Вступ

Актуальність цієї теми зумовлена тим, що на території Київщини збереглася значна кількість пам’яток матеріальної культури різних історичних періодів, які становлять значний інтерес для туристів. Окремо варто згадати й про рекреаційні зони, відомі далеко за межами країни, зокрема Конча-Заспу та Пущу Водицю. Важливо також наголосити, що туризм є суттєвим джерелом наповнення державного бюджету, зокрема валютних надходжень. Саме завдяки розвитку туристичної сфери багатьом країнам вдалося здійснити значний економічний прорив. Київщина належить до регіонів із потужним туристичним ресурсним потенціалом. Тут зосереджено чимало унікальних природно-заповідних територій, пам’яток давньої культури та видатних архітектурних ансамблів. На жаль, багаті природні й історико-культурні ресурси області, як і всієї України, використовуються в туристичній сфері недостатньо ефективно. Наприклад, заклади відпочинку та дитячі табори в Кончі-Заспі перебувають у занедбаному стані й не відповідають сучасним стандартам.

Метою цієї роботи є вивчення історико-культурного, природного та рекреаційного потенціалу Київської області.

Об’єктом дослідження виступає туристична галузь регіону, а предметом — історико-культурні та туристичні ресурси Київщини.

Під час підготовки роботи використано праці таких авторів: Попович С.І. «Туристично-екскурсійні ресурси України: Вступ до проблеми» // Туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. – К.: ФПУ, 1996.; статті «Київська область» у Географічній енциклопедії України (Т.2. – К.: УРЕ, 1980) та Українській радянській енциклопедії (Т.5. – К.: УРЕ, 1980), а також праці Кифяка В.О. «Організація туристичної діяльності в Україні» (Чернівці: Зелена Буковина, 2003), Любіцевої О.О. «Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти)» (К.: Альтерпрес, 2002) та інших.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг — 14 сторінок.

1. Туристичний потенціал Київщини

1.1. Пам’ятки історико-культурної спадщини

Завдяки вигідному географічному розташуванню та особливостям історичного розвитку Київська область володіє всіма необхідними передумовами для розвитку туризму. Сприятливий клімат, велика кількість водойм і джерел мінеральних вод, а також багата культурно-історична спадщина визначають її роль як важливого рекреаційного центру.

На території області налічується 17 заказників, 35 пам’яток природи, 8 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва та 12 заповідних урочищ. Київська земля подарувала світові таких видатних діячів, як Ярослав Мудрий, Іван Мазепа, Феофан Прокопович, Іван Сошенко, Павло Чубинський, Григорій Косинка, Іван Козловський, Андрій Малишко, Іван Драч, Ліна Костенко, Шолом-Алейхем та багатьох інших. Найдавнішим містом області є Переяслав-Хмельницький, перші літописні згадки про який датуються 906 роком. Саме тут розташований Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», що об’єднує 25 музеїв різного профілю.

Сьогодні на Київщині налічується близько 6000 пам’яток культурної спадщини. Серед них 1194 пам’ятки різних епох: давні поселення, городища, могильники, кургани, змійові вали, місця битв та історичних подій. До Реєстру нерухомих пам’яток занесено 2010 археологічних об’єктів, а вісім міст області мають статус міст Всеукраїнського історичного значення. Окремо в переліку пам’яток виділяються 24 об’єкти національного значення, серед яких — численні культові споруди XVI-XIX століть, палаци, архітектурні ансамблі та парки, зокрема уславлена білоцерківська «Олександрія».

1.2. Музейні заклади Київщини

Протягом десятиліть в області сформувалася розгалужена мережа музейних закладів. Нині вона включає 2 державні музеї-заповідники («Битва за Київ в 1943 році» та Вишгородський історико-культурний), 15 державних музеїв із 17 філіями, а також 241 музейний заклад місцевого та відомчого підпорядкування, зокрема й ті, що працюють на громадських засадах. Серед найкращих обласних музеїв варто відзначити обласний археологічний музей у селі Трипілля, присвячений трипільській культурі, Яготинський історичний музей із музеєм-садибою Катерини Білокур, археологічний музей «Добранічівська стоянка», Білоцерківський краєзнавчий музей, а також музеї-садиби видатних особистостей: І. Козловського, М. Островського, К. Стеценка, І. Задорожнього, Т. Шевченка, К. Паустовського, М. Вовчка, О. Корнійчука, А. Малишка та інших. Особливою гордістю області є Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», до складу якого входить 23 музеї.

Київщина є батьківщиною багатьох визначних державних і культурних діячів: Ярослава Мудрого, Івана Мазепи, Феофана Прокоповича, Шолом-Алейхема, І. Сошенка, П. Чубинського, Г. Косинки, І. Козловського, А. Малишка, К. Білокур, О. Диптана, А. Люльки, П. Поповича, Івана Драча, Ліни Костенко та інших [6, c.39-43].

Місто Ірпінь, розташоване за 27 км від столиці, відоме як оздоровниця державного значення. Воно виникло в 1902 році під час будівництва залізниці Київ — Ковель і розташоване в мальовничій місцевості. Ірпінь широко відомий як кліматичний курорт.

В Ірпінському регіоні функціонує близько двох десятків санаторіїв, профілакторіїв і будинків відпочинку, а також понад десять таборів дозвілля та відпочинку.

Біла Церква — найбільше місто області, розташоване на берегах річки Рось за 70 км від Києва. Місто було засноване у 1032 році Ярославом Мудрим. Його головною перлиною є архітектурно-садовий комплекс дендропарку «Олександрія», закладений графинею Олександрою Браницькою наприкінці XVIII століття.

Ржищів — місто обласного значення, розташоване в гирлі річки Легличі. Воно виникло на місці давнього міста Івангорода, яке згадується в літописах ще в 1151 році.

Обухівський район розташований у центральній частині області за 30 км від Києва. Обласний археологічний музей знаходиться на дніпровській кручі, на місці давнього городища, де колись було місто Триполь. Експозиція музею висвітлює історичні події на Київщині від палеоліту до кінця XVIII століття. У музеї представлені старожитності зарубинецької, черняхівської, київської, колочинської, лука-райковецької, волинцівської та роменської культур.

Згурівський дендропарк був заснований у 60-х роках XIX століття графом Кочубеєм. Його колекція налічує 382 види дерев і кущів, завезених з Європи, Азії та Америки.

Яготинський парк, заснований наприкінці XVIII століття князем Розумовським, також має флору, привезену з Європи, Азії та Америки.

Ташанський парк був заснований князем Горчаковим наприкінці XVIII століття.

Столична область є новим осередком сільського зеленого туризму. Розташування Київщини в помірному кліматичному поясі створює комфортні умови як для літнього, так і для зимового відпочинку. В області розвинені народні промисли, прокладено туристичні маршрути, а сільське господарство орієнтоване на виробництво екологічно чистої продукції. Ландшафти берегів Дніпра майже не поступаються полонинам Прикарпаття, а місцеві джерела мінеральних вод за цілющими властивостями можуть конкурувати з найкращими водами України [8, c.2-3].

2. Перспективи розвитку туризму на Київщині

2.1. Сучасний стан розвитку туристичної галузі

Стратегічне планування та прогнозування розвитку туризму в Київській області, а також основні цілі й завдання політики облдержадміністрації у сфері туризму і курортів детально викладені в Концепції розвитку туризму в Київській області на 2006-2010 роки та Програмі розвитку туризму в Київській області на 2003-2010 роки.

В Україні на сьогодні в ідеології розвитку туризму переважає екологічний підхід, а не комплексна взаємодія туристичних ресурсів: природи, історії та культури. Така ситуація є наслідком як викривлень у політиці землекористування та помилок в організації рекреаційної сфери, так і наявних екологічних проблем у країні. Крім того, радянська влада замовчувала національну фольклорно-етнографічну та археологічну спадщину (українське народне мистецтво та Трипільська культура), яка разом із сільським зеленим туризмом могла б суттєво вплинути на сприйняття України у світі.

Протягом першого півріччя 2006 року на розвиток туризму в Київській області було виділено близько 25 тисяч гривень, які спрямували на виставкову та рекламно-інформаційну діяльність. Київська область була успішно представлена на XII Міжнародній туристичній виставці U1TT-2006 «Україна. Подорожі. Туризм» (м. Київ) та V Всеукраїнській виставці-ярмарку сільського зеленого туризму «Українське село запрошує» (с. Пирогово) [4, c. 9].

На сучасному етапі на території Київщини вже сформувалися три рекреаційні системи: Ірпінсько-Ворзельська, Пуще-Водицька та Конче-Заспівська. Ще три системи — Миронівська, Білоцерківська та Богуславська — перебувають на стадії формування.

Сучасний стан рекреаційних територій можна розглянути на прикладі Ірпінсько-Ворзельської системи, розташованої за 30 км на північний захід від Києва на висоті 155 м над рівнем моря у великому листяно-хвойному масиві. Ця територія добре захищена від вітрів, має відносно рівномірний добовий хід температури та високу прозорість атмосфери, що сприяє проникненню сонячної радіації. У межах курортної зони розташовано багато ставків та озер, протікають річки Ірпінь і Бучанка. Для підвищення ефективності лікування санаторії використовують привізні лікувально-мінеральні води, переважно з Миргорода та Моршина.

З метою активізації інформаційно-презентаційної діяльності управлінням було розроблено комплексний багатоденний обласний туристичний маршрут «Сузір'я Київщини», який охоплює такі тематики:

• пам’ятки історико-культурної спадщини;
• музеї;
• музеї-садиби відомих діячів науки, культури та мистецтва;
• декоративно-ужиткове мистецтво та народні промисли;
• куточки незайманої природи;
• сучасна архітектура;
• спортивний туризм;
• сільський зелений туризм.

У липні 2006 року Управлінням культури і туризму було видано туристичний плакат із зображенням найкращих краєвидів Київщини. Плакат було передано для розміщення в Щоденнику Всесвітньої туристичної організації на 2007 рік, а також поширено в місцях найбільшого скупчення туристів у регіоні.

2.2. Основні напрями вдосконалення туристичної галузі на Київщині

Основними напрямами діяльності Київської обласної державної адміністрації в туристично-рекреаційній сфері на сьогодні є активізація роботи зі створення високого туристичного іміджу Київщини, налагодження ділової співпраці та ефективне позиціонування її туристичного продукту [2, c.272-277].

Важливим досягненням у системі просування туристичного продукту області стало відкриття в жовтні 2006 року сайту обласного Управління культури і туризму «Київщина туристична», який покликаний найбільш повно та привабливо представляти історико-культурний, туристичний і курортно-рекреаційний потенціал регіону.

В області активно ведеться робота з кадрового забезпечення туристичної сфери. 30 червня 2006 року у місті Вишгород за участю начальників відділів культури і туризму, фахівців з туризму, суб'єктів туристичної діяльності та громадських організацій було проведено обласну нараду-семінар з питань активізації туристичної діяльності.

З вересня 2006 року впроваджується постійно діюча система методичної допомоги та підвищення кваліфікації працівників відділів культури і туризму в районах і містах області.

Перспективний розвиток туристично-рекреаційних систем Київщини зумовлений насамперед зростаючим попитом населення на рекреаційні послуги, який через падіння життєвого рівня не може бути задоволений у віддалених приморських районах. Основними чинниками розвитку оздоровчого туризму та відпочинку в області є високий рівень урбанізації, демографічні процеси та наслідки аварії на Чорнобильській АЕС.

Більшість рекреаційно-туристичних систем Київщини пройшли тривалий період формування, деякі з них — понад 100 років.

Тому сьогодні їх можна вважати досить розвиненими, з достатньою кількістю кваліфікованих кадрів, налагодженою інфраструктурою та зручним транспортним сполученням.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурної спадщини. Це стосується насамперед таких привабливих туристично-рекреаційних зон, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області та місто Київ, де туризм посідає чільне місце в розвитку економіки [5, c. 268-273].

Висновки

Політика управління в галузі туризму спрямована передусім на розробку та впровадження ефективних методів і шляхів популяризації та просування туристичного продукту Київщини на національному й міжнародному ринках. Це включає активізацію інформаційно-рекламної, презентаційної та виставкової діяльності, сприяння підвищенню конкурентоспроможності туристичного продукту та якості сервісу в області, налагодження механізмів співпраці державних органів із суб'єктами туристичної діяльності всіх форм власності, раціоналізацію використання та збереження туристично-рекреаційного й історико-культурного потенціалу, інтенсифікацію туристичних потоків у районах і містах регіону, організацію загальнодоступного та повноцінного відпочинку й оздоровлення населення, створення сприятливого інвестиційного клімату, оптимізацію ефективності фінансування і кредитування в туристично-рекреаційній галузі.

Певний прорив у розвитку туристичної галузі зробив Славутич. Упродовж останніх чотирьох років це місто стало відомим за межами України завдяки екстремальним туристичним маршрутам до ЧАЕС. Такі тури організовуються за індивідуальними замовленнями й можуть включати як відвідування саркофагу, так і національні вечорниці.

Список використаної літератури

1. Геопросторова організація туристичного процесу: Автореф. дис. д-ра геогр. наук: 11.00.02 / О.О. Любіцева / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2003. — 29 с.
2. Гринюк Т.А. Рекреаційні системи Київщини (географічний аналіз)//Туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. – К.: ФПУ, 1996.
3. Дорошко О.П. Київський музей народної архітектури та побуту у пропаганді української народної культури// 1 культурологічні читання «Культура на зламі тисячоліть»: Тези виступів. – К.: КПІ, 1994.
4. Єфремов О. Ефективність управління туристичним комплексом // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2000. - Вип. 42: Економіка. - С. 8-10.
5. Київська область//Географічна енциклопедія України. Т.2. – К.: УРЕ, 1980.
6. Київська область//Українська радянська енциклопедія. Т.5. – К.: УРЕ, 1980.
7. Київська область//Україна: Путівник. – К.: Смолоскип, 1995.
8. Кифяк В.О. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.
9. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.
10. Пам’ятні місця Київської області: Короткий путівник/Батушан О.Д., Мінц С.Й, Сікорський М.І. – К.: Київське обласне видавництво, 1958.
11. Попович С.І. Туристично-екскурсійні ресурси України: Вступ до проблеми// Туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. – К.: ФПУ, 1996.
12. Старостенко Г.Г. Соціально-географічна та демографічна база рекреаційної діяльності (на прикладі Київської області)//Туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. – К.: ФПУ, 1996.
13. Туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. – К.: ФПУ, 1996.
14. Шищенко, П. Київ - місто і природа // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2002. - № 29-30. - С. 2-30.