Теорія держави та права

Вступ

1. Поняття та ознаки соціальних норм
2. Види соціальних норм та їх характеристика
3. Норми права як особливий різновид соціальних норм

Висновки

Література.

В С Т У П

У період становлення правової державності в Україні дедалі вагомішою стає роль соціальних регуляторів суспільних відносин, у яких відображаються загальнолюдські потреби та цінності. Суспільство, як і будь-яка інша складна система, не здатне нормально функціонувати та розвиватися без певних правил. Такі правила дають людині змогу серед багатьох можливих варіантів поведінки обрати той, що відповідає її цілям і схвалюється соціумом.

Серед соціальних регуляторів життя суспільства та поведінки особистості особливе місце належить нормам права. Вони акумулюють у собі ключові властивості права, виступаючи мірилом свободи та справедливості. Побудова правової держави передбачає поступове перетворення права на основний важіль взаємин людини й держави, держави й суспільства, тому соціальний зміст норм права набуває першочергового значення. Саме тому обрана тема є актуальною в контексті сучасної вітчизняної правової думки.

Об'єктом дослідження в роботі виступають норми права в системі нормативного регулювання.

Метою роботи є дослідження норм права в системі нормативного регулювання.

Відповідно до поставленої мети перед роботою постають такі завдання:

• розкрити поняття соціальних норм та охарактеризувати їхні ознаки;
• здійснити порівняльний аналіз соціальних і технічних норм, виявити спільні та відмінні риси;
• визначити види соціальних норм та їхні особливості;
• розкрити природу та специфіку норм права;
• розглянути норми права у взаємодії з іншими соціальними нормами.

Структура роботи відповідає загальним вимогам і включає вступ, три розділи, висновки та список літератури.

1. Поняття та ознаки соціальних норм

Для впорядкування поведінки людей та їхніх об'єднань у суспільстві виробляються певні правила, що спрямовують на досягнення конкретної мети. Ці правила, покликані регулювати життя соціуму, забезпечувати в ньому стабільність і бажаний порядок, отримали назву соціальних норм.

Соціальні норми «здійснюють нормативне регулювання поведінки суб'єктів шляхом встановлення діянь дозволених чи недозволених, здійснюють визначення умов, за яких передбачуване діяння дозволяється або забороняється, визначаються суб'єкти, на яких за певних умов поширюється правило поведінки, що встановлено тією чи іншою нормою» [3, 145].

Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб'єктів, що забезпечує системність і певну передбачуваність розвитку суспільних відносин. Завдяки цьому учасники таких відносин можуть прогнозувати власну поведінку та поведінку інших осіб у ситуаціях, передбачених конкретними соціальними нормами.

Сутність соціальних норм не зводиться лише до правил, адже правила існують і в несоціальних утвореннях (математика, граматика, техніка тощо), а полягає в правилах яскраво вираженого соціального характеру.

До найбільш суттєвих ознак соціальних норм належать:

1. Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного характеру — соціально-вольові норми, що історично склалися або були цілеспрямовано встановлені. Вони орієнтують поведінку людей відповідно до закладеної в нормі ідеальної моделі суспільних відносин, забезпечують однаковість у регулюванні суспільних відносин і формують постійно діючий механізм типових масштабів поведінки.

2. Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають конкретного адресата. Вони розраховані на спрямування поведінки людей у межах відносин певного виду та вступають у дію щоразу, коли виникають відповідні суспільні відносини.

3. Правила поведінки приписувального характеру — загальнообов'язкові. Вони встановлюють заборони та надають еталони поведінки.

4. Правила поведінки, що забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (навичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом).

Соціальні норми виникають у процесі історичного розвитку та, акумулюючи досягнення людства в організації суспільного життя, передаються з покоління в покоління.

«Формуючись та утверджуючись різними шляхами, але загальним є те, що вони відбивають досвід різних варіантів поведінки суб'єктів у тих чи інших ситуаціях. При цьому в соціальній нормі закріплюється той варіант поведінки, що гарантує найкращий результат або завдає найменшої шкоди» [8, 11].

Отже, «соціальна норма, що регулює поведінку людей у суспільстві, — це своєрідний результат пізнання і переробки у свідомості людей відповідного досвіду поведінки, через який визначається той її варіант, що найшвидше веде до бажаних успіхів» [3, 146].

Соціальні норми регулюють поведінку, що має соціальний характер і пов'язана із взаємовідносинами між людьми, їхніми об'єднаннями, соціальними групами. Саме цим соціальні норми відрізняються від норм технічних, медичних, біологічних тощо, які визначають порядок поводження людей із штучними або природними об'єктами та явищами природи (див. таб. 1).

Таким чином, сутність соціальних норм найбільш яскраво проявляється при їх зіставленні з нормами технічними.

Технічні норми регулюють діяльність людини щодо використання природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води тощо) та знарядь праці. Соціальні норми регулюють відносини людей між собою.

«Технічні норми займають своєрідне місце в системі соціального регулювання, обумовлене тим, що вони регулюють відношення між людьми і природою, технікою (людина і комп'ютер, людина і знаряддя праці, людина і виробництво), тоді як соціальні норми — відношення між людьми і їхніми об'єднаннями» [10, 284].

Технічні норми — це правила, що вказують на найбільш економні та екологічно безпечні методи, прийоми і способи впливу людей на матеріальний світ, їхню роботу з технічними та природними об'єктами. Іншими словами, це правила доцільного користування предметами природи, знаряддями праці та різними технічними засобами. Наприклад, правила виконання будівельних робіт, інструкції з експлуатації машин і механізмів.

Технічні норми ґрунтуються на пізнанні законів природи, особливостей технічних об'єктів (знарядь виробництва та інших) і є специфічною мовою спілкування людини з матеріальними об'єктами. Недотримання технічних норм призводить до відповідної реакції з боку сил природи на конкретні дії людини (каліцтва, травми, хвороби). Так, невиконання вимоги медичної установи користуватися одноразовими шприцами може призвести до інфікування хворого на СНІД, а порушення правил роботи на електронно-обчислювальній машині не дасть потрібного результату.

«Якщо розглядати технічні норми безвідносно до того, регулюють вони поводження людей або ні, то їх можна визначити як сугубо технічні і протиставити соціальним нормам. Тобто чисто технічні норми як абстракція, відволікання від суспільних відносин, мають таке ж значення, як правила математики й інших несоціальних утворень. Наприклад, правила поводження з комп'ютерами, телевізорами, стереосистемами, холодильниками і т.ін.» [9, 23].

«Як тільки технічні норми стикаються з поводженням людей і люди починають співвідносити свої вчинки з технічними вимогами, тобто як тільки технічні правила стають загальними правилами поводження (нормами), вони набувають соціального значення. Наприклад, правила гігієни — технічні норми, що мають соціальне значення. Або інший приклад: технічними нормами є різні правила, що установлюють вимоги до якості продукції, товарів і гарантії їхньої якості. Ці технічні правила розраховані на відношення суб'єктів (колективів) до них у процесі створення продукції (товарів) і в сфері обміну. Тому вони мають соціальний характер» [10, 285].

Отже, спільним для технічних і соціальних норм є їхній зв'язок із діяльністю людини. Відмінність технічних і соціальних норм полягає в об'єктах і методах регулювання.

Соціально-технічні норми мають такі ознаки (за О.Ф. Скакун):

• обумовленість законами природи і техніки;
• невираженість соціального характеру (не є чисто соціальними);
• невираженість заходів суспільного забезпечення (правових, моральних та інших санкцій);
• винятковість використання.

Деякі технічні норми, що діють у матеріально-виробничій та управлінській сфері та набули соціального значення, отримують правову силу, тобто стають техніко-юридичними з ознаками обов'язковості й охорони державними заходами, аж до примусу. При цьому вони не втрачають свого організаційно-технічного характеру. Наприклад, правила протипожежної безпеки, експлуатації атомних станцій, усіх видів транспорту, енергопостачання, збереження і переміщення вибухових і токсичних речовин, поводження зі зброєю тощо.

До технічних норм належать:

1. Будівельні норми і правила (СНІПи);
2. Державні стандарти (ДСТ);
3. Технічні умови виробництва певної продукції;
4. Інструкції з експлуатації машин і механізмів;
5. Норми витрати сировини, палива, електроенергії тощо.

Соціально-технічні норми можуть стати техніко-юридичними, що відбувається у двох випадках:

1. Коли держава через відповідні уповноважені органи формулює зміст соціально-технічних норм, дотримання яких визнається юридично обов'язковим. Наприклад, наказ Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкової декларації і порядку її заповнення і подачі». Інший приклад: інструкція з дотримання технічних правил працівниками атомної електростанції. Вона містить соціально-технічні норми, що мають формально-обов'язковий характер для адресата та охороняються державою. Інструкція до електробритви такого характеру не має.

2. Коли держава не формулює зміст соціально-технічних норм, а відсилає до них (інструкцій тощо), але встановлює відповідальність за порушення їхнього змісту. Такі норми мають бланкетний або відсильний характер. Так, відхилення від заборон з техніки безпеки, промислової санітарії та інших правил охорони праці, передбачених трудовим законодавством, може спричинити адміністративну, дисциплінарну або кримінальну відповідальність.

Не можна протиставляти юридико-технічні норми нормам соціальним, оскільки всі без винятку правові норми адресовані людям, регулюють відносини тільки між особистостями, групами, суспільством і державою (але не відносини між особистістю і річчю або явищем природи) і в цьому сенсі вони соціальні. «Їх іноді називають підвидом соціальних норм або соціальних норм із технічним змістом. Таким чином, у матеріально-виробничій і управлінській сфері (відповідно до рівня розвитку техніки) технічні норми не можуть не набувати характеру соціальних, а потім — і якості юридичних норм» [10, 287].

2. Види соціальних норм та їх характеристика

Різноманітність, складність та інші особливості суспільних відносин зумовлюють функціонування багатьох норм, які їх регулюють. У своїй сукупності існуючі норми утворюють єдину систему соціального регулювання, в якій ефективність кожного виду норм найповніше проявляється лише у взаємодії з іншими елементами цієї системи.

Види соціальних норм виділяються за різними критеріями, наприклад, за сферами дії:

• економічні: регулюють суспільні відносини в економічній сфері, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;
• політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов'язані з їхньою участю в боротьбі за державну владу та в її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;
• релігійні: регулюють відносини у сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;
• екологічні: регулюють відносини у сфері охорони навколишнього середовища тощо.

Основними видами соціальних норм за регулятивними особливостями є:

• моральні норми;
• звичаєві норми;
• правові норми;
• корпоративні норми (див. мал. 1).

Розглянемо головні ознаки тих соціальних норм, які найбільше впливають на регулювання суспільних відносин у сучасних умовах.

Мораль — це система норм і принципів, що виникають із потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою), спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла та підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою суспільної думки.

Мораль має історичний характер, але за всіх часів критерієм моральних норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності, совісті. Вона охоплює майже всі сфери життя — економіку, політику, право та інші. За допомогою моралі узгоджується поведінка особистості з інтересами суспільства, долаються протиріччя між ними, регулюється міжособистісне спілкування. З найдавніших часів відоме «золоте правило» моралі: «(не) чини стосовно інших так, як ти (не) хотів би, щоб вони чинили стосовно тебе».

У багатьох випадках правові норми ніби виростали з моральних принципів. Дотримання норм права є моральним обов'язком громадянина, що визначається моральною і правовою культурою суспільства. Щоправда, жодне суспільство в історії розвитку людства не досягло гармонії права і моралі.

Можна виділити спільні риси моральних та правових норм:

1) вони діють у єдиному полі соціальних зв'язків, тобто є соціальними нормами;

2) переслідують єдину мету — встановлення і підтримка порядку в суспільстві;

3) мають єдине функціональне призначення — впливати на поведінку людей, регулювати їхні відносини, формувати масштаби (еталони, стандарти) поведінки;

4) адресовані всім або великій групі людей, тобто є правилами поведінки загального характеру;

5) мають єдину духовну природу, спільний ціннісний стрижень — справедливість. Навіть у класовій державі норми права були вираженням справедливості, що лежить в основі норм моралі. Останні, своєю чергою, були зумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства. Але й тоді норми права і норми моралі протистояли сваволі й анархії.

Звичаєві норми — правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їхнього застосування протягом тривалого часу (це основна форма регулювання відносин у додержавному суспільстві).

Звичаєві норми мають такі ознаки:

• етнічний характер;
• колективістський характер;
• моральна обумовленість;
• зв'язаність із релігійними уявленнями і ритуалами;
• підкреслена публічність та ін. [10, 291].

Дотримання звичаєвих норм забезпечувалося заходами суспільного впливу на порушника (смертна кара, вигнання з роду, позбавлення вогню і води тощо) або схваленням заходів, що застосовувалися до кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кровна помста).

У державі звичаєві норми були санкціоновані державою:

1. У процесі судової або адміністративної діяльності, коли звичай слугував підставою для вирішення спору (англо-американський тип правових систем).

Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захищається судом, ця норма повинна була:

• виражати тривалу правову практику;
• відображати однакову практику — як дії, так і бездіяльності;
• втілювати природну і розумну потребу в правовому регулюванні ситуації.

Необхідність застосування норми-звичаю доводилася в суді.

2. Шляхом включення звичаю в законодавчі акти рабовласницьких і феодальних держав, що склали найдавніший шар права — звичаєве право (романо-германський тип правових систем та ін.).

Для набуття юридичної чинності норма-звичай:

• не повинна суперечити закону;
• повинна його доповнювати і ніби «оживляти»;
• не може підміняти закон.

Після санкціонування державою звичаєвої норми (правовий звичай) її дотримання забезпечується примусовою силою держави. Так, закони Хаммурапі включали звичаєві норми, що після надання їм письмової форми набули більш стійкого характеру. Наприклад, один із законів Хаммурапі встановив: якщо син ударить батька, йому потрібно відрубати руку. Якщо раніше були сумніви щодо даного покарання, цей закон вирішив їх. І одночасно він зробив це покарання важко зрозумілим, перешкоджаючи пом'якшенню покарання, коли відрубування руки сина було визнано пізніше надто суворим покаранням.

Звичаєве право — система правових норм, що ґрунтується на звичаєвих нормах, які діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються її примусовою силою (у разі потреби).

Звичаєве право сформувалося на ранніх щаблях розвитку суспільства, у період розпаду родового ладу. Виникаючі в суспільстві протиріччя викликали потребу у фіксації сформованих відносин у формі різних нормативних установлень (Російська правда, Алеманська правда, Салічеська правда та інші). Перші писані закони, засновані на нормах-звичаях, повинні були справляти враження на підданих своєю стабільністю і розвивати в них почуття впевненості у справедливості.

Згодом звичаї минулого (кровна помста, виклик на дуель) поступово трансформувалися відповідно до соціально-економічного ладу суспільства і дотепер продовжують відігравати досить істотну роль, особливо на рівні повсякденної свідомості, у правосвідомості.

«Можна назвати сучасні держави, так звані "країни, що розвиваються", де звичаєве право відіграє головну роль у регулюванні земельних, сімейних і спадкових відносин (країни Океанії, тропічного поясу африканського континенту, деякі азіатські країни), однак у жодній з них правові звичаї не є самостійним і винятковим регулятором суспільних відносин. Ці країни керуються і нормами-звичаями, і нормами, виданими або санкціонованими державою. Наприклад, у Папуа-Новій Гвінеї діють як норми звичаєвого, так і норми загального (англійського) права. На становлення системи права горців Північно-західного Кавказу (частина Російської Федерації) істотний вплив зробили російське законодавство, норми шаріату і норми традиційного (звичаєвого) права, що проявилося у всіх сферах їхнього життя» [10, 292-293].

Отже, звичаєві норми і засноване на них звичаєве право є головними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних утвореннях, сприяють формуванню їхньої національної правової системи. Величезний вплив у цьому плані належить етичним, релігійним та іншим особливостям, властивим конкретному етнічному утворенню (або їхній сукупності), а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторюючись і закріплюючись у свідомості індивідів, стають нормами поведінки. Звичаєві норми розглядаються членами соціального об'єднання як обов'язкові або на підставі безпосередніх умов громадського життя, або на підставі якогось суспільного авторитету; здійснюються добровільно, а у випадку їхнього порушення проти правопорушників застосовуються заходи суспільного впливу.

Норми-традиції є близькими до звичаєвих норм. Це сформовані способи поведінки людей, що передаються з покоління в покоління та стали правовими нормами. Традиції — більш широке за змістом утворення, ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовнішнє вираження в нормах обрядів — дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поведінки (весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Обрядові церемонії, що відбуваються в урочистій обстановці, називаються ритуалами. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або традиції, що підтримується і забезпечується державою. Наприклад, прийняття присяги в системі Збройних сил, МВС, СБУ, проведення стройових оглядів та інших церемоній закріплені в статутах, положеннях відомчих нормативних актів і забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю застосування заходів дисциплінарної відповідальності.

Корпоративні норми — це правила поведінки, що встановлюються в корпорації (підприємстві, установі, організації) для врегулювання відносин між людьми. Вони спрямовані на досягнення цілей її функціонування та виражаються в її статутах, положеннях, рішеннях.

До корпоративних норм належать:

• норми, що містяться в документах некомерційних, недержавних корпорацій — суспільних об'єднань (партій, профспілок, добровільних товариств, заснованих на членстві);
• норми, що містяться в документах комерційних корпорацій, насамперед тих, що створюються для підприємницької діяльності (господарських товариств — повних, командитних, акціонерних товариств — відкритих, закритих тощо).

Соціальна норма — це правило (зразок) поведінки, що виражається у відношенні однієї людини до іншої, а корпоративна норма — правило поведінки, встановлене організацією для своїх членів. Нею визначаються обсяг, характер, межа можливого і дозволеного в їхній поведінці. У комерційних корпораціях — це норми внутрішньоорганізаційного (внутрішньофірмового) права.

Корпоративні норми комерційних організацій розробляються органами управління цих організацій, регулюють відносини між співробітниками корпорації і кредиторами, працівниками корпорації і клієнтами, адресуються їхнім членам (засновникам, акціонерам, робітникам, службовцям тощо). Хоча вони діють усередині певної організації, як і норми суспільних некомерційних об'єднань, між ними є відмінності. Норми комерційних організацій породжують права й обов'язки, забезпечені юридичним механізмом державних органів, тоді як норми громадських організацій такого забезпечення не мають.

3. Норми права як особливий різновид соціальних норм

Особливим видом соціальних норм є норми права, які є «елементарною часткою» права.

Норма права — «це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, що офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових й індивідуальних інтересів (волею) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу» [10, 297-298].

Оскільки норма права є «елементарною часткою» права, їй притаманні й основні ознаки та властивості права в цілому. Водночас нормі права як окремому явищу властиві свої специфічні риси:

1. Це правило поведінки регулятивного характеру. Норма права вводить нове правило, фіксує найбільш типові соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є моделлю (зразком, еталоном, масштабом) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дію, «роботу», що повинна завершитися певним результатом.

2. Це загальнообов'язкове правило поведінки. Норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, що не підлягає обговоренню з погляду доцільності.

3. Це правило поведінки загального характеру. Норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Це формально-визначене правило поведінки, що надає та зобов'язує. Норма права закріплює права й обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що застосовується у випадках її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших — забезпечити це право). Формальної визначеності норма права набуває після викладу її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Це правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку. Норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їхньої компетенції та відповідно до визначеної процедури: розробка, обговорення, прийняття, вступ у дію, зміна або скасування дії.

6. Це правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу. Держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у випадку невиконання вимог норми права.

Як класичне розпорядження норма права має такі риси:

• відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поведінки (вид і міру поведінки);
• вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність);
• має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Внутрішній зміст норми права вирізняється тим, що вона:

• є мірою свободи і справедливості;
• є результатом владної діяльності держави, що полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, які виникають у громадянському суспільстві;
• має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване необмеженому числу індивідуально невизначених суб'єктів і розраховане на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах.

Місце норм права в системі соціальних норм може бути зрозуміле через зіставлення їх з іншими соціальними нормами — нормами моралі, звичаєвими та корпоративними нормами.

По-перше, спостерігається тісний зв'язок норм права і норм моралі в процесі правотворчості:

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні є моральним явищем. Наприклад, заборона вбивства — це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за обмову, дачу неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, що у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не відповідає за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї або близьких родичів, є насамперед моральною нормою.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі. Наприклад, зміна ставлення до комерційної діяльності зажадала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в Україні, морально відпала.

3. Норми права скасовуються у випадку невідповідності вимогам норм моралі, що панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

Норми моралі впливають на правореалізаційну діяльність, їхній вплив виявляється таким чином [див.: 10, 289-290]:

1. Норми права оцінюються громадянином, що реалізує їх, з погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, що не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі.

2. Норми права тлумачаться посадовою особою, що здійснює правозастосовчу діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Особливо це стосується тих норм права, що містять у своєму тексті оцінні поняття (напр., «цинізм», «особлива зухвалість» — у Кримінальному кодексі України). Їх неможливо зрозуміти і застосувати без звернення до норм моралі. Так, справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення про обмову, образу, хуліганство, статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм, що діють у суспільстві.

3. Правозастосовчий процес, включаючи його останню стадію — прийняття правозастосовчого акту, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не зачіпає якихось моральних цінностей, однак будь-які юридичні правила, що вносять чіткість і визначеність у взаємовідносини суб'єктів права в процесі правозастосовчої діяльності, не є байдужими для моралі.

Норми права, зрозуміло, впливають на норми моралі. Це знаходить свій вияв у тому, що:

1. Норми права сприяють утвердженню прогресивних моральних уявлень.
2. Норми права сприяють усуненню перешкод на шляху розвитку нових моральних норм.
3. Норми права виступають як засіб охорони і захисту норм моралі.

Звичаєві норми можуть вважатися правовими, у чому проявляється їхній взаємозв'язок із нормами права. Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і внаслідок визнання його «своїм» певною етнічною спільнотою, плем'ям, кастою тощо. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є затвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.

«Те, що сучасний юрист не вважає правом, часом розглядається таким із традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить грань між юридичним (спеціально-соціальним) і загальносоціальним регулюванням — торгівля, виробництво, транспорт, надання послуг та ін. Так, у сучасному українському суспільстві суб'єкти господарської діяльності нерідко вдаються до ділового звичаю — правила, що в силу визнаної корисності регулярно повторюється в процесі господарської й іншої діяльності, стає звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правового захисту в арбітражному суді, нерідко стає правовим» [10, 293].

Спільність норм права й норм корпоративних виявляється в тому, що вони:

• регулюють типові ситуації або вид відносин, а не окремий випадок або конкретні суспільні відносини;
• мають багаторазове використання, тобто розраховані на багаторазове повторення;
• мають загальний неперсоніфікований характер, тобто стосуються відразу багатьох, поіменно не зазначених, осіб;
• викладаються в письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому порядку уповноваженими органами.

Як зазначає О.Ф. Скакун, корпоративні норми (норми всіх організацій, включаючи підприємницькі) варто розглядати як норми, що заповнюють прогалини в нормативній системі права і мають субсидіарний (допоміжний) характер. Корпоративними нормами повинні регулюватися тільки ті відносини, що торкаються основ життя колективу (використання фінансів, встановлення умов праці, заохочення працівників, порядок застосування заходів відповідальності тощо), тобто трудові й організаційно-управлінські.

Корпоративні норми, що містяться в локальних нормативних актах, мають правовий характер і перебувають у тісному зв'язку з нормами права, виданими державою. Це відбувається тому, що:

• у виданих державою нормах права передбачається можливість колективу корпорації регулювати свою поведінку самостійно;
• у нормах права визначаються напрямки корпоративного регулювання за допомогою вказівки цілей і завдань суспільного і державного розвитку, того або іншого нормативно-правового акту або призначення того або іншого виду суспільної діяльності;
• у нормах права вказуються межі корпоративного регулювання;
• від корпоративних норм, як і норм права, виданих державою, вимагається відповідність природі права як мірі справедливості і свободи, принципам права (загальним, галузевим, міжгалузевим);
• норми права у певних випадках визначають і процедуру прийняття корпоративних норм;
• корпоративні норми за своїм змістом не повинні суперечити нормам загальнодержавним;
• корпоративні норми, хоча й опосередкованим шляхом, забезпечуються державним примусом.

Значення корпоративних норм з юридичної точки зору полягає в тому, що вони визначають правосуб'єктність корпорації. У випадку їхнього порушення є можливість звернутися до компетентних правоохоронних органів. Так, при порушенні положень установчих документів акціонерного товариства, наприклад, про порядок розподілу прибутку, зацікавлений суб'єкт може оскаржити постановлене рішення в судовому порядку.

В И С Н О В К И

1. Соціальні норми — це правила поведінки загального характеру, які складаються у відносинах між людьми в суспільстві у зв'язку з проявом їхньої волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Соціальні норми виникають у процесі історичного розвитку й передаються з покоління в покоління, вирізняються такими ознаками, як регулятивний, загальний та приписувальний характер. Соціальні норми утворюють єдину систему.
2. Різноманітність та складність суспільних відносин зумовлюють існування різних соціальних норм. За регулятивними особливостями виділяють такі види соціальних норм: моральні норми; звичаєві норми; правові норми; корпоративні норми. Ці норми вирізняються за структурою, формами дії, способами забезпечення, сферами застосування, пріоритетністю; кожен вид соціальних норм має власну специфіку. Спільне в них те, що вони встановлюють конкретні, чіткі рамки для поведінки учасників суспільних відносин, містять однаковий масштаб (міру) поведінки, тобто власне нормативність. Усі соціальні норми взаємодіють та чинять вплив на формування одна одної.
3. Норми права посідають особливе місце в системі соціальних норм, оскільки вони є «елементарною часткою» права. Їм притаманні як риси права в цілому, так і власні специфічні ознаки. До останніх, зокрема, належать такі:
4. норми права носять регулятивний характер;
5. вони містять загальнообов'язкове правило поведінки;
6. вони є правилом поведінки загального характеру;
7. норма права — формально-визначене правило поведінки, що має характер надання та зобов'язування;
8. вона є правилом поведінки, прийнятим у суворо встановленому порядку;
9. як правило поведінки норма права забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.
10. У процесі регулювання суспільних відносин уся сукупність соціальних норм перебуває у взаємодії. Ця взаємодія може виявлятися по-різному, причому процеси взаємодії норм права та моралі, норм права та корпоративних норм тощо досить складні.
11. У процесі правотворчості норми права взаємодіють із нормами моралі, до того ж норми моралі чинять вплив на правореалізаційну діяльність, а норми права впливають на норми моралі в суспільстві. Звичаєві норми після санкціонування державою набувають правового характеру, це можна спостерігати на прикладі формування звичаєвого права на ранніх щаблях розвитку суспільства. Корпоративні норми носять правовий характер та також перебувають у щільному зв'язку із нормами права.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України. — К., 1996.
2. Алексеев С.С. Теория права. — М., 1995.
3. Загальна теорія держави та права / За ред. В.В. Копейчикова. — К., 1997.
4. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права. — М., 1998.
5. Лукашева Е.А. Политика, право, мораль. — М., 1986.
6. Нерсесянц В.С. Право в системе социальной регуляции. — М., 1986.
7. Нормы советского права. — Саратов, 1987.
8. Пеньков Е.М. Социальные нормы. — М., 1990.
9. Плахов В.Д. Социальные нормы. — М., 1985.
10. Скакун О.Ф. Теория государства и права. — Х., 2000.