Теорія міжнародних економічних відносин

1. Розкрийте сутність міжнародного фінансового ринку (ринку позикових капіталів) та опишіть його структуру.

2. Висвітліть нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі.

3. Тестове завдання.

Перелік використаних джерел.

1. Сутність та структура міжнародного фінансового ринку (ринку позикових капіталів)

Для стабільного функціонування економіки потрібно залучати тимчасово вільні кошти фізичних та юридичних осіб, а також забезпечувати їх розподіл і перерозподіл на комерційних засадах між різними галузями. Ці завдання вирішуються на фінансових ринках.

Під фінансовим ринком розуміють сферу, де формуються попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти.

На цьому ринку відбувається рух капіталу. Гроші виступають і головною метою підприємницької діяльності, і ключовим засобом її досягнення. Тому суб'єкти господарювання звертаються до фінансового ринку, щоб знайти необхідні ресурси або вигідно розмістити тимчасово вільні кошти, отримуючи додатковий дохід. Так на ринку формується кругообіг капіталу: одні учасники створюють заощадження, а інші потребують фінансування для розширення своєї діяльності.

Окрім цього, фінансовий ринок сприяє зростанню виробництва, накопиченню ресурсів та позитивним соціальним змінам у суспільстві.

Фінансовий ринок функціонує як система взаємопов'язаних ринків, зокрема:

кредитний ринок — механізм взаємовідносин між тими, хто потребує фінансових ресурсів, і тими, хто може їх надати на певних умовах;

валютний ринок — механізм правових та економічних відносин між продавцями й покупцями валют.

Ринок цінних паперів охоплює частину кредитного ринку, зокрема ринок боргових інструментів та інструментів власності, а також їх гібридів.

Залежно від терміну обігу інструментів, фінансовий ринок поділяють на грошовий ринок та ринок капіталів.

Грошовий ринок охоплює готівку, короткострокові кредити та валюту. Тут обертаються надійні короткострокові інструменти, рух яких зумовлений різницею в рівнях прибутковості та ризику.

Ринок капіталів, своєю чергою, включає ринок середньо- та довгострокових цінних паперів і ринок відповідних банківських кредитів.

Ринок капіталів є ключовим джерелом довгострокових інвестицій. Якщо грошовий ринок забезпечує ліквідність, то ринок капіталів сприяє ефективному розміщенню фінансових ресурсів. Це означає, що очікувана дохідність інвестицій має, з урахуванням ризику, відповідати відсотковій ставці на ринку капіталів.

Отже, фінансовий ринок підтримує платоспроможність фінансової системи та узгоджує процеси нагромадження й інвестування як за обсягом, так і за структурою.

Фінансовий ринок також поділяється на первинний та вторинний. На первинному ринку відбувається емісія цінних паперів і мобілізація ресурсів. На вторинному — ці ресурси перерозподіляються після їх первинного продажу.

Вторинний ринок, у свою чергу, буває біржовим та позабіржовим. Біржовий ринок представлений фондовою біржею, де обертаються цінні папери найвищої якості, а операції виконують професійні учасники. Біржа є торговельним, професійним, нормативним і технологічним ядром ринку цінних паперів. На позабіржовому ринку здійснюються операції з паперами, які з певних причин не котируються на біржі.

Незалежно від трактування структури, головна мета фінансового ринку — розподіл заощаджень, їх мобілізація та перерозподіл між секторами економіки.

Основна функція фінансового ринку — трансформація вільних коштів у позиковий капітал. Він забезпечує рівний доступ до грошових фондів для всіх учасників (держави, підприємств, домогосподарств), які прагнуть збільшення капіталу.

Міжнародний фінансовий ринок — це система відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл капіталу між кредиторами й позичальниками через посередників на основі попиту та пропозиції.

Його основу складають національні фінансові ринки, однак він має інтернаціональний характер, оскільки учасниками угод є суб'єкти з різних країн, а операції передбачають конвертацію валют. На цьому ринку відбувається рух позикового капіталу між державами.

Структурно світовий фінансовий ринок — це сукупність кредитно-фінансових установ, які виступають посередниками. Серед них — транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства. Вони акумулюють заощадження одних суб'єктів і надають їх іншим — ТНК, державним органам, міжнародним організаціям.

Ринок позикових капіталів складається зі світового грошового ринку та світового ринку капіталів.

На обліковому ринку основними інструментами є казначейські та комерційні векселі, а також інші короткострокові зобов'язання.

На міжбанківському ринку банки розміщують і залучають тимчасово вільні ресурси у формі міжбанківських депозитів на короткі строки. Найпоширеніші строки — 1, 3 і 6 місяців, граничні — від 1 дня до 2 років (іноді 5 років).

Валютні ринки обслуговують міжнародні платежі, пов'язані з виконанням грошових зобов'язань суб'єктами різних країн.

Отже, на грошовому ринку позиковий капітал виступає у формі грошей, переважно депозитів. Позики тут короткострокові й обслуговують міжнародну торгівлю.

Ринок капіталів охоплює середньо- та довгострокові кредити, акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів і ринок банківських кредитів. Цей ринок є джерелом довгострокових інвестицій для урядів, корпорацій і банків. Обидві складові ринку позикових капіталів тісно пов'язані.

Більшість міжнародних кредитних операцій здійснюється у міжнародних фінансових центрах. Провідним світовим центром є Нью-Йорк, європейським — Лондон.

Великими фінансовими центрами також є Токіо, Париж, Люксембург, Гонконг, Сінгапур, Цюріх, Франкфурт-на-Майні. Фінансові центри з'явилися й у країнах, які не займають провідних позицій у світовому господарстві (Бахрейн, Панама). Вони не ізольовані, а є частиною єдиного світового ринку капіталів.

Складовою світового фінансового ринку є Євроринок.

Євроринок — це сукупність грошових коштів в іноземних валютах, які функціонують як позиковий капітал за межами національних кордонів.

Євроринок фактично став ядром світового ринку капіталів. Чистий обсяг Євроринку в 1988 р. становив понад 2,5 трлн дол., а сукупний світовий ринок капіталів — 3,2 трлн дол.

Операції на Євровалютному ринку проводяться в євровалютах.

Євровалюта — це іноземна валюта, в якій здійснюються операції за межами країн-емітентів. Наприклад, долар США на рахунках у банках Великобританії називається євродоларом, фунт стерлінгів у банках Франції — євростерлінгом.

Суть операцій на Євроринку полягає в тому, що банки за межами країни-емітента приймають депозити у цій валюті та надають їх у кредит під вищий відсоток. При цьому в кредит надається не сама валюта, а її вираз, зафіксований на рахунках банку.

Євроринок включає: Єврогрошовий ринок (короткострокові кредити), ринок середньострокових єврокредитів та ринок єврооблігацій.

2. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Вплив нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю складно оцінити кількісно, оскільки він не має явного характеру. На відміну від тарифів, які встановлюються законодавчо, нетарифні обмеження можуть запроваджуватися рішеннями виконавчої та місцевої влади. За даними ЮНКТАД, кількісні обмеження становлять до 20% нетарифних заходів, стільки ж — податкові заходи, дещо менше — технічні норми. Лідерами у використанні нетарифних обмежень є США, Японія та ЄС.

Сьогодні нетарифне регулювання застосовується з такими цілями:

— захист національної економіки;

— забезпечення міжнародної безпеки;

— охорона життя та здоров'я людей;

— виконання міжнародних зобов'язань;

— підтримка стабільності міжнародної торговельної системи.

Основним механізмом скорочення використання нетарифних інструментів є багатосторонні міжнародні форуми та організації, зокрема ВТО, ОЕСР, Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, ЮНКТАД та Європейська економічна комісія ООН.

Різні міжнародні організації вкладають неоднаковий зміст у поняття нетарифного регулювання. Класифікація ГАТТ/ВТО розподіляє інструменти на 5 груп:

— заходи втручання держави в економіку;

— особливості митних та адміністративних процедур;

— стандарти та спеціальні вимоги до товарів;

— специфічні торгові бар'єри;

— імпортні податки та збори.

Цю класифікацію доповнюють заходи валютно-фінансової політики.

Кількісні обмеження — це адміністративна форма регулювання, що встановлює максимальний обсяг товару, дозволений для експорту чи імпорту протягом певного часу. Вони є жорсткішими порівняно з митами. Мита лише послаблюють конкурентні позиції, а кількісні обмеження лімітують саму можливість конкуренції. Економічний ефект залежить від розміру обмежень, організаційних особливостей, структури ринку та кон'юнктури. У деяких випадках ефект незначний, в інших — веде до монополізації ринку.

Розрізняють такі кількісні інструменти:

— ембарго;

— квотування (контингентування);

— ліцензування;

— "добровільні" обмеження.

Ембарго — це заборона імпорту та/або експорту. Ці заходи є вимушеними, визнаються міжнародною практикою та виступають у відкритій чи завуальованій формі.

Відкрита форма — це повна заборона торгівлі, яка застосовується на основі рішень держав або міжнародних організацій, зазвичай ООН. Попри політичні мотиви, наслідки є економічними. Приклади: заборона імпорту з Іраку та Югославії, заборона арабськими країнами імпорту з Ізраїлю, заборона США торгівлі з Кубою.

Різновид ембарго — часткові заборони на імпорт товарів, що можуть завдати шкоди. Наприклад, Іран забороняв ввезення товарів, що суперечать релігійним законам; заборона імпорту свинини та алкоголю в САР, Лівії та Пакистані. Ввезення забороняється з міркувань моралі (порнографія), охорони здоров'я (наркотики), захисту природи (отруйні хімікати). Законодавство ЄС забороняє імпорт слонової кістки та шкір молодих тюленів. Існують заборони через недотримання експортером санітарних вимог, наприклад, заборона імпорту британської яловичини.

Крім постійних, використовуються сезонні та тимчасові заборони. Сезонні діють щодо сільськогосподарських продуктів у періоди їх достатньої наявності. Тимчасові вводяться через короткострокові причини. Наприклад, у 1996 році був тимчасово заборонений імпорт породистих коней до ЄС із Росії через випадки захворювання коней сапом.

До завуальованих заборон належать обмеження щодо заходу іноземних суден у внутрішні води або продажу товарів у роздрібній мережі. Наприклад, законодавство США вимагає, щоб перевезення у прибережній торгівлі здійснювались суднами, побудованими у США.

Квотування — це кількісне лімітування імпорту/експорту за допомогою глобальних, індивідуальних, групових, сезонних, тарифних та інших обмежень.

Квота — це кількісний нетарифний захід обмеження експорту чи імпорту товару певною кількістю або сумою на певний період.

Квоти класифікуються за різними ознаками.

Квотування вводиться для балансування зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту та пропозиції, виконання міжнародних зобов'язань. Воно є механізмом торгових переговорів. Японія, наприклад, має квоти на імпорт деяких сільськогосподарських продуктів і використовує їх як засіб впливу на переговорах.

Обмеження імпорту без часових меж називаються неконкретизованими. Найпоширеніша — глобальна квота (2/3 випадків).

Глобальна квота — квота без зазначення конкретних країн.

Індивідуальна (розподілена) квота — квота з визначенням конкретної країни. Загальний ліміт розподіляється між основними експортерами на базі поставок за попередній рік або в обмін на зустрічні зобов'язання.

Індивідуальні квоти бувають автономними та конвенційними.

Автономні квоти встановлюються країною-імпортером самостійно. Країна-експортер не може контролювати вибірку квоти.

Конвенційні квоти закріплюються в торгових угодах. Розмір квоти визначається зустрічними зобов'язаннями імпортера, а експортер може контролювати використання квоти.

Групові квоти — квоти з визначенням групи країн.

Імпортні квоти — граничний обсяг товарів, дозволений для імпорту протягом встановленого строку, у натуральних чи вартісних одиницях.

Імпортні квоти — традиційний протекціоністський захід. Відмінності від мит:

1) жорсткіший спосіб обмеження конкуренції;

2) не дають додаткових надходжень до бюджету;

3) можлива більша гнучкість системи обмежень;

4) наслідки менш передбачувані, ніж від мит.

Експортні квоти — граничний обсяг товарів, дозволений для експорту.

Експортні квоти встановлюються для забезпечення національних споживачів, попередження вичерпування ресурсів та підвищення експортних цін. Такі обмеження дозволяють експортерам сировини (кави, нафти, міді) контролювати світові ціни.

Сезонні квоти встановлюються на певний період (зазвичай 3 місяці) для сільськогосподарських товарів, що швидко псуються.

Тарифні квоти — встановлення кількості товару, дозволеного до ввезення за нижчою ставкою тарифу. Їх економічний зміст залежить від величини тарифу. Якщо ставка не забороняє, тарифні квоти послаблюють результат тарифу. Якщо забороняє — квота набуває змісту звичайної. Країни ЄС застосовують тарифні квоти на овочі, сир, казеїн.

До спеціальних видів квот належать:

— антидемпінгові квоти — граничний обсяг імпорту товару, що є об'єктом антидемпінгового розслідування;

— компенсаційні квоти — граничний обсяг імпорту товару, що є об'єктом антисубсидійного розслідування.

При введенні квот виникає питання організації їх використання. Існує декілька способів:

1) розподіл за фактичними поставками до використання обсягу квот. Це вимагає чіткої роботи митної служби;

2) механізм ліцензування, який забезпечує відповідність поставок та квот.

Відомо три способи розподілу ліцензій:

— на основі аукціону — право на ввезення отримує компанія, яка запропонує більшу ціну;

— на основі явних переваг — суб'єктивне рішення державних органів з урахуванням репутації фірми, досвіду, фінансових параметрів. Цей спосіб дає можливості для зловживань;

— на основі затратного методу — розподіл пропорційно обсягам поставок у минулому. Цей спосіб сприяє стабільності, але протидіє появі нових операторів.

Ліцензування експорту та імпорту передбачає видачу державою дозволу (ліцензії) на ввезення або вивезення товару протягом встановленого терміну.

Ліцензування служить двом цілям:

1) кількісному регулюванню торгівлі — коли ліцензії надаються в рамках квот;

2) контролю за імпортом та експортом — як самостійний інструмент.

Класифікація ліцензій:

Генеральна ліцензія — відкритий дозвіл на операції з певного товару чи країною протягом періоду дії режиму ліцензування. Система поширена у розвинених країнах.

Разова індивідуальна ліцензія — разовий дозвіл для конкретної операції. В ліцензії зазначаються експортер, кількість, вартість, країна походження, митний пункт. Система поширена у країнах, що розвиваються.

Відкрита індивідуальна ліцензія — дозвіл на експорт/імпорт протягом певного періоду (не менше місяця) з визначенням загального обсягу.

Глобальна ліцензія — дозвіл на ввезення/вивезення товару без обмежень за кількістю чи вартістю.

Експортна (імпортна) ліцензія — право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку.

Антидемпінгова ліцензія — право на імпорт товару, що є об'єктом антидемпінгових заходів.

Компенсаційна ліцензія — право на імпорт товару, що є об'єктом компенсаційних заходів.

Ліцензії видаються у дозволяючому та заявному порядку.

Дозволяючі ліцензії видаються за рішенням державного органу, інколи може бути відмова.

Заявні ліцензії видаються всім, хто звернувся.

Поширена практика автоматичного ліцензування, коли імпортер автоматично отримує дозвіл. Автоматичні ліцензії використовуються для контролю за ввезенням товарів. ЄС так враховує ввіз взуття та напівпровідників, Канада — вуглецевої сталі.

Товари, на які потрібна ліцензія, поділяються на дві групи:

1) товари, обмеження щодо яких вводяться з економічних міркувань;

2) товари специфічного призначення, за оборотом яких встановлений контроль (зброя, лікарська сировина).

Коли ліцензування не є інструментом кількісних обмежень, ліцензії сприяють раціональному використанню валюти та вирівнюванню платіжних балансів. Ліцензії також використовують для статистичного спостереження.

"Добровільне" обмеження експорту — угода між урядом імпортера та експортером про обмеження поставок в обмін на відмову від жорстких обмежень.

Особливість цього інструмента — нетрадиційна техніка здійснення обмеження. Бар'єр встановлюється на кордоні країни-експортера. Він реалізується через неофіційну угоду про обмеження ввезення. Найчастіше таке регулювання використовують США та ЄС. Приводом є різке зростання частки імпорту. Відомо понад 100 таких угод — щодо текстилю, чорної металургії, електроніки, автомобілів.

Залежно від форми "загрози санкцій" та участі держави, розрізняють три групи добровільних самообмежень (за класифікацією ЮНКТАД):

1) самообмеження за угодою між об'єднаннями промисловців при підтримці урядів;

2) обмеження, встановлені міжурядовими переговорами, але здійснювані за згодою експортерів та імпортерів;

3) обмеження відповідно до міжурядових угод з контролем урядів за виконанням умов.

Отже, добровільне самообмеження встановлюється галуззю промисловості в країні-експортері, а держави лише санкціонують ці обмеження.

Серед нетарифних методів важливу роль відіграють приховані методи протекціонізму. До них належать сотні бар'єрів немитного характеру, які створюються органами влади.

Основними методами є:

— технічні бар'єри;

— внутрішні податки та збори;

— державні закупки;

— вимоги про вміст місцевих компонентів.

Технічні бар'єри — державні заходи контролю, пов'язані з вимогами до технічних параметрів товару, які можуть обмежувати доступ товарів на внутрішній ринок.

Технічні бар'єри встановлюються у вигляді:

— стандартів;

— технічних норм і правил;

— вимог до безпеки товарів;

— вимог до упакування, маркування та інших характеристик.

3. Тест

Відповідно до правила Вальраса баланс товарів та послуг має:

а) дорівнювати з протилежним знаком балансу руху капіталу;

б) дорівнювати балансу руху капіталу;

в) дорівнювати сумі коштів, витрачених на виробництво товарів та послуг.

Закон Вальраса — закон, запропонований швейцарським економістом Л. Вальрасом, згідно з яким вартість необхідних економікою товарів дорівнює вартості продаваних товарів, оскільки для кожної особи доход дорівнює його витратам, включаючи позики та заощадження.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник / Людмила Горбач, Олексій Плотніков. — К. : Кондор, 2005. — 263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб. / Іван Дахно, Юлія Бовтрук. — К. : МАУП, 2002. — 214 с.

3. Економічна теорія : Підручник / В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін. ; за ред. В. М. Тарасевича. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник / Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко. — 4-те вид., стереотипне. — К. : Знання-Прес, 2003. — 405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник / Володимир Липов. — Харків : ВД "ІНЖЕК", 2005. — 406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник / А. С. Філіпенко та ін. — К. : Либідь, 1992. — 256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін. — К. : Либідь, 1992. — 190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник / Григорій Климко, Віра Рокоча ; за ред. Анатолія Румянцева. — К. : Знання-Прес, 2003. — 447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник / Борис Одягайло. — К. : Знання, 2005. — 397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник / Євген Савельєв ; за ред. Олександра Устенка. — Тернопіль : Економічна думка, 2002. — 495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 231 с.