Трипілля - загадки унікальної культури

Вступ.

1. Трипільська цивілізація: основні етапи та ключові характеристики.

2. Культурні традиції Трипілля – Кукутені.

3. Унікальність трипільської культури в давній історії України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Трипільська культура є визначним явищем в історії людства, яке відіграло виняткову роль у формуванні цивілізації. Людство ще не повною мірою усвідомило її значення, адже вона була рушієм історичного поступу протягом майже 2,7 тисяч років, починаючи приблизно з 5500 року до н.е.

Це вже було не первісне суспільство, а спільнота з ознаками цивілізації. Основою Трипільської цивілізації була землеробська економіка. Саме тут відбулася остаточна перемога відтворювального господарства, що стало тріумфом неолітичної революції. Поширення землеробства на всій території трипільської ойкумени заклало підвалини цивілізації. Людство завдячує Трипільській культурі (відомій у Молдові та Румунії як Кукутені) високою культурою рільництва. За всю історію жодне нововведення не вплинуло на життя людини так суттєво, як перехід до обробітку землі. Без свідомого вирощування рослин за допомогою ефективних знарядь, що забезпечувало надлишок продуктів, виникнення цивілізації було б неможливим. Трипільці змогли подолати віковічний страх перед голодом, що стало їхнім найбільшим досягненням. Звільнившись від постійних турбот про їжу, вони отримали час для будівництва осілих поселень, створення кераміки, занять мистецтвом та розвитку міфології.

Перейшовши до відтворювальних технологій, трипільці поєднали землеробство з тваринництвом. Вони вирощували пшеницю, ячмінь та овес, тримали велику рогату худобу, свиней, овець і кіз, а биків та коней використовували для тяглової роботи. Для оранки застосовували рало, а для жнив — серпи з дерева та рогу з кременевими вставками, на яких були зубці. Відомо також про використання саней та возів.

Трипільці першими в історії вирішили продовольчу проблему та почали зводити справжні будинки, зазвичай двоповерхові, де вперше з'явилися двері, горище, стіл, табурети та стільці.

Культура Трипілля-Кукутені існувала на території Румунії, Молдови та України в VI – IV тис. до н.е., тобто в енеоліті – на початку бронзового віку. В історії України це була перша протоцивілізація, в якій, окрім мисливської зброї, з'являється та вдосконалюється справжня бойова зброя.

Джерельна база. Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентія Хвойки. – К. – Ч. І – 128 с., та ІІ – 112с. --- 2006 --- Частина І містить україномовні праці В.В. Хвойки з науковими коментарями та біографічний нарис. Частина ІІ присвячена публікації знахідок В.В. Хвойки з колекції Національного музею історії України. Статті висвітлюють польові дослідження, інтерпретацію знахідок та роль вченого у відкритті й вивченні Трипілля, а також сучасні наукові погляди на цю культуру.

Енциклопедія трипільської цивілізації. – К., (ЕТЦ) Укрполіграфмедіа. – Т.І – 703 с.; та Т. ІІ – 654 с. --- 2004 --- Видання охоплює майже всі аспекти трипільської культури в Україні станом на початок 3 тисячоліття. Над ним працювали понад 60 авторів із семи країн. У томі І вміщено узагальнюючі розділи з історії дослідження, періодизації та хронології, економіки (природне оточення, культурні рослини, рільництво, тваринництво, мінеральна сировина, металургія, кремінь, гончарство), архітектури поселень, духовної культури, знакових систем, антропології, озброєння та культурно-історичних зв'язків. У додатках — статті про ТК у сучасному міфотворенні, реставрацію та реєстр пам'яток.

Том ІІ містить понад 800 енциклопедичних статей про окремі пам'ятки, дослідників, аспекти вивчення, термінологію, сусідні культури, музеї та митців. Видання багато ілюстроване (близько 3000 кольорових зображень).

Павленко Ю.В. Етномовна ідентичність носіїв трипільської культури // Трипільська цивілізація у спадщині України. – К., 2003. - С.118-136 - Це єдина спеціальна наукова праця з цієї проблеми, хоча, на наш погляд, вона дещо однобічно висвітлює концепції індоєвропейської прабатьківщини та не на фаховому рівні використовує археологічні дані.

Хронологічні рамки дослідження. Робота охоплює період існування трипільської культури, а саме 5300 - 2750/2600 роки до н.е.

Географічні рамки дослідження — території Правобережної України та Молдови.

Мета роботи — на основі доступної літератури проаналізувати та визначити основні риси трипільської цивілізації, а також дослідити її феномен.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні задачі:

• визначити аспекти трипільської цивілізації, її основні віхи та характеристику;
• охарактеризувати основні тенденції розвитку трипільської цивілізації;
• дослідити основні напрямки культури Трипілля – Кукутені.

1. Трипільська цивілізація, її основні віхи та характеристика

Трипільська цивілізація — це яскрава археологічна культура, яка існувала на території Правобережної України та Молдови протягом кількох тисячоліть (кінець неоліту – мідний вік).

Її формування розпочалося ще в другій половині VI тис. до н.е. внаслідок міграцій населення Циркумпонтійської зони (території навколо Чорного моря, яке до 5508 р. до н.е. було прісноводним озером) та поширення знань, відомих в езотериці як Гіперборейська традиція.

Спочатку культура локалізувалася в пониззях Дунаю (Кереш, Старчево, Боян, Кукутені), згодом поширилася на території між Дністром і Бугом, а потім просувалася до Дніпра. Розширюючи свої території, трипільці контактували з іншими племенами. Взаємодія з носіями Бузько-Дністровської культури дала поштовх для масштабного розгортання Трипільської культури на території сучасної України.

Трипільці мали каменярні, гончарні майстерні, плавильні печі та горни. Вони постійно вдосконалювали технології обробки кременю. Високого рівня досягли металургія та металообробка. Для виготовлення мідних інструментів та прикрас використовували досконалі методи кування та лиття.

Гончарство виділилося в окрему галузь. Трипільці винайшли повільне гончарне коло та постійно вдосконалювали технологію виготовлення посуду. Примітно, що посуд був стандартизований: його об'єм був кратним чоловічій пригорщі (близько 84 грамів).

Ще одним нововведенням стало ткацтво. У трипільців з'явився перший ткацький верстат. Одяг був різноманітним: чоловіки носили ткані сорочки, пов'язки на стегнах та прикрашені паски, а жінки — сукні з вишивкою та бляшками з кістки й міді. Взуття, від сандалів до чобіт, шили з якісно виготовленої шкіри.

Зростання господарської активності, накопичення багатства та потреба в захисті призвели до об'єднання сімейних господарств у селища-велети з населенням до 10 тисяч осіб, а в Тальянках — до 20-30 тисяч. Трипільці першими застосували радіальний метод забудови, який використовується й досі. Їхні міста мали вулиці та тротуари. По суті, вони здійснили "міську революцію", адже укріплене поселення зі складною ієрархією — це вже місто.

Отже, трипільці мали всі три умови, що роблять людину відносно незалежною від природи: нові ефективні знаряддя праці, надлишок продуктів харчування та осілі поселення.

Вони виготовляли товари для внутрішнього обміну та експорту. Це сприяло зростанню товарно-торговельних відносин. Роль грошей могли виконувати стандартизовані кременеві та мідні знаряддя, а також кремінні гальки та великі пластини, які знаходять у скарбах і не використовували у виробництві [6, c. 39-41].

Трипільці були за крок до створення держави та писемності. Цей крок зробили шумери, єгиптяни та китайці. Хоча є підстави вважати трипільські поселення-велети протодержавами. Чим більше наукових даних, тим менше підстав трактувати трипільське суспільство як суто родоплемінне. Існування великих "міст" та конгломератів поселень неможливе без чіткого адміністрування.

Основою громади була родина. Сім'ї утворювали рід, який входив до ширшого об'єднання в певному кварталі міста. Це об'єднання входило до громади всього поселення. Наявність кількох рівнів організації передбачала існування адміністративного органу, відповідального за життєзабезпечення міста, а отже, ієрархію вождів та "управлінців". Частина жителів займалася охороною території, були ремісники та жерці. Інтенсифікація рільництва призвела до виділення груп людей, зайнятих в інших галузях (ремісники, гончарі, ткачі, ковалі). Це свідчить про поділ праці та спеціалізацію, що є цивілізаційною ознакою.

Спільне проживання великої кількості людей породжувало функцію управління, з якої виростає держава. Там, де є управлінські функції, є й управлінський апарат, а це вже протодержава. Важко уявити, яких зусиль вимагав процес переселення трипільців з одного велетенського поселення в інше. Цей "проект" був би складним навіть у сучасних умовах.

Однією з основних ознак цивілізації є писемність. Процес її формування в Трипіллі відбувався, але, ймовірно, не завершився. У трипільців була розвинута знакова система, що налічує не менше 300 окремих знаків та блоків. Трипільський орнамент — це і є їхня "писемність". У розписі посуду не було нічого випадкового, існували спільні схеми.

На думку Т. Ткачука та М. Віденка [5, c. 90-92], ми маємо справу з початковими фазами ієрогліфічної писемності. Для завершення процесу трипільцям лишалося збільшити частоту використання знаків та довжину інформації, а також перейти з посудин на глиняні таблички. Також існувала об'ємна знакова система — глиняні "жетони", конуси, півсфери, циліндри для лічби. У Східній Румунії на поселенні Тертерія знайдені глиняні кружальця з ідеомографічними написами, що свідчать про протописемність.

Духовний світ трипільців викликає подив. Вони мали розгалужену систему міфологічних вірувань та обрядів, культові споруди. Їхні боги мали допомагати людям, перш за все, зібрати врожай. Є підстави вважати, що ідея безсмертя душі виникла саме у трипільців, а пантеон Древнього світу почав формуватися тут. Трипільська Богиня-Матір стала прообразом Інанни, Ісіди, Деметри, Кібели. Глиняні зображення матері з дитиною стали символом, який пізніше став основним у християнстві, зокрема, Богоматір у позі Оранти.

Я систематизувала відомі науці факти. Зараз у дослідженні Трипільської цивілізації настав новий етап — перенесення акценту зі збору даних на їх концептуальне осмислення. Трипільську культуру не можна зводити лише до археологічного феномену. Це питання є етнокультурним. У вивченні культури не повинно бути монополії археології, важливу роль мають відігравати історична етнографія та лінгвістика.

Для адекватного осмислення фактів необхідно розвіяти міфи про походження Трипільської культури. Міфами є гіпотези про близькосхідне, семітське та балканське походження трипільців.

Вже нагромаджено достатньо аргументів для розвінчання уявлень про "світло зі Сходу". Настав час вписати Північне Причорномор'я, тобто територію сучасної України, до карти найдавніших цивілізацій. Це той "казан", в якому варилася "каша" найдавніших цивілізацій. Г. Кларк та С. Піггот у монографії "Праісторичні суспільства" (Лондон, 1956), визнаючи прабатьківщиною індоєвропейців степи між Карпатами та Кавказом, пишуть: "Оці степовики понад 5 500 років тому колонізували Месопотамію, Іран, Індію та інші країни Древнього Сходу. Вони принесли туди коня, вози й хліборобство... Коли звертаємося тепер до найважливіших областей найдавнішого хліборобського населення, то знаходимо більше зв'язків із Трипіллям, ніж зі Стародавнім Сходом" [7, c. 163-165].

Отже, настав час поставити питання про Циркумпонтійську зону цивілізацій. Все більше дослідників вважають, що прабатьківщиною індоєвропейців були степи Північного Причорномор'я. Так вважає Дж. Мелларі (J. P. Mallory. In Search of the Indo-Europeans: Language, Archeology and Myth. - London 1991). Відомі археологи У. Брей і Д. Трамп пишуть, що походження індоєвропейців, ймовірно, пов'язано із степами (У. Брей, Д. Трамп. Археологический словарь. М., 1990).

Л. Залізняк, прасемітизуючи Трипілля, виключає трипільців з кола індоєвропейських народів на підставі хибного твердження, що хліборобами могли бути семіти, а індоєвропейцями стали скотарі (Л. Л. Залізняк. Нариси стародавньої історії України. - К., 1994). Спосіб ведення господарства не є етнічною ознакою.

Звернімося до фактів. Західні семіти — пращури арабів — прийшли з Аравійського півострова в Месопотамію, встановивши в 2316 р. до н.е. панування Аккаду. Це сталося через 3 тисячі років після виникнення Трипільської культури. Східні семіти (іудеї) з'явилися ще пізніше. Про яке семітське походження Трипілля може йти мова, якщо трипільці з'явилися на 3 тисячі років раніше?

Викликає сумніви і гіпотеза про балканські корені. Споріднені племена жили на Дунаї та півдні Балкан. Явище розписної кераміки йшло поруч із землеробством. Мальована кераміка — це своєрідний неолітичний глобалізм.

Трипілля-Кукутені народилося з місцевих неолітичних племен, які зазнавали впливу південних сусідів, але йшли самобутнім шляхом. Недооцінка ролі автохтонного населення є вадою багатьох досліджень.

Предтечею Трипільської культури була буго-дністровська культура. В. Даниленко в монографії "Неоліт України" (К., 1969) довів, що появі Трипілля передував досвід трьох тисяч років неолітичних племен. Починаючи з VII тис. до н.е. тут проживали люди, які мали мотики, серпи та зернотерки, будували прямокутні хати з печами та приручали тварин.

Корені Трипілля сягають палеолітичних стоянок України: Кирилівської (Київ), Мізина (Чернігівська область) та Межиріч (Черкаська область). У Мізині на браслеті з кістки мамонта знайдено найдавніший меандровий орнамент (XVIII тис. до н.е.), споріднений з трипільським та українською вишивкою. Найбільша кількість палеолітичних поселень знаходиться на території України. Отже, культурно-історична пам'ять українського народу сягає глибини XX тисячоліть.

Чому деякі дослідники шукають корені трипільців у Східному Середземномор'ї, Малій Азії, Анатолії, Фесалії, на Балканах? Чому вони шукають наше коріння у них, а не їхнє у нас? Ще треба розібратися, хто кого "колонізував".

До такої постановки питання прийшли деякі дослідники. Дж. Мелларт, виділяючи гори Загроса як один з центрів цивілізації, пише, що в Зарзі знайдені матеріали, які дозволяють говорити про прихід носіїв культури з півночі — можливо, із руських (причорноморських) степів (Дж. Мелларт. Древнейшие цивилизации Ближнего Востока. М., 1982, стор.19). Мова йде про X тис. до н.е. На жаль, в "Истории человечества" (Москва, 2002) немає навіть згадки про Трипільську культуру [9, c. 112-115].

Найвищою у праісторичні часи була культура індоєвропейської спільноти, прабатьківщина якої — степи між Карпатами та Кавказом. Саме ця спільнота відіграла вирішальну роль у формуванні хліборобства.

В. Сафронов шукає витоки цивілізації на Балканах. Позитивно оцінюючи такий напрямок, не можна погодитися з твердженням, що Балканська Вінча була найпершою індоєвропейською цивілізацією, адже вона виникла пізніше, ніж Трипільська, яка виросла з буго-дністровської культури. Отже, Східна Європа — це Стара Європа, а Західна — Нова Європа.

Народ не існує без етнографічних ознак. В. Хвойка вважав трипільський етнос протослов'янським, гілкою арійського племені. Індоєвропейці та арійці — це один і той же етнос. Він був переконаний, що Трипільська культура має місцеве походження. Жодних переконливих доказів на користь немісцевого походження не існує.

Отже, трипільське населення було автохтонним. Т. Пассек ніколи не висловлювала думки, що "прибульці" підкорили місцеве населення, але наголошувала на міжплемінних зв'язках із населенням Південно-Східної та Малої Азії.

В. Даниленко допускає можливість впливу іззовні, але він був лише поштовхом для розвитку хліборобства. Широкого розповсюдження набув міф про демографічний вибух, який погнав перших хліборобів із Близького Сходу. Про який демографічний вибух може йти мова за надзвичайно низької щільності населення? Якщо "вибух" погнав населення на колонізацію Європи, то чому шумери згодом колонізували Месопотамію? До Шумеру не було такої могутньої цивілізації, як Трипільська. Але вона склалася за 2 тисячі років до появи Шумеру. Все, що було, було після Трипілля.

Міф про колонізацію Європи Сходом перекочовує із видання у видання. Бодо Харенберг у "Хронике человечества" (Москва, 2000) пише: "Колонізація Старого Світу... була викликана демографічним вибухом... На початку V тисячоліття до н.е. обробіток землі... через Грецію розповсюдилася в Центральну Європу" (стор. 22). Як могло землеробство розповсюдитися в V тис. до н.е., якщо вже в середині VI тис. до н.е. Трипільська культура спиралася на розвинене землеробство? Ймовірно, землеробство одночасно виникло в різних регіонах. Висновок академіка М. І. Вавилова про диких родичів культурних рослин у Передній Азії був перетворений на догму. Суть у тому, що ендеміки збереглися в горах, а не на рівнинній території України.

Трипілля треба підняти з глибини на висоту. Автор "Хроники человечества" пише: "В період неолітичної революції... були закладені основи культур Месопотамії, Єгипту, Китаю..." (стор. 17). Зверніть увагу: відсутня згадка про Трипільську культуру. Акцентуючи увагу на Близькому Сході, він зауважує: "Майже одночасно обробляти землю почали в Східній Азії, Мексиці і Перу" (стор. 17). Автору слід було б додати: і в Трипіллі-Кукутені.

І все-таки треба віддати належне автору. Він згадує: "Високим розвитком відзначалася Трипільська культура на території України, Молдови, Румунії" (стор. 23). При цьому він не наголошує, що вона сформувалася в середині VI тис. до н.е., інакше розсипалася б ортодоксальна схема.

Д. Гуменна не заперечує, що хліборобство прийшло до нас зі Сходу як культурне явище, але не вірить у "переселення звідти якихось племен із своїми мішками насіння..." (Д. Гуменна. Минуле пливе в прийдешнє. Нью-Йорк, 1978, с. 53).

Навіть Ю. Шилов, заперечуючи проти семітизації Трипільської культури, погоджується з гіпотезою про її близькосхідне походження (Ю. О. Шилов. Джерела витоків української етнокультури XIX тис. до н.е. - II тис. до н.е. К., 2002, с. 21). Виникає запитання: хто ж тоді прийшов на територію України з Близького Сходу? Чому тут не могла виникнути хліборобська культура?

Питання про витоки цивілізації є проблемою планетарної актуальності. Як свідчать новітні дослідження, індоєвропейський корінь земної цивілізації знаходиться на території сучасної України. Цей факт визнають Р. Г. Боне, П. Сікес, В. Сулліван, Р. Бергер, Р. Проч, Е. Анаті, Г. Кларк, С. Піггот. Академік Б. Рибаков стверджує, що Трипільська культура була найбагатшою в Європі, що вона передує появі богів "Ригведи", грецької міфології, Зевса. Він вважає, що "Ригведа" зародилася на берегах Дніпра. У монографії "Язичество древних славян" (М., 1981) він простежив традиції трипільської культури до Київської й Московської Русі, а українські вчені з Інституту археології НАН України не визнають автохтонності трипільської культури.

Трипільська культура, по суті, була першою цивілізацією людства. Тут виникла найдавніша хліборобська цивілізація. Тут пекли хліб, плавили метал, приручили бика і коня, винайшли сани і воза. На території України містяться найбільші трипільські поселення: Тальянки, Небелівка, Майданецьке, Доброводи, Вільховець. Це найбільші протоміста тогочасного світу, які виникли за 500-1000 років до шумерських і єгипетських міст.

Як правило, Трипільську культуру трактують як периферійну. Задумаємося: якщо вона була периферією, то чому найбільші міста виникли тут, а не там? Трипілля-Кукутені в V-IV тис. до н.е. — це і був центр. У IV тис. до н.е. Трипілля було носієм найрозвиненішої цивілізації в Європі.

Навіть Д. Гуменна вважає, що Трипілля входило у світовий хліборобський простір як його найдальша периферія. Дивно: найдальша периферія, але з найбільшими містами, складним соціальним устроєм та найвищим рівнем культури землеробства [3, c. 17-22].

Трипільська цивілізація назавжди залишиться загадкою. Її унікальність у тому, що одна й та ж культура 3 000 років розвивалася на одній території завдяки сприятливим умовам і постійності населення.

Основними причинами занепаду, ймовірно, були зміна клімату та падіння родючості землі, що зумовило перехід до скотарства. Скотарі Північного Причорномор'я — це пізньотрипільські племена, представлені пам'ятками усатівського типу (кінець IV - початок III тис. до н.е.). Це свідчить, що трипільська культура не зникла, а трансформувалася. І. Черняков доводить, що в результаті переселення трипільців у степи виникла усатівська культура. У трипільців-усатівців уперше з'явилися кургани — прообраз пірамід. В Усатові Трипілля вступило в бронзовий вік.

Після занепаду, на початку III тис. до н.е., носії культури не зникли — вони передавали з покоління в покоління культуру хліборобства. Спадкоємцями трипільської традиції стали українці. В українців і хати, і вбрання, і посуд, і орнамент — трипільські. І головне: українці, як і трипільці, хлібороби [10, c. 27-28].

2. Традиції та культура Трипілля – Кукутені

Трипільська культура, або Кукутені (рум. Cucuteni), чи культурна спільність «Кукутені-Трипілля» — археологічна культура неоліту та енеоліту, названа за селом Трипілля на Київщині та румунським селом Кукутень. Біля Трипілля Вікентій Хвойка в 1897 році виявив і дослідив пам'ятки цієї культури.

Характерною рисою є залишки жител у вигляді “площадок” — скупчень обпаленої глини. Це рештки прямокутних двоповерхових споруд з дерева та глини, знищених у ритуальній пожежі.

Серед поселень чимало таких, що мають продумане планування, часто по колу або овалу. З раннього періоду фіксуються поселення площею понад 10 га, а з етапу ВІ-ІІ найбільші “протоміста” у межиріччі Південного Бугу та Дніпра сягають понад 100, а найбільші — 450 га. У зовнішньому колі таких поселень-гігантів житла утворюють “житлову стіну” для захисту від сусідніх племен.

Інструменти, знаряддя праці та зброю виготовляли з кременю, каменю, кістки та рогу, а також, меншою мірою, з міді, а в пізній період — з бронзи. Іноді трапляються керамічні виробничі предмети — прясельця, відтяжки від верстата.

Керамічний комплекс вирізняється різноманітністю, що властиво для давніх хліборобських культур. Характерна наявність посуду зі складним кольоровим візерунком. Серед керамічних виробів — антропоморфні статуетки, зооморфні фігурки, моделі будівель, ритуальні предмети.

Трипільська культура досліджується понад 100 років, розкопано десятки жител, здобуто чимало матеріалу для соціально-економічних реконструкцій.

Уся сума даних свідчить, що економіка трипільців ґрунтувалася на аграрному виробництві. Вони володіли передовими аграрними технологіями, втім стабільність суспільства визначалася кліматичним фактором, до якого вони вміло пристосовувалися.

Трипільці вирощували плівчасту пшеницю (одно- і двозернянку), просо, жито, ячмінь, горох, овес, сочевицю, льон, коноплі. Для обробки землі використовували мотики з кам'яними та роговими робочими частинами, пізніше — рала. Збір урожаю здійснювали крем'яними серпами із зубчастими лезами. Збіжжя обмолочували молотильними дошками з дерев'яною основою та вкладеними шматками кременю.

Трипільці займалися металургією та металообробкою: виготовляли зброю, прикраси та знаряддя праці — пласкі сокири, сокири-мологи, шила, свердла, долота, рибальські гачки. Особливо розвинутими були гончарство та ткацтво. При розкопках знайшли рештки вертикальних ткацьких верстатів, які дозволяли виготовляти тканини шириною до 1,5 метра.

Трипільці ткали як тонке лляне полотно, так і грубе, подібне до мішковини. Тканини виготовляли не лише з льону, а й з вовни. Одяг фарбувався та прикрашався вишивкою та нашивними пластинками з кісток, міді та золота. Зображення на статуетках доводять, що трипільці були естетами з творчим підходом до моделювання одягу.

Трипільський мальований посуд знаходять у похованнях та степових курганах у різних регіонах України. Він викликає захоплення високою якістю, незвичайним орнаментом та вишуканістю форм. Після розселення трипільців характерне гончарне мистецтво збереглося в егейській і крито-мінойській цивілізаціях.

Рільництво було головною аграрною галуззю. Вирощували плівчасті пшениці, два різновиди ячменю, овес, просо, а також бобові: горох, сочевицю, віку-ервілію. Втім, перевага віддавалася пшеницям та ячменю.

Тваринництво забезпечувало не лише харчові потреби, а й сировину для реманенту та одягу: кістку, шкіру, вовну. Воно забезпечувало тягловою силою — волами. У череді переважала велика рогата худоба, тваринництво мало молочний напрямок. На другому місці було свинарство, розводили овець і кіз. Використовувалися коні [2, c. 32-34].

Високого рівня досягли гончарство, обробка каменю, кістки, металообробка, ткацтво, будівництво та видобуток мінеральної сировини.

Тисячі артефактів — орнаментована кераміка, ритуальні предмети, теракотова скульптура — свідчать про високий духовний розвиток. “Золотим віком енеоліту” назвав цей період академік Б.О. Рибаков. Зрозуміти інтерес до Трипілля неможливо без розуміння ролі феномену Трипілля в цивілізаційному процесі в Україні.

Найдавніші поселення першого етапу держави Аратта з'явилися близько 5400 р. до н.е. на південному сході Трансільванії, в молдавському Прикарпатті та в долинах лівобережних притоків Дунаю. Далі вони розповсюдилися до Південного Бугу. Натепер знайдено понад 200 поселень ранньої Трипільської цивілізації.

Вже тоді склалося переважно хліборобське господарство, орний характер якого тримався на розведенні великої рогатої худоби. Також були свині, дрібна рогата худоба, коні, собаки. Переважали прямокутні наземні житла площею до 50—130 кв. м. Вони складалися з дерев'яного каркасу, плетених із лози та промазаних глиною стін, горбилевої стелі й двосхилого даху, критого соломою або очеретом; опалювалися печами й відкритими вогнищами.

Із середини й зовні будинки обмазувалися замісом із глини й полови, потім білилися, фарбувалися та розписувалися (у ті ж кольори, що й кераміка). Трипільці мали окремі сушилки для зерна, комори та льохи. Подібні будівлі, за визначеннями Л. П. Корнієнка та М. Ю. Віденка, ще й дотепер трапляються в глухих селах України і Молдови.

Особливостями були хрестовидні й інші алтарі перед вогнищами, господарчі ями та круглі віконця (напевно, з висувними рамами, затягненими вичиненими міхурами тварин). Найбільшою відміною від сучасних хат стала, з кінця І етапу, двоповерховість будинків, які мали ще й напівпідвальний поверх з майстернями.

До 20 будинків розташовувалися в ряд понад річковими кручами й захищалися ровами та валами. Площа поселень сягала 10 гектарів. У будинках мешкали, напевно, трьохпоколінні сім'ї; поселення мали будівлі для громадських зібрань. Окремих храмів та палаців не було, що вказує на общинний лад. Окрім жертвоприношень під родинними вогнищами, поховань не виявлено. Небіжчиків, вірогідно, спалювали та розвіювали над річками й ланами — як дотепер це робиться в Бгараті (Індії).

II етап розпочався близько 4600 р. до н. е. Територія та господарство змінилися мало, хіба що затвердилося орне (прирученими биками) хліборобство, яке довго залишалося найрозвиненішим у світі. Значно збільшилися кількість поселень та їхні площі — до 180 га.

Вже за цією ознакою можна говорити про міста Аратти, рівних яким у світі не було. Планування змінилося з рядового на концентричне, переважала двоповерховість будинків. Характерними стають забудови трьома округлими вулицями з площею посередині для загону худоби та народних зібрань. Рови й вали зникають, а захист здійснюється поєднанням зовнішніх стін крайньої вулиці.

Сполучення міста, кількох сіл та святилищ-обсерваторій (які й досі називаються майданами) показують на полісний тип державності. Як місто — то і держава! Поліси Аратти визнавали спорідненість між собою, але дотримувалися незалежності. Таке об'єднання можна вважати федеративним.

III етап почався десь у 3500 р. до н.е., а закінчився близько 2750 р. до н. е. Поліси Аратти просунулися в Степове Причорномор'я, до лісів пониззя Прип'яті, до долин правобережного Дністра та лівобережної Десни. Але центр держави зосередився в межиріччі Південного Бугу, Собу, Росі, Синюхи [1, c. 25-27].

Матеріалом для виготовлення трипільської зброї були не тільки кремінь, камінь, кістка, а й перший метал — мідь, а на фінальних етапах — бронза.

Сучасні дослідники мають численні предмети трипільського озброєння, знайдені під час розкопів серед руїн споруд або поруч із кістяками в похованнях.

Зрозуміло, до наших днів дійшла зброя не зовсім у тому вигляді, який вона мала. Найкраще збереглися частини з каменю, що майже не змінюється, пролежавши в землі шість-сім тисяч років.

Вироби з кістки та міді зберігаються не так добре. А оздоблення з органічних матеріалів (дерева, шкіри) лишаються тільки завдяки виключним умовам зберігання, наприклад у торфовищах. Такі знахідки та аналіз етнографічних матеріалів дають змогу повніше реконструювати зброю населення мідного віку.

Наконечники стріл — одна з найпоширеніших категорій знахідок. Їх виготовляли з кременю, видобутого на місці або в крем'яних копальнях на Середньому Дністрі та Волині. Від нуклеуса відбивали невеликі відщепи чи пластини, потім їм надавали підтрикутної форми. Поверхню вкривали з обох боків суцільною хвилястою ретушшю, ребра загострювали.

Для всіх етапів характерні майже однакові типи крем'яних наконечників. Для перших фаз знахідки відомі з поселень Олександрівка, Тирпешти, Дреґушени. На середньому етапі найчисленніші знахідки в Кліщеві, Ворошилівці, Коломийщині І. У пізньому Трипіллі велика колекція походить з могильників софіївського типу (за назвою с. Софіївка Баришівського району Київської обл., де знайдено приблизно 150 поховань, знаряддя праці, глиняний посуд і зброю, прикраси) [4, c. 19-20].

3. Феномен трипільської культури в давній історії України

На території України початок вирощування культурних злаків припадає на кінець 7 тис. до н. е., за 1000 років до виникнення Трипілля. Втім, широке впровадження рільництва та становлення аграрних технологій пов'язане саме із трипільською культурою. Аграрна економіка забезпечила зліт технологій інших галузей: гончарства, металургії, архітектури, зростання популяції. Стабільне існування чисельної людності досягалося ускладненням соціальної структури, про що свідчить виникнення протоміст. Концептуальне визначення трипільських матеріалів важливе, оскільки демонструє період трансформації первісного суспільства у державу. Сучасні концепції враховують комплекс факторів: господарські, соціальні, структурні інновації, природничо-кліматичні, технологічні, релігійні чинники. Магістральний шлях до створення політичних суспільств проклала відтворювальна економіка, а її головна галузь — аграрне господарство — стала основою всіх сучасних цивілізацій.

Трипільська культура демонструє, як з початком доби металу удосконалення системи землеробства та скотарства, отримання надлишкового продукту визначалося багатьма чинниками. Паралельно відбувався процес становлення ремесел, прогрес у розвитку обміну, пов'язаний з інтенсифікацією та спеціалізацією виробництва, виникає надлишковий продукт, функціонує престижна економіка, зазнають модифікації форми власності. Простими словами, Трипілля в історії України — це перший хліб та перший метал, перші ремесла: гончарство, металургія, широкомасштабний видобуток мінеральної сировини, початок використання тяглової сили тварин, перша тканина, справжні міцні будинки та храми, нарешті, початок військової справи. Тобто все те, що відповідає цивілізованому життю суспільства.

Констатуючи такий стан, не варто стверджувати, що трипільська культура була світовим унікумом. Це правда, що трипільські протоміста лежали в руїнах, коли виникли єгипетські піраміди. Правда також і те, що історія починається не у Шумері, якщо розуміти винахід землеробства як “початок історії”. Втім, цей крок також відбувся не в Україні. Адже коли давні мешканці Анатолії почали одомашнювати злаки, терени нашого краю відсотків на 50 ще вкривав льодовик.

Натомість вже у 5 тис. до н. е. носії трипільської культури, що належала до землеробських культур доби енеоліту – раннього бронзового віку Європи та культури Давнього Сходу, що передували державі Шумер, знаходилися практично на однаковому рівні розвитку, який можна охарактеризувати як протоцивілізація. Вони мали подібні економічні досягнення та соціальні інститути доби трансформації родового суспільства у політичні структури.

Втім, подальша доля азійських та європейських землеробів склалася по-різному. У Месопотамії протоцивілізації наприкінці IV – на початку III тис. до н.е. перетворилися на перші держави. Зовсім інші процеси спостерігаємо в Європі, зокрема в Карпато-Подніпров'ї. Екологічні зміни — посуха та зниження температури у другій половині IV тис. до н.е. — призвели до кризи землеробського господарства. Обмеженість знань та можливостей трипільців, які не знайшли засобів перебороти наслідки погіршення умов, призвели до економічної кризи, зменшення чисельності населення, спрощення суспільних структур.

Пристосовуючись до нових умов, трипільці вдалися до інших типів господарства. Щоб забезпечити виживання, вони пішли шляхом регресу економіки, повернення до архаїчних моделей. Наслідком зміни господарства стала зміна культури. Так назавжди закінчився золотий вік першої енеолітичної землеробської цивілізації на теренах України. Саме тому коли почали будуватися перші піраміди, над руїнами трипільських поселень ряснів травами степ [7, c. 115-118].

Висновки

Питання Трипільської цивілізації — це питання походження та етнічної історії українського народу. Весь нагромаджений матеріал дає підстави стверджувати, що трипільське коріння українців — це реальність. Історія починалася в Трипіллі-Кукутені, а Україна-Русь починалася з Трипілля. Трипільська культура — це праісторія України.

Історія завжди має продовження. Трипільці поєднували землеробство із скотарством, а в процесі занепаду перейшли переважно до скотарства, тому вони трансформувалися та інтегрувалися в ямну культуру та культури шнурової кераміки, які представляли основну групу індоєвропейської спільноти. Тому непереконливим є аргумент, що українці не є нащадками трипільців, бо ті, мовляв, не були індоєвропейцями. Трипільці взяли участь у формуванні індоєвропейської спільноти. Носії ямної культури та культур шнурової кераміки просунулися на захід до Подунав'я, на схід — до Поволжя і навіть до Алтаю, на південь — до Передкавказзя. Рухлива скотарська економіка, поширення колісного транспорту, тяглових тварин, вершництва — все це сприяло розселенню на гігантській території. Згодом вони зайняли Центральну Азію, а в середині II тис. до н.е. під іменем аріїв вторглися до Індії та Ірану. Їхні священні гімни були записані у "Ригведі" та "Авесті" — найдавніших у світі книгах, які вони складали на берегах Дніпра.

Трипілля — східний форпост цивілізації Старої Європи, пов'язаний з нею генетично і духовно. Воно має забудовані тисячами двоповерхових жител і громадськими спорудами поселення-протоміста. Відкриті сліди розвинених ремесел — гончарного, металообробного. У трипільських орнаментах виявлено розвинену знакову систему, яка еволюціонувала у напрямку до створення власної писемності.

Надзвичайно загадкова трипільська культура, народжена за декілька тисячоліть до нашої ери, може стати для вітчизняного туризму тією цікавинкою, яка приверне до країни увагу світової туристичної мережі.

Список використаної літератури

1. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.
2. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2007. - 687 с.
3. Бурдо Н.Б. Основи хронології Трипілля-Кукутені //Археологія. - 1998. - № 2. - C. 17-29
4. Бурдо Н.Б. Зброя племен культури Трипілля-Кукутені // Військово-історичний альманах. – 2001. - №3
5. Відейко М. Ю. Трипільська цивілізація. К., 2002, стор. 90-92
6. Залізняк Л. Л. Нариси стародавньої історії України. - К., 1994
7. Енциклопедія трипільської цивілізації. – К., (ЕТЦ) Укрполіграфмедіа. – Т.І – 703 с.; та Т. ІІ – 654 с.
8. Павленко Ю.В. Етномовна ідентичність носіїв трипільської культури // Трипільська цивілізація у спадщині України. – К., 2003. - С.118-136
9. Попова Т.О. Матеріали духовної культури трипільсько-кукутенського населення поливанового яру III //Археологія. - 1998. - № 4. - C. 109-118
10. Черняков І. Т. Місце Трипільської культури в стародавній історії Європи.-Археологія. - 1993. - №3