Ціна кредиту для фірми

Вступ

У будь-якому соціально-економічному суспільстві кредит постає як сукупність грошових відносин, що виникають у процесі тимчасового перерозподілу фінансових потоків між підприємствами, організаціями та громадянами.

Актуальність теми.

У сучасних реаліях кредит набуває особливих характеристик, сприяє ефективному використанню фінансових ресурсів та виступає каталізатором розширеного відтворення, а також інструментом регулювання грошового обігу, переводячи готівкові розрахунки у безготівкову форму.

Потреба підприємств у кредитних коштах виникає через невідповідність у часі та обсягах між надходженнями та платежами. Саме тому банківські установи мають формувати кредитні відносини з клієнтами так, щоб сприяти підвищенню прибутковості їхньої діяльності, впровадженню інноваційних технологій та розширенню асортименту продукції та послуг.

Важливо усвідомлювати, що кредит не обмежується взаємодією лише двох учасників відтворювального процесу, адже позичковий фонд має вартісну основу. Він виникає як закономірний спосіб подолання суперечностей у русі вартості, що проявляються між часом виробництва та обігу коштів, а також між їх тимчасовим накопиченням та потребою у використанні.

У ринковій економіці головним об'єктом кредитних відносин виступають гроші як універсальний ресурс, що дозволяє придбати всі інші види ресурсів: матеріальні, технічні, трудові, природні. Банківські ресурси розподіляються за трьома основними напрямами кредитування: формування основних фондів суб'єктів господарювання та інвестиційні проекти, поповнення оборотних коштів та задоволення споживчих потреб. Категорично забороняється використання кредитів для покриття збитків позичальника, формування або збільшення статутних капіталів банків та інших товариств, а також для придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

1. Взаємовідносини банку та підприємства

Для ефективної організації кредитного процесу банку необхідна власна система класифікації позик. Найбільш доцільною видається така класифікація банківських кредитів:

1. За цільовим призначенням та характером використання: кредити торговельно-промисловим підприємствам; іпотечні кредити; споживче кредитування; сільськогосподарські позики; контокорентний кредит; кредити, пов'язані з вексельним обігом; міжбанківське кредитування; позики небанківським установам; кредити органам влади.

2. За призначенням та характером забезпечення: забезпечені (ломбардні) позики; незабезпечені (бланкові) кредити.

3. За термінами використання: термінові; безтермінові; прострочені; пролонговані; безнадійні до повернення.

4. За характером та способом сплати відсотків: з фіксованою відсотковою ставкою; з плаваючою відсотковою ставкою; з дисконтними ставками.

5. За способом надання кредитів: надані одним банком; консорціумні кредити.

Відповідно до наведеної класифікації розглянемо новітні види кредитів та їх еволюцію в сучасних умовах.

Одним із таких нових видів є контокорент — угода, згідно з якою протягом визначеного періоду банк та клієнт взаємно регулюють свої грошові вимоги, щоб у підсумку визначити сальдо, що відображає результат взаємних розрахунків.

Банк і клієнт постійно взаємодіють у фінансовій сфері, здійснюючи як розрахункові, так і кредитні операції, передаючи один одному ресурси для покриття взаємних зобов'язань. При контокорентному кредиті взаємні вимоги не підлягають сплаті, а умови договору не коригуються. Банк, прагнучи пришвидшити платіжний оборот клієнта, бере на себе всі його поточні операції. Для цього ведеться контокорентний рахунок, який є активно-пасивним. За дебетом рахунку відображаються всі платежі клієнта, пов'язані з виробничою діяльністю та розподілом прибутку, а за кредитом — виручка та всі надходження. Кредитове сальдо вказує на наявність власних коштів підприємства в обігу, а дебетове — на використання банківського кредиту, за який сплачуються відсотки.

Контокорентний кредит може бути як бланковим, так і під заставу. Регулювання таких відносин відбувається через встановлення лімітів кредитування, тобто визначення максимального дебетового або мінімального кредитового сальдо.

З розвитком ринкових відносин багато підприємств самостійно здійснюють зовнішньоторговельні операції, що потребує вдосконалення кредитного механізму. Одним із таких інструментів є форфейтинг — кредитування експортера шляхом купівлі векселів чи інших боргових зобов'язань. Експортер, отримавши від імпортера акцептовані перевідні векселі, продає їх банку з дисконтом. Банк при цьому бере на себе комерційний ризик, пов'язаний із платоспроможністю імпортера, без права регресу (повернення документів експортеру).

Використання форфейтингу дозволяє експортеру мобілізувати додаткові кошти та зменшити дебіторську заборгованість. Такий вид кредитування з боку експортера можливий у таких випадках:

— якщо зовнішньоторговельний контрагент недостатньо кредитоспроможний:

— якщо його фінансовий стан не дозволяє вилучати кошти з власного обороту.

Експортер, який використовує форфейтинг, інформує про це імпортера, який отримує відповідну гарантію. Після цього експортер звертається по допомогу до банку, де він обслуговується.

Для форфейтера важливо знати загальну суму операції, строк, валюту, найменування експортера та імпортера, країну, яку вони представляють, форму заборгованості (тратта, вексель), форму забезпечення, суму та термін погашення, відсоткову ставку, кількість поставок, місце платежу. Зазвичай експортер може подавати заявку кільком банкам.

При продажу векселя на ньому робиться передавальний напис (індосамент). Банк, отримавши документи від експортера, надає йому кошти за вирахуванням дисконту та комісії, а також письмове зобов'язання, згідно з яким експортер не несе відповідальності за вимогами у разі несплати.

Слід зазначити, що форфейтинг не потребує обов'язкового страхування кредиту та укладання відповідних договорів.

Для формування стабільних кредитних відносин між підприємствами та банками необхідна науково обґрунтована розробка механізму кредитування. Цей механізм на сучасному етапі розвитку банківської системи можна вважати сформованим, але кожен його етап в умовах економічної невизначеності набуває специфічних рис. Розглянемо елементи кредитного механізму, які можна представити чотирма етапами.

Перший етап — розгляд заявки на отримання кредиту. Для цього підприємство подає до банку обґрунтоване клопотання, в якому зазначаються цільове спрямування кредиту, його сума, строк використання, конкретні дати повернення, характеристика проекту та економічний ефект від його реалізації, техніко-економічне обґрунтування з прогнозом надходжень, копії контрактів та інших документів, зобов'язання щодо забезпечення повернення кредиту, декларація про доходи, звіт про прибутки та збитки, виписки по рахунках в інших банках.

На цьому етапі особливу увагу слід приділити забезпеченню банківського кредиту. У практиці української банківської системи поширені такі форми забезпечення: застава майна, гарантія переведення на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за непогашення кредиту та ризику непогашення кредиту.

Аналізуючи досвід зарубіжних комерційних банків, можна виділити форми забезпечення, які в Україні через інфляційні процеси, нестабільність ринків збуту та знецінення заощаджень використовувати неможливо: поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати, готова продукція.

Другий етап — вивчення кредитоспроможності клієнта та оцінка ризику майбутньої позики.

Отже, для розвитку кредитних відносин необхідні певні умови. По-перше, учасники кредитної угоди — кредитор і позичальник — мають бути юридично самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання зобов'язань. По-друге, інтереси суб'єктів кредитної угоди повинні збігатися.

Для забезпечення процесу відтворення підприємства повинні мати необхідні оборотні кошти для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виробничих запасів оборотні кошти переходять у незавершене виробництво, а потім у готову продукцію. Готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується, а виручка від реалізації надходить на рахунок підприємства.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дозволяє раціональніше організувати оборот коштів, не витрачаючи значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

У процесі кредитування підприємств насамперед враховуються індивідуальні особливості кругообороту їхніх оборотних коштів. Ці особливості проявляються у розбіжності в часі між вивільненням вартості з обороту в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності виникають, передусім, через сезонність виробництва, що зумовлює в одні періоди випереджаюче зростання виробничих витрат порівняно з надходженням коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах. В інші періоди витрати зменшуються або припиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Таке чергування зростання додаткових потреб у коштах і створення тимчасово вільних залишків створює реальну економічну основу для використання кредитів на формування виробничих і оборотних фондів та їх погашення через певний час.

Особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами. До об'єктивних факторів належать:

* галузева належність підприємства;

* характер виробничого процесу;

* сезонність виробництва.

До суб'єктивних факторів належать:

* рівень організації виробництва;

* рівень організації збуту й постачання;

* інші фактори.

Розрізняють два види кругообороту коштів підприємства: відносно рівномірний і переважно нерівномірний.

Перший вид властивий підприємствам нафтової, вугільної, металургійної та інших галузей промисловості, для яких характерна відсутність тривалого лагу між надходженням і витрачанням коштів.

Другий вид характерний для підприємств легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарських підприємств, де завжди виникає невідповідність між витратами коштів і надходженням коштів від реалізації продукції. У підприємств з нерівномірним кругооборотом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонністю виробництва та значною тривалістю обороту оборотних коштів. Тривалість виробничого циклу може коливатися від кількох днів (виробництво деяких харчових продуктів) до кількох місяців і років (сільськогосподарське виробництво, суднобудування).

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша — позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є:

- виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);

- незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

- витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо);

- готова продукція і товари;

- платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

На підприємствах виникає потреба в кредитах під виробничі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються наднормативні запаси. Причиною цього можуть бути сезонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та ін.

Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.

Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової продукції можуть створюватися на підприємствах у зв'язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними утрудненнями щодо відправлення продукції споживачам, припиненням відвантажень продукції через їхню неплатоспроможність тощо.

У складі витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позики на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровий завод навіть у період міжсезонного простою (лютий-серпень) потребує коштів на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати він покриває за рахунок банківських позик, а розраховується за них з виручки від реалізації цукру.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з освоєнням випуску нових видів продукції, пусконалагоджувальні витрати. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах називається конкретна продукція і витрати включаються в її собівартість.

За допомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово бракує власних коштів, може розрахуватись зі своїми постачальниками.

Отже, кредит необхідний і для підтримування кругообороту фондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.

Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва, та інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку й амортизаційних відрахувань.

Використання різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

2. Визначення потреби в кредитних ресурсах

Визначення потреби в кредитних ресурсах здійснюється наступним шляхом:

1. Розраховується сума необхідних фінансових ресурсів

2. Визначення частки, яка буде профінансована за рахунок власних коштів

1. Визначення обсягу, який буде покрито за рахунок кредиту (шляхом віднімання від необхідних коштів суми наявних власних)

Виходячи зі світового та вітчизняного досвіду можна визначити, що фінансові ресурси можуть бути спрямовані на збільшення оборотних коштів (поточні фінансові потреби) та на інвестиції в основний капітал (довгострокові фінансові вкладення).

Функція оборотних коштів — здійснення платежів, розрахунків за поставлені товари, виконані роботи, готову продукцію. Вони постійно обслуговують всі стадії переміщення виробничих фондів і фондів обігу. Таким чином, оборотні кошти не "витрачаються", а лише послідовно переходять від однієї стадії обороту до іншої, кожен раз повертаючись до своєї вихідної грошової форми. Іноді поняття "оборотні кошти" ототожнюють з "грошовими коштами". Це не зовсім вірно. Оборотні кошти — це грошовий вираз авансованої вартості продукції. Для фінансового планування, звіту та контролю за правильністю використання оборотних коштів прийнято укрупнене їх групування відповідно до балансових статей.

Поточні фінансові потреби (оборотні кошти) можна визначити наступним чином:

1. Різниця між поточними активами (без грошових коштів) і кредиторською заборгованістю
2. Різниця між коштами, іммобілізованими в запасах сировини, готової продукції, а також дебіторської заборгованості, і сумою кредиторської заборгованості
3. Частина оборотних активів, що не покрита власними коштами, довгостроковими кредитами та кредиторською заборгованістю
4. Нестача власних оборотних коштів
5. Потреба в короткостроковому кредиті
6. Поточні фінансові потреби = запаси сировини та готової продукції + дебіторська заборгованість - кредиторська заборгованість

На поточні фінансові потреби здійснюють вплив:

1. Тривалість експлуатаційного та збутового циклів (чим скоріше сировина перетворюється в готову продукцію, а готова продукція в гроші, тим менше іммобілізація грошових коштів в залишках сировини та готової продукції).
2. Темпи зростання виробництва (оскільки поточні фінансові потреби витікають з величини обороту, їх величина змінюється паралельно величині обороту; великий обсяг випуску потребує великих коштів на сировину, матеріали, енергоносії та ін. Крім того, в умовах інфляції підприємства надають перевагу створенню солідних запасів сировини, щоб не переплачувати за нього після чергового піднесення цін).
3. Сезонність виробництва і реалізації готової продукції, а також забезпеченість сировиною і матеріалами. Розбіжність у строках надходжень та платежів може привести підприємство до відсутності коштів для здійснення розрахунків по виконанню своїх зобов'язань — так званої технічної неплатоспроможності (розрив ліквідності).
4. Стан кон'юнктури (при високо конкурентному ринку найнебезпечнішою є ситуація, коли продавець залишається без товару і не може задовольнити потребу покупця. Щоб випередити конкурентів, необхідно підтримувати запаси готової продукції на розумному рівні. Загальновідомо, що нарощування оборотів призводить до зростання дебіторської заборгованості підприємства, бо конкуренція змушує продавця пропонувати покупцю все більш вигідні умови комерційного кредиту).

Як правило, більшість фірм в нашій країні для розрахунку суми кредиту, який необхідний для поповнення оборотних коштів, складають техніко-економічне обґрунтування проекту. Цей документ є обов'язковим для подання в банк при отриманні короткотермінового кредиту на поповнення оборотних коштів.

Визначення можливості повернення кредиту підприємством вчасно і у повному обсязі. Вирішення даної проблеми можливе:

1. шляхом аналізу абсолютних даних фінансового плану підприємства

2. економіко-статистичного аналізу фінансової звітності за допомогою відносних коефіцієнтів для складання прогнозів діяльності фірми у майбутньому. Цей етап складається з двох частин:

1) Розрахунок фінансових коефіцієнтів;

2) Аналіз розрахованих показників.

Цінність цього аналізу полягає в порівнянні різноманітних цифр, що стосуються угод на певну дату, але необхідно пам'ятати, що бізнес — це діяльність, яка знаходиться в постійному русі, в той час коли фінансова звітність показує стан речей на певну дату.

Тому для визначення реальної картини, а також тенденцій розвитку необхідно застосовувати статистичні методи, що базуються на порівнянні тих самих цифр тієї ж діяльності з даними минулих періодів. Статистичне порівняння одного звіту з іншим називається відношенням або коефіцієнтом, порівняння коефіцієнтів різних періодів визначає тенденцію розвитку.

Теоретичні дослідження показали, що особливістю кредитування є великий ризик. Ця особливість вимагає надання підвищеної уваги ефективності використання кредитних ресурсів підприємством для зменшення ризику. Однак треба зазначити, що ризик — це невід'ємна частина підприємницької діяльності. В сучасних умовах неможливо отримати значні прибутки, не піддаючись впливу значного ризику, тому в більшості випадків ціллю підприємства повинно бути не усунення ризику, а розробка методів та прийомів, які дозволять його контролювати.

3. Ризики, пов'язані із наданням кредиту

Із розвитком ринкових відносин виникла необхідність принципово нового підходу банків до визначення платоспроможності і кредитоспроможності підприємств. Водночас зазначимо, що банківські заклади застосовують безліч різноманітних методик оцінки з певною системою коефіцієнтів.

На наш погляд, раціональною методикою є оцінка кредитоспроможності позичальників та розподіл їх за класами кредитоспроможності (табл. 1).

Таблиця 1. Розподіл позичальників за класами кредитоспроможності

Коефіцієнти	І-й клас	ІІ-й клас	ІІІ-й клас
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,2 і вище	0,1-0,2	менше 0,15
Проміжний коефіцієнт покриття	0,8 і вище	0,5 —0,8	менше 0,5
Коефіцієнт покриття	2,0 і вище	1,2—2,0	менше 1,0
Коефіцієнт фінансової незалежності	понад 60%	40-60 %	менше 40 %

За даною методикою після обчислення коефіцієнтів визначається в балах рейтинг позичальника. До першого класу відносять підприємства, які за підсумком набрали від 100 до 150 балів. До цих підприємств банки можуть застосовувати пільговий кредитний механізм, тобто відкривати пряму кредитну лінію, встановлювати знижки з процентних ставок, регулювати умови кредитного договору на користь позичальника.

До другого класу відносяться підприємства, які за оцінкою кредитоспроможності набрали від 151 до 250 балів. За цією позицією банк повинен зосередити увагу на структурі ліквідних активів. Якщо питома вага запасів і готової продукції перевищує 50%, то до цих підприємств слід застосовувати визначені прийоми захисту від виникнення ризику неповернення позики в строк, а саме: укладення договору страхування, встановлення плаваючої процентної ставки і т. ін. Це викликано тим, що нині даний вид ліквідних активів практично неможливо реалізувати за короткий строк у зв'язку з проблемами зі збутом продукції.

До третього класу відносять підприємства, які набрали від 251 до 300 балів. Як правило, банк відмовляє таким підприємствам у позиці або ж застосовує жорсткі вимоги до дії кредитної угоди.

У здійсненні кредитних операцій банк стикається з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів.

Кризові явища в банківській сфері України, які загострилися останнім часом, значною мірою зумовлені підвищенням ризику кредитних операцій, що негативно впливають на їх дохідність. Ця проблема стала об'єктом спостережень органів державного регулювання після прийняття положення "Про порядок формування і використання резерву на можливі витрати по позиках комерційних банків", затвердженого правлінням Національного банку України 31 січня 1996 р. Згідно з цим положенням позики поділяються на п'ять умовних груп: стандартні, нестандартні, сумнівні, незабезпечені і безнадійні. До проблемних позик віднесені сумнівні, незабезпечені та безнадійні, питома вага яких у 1996 р. порівняно з 1995 р. зросла з 27 до 30,2%.

Виникнення проблемних кредитів обумовлено багатьма чинниками, зокрема такими:

1. Чинниками, які не можуть контролюватися банком і знаходяться поза сферою його діяльності:

— погіршенням макроекономічної кон'юнктури та ділової активності у тих галузях, де клієнтом здійснюються ділові операції;

— негативною (для боржника) зміною економічного законодавства.

2. Помилками керівництва підприємства, яке звернулося за позикою.

3. Чинниками, зумовленими некваліфікованою роботою банківських спеціалістів:

— порушенням основних принципів кредитування, визначених у положенні "Про кредитування", збільшенням у кредитному портфелі пролонгованих, прострочених та безнадійних позик;

— недостатнім аналізом фінансового стану позичальника;

— відсутністю аналізу кредитного портфеля з боку керівників комерційних банків, що призводить до концентрації ресурсів у одного позичальника;

— наданням кредитів, оформлених невідповідно до стандартів;

— низьким юридичним рівнем угод (відсутністю пунктів щодо регулювання процентних ставок, санкцій у разі нецільового використання позик і т. ін.);

— порушенням вимог положення "Про кредитування" у частині оформлення кредитних справ позичальників;

— недотриманням Закону України "Про заставу" (угоди нотаріально не засвідчені, без страхування заставного майна, прийняття майна тільки на суму виданих позик без урахування процентів кредиту, брак опису заставного майна);

— порушенням тимчасових вказівок стосовно використання плану рахунків бухгалтерського обліку банків України в частині використання балансових рахунків щодо проведення кредитних операцій (несвоєчасним відрахуванням простроченої і пролонгованої заборгованості на відповідний рахунок);

— у більшості випадків комерційні банки не перевіряють цільового використання позик.

Водночас, зростання або скорочення проблемних кредитів і відповідно динаміка прибутковості банків у багатьох випадках визначаються вимогами щодо здійснення кредитних операцій, зокрема такими:

1. Обсяг кредиту визначається залежно від розміру реальної розбіжності між платежами підприємства і вільними грошовими ресурсами. Цей розрив у платіжному обігу носить об'єктивний характер і залежить від специфіки діяльності підприємства.

2. Масштаби банківських послуг розраховуються на базі очікуваних платежів. Кредит за цих обставин надається у розмірі, що становить повну величину розриву в платіжному обігу і викликає довіру до клієнта, який потерпає від фінансових негараздів.

3. У кредитуванні процесу реального накопичення товарно-матеріальних запасів обсяг позики визначається залежно від залишків указаних запасів.

Розмір кредиту обчислюється на основі сплаченого залишку, який, у свою чергу, складається з товарно-матеріальних цінностей на складі і в дорозі без урахування усіх видів кредиторської заборгованості і власних обігових засобів, якими розпоряджається підприємство.

Своєчасність повернення знаходиться в тісній залежності не тільки від кредитоспроможності позичальників, але й від забезпеченості кредиту. Нещодавно принцип забезпеченості кредиту трактувався дуже вузько: признавалася лише матеріальна забезпеченість кредиту. Це означало, що позики повинні були видаватися під конкретні матеріальні цінності, що знаходяться на різних ступенях відтворення, наявність котрих протягом усього строку користування позикою говорило про забезпеченість кредиту і, отже, про реальність його повернення. Між тим у світовій банківській практиці видами кредитного забезпечення, крім матеріальних цінностей, оформлених зобов'язанням застави, виступають гарантії та поруки платоспроможних юридичних і фізичних осіб, а також страхові поліси оформленого позичальниками у страховій компанії ризику непогашення банківського кредиту. Таким чином, в сучасних умовах під забезпеченістю кредиту слід розуміти наявність у позичальників юридично оформлених зобов'язань, що гарантують своєчасне повернення кредиту: зобов'язання застави, договори гарантії, договори-поруки, договори страхування відповідальності непогашення кредиту.

Принцип повернення, строковості та платності кредиту означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений в кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування. Принцип повернення є тією особливістю, що відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Без повернення кредит не може існувати. Принцип повернення є невід'ємною рисою кредиту, його атрибутом.

Строковість кредитування являє собою необхідну форму досягнення повернення кредиту. Принцип строковості означає, що кредит повинен бути не просто повернений, а повернений у чітко визначений строк, тобто в ньому знаходить конкретне вираження фактор часу, і строковість є часова визначеність повернення кредиту. Строк кредитування є граничним часом знаходження позичених коштів у господарстві позичальника і виступає тією мірою, поза межі якої кількісні зміни протягом часу переходять у якісні: якщо порушується строк користування позикою, то викривляється сутність кредиту, він губить своє дійсне призначення, що негативно впливає на стан грошового обігу в країні.

З переходом на ринкові умови господарювання цьому принципу кредитування надається, як ніколи, особливе значення.

Висновки

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду кредит — це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства — споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів.

Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

Список використаної літератури

1. Биковець В. Кредитування малого підприємництва в Україні : реалії, проблеми, перспективи // Проблеми кредитування малого та середнього бізнесу в Україні. - 2001. - № 4. - C. 49-56

2. Василинчук В. Правове регулювання банківського кредитування суб'єктів підприємницької діяльності // Право України. - 2001. - № 7. - C. 36-39

3. Коваленко В. Особливості кредитування підприємств і організацій у сучасних умовах // Фінанси України. - 1998. - № 10. - C. 84-88

4. Кривоног О. Л. Банківське кредитування малих підприємств/ О. Л. Кривоног // Фінанси України. - 2005. - № 8. - С.101-105.

5. Любунь О. С. Стратегічне планування та управління банківською діяльністю // Фінанси України. - 2005. - № 11. - С.81-86.

6. Малахова О.Л. Кредитне забезпечення підприємницької діяльності// Фінанси України. - 2004. - № 6. - С.113-120.

7. Німенко Л. Кредитування малих підприємств // Закон і бізнес. - 2000. - № 17. - C. 9

8. Наконечний Т.С. Оцінка доцільності кредитування підприємств агропромислового комплексу// Економіка АПК. - 2000. - № 7. - C. 58-60

9. Реверчук Н. Вплив кредитування на економічну безпеку підприємств// Фінанси України. - 2002. - № 7. - C. 66-70

10. Федулова Л. Необхідність та шляхи формування ринкового механізму кредитування підприємництва/ Л.Федулова // Проблеми кредитування малого та середнього бізнесу в Україні. - 2001. - № 4. - C. 20-24

11. Цілюрик Д. Процес кредитування підприємств малого бізнесу та його складові // Вісник Національного банку України. - 2000. - № 11. - C. 30-31