Туристична діяльність та економіка

1.1. Характеристика туристичної діяльності та її вплив на економіку України

1.2. Туристичні ресурси та інфраструктура - головні складові розвитку туризму в Україні

1.3. Туристична індустрія як вид економічної діяльності і складова економіки України

1.4. Туристские предприятия

1.1. Характеристика туристичної діяльності та її вплив на економіку України

Спрогнозовані ще наприкінці минулого століття позитивні тенденції розвитку туристичної сфери справдилися. У 2001 році Україну відвідало 11,9 млн іноземців, що на 6,2 % більше, ніж роком раніше. Зокрема, 5,8 млн поїздок мали туристичний характер (зростання на 31,8 %), тоді як кількість одноденних візитів скоротилася на 17,7 % і становила 5,6 млн.

Порівняно з 2000 роком у структурі в'їзду іноземців відбулися помітні зміни. Головним чинником стало суттєве збільшення приватних туристичних поїздок — на 57 % (1,5 млн осіб), при цьому обсяги транзиту різко впали на 54 % (2,6 млн осіб). Транзитні потоки з Росії скоротилися у 2,9 раза, з Білорусі — у 6,2 раза, з Вірменії — у 4,9 раза, а з Грузії — у 5,6 раза.

За підрахунками, здійсненими за методикою ВТО, іноземні гості залишили в Україні протягом 2001 року близько 2,5 млрд доларів США.

Водночас українці здійснили 15,6 млн закордонних поїздок, що на 16,4 % більше, ніж у попередньому році. Із них 9,4 млн — туристичні (приріст 8,0 %), решта — одноденні візити [57-58].

Як і в багатьох європейських країнах, де найінтенсивніші туристичні обміни відбуваються між сусідніми державами, в Україні частка турпотоків із Росією, Білоруссю та Молдовою стабільно тримається на рівні близько 65 % від загального обсягу. Сусідні країни також забезпечують значні потоки одноденних відвідувачів. Очікується, що поїздки до сусідніх держав і надалі домінуватимуть у структурі міжнародного туризму.

Щодо внутрішнього туризму, то у 2001 році активну діяльність продовжували туристичні підприємства АР Крим, Києва, Севастополя, Одеської, Донецької, Львівської та Харківської областей. Близько 6,9 млн українців подорожували країною. Музеї зафіксували приблизно 16,0 млн відвідувань, а турагентства обслужили понад 1,8 млн екскурсантів.

Сукупний обсяг реалізації товарів і послуг різних галузей, що забезпечують потреби іноземних та внутрішніх відвідувачів, за методикою ВТО склав у 2001 році 20,9 млрд гривень, або 3,9 млрд дол. США. Туристичні підприємства, готелі та санаторно-курортні заклади (загалом 7214 одиниць) реалізували власних послуг на суму близько 3 млрд грн, що становить 1,5 % ВВП України та 3,3 % за статтею «Виробництво послуг». Приріст порівняно з попереднім роком — 30 %.

У платіжному балансі України за 2001 рік, за даними НБУ, експорт послуг за статтею «Подорожі» сягнув 10 %, а імпорт — 15 %. За останні три роки кількість відвідувань України іноземцями зросла у 2,2 раза, причому кількість туристів збільшилася на 38 %. Частка експорту послуг за статтею «Подорожі» у платіжному балансі зросла з 7 % до 10 %.

Статистичні дані за 2001 рік засвідчують продовження зростання туристичної активності, яке розпочалося у 2000 році. Загальний обсяг турпотоків перевищив показники 2000 року на 12 %. Структура потоків також змінилася: якщо у 1997 році частка внутрішнього туризму становила лише 24 %, то у 2001-му вона зросла до 31 %. Частки виїзного та в'їзного потоків скоротилися, хоча виїзний туризм зберіг перевагу (44 % у 1997 році та 43 % у 2001-му). Частка в'їзного потоку у 2001 році (26 %) менша, ніж у піковому 1997-му (32 %), однак абсолютний приріст чисельності іноземних туристів на 31,8 % є найбільшим за останні чотири роки.

Таким чином, уперше за останні роки найсуттєвіше зростання у 2001 році порівняно з 2000-м спостерігалося саме у в'їзному туризмі, тоді як виїзний та внутрішній туризм зросли на 8 % та 5 % відповідно. Водночас лише обсяг внутрішнього туризму перевищив на 21 % рівень найактивнішого 1997 року, тоді як інші види туризму ще не досягли максимальних п'ятирічних показників.

На структуру турпотоків дедалі більше впливають зміни у візовій політиці як України, так і сусідніх держав. Україна поступово спрощує візові формальності для іноземців. Натомість західні сусіди — Чехія, Словаччина, Болгарія — вже запровадили візовий режим для українців, а Польща, Угорщина та Румунія готуються до цього. Наслідком стане перерозподіл виїзного потоку на користь внутрішнього туризму.

Розподіл іноземних туристів за метою відвідання України (%) 1998-2001 pp. (за даними статзвітності ф. № 1 - Тур)

Іноземці, які скористалися послугами українських турагентств у 2001 році, приїжджали переважно з метою відпочинку (51,2 %) та у службові поїздки (27,5 %). Решта відвідань (21,3 %) припадає на спортивно-оздоровчий та релігійний туризм, лікування. Така структура зберігається протягом чотирьох років, однак помітна тенденція до перерозподілу відвідань з основних мотивацій (рекреація та бізнес) на користь менш популярних. Зокрема, кількість візитів з метою лікування у 2001 році зросла у 4,6 раза порівняно з 1998 роком, а спортивно-оздоровчий в'їзний туризм збільшився майже у 1,6 раза, хоча його частка у структурі мотивації становить лише 5,1 %. Найбільш відвідуваними регіонами є АР Крим (35,6 %), Київ (27,2 %), Севастополь (11,5 %), Одеська (21,5 %) та Львівська (6,6 %) області [57-58].

У світі спостерігається тенденція до зменшення частки організованого туризму в міжнародних потоках. Дедалі більше людей подорожують самостійно, уникаючи послуг туристичних агентств, завдяки доступу до інформації через Інтернет та спрощенню перетину кордонів. В Україні на фоні зростання в'їзного туризму частка організованого в ньому також зменшується.

У виїзному туризмі, обсяги якого зросли за 2001 рік на 8,7 %, простежуються певні закономірності. Найпотужніші потоки, як і раніше, спрямовані до сусідніх держав. Це природно як для туристичних поїздок, так і для одноденних відвідань, значну частку яких становлять транзитні. Через запровадження візового режиму Чехією, Словаччиною, а з 2002 року і Болгарією, туристичні потоки в цих напрямках суттєво скоротилися.

2.2. Туристичні ресурси та інфраструктура - головні складові розвитку туризму в Україні

Для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму ключове значення мають туристичні ресурси, які є основною метою подорожей. Саме вони визначають найважливіші економічні показники туризму: кількість туристів, ціни на послуги, географію поїздок, сезонність, тривалість перебування тощо. Тому комерційна діяльність у туризмі має ґрунтуватися на всебічному обліку ресурсів як у межах країни, так і в окремих регіонах.

Туристичні ресурси поділяються на три групи:

1. Рекреаційні (природні) ресурси — унікальні природні явища, печери, водоспади, скелі, заповідники, гори, ріки, моря, лікувальні води, кліматичні та бальнеологічні можливості;
2. Об'єкти історичного та культурного минулого — музеї, пам'ятники, пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних діячів науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти;
3. Об'єкти, що демонструють сучасні досягнення країни у промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці, культурі, медицині та спорті.

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних і штучно створених об'єктів, які мають комфортні властивості та придатні для формування туристичного продукту. Наявність таких ресурсів, як правило, визначає розвиток туристичного бізнесу в регіоні.

Україна володіє багатими природно-кліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, що створює передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів має ресурси всіх трьох груп, що дозволяє виходити на ринок із привабливими пропозиціями.

Розглянемо першу групу — рекреаційні ресурси. Це природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості та споживчу вартість для рекреаційної діяльності й можуть використовуватися для відпочинку та оздоровлення людей за певних умов і технологій. Рекреація — це розширене відтворення фізичних, інтелектуальних та емоційних сил людини, діяльність, спрямована на відновлення продуктивних сил.

Значну частину природного потенціалу України складають рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води, лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва), а також території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники). Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації та курортів, а також найбільш збережена частина природного довкілля.

Площа освоєних і потенційних рекреаційних територій (без радіаційно забруднених) становить 12,8 % території країни. Вона розподіляється за сімома рекреаційними регіонами: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донецько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський. При визначенні цих регіонів враховувалися такі фактори:

1. геополітичне положення (розташування, наявність трудових ресурсів, транспортних комунікацій, джерел сировини та енергії, історія розвитку, традиції);
2. наявність рекреаційних ресурсів;
3. стан туристичної інфраструктури;
4. попит на рекреацію та туризм;
5. туристично-рекреаційна політика регіону.

За оцінкою ландшафтних ресурсів (НДПІ містобудування), потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 млн га, тобто близько 20 % площі України, що відповідає міжнародним нормам раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів, з урахуванням допустимих природоохоронних норм, перевищує 40 млн осіб.

Найбільшу питому вагу територій і об'єктів природно-заповідного фонду мають:

від 8 до 13 % — Тернопільська, Херсонська, Закарпатська, Івано-Франківська, Хмельницька області; 5-7 % — Сумська, Рівненська, Чернівецька області; 3-5 % — Чернігівська, Львівська області, Республіка Крим; до 3 % — Донецька, Миколаївська, Полтавська області; до 2 % — Волинська, Житомирська, Запорізька, Одеська, Черкаська області; до 1 % — Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Харківська області.

Особливе місце в рекреаційному використанні території посідає Кримський півострів. Середньорічна тривалість сприятливого для рекреації періоду тут становить 175-190 днів. Тут функціонують найстаріші в Україні грязьові курорти — Євпаторія, Саки та інші.

Мінеральні лікувальні води різного складу виявлено практично в усіх областях України. Найбільше джерел зосереджено в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатській та Львівській областях. Багато джерел у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській, Київській, Донецькій та інших областях. Значними є також запаси лікувальних грязей, зосереджені переважно в південних та північно-західних областях. На базі грязьових покладів працюють курорти Бердянська, Куяльницький, Хаджибейський, а на курортах Миргород, Моршин, Немирів, Черче використовуються торфові грязі.

Не менш важливу роль у розвитку туризму відіграє друга група ресурсів — культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, що задовольняють потреби пізнавально-культурної рекреації. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток в Україні становить 48 690 об'єктів, їх цінність та щільність у межах областей істотно різняться. Найбільше пам'яток, що охороняються державою і церквою, у Львівській (3934), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси — у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях та Республіці Крим.

Специфічною складовою рекреаційних ресурсів є однорідні (гомогенні) ресурси — соціальні та природні об'єкти, явища, події, походження яких пов'язане як з територією України, так і з територією зарубіжних країн. В Україні виявлено значну кількість таких об'єктів, деякі мають світове та європейське значення. Це місця, пов'язані з життям і діяльністю французів О. де Бальзака (Бердичів, Корець), Д. Рішельє, Ж. Лябурба (Одеса), угорця Ф. Ліста (Київ), німців Х. Х. Стівена (Ялта), П. Делана (Чернівці), іспанця Хосе де Рібаса (Одеса), англійців Д. Говарда (Херсон), У. Черчілля (Ялта), італійця В. В. Растреллі (Київ), чехів Я. Гашека (Київ, Рівне, Дубно, Корець), Й. Главки (Чернівці), О. Яроша, Я. Налепки (Овруч), поляків А. Міцкевича (Львів), Л. Варинського (Канів), Я. Домбровського (Житомир), Я. Корчака, В. Василевської (Київ), американців Д. Хьюза (Донецьк, кол. Юзівка), Т. Драйзера (Київ), Д. Стейнбека (Київ), Д. Ріда (Рівне, Корець), Т. Рузвельта (Ялта), турка Назима Хікмета (Київ), шведа Майка Йогансена (Полтава, Харків), норвежців Фритьофа Нансена (Харків), Тура Хейєрдала (Київ) та інших. Також сюди належать військовий меморіал британцям, які загинули під час Кримської війни 1853-1856 pp. (Севастополь), поховання шведів на Полі Полтавської битви (Полтава), австрійців, загиблих у Сталінградській битві у 1943 році, місця розстрілу польських громадян (Биківня під Києвом, Луганськ) та інші.

Третя група туристичних ресурсів представлена сучасними здобутками світового рівня у промисловості, сільському господарстві, будівництві, медицині, спорті, науці та культурі. Багатовекторність економічної політики України, європейський вибір, співпраця зі Світовим банком та Міжнародним валютним фондом сприяють розвитку конгресового туризму, проведенню економічних форумів, наукових конференцій та симпозіумів. Туристичні можливості дедалі активніше використовують політики, бізнесмени, вчені, спортсмени, артисти та громадяни з різних країн, які приїжджають для обміну досвідом в авіабудуванні, металургії, медицині, участі у спортивних змаганнях, концертних заходах. В Україні регулярно проводяться міжнародні та національні туристичні виставки, салони, біржі, ярмарки, фестивалі, конкурси, які щороку залучають дедалі більше іноземних гостей.

Отже, маючи такий ресурсний потенціал, туризм України має сприяти зміцненню економіки, наповненню державного бюджету, зростанню добробуту громадян, збереженню історико-культурної спадщини та піднесенню духовного потенціалу суспільства.

Найголовнішим для ефективного використання рекреаційних ресурсів є наявність туристичної інфраструктури: готелів, мотелів, будинків відпочинку, пансіонатів, санаторіїв, закладів харчування, транспортних засобів, закладів розваг, атракцій. На початок 2002 року в Україні налічувалося 1258 підприємств готельного господарства із загальною кількістю 100,67 тис. місць. За формою власності: 40 % — державна та комунальна, 57 % — колективна, 3 % — приватна. Найбільше готелів у Києві (7,3 % від загальної кількості), Одеській області (7,3 %), АР Крим (6,8 %), Дніпропетровській (6,4 %), Харківській (5,8 %) та Донецькій (5,6 %) областях. Рекреаційні можливості також характеризуються наявністю 3304 санаторно-курортних та оздоровчих закладів, зокрема: санаторії — 487, санаторії-профілакторії — 357, бази та інші заклади відпочинку — 2015, пансіонати відпочинку — 235, будинки відпочинку — 38, пансіонати з лікуванням — 68, інші заклади — 104. За формою власності: державна — 37 %, колективна — 58 %, приватна — 0,9 %, власність міжнародних організацій — 3,9 %.

Більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристичних баз будувалися за проектами, що не відповідають сучасним міжнародним стандартам. Їх мережа активно формувалася в період масового туризму з інтенсивною експлуатацією та несвоєчасним ремонтом, що призвело до значного зносу будівель та оснащення.

Багатопрофільність засобів розміщення потребує їх класифікації та стандартизації. Типологічна уніфікація дозволить створити стандарт, центральною частиною якого має стати класифікація, розроблена ВТО.

На початок 2002 року в Україні функціонували 2,7 тис. туристичних підприємств, що становить 64 % від загальної кількості ліцензованих. Більше половини (52 %) діючих підприємств сконцентровано у трьох регіонах: Київ (25 %), АР Крим (18,0 %), Одеська область (9,0 %) [58, 34].

Однак лише наявності інфраструктури недостатньо. Її необхідно розглядати в широкому значенні: основні елементи мають виконувати не лише рекреаційну функцію, а й служити провідним фактором поліпшення соціально-економічного життя країни. Це має бути інфраструктура загального користування, що відповідає світовим стандартам і зорієнтована на всіх мешканців України та її гостей.

З погляду організації інфраструктурного забезпечення рекреаційного процесу, ключове місце належить транспортній системі. Питання охоплює транзитні перевезення, організацію залізничного сполучення, розвиток автомагістралей, повітряного, морського та річкового транспорту. Україна має розвинуту мережу автомобільних доріг, залізниць, аеропортів, річкових і морських портів. Авіаційний, автомобільний, залізничний, річковий і морський транспорт здатні забезпечити перевезення туристів із резервом потужностей на деяких видах транспорту.

Транспортні шляхи України мають відповідати міжнародним вимогам і забезпечувати швидкі, безпечні, надійні та комфортні перевезення. Саме вони є першою ланкою туристичного потоку іноземців. Взаємодія транспорту і туризму допоможе обом галузям у короткі терміни вирішити більшість питань, зокрема розбудову туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі транспортних коридорів із залученням приватного капіталу (національного та закордонного).

В Україні прийнято Програму функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів. Її реалізація дозволить розв'язати проблему облаштування доріг і створити сприятливі умови для розвитку туристичної індустрії. Не менш важливою складовою інфраструктури є мережа прикордонних переходів із країнами-сусідами, її розширення та сервісне облаштування.

Неможливий розвиток туризму без системи зв'язку та комунікацій, функціонування служб сервісу, розвитку громадського харчування і побутового обслуговування, організації культурно-розважального обслуговування. Актуальною для України залишається проблема водопостачання та каналізації населених пунктів, насамперед рекреаційних центрів. Проблема інфраструктурного облаштування території може бути вирішена лише завдяки інвестуванню значних коштів, зокрема з боку центральної та місцевих влад, і лише в контексті практичних дій по економічному піднесенню країни.

1.3. Туристична індустрія як вид економічної діяльності і складова економіки України

Багато підприємств та організацій беруть участь в обслуговуванні туристів, отримуючи значні прибутки, що дозволяє говорити про туризм як про галузь бізнесу. Комерційна спрямованість діяльності туристичних підприємств, глибока проробка аспектів, пов'язаних із залученням та обслуговуванням туристів — від планування маршрутів до будівництва спеціалізованих комплексів, від роботи з клієнтами до розвитку інфраструктури регіонів — дозволяє віднести туризм до сучасної індустрії відпочинку, лікування, розваг, бізнесу. Отже, туристична індустрія — це сукупність виробництв різних галузей господарства, закладів культури, освіти, науки, що забезпечують створення матеріально-технічної бази туризму, підготовку кадрів та процес виробництва, реалізації і споживання туристичного продукту на основі використання природних багатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства.

Закон України «Про туризм» у статті першій дає таке визначення: «Туристична індустрія — сукупність різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів».

Індустрія туризму достатньо диференційована і пропонує різноманітні можливості для організації найвишуканіших подорожей. Практично будь-який запит туристів може бути задоволений через ринок туристичних послуг. Туристичний ринок — це система світових господарських зв'язків, де здійснюється процес перетворення туристсько-екскурсійних послуг на грошові кошти і зворотного перетворення грошових коштів на послуги.

Туристичний ринок, як і всі інші, функціонує на основі законів попиту і пропозиції. Туристичний попит — це суспільна потреба в туристичному продукті. Туристична пропозиція — сукупність виробничих можливостей підприємств, спроможних надати туристичний продукт. Поняття «туристична пропозиція» включає як матеріальну базу туризму, так і туристичні послуги та товари, якісне надання яких можливе лише при достатньому розвитку інфраструктури відпочинку. Туристичний ринок — економічна система взаємодії чотирьох основних елементів:

1. туристичного попиту;
2. пропозиції туристичного продукту;
3. ціни;
4. конкуренції.

Сучасний туристичний ринок достатньо розвинутий. Як і будь-який інший, він пройшов шлях від ринку продавця, коли виробник вирішує, що і де продавати, до ринку покупця, коли покупець визначає, що, в якій кількості та за якою ціною виробляти. У широкому розумінні, ринок є цариною прояву економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Розширене трактування розкриває важливий аспект ринку, який дозволяє визначити його місце і роль у процесі відтворення: ринок забезпечує органічний зв'язок між виробництвом і споживанням, перебуває під їхнім впливом і сам впливає на них. На ринку виявляються реальні обсяги та структура потреб, суспільне значення виробленого продукту і витраченої праці, встановлюється співвідношення між попитом і пропозицією, яке формує певний рівень цін на товари та послуги.

Окрім спеціальної функції забезпечення руху товарів та послуг від виробника до споживача, ринок виконує в економічній системі регулятивно-контрольну та стимулюючу функції. Світовий досвід свідчить, що ринок є найбільш досконалим інструментом саморегуляції суспільного виробництва. Стимулююча функція ринку полягає в тому, що він ініціює виробництво саме тих товарів та послуг, які потрібні споживачам.

Наприклад, туристичний ринок зорієнтований на конкретного споживача, його побажання, смак, звички, мету подорожі. Через механізм конкуренції туристичні послуги розширюються в асортименті, поліпшується їх якість, знижуються витрати на виробництво, вони надаються споживачу в комплексі чи вибірково. Процес просування туристичних послуг до кінцевого споживача складний і нерідко не передбачає безпосереднього зв'язку між ними. У процесі просування послуги комплектуються в туристичний продукт (через туроператора) і через систему дистриб'юції (через турагентства) доводяться до споживача.

1.4. Туристские предприятия

Туристские предприятия представляют собой третий важный компонент, создающий туристское предложение внутри подсистемы «объект туризма». В туристской отрасли функционируют различные туристские предприятия. Одни из них предоставляют клиентам исключительно туристские услуги, а для других туризм — это одно из нескольких второстепенных направлений их коммерческой деятельности. Предприятия, существующие только за счет туризма, называются туристскими предприятиями сферы первичных услуг, а предприятия, получающие доходы не только от туристской деятельности, — туристскими предприятиями сферы вторичных услуг (рис. 2.8). Таким образом, услуги первых предприятий служат исключительно туризму и составляют основу его существования, а услуги второй группы предприятий удовлетворяют лишь некоторую часть туристского спроса, так как туризм для них — лишь один из многих источников существования и их услугами пользуются не только туристы.

Следует иметь в виду, что некоторые туристские предприятия в зависимости от выполняемых ими функций одновременно принадлежат и к одной, и к другой категории. Например, туристские гостиницы и туристские бюро всегда оказывают только первичные туристские услуги, а ресторан или кафе в санатории или в доме отдыха — это предприятия первичных услуг, но такие же рестораны и кафе в городе уже не являются непосредственно туристскими предприятиями, поскольку выполняют вторичную туристскую функцию.

В основе приведенной классификации лежат такие признаки, как общность спроса клиентов, функциональная роль предприятий в системе туризма, объем и удельный вес предлагаемых ими туристских услуг. Рассмотрим каждый тип туристских предприятий.