Трудовий процес і його складові

Вступ

Усі виробничі процеси, залежно від того, для чого призначена продукція, поділяють на три категорії:

• основні;
• допоміжні;
• обслуговуючі.

Основні процеси — це технологічні операції, у результаті яких сировина та матеріали перетворюються на готову продукцію, що є профільною для конкретного підприємства. Під час їх виконання змінюються габарити, форма, внутрішня будова, а також якісні характеристики матеріалу. Сюди ж відносять і природні процеси, що відбуваються під впливом природних сил без безпосередньої участі людини, але під її наглядом (наприклад, висихання деревини або затвердіння металу).

Допоміжні процеси забезпечують безперебійне функціонування основних. Продукція, отримана в результаті таких процесів, використовується на самому підприємстві для потреб основного виробництва.

Обслуговуючі процеси створюють належні умови для виконання як основних, так і допоміжних процесів. До них належать внутрішньоцехові та міжцехові перевезення, організація робочих місць, складська діяльність, контроль якості продукції.

Основні процеси відіграють ключову роль на підприємстві, однак їхня стабільна робота можлива лише за умови чіткої організації всіх допоміжних та обслуговуючих процесів.

1. Єдність трудового і виробничого процесів, кооперування та поділу праці

Трудова діяльність завжди відбувається в певних технічних та організаційних умовах і в межах конкретного часу. Оскільки предметом нормування праці є тривалість доцільної діяльності людини, важливо детально розглянути об'єкти нормування, які формуються через специфічне поєднання виробничих і трудових процесів на конкретних робочих місцях. Технологія є невід'ємною частиною праці: будь-яка робота виконується в певній послідовності, тобто за конкретною технологією. Трудовий процес, який аналізують під час нормування, неможливо розглядати окремо від техніки та технології, тобто від виробничого процесу. Між ними існує внутрішня єдність, що ґрунтується на цілеспрямованій діяльності людини для досягнення конкретного результату — створення продукту чи послуги. Зв'язок між виробничим і трудовим процесами стає тіснішим і глибшим із розвитком науково-технічного прогресу в окремій ланці суспільного виробництва. У домашинний період, коли технічні засоби були нерозвиненими, трудомісткість (Тд) визначалася для ручної праці (Тр). З появою механічних засобів у трудомісткості на ступені механізації (Тмех) переважає механізована праця (Тм). Із впровадженням автоматичних пристроїв та установок у трудомісткості на ступені автоматизованого виробництва (Тавт) домінує автоматизована праця (Та). На сучасному етапі НТП, із поширенням кібернетичних, роботизованих, програмованих та комп'ютеризованих засобів, у трудомісткості ступеня кібернетизації (Ткіб) переважно використовується кібернетична праця (Тк). Отже, ручна праця поступово замінюється машинно-ручною, механізованою та автоматизованою (рис. 2.1). Сама ручна праця також змінюється: вона втрачає переважно фізичний, м'язовий характер і набуває розумової складової, стає складнішою та різноманітнішою, оскільки пов'язана з обслуговуванням, налагодженням, програмуванням і ремонтом техніки різного рівня складності. Ефективність впровадження досягнень НТП у виробництво полягає насамперед у зменшенні сумарних суспільних витрат праці на створення продукції та послуг, тобто в економії робочого часу (рис. 1).

Чим складніша продукція, що виготовляється на підприємстві, а також техніка й технологія, необхідні для її виробництва, чим більші масштаби виробництва та складніші питання його синхронізації, тим вищі вимоги до організації праці. У кустарному ремісничому виробництві з ручною працею, де кожен ремісник виготовляє виріб повністю або окрему технологічно завершену деталь, за незначних обсягів і майже повної відсутності машин, питання поділу та кооперування праці не виникало. Сучасне виробництво, що базується на складній техніці, великих масштабах і широкій номенклатурі виробів, неможливе без раціональних, науково обґрунтованих поділу та кооперування праці. Вони є ключовими факторами виробництва та важливим напрямом його вдосконалення на основі впровадження наукових досягнень і сучасного досвіду [4, c. 128-129].

Поділ праці, який необхідно враховувати при нормуванні, — це відокремлення різних видів трудової діяльності від загального процесу та закріплення їх за певними групами людей.

Виділяють такі форми суспільного поділу праці (рис. 2):

— загальний;

— частковий;

— одиничний.

Загальний поділ праці — це відокремлення різних видів діяльності в суспільстві загалом, тобто поділ між виробничою та невиробничою сферами, а також між галузями в кожній із них (промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво, зв'язок, наука, культура тощо).

Частковий поділ праці — це відокремлення видів діяльності не лише за сферами, а й усередині них (наприклад, диференціація промисловості чи сільського господарства на окремі галузі).

Одиничний поділ праці — це відокремлення видів трудової діяльності на підприємствах та в їхніх підрозділах, із закріпленням кожного виду за конкретними працівниками (робітниками, технічними виконавцями, керівниками залежно від фаху та кваліфікації).

Ефективність використання живої праці на підприємстві значною мірою забезпечується через подальше виокремлення діяльності окремих людей у спільній праці над цільовими виробами [5, c. 47-49].

2. Склад виробничого і трудового процесів

Ефективність технічного нормування значною мірою залежить від того, наскільки ретельно вивчено виробничий і трудовий процеси та наскільки раціонально відображаються склад і структура конкретних виробничих умов у встановлених нормах. Тому дослідження сутності, складових частин, послідовності та синхронізації окремих елементів цих процесів є центральним питанням методології науково обґрунтованого нормування праці.

Спостереження за об'єктом нормування завжди відбувається в умовах конкретного, зумовленого специфікою виробництва поєднання технологічного та трудового процесів. Їхній зміст визначається матеріально-речовими складовими кожного виробництва: наявністю засобів праці, предмета праці та живої праці, яка поєднує їх у технологічному процесі — процесі перетворення предмета праці на готову продукцію за допомогою технології та відповідних засобів праці. Таким чином, виробничий процес можна розглядати як організаційно-технічне оформлення єдності технологічного та трудового процесів (рис. 3). При виборі конкретного об'єкта нагляду необхідно чітко розуміти як специфіку технологічного та трудового процесів у виробництві загалом, так і ланку їхнього об'єднання в єдиний процес, зокрема для визначення тієї операції, тривалість якої стане об'єктом технічно обґрунтованого нормування.

Виробничий процес — це сукупність цілеспрямованих дій, технологічного та трудового процесів, у результаті яких сировина, матеріали та напівфабрикати перетворюються на готову продукцію.

Технологічний процес — це процес перетворення сировини, матеріалів і напівфабрикатів на готову продукцію, що здійснюється за допомогою спеціальних технологічних засобів виробництва [2, c. 53-54].

Виробничий процес має два аспекти: технологічний і трудовий. Технологічний аспект виявляється в заздалегідь розробленому порядку перетворення предметів праці на готову продукцію, тобто реалізується в технічному процесі, який забезпечується технологічними машинами, устаткуванням, технічними засобами та інструментами. Технологічний процес — це передбачений порядок і спосіб впливу фізичних, хімічних, кліматичних агентів виробництва для послідовного перетворення сировини, матеріалів і напівфабрикатів на готову продукцію (чи послуги).

Трудовий процес — це також заздалегідь передбачений порядок і спосіб сукупних дій працівника над предметом праці за допомогою технічних засобів з метою отримання якісного результату у вигляді готової продукції (послуги).

Таким чином, єдність змісту та спрямованість на кінцевий результат зумовлюють неподільність і глибоку внутрішню інтеграцію технологічного та трудового процесів у загальний виробничий процес. Ці процеси нерозривні. Технологічний процес можна послідовно розкласти на низку дрібніших складових. Наприклад, виробництво сучасної, технічно складної та високоякісної продукції поділяється на кілька великих, внутрішньо однорідних технологічно-виробничих комплексів: заготівельні, технологічно-обробні, складальні, транспортні, обслуговуючі, допоміжні тощо. Організаційно кожен такий комплекс на підприємстві оформлюється як виробництво, стадія або цех.

Кожен технологічно-виробничий комплекс, у свою чергу, складається з окремих робочих технологічних процесів, для яких, як правило, призначені конкретні машини, технологічне устаткування, установки, апарати тощо. Саме в них (або за їхньою допомогою) відбуваються всі заплановані фізичні, хімічні, природні, кліматичні та інші перетворення сировини, матеріалів і напівфабрикатів на готову продукцію [1, c. 62-64].

3. Виробничі операції залежно від характеру впливу на предмет праці та їх цільового призначення

Робочі технологічні процеси складаються з окремих виробничих операцій, які чітко визначаються єдністю предмета праці, засобів праці, виконавця та робочого місця. Виробничі операції пов'язані, по-перше, з технічними особливостями роботи засобів виробництва, що потребують операцій доставки, завантаження, технологічної обробки, розвантаження, транспортування, складування; по-друге — зі специфікою технологічних процесів, які можуть вимагати таких операцій, як сушіння, визрівання, кристалізація, концентрація, випадіння осаду, остигання, розігрівання тощо; по-третє — з психофізіологічними можливостями людини, оскільки технологічні операції виконують працівники конкретних професій і кваліфікацій. Саме на рівні операції відбувається поєднання технологічного та трудового процесів у єдиний виробничий процес (рис. 4).

У кожній сфері та галузі суспільного виробництва існує безліч трудових операцій. Їх класифікація за певними ознаками допомагає краще орієнтуватися при відборі операцій для подальшого вивчення та нормування.

Найпоширенішою є класифікація трудових операцій залежно від характеру технологічних операцій та форми організації праці (рис. 5):

— за внутрішньою сутністю (характером) виробничого процесу;

— за тривалістю виробничого процесу;

— за характером участі робітника у виконанні виробничого процесу;

— за чисельністю залучених робітників [1, c. 71-74].

За характером технологічних процесів виділяють такі групи трудових операцій:

— механічні, пов'язані з головним цілеспрямованим впливом на перетворення предмета праці за допомогою механічних дій (зміна розмірів, форми, зовнішнього вигляду, складання, видобуток тощо);

— фізико-хімічні, пов'язані з головним цілеспрямованим впливом на перетворення внутрішньої структури та якостей предмета праці фізико-хімічними та хімічними діями (теплові, дифузні, плавкі, термічні, електрохімічні, кристалізаційні, осаджуючі тощо);

— транспортні процеси, зміст яких полягає у переміщенні предметів праці та пов'язаних із цим вантажно-розвантажувальних роботах;

— контрольні процеси, зміст яких — у перевірці відповідності параметрів виготовлених виробів чи напівфабрикатів вимогам технічних умов, креслень, стандартів.

За тривалістю технологічних процесів виділяють такі трудові операції:

— перервні, специфіка яких полягає в чіткому розмежуванні робочої, допоміжних та побічних стадій виробничої дії, виконання яких потребує перерви у продуктивній праці робітника при виконанні виробничого завдання;

— циклічні, специфіка яких полягає в регламентуванні роботи машини, апарата, установки, складу та тривалості виконання робіт, що створюють конкретний виробничий процес; повторюваність циклічних операцій протягом робочої зміни може коливатися в широких межах; робітник виконує ручні роботи в суворо встановлених регламентом частках виробничого циклічного процесу (як правило, це допоміжні роботи);

— безперервні, специфіка яких полягає в паралельному виконанні робітником основних виробничих та допоміжних дій в обсязі, передбаченому виробничим завданням; це дає змогу не переривати процес цільового перетворення предмета праці у запланований виріб.

За характером участі робітника у виконанні виробничого процесу виділяють:

— ручні операції, що здійснюються повністю вручну або за допомогою ручного інструмента; такі процеси потребують, як правило, значних фізичних зусиль, тому їх механізація та автоматизація є першочерговими;

— машинно-ручні операції — такі, де робота виконується механізмом або машиною, а робітник безпосередньо, вручну керує цією машиною чи механізмом та паралельно виконує ручні елементи робіт, присутні як в основних, так і в допоміжних операціях;

— машинні операції — такі, в яких основні технологічні перетворення сировини, матеріалів, напівфабрикатів виконує машина, а допоміжні роботи виконує робітник вручну або за допомогою ручного інструмента;

— автоматизовані операції — ті ж машинні процеси, але керування машинами та установками відбувається автоматично; робітник лише спостерігає за якісним і безпечним веденням процесу;

— апаратурні операції протікають у спеціальних апаратах, реакторах, посудинах, ваннах та подібних ємкостях для перетворення сировини, матеріалу чи напівпродукту в необхідний виріб; робітник спостерігає за технікою та регулює її роботу.

За чисельністю виконавців, залежно від форми організації праці при виконанні виробничого процесу, трудові операції бувають:

— індивідуальними, які виконує один робітник;

— груповими, бригадними, які виконує група робітників.

Трудовий процес також можна послідовно розкласти на низку дрібніших складових: операції, комплекси прийомів, окремі прийоми, трудові дії, трудові рухи [3, c. 87-89].

Висновки

Трудова операція — це частина трудового процесу, яка виконується на робочому місці та охоплює всі послідовні, технологічно однорідні дії робітника, спрямовані на зміну форми, внутрішньої структури чи місцезнаходження предмета праці. Використання технологічних можливостей технічних засобів відбувається саме в конкретних трудових операціях.

Трудовий прийом — це частина трудової операції з певним цільовим призначенням сукупності дій робітника в межах конкретного робочого місця.

Чим детальніше розділено трудовий процес на елементи, тим глибшою буде спеціалізація робітників та устаткування. Це дозволяє виконавцям швидше опанувати трудові навички та працювати продуктивніше й якісніше. Такий поділ праці є основою формування різних видів потокових ліній. Він широко застосовується в умовах великосерійного та масового виробництва, на дільницях зі спеціалізованим устаткуванням.

Предметний поділ праці передбачає закріплення за робітником комплексу трудових операцій, необхідних для виготовлення деталей чи виробів установленого виду. Він широко застосовується в умовах малосерійного та одиничного виробництва. Наявність поділу праці призводить до поділу робітників за професіями, фахом та кваліфікацією — найважливішими, визначальними ознаками конкретизації нормування праці.

Список використаної літератури

1. Багрова І. Нормування праці: Навчальний посібник / Інна Багрова; Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 211 с.

2. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін.; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.

3. Колот А. Мотивація персоналу: Підручник / Анатолій Колот; М-во освіти і науки України, КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. — Вид. 2-ге, без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 336 с.

4. Матюха М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник для дистанційного навчання / Микола Матюха; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2007. — 305 с.

5. Чернов В. Нормування праці: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Віталій Чернов, Євгенія Оленич; За ред. Є. І. Оленич; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. — К.: КНЕУ, 2000. — 146 с.