Торгівельні марки в інтернеті: проблеми правового регулювання в Україні

Вступ

1. Особливості захисту торговельної марки

2. Форми захисту прав власника торговельної марки

3. Поняття та види порушення права на торговельну марку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Чимало осіб, які реєструють доменні імена в інтернеті та регулярно сплачують абонплату за їх підтримку, розраховують на відшкодування цих витрат. Із цією метою додаткові кошти вкладаються в оформлення та контент веб-ресурсу, а будь-які інвестиції потребують належного правового захисту. Проте, як свідчить поки що нечисленна судова практика, традиційні методи охорони прав на сайти виявляються здебільшого малорезультативними...

У наукових публікаціях пропонувалися різні шляхи розв’язання цієї проблеми. Наприклад, коли виникали суперечки щодо належності інформації, радили проводити експертизу комп’ютера, на якому розміщено сайт (так званого сервера). Варто зауважити, що така експертиза здатна зафіксувати вміст ресурсу лише на поточний момент і не може підтвердити, що аналогічна інформація була присутня там раніше, у період імовірного порушення авторських прав.

Не надто широкі можливості дають і так звані log-файли сервера, у яких фіксуються операції зчитування та запису даних. Адже вони відображають лише назву файлу, наприклад, розташованого на сайті, але не його наповнення. Тож відповідач може стверджувати, що раніше під цим іменем зберігався файл з одним змістом, а тепер — зовсім з іншим. До того ж, установити особу автора на основі записів у log-файлах також неможливо.

Зокрема, у справі за позовом про порушення авторських прав видавництвом «Пізнавальна книга-плюс» Постанова Арбітражного суду Московського округу від 15 березня 2000 р., який розглядав справу в касаційному порядку, скасувала всі попередні судові рішення та скерувала справу на повторний розгляд. Причиною стало те, що позивач, навіть надавши log-файли, не зміг переконати суд у тому, що авторство спірних текстів належить конкретній особі, а також довести, що ці тексти були опубліковані на сайті до їх випуску видавництвом.

1. Особливості захисту торговельної марки

Істотне оновлення цивільного законодавства України загалом, а також курс на інтеграцію та узгодження національних норм у сфері охорони інтелектуальної власності з правовими стандартами Європейського Союзу та Світової організації торгівлі (далі — СОТ) вимагають формування нових теоретичних і практичних підходів до охорони прав на торговельні марки в межах доволі суворих стандартів, закріплених в Угоді ТРІПС та директивах Ради ЄС. Відсутність в Україні належної законодавчої бази для охорони прав на торговельну марку пояснювалася передусім тим, що за адміністративної економіки торговельна марка не могла виконувати властиву їй роль, а її функції зазнавали викривлення. Наслідком стало брак ефективного механізму захисту прав на марку та законодавства, яке б ураховувало інтереси як власників виключних прав, так і третіх осіб, що працюють на внутрішньому та зовнішньому ринках товарів і послуг. Це, своєю чергою, спричинило численні порушення таких прав. Із розвитком ринкових відносин в Україні дедалі частішими стали прояви недобросовісної конкуренції, пов’язаної з незаконним застосуванням торговельних марок. І, на жаль, масштаби цих порушень щороку зростають.

Однак нині ситуація суттєво змінюється. Перехід економіки до ринкових засад, розвиток товарно-грошових відносин і значне оновлення законодавства виводять торговельну марку на пріоритетні позиції серед інструментів ринкової торгівлі. Варто відзначити, що сьогодні спостерігається підвищена увага до торговельної марки не лише з боку науковців, а й підприємців, бізнес-кіл і засобів масової інформації, про що свідчать численні публікації в пресі та телерадіопередачі. Такий інтерес зумовлений тим, що зі зростанням економічної ваги кожного з об’єктів інтелектуальної власності виникає потреба у комплексному та системному дослідженні правових аспектів їх охорони, аналізі відповідного регулювання у розвинених країнах та використанні їхніх здобутків в інтересах України.

Критерії охороноздатності торговельної марки сформульовано у негативний спосіб — через перелік ознак, які не мають бути притаманні марці. Торговельна марка, наділена розрізняльною здатністю та новизною, не може бути помилковою чи оманливою, а також суперечити державним інтересам, міжнародним угодам, публічному порядку, принципам гуманності та моралі.[2, c. 58-59]

На основі аналізу п.1 ч.3 ст.6 Закону України «Про охорону права на знаки для товарів і послуг» автор доходить висновку, що буквальне тлумачення цієї норми дає підстави вважати: заявленому позначенню протиставляються всі тотожні або схожі марки, що раніше реєструвалися чи були заявлені для однорідних товарів, незалежно від того, чи є права на них чинними на момент розгляду, чи було відмовлено в реєстрації. Тому, на думку дослідника, п. 1 ч. 3 ст.6 Закону варто викласти в іншій редакції: заявленому позначенню можуть протиставлятися лише марки, раніше зареєстровані та чинні в Україні, або заявлені позначення, провадження щодо яких не завершене. Інакше постійно накопичуватиметься баласт марок, які фактично не використовуються, але перешкоджають іншим особам застосовувати такі чи подібні позначення.

Торговельна марка має вирізнятися особливими ознаками, які дають змогу індивідуалізувати товар, тобто володіти розрізняльною здатністю. Умова оригінальності деталізується у спеціальних вимогах, що стосуються як форми марки (допустимі способи втілення), так і її змісту (смислові характеристики). До змісту марки висуваються дві головні вимоги: вона не може бути описовою стосовно товару та родовою. На думку автора, зміст торговельної марки має бути незалежним, довільним щодо об’єкта маркування та сприйматися як умовний символ, що не відображає товарної природи виробів (послуг), тобто їхніх якостей і властивостей. Лише тоді марка зможе повноцінно виконувати відрізняльну функцію, виокремлюючи товар (послугу) серед інших аналогічних товарів (послуг) із подібними споживчими характеристиками.

До помилкових належать марки, які містять свідомо неправдиві відомості про товар, що не відповідають дійсності. Оманливими вважаються марки, що прямо чи опосередковано надають інформацію, здатну ввести споживача в оману щодо товару або джерела його походження. Питання про наявність ризику введення в оману слід оцінювати лише з огляду на товари (місце виробництва, природу виробів), для яких призначена марка. При цьому вирішальним для встановлення такого ризику має бути сприйняття середнього споживача[3, c. 42-44].

2. Форми захисту прав власника торговельної марки

Неюрисдикційна форма передбачає самостійні дії фізичних та юридичних осіб із захисту своїх виключних прав на торговельну марку, які вони вчиняють без звернення до державних чи інших уповноважених органів. Ідеться виключно про законні методи, як-от повідомлення порушника про наявність виключних прав і пропозиція врегулювати конфлікт шляхом переговорів.

Юрисдикційна форма охоплює діяльність уповноважених державою органів із захисту порушених або оспорюваних прав. Суть цієї форми полягає в тому, що особа, чиї права порушені неправомірними діями, може звернутися по захист до спеціально уповноважених державних інстанцій — суду, Антимонопольного комітету тощо.

Юрисдикційна форма захисту прав власника торговельної марки реалізується через такі процедури:

Цивільно-правова — найпоширеніша процедура врегулювання спорів щодо виключних прав на торговельні марки. Її головна мета — не покарання порушника, а відновлення прав і відшкодування збитків. Відповідно, законодавство України передбачає широкий перелік способів захисту:

• визнання виключного права;
• визнання недійсним договору щодо прав на торговельну марку;
• припинення дій, що порушують право, зокрема усунення з товару чи його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним до ступеня змішування, або знищення виготовлених зображень такого знака чи позначення;
• відновлення становища, яке існувало до порушення права;
• відшкодування збитків та інші способи компенсації матеріальної шкоди;
• компенсація моральної (нематеріальної) шкоди;
• визнання незаконним рішення державного органу[1, c. 69-70].

Підставою для притягнення порушника до цивільно-правової відповідальності є звернення власника виключних прав із позовом до суду.

Кримінально-правова процедура передбачає притягнення порушника до кримінальної відповідальності. Однак для кваліфікації порушення прав на торговельну марку як кримінального злочину необхідно, щоб діянню були притаманні такі ознаки, як неодноразовість або завдання матеріальної шкоди у великих чи особливо великих розмірах. Суб’єктивна сторона злочину при цьому характеризується прямим умислом.

Кримінально-правова відповідальність передбачає такі покарання, як штраф, виправні роботи, позбавлення волі, конфіскація майна.

Адміністративно-правова процедура зводиться переважно до звернення особи, чиї права порушені, із заявою до Антимонопольного комітету України. Таке звернення можливе, якщо порушення прав на торговельну марку кваліфікується як акт недобросовісної конкуренції. Антимонопольний комітет уповноважений ухвалювати такі рішення:

• визнання факту недобросовісної конкуренції;
• припинення недобросовісної конкуренції;
• накладення штрафів;
• конфіскація товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб’єкта господарювання (підприємця).

Рішення Антимонопольного комітету може бути оскаржене в суді[7, c. 5].

3. Поняття та види порушення права на торговельну марку

Аналізуючи порушення права на торговельну марку, зазначається, що в цій сфері порушення може набувати трьох форм: контрафакція, обманна (незаконна) імітація, обманне маркування. Контрафакція (підробка) — це точне або майже точне відтворення чужої марки для маркування однорідних товарів (послуг). Обманна імітація — це наближене відтворення марки, за якого існує достатній ступінь схожості між оригінальною та імітованою марками, що може спричинити змішування щодо джерела походження товару (послуги). Пропонується виокремлювати такий вид порушення, як обманне маркування, що полягає у використанні особою справжньої, оригінальної марки іншої особи для позначення своїх неоднорідних товарів чи послуг.

Критерії охороноздатності торговельної марки закріплені у негативній формі, тобто через перелік ознак, які не повинні бути властиві марці. Торговельна марка, що має розрізняльну здатність та новизну, не може бути помилковою чи оманливою, а також суперечити державним інтересам, міжнародним угодам, публічному порядку, принципам гуманності та моралі.

Суб’єктивне право на торговельну марку не варто розглядати як право власності у суб’єктивному сенсі. Право власності не поширюється на результати творчої діяльності. Використання ж терміна «власність» може сформувати хибне уявлення про зміст права, його дію та способи захисту.

Попри детальну регламентацію в законі, вирішення питання про надання позначенню правової охорони на практиці часто залежить від фактичних обставин, що характеризують його використання. Тому кожне конкретне позначення як потенційна торговельна марка має розглядатися не абстрактно, а як органічний елемент середовища використання. Стверджується, що детальна регламентація в законі конкретних допустимих форм зовнішнього вираження торговельної марки (видів) є зайвою.

Виключне право на торговельну марку — це не лише пасивне право, що дозволяє ініціювати позов у разі порушення, а й таке, що передбачає низку дій, спрямованих на охорону репутації, пов’язаної з маркою, та підтримання якості маркованих товарів (послуг). Саме з цих позицій слід підходити до аналізу правомірності обмежувальної ділової практики.

Порушення права на торговельну марку може відбуватися не лише у формі контрафакції та обманної імітації, а й через обманне маркування. Обманне маркування полягає у використанні іншою особою справжньої, оригінальної марки іншої особи для позначення неоднорідних товарів чи послуг[5, c. 81-83].

Найефективніший захист прав власника торговельної марки та його репутації у спорах про порушення прав на марку забезпечують два основні види позовів: про порушення прав та про ведення справ під чужим ім’ям. Ведення справ під чужим ім’ям визначається як незаконне привласнення ділової комерційної репутації конкурентом, що призводить до виникнення у споживача помилкового уявлення про джерело походження товару, яке фактично завдає або ймовірно завдасть шкоди виробнику. Далі зазначається, що хоча ці два позови порушують і вирішують різні питання, на практиці позов про порушення прав на торговельну марку майже завжди супроводжується позовом про ведення справ під чужим ім’ям. У позові про порушення прав ключове питання — чи є марки схожими до ступеня змішування, тоді як у позові про ведення справ під чужим ім’ям з’ясовується, чи є фактичні дії відповідача такими, що вводять в оману або є оманливими щодо товару (послуги) чи джерела його походження.

Захист права на торговельну марку слід визнати самостійним суб’єктивним правом, що відображає юридично закріплену можливість застосовувати спеціальні засоби правоохоронного характеру. Захист права на торговельну марку — це сукупність заходів, спрямованих на визнання, відновлення права на марку та припинення його порушення, які застосовуються правоволодільцем або компетентним органом. Зміст захисту права на торговельну марку полягає у можливості особи застосовувати дозволені законом засоби власного примусового впливу на правопорушника, у можливості використання юридичних заходів оперативного впливу (оперативні санкції) та у можливості звернення до компетентних державних органів із вимогою про захист порушеного чи оспорюваного права.

Право на захист слід розглядати в єдності його матеріально-правового змісту та процесуальної форми, що полягає в тому, що можливість матеріально-правового характеру, надана управомоченій особі правом на захист, передбачає також можливість його здійснення у певній, встановленій законом процесуальній формі, у визначеному законом порядку[4, c. 102-103].

Висновки

На сучасному етапі розвитку ринкового господарства торговельну марку можна охарактеризувати як один із видів товарних позначень, призначення якого полягає в ідентифікації товару залежно від конкретної ситуації — або з погляду джерела його походження, або з погляду певного стандарту якості. Торговельна марка виконує такі основні функції: відрізняльну, гарантію якості та рекламну. Ці функції взаємопов’язані, і з практичного погляду їх завжди слід аналізувати комплексно.

Оскільки законодавство України не встановлює, яким вимогам має відповідати той чи інший вид торговельної марки, а лише визначає найпоширеніші з них, що можуть бути визнані марками, можна стверджувати, що детальна регламентація в законодавстві конкретних допустимих форм зовнішнього вираження марки (видів) є зайвою. На рівні закону достатньо вказати, що об’єктом марки може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, здатні відрізняти товари та послуги одних осіб від товарів та послуг інших осіб, за умови їх графічного представлення та візуального сприйняття споживачами.

У торговельній марці головним є її зміст (смислові характеристики), тоді як форма (допустимі види втілення) відіграє лише службову роль. Якщо позначення відповідає всім критеріям охороноздатності, але виражене у формі, не передбаченій законодавством, такому позначенню, найімовірніше, буде відмовлено в реєстрації як марки. Таким чином, нерідко невиправдано звужуються можливості товаровиробників щодо створення ефективних торговельних марок.

Список використаної літератури

. Інтелектуальна власність в Україні: Проблеми теорії і практики/ Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, Міжнародний центр правових проблем інтелектуальної власності при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького, НАН України, Ужгородсь-кий державний ін-т інформатики, економіки і права; Ред.: Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Бо-шицький. - К., 2002. - 422 с.

2. Інтелектуальна власність в Україні: Нормативна база/ Укл. О. М. Роїна. - 2-ге вид.. - К.: КНТ, 2005. - 396 с.

3. Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності: Підручник/ М. В. Вачевський, В. Г. Кремень, В. М. Мадзігон та ін.; Мін-во освіти і науки України, Дрогобицький державний педагог. ін-т ім. Івана Франка. - К.: Професіонал, 2006. - 447 с.

4. Інтелектуальна власність : Словник-довідник : У 2 т./ Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. - К.: Ін Юре. - 2000. - (Б-ка словників "Ін Юре") Т.1: Авторське право. - 2000. - 354 с.

5. Інтелектуальна власність : Словник-довідник : У 2 т./ Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. - К.: Ін Юре. – 2000. - Т.2: Промислова власність. - 2000. - 354 с.

6. Підопригора О. Законодавство України про інтелектуальну власність: монографія/ Оксана Підопригора,. - Харків: Консум, 1997. – 190 с.

7. Хрустальова В. Інтелектуальна власність в системі економічних відносин перехідної економіки України: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. кандид. економ. наук: Спец. 08.01.01 - Економічна теорія/ Вікторія Хрустальова,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. - К., 1999. - 19 с.