Цінності соціальної роботи і етика

Вступ

1. Цінності соціальної роботи

2. Етика та інші професійні особливості соціальної роботи

Висновки

Використана література

Вступ

Українська соціальна робота, якій ще немає й десяти років, лише починає свій шлях, тоді як її зарубіжні аналоги — англійська Social Work, німецька Sozial Arbeit та французька Travalle Social — мають багатовікову історію. На теренах, де тривалий час панували Соціальний Захист та Соціальне Забезпечення, вона намагається віднайти власну нішу.

Найважливішим досягненням української соціальної роботи стало те, що її зміст, теоретичні засади та методи привернули увагу не лише чиновників міністерств і викладачів вищих та середніх навчальних закладів, а й практиків, які безпосередньо працюють із клієнтами. Якщо у 1994 році більшість працівників соціальної сфери здивовано реагували на згадку про нову спеціальність, то вже у 1999 році офіційні особи висловлювали думку, що достатня кількість добре підготовлених фахівців здатна вирішити значну частину проблем українського суспільства.

Можна впевнено говорити про справжній бум соціальної роботи в Україні. Створено десятки тисяч робочих місць для соціальних працівників різного рівня підготовки, відкрито понад два десятки кафедр, факультетів та відділень, що здійснюють їх підготовку. Щороку з'являються нові масштабні проекти, спрямовані як на впровадження інноваційних підходів до вирішення соціальних проблем із використанням теорій і методів соціальної роботи, так і на підготовку та перепідготовку кадрів. Найактивнішу участь у цих процесах беруть Міністерство праці та соціальної політики України та Державний комітет у справах сім'ї та молоді, значні зусилля докладають також Міністерство внутрішніх справ і Міністерство оборони. На жаль, Міністерство охорони здоров'я, яке за світовим досвідом могло б бути найбільшим замовником соціальних працівників, лише починає виявляти інтерес до цієї спеціальності.

Ще одним важливим кроком є процес самоусвідомлення молодої української соціальної роботи, який, хоч і не завершений, розвивається у двох напрямах. Перший — це створення професійних об'єднань. До Української асоціації соціальних педагогів та соціальних працівників, що працює вже майже десять років і входить до міжнародних організацій, додаються Ліга соціальних працівників та Асоціація шкіл соціальної роботи. Тепер окремий фахівець чи установа можуть обирати професійну спілку, до якої хотіли б належати. Попереду ще дискусії про доцільність існування кількох всеукраїнських організацій чи об'єднання зусиль, як це практикують європейські та світові асоціації, однак сам факт об'єднання професіоналів і формалізації їхніх структур свідчить про зрілість і прагнення існувати в Україні нарівні з іншими професійними спільнотами.

Фахівці, які працюють у сферах соціального захисту, соціальної допомоги, соціальної політики, соціології, прикладної психології, медицини, освіти та пенітенціарної системи, цілком обґрунтовано стверджують, що займаються соціальною роботою як одним із аспектів своєї діяльності. І це важко заперечити. Проте соціальна робота покликана виявити спільне в діяльності представників цих різних професій, осмислити її, створити універсальні концепції та підвищити її ефективність.

Якщо визначити соціальну роботу як систему теоретичних знань і практику, що ґрунтується на них і має на меті забезпечення соціальної справедливості через наснаження та підтримку найменш захищених верств суспільства і протидію факторам соціального виключення, то більшість представників суміжних дисциплін погодяться, що жодна з них не ставить перед собою таких завдань, а дисципліна, яка їх ставить, вкрай необхідна в сучасних українських реаліях.

1. Цінності соціальної роботи

Соціальний працівник у своїй діяльності взаємодіє з людиною, стосунками між особистістю та колективом, між соціальними групами. Уся його робота спрямована на вдосконалення людських відносин і втілення ідеалів гуманізму. Саме через розвиток гуманістичної ідеї розглядається зв'язок соціальної роботи з філософською проблематикою.

Гуманістичне уявлення про людину як найвищу цінність і мету, сформульоване ще античними мислителями, розвивалося в Середньовіччі та Новий час і набуло широкого поширення як у вітчизняній, так і в зарубіжній сучасній соціальній філософії.

Демокрит, Платон, Аристотель, М. Квінтіліан, Т. Мор, Т. Кампанелла, Я.А. Коменський, Дж. Локк, Ж.Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Р. Оуен, К. Маркс, Ф. Енгельс, А. Дістервег, П. Наторп, Дж. Дьюї, Г. Плеханов, В. Ленін, П. Сорокін, М. Бердяєв, П. Лесгафт, П. Каптерєв, М. Пирогов, К. Ушинський та багато інших філософів різних епох сьогодні зараховуються до засновників психології, педагогіки, права, економіки, а також соціальної роботи.

Філософія соціальної роботи оперує універсальними категоріями культури та формами мислення: людина, культура, соціум, воля, гуманізм, конфлікт, соціальний час і простір, суспільна діяльність, ситуація, життя, смерть, суб'єкт і об'єкт, спосіб життя, картина світу, душа, соціальна екологія тощо.

Високий рівень професіоналізму соціального працівника, міцне здоров'я, сімейне щастя, творче довголіття — основні складові життєвого успіху фахівця.

Лише здорова людина з гарним самопочуттям, оптимізмом, психологічною стійкістю та високою розумовою і фізичною працездатністю здатна активно жити й успішно долати професійні та побутові труднощі. Справжня краса людини — це фізична досконалість, інтелект і здоров'я.

Оскільки функціональні можливості організму та його стійкість до несприятливих факторів зовнішнього середовища змінюються протягом життя, стан здоров'я можна розглядати як динамічний процес, що може покращуватися чи погіршуватися залежно від віку, статі, професійної діяльності та середовища перебування. Здоров'я людини насамперед залежить від факторів, що його визначають.

Головним питанням здоров'я є здоровий спосіб життя, який становить приблизно 50-55% усієї ваги факторів, що формують здоров'я населення.

У соціальній роботі застосовуються методи валеології, найрозвиненішим серед яких є аутогенне тренування, здатне знімати нервово-м'язову напругу, пов'язану з перебудовою нервової регуляції.

Загалом соціальна робота пов'язана з багатьма науками, окрім філософії, — історією, валеологією, психологією, етикою та медициною.

Як уже зазначалося, соціальна робота — це система теоретичних знань і практика, що має на меті забезпечення соціальної справедливості через підтримку найменш захищених верств суспільства та протидію соціальному виключенню. Тому фундаментальні науки відіграють значну роль у підготовці фахівця з соціальної роботи.

Наприклад, без знань із психології соціальному працівнику буде вкрай складно спілкуватися з людиною, якій він має допомогти. Адже як можна допомагати, не знаючи, як підійти до людини? До кожної особи потрібен особливий індивідуальний підхід. Якщо фахівець ним не володіє, він не зможе ефективно допомагати іншим, а отже, не зможе бути соціальним працівником.

Той, хто займається милосердям, має знати медичну науку. Соціальний працівник повинен уміти надавати першу допомогу.

Соціальний працівник, як і будь-який громадянин своєї держави, зобов'язаний знати історію свого народу та розумітися на основах соціальної історії.

Філософія тісно пов'язана із соціальною роботою. Соціальний працівник має справу з людиною, взаєминами між особистістю і колективом, між соціальними групами. Уся його діяльність спрямована на вдосконалення людських відносин і втілення ідеалів гуманізму. Саме через розвиток гуманістичної ідеї розглядається зв'язок соціальної роботи з філософською проблематикою.

Валеологія також має велике значення для соціального працівника, адже піклуватися про людей так само важливо, як підтримувати нашу природу бездоганно чистою.

2. Етика та інші професійні особливості соціальної роботи

При вирішенні соціальних проблем фахівець має бути і соціологом, і педагогом, і лікарем, і правознавцем.

Можна виділити три головні підходи, до яких він часто вдається.

Виховний — виконання ролі вчителя, консультанта, експерта. Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню, моделюванню та демонстрації правильної поведінки, встановлює зворотний зв'язок, застосовує рольові ігри як метод навчання.

Наступний підхід зводиться до ролі помічника, прихильника або посередника в подоланні апатії чи дезорганізації особи, коли їй самій це зробити важко. Діяльність соціального працівника за такого підходу спрямована на пояснення поведінки, обговорення альтернативних варіантів, з'ясування ситуацій, підбадьорювання та мобілізацію внутрішніх ресурсів клієнта.

Адвокативний підхід застосовується тоді, коли потрібно юридично захистити громадянина чи групу людей (подання об'єктивної інформації, співпраця з адвокатом, допомога клієнтові в усвідомленні прав і обов'язків, добір документально обґрунтованих звинувачень тощо).

Соціальний працівник відіграє активну роль у плануванні та узгодженні дій різних систем соціальної допомоги населенню. Він справляє безпосередній вплив на особу чи групу людей. Це не стільки виховний, словесний, скільки діяльний процес — створення умов для розвитку особи чи системи, просування до наміченої мети за допомогою відповідних засобів і методів. Цей процес є взаємодією (інтеракцією), тобто впливом на свідомість клієнта соціального працівника та інших факторів, його прихильним і правильним сприйманням та відповідним реагуванням, ставленням до суб'єктів впливу, тобто зворотною дією, координуванням і коригуванням взаємних зусиль.

Джерелами впевненості соціального працівника у праві справляти такий вплив є його знання та досвід, поінформованість, узаконені повноваження, статус і репутація, харизматичні дані, особиста привабливість, благородство та інші риси. Вони набуваються у процесі навчання, самовиховання та життєвої практики.

Фундаментальне значення мають знання і досвід, на яких ґрунтується вміння впливати на інших людей. Багато важать здібності, навички інтерв'ювання, тактовного надання підтримки, встановлення зворотного зв'язку, послідовність і наполегливість, терпеливість і витримка, самоконтроль, щира зацікавленість, спрямовані на досягнення змін у поведінці та стосунках між соціальним працівником і клієнтом.

Головне для майбутніх спеціалістів із соціальної роботи — мислити системно, діалектично, не втрачати цілого за частковим, бачити клієнта з усіх боків, а не лише симптоми чи окремі ознаки його занедужання та втрати опори в сім'ї, на роботі, в побуті, у суспільстві. Теоретичні дисципліни допоможуть поєднати частини в ціле, дотримуючись принципу діалектичної єдності в підході до людини і суспільства. Соціальний і науковий прогрес коригуватиме зміст і методику навчання в університеті, формуватиме спеціаліста цього профілю, критерії оцінки знань і навичок, найбільш раціональні шляхи і методи їх засвоєння.

Навчальний процес, як уже неодноразово підкреслювалося, є процесом двостороннім. Це не тільки і не стільки діяльність викладача, скільки наполеглива, цілеспрямована праця студента. Кінцева мета та потрібні результати навчання можуть бути досягнуті лише внаслідок засвоєння всього учбового матеріалу. Враховуючи глибоку насиченість кожного заняття новою інформацією, принципи інтеграції та комплексності, а також необхідність тісного зв'язку навчання з практикою, цілком очевидно, що студент повинен не лише відвідувати лекції, а й активно працювати на всіх заняттях. Тільки так можна не лише ознайомитися з навчальним матеріалом і переказати його, а й надовго засвоїти, зуміти практично застосувати набуті знання, тобто сформувати в собі необхідні навички, переконання та вміння. Ось тоді й буде досягнуто мету навчання, що максимально наближує студента до умов майбутньої професійної діяльності.

Основні положення для цієї діяльності, як вказувалося, — систематичність, послідовність, активність, цілеспрямованість. Вони відомі давно, важливі скрізь і завжди, та в наш бурхливий, переломний час і стосовно майбутньої діяльності мають особливе значення. З урахуванням цього треба й розпочинати оволодіння обраною спеціальністю.

• мати професійний такт, бути відкритим і співучасним до чужих труднощів, викликати симпатії та довіру в оточуючих, дотримуватися професійної таємниці, делікатності в усіх питаннях, що зачіпають інтимні сторони життя людини;
• виховувати в собі емоційну усталеність, бути готовим до психічних перевантажень, уникати однобічності, невротичних відхилень у власних оцінках та вчинках, незважаючи на можливі невдачі (недовіру, образу, відмови тощо), сумлінно виконувати свій обов'язок, зберігати витримку, залишатися доброзичливим і чуйним до клієнта;
• вміти приймати рішення в несподіваних, навіть екстремальних, ситуаціях, чітко формулювати свої думки, грамотно й дохідливо їх викладати, критично оцінювати свою діяльність, уникати зверхності, зарозумілості;
• ділитися своїми знаннями та досвідом із колегами, молодими соціальними працівниками, популяризувати свою професію, підтримувати високі стандарти своєї поведінки.

Цей перелік вимог, звичайно, далеко не повний. Вони конкретніше викладені в професіограмі, посадових інструкціях та інших документах, що регулюють виконання службових обов'язків. Підкреслимо, нарешті, такі далеко не банальні істини, як відданість своїй справі, чесність, правдивість, загострене сприймання людського горя, жертовність, благородство. Соціальний працівник повинен чітко відрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною особою, від дій як представника соціальної роботи як професії.

Сукупність особистісних якостей втілюється у стилі поведінки соціального працівника та системі стосунків, які він формує. Деякі вільно почуваються в конфліктних ситуаціях, інші віддають перевагу співробітництву та взаємодопомозі колег. Одні вміють спілкуватися з балакучими клієнтами, інші швидше "знаходять мову" з небагатослівними й мовчазними. Одні більш чутливі до дітей, інші — до людей похилого віку. Деякі витримують агресивне ставлення, а дехто боляче сприймає найменшу недовіру до себе. Подібні приклади можна довго продовжувати. Та вони лише підтверджують велику роль індивідуальних якостей соціального працівника у його професійній діяльності. Серед них виділимо насамперед такі: гуманістична спрямованість, особиста і соціальна відповідальність, загострене відчуття добра і справедливості, власна гідність і повага гідності іншої людини, терпеливість, ввічливість, порядність, емпатичність, готовність зрозуміти клієнта і прийти йому на допомогу, стриманість, адекватність самооцінки, щирість, щедрість, соціальна адаптованість.

Ці та інші риси можна поділити на три групи:

а) психологічні характеристики, що є складовою частиною придатності до соціальної роботи;

б) психолого-педагогічні якості, орієнтовані на вдосконалення соціального працівника як особистості;

в) методичні навички і зусилля, спрямовані на створення особистого іміджу (привабливості).

До першої групи якостей включаються вимоги, що висуваються у професійній діяльності до психічних процесів. Це сприймання, пам'ять, уява, мислення, психічні стани (втомлюваність, апатія, стреси, тривожність, депресії), увага як стан свідомості, емоційні характеристики (стриманість, індиферентність) і вольові (наполегливість, послідовність, імпульсивність). Деякі з цих вимог є безумовними. Вони входять до структури задатків. Інші на перший погляд відіграють другорядну роль. За їхньої нерозвиненості або відсутності негативні наслідки проявляться не одразу в професійній діяльності, але за несприятливих умов вони практично неминучі (в складних ситуаціях, коли потрібна мобілізація всіх внутрішніх ресурсів, при розв'язанні складних, нестандартних завдань тощо).

У практичній роботі з людьми психологічні вимоги ґрунтуються на зібраності, уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та ін. При виборі професії та оцінці кадрів доцільно орієнтуватися не на окремі властивості психіки, а на характеристику особистості як цілісного утворення, на її системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні такого стану суттєву роль відіграють як природні дані, так і бажання вчитися, установки, ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка обрала професію соціального працівника.

До другої групи якостей відносяться самоконтроль, самокритичність, самооцінка своїх вчинків, фізична тренованість, самонавіюваність, вміння керувати своїми емоціями. Вони також доступні завдяки самовихованню.

У третю групу якостей включають комунікативність, емпатичність (вловлювання настроїв людей, з'ясування їх установок, очікувань, співпереживання їхнім нуждам), візуальність (зовнішня привабливість особи), красномовність та ін. Їх також можна розвинути власними зусиллями — за допомогою фахових видань, методичної літератури, тренувань та іншими способами. Принципове значення при цьому має професійне самовизначення. У зарубіжній і вітчизняній психології є багато "конструкцій", покликаних допомогти людині правильно обрати професію (теорії Т. Парсонса, Д. Сюпера та ін.). Синтезуючи їх, можна сказати, що процес професійного самовизначення не короткочасний, а тривалий, він відбувається під впливом багатьох факторів (об'єктивних і суб'єктивних), індивідуально своєрідний і неповторний. Провідну роль у цьому процесі відіграють інтереси та зусилля особи. Він проходить декілька етапів (пошуку, зростання, зміцнення, стабілізації, спаду), має якісні характеристики (зміст, широта, глибина, усталеність). У реалізації професійних планів чимало залежить від здібностей. Вони мають індивідуальну міру вияву (успішність, якісна своєрідність виконання діяльності, ступінь реалізації наміченого). При самовизначенні особи до вибору професії одне з головних завдань — оцінка загальних здібностей і прогнозування їх розвитку, визначення сформованості інтересу, бажання і готовності реалізувати життєві плани.

Отже, соціальна робота вимагає усвідомленого вибору, ґрунтовної підготовки та постійного вдосконалення спеціалістів у цій галузі.

Передбачається створити трьохрівневу систему соціального страхування. І надалі діятиме державне страхування для деяких категорій працівників та їх сімей (військовослужбовці, працівники правоохоронних органів державної влади та ін.). За окремими законами намічається страхування громадян в асоційованих, приватних та інших страхових організаціях за персональними угодами. Таким чином, громадяни матимуть можливість одержати додаткові види послуг чи матеріального забезпечення при настанні страхового випадку, з інших причин, передбачених угодою. Добровільне страхування відбуватиметься в основному щодо працівників вільних професій. Його умови для цих громадян будуть передбачені окремими законами з соціального страхування.

Як вказувалося, крім знань, потрібно ще набути певні особистісні якості, необхідні соціальному працівнику. Вони формуються в ході оволодіння знаннями, виховної роботи, самостійними зусиллями студента. Сумлінне ставлення до справи, відповідальність, чесність, порядність, принциповість, цілеспрямованість — ці якості потрібні всім спеціалістам. Для соціальних працівників вони є суттю спеціальності, запорукою успішного виконання професійних обов'язків, громадського визнання і морального самоутвердження. Вказані якості необхідні для всіх видів соціальної роботи, хоча в деяких сферах якась із них може виділятися виразніше. Соціальний працівник має бути гуманним, поважати людину, яка потребує допомоги, підтримати її професійно і морально, надихнути на подолання труднощів, вселити віру у власні сили й можливість повернення до гідного життя. Переконливі приклади соціальної реабілітації дають фольклор, художня література, сучасна дійсність. Вітчизняна й зарубіжна історія багаті зразками самовідданої, безкорисливої філантропії, милосердя, опікування та інших форм благодійності. Нам є на що орієнтуватися, що запозичувати і примножувати.

Отже, соціальна робота — настійне веління часу, а українське суспільство в ході своєї наступної трансформації довго відчуватиме гостру потребу в кваліфікованих фахівцях для її повсюдного, вмілого та ефективного здійснення.

Сьогодні в Україні ми спостерігаємо вельми неприємні тенденції. Це зменшення чисельності населення, збільшення кількості розлучень, а отже, і проблемних сімей, сиріт, відбувається старіння населення, зубожіння, а тому поширюється жебрацтво, через неякісне медичне обслуговування зростає кількість неповноцінних дітей, інвалідів, широко розповсюджені захворювання на венеричні хвороби, у тому числі на СНІД, що зазвичай трапляється під час суспільних негараздів, зростає захворюваність на наркоманію і токсикоманію, зростає злочинність.

На соціальну сферу впливає економічна ситуація в країні: спад виробництва, зниження продуктивності праці, знецінення заощаджень населення внаслідок гіперінфляції, зниження реальної заробітної плати і пенсій, падіння рівня зайнятості, зростання безробіття. За таких умов населення деморалізується. Тому діяльність соціальних працівників на сьогодні залишається вкрай перспективною і необхідною течією.

Висновки

Отже, соціальна робота — це система теоретичних знань і заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії факторам соціального виключення. Тому фундаментальні науки відіграють значну роль у підготовці фахівця з соціальної роботи.

Наприклад, якщо соціальний працівник не знається на психології, йому буде дуже важко спілкуватися з людиною, якій він зобов'язаний допомогти. Але ж як можна допомагати людині, якщо не знаєш, як до неї підступитися. До кожної людини є особливий індивідуальний підхід. Якщо особа не знає його, вона не спроможна допомагати іншим, а тому й бути соціальним працівником також не може.

Якщо людина займається милосердям, необхідно, щоб вона знала медичну науку. Соціальний працівник повинен уміти надавати першу допомогу.

Соціальний працівник, як і кожна інша людина, громадянин своєї держави, зобов'язаний знати історію свого народу і, звісно, розумітися на основах соціальної історії.

У практичній роботі з людьми психологічні вимоги ґрунтуються на зібраності, уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та ін. При виборі професії, оцінці кадрів доцільно орієнтуватися не на окремі властивості психіки, а на характеристику особистості як цілісного утворення, на її системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні такого стану суттєву роль відіграють як природні дані, так і бажання вчитися, установки, ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка обрала професію соціального працівника.

Використана література

1. Батищева Г.О., Зайцева З.Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім'єю (методичні рекомендації). – К.: А.Л.Д., 1996. – 100 с.

2. Соціальна політика і соціальна робота. – 1997, №2,3.