Теорія та практика політекономії

Зміст

1. Матеріальне виробництво як фундамент існування людини.
2. Об'єктивні передумови економічного поступу.
3. Витоки та чинники зародження товарного виробництва.
4. Еволюція грошей та їхні функції.
5. Закон попиту та пропозиції.
6. Закон конкуренції.
7. Робоча сила як товар: вартість та ціна.
8. Економічне зростання: суть, різновиди та чинники.
9. Глобальна валютна система.
10. Перелік використаної літератури.

1. Матеріальне виробництво як фундамент існування людини

Під матеріальним виробництвом розуміють ту частину суспільного виробництва, де створюються: а) матеріальні продукти — від вугілля, металу, цементу, паперу до будівель, одягу, взуття, техніки, обладнання, сільгосппродукції, хімічної продукції, енергоносіїв тощо; б) матеріальні послуги — вантажні перевезення, оптова торгівля, технічне обслуговування та ремонт виробничого обладнання.

Ця сфера є визначальною в людській діяльності, оскільки саме вона зумовлює появу, становлення та розвиток нематеріального виробництва. Водночас у сучасних розвинених економіках нематеріальна сфера дедалі активніше впливає на матеріальне виробництво у зворотному напрямку.

Структурні зміни в матеріальному виробництві стали ключовою умовою підвищення ефективності економіки, зменшення матеріало- та енергоємності, розвитку наукомістких та інтелектуальних галузей.

Розуміння матеріального виробництва як єдиної реальної основи історії дозволяє глибше осягнути механізм дії об'єктивних суспільних законів. Воно не існує ізольовано від суспільства, а виникає та формується в процесі суспільного життя.

Зміна знарядь праці призводить до зміни способів виробництва матеріальних благ. Кожен новий спосіб виробництва знаменує якісно новий етап у розвитку соціуму. Створюючи умови свого існування, людина фактично творить саму себе. Зміна способу виробництва тягне за собою трансформацію всього укладу життя: виникають нові інституції, змінюються світогляд та психологія людей. Будь-які зрушення у способі виробництва чи структурі соціальної системи спричиняють якісні перетворення в усіх її сферах.

Роль матеріального виробництва не вичерпується тим, що воно є необхідною умовою існування суспільства та індивіда.

Воно є визначальною реальністю, яку кожне покоління застає як усталену та відносно стабільну. Люди не можуть її довільно конструювати. Вони змушенні узгоджувати свої дії з цією суспільною реальністю так само, як і з природною. Тому будь-які заклики, що не відповідають процесам матеріального виробництва, є або передчасними, або нездійсненними.

2. Об'єктивні передумови економічного поступу

Економічний розвиток зазвичай асоціюється із систематичним, довготривалим і масштабним покращенням матеріальних умов життя людей — у сфері харчування, одягу, житла, меблів, транспорту, зв'язку, доступу до різноманітних послуг, тобто в кінцевому підсумку — споживання. Таке буденне сприйняття видається слушним, адже воно відображає очікування людей як споживачів від економіки. Однак розвиток можна також трактувати як процес, у результаті якого систематично зростає продуктивність праці, а за умови збільшення кількості зайнятих (тобто пропозиції праці) — і кількість продуктивних робочих місць. Це визначення не суперечить попередньому, а навпаки: без підвищення продуктивності праці неможливе систематичне покращення економічних умов життя. Перевага ж другого підходу полягає в тому, що він вказує на головну рушійну силу покращення умов життя людей як споживачів і спонукає замислитися над тим, від чого залежить темп розвитку.

У найзагальнішому вигляді можна виокремити чотири групи детермінант темпу економічного розвитку:

1. Стартовий рівень розвитку (наприклад, дохід на душу населення), тобто рівень, досягнутий на момент початку відліку;
2. Людський капітал, тобто рівень освіченості населення;
3. Внутрішні умови господарювання, тобто економічний устрій;
4. Зовнішні умови господарювання.

Останні три чинники розглядаються в межах періоду, за який обчислюється темп розвитку. Цей темп є результатом складної взаємодії всіх чотирьох груп факторів.

3. Витоки та чинники зародження товарного виробництва

Причини (а отже, й умови) виникнення товарного виробництва слід шукати насамперед у двох складових економічних відносин — техніко-економічних та виробничих (відносинах економічної власності).

Суспільний поділ праці. Концентрованим виразом розвитку техніко-економічних відносин є суспільний поділ праці.

Він виступає у трьох основних формах: загальній, частковій та одиничній. Загальна форма — це поділ суспільного виробництва на великі сфери та роди: промисловість, сільське господарство, матеріальне та нематеріальне виробництво. Часткова форма — розподіл сфер і родів на окремі галузі та види виробництва (наприклад, у промисловості — важка, легка, харчова). Одинична форма — поділ праці всередині підприємства на професії та види зайнятості (токар, слюсар тощо).

Безпосередньо матеріальною основою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний і частковий поділи праці.

Суспільний поділ праці передбачає спеціалізацію, тобто закріплення окремих осіб і трудових колективів за певними виробництвами чи видами діяльності. А. Сміт називав спеціалізацію «ключем до багатства нації». Така висока оцінка пояснюється тим, що спеціалізація створює важливі передумови для зростання продуктивності праці: підвищення ефективності використання засобів праці, зростання професійного рівня працівників, нагромадження виробничого досвіду, впровадження механізації тощо.

Іншими формами техніко-економічних відносин є кооперація (зворотний бік спеціалізації), обмін діяльністю та концентрація виробництва.

Економічна відособленість товаровиробників. Розглянемо роль відносин економічної власності у виникненні товарного виробництва. Враховуючи, що товарне виробництво виникає з розпадом первіснообщинного ладу і тісно пов'язане з відносинами власності, можна дійти висновку, що однією з причин його появи є приватна власність на засоби виробництва.

Однак два великі суспільні поділи праці відбулися ще за первіснообщинного ладу, а товарного обміну та виробництва тоді не існувало. Це свідчить про те, що самого лише суспільного поділу праці недостатньо для переходу від натурального до товарного господарства. Крім того, приватна власність буває трудовою та нетрудовою (рабовласницькою, феодальною тощо). У сучасних умовах причиною товарного виробництва є наявність різних форм власності. Тому для узагальнення в науковий обіг введено поняття «економічна відособленість товаровиробників». Саме ця умова перетворює будь-який обмін на товарний, а натуральне виробництво — на товарне. Обмін між різними власниками не може бути нетоварним.

Товарне виробництво. Підсумувавши найважливіші причини виникнення товарного виробництва, можна дати узагальнене визначення його сутності.

Якщо всі виготовлені продукти спрямовувалися на особисте споживання, таке виробництво було натуральним.

Перехід від простого товарного виробництва до капіталістичного пов'язаний із перетворенням на товар робочої сили найманих працівників.

Просте товарне виробництво трансформувалося в капіталістичне ще на початку XVI ст., але існує й досі. Практика показує, що навіть у розвинених країнах частково зберігається проста форма товарного виробництва (фермери без найманої праці, дрібні виробники послуг тощо). У країнах Африки та Латинської Америки майже 90% товаровиробників є дрібними. Ця форма виробництва присутня і в Україні.

4. Еволюція грошей та їхні функції

Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку, що супроводжувався не лише ускладненням їхньої економічної суті та зростанням суспільної ролі, а й урізноманітненням їхніх форм. Під впливом зміни суспільних відносин, формою виразу яких є гроші, та ускладнення ринкових вимог вони періодично скидали одну форму й набували іншої, більш адекватної новим умовам. Історія грошей — це фактично процес поступового відбору окремих товарів чи особливих штучних форм, найбільш придатних виконувати функції грошей у конкретних ринкових умовах.

Еволюція форм грошей відбувалася від повноцінних до неповноцінних, якими є сучасні гроші. Повноцінні гроші мали внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, що виконував функції грошей, або вартості матеріалу, з якого вони виготовлені (наприклад, золоті чи срібні монети). Неповноцінні гроші набувають своєї вартості виключно в обігу, і вона може істотно відхилятися від вартості матеріалу, з якого вони зроблені (банкноти, білонна монета, депозитні та електронні гроші). Сьогодні всі країни світу використовують виключно неповноцінні гроші.

Між епохами використання повноцінних і неповноцінних грошей існував період змішаних форм. У цей час одні країни використовували повноцінні гроші, інші — неповноцінні (паперові). Крім того, в одних і тих самих країнах поряд із повноцінними монетами нерідко використовувалися неповноцінні білонні монети, а також паперові знаки грошей (банкноти). Останні не мали внутрішньої вартості й за формою були ідентичні неповноцінним грошам. Проте вони тривалий час вільно обмінювалися на повноцінні монети, і їхня вартість, що формувалася в обміні, зближалася з вартістю металу, на який вони обмінювалися. Тому такі банкноти були тотожні повноцінним грошам.

Вивчення сутності грошей та еволюції їхнього розвитку становить основу монетарної теорії. Сутність грошей як економічної категорії проявляється в їхніх функціях (рис. 1).

Єдність усіх функцій дає загальне уявлення про гроші та їхню роль у суспільному відтворенні. Важливою умовою теоретичного пізнання функцій грошей є послідовне застосування діалектичного підходу до їх аналізу. У процесі розвитку товарно-грошових відносин не лише ускладнюються дії функцій грошей, а й з'являються нові та відмирають старі форми й ознаки. У цьому й проявляється діалектика розвитку грошей як динамічного процесу, що постійно вдосконалюється. [6, с. 42-43]

5. Закон попиту та пропозиції

Закон попиту — це закон, згідно з яким за незмінності всіх інших параметрів зниження ціни призводить до відповідного зростання величини попиту, і навпаки.

Отже, між ціною та величиною попиту існує обернена залежність. Дія цього закону підтверджується, по-перше, тим, що низькі ціни спонукають споживачів купувати товари, що видно з практики розпродажів за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підпорядковане принципу спадної граничної корисності (кожна наступна одиниця продукту приносить покупцеві менше задоволення), споживачі купують додаткові одиниці лише за умови зниження ціни. По-третє, це підтверджується ефектом доходу та ефектом заміщення. Ефект доходу полягає в тому, що за нижчої ціни споживач може купити товар, не відмовляючи собі в придбанні інших альтернативних товарів. Ефект заміщення виражається в тому, що за нижчої ціни споживач віддає перевагу дешевшому товару замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.

Водночас закон попиту не діє в умовах ажіотажного попиту (тобто значного додаткового попиту понад нормальний, зумовленого очікуванням значного підвищення цін або зникнення товару з обігу), для окремих рідкісних, дорогих і невідтворюваних товарів (картини, антикваріат тощо), а також при «переключенні» попиту споживачів на якісніші й дорожчі товари (наприклад, масова закупівля масла замість маргарину).

Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду й можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі та в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідними суб'єктами — продавцями. Еволюція товарного виробництва та розвиток суспільного поділу праці зумовили переміщення функції реалізації товарів і послуг від безпосереднього виробника до торгівлі. Вплив цієї функції на стан пропозиції може бути вагомим, але вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва.

Розбіжність у кількісній визначеності виробництва певних продуктів чи послуг та їхньої пропозиції може зумовлюватися відставанням у розвитку виробничої інфраструктури, що відповідає за своєчасну появу результатів виробництва на ринку (транспорт, зв'язок, заготівля). Іншою причиною можуть бути технологічні та організаційно-економічні порушення, що призводять до невідповідності споживчих якостей продукції чи послуг існуючому попиту. [8, c. 157-159]

6. Закон конкуренції

Важливим складником механізму ринкової економіки є конкуренція. Це економічна боротьба, суперництво між відокремленими виробниками продукції, робіт, послуг за задоволення своїх інтересів, пов'язаних із продажем цієї продукції, виконаних робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.

Основне завдання та головна функція конкуренції — завоювати ринок, перемогти конкурентів у боротьбі за споживача, забезпечити отримання стабільного прибутку.

У процесі конкуренції існують стійкі, істотні причинно-наслідкові зв'язки, які свідчать про те, що це явище не випадкове, а має силу об'єктивного економічного закону.

Процесом-причиною цього закону є те, що в умовах існування багатьох незалежних господарських суб'єктів кожен із них прагне реалізувати свій економічний інтерес — отримати дохід (прибуток) — за наявності різних витрат виробництва та відмінностей у створюваних споживних вартостях.

Цей процес-причина діє в умовах ринкової економіки, яка не може створити єдині для всіх виробників і продавців умови реалізації, оскільки діє закон вартості, і споживачі обирають лише те, що відповідає їхнім інтересам. Отже, об'єктивно існує суперечність між можливостями виробництва товарів і послуг та можливостями їхньої реалізації.

Ця суперечність, що виникає в умовах ринкової економіки, розв'язується через конкуренцію. Сутність її полягає у прагненні виробника задовольнити власний інтерес. Отже, суперечність долається конкуренцією, що є процесом-наслідком відповідного економічного закону.

Формами вияву економічного закону конкуренції є боротьба за виживання, отримання місця на ринку, привернення уваги споживачів до своєї продукції. Формами цієї боротьби є вдосконалення виробництва завдяки досягненням науково-технічного прогресу, зниження витрат виробництва та досягнення високої норми прибутку.

Учасники конкуренції розуміють, що лише застосування ефективної техніки й технології дасть їм змогу успішно виживати та мати господарські успіхи. Ігнорування технічного прогресу неминуче призводить до банкрутства.

Конкуренція як один із важливих елементів функціонування ринкового механізму саморегулювання можлива лише за умови, коли більшість товаровиробників — підприємств, організацій, громадян — має свободу господарської діяльності та підприємництва. Звільнені від монополізму держави товаровиробники повинні мати свободу використання майна, що їм належить, орендується або передано в користування. Вони мають право обирати постачальників і споживачів, розпоряджатися прибутками, що залишаються після сплати податків, вирішувати інші питання, пов'язані з господарською діяльністю та розвитком виробництва.

В умовах дії економічного закону конкуренції виникає комерційна таємниця. Вона може стосуватися виробничих, торговельних і фінансових операцій на підприємствах. Товаровиробники прагнуть приховати від конкурентів усе те, що дає їм змогу виробляти товари підвищеного попиту й отримувати за це високі прибутки.

7. Робоча сила як товар: вартість та ціна

Робоча сила — це специфічний, не схожий на всі інші, товар. Як визначається вартість традиційних товарів, показано вище. З'ясуємо, як це зробити стосовно робочої сили. Адже власник традиційного товару, продавши його, повністю втрачає на нього право власності, а власник робочої сили продає підприємцю лише на певний час здатність працювати.

Водночас, як і будь-який інший товар, робоча сила має дві сторони: споживну вартість і вартість, і в цьому полягає її тотожність з іншими товарами. Але робоча сила — товар специфічний, і ця специфічність властива кожній із його сторін.

Щодо споживної вартості особливість цього товару в тому, що в процесі її споживання вона не зникає, а створює нову вартість, більшу від вартості самого товару «робоча сила». Тому її специфічність полягає у здатності до такої кількості абстрактної праці, яка перевищує необхідні затрати праці на відтворення самої робочої сили.

Якщо розглядати робочу силу щодо вартості, то зрозуміло, що, як і будь-який інший товар, вона потребує суспільно необхідних затрат на своє відтворення за певних суспільних умов. Мінімальна межа цих затрат — вартість життєвих засобів, які фізично необхідні робітникові. Водночас для відтворення робочої сили потрібно більше витрат, ніж для створення фізично необхідних робітникові життєвих засобів. По-перше, робітник не вічний, і, отже, відтворення робочої сили повинно містити витрати на утримання його сім'ї, члени якої замінять його на виробництві після виходу на пенсію. По-друге, для виконання складнішої роботи потрібен певний рівень освіти й кваліфікації робітника, а це вимагає додаткових витрат на робочу силу. По-третє, діє закон зростання потреб (про який уже йшлося), унаслідок чого вартість робочої сили за незмінності всіх інших чинників зростає, тобто діє закон зростання вартості робочої сили. Його матеріальною основою є ускладнення споживної вартості робочої сили (її загальноосвітнього, кваліфікаційного, культурного та інших рівнів).

8. Економічне зростання: суть, різновиди та чинники

Під економічним зростанням розуміють здатність країни виробляти більший обсяг товарів і послуг. Іншими словами, економічне зростання означає розширення межі виробничих можливостей країни й виражається переміщенням кривої виробничих можливостей вправо. Теорія економічного зростання аналізує фактори, або процеси, що його забезпечують, ті сили, які зумовлюють швидке зростання могутності країни чи навпаки.

Економічне зростання визначається й вимірюється двома взаємопов'язаними способами: як збільшення реального ВВП протягом певного часу або як збільшення за той самий період реального ВВП на душу населення. Можна керуватися обома визначеннями. Наприклад, якщо в центрі уваги проблеми воєнно-політичного потенціалу, тоді більше підходить перше визначення. Але при зіставленні життєвого рівня населення в окремих країнах і регіонах перевага надається другому визначенню. Звичайно, згідно з будь-яким із цих визначень, економічне зростання вимірюється річними темпами зростання у відсотках [15, c. 37-38].

Аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об'єктивних проблем і напрямів економічної динаміки, культура праці та спілкування, панівні морально-етичні, релігійні настанови, а також національні традиції. Усі вони, будучи «продуктом» багатовікової історичної еволюції, хоча й є надбудовними факторами, суттєво впливають на ефективність функціонування базисних елементів і відносин економічної системи. При цьому вони часто модифікують навіть її модель.

У цілому дієвий вплив політичних, правових, моральних, духовно-культурних та інших факторів на економічний прогрес знаходить своє вираження в тому, що вони детермінують розкриття можливостей і рушійних сил, закладених у тій чи іншій економічній системі.

У загальному вигляді структуру факторів можна проілюструвати за допомогою схеми (рис. 2) [4, c. 236-237].

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту та фактори розподілу.

9. Глобальна валютна система

Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася та закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Світова валютна система — це спеціально розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин між усіма чи значною кількістю країн світу.

Світова валютна (грошова) система діє як грошова система окремої країни й виконує подібні функції.

Призначенням (функціями) будь-якої валютної системи є:

• сприяння розвитку товарообмінних операцій;
• встановлення правил та механізмів для забезпечення співвідношень між національними грошовими відносинами;
• здійснення платежів для покриття угод;
• забезпечення стійкої одиниці вартості та стандарту відкладених платежів.

Головне завдання світової валютної системи:

• ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міжнародної діяльності;
• створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці;
• забезпечення безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.

Ключові вимоги, необхідні для успішного функціонування світової валютної системи:

• Забезпечення відповідної ліквідності. Ця умова передбачає існування офіційних резервів в урядів країн, які беруть участь у міжнародній торгівлі. Також потрібні стимули для того, щоб комерційні банки, які діють як дилери, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для забезпечення потреб приватного сектору.
• Дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує, щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка сприяла б підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти.
• Впевненість у міжнародній грошовій системі. Якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть упевнені в тому, що уряди проводять політику, яка веде до збалансованої міжнародної системи платежів, вони матимуть довіру до системи. Міжнародні організації, такі як МВФ, намагаються сприяти проведенню такої політики урядами. Крім того, уряди здійснюють спільні зусилля для того, щоб викликати довіру до системи.

Основна відмінність функціонування світової та міжнародної (регіональної) валютної системи від національної полягає в тому, що міжнародні розрахунки зазвичай передбачають існування операцій з іноземною валютою мінімум для однієї зі сторін, яка бере участь в угоді.

Список використаних джерел

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : Навчальний посібник / Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / Степан Дзюбик, Ольга Ривак. — К.: Знання, 2006. — 481 с.

3. Економічна теорія : Підручник / В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

4. Лановик Б. Економічна теорія : Курс лекцій / Богдан Лановик, Микола Лазарович. — 6-те вид., стереотип. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

5. Мочерний С. Економічна теорія : Підручник / Степан Мочерний, Михайло Довбенко. — К.: Вид. центр «Академія», 2004. — 855 с.

6. Основи економічної теорії : Підручник / О. О. Мамалуй, О. А. Гриценко, Л. В. Гриценко та ін.; За заг. ред. О. О. Мамалуя; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 478 с.

7. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник для вузів / За ред.: Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — К.: Вища школа, 1994. — 559 с.

8. Рудавка С. І. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

9. Уразов А. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП. — К.: МАУП, 2005. — 323 с.