Теоретико - методичні аспекти розміщення продуктивних сил: предмет, об’єкт, завдання розміщення продуктивних сил

Вступ.

1. Сутність продуктивних сил.

2. Еволюція процесу розміщення продуктивних сил.

3. Закономірності розміщення продуктивних сил.

4. Основні принципи розміщення продуктивних сил.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Будь-яка наука спирається на чітко окреслену систему понять і категорій. Поняття є формою узагальнення предметів і явищ, і його наукова цінність зростає, якщо воно відображає суттєві ознаки. Категорії ж фіксують найзагальніші властивості та зв'язки явищ матеріального світу, такі як час, простір, рух.

Кожне поняття узагальнює певний аспект реальності, а повне її відображення можливе лише через систему взаємопов'язаних понять, категорій і законів. Нечіткість визначень і термінологічна розмитість призводять до неоднозначного трактування процесів і ускладнюють пізнання об'єктивної дійсності.

У сфері розміщення продуктивних сил понятійний апарат досить неоднорідний, що свідчить про незавершеність формування цієї дисципліни в період становлення ринкової економіки.

Для ґрунтовних досліджень у цій галузі необхідне впорядкування термінології регіональної економіки. Особливо важливо однозначно визначити такі ключові поняття, як «розміщення виробництва», «розміщення продуктивних сил» та «територіальна організація продуктивних сил».

1. Сутність продуктивних сил

Розміщення продуктивних сил передбачає наявність об'єкта впливу та самого процесу розміщення. Виробництво має суспільний характер і охоплює два рівні відносин: взаємодію людини з природою, що відображається у понятті «продуктивні сили», та відносини між людьми у виробничому процесі, які визначаються як «виробничі відносини».

Продуктивні сили являють собою систему особистих і речових елементів, поєднання яких забезпечує процес виробництва.

Речові елементи включають предмети праці (сировина, матеріали, що піддаються обробці) та засоби праці (обладнання, споруди, інфраструктура), які людина використовує для впливу на предмети праці. Разом вони утворюють засоби виробництва.

Особистим елементом є людина, яка створює засоби праці та приводить їх у дію, володіючи необхідними знаннями та навичками. Саме людина є головною продуктивною силою.

Виробничі відносини — це сукупність економічних відносин між людьми, що виникають у процесі виробництва та руху продукту до споживання. Їх основу становлять відносини власності, які визначають розподіл засобів виробництва.

Суспільне виробництво функціонує через діючі продуктивні сили, а сам процес виробництва є економічною категорією, що відображає створення споживчої вартості.

Поняття «розміщення» в науковій літературі трактується неоднозначно. Е.Б. Алаєв визначає його як конкретний розподіл явищ по території. У. Ізард акцентує увагу на питанні про те, які галузі можуть розвиватися в регіоні. Я. Гамільтон розглядає розміщення як просторові співвідношення та взаємозв'язки об'єктів. П.Я. Бакланов підкреслює просторовий розподіл і взаємозв'язок різних об'єктів та форм їх територіального забезпечення [5, c. 24-26].

З економічної точки зору, розміщення — це процес і результат розподілу виробничих компонентів, населення та природних ресурсів по території країни відповідно до її умов і територіального поділу праці. Розміщення виробництва є багатостадійним процесом створення матеріальних благ, що охоплює як продуктивні сили, так і виробничі відносини.

Отже, поняття «розміщення продуктивних сил» є ширшим за «розміщення виробництва», оскільки включає також населення, незайняті ресурси та засоби виробництва в статичному стані, без урахування виробничих зв'язків.

Важливим є поняття «територіальна організація продуктивних сил». Організація розуміється як процес упорядкування елементів у часі та просторі для досягнення певних цілей. Територіальна організація передбачає цілеспрямований розподіл явищ з урахуванням їх функцій та зв'язків. Вона включає об'єкт розміщення, місце локалізації, цілі та обґрунтування порайонного розвитку.

У сучасних умовах територіальна організація продуктивних сил — це врегульований процес їх розміщення, що передбачає систему зв'язків між видами діяльності та формування галузевих і міжгалузевих комплексів. Резерви її ефективності полягають у комплексному підході, інтенсифікації економіки, використанні діючого потенціалу, забезпеченні екологічної рівноваги та соціальних параметрів.

Таким чином, «територіальна організація продуктивних сил» є більш містким поняттям, ніж «розміщення продуктивних сил», яке характеризується певною невизначеністю.

Пріоритетність соціальних цілей привела до виникнення поняття «територіальна організація суспільства», яке є ще ширшим і охоплює всі сфери суспільного розвитку: розміщення виробництва, розселення, соціальну структуру, адміністративний устрій.

Головною метою розміщення продуктивних сил є підвищення соціально-економічної ефективності праці на основі використання закономірностей територіального функціонування економіки [8, c. 44-47].

2. Еволюція процесу розміщення продуктивних сил

Сучасна практика та розвиток наук про територіальну організацію вимагають глибокого вивчення закономірностей і принципів розміщення продуктивних сил.

Процес розміщення є історичною категорією, що включає чинник часу. Проблема розміщення не існувала, доки виробництво мало натуральний характер і не було відокремлене від споживання. Вона виокремилась у період промислової революції з розвитком великої машинної індустрії, коли став можливим цілеспрямований вибір території для виробничої діяльності.

Лише в XIX столітті постало практичне завдання вибору оптимального району для підприємств залежно від джерел енергії, сировини, робочої сили та ринків збуту. Вдалий вибір місця став передумовою отримання додаткової вартості. Виробництво почало просторово диференціюватися відповідно до наявності сприятливих умов на різних територіях.

В результаті випуск окремих видів продукції закріпився за певними територіями, що сприяло поглибленню територіального поділу праці [7, c. 51-53]. Територіальний поділ праці створив порядок у розстановці продуктивних сил і зумовив весь процес розміщення виробництва.

Отже, розміщення продуктивних сил — це складний процес, що включає заселення територій, їх освоєння, концентрацію та розосередження об'єктів, формування каркасу територіальної організації господарства.

Поступово зростав інтерес до причин і методів розміщення. Сьогодні актуальними є дослідження сутності розміщення, аналіз його компонентів та вивчення процесів на різних територіальних рівнях.

3. Закономірності розміщення продуктивних сил

Термін «закон» вживається для позначення необхідних причинно-наслідкових зв'язків (природних, суспільних, логічних) або обов'язкових суспільних установок. Економічна наука використовує його для позначення істотних взаємозалежностей в економічних процесах.

Економічні закони є науковою абстракцією, що відображає об'єктивні, стійкі зв'язки у виробничих відносинах. Вони визначають розвиток галузевих і територіальних аспектів господарства. Закономірності розміщення продуктивних сил — це економічні закони, що відображають зв'язки між суспільними процесами і територіями [38-41].

Закономірності розміщення є складними, оскільки зумовлені взаємодією різних процесів. Вони є модифікацією економічних законів у специфічних умовах конкретної території.

До основних рис закономірностей розміщення належать:

1. Об'єктивність — практична діяльність має підпорядковуватися закономірностям.
2. Обов'язковість вияву за певних умов — незнання законів призводить до диспропорцій.
3. Системність та ієрархічність — закономірності слід використовувати у взаємозв'язку.
4. Автономність — закони, хоч і взаємодіють, залишаються певною мірою самостійними.
5. Конкретно-історичний характер — діють у певній соціально-економічній ситуації.

В умовах ринкових відносин з'являються нові інтерпретації закономірностей, що є природним рухом до економіки з різними формами власності. Сучасне розуміння демократії має створити умови для економічно вільної особистості [4, c. 41-43].

До найвідоміших закономірностей належать:

Комплексно-пропорційне розміщення продуктивних сил. Це фундаментальна закономірність, що відповідає економічному закону комплексного розвитку господарства. Комплексність — це усвідомлений розподіл елементів продуктивних сил для ефективного розвитку виробництва. Вона має бути націлена на економічну ефективність. Сьогодні необхідний перехід до державно-суспільного регулювання розміщення, що охоплює лише міжгалузеві комплекси та об'єкти інфраструктури.

Пропорційність — це співрозмірність між елементами суспільного виробництва. Вона має забезпечуватися на будь-якій території. Комплексність і пропорційність тісно пов'язані, але територіальні пропорції є найменш керованими. Сучасна концепція оптимальних пропорцій пов'язана з формуванням ринкових відносин, які мають стати механізмом їх підтримки.

Раціональне, економічно ефективне розміщення продуктивних сил. Ця закономірність має забезпечувати зростання продуктивності праці за найменших витрат. Результатом є поліпшення соціальних умов та оптимальне природокористування. Зниження ефективності свідчить про нераціональність розміщення.

Зближення економічного і соціального рівнів розвитку регіонів. Це не лише економічна проблема. Кожна область може робити внесок в економіку країни. Однак практика переливу ресурсів та пільг призвела до утриманства та зрівнялівки. Області України значно відрізняються за рівнем виробництва національного доходу, особливо Запорізька та Закарпатська (розрив 40-50 пунктів).

Сьогодні категорію «зближення» має змінити «регулювання» соціально-економічного розвитку на основі самофінансування та самоуправління регіонів. Цей механізм має забезпечити зв'язок витрат з доходами. Рівень розвитку регіону має залежати від використання його потенціалу. Господарський механізм території покликаний поліпшувати умови життя та поєднувати загальнодержавні й регіональні інтереси.

Розміщення продуктивних сил з урахуванням розвитку територіального поділу праці. Ця закономірність зумовлена необхідністю взаємовигідного співробітництва між країнами. Створення спільних підприємств, активізація прикордонної торгівлі призводять до формування нових виробничих структур, що впливає на спеціалізацію господарства. Значення процесу розміщення при цьому зростає [6, c. 12-15].

4. Основні принципи розміщення продуктивних сил

Закономірності реалізуються через діяльність людей, яка включає пізнання законів та їх практичне застосування. Для цього необхідні принципи як складові економічної політики.

Принципи розміщення продуктивних сил — це науково обґрунтовані положення, якими керується суспільство. Вони відображають закономірності, є суб'єктивними за формою та об'єктивними за змістом. Принципи є більш динамічними і можуть відображати кілька закономірностей [2, c. 20-22].

В сучасних умовах провідним принципом є соціальна орієнтація. Її сутність — створити в кожному регіоні структуру господарства, що найповніше задовольняє потреби населення. Це сприяє соціальній справедливості та ефективності територіального розвитку.

Цей принцип виводить підприємства зі сфери відомчого монополізму та сприяє їх самостійності. Принцип поєднання регіональної спеціалізації та комплексного розвитку збагачується новим змістом. На зміну територіальному поділу праці приходить інтеграційний поділ, що формується поєднанням інтересів держави, регіонів та підприємств.

Вибір постачальників і споживачів має здійснюватися з урахуванням принципу соціальної, економічної та екологічної ефективності. Орієнтуватися потрібно на інтегральну територіально-міжгалузеву ефективність. Удосконалення розміщення має сприяти поліпшенню умов життя та оптимізації природокористування.

Важливим є принцип наближення до джерел сировини, палива, енергії та районів споживання. Це дозволяє скоротити нераціональні перевезення та оперативно задовольняти потреби населення.

Принцип науково обґрунтованого природокористування передбачає раціональне використання природних ресурсів, їх відтворення та охорону середовища. Головними критеріями є збереження екологічної рівноваги та відновлення природних комплексів.

Принцип різноманітності форм господарювання передбачає рівноправний розвиток державних, кооперативних, орендних, акціонерних та приватних форм. Це потребує нового підходу до концентрації, спеціалізації та кооперування [6, c. 15-17].

Принцип відносної сталості територіальних систем в екстремальних умовах передбачає створення умов для автономного розвитку.

Принцип провідної ролі самоуправління виявляється у пошуку нових форм територіально-економічного районування та регіональних об'єднань.

Регіональний розвиток здійснюється в нових умовах господарювання. Система принципів має лежати в основі управлінської діяльності. Для їх впровадження потрібен новий механізм відбору регіональних цілей [1, c. 19-20].

Висновки

Науково обґрунтована політика особливо актуальна для України. За роки централізованого управління економічні й соціальні структури деформувалися, а відомчий підхід ігнорував інтереси регіонів. Це призвело до екологічної та соціальної напруженості.

Метою регіональної політики України є забезпечення гідних умов життя населенню. Для цього потрібні зміна структури територіальної організації господарства та технологічне оновлення виробництва.

Розміщення продуктивних сил (РПС) — це галузь економічної науки, що вивчає просторові аспекти вияву економічних законів. Об'єктом вивчення є продуктивні сили, а предметом — їх територіальний стан і розвиток.

Продуктивні сили мають різні аспекти розвитку. У зв'язку з виробничими відносинами вони вивчаються політекономією, у часі — економічною історією. Територіальна модифікація економічних законів розглядається як закономірності розміщення продуктивних сил. Так, закон економії часу виявляється як закономірність ефективності розміщення, закон поділу праці — як закономірність територіального поділу праці, закон концентрації — як закономірність територіальної концентрації.

Список використаної літератури

1. Жук М. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України : Підручник/ Микола Жук, Володимир Круль,; Чернівецький націон. ун-т ім. Юрія Федьковича . -К.: Кондор, 2004. -293 с.

2. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України : Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. -К.: Академвидав, 2002. -367 с.

3. Курочкін, Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Навч. посібник/ Г. Ф. Курочкін,; НАУ. -К.: Національна академія управління, 2004. -272 с.

4. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Навчальний посібник/ Мар’ян Долішній, Юрій Стадницький, Анатолій Загородній, Олег Товкан,; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". -Львів: Інтелект-Захід, 2003. -255 с.

5. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Підручник/ За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова. -7-ме вид., стереотип. . -К.: Знання, 2005. -350 с.

6. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика : Підручник/ Дмитро Стеченко,. -К.: Вікар, 2006. -396 с.

7. Хвесик М. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка : Навчальний посібник/ Михайло Хвесик, Людмила Горбач, Павло Пастушенко,. -К.: Кондор, 2005. -342 с.

8. Чернюк Л.Розміщення продуктивних сил України : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий,. -К.: ЦУЛ, 2002. -440 с.