Теорія ефективного попиту Дж. Кейнса

Вступ.

1. Погляди Дж. Кейнса щодо ефективного попиту.

2. Сутність теорії ефективного попиту Дж. Кейнса.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Дж. М. Кейнс — постать надзвичайно масштабна: він уславився не лише як економіст, а й як державний та політичний діяч, людина різнобічних талантів і надзвичайної активності. У своїх наукових розвідках він порушував широке коло питань — від теорії ймовірностей до монетарної економіки. Однак головним його твором вважається «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей». Для багатьох дослідників саме ця праця стала переломним моментом в економічній науці XX століття, а її вплив на економічну політику розвинених країн відчутний і сьогодні.

Варто зазначити, що кейнсіанське вчення виникло як своєрідна відповідь на панівні до того часу неокласичну школу та маржиналізм. Сам Кейнс свого часу належав до цієї традиції, будучи учнем А. Маршалла та представником кембриджської школи.

Рівень виробництва, або національний дохід, на думку Кейнса, визначається сукупним ефективним попитом — тобто попитом, підкріпленим грошима, або, іншими словами, реальними витратами на придбання товарів і послуг. Саме тому вчений акцентує увагу на проблемі реалізації, доводячи, що неузгодженість у сфері попиту є головною перешкодою для використання ресурсів у капіталістичному суспільстві: труднощі зі збутом порушують процес відтворення. Отже, у центрі його теорії — питання про фактори, які визначають обсяг попиту та його динаміку.

1. Погляди Дж. Кейнса щодо ефективного попиту

Дж. М. Кейнс — видатний економіст, державний і політичний діяч, особистість надзвичайно енергійна та багатогранно обдарована. Його наукові інтереси охоплювали широке коло проблем, зокрема теорію ймовірностей і монетарну економіку. Проте найвагомішим його доробком стала «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей». Ця праця, на переконання багатьох економістів, ознаменувала поворотний пункт в економічній науці XX ст. і значною мірою визначає економічну політику розвинених країн і досі.

Вчення Кейнса стало своєрідною реакцією на неокласичну школу та маржиналізм, які домінували в економічній науці до нього і до яких колись належав і він сам як учень А. Маршалла та представник кембриджської школи. Світова економічна криза 1929—1933 рр. кардинально змінила його погляди. Кейнс рішуче пориває з ідеями А. Маршалла та фритредерства, проголошуючи, що капіталізм вільної конкуренції вичерпав свій потенціал. Серед попередників, які розробляли окремі функціональні зв'язки процесу відтворення і чиї ідеї Кейнс розвинув далі, можна назвати представників стокгольмської школи — Б. Оліна, Е. Ліндаля, а також Ф. Кана у Великобританії та А. Ханта в Німеччині. Однак саме Кейнс чітко окреслив новий напрям економічної теорії — теорію державного регулювання економіки.

Ефективний попит Кейнс розглядає крізь призму трьох чинників: схильності до споживання, схильності до інвестування та переваги ліквідності. Перший чинник — схильність до споживання — визначає обсяг споживчого попиту. Згідно з теорією Кейнса, витрати на споживання зростають у міру збільшення доходу, яким розпоряджається суспільство. Однак темпи їхнього зростання дещо відстають від абсолютного приросту доходу: кожен додатковий долар хоч і збільшує споживання, але на суму, меншу за цей долар. Частку кожного додаткового долара доходу, що витрачається на споживання, Кейнс назвав граничною схильністю до споживання. Цей показник дозволяє визначити, наскільки приріст доходу впливає на приріст споживання, враховуючи, що зі зростанням доходу він зменшується, а отже, зменшується і частка споживання в доході. Відставання споживання від зростання доходу пояснюється тим, що частина національного доходу зберігається, заощаджується і не повертається в господарський оборот. Причини цієї закономірності Кейнс вбачав не в соціальних чи класових відносинах, а в психології людини. Це твердження відоме як «основний психологічний закон». Його економічна суть полягає в тому, що зі зростанням доходу споживання збільшується, але меншою мірою, ніж сам дохід, оскільки зростає схильність до заощаджень. Це, своєю чергою, стримує зростання попиту та споживання [1, c. 35-36].

Кейнс запроваджує поняття функцій сукупної пропозиції та сукупного попиту. Перша визначається співвідношенням сукупних (для суспільства) витрат і зайнятості. Протягом відносно коротких періодів це співвідношення залишається стабільним. Друга функція відображає співвідношення очікуваних доходів підприємців (у масштабах суспільства) і зайнятості. Ці показники дуже рухливі. Тому динаміка зайнятості залежить головним чином від функції сукупного попиту, яка визначає доходи підприємців. Точка перетину цих двох функцій характеризує обсяг зайнятості. Кейнс називає її точкою ефективного попиту.

Ефективний попит, тобто сукупний платоспроможний попит, що визначає рівень зайнятості, залежить від очікуваного рівня споживання та інвестицій.

Особисте споживання є функцією приросту доходу. Однак темпи зростання споживання нижчі за темпи зростання доходу. Падіння частки споживання та підвищення частки заощаджень при зростанні доходу Кейнс називає основним психологічним законом. Наслідком цього закону є відносне зменшення попиту на предмети споживання. Компенсувати таке зменшення може лише зростання інвестиційного попиту, інакше неминуче зростання безробіття та падіння темпів зростання національного доходу.

Інвестиції в будь-яку галузь спричиняють зростання зайнятості, збільшення доходів і споживання не лише в цій галузі, а й у суміжних. Своєю чергою, зміни в цих галузях породжують зростання зайнятості, доходів і попиту в галузях «другого порядку» (за ступенем віддаленості від сфери первинного інвестування). Так виникає ефект мультиплікатора.

Поняття мультиплікатора ще до Кейнса (у 1931 р.) ввів в економічну теорію Річард Фердинанд Кан, який досліджував вплив зростання інвестицій на зайнятість. Кейнс розглядає мультиплікатор доходу. Величина цього мультиплікатора М залежить від того, яка частка споживання в доході. Вона визначається за формулою:

де К — гранична схильність до споживання, що виражається через відношення приросту споживання до приросту доходу.

У результаті приріст національного доходу ΔY дорівнює первісному приросту інвестицій ΔІ, помноженому на мультиплікатор:

Головною проблемою, за Кейнсом, є перетворення частини доходу, що зберігається, в інвестиції. Якщо очікувана прибутковість інвестицій нижча від норми відсотка або дорівнює їй, інвестування для власника коштів стає безглуздим. Чим більший розрив між нормою відсотка та очікуваною прибутковістю капіталовкладень (Кейнс говорить про граничну ефективність капіталовкладень), тим активнішим стає процес інвестування [9, c. 124-126].

Кейнс заперечує поширене уявлення про те, що відсоток — це ціна заощадження. Заощадження роблять лише тоді, коли потреби задоволені, тому підвищення ставки відсотка не стимулює зростання заощаджень. Відсоток, за Кейнсом, — це ціна, яку сплачують за відмову від ліквідності. Тут діє інший психологічний закон: прагнення до ліквідності, тобто бажання тримати свої вільні кошти в найбільш ліквідній формі, щоб мати можливість спрямувати їх у зручний момент у вигідні інвестиції. Відмова від ліквідності сприймається як жертва, що потребує компенсації. Такою компенсацією слугує відсоток, що виплачується власнику коштів, наданих у борг.

Ступінь переваги ліквідності залежить від характеру угоди, ризику, спекулятивних міркувань. Але є й інший значущий фактор, що входить у взаємодію з прагненням до ліквідності й може впливати на норму відсотка: кількість грошей в обігу. Коли вона зростає, пропозиція в ліквідній формі збільшується, тоді як купівельна спроможність грошей падає (відбувається інфляційний процес), що робить збереження заощаджень у грошовій формі все менш привабливим.

Відсоткова ставка знижується, інвестування посилюється. Кейнс у цілому песимістично оцінює можливості капіталістичної системи господарства домогтися стійких високих темпів зростання шляхом ринкового саморегулювання. Гранична схильність до споживання спадає при зростанні доходу (Кейнс вважає це економічним законом).

Відбувається падіння, що прогресує, граничної ефективності капіталу, а від цієї ефективності залежить привабливість перетворення частини доходу, що зберігається, в інвестиції. Відсоткова ставка утримується на занадто високому рівні, що також обмежує інвестиції. Тому необхідне активне державне втручання в економічне життя.

Кейнс виділяє два способи регулювання попиту: грошово-кредитну і бюджетну політику. Грошово-кредитна політика спрямована на стимулювання попиту внаслідок зниження норми відсотка і вплив на прагнення до ліквідності. Кейнс пропонує відмовитись від золотого стандарту і регульованого «накачування» грошової маси в обігу.

Кейнс відкидав обвинувачення в тому, що він пропагує інфляцію. Збільшення кількості паперових грошей в обігу призводить до загального підвищення цін лише за повної зайнятості. Поки існує безробіття, збільшення грошової маси стимулюватиме попит, а пропозиція товарів залишатиметься еластичною.

Однак Кейнс визнавав, що така концепція вкрай спрощує реальність. Вплив приросту грошової маси на інвестиції може обмежитись зростанням цін і заробітної плати задовго до настання повної зайнятості. Тут може спрацювати безліч факторів: зміна кількості грошей в обігу підхльосне поточний попит перш ніж інвестиції принесуть свої плоди; збільшення числа працюючих призведе, відповідно, до закону зниження граничної продуктивності капіталу, до зростання витрат виробництва, а отже, і цін; різна еластичність пропозиції різних факторів виробництва зумовить порушення виробничого процесу і зростання його витрат тощо.

Але не загроза інфляції головне, що ставить під сумнів перетворення грошово-кредитної політики в основний інструмент стимулювання попиту. Інтерес до інвестування визначається оцінкою майбутніх вигід від капіталовкладень.

В умовах економічної депресії ця оцінка вкрай низька, а взагалі в ході економічного циклу піддається різким коливанням. Кейнс дійшов висновку про те, що компенсувати ці стрибки впливом на норму відсотка не вдасться. Тому вирішальне значення він надає не грошово-кредитній, а бюджетній політиці.

Сутність бюджетної політики, за Кейнсом, — організація інвестицій. Скорочення або недостатнє зростання приватних інвестицій варто компенсувати за рахунок держави. При цьому не має принципового значення, на що підуть бюджетні кошти. Важливо, щоб вони через ефект мультиплікатора привели до зростання зайнятості та збільшення національного доходу. В довгостроковій перспективі навіть безпосередньо некорисні інвестиції, подібні до будівництва єгипетських пірамід, справляють корисний вплив.

Кейнс виступав за використання бюджетних коштів приватними інвесторами через систему державних замовлень і закупівель. Він наполягав не на державних інвестиціях, а на державному регулюванні обсягу поточних інвестицій. Кейнс не заперечував можливості державного впливу на споживчий попит, але вважав це другорядною справою.

Шляхи такого впливу він бачив у фіскальній політиці, що має забезпечувати рівномірніший розподіл національного доходу. Збільшуючи доходи найбідніших верств, ця політика сприяла б зростанню ефективного попиту на предмети споживання.

Нарешті, Кейнс виступав проти політики вільної торгівлі, за протекціонізм. Закриваючи господарство від іноземної конкуренції, державна влада створює умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для підвищення зайнятості, що є умовою зростання національного доходу.

Сам Кейнс підкреслював, що його теорія враховує гру вільних ринкових сил і лише знання об'єктивних економічних закономірностей дає можливість встановити допустимі межі втручання держави в економічний механізм [8, c. 214-216].

2. Сутність теорії ефективного попиту Дж. Кейнса

У праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» Джон Мейнард Кейнс (1883—1946) акцентує увагу на недостатній ефективності споживчого попиту. Саме попит, на його думку, відіграє визначальну роль у стимулюванні та розвитку виробництва.

На запитання, з чого розпочати, щоб підвищити ефективність попиту, Кейнс дає таку відповідь: треба знайти важелі розвитку всього суспільного (сукупного) попиту — попиту на споживчі товари і попиту на інвестиційні товари, тому що сукупний попит — це сума споживчих витрат і інвестицій.

Якщо сукупний попит більший за пропозицію, тоді «працюють» стимули зростання виробництва. У такому разі сукупний попит справді ефективний, сприяє забезпеченню високої зайнятості, повнішому використанню виробничих потужностей.

Основні компоненти сукупного попиту: споживання, інвестиції і державні витрати. Основні фактори, що впливають на сукупний попит: схильність до споживання, очікувана прибутковість капіталовкладень, перевага ліквідності.

У теорії Кейнса національний дохід Y і рівень зайнятості N — залежні змінні (рис. 1). Обсяг національного доходу зумовлює рівень зайнятості. Сам національний дохід, з одного боку, є фактором, що впливає на зростання споживчого попиту (споживчий попит зростає, але не в тому ступені, що дохід), з іншого — зростання національного доходу залежить від інвестицій.

Витрати на споживання визначаються схильністю до споживання С / Y. Тут діє психологічний закон, що виражає залежність між споживанням і доходом. Зі зростанням доходу середня схильність до споживання падає під впливом зниження граничної схильності до споживання (ΔС/ΔY).

Рівень інвестиційного попиту І залежить від очікуваної ефективності капіталу Р і відсоткової ставки r. Відсоткова ставка, або норма відсотка, — це плата за відмову від ліквідності. Перевага ліквідності — прагнення володіти грошима, зберегти заощадження у грошовій формі.

Відсоток r — функція попиту на гроші (перевага ліквідності) і кількості грошей в обігу (пропозиція грошей).

Теорію Кейнса називають теорією ефективного попиту, виділяючи, тим самим, головну ідею, яка полягає в тому, щоб через активізацію і стимулювання сукупного попиту (загальної купівельної спроможності) впливати на виробництво і пропозицію товарів та послуг, підвищити рівень зайнятості [5, c. 257-259].

Одночасно теорія ефективного попиту, сформульована Кейнсом на основі висновку про нездатність ринкового механізму забезпечити рівновагу попиту та пропозиції, в результаті чого виникає проблема неповної зайнятості людських та матеріальних ресурсів, звузила сферу використання виробничої функції, звела її роль до аналітичного рівня. Розвиток теорії функціональної обумовленості економічного росту відбувається у напрямі її пристосування до різноманітних кон'юнктурних умов.

Разом з тим виробнича функція стає основою розробки внутрішньогалузевих балансів економічного розвитку, які, всупереч висновкам кейнсіанської теорії, базуються на принципі автоматичного саморегулювання економічної системи шляхом формування раціональної структури виробництва. Показники, які вводились в функцію, були більш сталими, а зв'язки між ними менш еластичними, її використання в такій інтерпретації було більш ефективним.

Згодом неокласичні принципи, які визначились у зв'язку з дослідженням проблеми макроекономічного технологічного вибору, відображеної через виробничу функцію, розповсюджуються за межі аналізу впливу факторів на обсяги виробництва. Вивчається зв'язок між галузями виробництва, їх взаємовплив. Галузі виробництва розглядались неокласиками з факторіальних позицій з метою визначення пріоритетних напрямів розвитку, впливу кожної з них на формування структури суспільного виробництва.

Значення теорії Кейнса полягає не просто в перегляді традиційних підходів до аналізу процесів економічного розвитку. Кейнс заклав загальнотеоретичні основи дослідження функціональних залежностей і взаємозв'язків реальних економічних величин як агрегованих категорій, показав їхній вплив на хід і тенденції економічного розвитку.

Кейнсіанська революція припускає використання активної економічної політики, врахування соціальних, психологічних, організаційних факторів.

Сучасна економічна теорія так чи інакше пов'язана з теорією і методологією Кейнса. Вона не може ігнорувати широке трактування предмета економічної науки, вплив на процеси економічного розвитку різноманітних умов і факторів [2, c. 138-139].

Висновки

Докладний розгляд економічного вчення Кейнса дасть можливість зрозуміти його наукове значення і вплив на дальший розвиток економічної теорії. Так, новаторство економічного вчення Дж. Кейнса з погляду предмета вивчення та методології виявилось у наданні переваги макроекономічному аналізу перед мікроекономічним. Це означає, що на відміну від інших економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями — споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визначають рівень та темпи зростання національного доходу. Однак головним у методі Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув установити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це і зробило його основоположником макроекономіки як самостійного розділу економічної теорії.

Другою важливою складовою економічного новаторства Кейнса можна назвати обґрунтування концепції так званого «ефективного попиту», тобто потенційно можливого і стимульованого державою попиту. Різко і аргументовано критикуючи тих економістів, які були прихильниками догматичних постулатів «закону ринків» Ж.-Б. Сея, у тому числі Кларка, Маршалла, Пігу, Кейнс дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високорозвинутого капіталістичного суспільства слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів (їхньої рідкісності, цінності, найефективнішого поєднання для отримання максимуму продукції тощо), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а у сфері попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів.

Список використаної літератури

1. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень: Конспект лекцій. -К.: Укр.-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1998. -89, с.
2. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.
3. Економічна теорія: Посібник для вищої школи/ Ред. Є. М. Воробйов,. -К.; Харків: ТОВ "Корвін", 2003. -702, с.
4. Лановик Б. Д.Економічна теорія: Курс лекцій. -К.: Вікар, 2006. -405 с.
5. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. -К.: Інститут аграрної економіки, 1999. -466, с.
6. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник для вузів/ За ред.: Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. -К.: Вища школа, 1994. -559 с.
7. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. Під ред. В. А. Предборського. -К.: Кондор, 2003. -491, с.
8. Уразов А. У. Основи економічної теорії: Навчальний посібник; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. -323, с.
9. Юхименко П. І. Економічна історія: Навчальний посібник. -К.: Вікар, 2004. -341 с.