Теоретичні основи економіки

1. Що розуміють під нормою часу та нормою виробітку? Як вони співвідносяться між собою?

2. Яке визначення підприємства?

3. Що характеризує тарифна ставка?

4. Яку інформацію надає тарифний коефіцієнт?

5. Що означає тарифний розряд?

6. У чому сутність відрядної форми оплати праці?

7. Що передбачає погодинна форма оплати?

8. Як обчислити заробітну плату працівника-відрядника та працівника з погодинною оплатою?

9. Як визначається прибуток від реалізації продукції?

10. Як розрахувати рентабельність виробу?

11. Які виплати включаються до фонду оплати праці?

12. Що таке собівартість продукції?

Список використаних джерел.

1. Норма часу, норма виробітку? Яка залежність між ними?

Норма часу — це проміжок часу, який потрібен для виготовлення певної кількості продукції або виконання заданого обсягу робіт одним чи кількома працівниками відповідної кваліфікації за певних умов. Цей показник встановлюється на кожному підприємстві індивідуально, враховуючи специфіку його діяльності, та вимірюється в людино-годинах або людино-хвилинах. Оскільки норма часу залежить від умов праці, її перегляд є необхідним при зміні цих умов.

Формула для розрахунку норми часу виглядає так:

Н_час = КП / В_час,

де Н_час — норма часу на одиницю продукції (роботи) в людино-годинах, людино-хвилинах тощо;

КП — кількість працівників, залучених до виготовлення одиниці продукції (виконання роботи);

В_час — загальні витрати часу на виготовлення продукції (виконання роботи).

Норма виробітку — це обсяг продукції або робіт, який має бути виконаний працівником чи групою працівників відповідної кваліфікації за одиницю часу (годину, зміну, місяць) у конкретних умовах. Як і норма часу, вона встановлюється на підприємстві самостійно, вимірюється в натуральних показниках (штуках, метрах, кубічних метрах, кілограмах тощо) і підлягає перегляду при зміні умов праці.

Формула для розрахунку норми виробітку:

Н_вир = (Т × КП) / Н_час,

де:

Н_вир — норма виробітку в штуках, метрах, кілограмах тощо на хвилину, годину, зміну;

Т — тривалість періоду (у годинах, хвилинах), на який встановлюється норма;

КП — кількість працівників, що виконують роботу;

Н_час — норма часу на один виріб (роботу) у людино-годинах, людино-хвилинах.

2. Що таке підприємство?

Термін "підприємство" є збірним і узагальнюючим. По-перше, він визначає підприємства як суб'єкти господарського права для всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми та види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, охоплюючи промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства. Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має сукупність економічних, організаційних та юридичних ознак, за якими воно кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права. Ці ознаки, систематизовані в ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні", уніфіковано визначають правове становище підприємств усіх форм власності та галузей народного господарства.

Закон визначає підприємство як основну організаційну ланку народного господарства України. Ця ознака кваліфікує його як організаційну форму господарської ("бізнесової") організації, де власники засобів виробництва та робочої сили об'єднують свої ресурси для здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку. Визначення "основна ланка" з одного боку відмежовує підприємство від інших форм економічної діяльності (домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємства, тіньових структур), а з іншого — від суб'єктів господарського права, які не є основною ланкою: об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також встановлює, що підприємство є господарюючим суб'єктом. Суть цього визначення полягає в тому, що підприємство виступає товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі виробляє та реалізує свій товар з метою отримання прибутку. Як господарюючий суб'єкт, підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін "господарюючий" вказує на те, що підприємства належать до комерційних, прибутково орієнтованих організацій (на відміну від неприбуткових — релігійних, громадських об'єднань тощо).

Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень — одна з основних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект цього визначення полягає в тому, що підприємство "має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України" (ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні").

Нарешті, підприємство — це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативно визначає цілі та предмет діяльності конкретного підприємства, відхилення від яких без зміни статуту заборонено. Статут також встановлює межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один із найважливіших правових актів, тому ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні" спеціально визначає обов'язкові та альтернативні пункти, які включаються до статуту.

3. Що показує тарифна ставка?

Тарифна ставка є ключовим елементом тарифної системи. Вона визначає розмір заробітку за годину, день або місяць роботи.

Важливим завданням є встановлення таких тарифних ставок, які б забезпечували безперервне відновлення фізичних сил і розумових здібностей працівника, а також сприяли підвищенню його трудової кваліфікації, загальноосвітнього та професійного рівня. Тарифна частина заробітної плати має виконувати мотивуючу та стимулюючу функції, оскільки заохочує виконання складніших, відповідальніших та інтенсивніших робіт. Тому питома вага тарифної частини має бути максимальною. Практика показує, що тариф як постійна частина заробітної плати має становити до 80% заробітку. Якщо змінна частина (премії, доплати) перевищує половину загального обсягу заробітної плати, це свідчить про втрату основної стимулюючої ролі тарифу в заохоченні якісної праці та підвищенні кваліфікації.

Ставка 1-го розряду — це мінімальна заробітна плата працівника, визначена в колективному договорі. Вона відображає законодавчо встановлений розмір оплати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану місячну, годинну норму праці (обсяг роботи).

Розмір тарифної ставки 1-го розряду залежить від економічного стану підприємства, його фінансових можливостей на період дії колективного договору, рівня середньої заробітної плати, що склався на підприємстві, а також державних, галузевих і регіональних гарантій мінімальної заробітної плати.

Тарифні ставки наступних розрядів розраховуються множенням тарифної ставки 1-го розряду на відповідний тарифний коефіцієнт:

Т_n = Т₁ × К_n,

де Т₁ — тарифна ставка 1-го розряду;

К_n — тарифний коефіцієнт даного розряду.

На підприємствах тарифні ставки диференціюються залежно від складності праці та кваліфікації робітників. Найвища ставка у робітників вищих розрядів. На деяких підприємствах зберігається практика диференціації залежно від форм заробітної плати, мотивуючи це тим, що праця робітників-відрядників інтенсивніша, ніж почасовиків (діапазон 7%).

4. Що показує тарифний коефіцієнт?

Тарифні коефіцієнти показують, у скільки разів оплата праці робітника певного кваліфікаційного розряду перевищує оплату праці робітника 1-го розряду.

Співвідношення тарифних коефіцієнтів крайніх розрядів визначає діапазон тарифної сітки. Тарифна сітка також відображає темпи абсолютного та відносного зростання тарифних коефіцієнтів, яке може бути прогресивним, постійним або регресивним залежно від фінансових можливостей підприємства та професійно-кваліфікаційного складу кадрів.

Прогресивне зростання тарифних коефіцієнтів доцільне за умов дефіциту кваліфікованих кадрів, оскільки створює матеріальну зацікавленість робітників у підвищенні кваліфікації та переході на складніші й високооплачувані роботи. У разі дефіциту малокваліфікованих робітників і їхньої високої плинності доцільно підвищувати тарифні коефіцієнти нижніх розрядів.

Тарифні коефіцієнти мають заохочувати робітника до підвищення кваліфікації та якості праці. Досвід свідчить, що зростання коефіцієнта розряду впливає на ступінь підвищення тарифної ставки, і мінімальна різниця між тарифними ставками суміжних розрядів не може бути нижчою за 10%.

5. Що показує тарифний розряд?

На основі тарифно-кваліфікаційних характеристик здійснюється тарифікація робіт і присвоєння робітникам кваліфікаційних розрядів.

Присвоєння або підвищення тарифних розрядів проводиться кваліфікаційною комісією, яка призначається директором у складі начальника цеху, головного інженера, начальника відділу кадрів. Рішення комісії оформлюється відповідним актом, який затверджується керівником підприємства та оголошується наказом. Присвоєний розряд заноситься до трудової книжки працівника.

Тарифний розряд — це показник ступеня складності виконуваної роботи та рівня кваліфікації працівника. Тарифна ставка І розряду встановлює розмір оплати найпростішої роботи: чим складніший вид роботи, тим вищий тарифний розряд.

За допомогою тарифної сітки встановлюється співвідношення тарифних ставок між розрядами. Тарифні ставки (оклади) вищих розрядів і груп визначаються множенням тарифної ставки (окладу) І розряду на тарифний коефіцієнт відповідного розряду.

Загальна перетарифікація розрядів може відбуватися лише у зв'язку з докорінними змінами в організації виробництва, наприклад, при зміні профілю підприємства або введенні нового тарифно-кваліфікаційного довідника. Такі випадки є змінами істотних умов праці й повинні проводитися за встановленими правилами.

6. Що таке відрядна форма оплати праці?

Порівняно з погодинною оплатою, відрядна форма надає значно більше можливостей для контролю достовірності, обґрунтованості та законності нарахування заробітної плати. Якщо для погодинної оплати достатньо дотримання законодавчо встановленого мінімального рівня заробітної плати, то для відрядної форми, окрім цієї "мінімальної межі", необхідно контролювати відповідність ще кількох показників і даних обліку.

По-перше, щодо дотримання мінімального рівня заробітної плати. Існує прямий зв'язок відрядної розцінки з нормою часу (як демонструвалося вище). Саме від норми часу відштовхуються при перевірці відповідності встановленої відрядної розцінки вимогам законодавства про мінімальну заробітну плату.

Чому перевірка здійснюється саме від норми часу, а не від норми виробітку? Тому що мінімальна заробітна плата визначена для певного проміжку часу.

Відрядна форма оплати праці має такі основні системи: пряма відрядна, відрядно-преміальна та відрядно-прогресивна.

При прямій відрядній системі заробітна плата прямо пропорційна кількості виробленої продукції або виконаної роботи. Розмір заробітної плати визначається множенням відрядної розцінки на обсяг вироблення.

Часто застосовується бригадна відрядна оплата, при якій заробітна плата нараховується групі (бригаді) робітників, а потім розподіляється між членами бригади пропорційно кількості відпрацьованих годин з урахуванням тарифних ставок і розрядів.

Відрядно-преміальна система відрізняється від прямої відрядної тим, що робітнику, крім заробітної плати за основними відрядними розцінками, виплачуються премії за встановленою шкалою за певні якісні та кількісні показники роботи.

Такими показниками зазвичай є: перевиконання норм виробітку, підвищення якості продукції, відсутність браку тощо.

При відрядно-прогресивній системі частина продукції або робіт, випущена чи виконана понад установлені норми, оплачується за підвищеними розцінками.

Відрядну оплату праці рекомендовано застосовувати на ділянках і видах виробництва, де є кількісні показники вироблення чи виконання робіт, що правильно відображають витрати праці; виробничі умови для збільшення вироблення проти встановлених норм; можливості для точного обліку фактично виконаних робіт.

Акордною формою називають відрядну оплату праці за кінцеві результати виробництва, тобто за виконання у визначений термін закінченого комплексу (циклу) робіт.

При цьому колективу або окремому працівнику встановлюється загальна сума оплати за виконання встановленого комплексу робіт.

7. Що таке погодинна форма?

Годинні тарифні ставки застосовуються в більшості галузей виробництва, де завдання робітнику встановлюються у вигляді норм часу на одиницю виробу або операцію. На основі погодинних тарифних ставок здійснюються додаткові виплати за роботу в нічний час, доплати незвільненим від основної роботи бригадирам за керівництво бригадою, доплати за понаднормові роботи тощо. Тому на всіх виробництвах, включаючи ті, де встановлені денні та місячні тарифні ставки, необхідно розраховувати погодинні тарифні ставки.

Погодинною формою називають оплату праці за певну кількість відпрацьованого часу без прямої залежності від кількості виконаних робіт. За відпрацьований час зазвичай приймають календарний місяць (при місячній тарифній ставці чи місячному посадовому окладі), день (при денній тарифній ставці) або годину (при годинній тарифній ставці).

При погодинній оплаті праці основним документом для нарахування заробітної плати є табель використання робочого часу (ф. № П-12 і № П-13).

Погодинна форма оплати праці має дві основні системи: просту погодинну та почасово-преміальну.

Проста погодинна система базується лише на кількості відпрацьованого часу. При ній оплата праці диференціюється залежно від кваліфікації працівників та їхнього виробничого стажу. У багатьох випадках тут встановлюються місячні посадові оклади.

При почасово-преміальній системі, на додаток до погодинної тарифної ставки, для посилення матеріального стимулювання за досягнення встановлених показників або високої якості робіт, працівникам виплачуються премії.

8. Як найти заробітну плату відрядника? Погодинна робітника?

Для розрахунку погодинного заробітку працівника достатньо знати його розряд, погодинну тарифну ставку цього розряду та кількість відпрацьованих годин за табелем. При розрахунку заробітної плати за посадовим окладом останній зберігається при відпрацюванні всіх робочих днів місяця. Якщо відпрацьовано неповну кількість робочих днів, середньоденний заробіток множиться на кількість фактично відпрацьованих днів.

Приклад. Посадовий оклад працівника — 200 грн. Робочих днів у звітному місяці — 25, фактично відпрацьовано — 21 день. Середньоденний заробіток — 8 грн. (200 грн. : 25). Сума погодинного заробітку — 168 грн. (8 грн. × 21).

При відрядній оплаті праці та індивідуальному виконанні робіт заробіток робітника визначається множенням кількості виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг), зазначених у відповідних первинних документах, на встановлену розцінку за одиницю роботи. При бригадній формі організації праці заробітна плата та премії за виконану роботу нараховуються всій бригаді, а потім розподіляються між членами бригади пропорційно до відпрацьованих годин з урахуванням їхньої кваліфікації (розряду). Для цього розрахунок здійснюється в такій послідовності: 1) спочатку множенням відпрацьованої кількості годин кожним робітником на їхні погодинні тарифні ставки та підсумком цих добутків знаходять заробіток бригади за тарифними ставками; 2) потім визначають відношення відрядного заробітку бригади до заробітної плати її членів за тарифними ставками (коефіцієнт приробітку); 3) множенням заробітку за тарифною ставкою кожного члена бригади за фактично відпрацьований час на коефіцієнт приробітку визначають відрядний заробіток окремих членів бригади.

9. Як найти прибуток від реалізації продукції?

Прибуток від реалізації продукції — це різниця між виторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів та витратами на виробництво і реалізацію, включеними у собівартість продукції.

На підприємствах виробничої сфери можуть використовуватися три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: метод прямого розрахунку, метод за показником витрат на одну гривню продукції та економічний (аналітичний) метод.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються та реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані:

1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва та реалізації.

2. Собівартість одиниці продукції.

3. Ціна одиниці продукції (ціна виробника).

Цей метод застосовується за відносно невеликого асортименту продукції. Він достатньо точний, але надто трудомісткий при реалізації великого асортименту. Крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

Розрахунок прибутку на підставі показника витрат на 1 грн. продукції. Це укрупнений метод, який може застосовуватися по підприємству в цілому для розрахунку прибутку від випуску та реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну в наступному періоді.

За цього методу також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку та його зміну.

Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від попередніх методів тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною та непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція — це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція — це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді.

Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

* визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

* порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

* виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

* розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток — це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. При його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що вплинули на нього тоді, але не діятимуть у плановому періоді: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точності розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків.

10. Як найти рентабельність виробу?

Слово "рентабельність" (дохідний, прибутковий) означає показник економічної ефективності виробництва на підприємствах у різних галузях і народному господарстві в цілому.

До показників рентабельності продукції відносять:

1. Рентабельність окремих виробів — розраховується як відношення прибутку від виробу до собівартості самого виробу.

2. Рентабельність реалізованої продукції — розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції (або чистого прибутку) до виручки від реалізації продукції.

3. Рентабельність виробництва — розраховується як відношення прибутку від реалізації до вартості основних фондів і матеріальних оборотних коштів.

Рентабельність реалізованої продукції доцільно аналізувати, ураховуючи вплив таких факторів:

- зміна структури та асортименту продукції;

- зміна собівартості продукції;

- зміна відпускних цін на продукцію.

Кожному підприємству необхідна інформація про рентабельність його діяльності. Основним показником рентабельності підприємства є рентабельність виробництва, що розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції до всього авансованого капіталу (суми всіх активів). В економічній літературі її часто називають загальною рентабельністю.

11. Які доплати входять до фонду оплати праці?

У денний фонд, окрім годинного фонду заробітної плати, входить доплата підліткам за скорочений робочий день та оплата перерв для годування дітей.

Місячний (квартальний, річний) фонд складається з денного фонду заробітної плати, оплати чергових і додаткових відпусток, оплати за час виконання державних і громадських обов'язків, доплати за вислугу років і вихідної допомоги, заробітної плати працівників, відряджених на інші підприємства або на навчання.

Крім основного фонду заробітної плати робітників, необхідно також визначити премії та доплати, що входять до складу годинного, денного і річного фондів.

Сума премій відрядникам і почасовикам визначається на основі чинних преміальних положень на підприємствах. Розрахунок премій здійснюється на основі таких показників: кількості робітників, які оплачуються за преміальною системою, заробітної плати за відрядними розцінками або тарифними ставками, а також показників, за які преміюються робітники. Оскільки різні групи робітників преміюються за різні показники, розміри премій визначаються за кожною групою робітників, які преміюються за одні й ті ж самі показники.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

12. Що таке собівартість продукції?

Собівартість продукції — це грошовий вираз витрат на виготовлений продукт.

Собівартість продукції є комплексним економічним показником, який характеризує ступінь використання усіх виробничих ресурсів (матеріальних, грошових, трудових).

Собівартість як показник використовують:

• для контролю за використанням ресурсів;
• визначення економічної ефективності від запроваджених заходів;
• встановлення цін на продукцію;
• від собівартості залежить розмір прибутку.

Ц = Собівартість + Прибуток

Залежно від часу формування затрат розрізняють собівартість:

• планову;
• фактичну.

Планова собівартість — визначається перед початком планового року на основі норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану.

Фактична собівартість — відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку.

Індивідуальна собівартість — це витрати на виготовлення та реалізацію продукції окремого виробника.

Суспільна собівартість (галузева) — це узагальнене значення індивідуальних собівартостей, вона становить основу ринкової ціни.

Собівартість складається з ряду елементів витрат.

А структура собівартості — це відсоткове співвідношення між елементами витрат.

Список використаної літератури

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / Ніна Єсінова. — К.: Кондор, 2004. — 429 с.

2. Виноградський М. Організація праці менеджера: Навчальний посібник / Микола Виноградський, Алла Виноградська, Олена Шканова; Київ. економ. ін-т менеджм. — К.: Кондор, 2002. — 516 с.

3. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник / Олена Грішнова. — К.: Знання, 2004. — 535 с.

4. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін.; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.

5. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / А. В. Мерзляк, Є. П. Михайлов, М. Х. Корецький та ін.; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 235 с.

6. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник / Галина Завіновська; М-во освіти України. КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 298 с.

7. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Алла Калина; МАУП. — Київ, 2004. — 268 с.

8. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / М. Б. Махсма. — К.: Атіка, 2005. — 303 с.