Традиції наукової фантастики та романістики Герберта Велса

Вступ.

Розділ 1. Місце Герберта Уеллса в зарубіжній літературі.

1.1. Життєвий шлях письменника.

1.2. Основні риси творчої манери автора.

Розділ 2. Специфіка науково-фантастичних творів Г. Уеллса.

2.1. Уеллс як новатор жанру наукової фантастики.

2.2. Світ фантазії та уяви в доробку митця.

Висновки.

Перелік використаних джерел.

Вступ

Герберт Уеллс з'явився на світ у родині лондонського комерсанта, який згодом збанкрутував і помер. Аби забезпечити сім'ю, що втратила годувальника, хлопцеві довелося рано розпочати трудову діяльність. Прагнення подолати бідність відкрило йому шлях до університету. Юнака з видатними здібностями чекала перспективна наукова кар'єра у фізіології. Однак Уеллс обрав літературну стезю й присвятив себе написанню художніх творів.

Перу Герберта Уеллса належить чимало романів, серед яких найбільш відомі «Машина часу», «Людина-невидимка», «Війна світів», «Перші люди на Місяці», а також близько 110 оповідань. Крім того, він створив приблизно 500 наукових праць із хімії, біології та педагогіки. Очевидно, що перед нами надзвичайно енергійна й різнобічна особистість, яка вміло розпоряджалася часом і досягала вагомих успіхів у різних сферах.

У літературу Герберт Уеллс увійшов як творець науково-фантастичних романів із соціальним підтекстом. Захоплений наукою, автор описує неймовірні події, що відбуваються з людьми на Землі чи на інших планетах у найближчому або віддаленому майбутньому. Він активно послуговується науковими гіпотезами, популярними на початку XX століття. Частина з них уже підтвердилася, інші, можливо, знайдуть своє втілення в майбутньому. Водночас письменник створює оповідання, які не ґрунтуються на науці, а дають волю людській фантазії. У таких творах межа між реальністю та уявленнями про неї стає майже непомітною.

Розділ 1. Постать Г. Уеллса в зарубіжній літературі

1.1. Біографічні відомості про Г. Уеллса

Майбутній письменник народився 21 вересня 1866 року в Бромлі, передмісті Лондона. Його батько працював садівником, згодом став професійним гравцем у крикет, а пізніше відкрив крамницю, яка, втім, збанкрутувала. Мати, аби прогодувати родину, влаштувалася економкою в багатий дім (цей досвід пізніше знайшов відображення в романі «Тоно Бенге»). Освіту Уеллс здобув у класичній школі Мідхерст та в Кінгз-коледжі Лондонського університету. Він також пройшов вишкіл у торговця мануфактурою, працював в аптеці, а згодом — учителем у школі, викладачем точних наук та асистентом Т. Г. Гекслі.

1893 рік став початком його публікацій як есеїста та новеліста в таких виданнях, як «Pall Mall Gazette» і «Pall Mall Budget». Це дозволило йому залишити викладання й стати незалежним журналістом. Водночас він отримав замовлення на серію повістей та оповідань наукового спрямування.

Уеллс називав себе «соціалістом», але зауважував, що «не за Марксом». У 1903 році він став членом Фабіанського товариства, однак уже в 1909-му залишив його.

За своє творче життя (починаючи з 1895 року) Уеллс створив близько 40 романів, численні оповідання, понад десять полемічних філософських творів, стільки ж праць про суспільну перебудову, дві всесвітні історії, приблизно 30 томів політичних і соціальних прогнозів, понад 30 брошур про Фабіанське товариство, озброєння, націоналізм, загальний мир, а також 3 книжки для дітей та автобіографію [10, c. 145-146].

Дебютним художнім твором став роман «Машина часу» (The Time Machine, 1895), у якому винахідник вирушає в далеке майбутнє. Згодом побачили світ «Острів доктора Моро» (The Island of Dr. Moreau, 1896), «Людина-невидимка» (The Invisible Man, 1897), «Війна світів» (The War of the Worlds, 1898) та «Перші люди на Місяці» (The First Men in the Moon, 1901). Ці твори розповідали про трансплантацію органів тваринам, невидимість, вторгнення марсіан і подорож на Місяць. Вони принесли автору репутацію найсміливішого експериментатора в науковій фантастиці, здатного зробити найнеймовірнішу вигадку переконливою. У пізніших творах, як-от «Звільнений світ» (The World Set Free, 1914), він поєднував наукову достовірність із політичними передбаченнями про всесвітню державу. Ідея науки, що здатна створити таку державу, де людина розумно використовуватиме свої відкриття, проходить через усю творчість Уеллса. Однак Друга світова війна зруйнувала його оптимізм, і в книзі «Розум на краю своєї натягнутої вузди» (Mind at the End of Its Tether, 1945) він із розпачем передбачив вимирання людства.

Письменник виявляв значний хист у створенні характерів і побудові сюжету, додавав до оповіді гумор. Проте інколи роздуми про науку, лекції на різноманітні теми та відгуки на поточні події витісняли власне сюжет, тож лише деякі твори мають якості, що забезпечують їм довговічність. Багато творів автора значною мірою автобіографічні. Сам Уеллс визнавав, що найважливіші ідеї його життя викладені в книзі «Що ми робимо зі своїми життями?» (What Are We to Do With Our Lives? 1931), а головною працею вважав «Працю, багатство і щастя людства» (The Work, Wealth, and Happiness of Mankind, 1932). Широку популярність серед читачів йому приніс «Нарис історії» (The Outline of History, 1920), який тривалий час залишався бестселером.

Уеллс жив у Лондоні та на Рив'єрі, часто виступав із лекціями, багато подорожував і був двічі одружений [3, c. 87-89].

1.2. Характерні особливості творчості Г. Уеллса

Літературна діяльність Герберта Уеллса розпочалася в період, відомий як «вікторіанська епоха», що в політичному та суспільному житті Англії збігається з роками правління королеви Вікторії (1837-1901). Це був час економічного піднесення, колоніальних воєн і великих наукових відкриттів. Найрезонанснішим серед них стала праця Чарльза Дарвіна «Походження видів» (1859), яка запропонувала наукову теорію походження людини. Вона не лише спричинила, за словами сучасників, справжній переворот у свідомості, але й значною мірою визначила розвиток науки, філософії та мистецтва в XX столітті. Вікторіанська доба — це також блискуча літературна епоха, що дала світові Ч. Діккенса, В. Теккерея, Ш. Бронте, Л. Керролла, М. Ріда, О. Уайльда, Р. Л. Стівенсона, Р. Кіплінга, Джерома К. Джерома, А. Конан-Дойля, Е. Л. Войнич, С. Моема та Б. Шоу. У цьому сузір'ї талантів яскраво засяяла й зірка Герберта Джорджа Уеллса (21.09.1866 — 13.08.1946). Як зазначає дослідник Юрій Кагарлицький, Уеллс встиг надзвичайно багато: він прожив активне й насичене життя, написав сто десять книг, об'їздив увесь світ, брав участь у всіх головних дискусіях свого часу, дружив або сварився з провідними політиками Англії, зокрема Ллойд Джорджем і Черчиллем, спілкувався чи листувався майже з усіма, хто очолював тогочасні соціальні та духовні течії. Він завжди був у центрі подій і висловив себе, як мало хто. Суперечки про те, ким він був — художником чи журналістом, — не вщухають досі. Його називали художником, але підраховували, скільки поспішних книг він написав; називали журналістом, але визнавали, що в ньому багато від митця. Причиною цих суперечок була його виняткова своєрідність — одна з головних ознак великого таланту. Він охоплював надзвичайно широке коло явищ, яке сучасникам здавалося несумісним: політичні трактати, праці з біології, підручники, статті з філософії та соціології, історичні й педагогічні твори, а також художні твори — від романтичної новели до побутового роману та від наукової фантастики до романів-трактатів, що межують із публіцистикою. Такий діапазон був невід'ємною властивістю Уеллса. Він не був би собою без прагнення охопити, висловити й перетворити світ. Це його головне завдання, джерело творчої енергії та сила цієї багатогранної й напрочуд цілісної особистості [9, c. 16-18].

Успіхи науки безпосередньо пов'язані зі стрімкою популярністю наукової фантастики, що зародилася в XIX столітті. Фантасти прагнули осмислити морально-етичні наслідки технічного прогресу та порушували проблеми, які згодом ставали актуальними для всього людства. Видатним мислителем-фантастом був Герберт Уеллс (повісті «Острів лікаря Моро», «Війна світів», «Машина часу», «Людина-невидимка»).

Поява наукової фантастики була зумовлена промисловою революцією XIX століття. Спочатку цей жанр описував досягнення науки й техніки та перспективи їхнього розвитку, часто зображуючи світ майбутнього у вигляді утопії. Класичним прикладом є твори Жуля Верна.

Згодом технічний прогрес почали оцінювати негативно, що призвело до появи антиутопій. Прикладами можуть слугувати «Машина часу» Герберта Уеллса чи «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері. Антиутопія розглядає негативні наслідки не лише технічного, а й суспільного розвитку.

Герберт Уеллс прийшов у літературу зі світу науки. Його першою книгою був підручник із біології, а протягом майже двадцяти років виходили його романи, повісті та оповідання.

Починаючи з 1895 року, Уеллс написав близько 40 романів, багато томів оповідань, понад десяток полемічних філософських творів, стільки ж робіт про перебудову суспільства, дві «Всесвітні історії», близько 30 томів політичних і соціальних прогнозів, понад 30 брошур на теми озброєння, націоналізму та освіти, 3 книжки для дітей і автобіографію.

Першим художнім твором майбутнього світила став роман «Машина часу» (1895) про подорож винахідника в далеке майбутнє. Уеллс фактично «винайшов» машину часу, яка сьогодні успішно «працює» в численних фантастичних творах різних авторів.

За першим романом з'явилися «Острів доктора Моро», «Людина-невидимка», «Війна світів», «Перші люди на Місяці». Кожен із цих творів відкрив нову галузь у науковій фантастиці: «народилися» людинозвіри, невидимки, марсіани та космічні мандрівники. Ці романи принесли автору світову славу.

Уеллс писав романи не стільки про науку, скільки про її можливості та про сили, що заважають їй служити людям. Він одразу виступив як автор лівоорієнтованих соціально-політичних творів у жанрі науково-фантастичного роману.

Усі найвідоміші твори Уеллс створив у молоді роки. Пізніше з'являлися серйозніші твори з цікавими сюжетами та оригінальним гумором, але вже не було таких проривів, як у перших книжках [6, c. 239-241].

Творча спадщина Уеллса дуже велика. Йому належить близько сорока романів, численні публіцистичні роботи, кіносценарії, найвідоміший із яких — «Вигляд прийдешнього», написаний у співпраці з режисером Олександром Кордою. Уеллс — автор численних оповідань, різноманітних за тематикою та формою: від гумористичних і казкових до оповідань-памфлетів і пародій. Особливе місце займає «Досвід автобіографії» (Experiment in Autobiography, 1934), де розповідь про життя переплітається з роздумами про сучасні проблеми. Перехід від наукової діяльності до науково-популярного нарису, а потім і до художньої літератури був для Уеллса цілком природним.

Утилітарний, науково-популярний елемент досить сильний у творчості Уеллса. Справа не лише в обсязі та достовірності спеціальних знань. Одні його побудови ґрунтуються на точних наукових положеннях, інші лише «наукоподібні». Але в кожному випадку Уеллс ставив за мету прищепити читачеві науковий склад мислення та захопити його грандіозними перспективами, які відкриває перед людством розвиток науки.

Втім, якби цілі Уеллса обмежувалися лише цим, його творчість не виходила б за межі позитивізму. Насправді вона значно ширша, і саме за рамками позитивізму вона набуває художньої та суспільно-пізнавальної цінності.

«Бути художником — чи не значить це шукати вираження для навколишніх нас речей? — писав Уеллс у передмові до перших російських зборів своїх творів (1909). — Життя завжди було мені страшенно цікаве, захоплювало мене безмірно, наповнювало образами й ідеями, які, я відчував, потрібно було повертати йому назад. Я любив життя й тепер люблю його все більше й більше. Той час, коли я був прикажчиком або сидів у лакейській, важка боротьба моєї ранньої юності, — усе це живо стоїть у мене в пам'яті й, по-своєму, висвітлює мій подальший шлях».

Кінець XIX століття ознаменувався великими науковими відкриттями та систематизацією знань. Однак цей самий період в історії Англії був відзначений різким загостренням класових протиріч. Питання про зв'язок цих двох процесів наполегливо поставало перед Уеллсом, який бачив у науці засіб поліпшити життя людей [12, c. 144-146].

Розділ 2. Особливості наукової фантастики Г. Уеллса

2.1. Герберт Уеллс як майстер наукової фантастики

Уеллс, по суті, пише романи не стільки про науку, скільки про її можливості та про сили, які заважають їй служити людям. Це питання настільки важливе для автора, що відсуває на другий план суто наукові проблеми. Але якими б науково оснащеними не були твори Уеллса, їхня найважливіша тема — основні суспільні проблеми сучасності.

Уеллс із самого початку виступив як автор соціально-політичних творів у жанрі науково-фантастичного роману. Цей жанр мав для нього велике значення. Фантастичний роман дозволяв письменникові, розповідаючи про майбутнє людства, простежити основні тенденції сучасного суспільства в їхньому розвитку. Письменник широко використовував й інші можливості фантастики, насамперед у царині традиційного для англійської літератури сатиричного гротеску (Свіфт, Діккенс).

Характер і особливості творчості Уеллса неможливо зрозуміти без урахування підйому робітничого руху в Англії в 80-90-ті роки. В активності робітничого класу — джерело критичного ставлення Уеллса до сучасного йому буржуазного суспільства та його прагнення охопити широкі перспективи суспільного розвитку, глибоко проникнути в суть соціальних конфліктів. З іншого боку, реформістська ідеологія письменника пояснювалася впливом опортунізму в англійському робітничому русі.

Для соціально-політичних поглядів Уеллса показова історія його стосунків із Фабіанським товариством, до якого він вступив у 1903 році. Уже з 1906 року письменник почав різко критикувати Сіднея та Беатрису Вебб, а ще через два роки вийшов із товариства.

Уеллс уважав, що фабіанці вкрай поверхово судять про характер суспільних відносин. Романи Уеллса зазвичай поділяють на фантастичні, побутові та романи-трактати.

У кожному з цих жанрів знайшли вираження не лише різні сторони письменницького дарування Уеллса, але й різні сторони його ідейного вигляду.

Уеллс — художник, винятково чутливий до суспільних змін, — присвятив літературній праці понад п'ятдесят років. У різних історичних умовах на перший план виступали різні сторони його ідеології та таланту.

Творчість Уеллса розпадається на два великі періоди. Перший охоплює 1895-1913 роки, другий — 1914-1946 роки. Значно еволюціонує його творчість і всередині кожного з цих періодів [15, c. 167-169].

Фантастика є для Уеллса способом сатиричного узагальнення тенденцій сучасності. Сатира Уеллса позбавлена пом'якшувального гумору, вона досягає сили гротеску й водночас діловито-фактографічна, як у Свіфта. Дрібні подробиці часто є засобом характеристики великих соціально-історичних категорій. Видима наївність спостерігача-оповідача прикриває глузування над сучасним суспільством.

Для Уеллса, як і для просвітителів, існує поняття «природної людини» у його філософсько-етичному змісті. Віра в здатність людини до постійного розумового й морального вдосконалення, боротьба за те, щоб вона мала можливість розкрити всі сили свого духу й розуму, ріднять Уеллса з демократичними традиціями англійського Просвітництва. У ранніх романах Уеллса легко виявити типово просвітительські мотиви критики сучасного суспільства, де порушена «гармонія почуття й розуму». Ці просвітительські, гуманістичні сторони творчості Уеллса різко протиставляли його декадентській літературі, що намагалася зганьбити людину.

Однак зв'язок Уеллса з просвітництвом мав і зворотний бік. До Просвітництва Уеллс звертався не лише в період творчого підйому, але й у роки занепаду, запозичаючи з його ідеології найбільш обмежені, історично зжиті сторони. Він беззастережно приймає ідеї просвітителів про людське суспільство як механічну суму індивідів, приймає їхній ідеалізм у розумінні історичного процесу. Фантастика в цьому випадку перестає служити Уеллсу засобом концентрованого вираження тенденцій сучасності; вона тепер відбиває фантастичність, нереальність, упередженість соціальних ідей письменника [7, c. 105-106].

2.2. Чарівний світ фантазій Г. Уеллса

Уеллс зробив напрочуд багато, виявивши свою творчу енергію та могутній інтелектуальний потенціал у найрізноманітніших сферах людської діяльності. І все ж, якщо поставити питання, що в остаточному підсумку означає для сучасників і нащадків письменницький прихід Уеллса, то відповідь буде такою: Уеллс, по суті, став законодавцем та основоположником одного з найперспективніших і найпопулярніших пластів літератури XX століття, а саме — науково-фантастичної літератури, число шанувальників якої сьогодні складає основний відсоток читачів. У цьому зв'язку варто ще раз повернутися до «вікторіанського списку» англійського письменства, щоб замислитися над його унікальною значимістю для розвитку зарубіжної літератури на переломі від XIX до XX століття. Як відомо, майже дві третини XIX століття в літературах Європи панував реалізм — той напрям «серйозної літератури», який рішуче порвав із мрійливим, відстороненим від реальності романтизмом, віддавши перевагу суворій і безфантазійній «прозі життя». Без сумніву, реалізм, що поставив за мету відтворити без прикрас «правду життя», став одним із найбільших напрямів світового літературного розвитку. Втім, за шанованим фасадом переваг об'єктивного реалістичного методу неважко побачити й зворотний, менш привабливий факт дещо поверхового ставлення до тих літературних традицій, які, якщо рахувати фольклор, тисячоліттями накопичувалися в анналах словесності й стосуються корінних аспектів її буття, а саме — фантазії, вигадки, вільної гри творчої уяви, яка не ставить за мету стенографічного протоколювання явищ дійсності, не підпорядковує їм письменника, а, навпаки, спонукає до творчих експериментів, до бажання прозріти за товщею сірої буденності якусь важко вловиму, але безмірно важливішу реальність, ту, яка апелює не до прагматичної повсякденності, а до чогось більш цінного, нетлінного, вічного. Саме тут слід шукати витоки того модерністського «заколоту», що охопив на межі XIX-XX століть літератури Західної Європи, які в пошуках точки опори для розробки власних шляхів естетичного бачення світу оперлися не на здобутки реалістичного методу, а звернулися до багатющої скарбниці романтичних моделей художнього опанування світу. Це не було прямим і бездумним поверненням на сто років назад. Мова, швидше, про те, що письменники-модерністи ретельно віднайшли, підхопили й творчо розвинули найбільш перспективні тенденції романтичної літератури, які визріли в ній, можливо, навіть випереджаючи свій час, але які, в силу цієї невчасності, були загальмовані, а потім і перервані реалістичною революцією в літературі. Унікальність і неоціненна роль вікторіанського літературного «прориву» полягає в тому, що саме англійські письменники кінця XIX — початку XX століть першими підхопили ці тенденції й забезпечили своїм творчим генієм їхнє домінуюче положення в літературі наступного, XX століття. Це й нові принципи драматургії та поезії, розроблені Б. Шоу і Р. Кіплінгом, нова філософська, естетська позиція митця, представлена творчістю О. Уайльда, філософська інтелектуальна казка, спрямована не лише на дітей, але й на дорослих (Л. Керролл, О. Уайльд, Р. Кіплінг), іронічна проза Джерома К. Джерома, пригодницька література (Р. Л. Стівенсон і М. Рід), детектив А. Конан-Дойля, нарешті, науково-фантастична література, впроваджена Г. Уеллсом. Звісно, піонером саме наукового різновиду літературної фантастики вважається французький письменник Ж. Верн, але в літературу XX століття цей жанр увійшов і викликав хвилю наслідувань та творчих інтерпретацій саме в тій формі та в колі тих ідей (достатньо згадати розроблені письменником ідеї війни світів, паралельних реальностей чи вимірів, мандрівок у часі, біологічних експериментів із людською природою), які першим ввів і творчо розробив Герберт Уеллс. До речі, сам Верн вважав свої романи науковими (тобто такими, що прогнозують науковий розвиток цивілізації), а приставку «фантастичний» адресував швидше романам Уеллса, якого в цій художній якості високо цінував [2, c. 249-251].

Уеллс писав не лише фантастичні, але й соціально-психологічні та утопічні твори, але саме перші склали славу Уеллса-письменника. Серед них романи «Машина часу», «Невидимець», «Війна світів», «Острів доктора Моро», «Перші люди на Місяці», «Страва богів» та інші. Менш відома новелістика, тобто мала фантастична проза Уеллса, яка, втім, не менш цікава й значима для розуміння творчого спадку письменника. Серед фантастичних новел Уеллса особливе місце займає новела «Чарівна крамничка», яка вважається чи не єдиним твором письменника, написаним не в традиційному для нього науково-фантастичному, а в так званому жанрі «фентезі», тобто такому відгалуженні фантастичної літератури, яке зорієнтоване не на науковий прогноз і пов'язані з ним проблеми морально-психологічного та соціального порядку, а на світ казкових, найчастіше, але не обов'язково героїчних пригод із філософським відтінком та яскравою морально-етичною, чи навіть дидактичною, як у казці, спрямованістю. Втім, якихось героїчних чи просто карколомних пригод, від яких захоплювало б подих, у новелі Уеллса ми не знайдемо. Фабула «Чарівної крамнички», особливо як на читача кінця XX — початку XXI віку, проста. Хлопчик на ім'я Джіп разом із батьком, від особи якого в новелі ведеться розповідь, потрапляють у крамничку, де продають дитячі іграшки. Нічого дивного, на перший погляд, особливо враховуючи те, що чарівними в Англії традиційно називали всі крамнички, які спеціалізувалися на продажу дитячих іграшок. Дещо дивакувата зовнішність і манера поведінки торговця, який до того ж рекламу своїх товарів супроводжував різноманітними, чудернацькими фокусами, видалася батькові до певної міри навіть підозрілою, але спочатку особливого занепокоєння в нього все ж не викликала. По-справжньому розворушити батька зміг лише фінальний епізод їхнього з сином перебування в крамничці, коли, зокрема, внаслідок чергового фокусу дивакуватого торговця Джіп раптом безслідно зникає з батьківського поля зору, а потім так само несподівано з'являється вже за межами крамнички, де опиняється й ошелешений батько, при цьому сама зловісна крамничка, як примара, раптово зникає. Речі й маленьке кошеня, отримані Джіпом у незвичайній крамничці-примарі, виявляються цілком звичайними й буденними, що остаточно заспокоює батька, якого надалі дещо непокоїть лише одна думка — він не встиг заплатити по рахунку за ті речі, які отримав Джіп. Утім, він готовий зробити це в будь-який момент, щойно йому буде зроблено відповідний запит.

«Чарівна крамниця» Уеллса написана на хвилі того захоплення новелістикою, яке охопило європейську, зокрема й англійську, літературу кінця XIX — початку XX століття. Новела в цей час протиставлялася громіздким романам як жанр більш мобільний, здатний оперативніше реагувати на зміни в читацьких настроях та очікуваннях, зрештою, як твір, який можна було прочитати, як кажуть, одним духом, не перериваючи цілісності художнього враження (що, до речі, за оцінкою Е. По, є чи не найголовнішим при сприйнятті художнього твору). Новелі Уеллса властиві всі зовнішні ознаки цього жанру — невеликий обсяг, обмежена кількість героїв і, головне, незвичайна пригода в центрі сюжету (жанрова естетика новели вимагає в першу чергу наявності гострої фабульної несподіванки). Разом із тим, дослідники фіксують у новелі й окремі специфічні, властиві лише для новел Уеллса ознаки, найголовнішою з яких є суміш тих естетичних вражень, які викликає новела в читача. Всупереч поширеному, обґрунтованому ще Е. По уявленню про те, що новела повинна прагнути цілісності та єдності естетичного враження, твір Уеллса викликає змішані почуття. Поряд з основним і домінуючим враженням чогось дивовижного й світлого, пов'язаного з тими переживаннями, які викликає крамниця в душі Джіпа, поряд з окремими іронічними інтонаціями, які виникають при обміні репліками між батьком і чарівником-продавцем, у новелі періодично з'являються деталі та образи, які викликають очевидну непевність і навіть відчуття деякої моторошності. Передусім це стосується особи самого чарівного продавця, стежачи за діями якого в певний момент починаєш очікувати чогось не дуже приємного, якоїсь каверзи. Аналогічне відчуття якоїсь підсвідомої відрази викликає й один із помічників чарівника, який, у той момент, коли, як він гадає, його ніхто не бачить, за свідченням оповідача, як у страшному сні, робить неймовірні перетворення зі своїм носом. Якось мимоволі складається враження того, що щось тут «не так», не «чисто», щось приховується. Що саме, залишається лише гадати. Але при всьому цьому основна ідея новели є достатньо очевидною й прозорою. Ось як про це пише Ю. Кагарлицький: «Владелец лавки с этим вполне обычным для английских детей названием (так называют игрушечные магазины) — волшебник всамделишный и бесспорный, к тому же из самых изобретательных, наделенных жутковатым чувством юмора и немалым знанием людской психологии. Но игра, которую он затевает со своими посетителями, достаточно назидательна. Добрый (а может быть, злой?) волшебник желает показать, насколько дети превосходят взрослых ощущением чудесного, а значит, насколько они более открыты всему новому и необычному, насколько более готовы встретить возможные перемены. Люди, приверженные привычному, устоявшемуся, данному раз и навсегда, были Уэллсу ненавистны. Он потому и писал свои «рассказы о необычном», что хотел разрушить эту невосприимчивость к новому» [8, c. 47-49].

Новела й побудована на контрастному зіставленні вражень, які викликають дії чарівника у Джіпа та його батька. І якщо першого захоплює стихія дивовижного, якщо Джіп сприймає це дивовижне як безсумнівну й найсправжнісіньку реальність, то його батько стежить за діями чарівника з упередженим скептицизмом і навіть прихованим роздратуванням, розцінюючи їх, щоправда, як високомайстерне, але все ж шарлатанство, не припускаючи навіть на мить гадки, що став свідком справжнього чародійства. Звідси очевидне бажання чарівника, як кажуть, насолити батькові (епізод із капелюхом, сцена з іншими потенційними відвідувачами крамниці, яким хоче, але не може допомогти ввійти до неї оповідач — як тонкий натяк на те, що й сам він потрапив до крамниці лише завдяки Джіпу), звідси й кумедний, але чортик, що його раптом знімає з рукава оповідача чарівник, звідси й напружене почуття якоїсь підсвідомої тривожності й розгубленості, яке супроводжує оповідача весь той час, який він проводить у крамниці. Весь дух новели немовби протестує проти внутрішньої заскорузлості, душевного зчерствіння людини, її невміння й, головне, небажання відкрити для себе світ не таким, яким ми звикли його сприймати, а таким, яким він є насправді чи, принаймні, може бути, якщо ми того захочемо. Разом із тим, Уеллс стверджує, що в кожній людині від народження живе світлий вогник мрії, готовність не піддатися інерції життя, не замикати своє «я» в чотирьох стінах самозаспокоєння та егоїзму, готовність відкрити себе світові й увібрати його в себе. Лише за цієї умови, за Уеллсом, можливе справжнє органічне співіснування людини й світу. Природа немовби випробовує людину. Тих же, хто порушує цю умову, вона може жорстоко покарати й позбавити цього чудесного дару. Ця ж думка пронизує й інші фантастичні новели Уеллса 90-х — початку 900-х років, майже кожна з яких у тій чи іншій формі підіймає тему загадкових, прихованих можливостей людини, тему чудодійного дару й тих наслідків, які спричинює неуважне ставлення до них із боку людини. У цьому відношенні чи не найцікавішою є ще одна широко відома новела Уеллса «Двері в стіні». Головний герой цієї новели Ліонель Уоллес має чудодійний дар: час від часу він бачить загадкові, приховані від очей усіх інших, невеличкі двері в стіні. За ними — чарівний казковий світ, схожий на рай. Упродовж життя Уоллеса ці чарівні двері з'являються перед ним близько десяти разів, але лише один раз — у дитинстві — він увійшов крізь них. Згадку про побачене там, у дивному казковому світі, він зберіг на все життя. Чарівний світ повсякчас вабив Уоллеса до себе, час від часу двері в стіні з'являлися перед ним, запрошуючи його ввійти, але щоразу Уоллеса відволікало щось земне, буденне: нагальні справи, навчання, міркування кар'єрного росту... І щоразу він втішав себе думкою, що наступного разу він обов'язково ввійде в ці чарівні двері, щоб залишитися там назавжди. Час спливав, чарівні двері все рідше з'являлися перед очима Уоллеса, немовби даючи йому останній шанс. Коли ж Уоллес нарешті зрозумів, як він помилявся, приносячи в жертву те, до чого насправді прагнула його душа, оманливому світу матеріального достатку й зовнішнього благополуччя, було вже пізно: чарівні двері більше не з'являлися перед ним. Уоллес утратив свій дар, а коли спробував із власної ініціативи, самовільно ввійти в світ, у який його стільки разів запрошували, доля жорстоко помстилася йому: двері, які він сприйняв за ті самі заповітні й чарівні, виявилися випадково не замкненими дверима, що вели на будівельний майданчик. Уоллес провалився в розритий будівельниками напередодні рівчак і зламав собі шию.

У більш широкому й концептуальному звучанні тема непростих взаємостосунків людини й природи, тема нехтування або й зловживання людини тими необмеженими можливостями, які відкриває перед нею природа, постає й у романах, написаних Уеллсом близько цього періоду. Новела «Чарівна крамничка» була написана в 1903 році. До цього часу Уеллс уже створив свої найвідоміші романи — «Машина часу» (1895), «Острів доктора Моро» (1896), «Невидимець» (1897), «Війна світів» (1898) та інші. Усі ці романи при зовнішній різноплановості їхньої тематики об'єднує підкреслена увага до проблеми людського в людині, до можливості чи неможливості суголосної природі його реалізації. Подібні думки, якщо б ми спробували простежити їхню генезу, очевидно, привели б нас до знаменитого відкриття, зробленого в другій половині XIX століття англійським ученим Ч. Дарвіним і викладеного ним на сторінках його книги «Походження видів», де він розмірковує над проблемами історичного походження людини та її місця в навколишньому природному оточенні. Не тільки як письменник, але й як учений-біолог Уеллс не міг обійти увагою ці питання, тим більше, що він, як і його вчитель Хакслі, перебував під впливом дарвінівських ідей, надзвичайно прогресивних і популярних на той час. Але якщо Дарвіна хвилювали проблеми походження людського роду, то Уеллса більше цікавили ймовірні шляхи його подальшої еволюції й, зокрема, у зв'язку з відповідним або невідповідним природі використанням природного потенціалу людини. Звідси, очевидно, беруть початок ідейні та художні витоки романів Уеллса, проблематика яких не обмежується колом виключно техногенних питань і має своєю кінцевою адресою потаємні глибини людської душі. У контексті цих роздумів митця над проблемою людини, як відгомін тих питань, що їх ставить у своїх великих романах Уеллс, слід розглядати й проблематику уеллсівської новели «Чарівна крамничка» [11, c. 429-432].

Висновки

Творча спадщина Герберта Уеллса надзвичайно велика. Його романи, оповідання та публіцистичні роботи дуже різноманітні за думкою, темою й життєвим матеріалом, що привертав увагу художника, і дуже нерівноцінні за своїми достоїнствами.

У свідомості читача Уеллс залишився переважно автором фантастичних романів. У них утілилися найбільш прогресивні сторони світогляду Уеллса, у них він найоригінальніший як художник, найсильніший як сатирик. Але чимало цінного створив Уеллс і в інших жанрах, переважно в області соціально-побутового роману, що з часом усе більше насичувався сатиричним змістом. Відходячи від фантастичних узагальнюючих образів, характерних для науково-фантастичного роману першого періоду творчості, Уеллс в останніх своїх творах разом із тим, як і раніше, звертається до магістральних тем дійсності, як і раніше нещадний до носіїв соціального зла. Яким би звивистим не був творчий шлях Уеллса, якими б значними не були його омани, він залишається в історії літератури як чесний письменник-реаліст, спадкоємець традицій англійського критичного реалізму.

Захоплюючись силою й можливостями науки, Уеллс розуміє, що прогрес науки не обов'язково пов'язаний із прогресом суспільства. У тому, з якою метою — на користь чи на шкоду людству — будуть ужиті досягнення науки, він справедливо бачить проблему політичну.

Цій проблемі — центральній для всієї ранньої творчості Уеллса — присвячений його роман «Війна світів».

Список використаної літератури

1. Івашина Т.М. Зарубіжна література: 11 клас: Матеріали для вчителів і учнів / Т.М. Івашина, Л.М. Сипко, М.Є. Терещенко. — Тернопіль: Астон. — 1998-1999. — Ч.2 / Л.М. Сипко, М.Є. Терещенко. — 1999. — 288 с.

2. Васильєв Є. Зарубіжна література: Підручник / Євген Васильєв, Віталій Назарець, Юрій Пелех. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2004. — 350 с.

3. Зарубіжна література: Матеріали до уроків / Укл. Р.Б. Шутько. — Харків: Торсінг, 2000. — 205 с.

4. Зарубіжна література: 10 клас: Посібник-хрестоматія / Упор. Борис Щавурський, Микола Николин. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2000. — 431 с.

5. Зарубіжна література XIX століття / За ред.: О.М. Ніколенко, В.І. Мацапури, Н.В. Хоменко. — К.: Академія, 1999. — 357 с.

6. Зарубіжна література XIX століття: Хрестоматія: Навч. посібник для 10 кл. загальноосвітньої шк. / Упоряд. О.В. Пронкевич. — 2-ге вид. — К.: Педагогічна преса, 2000. — 510 с.

7. Мойсеїв І. Зарубіжна література в людинотворчому вимірі: Книга для вчителя / Ігор Мойсеїв. — К.: Генеза, 2003. — 253 с.

8. Назарець В. Чарівний світ фантазій Герберта Уеллса // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2002. — № 3. — С. 47-49.

9. Назарець В.М. Містифікація театрального режисера Орсона Уеллса, або Гортаючи сторінки романів Герберта Уеллса // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2005. — № 4. — С. 16-21.

10. Наливайко Д. Зарубіжна література XIX сторіччя. Доба романтизму: Підручник / Дмитро Наливайко, Кіра Шахова. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2001. — 415 с.

11. Павличко С. Зарубіжна література: Дослідження та критичні статті / Соломія Павличко; авт. передм. Дмитро Наливайко. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. — 559 с.

12. Прокаєв Ф. Зарубіжна література в школі: Навч. посібник для студ.-філол. педінститутів / Ф.І. Прокаєв, І.В. Долганов, Б.В. Кучинський. — К.: Вища шк., 1997. — 301 с.

13. Пронкевич О. Зарубіжна література XIX століття: Підручник для 10 класу середньої загальноосвітньої школи / Олександр Пронкевич, Стендаль [та ін.]. — 3-є вид., перероб. і доп. — К.: Педагогічна преса, 2001. — 447 с.

14. Тузков С. Зарубіжна література XX століття: Навчально-метод. комплекс / Сергій Тузков; М-во освіти і науки України, Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. Каф. зарубіж. літ. та компаративістики. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 66 с.

15. Чайка С. Зарубіжна література. 11 клас: Плани-конспекти / Світлана Чайка. — Х.: Торсінг, 2004. — 239 с.