Технології створення захищеного простору в місцях розташування субєкта підприємницької діяльності

Вступ

В умовах становлення ринкової економіки в Україні питання забезпечення безпеки підприємницької діяльності набувають особливої актуальності. Це один із ключових чинників стабільності економічного та соціального розвитку держави, зміцнення її обороноздатності, а також запобігання або зниження ризику виникнення соціальних, трудових, міжнаціональних та інших конфліктів, що можуть становити загрозу національній безпеці.

Приватизаційні процеси, що відбулися в Україні, засвідчили значну частку недержавного сектору в економіці. Його представляють комерційні банки, акціонерні товариства, спільні підприємства та інші суб'єкти господарювання, які пропонують споживачам різноманітні товари, роботи та послуги. Будучи відносно новими учасниками вітчизняної економіки, вони суттєво впливають на її розвиток, часто виступаючи двигуном сучасних технологій, створюючи нові робочі місця та забезпечуючи надходження до бюджетів усіх рівнів.

Ринкові перетворення зумовили виділення забезпечення економічної безпеки в окрему функцію держави, яка враховує як інтереси окремих осіб та колективів, так і складний комплекс національних інтересів. Це пояснює трансформацію самого поняття «безпека»: його зміст, що раніше асоціювався переважно з державними інтересами, сьогодні дедалі більше переходить у площину реальної економіки, торкаючись рівня суб'єктів підприємництва різних форм власності та галузевої спеціалізації. Саме тому розвиток вітчизняного підприємництва відбувається в умовах пошуку нових управлінських та маркетингових підходів, що зумовлено нагальною потребою захисту бізнесу внаслідок загострення конкуренції за ресурси, ринки збуту та споживача.

1. Об'єкти та суб'єкти системи безпеки підприємства (фірми). Форми організації безпеки підприємства

Поняття системи безпеки фірми є комплексним і включає такі ключові елементи, як об'єкт та суб'єкт безпеки, що потребують детального розгляду. Об'єктом безпеки виступає все те, на що спрямовані захисні заходи або що потребує захисту. До основних об'єктів безпеки належать: фізичні та юридичні особи з їхніми правами і свободами; суспільство з його матеріальними та духовними цінностями; держава з її конституційним ладом, суверенітетом і територіальною цілісністю.

Стосовно безпосередньо фірми, об'єкти її безпеки можна конкретизувати наступним чином:

• кадровий склад, включаючи керівництво, акціонерів, співробітників структурних підрозділів, чиї функції пов'язані з роботою з різними видами інформації;
• майновий, інтелектуальний та фінансовий капітал компанії;
• специфічні для фірми напрями фінансово-господарської діяльності.

Очевидно, що першочерговим об'єктом безпеки, зокрема економічної, є вся система життєдіяльності фірми. Пошкодження будь-якого з елементів цієї системи може призвести до дестабілізації роботи підприємства, створюючи загрозу втрати рівноваги всього виробничо-господарського механізму. Кожен суб'єкт господарювання має як загальні, так і специфічні об'єкти безпеки, зумовлені особливостями його діяльності. Забезпечення безпеки, безумовно, має спиратися на чинне законодавство. Попри можливі недоліки правової бази, норми господарського, цивільного, трудового, банківського, кримінального та адміністративного права надають достатньо підстав для організації ефективного захисту інтересів підприємців. Практика звернення до «дахів» із числа організованих угруповань відходить у минуле, оскільки законодавство надає підприємцям широкі права для самостійного захисту інформації від недобросовісної конкуренції та промислового шпигунства [7, c. 236-237].

Практична реалізація заходів із захисту перелічених об'єктів покладається на суб'єктів безпеки фірми — відповідні особи, підрозділи, служби, органи та установи.

Залежно від підпорядкування, всі суб'єкти безпеки можна умовно поділити на дві групи:

• власні служби безпеки, які є частиною структури підприємства та утримуються за його рахунок. Їхня структура формується залежно від етапу розвитку компанії та кола завдань, що ставить перед ними керівництво;
• зовнішні організації (комерційні або державні), які залучаються для виконання окремих функцій або повного спектру завдань із забезпечення безпеки. Такі суб'єкти зазвичай спеціалізуються на режимно-охоронних послугах (охорона об'єктів, транспорту, персоналу) або на економічних, правових та консультаційних послугах.

За ступенем участі у забезпеченні безпеки розрізняють:

• спеціальні суб'єкти, створені виключно для виконання охоронних функцій (власна служба безпеки або залучена за договором);
• напівспеціальні суб'єкти, для яких охоронні функції є одними з багатьох (відділ кадрів, фінансово-кредитний відділ, медична частина);
• інший персонал та підрозділи, чия участь у заходах безпеки має епізодичний характер.

За формою власності та підпорядкуванням суб'єкти безпеки поділяються на:

• державні органи, які забезпечують безпеку суб'єктів господарювання, що входять до їхньої структури, або надають послуги стороннім організаціям на договірних умовах (наприклад, Державна служба охорони МВС України);
• недержавні органи, представлені охоронними фірмами, аналітичними центрами, інформаційними та консалтинговими службами, а також власними службами безпеки недержавних підприємств.

Залежно від правової основи діяльності (легітимності) виділяють:

• офіційні органи, що діють у межах законодавства України та міжнародних договорів;
• нелегітимні структури, які діють поза правовим полем. Їхня діяльність, хоч і скорочується, але все ще має місце. Так звані «дахи» пропонують свої «послуги», використовуючи погрози та насильство, часто для суб'єктів бізнесу, що працюють у тіньовому секторі [2, c. 153-156].

Перелічені суб'єкти, за винятком нелегітимних, формують ринок послуг безпеки. Найбільший попит серед вітчизняних підприємців спостерігається на фізичну охорону будівель, інкасацію, захист від рекету та технічне обстеження приміщень на предмет прослуховування, а також на захист комп'ютерних мереж від несанкціонованого доступу та вірусів. Менш затребуваними є послуги з організації захисту документованої інформації, що містить державну чи комерційну таємницю, а також робота з персоналом, допущеним до конфіденційних даних.

Недостатньо уваги, на наш погляд, приділяється аналізу зовнішніх контактів фірми з позиції безпеки. Це включає перевірку репутації та фінансової спроможності партнерів і контрагентів, вивчення конкурентів та дослідження ринку. Виняток становлять комерційні банки, для яких оцінка потенційних клієнтів є питанням виживання, безпосередньо пов'язаним із поверненням кредитів.

Аналіз світового ринку послуг безпеки показує, що близько 60% угод припадає на охоронні послуги, по 15% — на технічне забезпечення та консультування, і 10% — на приватний розшук. Ринок охоронних послуг, у свою чергу, приблизно порівну розподіляється між охороною стаціонарних об'єктів, особистою охороною, охороною масових заходів та супроводженням вантажів. Якщо власних ресурсів та можливостей найнятої охоронної компанії недостатньо, фірма звертається до спеціалізованих ринків технічних засобів безпеки, фахівців та інформації.

Варто зазначити, що ринок послуг безпеки складно аналізувати через відсутність чітких меж. Більшість компаній є багатопрофільними, тому виділити вузькоспеціалізовані охоронні фірми можна лише умовно [10, c. 198-199].

Найпоширенішими напрямами їхньої діяльності є:

• охорона офісних приміщень;
• підготовка та надання охоронців;
• консультаційні послуги;
• охорона вантажних перевезень;
• охорона автостоянок;
• встановлення технічних засобів безпеки.

Серед інших спеціальних послуг, що надаються агентствами безпеки, переважають охорона масових заходів, продаж зброї, створення систем криптографічного захисту інформації та спільне патрулювання з міліцією.

До найбільш перспективних напрямів можна віднести збір інформації про кредитоспроможність партнерів та надійність угод, надання комплексних охоронних послуг, супроводження вантажів, а також технічний захист, підготовку кадрів та захист інформації. Перспективність цих послуг підтверджується постійним зростанням обсягу укладених угод.

Сучасний ринок охоронних послуг розвивається переважно за рахунок розширення клієнтської бази, залучаючи солідніші комерційні структури, а не через диверсифікацію самих послуг. Найбільший попит на послуги охоронних агентств формують комерційні банки та фінансові компанії, які, окрім стандартної охорони, потребують захисту конфіденційної інформації технічними засобами. Ці клієнти є ліквідними та мають солідну репутацію, тому саме за них, ймовірно, розгорнеться основна конкурентна боротьба в охоронному бізнесі.

Об'єднання зусиль усіх суб'єктів системи безпеки бізнесу та держави здатне забезпечити функціональну стабільність підприємств, запобігти банкрутству та відшкодувати, хоча б частково, збитки від стихійних лих, недобросовісної конкуренції, промислового шпигунства чи протиправних дій [4, c. 138-140].

2. Зарубіжний досвід технологій створення захищеного простору суб’єкта підприємницької діяльності

На механізм забезпечення безпеки фірми впливають економічні, соціальні, організаційні та правові чинники. Кожна країна та її суб'єкти бізнесу мають свої особливості правового регулювання та організації безпеки. Враховуючи недостатність нормативно-правової та методичної бази у цій сфері в Україні, доцільно вивчити досвід розвинених країн.

Сполучені Штати Америки. Особливості соціально-економічних відносин у США зумовлені розвиненістю ринку та особливим статусом приватної власності. Діяльність державних правоохоронних органів та приватних охоронно-детективних агентств спрямована на реалізацію законодавчо закріплених програм профілактики та протидії зловживанням у бізнесі. Така співпраця є тривалою та високоефективною, що забезпечує стабільність бізнесу та мінімізацію втрат.

Як зазначає О. В. Крисін, у США відсутній єдиний федеральний закон про приватну детективну діяльність. Приблизно в сорока з п'ятдесяти штатів для здійснення охоронно-пошукових функцій потрібна ліцензія, яку видає спеціалізована Державна комісія, що оцінює професійну підготовку та особисті якості претендента.

Це пояснює зростання кількості суб'єктів бізнесу, які укладають партнерські угоди з охоронно-детективними агентствами, витрачаючи на це значні кошти, що вже перевищують 6 млрд дол. США. Послуги з охорони внутрішніх приміщень поступово витісняють договори зі страховими компаніями, які лише компенсують збитки від дрібних крадіжок, але не запобігають їм. Власна або найнята служба безпеки є менш затратною та більш оперативною. Саме тому керівники фірм витрачають понад 11 млрд дол. США на охорону своїх офісів та виробничих приміщень.

Водночас, у разі тяжких злочинів (розбої, грабежі, відмивання коштів) суб'єкти бізнесу звертаються до державних правоохоронних органів. Однак, коли йдеться про економічні правопорушення, такі як крадіжки вантажів, підробка документів, фінансові махінації чи комп'ютерні злочини, підприємці часто звертаються до недержавних структур через незначні обсяги втрат, бюрократичність та тривалість судових процесів [5, c. 145-146].

Причиною відмови від допомоги державних органів є також небажання розголошувати інформацію про злочин, що може зашкодити діловій репутації. Особливо це характерно для банківської системи, де правопорушення часто замовчують, а втрати покривають за рахунок прибутку. Небажаним є також витік інформації до ЗМІ чи конкурентів. Ці фактори спонукають понад 70% американських підприємців звертатися за допомогою до охоронно-детективних агентств.

Важливою особливістю американського бізнесу є врахування психологічного моменту: безконфліктне звільнення працівника-порушника з обов'язковим інформуванням широкого кола підприємців про його протиправну поведінку. Це ускладнює його подальше працевлаштування, оскільки рекомендаційний лист від попереднього працедавця є обов'язковим.

Співпраця з охоронно-детективними агентствами дозволяє керівникам фірм самостійно визначати рівень, тривалість та обсяг робіт, об'єкти охорони та способи спостереження, а також особливі умови виконання домовленостей. Таким чином, керівник фірми самостійно визначає процедури накопичення, зберігання та знищення комерційної інформації.

Успішні суб'єкти бізнесу, співпрацюючи з найнятими агентствами, можуть створювати власні служби безпеки. Характерною для США є участь у таких службах колишніх працівників ФБР та ЦРУ, що дозволяє використовувати їхній досвід та бази даних. Таким чином держава, не втручаючись у виробничий процес, намагається мінімізувати потенційні втрати бізнесу. Подібна ситуація спостерігається і в банківській системі України, де у штаті служби безпеки комерційного банку може перебувати офіцер-оперативник Управління по боротьбі з організованою злочинністю, що дозволяє перевіряти потенційних позичальників через бази даних спецпідрозділу [1, c. 252-254].

Заслуговує на увагу досвід США щодо створення системи колективної безпеки американського бізнесу, запровадженої з початку 90-х років. У її рамках Державний департамент та понад 500 корпорацій регулярно обмінюються інформацією про загрози підприємницькій діяльності. Інформаційний обмін здійснюється через систему «електронного бюлетеня», що містить попередження про можливі загрози для життя та власності американців, які працюють у 190 країнах. Джерелами інформації є зарубіжні представництва, ЗМІ, а також компанії, що працюють по всьому світу (American Air Lines, Procter and Gamble, Bank of America, McDonald's, IBM), які стали «очима й вухами» цієї системи.

Великобританія. Схожість соціальної, правової та економічної систем Великобританії та США зумовлює схожість підходів до забезпечення безпеки бізнесу. Керівництво фірм часто приховує правопорушення працівників від державних органів, щоб уникнути удару по репутації. Тому такі злочини, як шахрайство, комп'ютерні злочини та крадіжка інформації, розслідуються власними службами безпеки.

Приватні охоронно-детективні агентства Великобританії мають особливий характер роботи та методи. Вони часто виконують завдання, за які не беруться державні правоохоронні органи через їхній приватний або законодавчо не визначений характер. Кількість таких агентств постійно зростає через збільшення попиту на їхні послуги.

У Великобританії відсутні нормативні акти, що вимагають обов'язкової реєстрації приватних детективів. Із двох тисяч детективів лише триста зареєстровані як члени Інституту професійних слідчих (Institute of Professional Investigators) у м. Блекберн [9, c. 261-263].

Упродовж 90-х років уряд порушував питання про необхідність введення обов'язкової реєстрації зі спеціальною перевіркою за обліком поліції. Незареєстрований детектив може вільно використовувати широкий арсенал оперативної техніки, вести спостереження та фотографувати об'єкти. Інститутом підготовки працівників слідчих органів разом із парламентом підготовлено законопроект про обов'язкову реєстрацію, порушники якого будуть оштрафовані.

Керівники фірм ставлять перед приватними агентствами складні завдання, що включають розслідування комп'ютерних злочинів та шахрайства, перевірку безпеки приміщень, виявлення підслуховуючої техніки та організацію особистої охорони.

Значного досвіду набуто у сфері безпеки вантажних перевезень. Транспортні компанії об'єднують зусилля для протидії нападам на інкасаторів та відстеження маршрутів перевезення цінностей. Головною вимогою є підвищені вимоги до транспортних засобів: куленепробивний та протиударний корпус, сучасні засоби радіозв'язку, надійні замки та відеоконтроль за роботою обладнання.

Корисним для вітчизняних бізнесменів є досвід формування системи профілактичних заходів. Вона включає окремі та загальні заходи. Окремі заходи передбачають вплив на конкретних працівників з боку психологів для недопущення протиправних дій. Така робота проводиться з тими, від кого можна очікувати порушення. Загальна профілактика включає політичні, економічні, правові та ідеологічні заходи впливу на всіх працівників та клієнтів фірми [8, c. 117-119].

Німеччина. Особливості забезпечення безпеки бізнесу в Німеччині зумовлені менталітетом та високою зацікавленістю держави у стабільності економіки. Урядом створені національні спецслужби для контролю за економічно важливими об'єктами. Контррозвідувальні підрозділи взаємодіють із приватними охоронно-детективними агентствами, на які інколи покладають функції оперативно-розшукової діяльності, що заборонено в Україні. Населення Німеччини вважає своїм обов'язком інформувати органи про правопорушення, отримуючи за це винагороду, що може перевищувати 100 тис. євро.

Особлива увага приділяється спільним підприємствам з іноземним капіталом. Німців турбує мета приїзду іноземців та спосіб ведення ними бізнесу. Наявність співробітників іноземних спецслужб може бути підставою для виселення та ліквідації фірми. Тому співробітники спецслужб здійснюють постійний моніторинг ситуації на спільних підприємствах, вивчаючи поведінку іноземних громадян. Допомогу їм надають розвідувальні служби, карна поліція, митна служба та прикордонні війська.

Серйозне ставлення держави позначилося на процедурі реєстрації приватних охоронно-детективних агентств. До них висуваються суворі вимоги щодо фінансових, технічних та професійних можливостей, закріплені директивами урядових органів земель. Отримання дозволу на реєстрацію не позбавляє обов'язку отримати дозвіл на укладання контрактів із замовниками, що дозволяє державі контролювати систему оподаткування та рівень загроз бізнесу [6, c. 582-583].

Важливим є питання недопущення витоку комерційної таємниці. Чинне законодавство Німеччини зобов'язує кожну особу, якій стала відома таємниця в силу службового становища, зберігати її. З працівниками, зокрема в банківській сфері, укладають угоди про нерозголошення, за що передбачено юридичну відповідальність.

Франція. Останніми роками у Франції власники промислово-торгівельних та фінансово-кредитних установ посилюють формування системи безпеки через створення власних або залучення приватних детективно-охоронних агентств. Послугами приватних служб безпеки користуються також представники страхового ринку, нотаріату, адвокатури та освітніх закладів.

Особливістю Франції є комплектування штату приватних агентств лише громадянами Франції або Євросоюзу, що унеможливлює розвідувальну діяльність інших країн. Широко залучаються колишні поліцейські, але для цього вони мають отримати письмовий дозвіл від міністра внутрішніх справ. В українських реаліях цей захід міг би спровокувати корупцію, оскільки дозвіл керівника відомства носить формальний характер.

Спостерігається тенденція до переходу поліцейських на роботу в детективно-охоронні агентства, чому керівництво міністерства намагається протистояти. Це закономірний процес, оскільки робота в агентстві позбавлена формальностей та жорстких правових меж, а головне — добре оплачується.

Фахівці приватних агентств співпрацюють із державними правоохоронцями у боротьбі зі зловживаннями торговою маркою, недобросовісною конкуренцією, промисловим шпигунством та забезпеченні безпеки в банківській системі. На спеціалістів служб безпеки покладено режимні заходи контролю за документацією, перевірку персоналу, збір відомостей про зв'язки працівників, контроль за звільненим персоналом та захист банківських установ від озброєних пограбувань.

Доцільно вивчити досвід Франції у сфері безпеки персональних комп'ютерів та боротьби з комп'ютерною злочинністю. В інформаційній сфері діють десятки правових актів, що регулюють статус суб'єктів інформаційної діяльності. Найбільш повним є Закон Франції «Про інформатику, досьє і свободи» від 6 січня 1978 р., основні положення якого:

• закріплені принципи та визначення; інформацією особистого характеру вважаються відомості, що дозволяють ідентифікувати фізичну особу;
• інформатика має стояти на службі кожного громадянина, не завдаючи шкоди правам людини та приватному життю;
• національна комісія інформатики і свобод стежить за тим, аби автоматизована обробка інформації здійснювалася відповідно до закону.

Працівники служб безпеки проводять моніторинг ризиків інформаційної діяльності, визначають осіб, що мають доступ до даних, та розробляють способи протидії загрозам французькому бізнесу.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що в розглянутих країнах паралельно існують дві системи забезпечення безпеки фірми:

• загальнодержавні системи захисту, що формують безпеку на національному рівні та поширюють свою компетенцію на всіх суб'єктів господарювання в межах законодавства;
• суб'єкти підприємництва недержавної форми власності, які створюють власні служби безпеки або укладають угоди зі спеціалізованими агентствами для захисту комерційної таємниці та іншої важливої інформації [1, c. 268-271].

Висновки

Сучасна ситуація в суспільстві та економіці спровокувала появу нових небезпек і загроз для молодого, незміцнілого вітчизняного підприємництва. Поширилися методи комерційного шпигунства, шантажу, несанкціонованого використання технічних засобів для отримання інформації про конкурентів, а також рейдерство. Діють і традиційні деструктивні чинники: розкрадання, шахрайство, корупція, криміналізація бізнесу та промислове шпигунство.

Будь-яка підприємницька діяльність пов'язана з комерційним ризиком, природа якого багатоаспектна. Непередбачуваність фінансово-господарської діяльності може призвести не лише до небажаних результатів, а й до непоправних збитків чи банкрутства. Щоденна практика приватних суб'єктів господарювання засвідчує їхню підвищену вразливість до протиправних дій порівняно з державними структурами. Криміногенна обстановка, діяльність структур економічної розвідки та жорсткі методи тиску на бізнес визначають актуальність проблеми безпеки підприємництва сьогодні та на найближчу перспективу.

Усе викладене вимагає від підприємців та менеджерів різних рівнів знання теорії економічної безпеки, розуміння сутності безпеки фірми, її системи та структури, об'єктів безпеки, основних загроз, методів оцінювання рівня економічної безпеки та аналізу факторів ризику. Важливим є також уміння втілювати теоретичні знання у практичну площину.

Список використаної літератури

1. Варналій З. Основи підприємництва: Навчальний посібник/ Захарій Варналій,. - 3-тє вид., виправл. і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 350 с.

2. Виноградська А. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Алла Виноградська,. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: Кондор, 2005. - 540 с.

3. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 487 с.

4. Донець Л. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Любов Донець, Надія Романенко,; М-во освіти і науки України, ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 315 с.

5. Дратвер Б. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, М-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.Винниченка. - Кіровоград, 2003. - 186 с.

6. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. - 777 с.

7. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник/ Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. - К.: Академія, 2001. - 279 с.

8. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник, Дмитро Закатнов та ін.; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т проблем виховання. - Кіровоград, 2004. - 223 с.

9. Цигилик І. І. Основи підприємництва: Навч. посіб./ І. І. Цигилик, Т. М. Паневник, З. М. Криховецька; Мін-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 239 с.

10. Шваб Л. Основи підприємництва: Навч. посібник/ Людмила Іллівна Шваб,. - К.: Каравела, 2006. - 343 с.