Теоретичні питання соціології

1. Система соціального контролю. Елементи соціального контролю

Соціальний контроль — це механізм впливу на соціальні групи, що реалізується через примус. На відміну від культурного контролю, він є зовнішньою формою тиску на особистість і виступає своєрідним «об'єктивним» бар'єром для реалізації несублімованих інстинктів. Зазвичай суспільство застосовує такий контроль через систему позитивних і негативних санкцій.

Цей феномен є невід'ємною складовою будь-якої системи управління соціальними процесами, виконуючи функцію зворотного зв'язку, що гарантує виконання рішень керівних органів.

Соціальний контроль є специфічним інструментом регуляції поведінки та підтримання суспільної стабільності. Він дозволяє зберігати традиції, звичаї та моральні норми, відтворюючи соціальні відносини в межах прийнятої в суспільстві нормативної системи. Обмежуючи стиль життя своїх членів, група стежить за тим, щоб індивіди не відхилялися від загальноприйнятих правил.

Основними механізмами соціального контролю є:

• Соціалізація — процес засвоєння соціальних ролей і культурних норм, що передбачає виконання людиною своїх ролей автоматично, на основі звички чи традиції. Індивід має прагнути до впорядкування власного життя, добровільно підкорятися законам і відчувати дискомфорт у разі їх порушення.
• Груповий тиск — кожна особа належить до певної первинної групи (родина, студентський колектив тощо), яка має власні неписані правила поведінки. Член групи зобов'язаний дотримуватися хоча б мінімальних вимог цих норм. У разі порушення застосовуються неформальні санкції — від суспільного осуду до ізоляції. Інтенсивність тиску залежить від рівня згуртованості групи: чим він вищий, тим сильніший контроль. Група виконує функцію нормативного обмеження індивідуальної поведінки [2, c. 227-229].

Структурними елементами соціального контролю виступають норми та санкції.

Норми — це правила, вимоги та очікування щодо відповідної поведінки. Вони можуть існувати на двох рівнях:

• норми, що діють у суспільстві чи великих соціальних групах (закони, традиції, звичаї);
• норми малих груп, так звані «групові звички».

Незалежно від форми, норми виконують такі функції:

• інтеграційну — об'єднання членів групи;
• контрольну — спостереження за поведінкою членів групи;
• еталонну — формування зразків і стандартів поведінки.

У будь-якому суспільстві трапляються порушення норм, і для реагування на них застосовуються санкції. За класифікацією А. Кравченка, існує чотири типи санкцій:

• формальні позитивні — офіційне визнання з боку державних структур (нагороди, почесні звання);
• неформальні позитивні — публічне схвалення без участі офіційних інстанцій (слава, визнання лідерських якостей);
• формальні негативні — покарання, передбачені юридичними нормами (штраф, арешт, звільнення);
• неформальні негативні — покарання, що не передбачені офіційними установами (осуд, зауваження, зневага).

У сучасному світі соціальний контроль здійснюється переважно через формальні норми (закони, накази, постанови). Він отримав інституційну підтримку з боку ключових соціальних інститутів (армія, освіта, правосуддя, уряд) [7, c. 113-114].

2. Кількісний аналіз (контент-аналіз) змісту документів, його характеристика

Контент-аналіз є одним із методів якісно-кількісного дослідження текстів. Його сутність полягає у зведенні всіх текстів з досліджуваної проблеми до набору певних елементів, які піддаються підрахунку та аналізу. Тексти виступають об'єктом аналізу, оскільки на основі змін, що в них відображені, можна робити висновки про тенденції розвитку суспільства чи функціонування соціальних інститутів.

Російський науковець О. М. Алексєєв виокремив такі складові контент-аналітичного дослідження:

• Контент-аналіз працює з масовою сукупністю текстів, застосовуючи типові соціологічні процедури суцільного чи вибіркового обстеження з дотриманням вимог репрезентативності.
• Метод передбачає структурування, сегментацію та розчленування текстів, а також вичленення змістовних інваріантів, що повторюються в усіх або в ряді текстів досліджуваної сукупності.
• Для забезпечення однотипності сегментації контент-аналіз вимагає високого ступеня формалізації, використання суворих операціональних правил і формальних алгоритмів.
• Це аналітико-синтетична процедура, що передбачає формалізований «поділ» цілісних текстів на окремі елементи з подальшим «збиранням» їх у великі однорідні маси, які характеризують усю сукупність текстів.
• Контент-аналіз використовує якісні та статистичні методи, де інваріантні елементи з їх ознаками виступають одиницями спостереження і підрахунку [5, c. 94-95].

Український дослідник В. Іванов визначає контент-аналіз як «якісно-кількісний метод вивчення документів, що характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів». Предметом аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, відображені чи приховані в документах, так і внутрішні закономірності об'єкта дослідження.

Цей метод широко застосовується в різних наукових галузях, демонструючи багатство міждисциплінарних зв'язків. У багатьох сферах існують аналоги контент-аналізу, які відрізняються насамперед цілями. Наприклад, в історії методи джерелознавства (формалізоване спостереження, статистичні процедури, структурне розчленування текстів) дуже подібні до контент-аналізу.

Найбільш узагальнено процес контент-аналізу описали А. Н. Алексєєв і В. С. Дудченко: це комплекс дослідницьких дій, що охоплює ланцюжок від формування об'єкта та постановки завдань до інтерпретації результатів формалізованого спостереження та статистичних операцій. А. Н. Алексєєв деталізує це визначення, виділяючи головні інгредієнти поняття:

1. Контент-аналіз — метод соціології, що служить для опису, пояснення та прогнозу загальних явищ.
2. Об'єктом контент-аналізу є зовнішньо виражений, об'єктивований у знаках зміст інформації.
3. Метод працює з масовими сукупностями текстів, використовуючи соціологічні процедури обстеження з дотриманням репрезентативності.
4. Контент-аналіз передбачає структурування та вичленення смислових інваріантів, що повторюються в текстах досліджуваної сукупності.
5. Розчленування текстів має бути однотипним для кожного з них.
6. Для однотипності сегментації потрібна висока формалізація та суворі операціональні правила.
7. Контент-аналіз — аналітико-синтетична процедура, що поєднує «розділ» текстів із наступним «збиранням» елементів у однорідні маси.
8. Метод використовує якісні та статистичні методи, де інваріантні елементи є одиницями спостереження.
9. У контент-аналізі відбувається перекодування соціальної інформації.
10. Контент-аналіз — спосіб пізнання соціальної дійсності через вивчення умов виробництва та споживання текстів [1, c. 173-175].

Якщо не заглиблюватися в деталі, контент-аналіз можна визначити як якісно-кількісний метод вивчення документів, що характеризується об'єктивністю та строгістю процедури. Він полягає в квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом можуть бути як соціальні проблеми, відображені в документах, так і внутрішні закономірності об'єкта дослідження.

Суперечки щодо визнання контент-аналізу соціологічним методом уже вщухли. Метод — це розроблена вченим правильна схема впорядкованих послідовних операцій, визначена будовою науки. Контент-аналіз — не техніка (сукупність спеціальних прийомів) і не різновид іншого методу, а самостійний метод соціологічного дослідження, тобто спосіб наукового пізнання. З його допомогою можна здійснити повний цикл дослідження будь-якого документального об'єкта, що докорінно відрізняє його від інших методів.

Принципи та умови контент-аналізу

Один із засновників методу Г. Лассуелл вважав головним принципом розчленування суцільного масиву тексту так, щоб найдрібніша одиниця аналізу несла якості цілого. На основі переваги тих чи інших тверджень можна виявити тенденції розвитку. Вчені також виділяли принципи сходження від тексту до позатекстової реальності та строгості дослідження.

Дослідження позатекстової реальності не вичерпує можливостей контент-аналізу — з його допомогою можна вивчати зміст документа для з'ясування закономірностей його побудови.

Контент-аналіз — це кількісно-якісний метод, де важлива не лише частота появи категорії, а й сама її присутність у тексті. Якісним є не тільки вибір категорій, а весь процес аналізу. Наприклад, коли диктор німецького радіо під час Другої світової війни прокоментував успіхи підводних човнів фразою «Ми не такі наївні, щоб робити висновки про майбутнє на підставі цих успіхів», американські дослідники зробили висновок, що пропаганда готує слухачів до розчарувань. При кількісному аналізі це не мало б значення, але якісний підхід дозволив зробити далекосяжні висновки. Кількісний підрахунок дає об'єктивні висновки про спрямованість матеріалів за частотою вживання одиниць аналізу, а якісний — вивчає, чи зустрічається важлива категорія взагалі та в якому контексті.

Серед принципів контент-аналізу насамперед виділяють строгість (обґрунтованість і відтворюваність), повне охоплення джерел та об'єктивність.

Головна вимога до контент-аналізу — об'єктивність. Аналіз має проводитися за строго виробленими правилами, а категорії та визначення мають бути однозначними, щоб будь-який дослідник дійшов тих самих висновків. Для цього потрібен перехід дослідницького матеріалу на мову гіпотез у одиницях, що дозволяють точно описати та квантифікувати текст.

До контент-аналізу також ставляться вимоги систематичності (весь зміст має бути впорядкований через категорії, жодна частина не повинна випасти з аналізу) та вимірюваності (всі елементи мають бути реально присутніми та зафіксованими згідно з методикою).

В. М. Соковнін для досягнення об'єктивності пропонував дотримуватися таких правил:

• точно визначити об'єктивні кордони тексту, його тип і корелятивні зв'язки із соціальними явищами;
• виділяти як одиницю спостереження структурні ознаки тексту, репрезентовані щодо всього тексту;
• одиниці аналізу повинні містити ототожнювані індикатори по всьому тексту;
• одиниці аналізу мають бути рекурентними, тобто повторюватися в тексті;
• одиниці аналізу повинні бути зручними для вимірювання, підрахунку та порівняння.

Можна сформулювати простіші загальні правила:

1. Процедура контент-аналізу складається з точно визначених дій, яким підлягають усі об'єкти дослідження (це забезпечує можливість перевірки результатів).
2. Одиниці спостереження мають бути ясними та недвозначними, щоб мінімізувати вплив суб'єктивних думок кодувальників.
3. Інтерпретація результатів має охоплювати всі здобуті дані, а висновки — враховувати їх без винятку.

Б. Берельсон вважав, що контент-аналіз слід застосовувати, коли є певна частота категорій змісту, а також коли потрібні висока точність та об'єктивність, а дані надмірні й несистематизовані (наприклад, інтерв'ю з відкритими питаннями).

Українські дослідники також дотримувалися класичних уявлень. В. І. Волович писав, що контент-аналіз — самостійний вид аналізу документів (кількісний), до якого слід звертатися при достатньо репрезентованій сукупності однопорядкових документів із встановленою надійністю.

Загалом контент-аналіз вимагає небагато принципових умов. По-перше, об'єкт дослідження має бути неформалізованим, тобто допускати різні варіанти інтерпретації. По-друге, матеріали мають репрезентувати соціальне явище чи сукупність документів. По-третє, потрібно зменшувати вплив суб'єктивного фактору та виробити точну процедуру. По-четверте, при інтерпретації слід пам'ятати, що контент-аналіз не всемогутній, а його висновки ґрунтуються лише на змісті, закладеному комунікаторами [6, c. 108-110].

Цілі та завдання контент-аналітичного дослідження

Дослідники по-різному розуміють завдання контент-аналізу. Частина обмежує його об'єкт журналістськими текстами, а завдання збігається з комунікаційним ланцюжком Г. Лассуелла. Однак не можна погодитися, що можливості контент-аналізу обмежуються лише дослідженнями аудиторії, комунікатора та суспільства за текстами масової інформації. По-перше, контент-аналіз застосовується не лише при вивченні мас-медіа — йому підлягають усі документи, зокрема й нетекстові. По-друге, навіть у межах мас-медіа предмет аналізу не варто обмежувати кількома складовими.

А. В. Баранов пропонує за допомогою якісно-кількісного аналізу: 1) вимірювати «відносну вагу» суб'єктивного фактору в житті суспільства; 2) виявляти динаміку суспільних оцінок мотивів людської поведінки. Р. Пенто вважає, що контент-аналіз набув великої гнучкості та може застосовуватися в різноманітних цілях. Наприклад, аналіз психотерапевтичної бесіди має дати інструментальну інтерпретацію елементів підсвідомого пацієнта, а аналіз щотижневика — бути прямим і кількісним для з'ясування мети газети та її читачів [8, c. 58-59].

3. Практичне завдання. Алкоголізм і наркоманія в житті студентів

Аналіз літературних джерел свідчить, що проблема попередження алкогольної та наркотичної залежності вивчена недостатньо. Існують лише принципові напрямки її вирішення, але механізми та детермінанти узалежнення ще потребують дослідження. Необхідно також виявити симптоми в розвитку особистості, що передують появі залежності. Той факт, що не всі підлітки, які вживали алкоголь чи наркотики, стали залежними, свідчить про існування схильності до алкоголізму та наркоманії. На жаль, така схильність часто редукується до фізіологічних явищ або ігнорується. Саме цим, на мою думку, зумовлена неефективність практичної роботи з попередження та подолання залежності неповнолітніх.

Будь-яке соціологічне дослідження розпочинається з розробки програми — стратегічного документа, що містить теоретичне обґрунтування методологічних підходів і методичних прийомів вивчення соціального явища.

Мета теоретичних досліджень — сприяти вирішенню соціальних проблем через розробку нових підходів, а прикладних — практичне вирішення проблем із пропозицією конкретних способів дій у визначений строк.

Методологічний розділ програми

1. Формулювання проблеми — ситуації, що вимагає невідкладного аналізу. Алкоголізм — це хвороба, що виникає внаслідок систематичного вживання спиртних напоїв і характеризується патологічним потягом до спиртного, розвитком психологічної та фізичної залежності.
2. Визначення мети та завдань. Загальна мета роботи — дослідити рівень алкоголізму та наркоманії серед студентів.
3. Визначення об'єкта та предмета. Об'єкт — алкоголізм серед студентів, предмет — причини розповсюдження алкоголізму та наркоманії серед студентів.
4. Інтерпретація понять. Алкоголізм — пристрасть до алкоголю, що викликає психічні розлади та змінює взаємовідносини в колективі й сім'ї. Пияцтво — антисуспільна форма поведінки, що проявляється в частому вживанні алкоголю та є передумовою хвороби. Наркоманія — захворювання, що характеризується постійним потягом до наркотичних засобів унаслідок стійкої психологічної та фізичної залежності. Під наркоманією також розуміють вживання наркотиків без медичних призначень.
5. Попередній системний аналіз об'єкта. Українська молодь сьогодні є однією з найуразливіших соціальних спільнот, що живе в умовах соціальної напруги та психологічного дискомфорту. У молодіжному середовищі поширюються наркоманія, алкоголізм, проституція та інші негативні явища.
6. Розгортання робочих гіпотез. Причини першої спроби наркотичних речовин: тяга до невідомого з ореолом таємничості; сприйняття вживання як гри; самоствердження серед однолітків; знак протесту; пошук нових відчуттів, невміння використовувати вільний час, неусвідомленість наслідків.

Початок XXI століття в Україні характеризується загостренням проблем, пов'язаних зі споживанням алкоголю. Пияцтво набуло хворобливого характеру за всіма показниками — рівнем споживання, захворюваності, смертності, прилученням до алкоголю молоді та жінок.

Проте на тлі стрімкого прилучення молоді до наркотиків алкоголізація не сприймається як гостра суспільна проблема. Поширена думка, що незначне вживання алкоголю не шкодить здоров'ю, свідчить про лібералізм громадської думки. Розвиток ринкових відносин розширив ринок алкогольних виробів, а доступні ціни роблять їх привабливими для молоді. Бажання «йти в ногу з часом» стимулює до атрибутів «модного життя», ознакою якого є вживання алкоголю.

У світовому масштабі 5% усіх смертей серед молоді 15-29 років викликані вживанням алкоголю. У Європі кожна четверта смерть чоловіків цієї вікової групи пов'язана з алкоголем, а в деяких частинах Східної Європи — кожна третя. Щороку в Європі від алкоголю помирає близько 55 000 молодих людей. У світі від алкогольної залежності страждають 140 мільйонів осіб, в Україні — близько 1 млн.

За даними соціологічного опитування, в Україні не вживають міцних напоїв менш як 55% молодих людей, вина — менш як 40%, пива та слабоалкогольних напоїв — менш як 30%. Практично не вживають алкоголь менш як 23% юнаків і 36% дівчат.

Сьогодні молодь обирає переважно пиво та слабоалкогольні напої. Майже кожна четверта молода людина (23%) вживає пиво щотижня, а понад 6% — щодня. Дослідження серед молоді 13-17 років (ESPAD-2005) засвідчує, що 89% опитаних хоча б раз у житті вживали алкоголь, а за останні 30 днів — 60%. Щотижневе вживання визнали 20% 13-14-річних, 27% 15-річних, 31% 16-річних та 36% 17-річних. Сільські підлітки меншою мірою втягнуті у вживання алкоголю.

Більшість сприймає проблему алкоголізму як надмірне вживання спиртного, але чіткого визначення «надмірності» немає. Традиції відзначення свят застіллям залишаються незмінними. Поширена думка про різницю між міцними та слабоалкогольними напоями сприяє тому, що батьки дозволяють дітям вживати неміцні напої в ранньому віці. Ставлення підлітків формується в атмосфері поблажливості до побутового пияцтва.

У 14-15 років з'являються приводи: «незручно було відстати від хлопців», «друзі умовили», «за компанію», «для хоробрості». Мотиви вживання поділяються на дві групи. Перша ґрунтується на бажанні дотримуватися традицій, випробувати нові відчуття, цікавості. Цьому сприяють прагнення дорослості, бажання бути як усі, наслідування старших. Мотив «для хоробрості» пов'язаний із відсутністю життєвого досвіду. Перша група мотивів більш притаманна хлопцям, для дівчат типова друга — дотримання традицій.

До мотивів входить і прагнення позбутися нудьги — особливого психічного стану, пов'язаного з емоційним голодом. Такі підлітки втрачають інтерес до пізнавальної діяльності, менше цікавляться літературою, мистецтвом. Деякі вживають спиртне, щоб зняти напругу, звільнитися від неприємних переживань, що можуть виникати в родині чи шкільному колективі.

Підлітки проводять вільний час переважно з друзями. Якщо група не об'єднана корисною діяльністю, у ній переважає «порожнє» проведення часу, що стає сприятливим середовищем для вживання спиртного.

Загалом мотиви першої спроби алкоголю такі:

• бажання потрапити до певного кола однолітків;
• бажання здаватися дорослішим;
• переконаність, що це модно;
• бажання розслабитися, позбутися сором'язливості;
• прагнення позбутися стресу;
• бажання розвеселитися;
• задля спілкування;
• через тиск оточення;
• задля солідарності з компанією;
• для «анестезії» від образи, горя чи болю.

Тривале зловживання алкоголем призводить до алкоголізму. Залежність обумовлюється спадковістю, особливостями організму, перенесеними хворобами. У чоловіків хвороба формується протягом півтора-двох років (переважно до 30 років), жінкам достатньо півроку-року (найчастіше після 40 років). Останній термін стосується й підлітків.

Моніторингове опитування виявило, що перша проба наркотику в 20,9% випадків планувалася, а в 79,1% відбулася спонтанно. Місця першої проби: «на вулиці, у дворі, у під'їзді» — 40,6%; «на дискотеці, у клубі, у кафе» — 23,5%; «на відпочинку, під час канікул» — 13,8%; «удома в друга» — 11,2%; «у себе вдома» — 10,4%; «у школі» — 0,6%. Дівчата частіше здійснювали першу пробу вдома. Ініціатива виходила «від членів компанії» (43,7%) і «від мене» (39,1%), рідше — «від близького друга або родича» (9,4%), «від малознайомих» (4,1%) та «від хлопця/дівчини» (3,7%). Остання альтернатива більш властива дівчатам (75% випадків). Серед тих, хто відповів, що ініціатива виходила «від мене», лише в 30,1% випадків це планувалося. Таким чином, у 70-90% випадків перша проба відбувається спонтанно, у місцях проведення вільного часу, і ініціюється соціальним оточенням.

Профілактика узалежнення неповнолітніх можлива за умов професійної роботи за напрямками:

1. Психологічна допомога дітям із алкогольно залежних сімей. Основний контингент алкоголіків виховувався в таких сім'ях, тому потрібна постійна психокорекційна робота. Патогенні чинники діють навіть у дорослому житті, спричиняючи проблеми соціальної адаптації.
2. Психологічна допомога співузалежненим членам сім'ї. Провідна роль у формуванні орієнтації дітей щодо спиртного належить сім'ї. Важливе значення має поведінка дружини, матері чи іншої близької людини, її реакція на зловживання впливає на розвиток сімейної ситуації.
3. Профілактична робота з широким загалом неповнолітніх у двох напрямках: а) пропаганда здорового способу життя через молодіжні телесеріали, відеокліпи, радіо- та телепередачі з використанням методів нейролінгвістичного програмування та непрямого навіювання; б) превентивна (валеологічна) освіта, що дає об'єктивні відомості про наслідки вживання психотропних речовин і формує психологічну готовність зробити правильний вибір.
4. Психокорекційна робота з підлітками «групи ризику». Доведено, що підлітки зі сформованою орієнтацією на вживання психотропних речовин не сприймають корисних знань. Якщо підліток часто відчуває потребу в зміні психічного стану, обізнаність про негативні наслідки не запобігає зловживанню. Тому потрібна спеціальна робота, спрямована на корекцію особистості.

Список використаної літератури

1. Герасимчук А. А. Соціологія: Навчальний посібник. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. — 245 с.
2. Лукашевич М. П. Соціологія: Загальний курс: Підручник. — К.: Каравела, 2006. — 407 с.
3. Молодёжь и наркотики (социология наркотизма) / Под ред. В. А. Соболева, И. П. Рущенко. — Харьков: Торсинг, 2000. — 432 с.
4. Профилактика наркомании: организационные и методические аспекты. Итоговые материалы международного проекта / Сост. И. П. Рущенко. — Харьков: Финарт, 2002. — 240 с.
5. Пшеничнюк О. В. Соціологія: Посібник для підготовки до іспитів. — К.: Вид. Паливода А. В., 2005. — 169 с.
6. Сасіна Л. О. Соціологія: Навчальний посібник. — Харків: ВД «ІНЖЕК», 2005. — 206 с.
7. Соціологія: Підручник / За ред. Володимира Пічі. — 3-тє вид., стереотип. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 277 с.
8. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. — Львів, 2002. — 362 с.