Туристичні ресурси Азербайджану

Вступ

Актуальність теми. Азербайджан має значний потенціал як курортна країна. Проте на розвиток туристичної сфери впливають застаріла інфраструктура, розірвані туристичні зв'язки з Росією та недостатня привабливість держави для західного туристичного ринку.

Азербайджан є демократичною правовою державою з республіканською формою правління. Основним законом країни є Конституція, прийнята у 1995 році.

Різноманітні природно-кліматичні умови Азербайджану з давніх часів зумовили формування в різних регіонах самобутніх форм господарювання, культури та побуту — так званих господарсько-культурних типів, специфіка яких подекуди збереглася й донині.

У гірській місцевості та передгір'ях півночі республіки, а також у Талиші й Нагірному Карабасі історично склалося комплексне господарство, що поєднувало землеробство із садівництвом і тваринництвом. Інший господарсько-культурний тип сформувався в посушливих степових і напівстепових районах межиріччя Кури й Араксу, де переважало напівкочове відгінне скотарство із сезонними перегонами худоби на літні гірські пасовища — у Ширванські та Карабаські гори.

Традиційна архітектура Азербайджану вирізняється неповторним колоритом. У містах своєрідний вигляд надають численні пам'ятки старовини: середньовічні фортечні споруди та замки, серед яких виокремлюються замки Апшерону в селищах Мардакянах і Раманах, укріплення Бакинського кремля, унікальна Дівоча вежа в Баку, палац шекинських ханів у Нуху, численні стародавні східні лазні, караван-сараї, пам'ятні мавзолеї тощо.

Характерний східний вигляд містам надавали й житлові будинки, зведені з каменю або сирої цегли, перекриті плоскими земляними дахами та відгороджені від вулиці високими глухими глинобитними чи кам'яними стінами.

Мета роботи полягає в аналізі та визначенні основних рис туристичного потенціалу Азербайджану на основі доступної літератури.

Для досягнення поставленої мети передбачено виконання таких завдань:

• визначити фізико-географічну характеристику країни;
• охарактеризувати державно-адміністративний устрій;
• дослідити соціально-економічний розвиток;
• охарактеризувати природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси країни;
• охарактеризувати туристичну галузь Азербайджану: сучасний стан і перспективи розвитку.

Об'єктом дослідження є туристичний потенціал Азербайджану.

Предметом дослідження виступає туристична галузь Азербайджану.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що поділяються на підрозділи, висновків та списку використаної літератури та джерел — 21 найменування.

1. Загальна характеристика Азербайджану

1.1. Фізико-географічна характеристика країни

Азербайджан розташований переважно в субтропічному поясі та простягається з північного заходу на південний схід у напрямку Каспійського моря. Це гірська країна, де високі хребти та плоскогір'я чергуються з рівнинами й низовинами. Гори займають близько 60% території, а 40% припадає на низовини, головним чином Кура-Араксинську. У рельєфі виокремлюються чотири частини: гірська система Великого Кавказу (г. Базардюзю, 4466 м); гірська система Малого Кавказу, що включає Нахічеванську гірську область (г. Гямиш, 3724 м; г. Капиджиг, 3904 м); Ленкоранська гірська система (г. Кьомюркьой, 2477 м); Кура-Араксинська низовина, розташована в центрі республіки, частина якої лежить нижче рівня океану (до 28 м). Клімат переважно субтропічний. Азербайджан — країна малих гірських річок (понад 1000). Більшість річок належить до басейну Кури. У країні налічується 250 озер, найбільші з яких — оз. Хаджікабюль (16 кв. км) та оз. Беюкшор (10 кв. км). У горах розвинені лісова рослинність, субальпійські та альпійські луги, на рівнинах збереглися степи й напівпустелі, на південному сході, поблизу узбережжя Каспійського моря, — район вологих субтропіків.

Азербайджанська Республіка — країна площею 86,6 тис. кв. км, розташована в південно-східній частині Південного Кавказу. На півночі межує з Росією, на північному заході — з Грузією, на заході — з Вірменією, на півдні — з Іраном, на південному заході — з Туреччиною. Зі сходу омивається Каспійським морем.

Понад половину території Азербайджану займають гори, що належать до системи Великого Кавказу на півночі (хребти: Великий Кавказький із вершиною Базардюзю (4466 м) і Бічний із вершиною Шахдаг (4243 м)) та Малого Кавказу на заході й південному заході. Для високогір'їв Великого Кавказу характерні льодовики та бурхливі гірські річки, середньогір'я сильно розчленовані глибокими ущелинами. Із заходу на схід гори Великого Кавказу спочатку поступово, а потім різко знижуються, змінюючись системою низьких кряжів. Гори Малого Кавказу менш високі, складаються з численних хребтів і вулканічного Карабаського нагір'я з конусами згаслих вулканів. На крайньому південному сході розташовані Ленкоранські гори, що складаються з трьох паралельних хребтів. Головна вершина найвищого Талишського хребта — Кемюркей — досягає 2493 м.

Гори Великого та Малого Кавказу розділяє велика Кура-Араксинська низовина. На північному сході від Великого Кавказу розташована Кусарська рівнина. Північно-західна та північна частини Кура-Араксинської низовини являють собою систему пагорбів, низьких кряжів і долин; у центрі та на сході розташовані алювіальні рівнини, біля морського узбережжя — низька дельта р. Кури. Низинні Апшеронський півострів і Куринська коса глибоко вдаються в Каспійське море.

Територією Азербайджану протікає понад 1000 річок, але лише 29 із них мають довжину понад 100 км. Кура (1515 км, з них 900 на території Азербайджану) — найбільша річка Закавказзя, перетинає територію Азербайджану з північного заходу на південний схід і впадає в Каспійське море. Головна притока Кури — Аракс (1072 км). Більшість річок Азербайджану належать до басейну Кури.

Річки використовуються для зрошення. На Курі зведені Мінгечаурська ГЕС і Мінгечаурське водоймище (площа 605 кв. км).

В Азербайджані нараховується 250 озер, найбільші з яких — Сарису (67,5 кв. км), Аггель (56,2 кв. км), Хаджикабюль (8,4 кв. км) і Беюкшор (9,2 кв. км) [3, c. 68-69].

1.2. Короткий нарис історії Азербайджану

Азербайджан — один із районів найдавнішого розселення людини, територія якого була заселена ще в епоху палеоліту. У VII–VI тис. до н. е. тут розміщувалися хліборобсько-скотарські поселення. Наприкінці III — на початку II тис. до н. е. в Азербайджані склалися передумови для зародження перших класових суспільств, ранньоміської цивілізації та ранніх державних утворень. Тут виникають племінні союзи кутіїв і луллубеїв. Наприкінці II тис. до н. е. відбувається крах і розпад первіснообщинного ладу в найбільш розвинутих областях Азербайджану. У X–IX ст. до н. е. виникає перше державне утворення в Азербайджані — велике політичне об'єднання Замуа. У другій половині IX ст. до н. е. в приурмійському районі Азербайджану утворюється Маннійське царство.

У 70-х роках VII ст. до н. е. на території Азербайджану виникає Мідійське царство, яке в середині VI ст. до н. е. поступилося місцем перській Ахеменідській державі.

Після завойовницьких походів Олександра Македонського та розподілу його спадщини Мала Мідія (Південний Азербайджан) перейшла під управління його воєначальника Атропата. У 321 р. до н. е. Атропат фактично домігся незалежності своєї держави — Атропатени — від перських і греко-македонських завойовників. За однією з версій, саме в цей період виникла назва «Азербайджан», яка є видозміненою формою від грецького «Атропатена», тобто «країна, що належить Атропату».

На території північного Азербайджану на початку останньої третини I тис. до н. е. виникла Албанська держава — Кавказька Албанія.

У I–IV ст., коли весь Кавказ був підпорядкований Риму, Албанія залишалася єдиною самостійною державою, політична незалежність якої забезпечила розквіт албанської писемності, мови, літератури. У цей період посилився вплив автокефального албанського католикосу, албанської церкви, яка була незалежна від інших християнських церков і навіть поширювала християнство серед північнокавказьких і тюркомовних народів.

Незважаючи на те, що у VII–VIII ст. у зв'язку з нашестям арабів державна та церковна самостійність Албанії була втрачена, повна культурно-ідеологічна та етнічна асиміляція населення країни не відбулася.

Із середини VII до IX ст. доля більшої частини Азербайджану була пов'язана з Арабським халіфатом. У результаті антихаліфатської боротьби місцевого населення у IX ст. на території Азербайджану виникло кілька нових держав, наймогутнішою з яких була Ширванська зі столицею в Шемасі. Вона проіснувала до XVI ст. і відіграла величезну роль в історії середньовічного Азербайджану. Серед інших азербайджанських держав цього періоду виділялися держави Саджидів, Саларидів, Шаддадитів (зі столицею в Гянджі), Раввадитів (зі столицею в Тебрізі). Наприкінці XI ст. Азербайджан потрапив у залежність від держави Сельджукидів, що зберігалася до початку XII ст. У 1136–1225 рр. в Азербайджані існувала держава атабеків — Ельдегизидів.

В етнічних процесах, що відбувалися на території Азербайджану в IX–XII ст., домінуючу роль відігравав тюркський етнос. Мовна тюркизація корінного населення країни в кінцевому результаті призвела до консолідації азербайджанської народності, що завершилася в XI–XII ст. У цей же період мав місце розквіт культури Азербайджану, який подарував світу знаменитих філософів, зодчих, поетів і вчених. Вершиною громадської та культурної думки Азербайджану того періоду стала творчість Нізамі Гянджеві (1141–1209 рр.), яка увійшла в золотий фонд світової культури.

На початку XIX ст. наймогутнішою серед згаданих держав була Росія, яка досягла значних успіхів у своїй завойовницькій політиці в регіоні. Підписаний 12 жовтня 1813 року між Росією та Іраном Гюлістанський мирний договір де-юре визнав приєднання до Росії ханств Північного Азербайджану, за винятком Нахчиванського та Іраванського, що фактично відбулося у 1800–1806 рр. 10 лютого 1828 року за Туркменчайським мирним договором Іран підтвердив свою відмову від зазіхань на Північний Азербайджан і остаточно визнав його приєднання, включаючи Нахчиванське та Іраванське ханства, до складу Росії.

Із цього моменту розійшлися історичні шляхи Північного та Південного Азербайджану, які опинилися в складі російської та іранської імперій. Важливо відзначити, що всі вищезгадані ханства були приєднані до Росії як суто азербайджанські володіння. Вони були азербайджанськими з точки зору переважання на їх території азербайджанського населення та національної приналежності їх феодальних правлячих еліт (хани, володарі великих земельних угідь, духівництво тощо) [5, c. 34-36].

Однак наприкінці XIX ст. вірменське населення Нагірного Карабаху чисельно вже переважало над азербайджанським (58 відсотків проти 42). Це було результатом переселенської політики царату, що прагнув затвердитися на Закавказзі та в Малій Азії, спираючись на вірменське населення. Так, за визнанням російського вченого К. Шаврова, тільки з 1828 по 1830 рр. на Закавказзя було переселено 40 тис. перських і 84 тис. турецьких вірмен, яких «оселили на кращих корінних землях Єлисаветпольської (Карабах) та Іраванської губерній, де вірменське населення було незначним, і їм було відведено 200 тис. десятин втрачених земель» (К. Н. Шавров «Нова загроза російській справі у Закавказзі: розпродаж Мугані інородцям», СПБ, 1911). Протягом XIX ст. на Закавказзя були переселені близько 600 тис. вірмен із Туреччини та Персії.

Недавня історія: став незалежною республікою в 1918 році. Червона армія увійшла в республіку у 1920 році. Азербайджан став союзною республікою СРСР у 1936 році. Конфлікт із Вірменією з приводу Нагірного Карабаху викликав заворушення в 1988–1989 роках. Радянські війська ввійшли в Баку, щоб відновити порядок. У 1990 році було введено надзвичайний стан. У 1991 році лідери Азербайджану підтримали путчистів у Москві (ДКНС). Азербайджан оголосив себе незалежним. Було підписано і знову порушено перемир'я в Нагірному Карабасі, він оголосив про свою незалежність. У грудні 1991 року Азербайджан увійшов до складу СНД. У 1992 році став членом ООН і приєднався до Конференції з безпеки та співробітництва. Знову відновилася війна в Нагірному Карабасі. Президент Ельчибей поступився місцем колишньому лідерові Комуністичної партії Азербайджану Гейдару Алієву, а Сурет Гусейнов у 1993 році очолив уряд, став прем'єр-міністром.

У ході кровопролитного конфлікту, що почався в 1990-х роках між вірменами та азербайджанцями з питання приналежності Нагірного Карабаху, Баку втратив контроль не тільки над Нагірним Карабахом, але й прилеглими до нього сімома районами — Агдамом, Джебраїлом, Фізулі, Кяльбаджаром, Лачином, Зангеланом і Губадли. Зараз у самопроголошеній державі, що вимагає незалежності від Азербайджану, проживає 140 тисяч чоловік, переважно етнічних вірмен.

У результаті війни загинуло понад 25 тисяч чоловік. Близько мільйона азербайджанців стали біженцями та вимушеними переселенцями.

Рада Безпеки ООН у своїх резолюціях 822 від 30 квітня 1993 року, 853 від 29 липня 1993 року, 874 від 14 жовтня 1993 року та 884 від 12 листопада 1993 року засудила окупацію території Азербайджану. РБ зажадала також негайного, повного та беззастережного виведення вірменських озброєних формувань з окупованих територій.

12 травня 1994 року між Азербайджаном і Вірменією було підписано угоду про припинення вогню.

На даний час на території Нагірного Карабаху, де проживають в основному етнічні вірмени, існує невизнана Нагірно-Карабахська республіка, що має тісні економічні та військово-політичні зв'язки з Вірменією. Азербайджан домагається відновлення свого контролю над Нагірним Карабахом [9, c. 3-5].

1.3. Державно-адміністративний устрій

Азербайджанська держава — демократична, правова, світська, унітарна республіка, що розвивається на засадах ринкових економічних відносин. В Азербайджанській Республіці державна влада у внутрішніх питаннях обмежується лише правом, а в зовнішніх — лише положеннями, що випливають із міжнародних договорів, учасником яких є Азербайджанська Республіка.

Державна влада в Азербайджанській Республіці організується на основі принципу розподілу влади: законодавчу владу здійснює Міллі-Меджліс Азербайджанської Республіки, виконавча влада належить Президенту Азербайджанської Республіки.

Судову владу здійснюють суди Азербайджанської Республіки. Законодавча, виконавча та судова влади взаємодіють відповідно до положень Конституції Азербайджанської Республіки та незалежні в межах своїх повноважень.

Посада Президента Азербайджанської Республіки була введена у 1991 році. Президент обирається на загальних виборах таємним голосуванням на 5 років, але не більш ніж на два терміни. Нинішній Президент Азербайджану — Ільхам Алієв.

Законодавчу владу в Азербайджані здійснює парламент — Міллі-Меджліс, що складається зі 125 депутатів, які обираються на 5-річний термін.

Вищий орган виконавчої влади — Кабінет міністрів, що призначається президентом, а також затверджується Міллі-Меджлісом. Дії органів влади регламентуються Конституцією республіки, прийнятою на референдумі в листопаді 1995 року.

Судова система країни загалом близька до тієї, що існувала в колишньому СРСР. Вищим судовим органом є Верховний суд, що обирається парламентом на п'ятирічний термін. До складу Суду входять палати з карних і цивільних справ. Судочинство здійснюють місцеві суди.

Одночасно з розпадом СРСР стався крах Комуністичної партії Азербайджану. 14 вересня 1991 року на 23-му надзвичайному з'їзді компартії була прийнята резолюція про її саморозпуск. Проте багато колишніх комуністів зберегли керівні посади в уряді, державних і місцевих органах влади.

Після лютого 1988 року, коли почалася війна з Вірменією через Нагірний Карабах, на хвилі вірмено-азербайджанського конфлікту виникло кілька політичних партій і груп. У 1992 році був ухвалений Закон про політичні партії. Зараз діють понад 30 партій. З 1995 року провідною політичною силою країни стала партія «Новий Азербайджан» під керівництвом Г. Алієва. Їй належить більшість місць у парламенті [8, c. 12-13].

1.4. Соціально-економічний розвиток

Економіка Азербайджану протягом майже 70 років розвивалася як частина економіки СРСР і орієнтувалася головним чином на російський ринок. Основними галузями господарства були нафтовидобувна, нафтопереробна промисловість і сільське господарство. У 1960–1980-ті роки в республіці розвивалися машинобудування, хімічна, текстильна, харчова та інші галузі промисловості. Війна в Нагірному Карабасі та політична нестабільність призвели до значного падіння виробництва протягом 1988–1994 рр. Після підписання вірмено-азербайджанської угоди про припинення вогню в зоні конфлікту в травні 1994 року та стабілізації політичної обстановки економічний спад був зупинений.

З 1997 року відбувся швидкий зріст ВВП (5,8%, у 1999 — 7,2%, у 2000 — 11,3%, у 2001 — 9,9%), що забезпечувався в основному сектором послуг на тлі незначного підйому промисловості та скорочення сільськогосподарського виробництва. Однак частка тіньової економіки оцінюється у 25% ВВП.

Ключовим сектором економіки залишається нафтогазовий (58% від ВВП). У 1997 році було добуто 9 млн т нафти (99,2% від рівня 1996 р.) і 6 млрд куб. м природного газу (95% від рівня 1996 р.). Збільшилося на 20% виробництво бензину та дизельного палива, а також його експорт у країни СНД.

Нафтогазові запаси Азербайджану привабливі для іноземних нафтових компаній. Азербайджан лідирує серед країн СНД за темпами росту іноземних інвестицій (від 10% до 50% на рік). Можливі маршрути транспортування азербайджанської нафти — по Північному Кавказу або Закавказзю до Чорного чи Середземного морів.

Другим важливим сектором азербайджанської економіки є сільське господарство. На сільськогосподарські землі припадає 46% (приблизно 4 млн га) від загальної площі країни, причому половину з них займають пасовища. Вирощують зернові, технічні (бавовна, тютюн), субтропічні (гранат, чай, цитрусові, хурма) культури, виноград. Виробляється натуральний шовк.

У 2000 році виробництво зерна збільшилося на 40,7% і досягло 1538,8 тис. т, картоплі було зібрано 468,6 тис. т, фруктів і ягід — 407,9 тис. т, баштанних — 260 тис. т, винограду — 75,6 тис. т, тютюну — 13,8 тис. т, зеленого чайного листа — 625 т, бавовни — 90,5 тис. т. Скорочуючи виробництво деяких культур (бавовни, винограду, зеленого чайного листа), загальний обсяг продукції рослинництва у 2000 році збільшився на 18,6% порівняно з попереднім роком.

У 2000 році виробництво м'яса склало 195 тис. т у живій вазі, молока — 1070 тис. т, яєць — понад 550 млн штук, вовни — 12 тис. т, коконів шовковичного хробака — 70 т. Виробництво продукції тваринництва зросло на 3,7%, а в цілому сільськогосподарської продукції — на 12%.

Із другої половини 1990-х років відбувається ріст капіталовкладень у різні галузі економіки (у 1996 році він збільшився на 65%, у 1997 — на 67%, у 1998 — на 45%), насамперед за рахунок позабюджетних засобів. За період з 1996 по 2000 рр. сума іноземних інвестицій склала 5 млрд дол. США.

За оцінками Міжнародного валютного фонду (МВФ), падіння виробництва в Азербайджані за період після проголошення незалежності з 1991 по 1995 рр. склало приблизно 60%. Однак уже у 1996 році з'явилися ознаки економічного підйому.

Мірою здійснення програми реформ уже до кінця 1997 року інфляція була знижена до мінімуму і на даний час складає 1–2% на рік (у 1994 — 1600%, у 1995 — 85%, у 1996 — 28%), зміцнився манат (девальвація 2–3% на рік), а сумарний ріст ВВП протягом 1995–2001 рр. склав 40%. При цьому активізуються зусилля, спрямовані на зниження безробіття та усунення кризи в галузях економіки, не пов'язаних із нафтою. Важливим кроком на шляху економічних перетворень стало прийняття закону про земельну реформу, що ввів приватну власність на землю для громадян країни. Після 1995 року було ліквідовано понад 1300 колгоспів та радгоспів і створено приблизно 35 тис. фермерських господарств. Для підтримки реформ у сільському господарстві у 1999 році прийнятий закон про звільнення на 5 років виробників сільськогосподарської продукції від податків, про списання боргів по податках у бюджет і про продаж за пільговими цінами палива.

Після проголошення незалежності була проведена приватизація торгівлі. На даний час у приватному секторі зосереджена більша частина роздрібної торгівлі, об'єкти громадського харчування та служби побуту. Розпочато приватизацію середніх і великих промислових підприємств. Ведеться підготовча робота з приватизації важливих об'єктів стратегічного значення (металургії, машинобудування, паливної галузі, нафтохімічної промисловості).

До 50% закордонних інвестицій надходить на розвиток машинобудування, засобів зв'язку, у харчову промисловість, сектор послуг тощо [13, c. 23-25].

2. Природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси країни

2.1. Природний потенціал Азербайджану

Із 11 кліматичних зон нашої планети 9 представлені на території Азербайджану: від субтропіків до високогірних альпійських луків. У межах країни виділяють кілька типів клімату, від сухого та вологого субтропічного (Ленкорань) до гірського тундрового (високогір'я Великого Кавказу). Середньорічні температури змінюються від 15°С на низовинах до 0°С у горах. Середня температура липня — від 26°С на рівнинах до 5°С у високогір'ях, а середня температура січня відповідно від 3°С до -10°С.

Літо сухе. Опади розподіляються нерівномірно: 200–300 мм на рік на рівнинах (у районі Баку менше 200 мм), 300–900 мм у передгір'ях, 900–1400 мм у високогір'ях Великого Кавказу, до 1700 мм у межах Ленкоранської низовини. У Ленкорані максимум опадів припадає на зимовий період, у горах і передгір'ях — на квітень–вересень.

У флорі Азербайджану нараховується понад 4100 видів (з них 9% — ендеміки, у тому числі сосна ельдарська, самшит гірканський, ленкоранська акація, лотос каспійський, деякі види астрагалу та інші). Сухі низовини вкриті напівпустельною та пустельною рослинністю (з перевагою полину та солянок), а також ефемеровою субтропічною рослинністю. Місцями зустрічаються солончаки. Високі рівнини та посушливі передгір'я зайняті полинно-бородачевими степами, чагарниками, полиновими напівпустелями.

Південні схили Великого Кавказу, деякі райони Малого Кавказу, а також Талишські гори на висотах 600–1800 м вкриті великими лісами з дуба, граба, бука, каштана, акації, ясена. У вологих низинах ростуть тугайні ліси, вільшняки та вільхово-лапинові ліси. У високогір'ях поширені субальпійські луги. Найвищі вершини розташовані у високогірному нівальному поясі.

Тваринний світ Азербайджану включає приблизно 12 тис. видів, у тому числі 623 види хребетних (понад 90 ссавців, 350 видів птахів, більше як 40 видів плазунів, 80 видів риб, інші — круглороті та земноводні). На рівнинах поширені плазуни, зайці, вовки, лисиці, джейрани. У долинах Кури й Араксу водяться дикі кабани, козулі, барсуки, шакали. У горах живуть благородний олень, дагестанський тур, сарна, безоаровий козел, козуля, ведмідь, рись, лісовий кіт, зустрічаються муфлон і леопард. Інтродуційовані такі тварини, як плямистий олень, сагайдак, єнотовидна собака, американський єнот, нутрія, скунс.

Досить різноманітний світ птахів (фазани, куріпки, тетеруки та інші), особливо водоплавних. Багато які з них прилітають на зимівлю (качки, гуси, лебеді, чаплі, пелікани, фламінго, баклани).

У Каспійському морі водиться багато цінних промислових видів риби (лосось, севрюга, білуга, оселедець, кутум, вобла, жерех, мінога, килька тощо), а зі ссавців — каспійський тюлень.

Унаслідок сильного забруднення повітря, води та ґрунтів Апшеронський півострів та інші прибережні райони — одні з найбільш несприятливих в екологічному відношенні районів земної кулі. Забруднення ґрунтів і ґрунтових вод зумовлено використанням токсичних дефоліантів при вирощуванні бавовни. Забруднення повітря пов'язане з промисловими викидами в Сумгаїті, Баку та інших містах. Серйозним джерелом забруднення моря є нафтовидобувна та нафтопереробна промисловість. Багата флора та фауна країни піддаються сильному антропогенному впливу. Ліси страждають від вирубувань і випасу худоби. За рахунок вирубки лісів розширюються сільськогосподарські угіддя.

В Азербайджані ведеться робота з охорони природного середовища. З метою збереження деяких ділянок природного лісу, реліктової флори та рідкісних видів тварин створено 14 заповідників і 20 заказників. Особливо охороняються благородний і плямистий олень, сарна, джейран, безоаровий козел, муфлон, козуля та сагайдак [10, c. 4-5].

Найбільші заповідники: Кизилагачський, Закатальський, Гірканський, Ширванський та ін., охороняють унікальний тваринний світ Закавказзя. Тут налічують близько 4100 унікальних видів рослин і тварин. Реліктові тугайні ліси, що зберігаються в незмінному вигляді, як вважають, уже понад 13 мільйонів років, не зустрічаються більше ніде у світі.

Уряд Азербайджану приділяє пильну увагу збереженню незайманих природних ландшафтів країни шляхом особливого режиму охорони природи.

В Азербайджані при інтенсивному та багатобічному розвитку промисловості й агропромислового комплексу збереження окремих природних комплексів як еталонних природних ландшафтів має велике наукове й практичне значення. Одним з основних шляхів здійснення цього завдання є створення мережі державних заповідників, кількість яких досягає 15 із загальною площею 194 898 тис. га (2,28% від усієї території країни). А також розпорядженням президента від 16 червня 2003 року «Про створення Шахбузського заповідника й Ордубадського нацпарку імені академіка Гасана Алієва» на території Нахчиванської АР створюється Шахбузський державний заповідник площею 3139 га й Ордубадський Національний парк площею 12131 га.

Перші заповідники Азербайджану — Гейгельський, Закатальський і Кизилагачський — організовані в 1925–1930 роках; потім у 1936 році був організований Гирканський, а в 1958 році — Турианчайський заповідники. Президією Верховної Ради Азербайджану після прийняття в 1959 році «Закону про охорону природи Азербайджанської РСР» були організовані ще 8 заповідників загальною площею 46,8 тис. га (Гобустанський, Пиркулинський, Ширванський, Караязський, Аггельський, Ісмаїллінський та Ілисуїнський). Таким чином, кількість госзаповідників у країні в 1930 році склало 3, у 1959 — 5, у 1971 — 8, у 1981 — 12, у 1987 — 13, у 1990 — 15.

На Великому Кавказі створено 7 заповідників загальною площею 58,28 тис. га, на Малому Кавказі — 3 (7,09 тис. га), у Ленкоранських горах — 1 (2,9 тис. га), у Курка-Араксинській і Ленкоранській низовинах — 4 (123,4 тис. га) державних заповідники.

До заповідників Азербайджану входять не тільки ландшафти земельних територій, але й водні простори, особлива увага приділяється охороні затоки Каспійського моря (Кизилагачський), степових озер (Аггельський і Ширванський), гірських озер (Гейгельський), водоймищ (Гирканський), річок (Караязський, Гейгельський, Закатальський, Пиркулинський, Ісмаїллинський, Гирканський, Басутчайський і Турианчайський). На території деяких заповідників (Кизилагачський, Аггельський, Ширванський, Караязський) охороняються також водно-болотні ландшафти.

У Гирканському, Гейгельському, Закатальському, Пиркулинському, Ісмаїллинському, Ілісуїнському, Караязському, Басутчайському та Туріанчайському заповідниках, крім комплексної охорони природи, охороняються різні рідкісні й цінні види рослин (залізне дерево, ленкоранська акація, кавказька хурма, самшит, дзельква, тис, сосна (гачкувата, ельдарська), кавове дерево, яловець, бук, дуб (каштановий, східний, іберійський), рододендрон та ін.). У Ширванському, Гирканському, Гейгельському, Закатальському, Ісмаїллинському, Пуркулунському, Ілисуїнському та ін. заповідниках охороняються ссавці (джейран, козуля, кавказький олень, плямистий олень, безоаровий козел, східно-кавказький тур, бурий ведмідь, кабан, заєць та ін.). У Кизилагачському, Аггельському, Ширванському, Закатальському, Караязському, Пиркулинському та ін. заповідниках — пернаті (куріпка, фазан, турач, султанка, лиска, стрепет, фламінго, дрохва, різні качки, гусаки, чаплі, лебеді та ін.), а також риби (дрень, кутум, лящ, шамайка, білуга, сом, сазан, форель та ін.).

В Азербайджані 2 заповідники (Кизилагачський і Гобустанський) є міжнародними, 12 заповідників — регіональними й 1 (Гарагельський) — міжреспубліканським. Гобустанський заповідник входить до складу Міжнародного туристичного маршруту. У країні створюється один біосферний заповідник на базі Закатальського заповідника.

У державних заповідниках вивчається видовий склад, біологія й екологія флори й фауни, розробляються методи їхньої охорони й відтворення.

2.2. Історико-культурні пам'ятки країни

В Азербайджані розташовано понад 130 музеїв, галерей та їх філій у всіх містах і регіонах республіки. Унікальні стародавні мавзолеї: Моміне-Хатун, мавзолей Юсифа, вежі Апшеронського півострова. У горах Гобустана, Беюкдаш, Кічікдаш, Джингірдаг, Шонгардаг і Шихгаю зосереджені свідчення багатовікового минулого азербайджанського народу, починаючи з епохи кам'яного віку та наступних періодів, — наскельні зображення, стоянки стародавньої людини, скельні фортеці, надгробні пам'ятники та могильники. Баку — Старе місто (Ічері Шехер), Дівоча Вежа — Гіз Галасі (VII–XII ст., архітектор Масуд ібн Давуд), караван-сарай XV ст., «Баїловські камені» (XII ст.), численні мечеті, мінарет Синик-Кала (XI ст.), 7 театрів, близько 30 музеїв, у тому числі музей мистецтв, Азербайджанський музей килима, народного прикладного мистецтва та ін. Музей-заповідник «Палац Ширваншахів» (XV ст.) — одна з перлин азербайджанської архітектури, розташований у Старому Баку.

Особливо рекомендується відвідати Баку в період святкування Рамазан-байраму (9 лютого), Новруз-байраму (20–21 березня) і Гурбан-байраму (18 квітня), коли в місті проводяться численні святкові заходи, що супроводжують ці стародавні свята. Особливий колорит мають Нахчивань і Кабала — одні з найстародавніших міст Закавказзя. Найбільші заповідники: Кизилагачський, Закатальський, Гірканський, Ширванський та ін., охороняють унікальний тваринний світ Закавказзя. Тут налічують близько 4100 унікальних видів рослин і тварин. Реліктові тугайні ліси, що зберігаються в незмінному вигляді, як вважають, уже понад 13 мільйонів років, не зустрічаються більше ніде у світі.

Визначні пам'ятки Баку:

• Фортеця Ічеришехер (XII ст.);
• Палац династії Ширваншахів (XV ст.);
• Мінарет Синик-Кала (XI ст.);
• Дівоча вежа (Гиз Галаси) (VII–XII ст.);
• «Біиловські камені» (XIII ст.);
• Мавзолей Сейида Яхья Бакуві;
• Караван-сараї — Мултани (XV ст.), Бухарський (XV ст.), Моллахана (XIII ст.);
• Мечеті — Мухаммада ібн Абу-Бакра, Мірза-Ахмеда (1345 р.), Молла-Ахмеда (XI ст.), Джума (XV–XX ст.), Лезги (1169 р.), мечеть-медресе (1646–47 рр.);
• Лазні (XV–XI ст.);
• Торговельний комплекс (XVI–XVII ст.);
• Будинок Бакинських ханів (XVIII ст.);
• Собор Святих Дружин-Мироносиць Російської православної церкви [2, c. 34].

У місті 7 театрів, близько 30 музеїв, у тому числі музей мистецтв, Азербайджанський музей килима, народного прикладного мистецтва та ін.

На околицях Баку перебувають такі визначні пам'ятки, як унікальний храмовий комплекс вогнепоклонників «Атешгях» (XVII–XVIII ст.) — палаючі виходи природного газу — і Гобустан — музей під відкритим небом, що являє собою наскельні малюнки періоду неоліту.

«Атешгях», що означає «Будинок вогню», побудований на місці палаючих виходів природного газу. До храмового комплексу входять центральний храм-вівтар, молитовні, келії, караван-сараї, а також чотирикутна яма для спалювання тіл померлих на священному вогні, нині завалена каменями. У 1975 році після проведених реставраційних робіт «Атешгях» відкритий для відвідування.

Музей історії Азербайджану — головний музей Республіки. Він розташований в одному з найкрасивіших будинків м. Баку — у колишньому особняку житлового та банкірського будинку нафтопромисловця, відомого добродійника та мецената Гаджі Тагиева. Загальна кількість музейних цінностей перевищує 300 000 одиниць зберігання. Нумізматичний фонд охоплює всю історію монетного карбування та грошового обігу на території Азербайджану.

Східний світогляд та іслам визначили вектор розвитку азербайджанської культури, багатий фольклор, література й музика, яка по своїй суті близька до культури Передньої та Середньої Азії.

Кожний відрізок історії народжував своїх героїв-поетів, що оспівували у своїх творах насущні проблеми часу. Так, визначними поетами XII–XIII ст. визнані співак простого народу Хагани Ширвані та Нізамі Гянджеві, що створив п'ять великих епічних полотен «Хамсэ» (П'ятериця), що ввійшли в золотий фонд світової літератури. Ще однією значною фігурою азербайджанської літератури є автор знаменитої романтичної поеми «Лейли й Меджнун» — Мухаммед Фізулі (XVI ст.). Приєднання Азербайджану до Росії, а потім і до СРСР, ознаменувалося появою нових імен, таких як Мірза Фаталі Ахундов, Мірза Алекпер Сабір, Джафар Джабарли, Самед Вургун, Расул Рза.

Найбільш тісно з літературою протягом всіх часів в ісламських країнах було пов'язане наукове життя. У XI ст. в Азербайджані жив учень Авіценни Бахманяр ібн-мірзбан. Вихідцем із цих місць був астроном, творець «Зоряного каталогу» та засновник прославленої на Сході Марагинської обсерваторії Насирэддин Туей.

Не менш багата музична традиція Азербайджану. Узявши свій початок із творчості народних співаків — ашугів, зараз вона досягла висот національної опери, основоположником якої є У. Гаджибеков, а найбільш відомими виконавцями, що прославилися й на естрадному поприщі, стали М. Магамаев, П. Бюль-Бюль Огли, З. Халнарова.

Тісним чином із музикою пов'язане азербайджанське театральне мистецтво, джерела якого сягають найглибшої стародавності. У його основі лежить народне видовище, відоме за назвою «у середині килима»: четверо чоловіків піднімали нагору кінці килима, у середині якого перебував схований наполовину актор, що за допомогою рук зображував позитивних героїв, а колін — негативних. XX століття ознаменувалося створенням першого державного театру, що згодом став оперним і драматичним, і дало країні таких відомих акторів, як М. Алієв, М. Давудова, С. Ахундов, А. Іскандеров.

Значні успіхи Азербайджану й в області архітектури та образотворчого мистецтва.

До XII–XV ст. відноситься будівництво чудових пам'ятників азербайджанського зодчества, що стали візитною карткою країни: «Дівоча вежа» в Баку, мавзолеї в Барді, Карабагляре, палац ширваншахів у Баку, замки в Мардакянах і Раманах, що затишно вписалися в сучасний міський пейзаж.

Чітке дотримання догм ісламу, з його забороною на зображення живих істот, привело до розвитку орнаментального мистецтва. Мистецькі килими, чудові мініатюри, добірно прикрашені портали будинків, настінні візерунки, подібні до мережива, мозаїки мавзолеїв і палаців у наші дні благополучно сусідять із картинами сучасних графіків, пейзажистів і портретистів А. Азімзаде, М. Абдуллаєва, Т. Салахова, Т. Нариманбекова, С. Саламзаде, що переступили рамки релігійної недозволеності.

Традиційною залишилася в Азербайджані побутова культура, що виражається в пошані та повазі до старших, привітності, східній гостинності й хлібосольстві. Кожний, хто сяде за азербайджанський стіл, неодмінно покуштує традиційний хліб-чурек і лаваш, що випікається на стінках спеціальних печей-тондирів, а також страви з баранини.

Але от зустріти в місті людей, одягнених у повсякденному житті в національні костюми, просто неможливо — молодь віддає перевагу сучасному зручному одягу.

У музейній колекції перебуває безліч кам'яних і обсидіанових знарядь праці епохи палеоліту, мезоліту, неоліту та енеоліту. Особливе місце займає фрагмент щелепи викопної людини — азихантропа, що жив 300–350 тисяч років тому, виявлений в Азыхській печері (м. Фізулі).

Етнографічний фонд музею містить найбагатші збори килимів і килимових виробів. До епохи бронзи відноситься багата колекція керамічного посуду: сапожковидні посудини, глечики, посуд.

Колекція зброї музею є одним зі значних зборів пам'ятників матеріальної культури. Вона нараховує понад шістсот зразків зброї різних епох і народів. Більшу частину колекції становить східна зброя, що нараховує близько 300 зразків. Центральне місце в колекції займає холодна та вогнепальна зброя Кавказу. Більшою різноманітністю відрізняється зібрана в колекції зброя періоду пізнього середньовіччя — це кольчуги, нагрудні щитки, поножі та наручі, щити й шаблі, різні сокири та шоломи.

Багата колекція кераміки. В етнографічному фонді зберігається найбагатша колекція карбованих виробів із міді.

Державний музей азербайджанського килима та народно-прикладного мистецтва. Музей був створений у 1967 році. На даний час у фондах музейної колекції налічується понад 10 тисяч коштовних творів мистецтва. Серед них зберігаються керамічні пам'ятники, що відносяться до епохи бронзи, художній метал XI ст., килими та килимові вироби, виткані в XVIII–XX століттях; високою майстерністю виконані прикраси — вироби зі срібла та золота, національний одяг і художня вишивка, а також у колекції широко представлені твори сучасних художників-прикладників.

На околицях Шеки збереглося багато унікальних пам'ятників історії. Це вежі «кюмбази» (XVIII ст.) у Куткашене, фортеця Сумуг і мечеть (XVIII ст.) в Ілису, фортеця та мавзолей Киш, фортеця в Юхари-Чардахлар (IV ст. до н. е. — V ст. н. е.), вежа та храм в Орта-Зейзит, мавзолей у Бабаратма, фортеця в Кахе (XVI ст.), руїни фортеці Шаміля біля Закатали [16, c. 56-59].

Азербайджан за своїм географічним положенням перебуває на перетині важливих торговельних шляхів. Тому на дорогах і в містах була побудована безліч караван-сараїв — постоялих дворів. Подібні караван-сараї збереглися в Баку, у населених пунктах Апшерону, Нахічеванській Автономній Республіці, Нагірному Карабасі, містах Гянджа й Шеки, у Фізулинському, Шемахинському та інших районах.

Важливе місце серед пам'ятників зодчества Азербайджану займають мости. Рішення проблеми будівництва великих мостів на великих і швидкоплинних річках, крім будівельних навичок і спеціальних інженерних знань, вимагало вміння підбирати природні скельні виходи в ложі річок для опори прольотів і пов'язувати архітектурну композицію моста з навколишньою місцевістю. Довговічність збережених дотепер споруд свідчить про високу майстерність азербайджанських зодчих.

3. Характеристика туристичної галузі Азербайджану: сучасний стан і перспективи розвитку

3.1. Основні етапи розвитку азербайджанського туризму

Туризм в Азербайджані визнаний одним із пріоритетних напрямів державної економіки. Кроком до розвитку міжнародних відносин у сфері туризму став вступ Азербайджану в 2001 році до Всесвітньої туристської організації.

Азербайджан — найбільша держава Південного Кавказу з населенням 8,5 мільйонів і загальною площею 86,6 тис. кв. км. Завдяки вигідному географічному розташуванню між Росією, Іраном, Туреччиною та Центральною Азією і стабільно зростаючій економіці Азербайджан є найсприятливішою країною в регіоні для розширення іноземного та локального бізнесу.

«Політика відкритих дверей», яку проводить азербайджанський уряд, а також суспільні економічні реформи та демократизація суспільства, що здійснюються в Республіці, ще більше дозволяють громадянам Азербайджану розширити масштаб їхніх ідей та отримати можливість для відвідування закордонних країн.

У світлі останніх світових подій Азербайджан заявив про себе як приваблива країна для інвесторів. Країна викликає величезний інтерес особливо після введення в експлуатацію нафтопроводу ВТС. Усі ці показники є найсильнішими факторами для розвитку туристичного бізнесу в країні.

25 готелів будуть побудовані в Азербайджані до 2010 року. Це крок держави назустріч зростаючому потоку в'їзного туризму, пише Day.Az. Про це на церемонії відкриття 6-ї міжнародної виставки «Туризм і подорожі» та 1-ї міжнародної виставки «Готельна справа» в республіці заявив міністр культури й туризму АР Абульфаз Гараєв. Абульфаз Гараєв відзначив ріст інтересу до туристичного потенціалу Азербайджану: цього року у виставці взяли участь представники вже 18 країн, відзначено різкий ріст кількості туристів, що відвідали країну. Так, згідно з наведеними ним даними, у 2006 році Азербайджан відвідало 900 тисяч туристів. «Цього року ми очікуємо, що їхнє число досягне 1 мільйона. Але варто відзначити й те, що число виїжджаючих у турпоїздки в закордонні країни теж зросло», — відзначив він. Гараєв заявив, що останнім часом в Азербайджані активно розвивається готельний бізнес, уже будується 25 нових готелів.

У 2009 році Азербайджан очікує збільшення числа туристів на 180 тисяч чоловік. За даними міністерства культури й туризму, у 2006 році Азербайджан відвідали 1,193 мільйона чоловік, 903 тисячі з яких приїхали з туристичними цілями, у 2007 році — 1,332 мільйона чоловік (у тому числі 1,01 мільйон туристів).

Торік ріст склав 137 тисяч туристів, що на 11,5% більше попереднього року. У найближчі кілька років країна планує вийти на щорічний потік туристів на рівні 3 млн чоловік, повідомляє ИА Regnum [19, c. 47].

3.2. Туристичне районування країни

Острови Наргін і Піраллахи, розташовані в Каспійському морі біля берегів Баку, стануть туристичними центрами. Як повідомляє Day.Az, земля на цих островах була продана двом іноземним компаніям. На острові Наргін турецькі підприємці побудують сучасні готелі та розважальні центри, а також найбільший на території СНД луна-парк. Очікується, що в майбутньому острів стане одним із центрів туризму в Азербайджані. Розважальні заклади та готелі також будуть побудовані на острові Піраллахи, звідки вже зараз виселяють жителів.

Аджикенд — курорт, розташований на висоті 1200 м над рівнем моря. Це справжній райський куточок для туристів: мальовничі ліси та галявини, джерела мінеральної води, найчистіше гірське повітря. На околицях Аджикенда перебуває найкрасивіше гірське озеро Гек-Гель, територія навколо якого оголошена заповідником.

Ялама-хачмаське узбережжя — одне з найкрасивіших місць Азербайджану. Тут перебувають численні міста та селища, кожне з яких являє собою місцеву визначну пам'ятку. Приміром, місто Хурдалан — одне з поселень на стародавньому караванному шляху. У тутешніх караван-сараях робили свої привали купці ще в XI–XV ст.

Дуже мальовниче узбережжя Хачмаса, посипане фруктовими садами.

На Худатському узмор'ї, там, де ліс поєднується з крайкою морського узбережжя, перебуває курортний центр Набрань, багатий запасами підземних вод.

У Набрани перебуває найбільша туристична база узбережжя «Хазар». Тут можна одночасно насолодитися видом гірських вершин, глибоких ущелин, бурхливих річок, густих лісів, водоспаду, ласкавого Каспійського моря з бездоганними піщаними пляжами, покататися на катері та водних лижах, зробити дайвінг і просто валятися на пляжі [18, c. 69].

3.3. Аналіз туристичного ринку Азербайджану

За даними статистики, у перші шість місяців цього року Азербайджан відвідали 1 млн 200 тис. іноземців, з них 900 тис. чоловік прибули в республіку з туристичними цілями. Порівняно з минулим роком число туристів збільшилося на 100 тис. чоловік.

Влада Азербайджану приділяє особливу увагу розвитку туристичної інфраструктури. На сьогоднішній день у республіці діють 262 готелі та об'єкти готельного типу, з них 39 пройшли сертифікацію та отримали «зірки». Готелям Butіk Palas і Sultan Іnn у Баку присвоєно 5 зірок, готелю Batabat у Набрани — 2 зірки. Таким чином, в Азербайджані налічується шість 5-зіркових готелів та один готель категорії «5+», пише Day.

Число туристів, що прибули в 2005 році в Азербайджан, знизилося, заявив керівник прес-служби Міністерства молоді, спорту й туризму Рафіг Аббасов. Торік в Азербайджан із Центральної Європи, СНД, Ірану та Росії прибуло 1 млн 350 тис. туристів, а кількість туристів з Азербайджану склало 300–350 тис. Найбільше туристів з Азербайджану виїжджало в Європу, країни СНД і Туреччину, повідомляє Day.Az.

У 2006 році Азербайджан відвідали 923 тисячі туристів, а в 2007 році їх очікується 1 мільйон. Державна програма з розвитку туризму в країні перебуває на затвердженні в уряді. При її успішній реалізації в найближчі 10 років щорічне число гостей Азербайджану може вирости до 3 млн чоловік.

Велика увага приділяється розвитку готельного бізнесу, повідомляє ИА Regnum. За останні 4 роки в країні побудовано 288 готелів, 25 готелів у процесі будівництва. Понад 40 готелів пройшли сертифікацію та отримали «зірки». Станом на кінець минулого року в Азербайджані налічується шість 5-зіркових готелів та один готель категорії «5+». На травень заплановане відкриття готелю Rіtz-Carlton у Баку; торік тут почав роботу готель мережі Park Іnn — другий готель компанії Rezіdor SAS у місті.

Азербайджан може запропонувати туристам цікавий і корисний відпочинок. Це одне з найдавніших вогнищ цивілізації, країна з багатою історією. Культурна спадщина, створювана на її території протягом багатьох тисячоліть, увійшла у світову скарбницю. Азербайджан багатий на мінеральні джерела — Бадамли, Сираб, Дарридаг, Туршсу, Гаялти, Аркиван, Слов'янка, Шихов, Сурахани, Халтан, Хаши, Джими та інші давно отримали заслужене визнання в країні та за її межами.

За прогнозами Міністерства молоді, спорту й туризму Азербайджану, до кінця року число гостей країни на 40–50% перевищить торішні показники та складе 2,3 млн чоловік, повідомляє Day.Az. Міністерство підкреслює, що за останні кілька років число відпочиваючих в Азербайджані значно збільшилося. Так, у 2003 році в країну приїхало на 33% менше туристів, ніж у 2004 році.

У зв'язку з ростом туристичного потоку збільшується й число готелів. У період з 2001 по 2005 роки в Азербайджані було побудовано та здано в експлуатацію 106 готелів, 42 з яких почали діяти протягом останніх двох років. З них 10 було побудовано в 2005 році. Триває процес сертифікації готелів. Якщо в 2004 році з 15 готелів, що проходили сертифікацію, відповідні зірки були присвоєні тільки 6-и, то за цей рік уже 12 готелів отримали сертифікати [21, c. 104-106].

Виходячи на світові ринки, Азербайджан уживає заходів щодо вдосконалення своєї туристичної інфраструктури, повідомляє Day.Az. Зокрема, за останні два роки в країні було побудовано 60 готелів, 150 готелів пройшли сертифікацію.

Крім того, Міністерству культури й туризму Азербайджану представлений проект туристичної телефонної інформаційної системи, повідомляє TrendLіfe. Call-центри будуть орієнтовані як на місцевих, так і на іноземних туристів. Вони допоможуть гостям отримати всю необхідну інформацію: від розкладу авіарейсів і бронювання місць у готелях — до годин роботи музеїв і можливостей відпочинку в Азербайджані.

Щорічно потік туристів в Азербайджан збільшується на 25–30%, повідомив міністр молоді, спорту й туризму Абульфаз Гараєв за результатами аналізу звіту Всесвітньої туристичної організації. Таким чином, за темпами розвитку туризму Азербайджан є однією з провідних країн.

Для подальшого підвищення туристичного потенціалу країни міністерство має намір провести ряд заходів, повідомляє Day.Az. Так, при фінансовій підтримці Держдепартаменту США розробляється «План розвитку туризму в Азербайджані», що буде готовий до вересня цього року.

В Азербайджані немає монополії у сфері туризму; урядом створені всі умови для вільного функціонування та розвитку туризму в країні, заявив міністр. На даний час у країні функціонує 159 туркомпаній, понад 280 готелів, мотелів та інших житлових комплексів. За останні три роки створено 52 нових готелі.

17 червня 6 готелям були присвоєні «зірки» та сертифікати рівня. 4 «зірки» отримали готелі «ABU-Arena» і «Ambіnance», готель при «Олімпійському Комплексі Губа» та Алтиагаджська зона відпочинку, 3 «зірки +» — готелі «Austіn» і Губинська зона відпочинку. Уперше до «зірок» додався знак «+», що говорить про те, що дана установа має більші можливості, ніж зазначено на них зірок. Міністр підкреслив, що подібне зустрічається у світовій практиці. Разом з тим міністр також відзначив, що не всі готелі Азербайджану мають високий рівень обслуговування. За його словами, він має намір вести боротьбу з наявністю таких «зон відпочинку». У цьому сезоні за рішенням міністерства створена спеціальна робоча група для вивчення ситуації на туристичних об'єктах у регіонах [11, c. 74].

Висновки

Держава в Закавказькому регіоні на заході Азії. На півночі межує з Росією, на північному заході — з Грузією, на півдні — з Іраном, на заході — з Вірменією. На сході омивається водами Каспійського моря. Азербайджану також належить Нахічеванська область, відділена від республіки територією Вірменії. Площа країни близько 86 600 км². Приблизно половина території зайнята горами: на півночі — хребет Великого Кавказу, на південному заході — хребет Малого Кавказу. Найвища вершина країни — гора Базардюзю на Головному, або Вододільному, хребті (висота 4466 м). У середній частині країни знаходиться Куро-Араксинська низовина, на південному сході — Ленкоранська низовина.

Населення (за оцінкою на 1998 рік) становить близько 7 855 600 чоловік. Хоча Азербайджан — багатонаціональна країна, однак кількість азербайджанців різко зросла за останні роки через приплив біженців із сусідньої Вірменії внаслідок азербайджано-вірменського конфлікту. Багато представників інших національностей залишили Азербайджан як з причин згаданого конфлікту, так і з причин неспокійної обстановки в країні в цілому. Етнічні групи в країні представлені таким чином: азербайджанці — 90%, дагестанці — 3,2%, росіяни — 2,5%, вірмени — 2,3%, лезгини, курди, татари, грузини, українці та аварці. Мова: азербайджанська (державна), російська, турецька. Віросповідання: в основному мусульмани-шиїти — 93,4%, різні форми православ'я сповідуються грузинською, російською та вірменською меншинами. Столиця — Баку. Найбільші міста: Баку (1 853 000 чоловік), Гянджа (колишній Кіровабад) (278 000 чоловік), Сумгаїт (235 000 чоловік). Державний устрій — республіка. Глава держави — президент. Глава уряду — прем'єр-міністр. Грошова одиниця — манат. Середня тривалість життя (на 1998 рік): 67 років — чоловіки, 75 років — жінки. Рівень народжуваності (на 1000 чоловік) — 22,2. Рівень смертності (на 1000 чоловік) — 9,4.

Територія теперішнього Азербайджану у VIII столітті до н. е. була заселена медами, а пізніше стала частиною Перської імперії. Наприкінці VII століття н. е. країна була завойована арабами, які принесли сюди іслам. В XI та XII століттях територію контролювали тюркські племена, у XVII столітті Азербайджан знову став частиною Персії. Згідно з договорами 1813 та 1828 років він відійшов до Росії. У 1918 році Азербайджан став незалежною державою. У 1920 році країна була проголошена Радянською Соціалістичною Республікою і в 1922 році разом з Грузією та Вірменією увійшла в Закавказьку Радянську Федеративну Соціалістичну Республіку (ЗРФСР). У 1936 році, після розпаду ЗРФСР, увійшла до складу СРСР як союзна республіка. 30 серпня 1991 року Азербайджан проголосив незалежність. Країна є членом ООН.

Клімат країни різниться в різних регіонах: від субтропічного в Ленкоранській низовині до засушливого в гірських районах. У субальпійській зоні ростуть ліси, у яких водяться ведмідь, олень, рись, дикий кабан. У посушливих зонах велика кількість ящірок, отруйних змій та інших рептилій. В Азербайджані три заповідники: Закатальський, де збереглися незаймані ліси, гірські луки, з представників фауни особливо примітні дагестанський тур, кам'яна та лісова куниця; Турпанчайський і найзнаменитіший Кизилагацький, у якому зимують водоплавні птахи.

У Баку, крім музеїв, цікаві старе місто IX століття, у якому знаходиться фортеця Ішері-Шехер та мінарет, побудований у 1078 році; ханський палац XVII століття, у якому розташований музей.

Список використаної літератури та джерел

1. Алієв Т. Період великого відродження: Становлення демократичної правової Азербайджанської держави //Політика і час. — 2003. — № 4. — C. 65-72

2. Алиев М. Азербайджанско-украинское экономическое сотрудничество //Персонал. — 2003. — № 3. — C. 33-37

3. Аллахвердиєв А. Проблеми економічного розвитку Азербайджану в умовах формування ринку //Економіка України. — 2001. — № 6. — C. 68-75

4. Вашанов В. Экономические реформы и экономические связи республики Азербайджан //Економіка. Фінанси. Право. — 1998. — № 3. — C. 107-115

5. Гаджі-Заде Х. Нова ідентичність для нового Азербайджану: демократія, релігія й вибір азербайджанського суспільства //Людина і світ. — 1998. — № 4. — C. 33-38

6. Гаджієв Ш. На основі далекосяжних і глибоких інтересів: Україна-Азербайджан: три напрями економічного співробітництва //Політика і час. — 1998. — № 6. — C. 10-13

7. Гулієв А. Азербайджан на шляху будівництва правової держави //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2001. — № 1. — C. 34-40. — Бібліогр.: 11 назв.

8. Гулієв А. На шляху до демократичної, правової, світської держави //Політика і час. — 2001. — № 12. — C. 12-17

9. Гушер А. Стратегические приоритеты: расчеты и реальность //Азия и Африка сегодня. — 2000. — № 9. — C. 2-10

10. Добропольский Я. Страна огня //2000. — 2002. — 17 мая: Аспекты. — C. 4-5

11. Касимов Н. Система регулирования малого и среднего предпринимательства в Азербайджане //Проблемы теории и практики управления. — 2004. — № 1. — C. 71-76

12. Костюк Я. Три тысячи экспонатов: В Баку открылся музей миниатюрной книги //Книжное обозрение. — 2002. — 12 августа. — C. 22

13. Кулієв Р. Макроекономічна політика розвитку Азербайджану на межі століть //Підприємництво в Україні: події, проблеми, перспективи. — 2001. — № 9. — C. 23-25

14. Мовламов С.Ш. Анализ устойчивости социально-экономического развития Азербайджана //Статистика України. — 2005. — № 4. — C. 17-20

15. Мурадвердиев А. Азербайджан на пороге XXI века: Гейдар Алиев остается бесспорным лидером своей страны //Независимая газета. — 1999. — 9 июля. — C. 8

16. Нахчеванли А. Тенденції розвитку громадянського суспільства в Азербайджані //Політичний менеджмент. — 2004. — № 5. — C. 56-62

17. Рукомеда Р. Державні проблеми «бакинської родини»: Азербайджан: Карабах, опозиція і нафтові труби //Президентський вісник. — 2001. — 23 листопада. — C. 9

18. Тагієв Н. Інвестиційний клімат в Азербайджані //Банківська справа. — 2005. — № 1. — C. 68-73

19. Токовий П. Теплий клімат наших стосунків //Політика і час. — 2006. — № 12. — C. 46-47

20. Юнусов А. Миграция населения постсоветского Азербайджана //Мировая экономика и международные отношения. — 2002. — № 1. — C. 98-106

21. Юнусов А. Посткоммунистический Азербайджан: проблемы и возможные пути развития //Мировая экономика и международные отношения. — 1998. — № 11. — C. 100-111