства, галузева належність, масштаби підприємства, економічна ситуація в країні та пов'язані з нею умови господарювання підприємства.

Прискорення обіговості капіталу сприяє скороченню потреби в оборотному капіталі (абсолютне вивільнення), приросту обсягів продукції (відносне вивільнення) і, отже, збільшенню одержуваного прибутку. У результаті покращується фінансовий стан підприємства, зміцнюється платоспроможність.

Уповільнення обіговості вимагає залучення додаткових коштів для продовження господарської діяльності підприємства хоча б на рівні минулого періоду.

Аналіз дебіторської заборгованості має особливе значення в періоди інфляції. Різке скорочення дебіторської заборгованості може бути наслідком негативних моментів у взаєминах з клієнтами (скорочення продажів у кредит, втрата споживачів продукції).

Багато аналітиків вважають, що якщо кредиторська заборгованість перевищує дебіторську, то підприємство раціонально використовує кошти, тобто тимчасово залучає в оборот коштів більше, ніж відволікає з обороту. Бухгалтери ставляться до цього негативно, тому що кредиторську заборгованість підприємство зобов'язане погашати незалежно від стану

Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості показує розширення або зниження комерційного кредиту. Якщо при розрахунку коефіцієнта виручка від реалізації вважається за переходом права власності, то збільшення

Чим триваліший період погашення, тим вищий ризик її непогашення. Цей показник слід розглядати за юридичними та фізичними особами, видами продукції, умовами розрахунків, тобто

Існують деякі загальні рекомендації управління дебіторською заборгованістю:

1. з метою зменшення ризику несплати одним або кількома великими покупцями слід за можливості розширити коло покупців;
2. використовувати надання знижок при довгостроковій оплаті.

Ділова активність Компанії характеризується, перш за все, показниками інтенсивного використання ресурсів, періодом їх обіговості, витратами та отриманим прибутком за період. Розглянемо основні показники рентабельності:

Так практично всі показники рентабельності (за винятком рентабельності інвестицій) мають від'ємне значення, що говорить і про збитковість Компанії.

Однак ці способи ефективні в короткостроковому періоді й недостатньо надійні в довгостроковій перспективі. Найбільш послідовна політика Компанії, що відповідає цілям зміцнення фінансового становища, полягає в тому, щоб збільшити виробництво та реалізацію послуг.

Информация о фирме.

Общество с Ограниченной Ответственностью “Туристическое агентство “Де Визу” было основано в 1995 году по решению Участников — 5 учредителей, каждый из которых внёс в уставной капитал предприятия по 20 %, что в сумме составило 1680 (одна тысяча шестьсот восемьдесят) руб. 00 коп.

Численность штата сотрудников — 23 человека.

Компания предоставляет следующие виды услуг:

• услуги в сфере туризма, организация и участие в организации и эксплуатации отелей, турбаз, мотелей, услуги по организации экскурсий, обслуживание частных и деловых поездок, культурных, гастрольных, благотворительных и других мероприятий;
• организация туристических поездок, командировок специалистов;
• осуществление международной туристической деятельности в ближнем и дальнем зарубежье;
• продажа авиабилетов на внутренние и зарубежные рейсы авиакомпаний различных стран;
• реализация путевок в здравницы и дома отдыха.

В истекшем (99) году было отправлено по направлениям.

Кроме того, агентство “Де Визу” предлагает услуги по продаже авиабилетов практически в любые точки мира, более чем на 20 авиакомпаниях, в том числе таких как: “Аэрофлот”.

На сегодняшний день “Де Визу” располагает большой агентской сетью как в Москве, так и во многих регионах России. Агенты работают в городах: Владимир, Калининград, Самара, Якутск и т.д.

Агентство было удостоено Диплома за выдающиеся успехи в развитии туристского бизнеса Национального комитета по туризму Венгерской Республики, занимает первое место в рейтинге турфирм-операторов по Чехии, составленном Информационной службой БАНКО. Ежегодно принимает участие в выставках “Отдых” и MITT.

“Де Визу” — одно из немногих, кто использует дополнительные методы привлечения клиентов: действует гибкая система скидок (при втором обращении 3% с путевки, при третьем 5%, при последующих 7%); каждому клиенту при получении путевки выдаётся рекламная продукция (календари, пакеты, постеры, ручки и т.п.); еженедельно проводится компьютерная лотерея среди базы данных клиентов с вручением победителю дополнительных призов.

Разработка программы рекламной деятельности.

Туристический рынок — и внутренний, и международный — принадлежит к числу наиболее конкурентных. За привлечение туристов разворачивается острая борьба: как между странами, так и внутри одной страны — между регионами, городами, гостиницами, предприятиями обслуживания и туристическими фирмами.

В таких условиях жёсткой конкуренции особенно важным становится создание продуманной маркетинговой программы и её последовательная реализация — от изучения рынка и формирования турпродукта до целенаправленных шагов по его продвижению. Огромную роль здесь играет рекламно-информационная работа, которая выступает одной из ключевых составляющих современного маркетинга. Опираясь на новейшие достижения психологии, социологии, эстетики и других наук, реклама за последние годы стала мощной индустрией.

Рекламно-информационная деятельность в области туризма осуществляется на двух уровнях:

Первый уровень — микроуровень, то есть уровень коммерческих структур. К ним относятся турфирмы, гостиницы, транспортные компании и другие подобные организации.

Второй уровень — макроуровень. Здесь рекламную деятельность ведут органы государственного регулирования: министерства, управления, комитеты. Ключевая задача такой рекламы — помочь потенциальному потребителю остановить свой выбор именно на этой стране или регионе среди множества других туристских направлений.

Что касается рекламы на микроуровне, или коммерческой рекламы, то её главная цель — склонить покупателя к приобретению конкретного продукта из массы аналогичных, представленных на рынке.

Общая сумма фактических затрат на рекламу, относимых на себестоимость продукции, находится в зависимости от объёма выручки от реализации услуг и не должна выходить за рамки нормативов. Согласно Приложению №2 к письму Минфина РФ от 6 октября 1992 года № 94: при объёме выручки до 10 млн. руб. включительно за год предельный размер расходов на рекламу по смете составляет 2% от объёма. Организации, работающие в сфере предоставления туристских услуг, увеличивают предельную исчисленную сумму расходов на рекламу в 3 раза.

Решения о средствах распространения рекламы.

Основные шаги при выборе средства массовой информации для доставки рекламного сообщения до целевой аудитории:

• выбор главных видов средств информации;
• выбор времени размещения в средствах информации.

Решение о широте охвата, частоте появления и силе воздействия рекламы.

Охват. За год обеспечивается 24 рекламных контакта.

Сила воздействия.

Стоимость рекламы в расчете на 1000 человек. Выбор конкретных носителей рекламы.

Перед размещением объявления необходимо провести опрос потребителей на тему, нравится ли им предлагаемое объявление и выделяется ли обращение из ряда прочих. После размещения объявления проводятся замеры узнаваемости рекламы потребителями или ее узнаваемости как виденной ранее.

Интенсивность обычно выражают с помощью крупных заголовков, используя всем известный факт, что в журналах принято выделять так наиболее важные сообщения.

Движение может быть прекрасно передано иллюстрацией. Оно должно быть резким, подчеркиваться, если можно, необычным ракурсом, смазанностью и т.д. Оно, как уже говорилось, привлекает внимание в первую очередь.

Контрастность означает, что рекламное послание не должно копировать даже самые лучшие образцы или содержать заимствованные у конкурентов находки. Такое подражательство усиливает позицию конкурента и губит того, кто идет вслед за лидерами.

Размер объявления

1. коэффициент эффективности рекламного обращения:

Эп = х 100%

Где:

Ац - охват целевой аудитории,

2.

n ,

Ц - стоимость единицы услуги,

n

3. Показник ефективності рекламного звернення (дохід у рублях на кожну рублю витрат на рекламу)

Пэ =

Безпека та екологічність проєкту

1.1 Охорона праці

Мінімізація ймовірності впливу на працівників таких чинників:

• використання електрообладнання, що несправне;
• недотримання техніки безпеки;
• вплив шуму;
• порушення мікроклімату, під яким розуміють підвищену запиленість повітря, підвищену або знижену вологість, підвищену або знижену температуру повітря.

Усі перелічені вище чинники повинні відповідати санітарним нормам і правилам СанПиН 2.2.2.542 – 96. [11]

Виробничі метеорологічні умови.

Виробнича санітарія – це система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають або зменшують вплив на працівників шкідливих виробничих чинників.

Основними чинниками, що характеризують санітарно-гігієнічну обстановку на виробництві, є: метеорологічні умови в приміщеннях на робочих місцях, освітлення робочих місць, наявність шкідливих речовин у повітрі робочої зони, розміри площі та об'єму приміщень на одного працюючого та ін.

Метеорологічні умови у виробничих приміщеннях визначають теплообмін організму людини з навколишнім середовищем, який залежить від таких чинників:

• відносної вологості повітря;
• променистого тепла.

Метеорологічні умови на виробництві повинні задовольняти вимогам "Санітарних норм проєктування промислових підприємств", у яких з урахуванням характеру виконуваної роботи нормуються параметри повітряного середовища в робочій зоні.

1.2. Організація роботи офісу.

Приміщення офісу призначене для забезпечення ефективної роботи співробітників компанії та обслуговування клієнтів.

Площа приміщення становить 40 м². У ньому встановлено 6 комп'ютерів, файл-сервер, 2 цифрові модеми, а також 2 факсимільні апарати та 2 ксерокси.

За ступенем небезпеки ураження електричним струмом це приміщення належить до категорії приміщень без підвищеної небезпеки: воно сухе, з нормальною температурою повітря, ізолюючими підлогами та невеликою кількістю заземлених предметів.

Додаткових заходів захисту від ураження електричним струмом у цьому приміщенні не потрібно. Живлення обладнання здійснюється від однофазної мережі змінного струму напругою 220 В і частотою 50 Гц.

За вибухонебезпечністю приміщення не класифікується, оскільки ні в нормальному, ні в аварійному режимі вибухонебезпечна суміш утворитися не може.

Освітлення приміщення поєднує природне та штучне. У приміщенні є три віконні прорізи, розташовані вертикально до робочої поверхні та орієнтовані на схід; природне світло зі світлових прорізів падає збоку, що відповідає вимогам СанПіН п. 8.1.1. [10].

1.3. Мікрокліматичні умови в приміщенні

Забрудненість повітря суттєво знижує безперебійну та надійну роботу технічних засобів.

Пил, що переміщується в просторі, має електричний заряд і прилипає до будь-якої поверхні. Під його впливом змінюються фізичні характеристики матеріалів носіїв інформації, а пилинки можуть спричиняти неполадки в накопичувачах на дисках та інших пристроях. Пил, до складу якого входить сильний електроліт, поглинає значну кількість вологи з повітря, і при цьому на поверхні елементів може утворитися плівка з електролітичного розчину, яка знижує працездатність.

Тому повітря, що надходить у приміщення, повинно мати гранично допустиму концентрацію пилу.

Для підтримання допустимих норм запиленості використано будівельні, ізоляційні та оздоблювальні матеріали, які не виділяють пил. Щодня в приміщенні проводиться вологе прибирання, що зменшує ймовірність накопичення пилу. Вентиляція повинна створювати на робочих місцях, у робочій та обслуговуваній зонах приміщень метеорологічні умови й чистоту повітряного середовища, що відповідають чинним санітарним нормам.

У приміщеннях із тривалим перебуванням людей і в приміщеннях, де потрібно підтримувати певну температуру в холодний період року, влаштовуються системи опалення. Системи опалення повинні відповідати вимогам чинних санітарних норм, будівельних норм і стандартів ССТБ. Теплопостачання окремих будівель або груп будівель, що обладнуються системами центрального опалення, передбачається від теплової мережі.

1.4. Воздействие шума и вибрации.

Чтобы улучшить акустические параметры помещения, необходимо предпринять ряд мер: устранять нежелательные шумы и звуки, а также обеспечивать равномерное распределение звуковой энергии — так уровень звукового давления останется в пределах допустимых значений.

В офисном помещении источниками шума выступают устройства ЭВМ:

• двигатели внутреннего вентилятора ЭВМ;
• дисководы.

Шум, который создаёт вентилятор, относят к постоянному, а шум дисковода — к импульсному.

Во время выполнения основной работы на ЭВМ уровень шума на рабочем месте не превышает 50 дБА согласно [10]. Чтобы снизить шумовое воздействие, при отделке офиса применены специальная шумопоглощающая стеновая облицовка и специальное напольное покрытие.

Яркость светильников общего освещения в зоне углов излучения от 50 град. до 90 град. с вертикалью в продольной и поперечной плоскостях составляет не более 200 кд/м, защитный угол светильников должен быть не менее 40 град.

В целом по стране выработка 1 кВт/ч электроэнергии вызывает необходимость выбросить в окружающую среду 92 г отходов, в том числе в воздух 58 г, в отвалы – 30 г, в природные водоемы – 4 г. Это связано с тем, что основная доля электроэнергии в стране вырабатывается не гидро- и не атомными электростанциями, а тепловыми, использующими в качестве топлива уголь, нефтепродукты и, в наименьшей степени, природный газ. Поэтому признано, что по удельному весу выбросов в атмосферу теплоэнергетика прочно занимает одно из первых мест среди основных загрязнителей.

При работе ЭВМ потребляют определенное количество электроэнергии, что естественно сказывается на экологии. Экономия одного кВт/ч позволяет уменьшить отходы производства при выработке электроэнергии на 40 г. Также уменьшается выброс серы в атмосферу.

В рассматриваемом офисе 6 имеющихся компьютеров будут эксплуатироваться в день в среднем по 9 часов, в течение каждого часа ЭВМ потребляет 0,5 кВт/ч энергии. Следовательно, ежедневно потребляется 27 кВт/ч энергии.

Учитывая выше сказанное, суммарное количество производственных отходов составляет 92х27=2,48 кг в день (2,48х260=645,8 кг в год), из них в воздух 58х29=1,56 кг ежедневно (1,56х260=405 кг ежегодно).

Экологическое воздействие туризма.

Туристская деятельность неизбежно влечёт за собой изменения в окружающей среде. Сегодня вопросы охраны природы и её улучшения занимают значимое место во множестве исследований. Однако раньше анализу туристской деятельности уделялось недостаточно внимания, к тому же воздействие туризма рассматривалось лишь в отдельных точках земного шара либо применительно к его отдельным видам.

К положительному воздействию международного туризма можно отнести: охрану и реставрацию исторических памятников, организацию национальных парков и заповедников, защиту берегов и рифов, сохранение лесов и т.д.

При оценке влияния туризма на природу важно также учитывать, с какой позиции она ведётся: ведь то, что считается положительным с одной точки зрения, может оказаться негативным с точки зрения местных жителей.

Распределение заказов по источникам

1) Туризм и отдых. Главный приток клиентов в компанию обеспечивает реклама, публикуемая в журнале «Туризм и отдых». Это узкоспециализированное издание, которое выходит раз в две недели и освещает исключительно туристические услуги. На его страницах публикуются предложения московских турагентств: информация о странах, турах и ценах, а также адреса и телефоны. Среди всех изданий, печатающих подобные сведения, «Туризм и отдых» пользуется наибольшим доверием и популярностью у аудитории, поскольку максимально полно и точно описывает спектр предоставляемых услуг.

2) Постоянный клиент. Это категория туристов, которые обращаются к услугам данного агентства более одного раза. Совершив поездку через фирму и оставшись довольными, клиенты предпочитают заказывать следующее путешествие именно здесь, так как агентство уже зарекомендовало себя как «проверенное». Отдельные клиенты пользуются услугами одного и того же агентства практически ежемесячно — тогда они переходят в категорию VIP, и к ним начинают применяться особые формы обслуживания. Таким клиентам доступны всевозможные льготы, а при каждом получении пакета документов для поездки они получают от фирмы сувениры и подарки.

4) Вывеска. Использование наружной рекламы и указателей на улицах, при удачном их размещении, способно привлечь в агентство немало клиентов. Обычно такие клиенты, заметив вывеску, сначала заходят, чтобы узнать о наличии того или иного тура и его цене, и при правильной организации работы сотрудников фирмы заинтересовавшийся клиент обязательно вернется за покупкой тура.

— страницы, на которых размещается наиболее свежая и подробная информация о фирме, ее деятельности, предоставляемых услугах, наличии мест и ценах на тур-продукты. Размещение информации на страницах Интернета удобно еще и тем, что клиент может сохранить любую заинтересовавшую его информацию в своем компьютере или распечатать ее, чтобы вернуться к ней в любое нужное для него время. Хорошо оформленная страница является очень сильным рекламным шагом.

6) Другое. Существует также множество других видов распространения информации об агентстве:

• печатные издания
• справочники
• рекомендации других агентств
• различные клубы (клуб БИ ЛАЙН)
• магазины (Новоарбатский)
• посольства
• авиакомпании
• информационно-справочные службы (Красный телефон)