Трудові спори

Трудові спори

Завдання 1. Сутність і передумови виникнення трудових спорів. Терміни подання заяв для їх вирішення. Відновлення на роботі осіб, звільнених без законних підстав. Компенсація за період вимушеного прогулу.

Вирішення трудових спорів відбувається:

• комісією з трудових спорів;
• районним (міським) судом.

Такий механізм застосовується для спорів між працівником та власником підприємства чи уповноваженим ним органом, незалежно від виду укладеного трудового договору.

Водночас цей порядок не діє для спорів, пов'язаних із достроковим звільненням з виборних оплачуваних посад членів громадських об'єднань, якщо таке рішення ухвалено органами, що їх обрали.

Особливі процедури розгляду спорів суддів, прокурорів, слідчих, а також працівників навчальних і наукових установ прокуратури, які мають класні чини, визначаються окремим законодавством.

Комісію з трудових спорів формують загальні збори (конференція) трудового колективу на підприємствах, в установах чи організаціях, де працює не менше 15 осіб.

Порядок обрання, кількісний склад і термін повноважень комісії визначаються на загальних зборах. При цьому робітники мають становити щонайменше половину складу комісії.

Зі свого складу комісія обирає голову, його заступників та секретаря.

За рішенням загальних зборів такі комісії можуть створюватися і в цехах чи інших підрозділах. Їх обирають колективи цих підрозділів, і вони діють за тими ж принципами, що й загальні комісії підприємства.

Комісії підрозділів розглядають спори в межах повноважень відповідного підрозділу.

Власник або уповноважений ним орган забезпечує комісію приміщенням, технікою, літературою, організовує діловодство, зберігання заяв і справ, підготовку копій рішень тощо.

Комісія підприємства має печатку встановленого зразка.

Комісія є обов'язковим первинним органом для розгляду трудових спорів на підприємствах, за винятком тих, що зазначені у статтях 222 та 232 Кодексу законів про працю.

Спір розглядається комісією, якщо працівник (самостійно або через профспілку) не зміг врегулювати розбіжності під час безпосередніх переговорів із власником.

Працівник має право звернутися до комісії протягом трьох місяців із дня, коли дізнався або мав дізнатися про порушення свого права. Якщо строк пропущено з поважної причини, комісія може його поновити.

Заява працівника обов'язково реєструється. Комісія повинна розглянути спір протягом десяти днів від дня подання заяви. Розгляд відбувається в присутності працівника та представників власника. За письмовою згодою працівника спір може розглядатися без нього. Інтереси працівника може представляти профспілковий представник, інша особа або адвокат.

Якщо працівник або його представник не з'явилися, розгляд переноситься. Повторна неявка без поважних причин дає комісії право зняти заяву з розгляду, але працівник може подати її знову в межах тримісячного строку.

Комісія може викликати свідків, залучати спеціалістів для перевірок, вимагати від власника необхідні документи та розрахунки.

Засідання вважається правомочним за присутності не менше двох третин обраних членів. Сторони можуть заявити мотивований відвід члену комісії, питання вирішується голосуванням більшістю присутніх. Відведений член не бере участі в голосуванні щодо відводу.

На засіданні ведеться протокол, який підписують голова (або заступник) і секретар. Рішення ухвалюється більшістю голосів присутніх членів.

У рішенні зазначаються: назва підприємства, дані працівника чи представника, дати звернення та розгляду, суть спору, прізвища членів комісії та представників власника, результати голосування та обґрунтоване рішення.

Копії рішення вручаються працівнику та власнику протягом трьох днів. Рішення виконується власником протягом трьох днів після завершення десятиденного строку на оскарження, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 235 Кодексу.

Якщо власник не виконує рішення, працівнику видається посвідчення, що має силу виконавчого листа. У ньому вказуються дані органу, що ухвалив рішення, дати, номер, інформація про стягувача та боржника, рахунки в банках, суть рішення та строк пред'явлення. Посвідчення підписує голова або заступник голови комісії та засвідчує печаткою.

Посвідчення не видається, якщо сторона звернулася до суду протягом строку, встановленого статтею 228. На підставі посвідчення, пред'явленого протягом трьох місяців до державної виконавчої служби, виконавець примусово виконує рішення комісії.

При звільненні без законної підстави або незаконному переведенні працівника поновлюють на попередній роботі за рішенням органу, що розглядає спір.

Одночасно вирішується питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за нижчеоплачувану роботу, але не більше ніж за один рік. Якщо розгляд триває понад рік не з вини працівника, виплачується середній заробіток за весь час прогулу.

Якщо формулювання причини звільнення визнано неправильним, але це не тягне поновлення, орган зобов'язаний змінити його відповідно до законодавства. Якщо неправильне формулювання перешкоджало працевлаштуванню, вирішується питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника працівнику виплачується середній заробіток за весь час прогулу.

Рішення про поновлення незаконно звільненого або переведеного працівника підлягає негайному виконанню. У разі затримки виконання орган виносить ухвалу про виплату середнього заробітку за час затримки.

Завдання 2. Загальні засади кримінального права. Поняття злочину. Підстави кримінальної відповідальності. Склад злочину, покарання та його види. Службові злочини

Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності та виникає внаслідок порушення кримінально-правових норм і заборон.

Це обов'язок особи, яка вчинила злочин, звітувати про свої суспільно небезпечні дії та зазнати покарання з усіма юридичними наслідками.

Обов'язок нести відповідальність виникає з моменту вчинення злочину, коли з'являються кримінально-правові відносини між особою та органами правосуддя.

Зміст цих відносин становлять права та обов'язки сторін, передбачені законом.

Орган правосуддя має право та зобов'язаний:

• притягнути злочинця до відповідальності — проводити допити, обшуки, вимагати свідчення;
• застосовувати запобіжні заходи (підписка про невиїзд, взяття під варту), забезпечувати конфіскацію майна.

Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана звітувати, отримати осудження та зазнати запобіжних заходів і покарання. Водночас вона має право вимагати застосування саме того закону, що передбачає її відповідальність, і тієї міри покарання, яка визначена порушеним нею законом.

Реалізація кримінально-правових відносин відбувається за схемою:

1. вчинення злочину — виникнення відповідальності;
2. порушення справи та притягнення як обвинуваченого;
3. постанова обвинувального вироку;
4. призначення та виконання покарання;
5. судимість як наслідок;
6. погашення або зняття судимості.

Після цього відносини припиняються, і відповідальність за конкретний злочин завершується.

Згідно зі статтею 3 КК, відповідальності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину. Це визначення містить ключові ознаки:

• особа вчинила передбачений законом злочин;
• вона винна у його вчиненні;
• особа підлягає відповідальності.

Підстава відповідальності виникає лише за наявності всіх цих ознак, які визначаються виключно законом.

Злочином визнається діяння, що містить усі ознаки, вказані в законі. Сукупність цих ознак називається складом злочину — єдиною підставою кримінальної відповідальності.

Особливості складу злочину:

• наявність усієї сукупності ознак — відсутність хоча б однієї означає відсутність складу;
• це сукупність юридичних ознак, встановлених законом;
• ознаки характеризують діяння з об'єктивної та суб'єктивної сторін: об'єкт, об'єктивні ознаки, суб'єкт, суб'єктивні ознаки.

Визначення складу злочину як єдиної підстави має практичне значення: неможливо притягнути до відповідальності за діяння, не передбачене законом або таке, що не містить усіх ознак складу.

Склад злочину є:

• єдиною підставою — закон не визначає інших;
• необхідною — без нього відповідальність неможлива;
• достатньою — для відповідальності достатньо лише цієї підстави.

Це законодавча підстава, оскільки визначена законом. Відповідно до статті 3 КК, відповідальність настає лише за наявності складу злочину в діях особи. Тому важливо встановити всі ознаки складу.

Для зручності вивчення ознаки складу групуються в чотири елементи:

1. Об'єкт злочину — ознаки, що характеризують предмет посягання.
2. Об'єктивна сторона — ознаки зовнішнього вияву злочину.
3. Суб'єкт злочину — ознаки особи, яка вчинила діяння.
4. Суб'єктивна сторона — інтелектуальні, вольові та емоційні характеристики вчинення.

Кримінальне право вивчає злочин і покарання — дві основні інституції, що визначають зміст і завдання законодавства.

Злочинність — явище суспільного життя, продукт історичного розвитку. Суспільство не може існувати без регулювання поведінки своїх членів. Перші соціальні норми (табу) стали межею, що відділяє людину від тварини.

Людина — суспільна істота, її розвиток можливий лише в суспільстві. Суспільне життя завжди регламентується нормами, які не лише дотримуються, а й порушуються. Тому суспільство застосовує примусові заходи до порушників.

Кримінологи поділяють суспільство на три групи:

• законослухняні — близько 25% населення;
• нестійкі — близько 65%, можуть порушити закон за певних обставин;
• порушники — 6–7%, порушуватимуть закон незалежно від обставин.

Порушення правових норм називають правопорушеннями, а найтяжчі з них — злочинами. Відрізняються соціальні норми (мораль, звичаї) від правових (встановлених державою), а також громадський осуд від державного примусу.

Злочин — це порушення кримінально-правових заборон, встановлених державою. Першу спробу визначити це поняття зробив римський юрист Ульпіан: злочин — порушення закону, поєднане з насильством чи обманом.

Чинний КК України (ст. 7) виділяє дві головні ознаки злочину — суспільну небезпечність та протиправність. Стаття 3 КК додає винність (умисел або необережність) та караність.

Головні ознаки злочину:

1. злочинне діяння;
2. суспільна небезпечність;
3. протиправність;
4. винність;
5. караність.

Практичне значення поняття злочину полягає в окресленні кола караних діянь, наданні суспільно-політичної характеристики, визначенні об'єктів посягання та відмежуванні злочинів від інших правопорушень.

Законодавче визначення виконує інформаційну та запобіжну роль, а також дає правозастосовникам знання про ознаки злочину для його відмежування від незлочинних дій. Це важливо для долі громадянина та рівня законності в суспільстві.

Злочин — це заборонене кримінальним законом суспільно небезпечне, винне та протиправне посягання на суспільні відносини, що спричиняє шкоду або створює загрозу її заподіяння.

Простий склад злочину визначається єдністю елементів: один об'єкт, одна дія, одна форма вини (наприклад, ст. 94 КК — умисел, життя, смерть).

Складний склад злочину має:

• дві або більше дій (наприклад, ст. 154 КК — скуповування та перепродаж);
• дві форми вини (наприклад, ч. 3 ст. 101 — умисел щодо тілесних ушкоджень і необережність щодо смерті).

Виділення двооб'єктних та альтернативних складів необґрунтоване, оскільки будь-який злочин посягає на кілька об'єктів, а альтернативною є диспозиція норми, а не склад.

За конструкцією склади поділяються на:

• матеріальні — наслідки є обов'язковою ознакою (вбивство, викрадення, знищення майна);
• формальні — наслідки не є обов'язковою ознакою (образа, хабарництво, дезертирство).

Будь-який злочин спричиняє суспільно небезпечні наслідки, але їх характер різний. Наприклад, викрадення може завдавати збитків від кількох карбованців до мільярдів, тоді як образа завжди принижує гідність однаково. Тому законодавець конструює склади так, щоб у матеріальних складах певна величина наслідків була обов'язковою ознакою, яку треба довести.

Задача 1

Жуков видав сину довіреність на отримання посилки, засвідчену підписом головного лікаря та печаткою стаціонарного лікувального закладу, де він перебував. У поштовому відділенні відмовили у видачі, оскільки довіреність не була нотаріально посвідчена.

Відповідь:

Дії працівників поштового відділення є неправомірними. Згідно з пунктом 3 статті 65 Цивільного кодексу України, довіреність, оформлена в лікарні за підписом головного лікаря та печаткою закладу, прирівнюється до нотаріально посвідченої.

До нотаріально посвідчених прирівнюються:

1. довіреності військовослужбовців та осіб, які лікуються в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, засвідчені начальниками, їх заступниками з медичної частини, старшими чи черговими лікарями;
2. довіреності військовослужбовців, а також робітників і службовців та членів їх сімей у місцях дислокації військових частин, де немає нотаріусів, засвідчені командирами частин;
3. довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, засвідчені начальниками цих місць.

Довіреність на отримання заробітної плати, пенсій, стипендій, грошової та посилкової кореспонденції може бути посвідчена організацією, де працює чи навчається довіритель, або житлово-експлуатаційною організацією за місцем проживання.

Згідно зі статтею 67 ЦК, строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк не зазначено, довіреність діє один рік. Довіреність без дати вчинення є недійсною.

Отже, довіреність оформлена відповідно до законодавства, тому відмова поштового відділення порушує законні права сина Жукова.

Задача 2

Інженер Ященко 4 вересня подала заяву про звільнення за власним бажанням. Через 5 днів вона вирішила залишитися і вимагала повернути заяву. Їй відмовили, оскільки наказ уже підписано, а на її місце запрошено працівника з іншого підприємства в порядку переведення.

Відповідь:

Питання звільнення регулюються Кодексом законів про працю України. Згідно зі статтею 38 КЗпП, працівник має право розірвати трудовий договір, попередивши власника письмово за два тижні, що й зробила Ященко.

Ця ж стаття надає працівнику право відкликати заяву про звільнення. Письмова форма відкликання не обов'язкова — достатньо усної. Однак є виняток: якщо на місце працівника вже запрошено іншу особу в порядку переведення, якій не можна відмовити у прийнятті на роботу, відкликати заяву неможливо.

Стаття 38 КЗпП також передбачає, що за наявності поважних причин (переїзд, переведення чоловіка/дружини, вступ до навчального закладу, вагітність, догляд за дитиною до 14 років, вихід на пенсію тощо) власник повинен звільнити працівника у строк, про який він просить.

Якщо після закінчення строку попередження працівник не залишив роботу і не вимагає звільнення, власник не має права звільнити його за раніше поданою заявою. Працівник також має право розірвати договір у визначений ним строк, якщо власник порушує трудове законодавство чи умови договору.

У цій ситуації, оскільки на місце Ященко вже запрошено працівника в порядку переведення, відмова у поверненні заяви є законною. Якщо Ященко звернеться до суду, у позові про поновлення на роботі буде відмовлено, оскільки дії адміністрації заводу є правомірними.

Література:

1. Конституція України, ст. 55, 61, 62, 63.
2. Кодекс Законів про працю України (станом на 5 жовтня 1996 р.).
3. Кримінальний кодекс. Загальна частина, гл. 1–5. Особлива частина, гл. 7. 2001 р.
4. Постанова Пленуму Верховного Суду від 6.11.92 р. № 9 зі змінами від 26.10.95 р. № 18 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
5. М. Коржанський «Уголовне кодексне право», Київ, 1996 р.
6. В. Молдован «Основи держави і права», опорні конспекти, Київ, 1996 р.