Цивільна оборона – основні питання теорії

1. Прогнозування та оцінка інженерної обстановки в осередку ураження

Оцінка інженерної обстановки виконується для того, щоб встановити масштаби руйнувань, необхідні обсяги робіт, їх черговість, а також потрібні сили та засоби для здійснення рятувальних та інших невідкладних заходів.

Насамперед важливо встановити ступінь руйнування як населеного пункту загалом, так і окремих об'єктів господарювання. Саме від цього показника залежить розмір завданих збитків та обсяг майбутніх аварійно-рятувальних робіт.

Розгляньмо детальніше, чим характеризуються різні ступені руйнувань.

Повні руйнування. У цьому випадку руйнуються всі конструктивні елементи будівель, включно з підвальними приміщеннями, що призводить до ураження людей, які там перебувають. Збитки перевищують 70% вартості основних виробничих фондів (балансової вартості). Подальша експлуатація таких об'єктів неможлива.

Сильні руйнування. Характеризуються руйнуванням частини стін та перекриттів, їх деформацією, появою тріщин у стінах. Значна частина людей, які перебувають у таких будівлях, може бути уражена. Збитки становлять від 30 до 70% вартості основних виробничих фондів. Окремі частини будівель, що вціліли, можуть використовуватися з обмеженнями. Відновлення можливе лише після проведення капітального ремонту.

Середні руйнування. Руйнуються здебільшого другорядні елементи споруд — покрівля, віконні та дверні заповнення, перегородки. У стінах з'являються тріщини. Підвальні приміщення та перекриття залишаються неушкодженими. Люди найчастіше страждають від уламків конструкцій. Збитки коливаються в межах 10–30% вартості основних виробничих фондів. Техніка, транспорт та промислове обладнання відновлюються шляхом середнього ремонту, а будівлі потребують капітального ремонту.

Слабкі руйнування. Пошкоджуються лише вікна, двері та перегородки. Можливе ураження людей уламками. Підвали та нижні поверхи залишаються непошкодженими і придатними для використання після поточного ремонту. Збитки не перевищують 10% вартості основних виробничих фондів. Відновлення здійснюється через середній або поточний ремонт.

Після надзвичайної ситуації, спричиненої вибухами та дією повітряної ударної хвилі, для оцінки матеріальних втрат і людських жертв у населених пунктах застосовують узагальнений критерій — ступінь ураження населеного пункту, який обчислюється за відповідною формулою.

2. Способи захисту населення у надзвичайних ситуаціях

Головне завдання цивільної оборони під час надзвичайних ситуацій — захист населення. Це поняття охоплює створення умов, необхідних для збереження життя та здоров'я людей в умовах надзвичайних ситуацій.

Основна мета всіх захисних заходів — запобігти ураженню населення або максимально знизити його ступінь.

Система захисту населення і територій, що реалізується на державному рівні при загрозі або виникненні надзвичайних ситуацій як мирного, так і воєнного часу, включає: інженерний, медичний, біологічний, радіаційний та хімічний захист, інформування та оповіщення, укриття в захисних спорудах, евакуаційні заходи, використання засобів індивідуального захисту, надання самодопомоги та взаємодопомоги.

Щоб запобігти виникненню надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру, вже на етапі проектування та експлуатації споруд та об'єктів господарювання, діяльність яких може загрожувати безпеці людей і довкіллю, впроваджуються заходи інженерного захисту.

Інженерний захист населення та територій передбачає: врахування можливих небезпечних і катастрофічних явищ при розробці генеральних планів забудови та раціональне розміщення об'єктів підвищеної небезпеки з огляду на потенційні наслідки аварій; будівництво будинків, споруд, інженерних мереж і комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності; розробку заходів для безаварійного функціонування небезпечних об'єктів та створення комплексних схем захисту від небезпечних природних процесів; розробку регіональних і місцевих планів запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків; будівництво протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших спеціальних інженерних споруд; здійснення санітарної охорони територій.

Для запобігання ураженню людей, зменшення його ступеня, своєчасного надання медичної допомоги та забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій необхідні такі заходи: планування та використання сил і засобів закладів охорони здоров'я всіх форм власності; розгортання необхідної кількості лікувальних закладів в умовах надзвичайної ситуації; завчасне застосування профілактичних препаратів, санітарно-епідеміологічних заходів, контроль якості продуктів, води, стану повітря та довкілля; завчасне створення та підготовка медичних формувань, навчання населення, накопичення медичних засобів, майна та техніки.

Біологічний захист полягає у своєчасному виявленні біологічного зараження та проведенні комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних, протиепідемічних та медичних заходів.

Він також включає: проведення колективних та індивідуальних захисних заходів; запровадження карантину та обсервації; знезараження осередків ураження людей, тварин, урожаю; локалізацію зони біологічного ураження; екстрену та специфічну профілактику; дотримання протиепідемічного режиму підприємствами, установами та населенням.

Радіаційний та хімічний захист передбачає виявлення та оцінку радіаційної та хімічної обстановки, організацію дозиметричного та хімічного контролю, розробку типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту, проведення знезаражувальних робіт.

Реалізація заходів радіаційного та хімічного захисту забезпечується: завчасним накопиченням та підтриманням у готовності засобів індивідуального захисту та приладів контролю (передусім для формувань, що беруть участь в аварійно-рятувальних роботах, персоналу небезпечних об'єктів та населення в зонах зараження); терміновим впровадженням методів виявлення та оцінки наслідків аварій; створенням сучасних засобів захисту та контролю; підготовкою об'єктів побутового обслуговування та транспорту для санітарної обробки людей і спеціальної обробки техніки; завчасним створенням та використанням засобів колективного захисту, а також організацією допомоги населенню в придбанні індивідуальних засобів захисту та дозиметрів.

3. Вимоги до захисних споруд

Захисні споруди створюються для убезпечення людей від наслідків аварій, катастроф, стихійних лих, а також від уражальної дії зброї масового знищення, звичайних засобів ураження та другорядних чинників ядерного вибуху.

Класифікація захисних споруд здійснюється за кількома ознаками:

• за призначенням — для укриття населення, для розміщення органів управління (командні пункти, пункти управління, вузли зв'язку) та медичних закладів;
• за розташуванням — вбудовані, відокремлені, метрополітен, споруди в гірських виробках;
• за термінами будівництва — зведені завчасно та швидкозведені;
• за захисними властивостями — найпростіші укриття (відкриті та перекриті щілини), протирадіаційні укриття (ПРУ) та сховища.

Особливо важливе місце в системі захисту населення посідають найпростіші укриття — щілини. Вони є найбільш масовими спорудами, які населення може звести за короткий час. Щілини бувають відкритими та перекритими. Відкрита щілина знижує ймовірність ураження ударною хвилею в 1,2–2 рази, а також послаблює дію світлового випромінювання та проникаючої радіації. Перекрита щілина забезпечує повний захист від світлового випромінювання, послаблює ударну хвилю в 1,5–3 рази, а проникаючу радіацію та радіоактивне випромінювання — у 200–300 разів. Вона також надійно захищає від осколкових та кулькових бомб і запалювальних засобів.

Відкрита щілина являє собою зигзагоподібну траншею з прямих ділянок довжиною до 15 м. Її глибина сягає 1,8–2,0 м, ширина зверху — 1,1–1,3 м, а на дні — 0,8 м. Будівництво починається з розмітки та трасування на місцевості. Спочатку викопують траншею на ширину дна, а в міру заглиблення формують потрібні параметри та укріплюють стінки дошками, жердинами, очеретом чи іншими підручними матеріалами.

За наявності часу та потреби щілину перекривають колодами, шпалами або залізобетонними плитами. Зверху влаштовують гідроізоляцію з толю, руберойду, плівки або утрамбованої глини, а потім насипають шар ґрунту завтовшки 50–60 см. Вхід у перекриту щілину облаштовують з однієї або двох сторін, з дверима та тамбуром. Для вентиляції встановлюють витяжну коробку.

Нормальна місткість щілини становить 10–15 осіб.

Захисні властивості укриттів визначаються коефіцієнтом послаблення радіації, який залежить від товщини огороджувальних конструкцій, матеріалу та енергії гамма-випромінювання. Наприклад, підвали дерев'яних будинків послаблюють радіацію в 7–12 разів, а кам'яних — у 200–300 разів.

У ПРУ, розрахованому на 50 і більше осіб, має бути щонайменше два виходи розміром 80×180 см, розташовані в протилежних кінцях під кутом 90° один до одного. Для покращення захисних властивостей у приміщенні закладають вікна та зайві двері, насипають ґрунт на перекриття, роблять ґрунтову підсипку ззовні. Для герметизації ретельно замуровують тріщини та отвори, ущільнюють двері повстю, а рами — валиками з м'якої тканини. Укриття до 30 осіб провітрюється природною вентиляцією через припливний та витяжний короби, причому витяжний короб встановлюють на 1,5–2 м вище припливного. На зовнішньому виводі роблять дашок, а в припливному коробі — засуви.

У пристосованих укриттях встановлюють бачки з водою з розрахунку 3–4 л на людину на добу, виносну тару або люфт-клозет у туалеті. Також облаштовують нари для відпочинку та стелажі для продуктів. Освітлення — від електромережі або переносних ліхтарів.

СХОВИЩА

Сховище — це найнадійніший захист від усіх уражальних чинників: високих температур, шкідливих газів, радіоактивних та отруйних речовин, обвалів та уламків зруйнованих будівель, а також від засобів масового ураження. Воно обладнане комплексом інженерних систем, що забезпечують життєдіяльність протягом певного часу.

Сховища бувають вбудованими (у підвалах) та відокремленими (поза будівлями). Їх споруджують заздалегідь у мирний час, але можуть зводити й у період загрози або під час воєнних дій (швидкозведені).

За місткістю розрізняють малі (150–300 осіб), середні (300–600 осіб) та великі (понад 600 осіб) сховища.

Сховища оснащуються фільтровентиляційними установками (ФВУ) промислового виготовлення. ФВУ очищає зовнішнє повітря, розподіляє його по відсіках і створює надлишковий тиск, що перешкоджає проникненню зараженого повітря. Передбачено два режими вентиляції: чистої (очищення від пилу) та фільтровентиляції (очищення від радіоактивного пилу, отруйних речовин, СДОР та бактеріологічних засобів через поглинальні фільтри). Водопостачання здійснюється від зовнішньої мережі, а на випадок аварії передбачено аварійний запас води. Каналізація забезпечує відведення фекальних стоків, санвузол ізолюється перегородками та обладнується витяжкою. Опалення працює від мережі будинку, освітлення — від міської електромережі, в аварійних випадках — від автономної електростанції, акумуляторів або ліхтарів.

Запас продуктів харчування створюється з розрахунку не менше ніж на дві доби на кожну людину. Медичне обслуговування забезпечують санітарні пости та медпункти.

ПРАВИЛА ПЕРЕБУВАННЯ У ЗАХИСНІЙ СПОРУДІ

Укриття населення здійснюється за сигналами цивільної оборони. Заходити до споруд потрібно організовано, швидко, без паніки. Розміщуватися зручніше групами — за виробничим або територіальним принципом, у кожній групі призначається старший. Осіб з дітьми розміщують в окремих відсіках, літніх та хворих — ближче до вентиляційних труб.

До сховища необхідно приходити із засобами індивідуального захисту органів дихання, продуктами та документами. Забороняється приносити громіздкі речі, речовини з сильним запахом, легкозаймисті матеріали, приводити тварин. У сховищі не можна ходити без потреби, шуміти, курити, виходити назовні без дозволу коменданта. Усі зобов'язані виконувати розпорядження чергового та надавати допомогу хворим та інвалідам.

Захисні споруди та їх обладнання мають утримуватися в повній справності та постійній готовності. Експлуатація окремих агрегатів здійснюється згідно з інструкціями заводів-виготовлювачів. Системи інженерно-технічного обладнання, крім фільтрів-поглиначів та регенеративних установок, можуть експлуатуватися в мирний час.

Контроль за станом споруд, перевірка справності інженерних систем, профілактичні та ремонтні роботи виконуються у встановлені терміни.

Заходи з приведення захисних споруд у готовність включають:

• розчистку підходів, встановлення покажчиків та світлових сигналів "Вхід";
• звільнення приміщень від майна, що не використовується;
• обладнання приміщень нарами та лавами;
• розконсервацію інженерно-технічного обладнання;
• зняття звичайних дверей та екранів із захисних герметичних дверей;
• перевірку справності захисних дверей та пройм;
• герметизацію заборів повітря та витяжних отворів, що не використовуються;
• перевірку та очистку аварійного виходу, закриття захисних дверей та ставен;
• перевірку систем життєзабезпечення (вентиляції, опалення, водопостачання, каналізації, зв'язку, електропостачання);
• перевірку герметичності та тиску в кисневих балонах;
• відкриття санвузлів;
• перевірку аварійних запасів води, підключення до водопроводу, розстановку бачків;
• переключення освітлення на режим сховища;
• доукомплектування споруд інструментом, інвентарем, приладами, засобами захисту та провітрювання приміщень.

У захисній споруді, що експлуатується, повинна бути така документація:

• правила утримання та табель оснащення;
• плани зовнішніх і внутрішніх інженерних мереж із зазначенням відключаючих пристроїв;
• паспорт сховища (ПРУ), журнал перевірки стану;
• план споруди з місцями розміщення людей та шляхами евакуації;
• інструкції з експлуатації обладнання та правила користування приладами.

Список використаної літератури

1. Бакка М.Т., Мельничук А.С., Сівко В.І. Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995. – 165 с.

2. Безопасность жизнедеятельности: Учебник для вузов / Под общей ред. С.В. Белова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая шк., 1999. – 448 с.

3. Безпека життєдіяльності / Під ред. Я. Бедрія – Львів: Видавнича фірма "Афіша", 1998.

4. Жидецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельніков О.В. Основи охорони праці. – Вид. 2-е, стереотипне. – Львів: Афіша, 2000. – 347 с.

5. Завіруха Н.М. Безпека життєдіяльності. – К., 1999.

6. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посіб. – 2-ге видання – Л.: Банк. Коледж; К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. – 186 с.

7. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. – Суми.

8. Стеблюк М. Цивільна оборона: Підручник/ Микола Стеблюк,. -2-е вид., перероб. і доп.. -К.: Знання-Прес, 2003. -455 с.

9. Шоботов В. М. Цивільна оборона: Навчальний посібник/ В. М. Шоботов; М-во освіти і науки України, Приазовський держ. техн. ун-т. -2-ге вид. перероб.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -436 с.